Сутність вчення К. Юнга з аналітичної психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Видатний перебіжчик

2. Біографічний нарис

3. Аналітична психологія: основні концепції та принципи

4. Відмінності аналітичної психології та психотерапії Юнга відфрейдівського психоаналізу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Одним з найяскравіших представників глибинної психології по праву вважається Карл Густав Юнг. Він вніс величезний внесок у розвиток психотерапії, психологічного та терапевтичного консультування, а також у розвиток багатьох інших наук, таких як алхімія, філософія, астрономія. За спогадами дітей Юнга він щодня вів прийом пацієнтів три години до обіду і три години після. Лише в останні роки життя число пацієнтів довелося скоротити, але до кінця своїх днів Юнг продовжував займатися лікуванням. Таким чином, можна сказати, що Юнг був у першу чергу практиком, що і дозволило зробити йому безліч відкриттів в психотерапії.

Аналітична психологія - одна зі шкіл глибинної психології, що базується на поняттях і відкриттях в області людської психіки, зроблених швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом (1875-1961).

Юнг запропонував досить велику і вражаючу систему поглядів на природу людської психіки. Його праці - 20 томів неповного зібрання творів, випущеного на німецькій і англійській мовах - включають глибоко розроблену теорію структури і динаміки психічного (свідомого і несвідомого), докладну теорію психологічних типів і детальний опис універсальних психічних образів, що беруть свій початок у глибинних шарах несвідомої психіки.

У контексті сказаного, мета даного дослідження - з'ясувати сутність вчення К. Юнга, що стосується аналітичної психології і, природно, відмінність його поглядів від вчення Фрейда.

1. Видатний перебіжчик

Роботи Фрейда, незважаючи на їх дискусійний характер, викликали бажання у групи провідних учених того часу попрацювати разом з ним у Відні. Деякі з цих учених з часом відійшли від психоаналізу та психоаналітичній психотерапії, щоб шукати нові підходи до розуміння людини, методів лікування неврозів і депресії. Карл Густав Юнг був найвидатнішим серед перебіжчиків з табору Фрейда.

Як і Фрейд, Юнг присвятив себе вивченню динамічних неусвідомлюваних впливів на людську поведінку і досвід.

Однак, на відміну від першого, Юнг стверджував, що зміст несвідомого є щось більше, ніж пригнічені статеві та агресивні спонукання.

Згідно юнгівські теорії особистості, відомої як аналітична психологія, індивідууми мотивовані интрапсихическими силами і образами, походження яких йде вглиб історії еволюції. Це вроджене несвідоме містить має глибоке коріння духовний матеріал, який і пояснює властиве всьому людству прагнення до творчого самовираження і фізичної досконалості.

Аналітична психологія Юнга описує особистість як результат взаємодії спрямованості у майбутнє і вродженої схильності, а також надає великого значення об'єднання протилежних психічних сил для підтримки психічного здоров'я.

Інше джерело розбіжностей між Фройдом і Юнгом - ставлення до сексуальності як до переважаючої силі в структурі особистості. Фрейд трактував лібідо, в основному, як статеву енергію, а Юнг розглядав його як дифузну творчу, життєву силу, яка виявляється самими різними шляхами - як, наприклад, в релігії або прагненні до влади. Тобто, в розумінні Юнга, енергія лібідо концентрується в різних потребах - біологічних чи духовних - у міру того, як вони виникають. Як і Адлер, Юнг відкидав заяву Фрейда про те, що мозок є «додаток до статевих залоз».

Погляди Юнга на особистість людини є, можливо, найбільш складними, неортодоксальними і найбільш полемічними в глибинній психології, психотерапії та психоаналізу. Він створив унікальну, що представляє величезний науковий інтерес теорію, помітно відрізняється від усіх інших підходів до вивчення особистості.

Відійшовши від теорії Фрейда, Юнг збагатив наші уявлення про зміст і структуру особистості, про походження неврозу і депресії. Хоча його концепції про колективне несвідоме та архетипи важкі для розуміння і не піддаються емпіричній перевірці, вони продовжують захоплювати дуже багатьох. Його розуміння несвідомого як багатого і життєво необхідного джерела мудрості викликало нову хвилю інтересу до його теорії у сучасного покоління студентів і професійних психологів і психотерапевтів.

