Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Реферат на тему:

Психологічні ознаки підприємництва: активність

Львів - 2017

Зміст

• Вступ
• 1. Особливості психології підприємництва
• 2. Активність як психологічна ознака
• Висновок
• Список літератури

Вступ

Підприємництво як соціально-психологічне явище викликає активний інтерес багатьох зарубіжних і вітчизняних дослідників, оскільки одній з його найважливіших соціальних функцій є збільшення добробуту суспільства. Після багато років експериментування з державно-бюрократичної економікою нашого суспільства дійшов усвідомлення які вже визнаного у світі положення про те, основним двигуном розвитку та відновлення економічного життя є ініціатива і творчість приватного підприємця. Ведучи мову про підприємця, маємо у вигляді, передусім підприємця - виробника, "організатора виробництва", а не спекулянта-перекупщика. Як із своєї функціональної роль економіці, і по психологічному складу ці два типи не мають між собою нічого спільного. У першого ведучим мотивом виступає прагнення до самостійної творчої і діяльності, у других - бажання швидко і легко збагатитися.

Однією з стимулів розвитку підприємницької діяльності нерідко виявляються ситуативні обставини, які торкаються долі окремих осіб, які спонукають будемо їх долати свої життєві проблеми вступом на шлях підприємництва. Проте дуже багато дослідників дотримується думки, що навчити підприємництву не можна. І тому роду діяльності необхідні особливі здібності. Природної ж передумовою розвитку здібностей служить наявність задатків - деяких уроджених анатомо-фізіологічних особливостей мозку і нервової системи. До задаткам, відповідно до позиції вітчизняного психолога В.А. Крутецкого, ставляться типологічні властивості нервової системи, природні властивості аналізаторів, індивідуальні варіанти функціонування кори мозку. Нині в жодній країні світу існує професії "підприємець", як і раніше, що підприємництво як заняття існує. Поширеним серед дослідників підприємництва є думка, що він практично неможливо навчити. Люди починаючи якесь справа, виявляють, знання, отримані у процесі звичайній навчання, виявляються практично марними, зв'язок між діловими якостями підприємця, і його освітою відсутні. До речі, в Гарвардську школу бізнесу, приймають людей, які мають підприємницьким типом особистості зі спеціального тесту Мейерса-Бриггса. Залишається з'ясувати, які саме задатки сприяють прояву підприємницьких здібностей, і тоді з'явиться унікальна можливість виявляти схильних до підприємництву з дитинства. У межах даної контрольної ми розглянемо підприємництво економічного діяльність, торкнемося мотивацію підприємництва і підприємницький ризик, і навіть психофізіологічний підхід до дослідження підприємництва, і, нарешті підприємництво як соціально - економічне поведінка. Потім підіб'ємо результати роботи які відбито у заключної частини.

1. Особливості психології підприємництва

Одне з перших дослідників підприємництва І.А. Шумптер припустив, що його допомагає розвиватися суспільству під час переходу економіки відстають від одного рівноважного стану до іншого. Інакше кажучи, підприємництво несе функцію руйнації економічного рівноваги у суспільстві. Якщо І.А. Шумптер, Дж. Долан та О. Лидсей вважає основною функцією підприємництва сприяння розвитку економіки з допомогою руйнації економічного рівноваги, то І. Керцнер і Р. Кантильон дотримуються зворотної погляду, вважаючи основний функцією підприємництва підтримку руху економіки рівноваги. Підприємець має "врівноважуючу силу". Причому у основі підприємництва лежить творчий акт відкриття нових прибуткових можливостей у умовах нерівноважного стану економічної системи. Обидві погляду на функцію підприємництва суспільстві цілком справедливі. Адже саме послідовна зміна функцій сприяє розвитку економіки, руйнує рівновагу, і є потужним чинником цього розвитку. Ці функції є сторонами одне медалі - ринку, де головною їх постаттю виступає підприємець. Кожна з функцій виконує свою призначення відповідної стадії розвитку підприємницької діяльності. Перша - створення ринку нова продукція. Саме необхідно підприємницьке чуття й перевага в інформації перебування незадоволеного чи потенційного попиту споживачів.

Друга стадія підприємницької діяльності настає, коли нове товар необхідний споживачеві. Ця стадія зв'язана з суто організаційними моментами: розширенням обсягу виробництва, прийомом працювати нових покупців, безліч т.д.

Головне завдання підприємця - об'єднати навколо себе всю особистий персонал, подати його зусилля для досягнення своєї мети. І тому лідер фірми повинен мати силу занурити їх у свою ціннісну середу всіх найнятих працівників, що веде у себе народження особливої культури організації. І на цій стадії підприємництво представляє "соціальну архітектуру" - вивчаючу і яка створює "культуру праці" - ті невловимі елементи, які, тим щонайменше, виключно важливі: поведінка, цінності й норми.

Зрештою, настає третя стадія підприємницької діяльності. Шумптер назвав її - вторгнення конкурентів. Річ втрачає підприємницький новаторський характер. Ринок входить у рівновагу, а підприємець, який бажає розлучитися зі своє функцією, починає шукати нові ринки, прагнучи вивести ринок їх рівноваги. Конкуренція у разі служить поштовхом до "процедурі відкриття", бо головна складова підприємця - це помічати і робити те, що ні помічають і виконують інші.

Одне з найважливіших особливостей підприємницької діяльності - підприємець може водночас функціонувати в різних стадіях з різних товарам і послугам. Так по товару "А" може перебуває в першої стадії, а, по товару "Б" - вже в третьої. Проте кожен товар і послуга повинні разом із підприємцем пройти все три стадії.

Отже, основний функцією підприємницької діяльності є розвиток економіки шляхом послідовного приведення їх із нерівноважного в рівноважний стан і навпаки. Досить поширена опис трьох типів підприємців: мимоволі, адміністративний і підприємець - романтик. Перший формувався керівники радянського підприємства міста і поставив у умови обов'язкового виконання планових завдань, які мають при цьому достатніх ресурсів. Представники цього зберегли якість, засновані на прагненні скоригувати план, отримати додаткові фонди, приховати реальні ресурси, завищити ціни на всі продукцію, зробити приписки, хабарничати, тощо. Але вони вкоренилася звичка заради виконання одного Закону - Плану, порушувати інший - Кодекс. Об'єктивно обумовлена "винуватість" посилювала залежність керівника від який покриває його "гріхи" вищого начальства.

Другий - підприємець з мандатом. Він починав діяти обмеженій стратегічному просторі (важливим для виживання всієї системи), "за повної свободи нових комбінацій". Позитивний помітний ефект досягався швидко, але негативні наслідки для економіки, природи й суспільства могли прийняти затяжний чи незворотного характеру.

Третій тип - людина, який свій острах і зростає ризик, спонукуваний пристрастю до самовираження, осмисленої і відповідальної творчої праці, займався впровадженням нових комбінацій за правилами адміністративної системи, а на обхід або проти них.

2. Активність як психологічна ознака

Дедалі більше число дослідників не ототожнюють підприєм­ництво лише з діяльністю, яка пов'язана з високим ступенем ризику, інноваційним процесом. Вважається, що суттєвою озна­кою підприємництва є активність, спрямована на діяльне пере­творення оточуючого світу, побудову нових систем взаємовідно­син - економічних, управлінських, етичних. Підприємництво тут розглядається здебільшого як прагнення людини до особистісного зростання й активного способу життя. В історії наукової думки найбільш ранні уявлення про активність знаходимо в античній філософії. Вони пов'язувалися із вченням про душу. Як відомо, душа була одним із основних понять античної філософії, в якому знайшли відображення загальні погляди на природу і світ у цілому. З душею пов'язувалася вища духовна, нематеріальна сила, що уособлювала активне, спонукальне начало життя взагалі і людського розуму зокрема.