До того ж Юнг одним із перших визнав позитивний внесок релігійного, духовного і навіть містичного досвіду у розвиток особистості. У цьому полягає його особлива роль як попередника гуманістичного напряму в персонології.

Отже, хто ж він, цей бунтар?

2. Біографічний нарис

Карл Густав Юнг народився в у Швейцарії, в 1875 році. Виріс в Базелі, Швейцарія. Єдиний син пастора швейцарської реформаторської церкви, чудово вчився. Він жадібно читав, особливо філософську та релігійну літературу, і насолоджувався відокремленими прогулянками, під час яких захоплювався таємницями природи. У шкільні роки, згадував Юнг, він був цілком поглинений мріями, надприродними баченнями і фантазіями. Він був переконаний у тому, що володіє таємним знанням про майбутнє; була в нього й фантазія про те, що в ньому співіснують дві різні людини.

Юнг вивчав медицину в Базельському університеті і отримав медичну ступінь за спеціальністю психіатрія в 1900 році. У цьому ж році він зайняв посаду асистента в Цюріхському госпіталі для душевнохворих, де працював під керівництвом Євгена Блейлера, автора терміна «шизофренія», провідного також лікування неврозів і депресії. Інтерес Юнга до складної психічної життя хворих на шизофренію, до психотерапії шизофренії скоро привів його до робіт Фрейда. Після знайомства з «Тлумачення сновидінь» Юнг почав регулярно листуватися з Фрейдом. Нарешті, вони зустрілися в будинку Фрейда у Відні, в 1907 році. Цей візит Юнга до Фрейда поклав початок тісним особистим і професійним відносинам. Освіченість Юнга справила глибоке враження на Фрейда. Він вважав, що Юнг міг би ідеально представляти психоаналіз у світовому науковому співтоваристві, так як не був євреєм. Юнг був прийнятий як «старший син» з присвоєнням титулу «спадкоємця і кронпринца». Він був обраний першим президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації в 1910 році. Проте в 1913 році двоє вчених розірвали відносини з класичного едипове сценарієм. У наступному році Юнг склав з себе повноваження президента психоаналітичної асоціації і вийшов з неї. Розрив прискорили причини як особистого характеру, так і теоретичні розбіжності. Більше вони жодного разу не зустрічалися.

Протягом наступних чотирьох років Юнг переживав важку душевну кризу, і це настільки послабило його, що він відмовився читати курс лекцій у Цюріхському університеті. Він був буквально одержимий вивченням власних сновидінь, тлумаченням снів і фантазій, що, на думку деяких вчених, ледь не привело його до божевілля. Тільки до кінця першої світової війни він зміг перервати свою подорож по лабіринтах внутрішнього світу, щоб створити новий підхід до вивчення особистості і, відповідно, психотерапії, де в якості основних ідей виступали людські прагнення і духовні потреби. Юнг приписував усі свої пізні роботи і творчу активність впливу цього періоду болісної інтроспекції безодень свого несвідомого. Його автобіографія «Спогади, сновидіння, роздуми» починається з твердження: «Моє життя - це історія самовияву несвідомого».

Трагічний епізод у житті Юнга пов'язаний із звинуваченнями його в симпатіях до нацистів. Юнг з усією пристрастю відкидав ці нападки і був врешті-решт реабілітований. Свою подальшу життя він присвятив подорожам по всьому світу і читання лекцій. Вивчення різних культур в Америці, Африці та Азії дало йому можливість розширити своє розуміння природи людини. Аналітична психологія і юнговське лікування неврозів і депресії в кінцевому рахунку знайшла дуже широку аудиторію у різних країнах, а багато його книги не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Юнг помер 6 червня 1961 року у віці 86 років в Кюснахте, Швейцарія. Але його життя була подібна кометі, і слід, який він залишив на небозводі психології - не що інше, як Чумацький шлях на небосхилі Землі.

3. Аналітична психологія: основні концепції та принципи

У результаті переробки Юнгом психоаналізу та психоаналітичній психотерапії з'явився цілий комплекс складних ідей з таких різних областей знання, як психологія, психотерапія, філософія, астрологія, археологія, міфологія, теологія та література. Ця широта інтелектуального пошуку в поєднанні з непростим і загадковим авторським стилем Юнга є причиною того, що його психологічна теорія дуже важка для розуміння. Тим не менш, спробуємо розібратися.