Перспективний методологічний підхід до розробки проблеми активності суб'єкта був сформований у німецькій класичній філософії. На відміну від метафізичних і механічних поглядів на соціальні процеси, німецька класична філософія з'єднує проблему активності з категорією діяльності, в якій реалізуються відносини суб'єкта і об'єкта. Проблема активності розглядається як гносеологічна, тобто як проблема активності людського пізнання (система абсолютного духу Гегеля). Значний вплив на розвиток і становлення не лише загальнонаукового (філософського), але і власне психологічного змісту поняття активності мало вчення про рух. З рухом пов'язувалися зміни не лише в природі, але й у суспільстві; пошуки джерел розвитку матеріального і духовного. Через посередництво цієї категорії найбільш інтенсивно йшов і продовжується процес "переносу" природничо-наукового знання і відповідних понять в інші сфери науки. У межах матеріалістичної філософської традиції проблема активності тісно пов'язується з практичною діяльністю людини, з розглядом свідомості не як пасивного відображення оточуючого світу, а як такого чинника, що його змінює. Особливо яскраво такі погляди простежуються в марксистській інтерпретації активності особистості як головної дійової особи в пізнанні і перетворенні світу.

Окрема проблема - генезис поняття активності у контексті культурно-історичного процесу. Простежуються релігійні, культурологічні тлумачення активності, виходячи з еволюції людського суспільства (країни, народу, нації як суб'єктів історичного поступу), розкривається специфічне розуміння місця і ролі мас, окремих постатей у конкретні історичні епохи.

Наявні сучасні методологічні підходи у розумінні активності як загальнонаукового поняття дають змогу розглядати її у співвіднесенні з такими базовими категоріями, як "рух", "діяльність" "пізнання", "взаємодія", "процес", "система". Хоча це далеко не повний перелік категорій, які містять у собі "потенціал" активності.

Число факторів, які здатні впливати на активність людини, на сьогоднішній день визначається десятками. їх окрема роль у детермінації активності - це низка концепцій, теоретичних поглядів, які умовно можна розділити на три блоки.

Ще один чинник внутрішньої детермінації - "енергетизм" людини. Як відомо, про енергетичне трактування психічної активності та мотивації поведінки писав відомий австрійський психолог і психіатр З. Фройд (1856-1939). Його психоаналітична теорія ґрунтується на положенні, згідно з яким люди є складними енергетичними системами. Схеми вивільнення (розрядки) енергії у Фройда є чисто фізикалістськими і опосередкованими механізмами сублімації та витіснення, а також невротичними симптомами і фантазіями. За його переконаннями, основна кількість психічної енергії, що виробляється організмом, скеровується на розумову діяльність, яка дозволяє знижувати рівень збудження. Згідно з Фройдом, психічні образи цього збудження, трансформовані у вигляді бажань, називаються інстинктами. В інстинктах проявляються вроджені стани збудження на рівні організму, що вимагають вивільнення. Фройд стверджував, що будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять та уявлення) визначається інстинктами. Вплив останніх на поведінку може бути як безпосереднім, так і опосередкованим, замаскованим. Люди поводять себе так чи інакше тому, що їх спонукає неусвідомлювана напруга - їх дії призначені для зменшення цієї напруги. Тому інстинкти як такі є кінцевою причиною будь-якої активності.

До загальновизнаних внутрішніх детермінант активності як у вітчизняній, так і у західній психології відносять потреби, на основі яких будується уся сукупність поглядів стосовно мотивації людської поведінки. Однак спонукаючою дією володіє не будь-яка потреба, а лише актуалізована (незадоволена). Крім того, людина у своїй життєдіяльності керується не однією або кількома потребами (мотивами), а їх сукупністю (див. піраміду потреб