Структура особистості

Юнг стверджував, що душа (в теорії Юнга термін, аналогічний особистості) складається з трьох окремих, але взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективного несвідомого.

Его є центром сфери свідомості. Воно являє собою компонент psyche (душі), що включає в себе всі ті думки, почуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми відчуваємо свою цілісність, сталість і сприймаємо себе людьми. Его є основою нашої самосвідомості, і завдяки йому ми здатні бачити результати своєї звичайної свідомої діяльності.

Особисте несвідоме вміщає в себе конфлікти і спогади, які колись зізнавалися, але тепер пригнічені або забуті (що провокує невроз і депресію). До нього входять і ті почуттєві враження, яким бракує яскравості для того, щоб бути відзначеними у свідомості. Таким чином, Юнгівська концепція особистого несвідомого і механізму формування неврозу і депресії в чомусь схожа на таку у Фрейда. Однак Юнг пішов далі Фрейда, зробивши наголос на тому, що особисте несвідоме містить у собі комплекси, чи скупчення емоційно заряджених думок, почуттів і спогадів, винесених індивідуумом з його минулого особистого досвіду або з пологового, спадкового досвіду. Згідно з уявленнями Юнга, ці комплекси, скомпоновані навколо самих звичайних тем, можуть надавати досить сильний вплив на поведінку індивідуума. Це допомагає психолога, психотерапевта зрозуміти багато чого: наприклад, людина з комплексом влади може витрачати значну кількість психічної енергії на діяльність, прямо чи символічно пов'язану з темою влади. Те ж саме може бути вірним і стосовно людини, що знаходиться під сильним впливом матері, батька або під владою грошей, сексу або який-небудь іншого різновиду комплексів.І нарешті, Юнг висловив думку про існування більш глибокого шару в структурі особистості, який він назвав колективним несвідомим. Колективне несвідоме являє собою сховище латентних слідів пам'яті людства і навіть наших людиноподібних предків. У ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот і є результатом нашого загального емоційного минулого. Як говорив сам Юнг, «в колективному несвідомому міститься все духовна спадщина людської еволюції, відроджене в структурі мозку кожного індивідуума». Таким чином, зміст колективного несвідомого складається завдяки спадковості і однаково для всього людства. Важливо відзначити, що концепція колективного несвідомого була основною причиною розбіжностей між Юнгом і Фрейдом.

Архетипи

Юнг висловив гіпотезу про те, що колективне несвідоме складається з могутніх первинних психічних образів, так званих архетипів (буквально, «первинних моделей», грецьке бсчефхрпн від «бсчз» - «початок» і «фхрпж» - «образ»). Архетипи - уроджені ідеї чи спогади, які привертають людей сприймати, переживати і реагувати на події певним чином. У дійсності, це не спогади чи образи як такі, а скоріше, саме сприятливі фактори, під впливом яких люди виявляють у своїй поведінці універсальні моделі сприйняття, мислення і дії у відповідь на який-небудь об'єкт або подію. Вродженої тут є саме тенденція реагувати емоційно, когнітивно і поведінково на конкретні ситуації, - наприклад, при несподіваному зіткненні з батьками, коханою людиною, незнайомцем, зі змією або смертю.

У ряді безлічі архетипів, описаних Юнгом, стоять мати, дитина, герой, мудрець, божество Сонця, шахрай, Бог і смерть. Юнг вважав, що кожен архетип пов'язаний з тенденцією висловлювати певного типу почуття і думки щодо відповідного об'єкта або ситуації. Наприклад, у сприйнятті дитиною своєї матері присутні аспекти її дійсних характеристик, пофарбовані несвідомими уявленнями про такі архетипових материнських атрибутах, як виховання, родючість і залежність. Далі, Юнг припускав, що архетипічні образи та ідеї часто відбиваються у сновидіннях, а також нерідко зустрічаються в культурі у вигляді символів, використовуваних у живописі, літературі та релігії. Особливо він підкреслював, що символи, характерні для різних культур, часто виявляють разючу подібність, тому що вони сходять до загальних для всього людства архетипів. Наприклад, у багатьох культурах йому зустрічалися зображення мандали, що є символічними втіленнями єдності і цілісності Я. Юнг вважав, що розуміння архетипових символів допомагає йому в тлумаченні снів пацієнта.