А. Маслоу (1908-1970)). Для вищих проявів соціальної активності цей процес часто відбувається на фоні боротьби потреб (мотивів). Як наслідок, виникнення певного дисонансу, порушення гомеостазу дій та вчинків. Відновленню рівноваги як внутрішньої, так і зовнішньої, у таких ситуаціях сприяє вибір того єдиного мотиву або варіанту дій, якому має бути підпорядкована вся подальша активність. У цю боротьбу залучаються вольові акти, коли необхідно прийняти рішення, виходячи з необхідності вибору однієї альтернативи з-поміж інших. Вольовий акт тісно пов'язаний з наполегливістю, рішучістю при подоланні труднощів; виявляється у здатності людини активно домагатися поставленої мети, свідомо керувати діяльністю, саморегулювати власну поведінку. Вольові процеси, як і будь-яка боротьба, вимагають від людини емоційних, чуттєвих переживань, нервово-психічної напруги, значних енергетичних витрат. А це, в свою чергу, у змозі суттєво вплинути на подальше розгортання усього комплексу активуючих дій, віддаляти або пришвидшувати їх завершуваність.

Боротьба потреб чи мотивів - не єдине джерело активності людини. На думку відомого представника гуманістичної психології В. Франкла (1905-1989), основною рушійною силою людини є боротьба за сенс життя. Для кожної людини сенс життя є унікальним. У кожного своє покликання. Тому для Франкла важливим є не сенс життя взагалі, а специфічний сенс життя даної особистості в даний момент часу. На його думку, є три основні шляхи, з допомогою яких людина у змозі віднайти сенс у житті. Перший - це те, що дає вона світу у своїх творіннях; другий - те, що вона бере від світу в своїх зустрічах і переживаннях; третій - це позиція, яку вона посідає стосовно свого складного положення у тому випадку, якщо не в змозі змінити свою важку долю. Життя ніколи не позбавлене сенсу, оскільки навіть людина, яка позбавлена цінностей творчості і переживання, все ще має сенс свого життя, чекає його здійснення, - сенс, суть якого - пройти через страждання, не згинаючись.

Окрім поняття "сенс життя" в межах гуманістичної психології оперують такими поняттями як "ціннісні орієнтації", "цінність". Саме спроби індивіда досягнути соціально визначених ним цінностей (бажаних моделей самоствердження), з одного боку, активізують поведінку людини у пошуку цих цінностей, з іншого, відбувається не уникнення внутрішньої напруги, а спрямування її на досягнення поставлених цілей (Г. Олпорт (1897-1969)). Таке положення кардинально відрізняється від неофрейдистської теорії К. Хорні, в основі якої лежить відчуття стурбованості (тривожності). Потреба у знятті цього відчуття часто породжує два взаємовиключних прагнення: домагання успіху, самоствердження і бажання любові, прихильності з боку інших людей. Ключ до розуміння природи людської активності деякі автори пропонують шукати лише на психологічному рівні. При цьому оперують поняттям "психологічного комфорту", що за своїм призначенням є рушійною силою поведінки. Вважається, що будь-яка поведінкова реакція може описуватися у вигляді двох психологічних станів - комфорту і дискомфорту. Стан комфорту є завжди емоційно позитивним. Тут відсутні суперечності між потребами, поточною активністю і оточуючими їх чинниками середовища. Перехід до стану дискомфорту здійснюється за умов, коли один із трьох названих факторів вступає у суперечність з іншими. Такі зміни супроводжуються появою негативних емоцій. Ситуативний фактор розглядається психологічною наукою як основне джерело зовнішньої детермінації поведінкової активності. Він включає ситуацію і комплекс ситуативних змінних, що існують поза людиною. Ситуативними змінними можуть виступати мінливі умови середовища, що детермінують необхідність проявів поведінкової активності пристосовницького характеру; нова інформація, обумовлена середовищем; події, що зумовлюють одна одну В часі; соціально-культурні, політичні, економічні впливи тощо.

Фактори "зовнішньої" детермінації активності обумовлені навколишнім оточенням і тими змінами, що в ньому відбуваються. Зміни в середовищі можуть бути викликані появою неочікуваних стимулів (заохочуючих або караючих); новою інформацією; соціальними процесами, що формують статусно-рольові відносини; культурними трансформаціями. Значний вплив на поведінкову активність у межах чинників "зовнішньої" детермінації мають традиції, системи етичних, культурних цінностей, що формувалися протягом століть, географічні та регіональні особливості проживання соціуму.

Роль чинників зовнішньої детермінації поведінки найбільш повно представлена у радикальному біхевіоризмі (від англ. behavior - поведінка) американського психолога Б. Скіннера (1904-1990). Згідно з його поглядами, лише зовнішні фактори несуть відповідальність за поведінку. Діяльність людини можливо пояснити лише з позицій об'єктивних відносин, що складаються між відкритою поведінкою (реакцією організму) й умовами середовища (стимулами), що її контролюють (біхевіористська модель З-Я ("стимул-реакція"). Вона може бути представлена модифікацією: Б-Я-С, де С - наслідки поведінкових реакцій)). Регулюючими чинниками поведінки можуть виступати також минулий досвід людини, її унікальні вроджені здібності, а також режими підкріплення, результатом яких є різні форми реагування. Загалом підкріплення - центральний момент концепції Скіннера. Якщо ті чи інші форми поведінки підкріплюються, в майбутньому слід очікувати їх відтворення. І, навпаки, непідкріплена поведінка, або та, що карається, має тенденцію до пригнічення або невідтворення. На думку Скіннера, найбільший вплив на поведінку людини, її активність мають такі стимули підкріплення, як гроші, увага, схвалення. Стосовно поглядів на особистість, вона для нього - система поведінкових реагувань, набутих завдяки взаємодії з оточенням. Поведінка людини може змінюватися протягом усього життя під впливом змін у середовищі.

Третій блок факторів пов'язаний безпосередньо із психікою людини, її свідомістю. Він посідає проміжне місце в психосоціальному регулюванні дій та поведінки людини. Його основна функція - забезпечити когнітивний зв'язок у системі "людина - середовище", у тому числі корекцію моделей поведінки на підставі передбачення та прогнозування можливих дій. Окрім когнітивних процесів та механізмів (наприклад, зіставлення образів, функціювання Я-схем, сприйняття), в регулюванні активності беруть участь вольові акти, що задіяні в процесах прийняття рішення, у виборі однієї з альтернатив. Ще одне призначення виділеної групи факторів полягає у тому, що людина не лише констатує процеси і ті зміни, що відбуваються навколо неї, але сама формує поле власної життєдіяльності, вносить зміни як у своє життя, так і в те, що її оточує.

Особливу зацікавленість викликають методи і механізми, за допомогою яких здійснюється переробка соціальної інформації та зняття когнітивних суперечностей у процесах взаємодії людини із середовищем. Одним із когнітивних механізмів, що пояснює поведінку, є концепція схеми як організованої структури знань стосовно конкретного об'єкта чи послідовності подій. Схеми - це гіпотетичні когнітивні структури, які людина використовує для того, щоб сприймати, впорядковувати і переробляти інформацію про світ. Вважається, що кожна людина використовує великий і складний набір схем для осмислення світу.

У суспільстві суттєвий вплив на активність людей чинять соціальні інститути, норми поведінки, соціокультурна структура в цілому. У східній традиції, де порядок у природі і суспільстві пов'язаний з дією космічного закону, вічного і незмінного, доля людини ставилася в залежність від визнання цього закону і підпорядкування йому. За таких обставин активність людини скеровувалася переважно не на зовнішній світ, а на саму себе, і її основними формами, привнесеними культурою, виявилися самовиховання і психічна саморегуляція. Навіть у конфуціанстві, яке можна визначити як вчення про управління людьми, головною тезою є те, що неможливо навчитися керувати іншими людьми, а тим більше цілою державою, не навчившись керувати собою, своєю психікою.