Кількість архетипів у колективному несвідомому може бути необмеженим. Однак особливу увагу в теоретичній системі Юнга приділяється масці, аніме та анімусу, тіні і самості.

Маска чи персона (від латинського слова «persona», що позначає театральну маску, личину) - це наше публічне обличчя, тобто те, як ми проявляємо себе у відносинах з іншими людьми. Маска позначає безліч ролей, які ми програємо у відповідності із соціальними вимогами. У розумінні Юнга, маска служить меті справляти враження на інших або приховувати від інших свою справжню сутність. Маска як архетип необхідна нам, щоб ладити з іншими людьми в повсякденному житті. Однак Юнг попереджав про те, що якщо цей архетип набуває дуже великого значення, то людина може стати неглибоким, поверхневим, зведеним до однієї тільки ролі і відчуженим від істинного емоційного досвіду.

На противагу тій ролі, яку виконує в нашому пристосуванні до навколишнього світу маска, архетип тіні представляє подавлену темну, погану і тваринну бік особистості. Тінь містить наші соціально неприйнятні статеві та агресивні імпульси, аморальні думки і пристрасті. Але у тіні є і позитивні властивості. Юнг розглядав тінь як джерело життєвої сили, спонтанності і творчого начала в житті індивідуума. Згідно Юнгом, функція его полягає в тому, щоб направляти в потрібне русло енергію тіні, приборкувати згубну бік нашої натури до такої міри, щоб ми могли жити в гармонії з іншими, але в той же час відкрито висловлювати свої імпульси і насолоджуватися здоровою і творчим життям .

У архетипи аніми і анімуса знаходить вираз визнання Юнгом вродженої андрогинной природи людей. Аніма представляє внутрішній образ жінки в чоловікові, його несвідому жіночу сторону, у той час як анімус - внутрішній образ чоловіка в жінці, її несвідома чоловіча сторона. Ці архетипи засновані, принаймні частково, на тому біологічному факт, що в організмі чоловіків і жінок виробляються і чоловічі, і жіночі гормони. Цей архетип, як вважав Юнг, еволюціонував протягом багатьох століть у колективному несвідомому як результат досвіду взаємодії з протилежною статтю. Багато чоловіків, принаймні до певної міри, «фемінізованих» внаслідок багаторічної спільного життя з жінками, а для жінок є вірним зворотне. Юнг як психолог і психотерапевт наполягав на тому, що аніма і анімус, як і всі інші архетипи, повинні бути виражені гармонійно, не порушуючи загального балансу, щоб не гальмувати розвиток особистості в напрямку самоздійснення. Іншими словами, чоловік повинен виражати свої фемінні якості поряд з маскулінними, а жінка повинна проявляти свої маскулінні якості, так само як і фемінні. Якщо ж ці необхідні атрибути залишаються нерозвиненими, результатом з'явиться одностороннє зростання і функціонування особистості.

Самість, я сам - найбільш важливий архетип в теорії Юнга. Самість є серцевину особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи. Коли досягнута інтеграція всіх аспектів душі, людина відчуває внутрішню єдність, гармонію і цілісність. Таким чином, у розумінні Юнга розвиток самого себе - це головна мета людського життя.

Основним символом архетипу самості або самого себе є мандала і її численні різновиди (абстрактний коло, німб святого, вікно-розетка). За Юнгом, цілісність і єдність Я, символічно виражені в завершеності фігур на зразок мандали, можна виявити в снах, фантазіях, міфах, в релігійному і містичному досвіді. Юнг вважав, що релігія є великою силою, що сприяє прагненню людини до цілісності і повноті. У той же час, гармонізація всіх частин душі - складний процес. Справжньою врівноваженості особистісних структур, як вважав він, досягти неможливо, щонайменше, до цього можна прийти не раніше середнього віку. Більш того, архетип «себе», самості не проявляється до тих пір, поки не відбудеться об'єднання та гармонізація всіх аспектів душі, свідомих і несвідомих. Тому досягнення зрілого Я вимагає постійності, наполегливості, інтелекту і великого життєвого досвіду.