Механізм детермінації поведінкової активності

Активність людини - це не абстрактне поняття, а поняття, яке вимагає багаторівневого аналізу. Стосовно підприємницької активності, такий аналіз передбачає розгляд даного явища на рівні: особистісних факторів підприємництва і спонукальних сил до нього; факторів зовнішнього середовища, що мають як безпосередній, так і опосередкований вплив на реалізацію підприємницької функції; взаємодії особистісних факторів і факторів середовища, що знаходить своє відображення в діяльнісно-поведінкових проявах підприємництва. Сучасні погляди на підприємницьку активність найбільш повно виражені у "теорії чотирьох "С" Дж. Тропмана і Г. Морнінгстара (1992 р.). Згідно з цією теорією, всебічний аналіз підприємницької активності повинен випливати із врахування:

· психологічних основ поведінки підприємців;

· компетентності, наявності певних професійних і ділових здібностей;

· факторів, що сприяють розвитку ідей та нововведень;

· зовнішніх економічних умов підприємницької діяльності.

Однак, у методологічному плані відкритим залишається питання конкретних проявів підприємницької активності, які слід розглядати на психічному, особистісному, поведінковому і соціальному рівнях.

Особистісний рівень активності характеризує змістовний компонент психічного, який значною мірою визначається спрямованістю особистості. Спрямованість надає активності визначеності і впорядкованості, робить її осмисленою. З цим рівнем активності тісно пов'язана проблема ставлення людини до самої себе і навколишнього світу. Через ставлення відбувається оцінювання власних можливостей, необхідність прояву тої чи іншої активності стосовно інших об'єктів (суб'єктів).

Особистісний рівень активності знаходиться під впливом певного комплексу індивідуально-психологічних рис людини, що сформувалися в результаті соціалізації, виховання і спілкування. Подекуди наявність таких рис є визначальним чинником досягнення результативності у конкретних видах професійної діяльності і підприємництві зокрема.

Поведінковий рівень активності дає змогу провести якісну і кількісну оцінку дій, беручи до уваги процес їх виконання (інтенсивність, обсяг взаємодії, спосіб виконання дій), а також результати діяльності. Поведінковий рівень здебільшого охоплює зовнішні прояви дій людини і характеризує формальну (незмістовну) сторону активності. Активність тут виступає як функціональний прояв і продовження особистісних структур у різних системах діяльності. Для кожної людини поведінковий рівень активності є індивідуальним, і відповідно до цього, різною є міра активності, з якою відбувається взаємодія з навколишнім світом.

Соціальний рівень активності є набагато складнішим у структурному і функціональному аспектах, ніж попередні рівні. Розглядається як своєрідний спосіб життєдіяльності соціального суб'єкта, що втілюється у свідомій спрямованості діяльності на перетворення соціальних умов відповідно до особистих інтересів, ідеалів, потреб. У психології проблема соціальної активності розглядається у соціально-психологічному вимірі як аспект міжособової взаємодії і спілкування, як аспект формування і побудови соціальних організацій та інституцій.

На психічному рівні активності підприємець докладає максимум зусиль (енергії дій) для відкриття власної справи. Причому на перших етапах підприємництва має місце здебільшого пошукова активність, пов'язана з віднайденням перспективної ідеї, своєї ніші чи необхідних ресурсів. Підприємець тут, як правило, висловлює готовність діяти без гарантії успіху. Багато за таких обставин залежить від вміння підприємця організувати свої розумові здібності, вольових зусиль, особливостей його характеру. Слід зауважити, що психічний рівень активності виявляє свою присутність па всіх етапах підприємництва, забезпечує необхідну енергетику і тонус дій підприємця. У свою чергу, соціальний рівень активності визначає вміння підприємця будувати свою організацію, впливати на ринкові процеси і керувати як фінансовими, так і людськими ресурсами. Особистісний рівень активності - це, перш за все, Індивідуально-психологічні і професійні можливості підприємця у реалізації задумів. Він включає і ступінь відповідальності підприємця за свої дії та вчинки, прийняті рішення. Поведінковий рівень надає діям підприємця предметності, забезпечує досягнення поставлених цілей за умов конкретної діяльності чи ситуації. В межах поведінкового рівня активності відбувається пошук підприємцем оптимального алгоритму дій, тактик і стратегій поведінки, які у кінцевому випадку повинні забезпечити йому успіх. При розгляді поведінкового рівня необхідно пам'ятати, що він є індивідуальним для кожної людини. На цій підставі К. Вернерід (1996 р.) висловлює думку, що чіткої межі між групами підприємців і непідприємців не існує. Різниця між людьми існує в тому, як багато підприємницької (поведінкової) активності вони виявляють, в тому числі й підприємливості, що закладена у цій активності.

Необхідно зазначити, що розмежування підприємницької (людської) активності за рівнями є дещо умовним, і є доцільним лише з метою наукового аналізу. В реальних процесах людської життєдіяльності вказані рівні тісно взаємопов'язані, хоча й диференціюються, на наш погляд, за цілою низкою критеріїв, які у реальній практиці можна застосувати й до аналізу проявів підприємницької активності.

Активність людини виконує дві "важливі функції: по-перше, впливаючи на оточуючий світ і перетворюючи його, вона виступає в ролі засобу задоволення матеріальних і духовних потреб індивіда; по-друге, вона є засобом висловлення і розвитку знань, умінь, здібностей людини. Обидві ці функції злиті воєдино в кожному акті людської активності, включаючи підприємництво.

Таким чином, концептуальний підхід з позиції людської активності дає змогу розглянути підприємництво як постійний пошук індивідом власного місця, призначення у житті. Через таку активність реалізуються мотиви, здібності, вміння людини у конкретній практичній діяльності і поведінці. Повний аналіз підприємницької активності неможливий без урахування особистісних і середовищних факторів. Саме їх взаємодія обумовлює конкретні дії, акти, які визначають форму і зміст підприємництва як явища, що має свої особливості.

Висновок

підприємництво психологічний індивід

Будь-яка людська діяльність, зокрема і підприємницька, має певну структуру. Вона має мети - майбутні результати, для досягнення яких, спрямована діяльність, потреби, мотиви, які спонукають до діяльності, предмет видозміну якого можливо задля досягнення мети, знання на цей предмет, засоби і способи досягнення цієї мети, і навіть умови діяльності. Підприємництво - новаторська діяльність людей, які належать до особливої соціальної групи, званої підприємцями, які мають рідкісними здібностями, що дозволяє нести тягар як відмінностей цієї бурхливої діяльності, а й розвиваючими економіку функцій для одержання прибутку.

Підприємницький поведінка є соціально-економічним. Під таким поведінкою розуміється ланцюг послідовно скоєних вчинків, вкладених у отримання суб'єктивно оцінюваних переваг з різниці між прикладеними зусиллями та отриманим результатом у процесі придбання, збереження і обміну матеріальних й духовні цінності. Не виключено, що підприємницьке поведінці зумовлено установками, що викликають стан готовності до здійснення вчинків підприємницького характеру у в разі наявності потреби й ситуації на, її задовольняє.

Зміна установок, що перешкоджають підприємницькому поведінці, украй важке. Сучасні психологи надають зміні установок велике значення.

Список літератури

1. Варфоломеева Про. У. Основи психології діяльності: Навчальний посібник. - Сімферополь: Таврія, 1999. - 180 з.

2. Мещерякова Є.В. Психологія управління:учебн. посібник. Мн.:Виш. шк., 2005. - 237.

3. Реан А.А.,Бордовская М.У., Розум. З. І. Психологія та педагогіка. - СПб.: Пітер, 2000. - 432 з.

4. Рощин З. До. "Психологія успішного підприємництва США". Психологічний журнал. - 1993.Т.14 - №5.

5. Ф. Котлер. Основи маркетингу: перекл. з анг. - 2-ге європ. вид. - М., 2000. - 944 з.

6. Чирикова А.Є. Психологічні особливості особистості підприємця. Психологічний журнал. - 1990. Т. 19 - №1.

Размещено на Allbest.ru