Его-спрямованість

Найбільш відомим внеском Юнга в психологію вважаються описані їм дві основні спрямованості, або життєві установки: екстраверсія і інтроверсія. Відповідно до теорії Юнга, обидві орієнтації співіснують в людині одночасно, але одна з них зазвичай стає домінантною. У екстравертної установці виявляється спрямованість інтересу до зовнішнього світу - іншим людям і предметам. Екстраверт рухливий, говіркий, швидко встановлює відносини і прихильності, зовнішні фактори є для нього рушійною силою. Інтроверт, навпаки, занурений у внутрішній світ своїх думок, почуттів і досвіду. Він споглядальний, стриманий, прагне до самоти, схильний віддалятися від об'єктів, його інтерес зосереджений на собі самому. Згідно Юнгом, в ізольованому вигляді екстравертної і интровертной установки не існує. Зазвичай вони присутні обидві і знаходяться в опозиції один до одного: якщо одна проявляється як ведуча і раціональна, інша виступає в якості допоміжного та ірраціональною. Результатом комбінації провідною і допоміжної его-орієнтацій є особистості, чиї моделі поведінки визначені і передбачувані. юнг алітичний психоаналіз фрейдівський

Психологічні функції

Незабаром після того, як Юнг сформулював концепцію екстраверсії та інтроверсії, він прийшов до висновку, що за допомогою цієї пари протилежних орієнтацій неможливо досить повно пояснити всі розбіжності у ставленні людей до світу. Тому він розширив свою типологію, включивши в неї психологічні функції. Чотири основні функції, виділені їм - це мислення, відчуття, почуття та інтуїція.

Мислення і почуття Юнг відніс до розряду раціональних функцій, оскільки вони дозволяють утворювати судження про життєвий досвід. Мислячий тип судить про цінність тих чи інших речей, використовуючи логіку і аргументи. Протилежна мисленню функція - почуття - інформує нас про реальність мовою позитивних чи негативних емоцій. Відчуває тип фокусує свою увагу на емоційну сторону життєвого досвіду і судить про цінність речей у категоріях «поганий або хороший», «приємний або неприємний», «спонукає до чогось або викликає нудьгу». За Юнгом, коли мислення виступає в ролі провідної функції, особистість орієнтована на побудову раціональних суджень, мета яких - визначити, є оцінюваний досвід істинним або хибним. А коли провідною функцією є почуття, особистість орієнтована на винесення суджень про те, чи є цей досвід насамперед приємним або неприємним.

Другу пару протилежних функцій - відчуття та інтуїція - Юнг назвав ірраціональними, тому що вони просто пасивно «схоплюють», реєструють події в зовнішньому (відчуття) чи у внутрішньому (інтуїція) світі, не оцінюючи їх і не пояснюючи їх значення. Відчуття є безпосереднє , безоціночне реалістичне сприйняття зовнішнього світу. Тип, особливо проникливий щодо смаку, запаху і інших відчуттів від стимулів з навколишнього світу. Навпаки, інтуїція характеризується сублімінальним і неусвідомленим сприйняттям поточного досвіду. Інтуїтивний тип покладається на передчуття і припущення, схоплюючи суть життєвих подій. Юнг стверджував, що, коли провідною функцією є відчуття, людина осягає реальність мовою явищ, як якщо б він фотографував її. З іншого боку, коли провідною функцією є інтуїція, людина реагує на неусвідомлені образи, символи і приховане значення пережитого.

Кожна людина наділена всіма чотирма психологічними функціями. Однак як тільки одна особистісна орієнтація (екстраверсія або інтроверсія) зазвичай є домінуючою, усвідомлювала, точно також тільки одна функція з раціональної або ірраціональною пари зазвичай переважає і зізнається. Інші функції занурені у несвідоме і відіграють допоміжну роль у регуляції поведінки людини. Будь-яка функція може бути головною. Відповідно, спостерігаються мислить, відчуває, відчуває і інтуїтивний типи індивідуумів.

Дві его-орієнтації і чотири психологічних функції, взаємодіючи, утворюють вісім різних типів особистості. Наприклад, екстравертний розумовий тип фокусується на об'єктивних мають практичне значення факти навколишнього світу. Він зазвичай справляє враження холодного і догматичного людини, що живе у відповідності до встановлених правил. Цілком можливо, що прототипом екстравертного розумового типу був Фрейд. Інтровертний інтуїтивний тип, навпаки, зосереджений на реальності власного внутрішнього світу. Цей тип зазвичай ексцентричний, тримається осторонь від оточуючих і індиферентний до них. У даному випадку Юнг, ймовірно, в якості прототипу мав на увазі себе.

4. Відмінності аналітичної психології та психотерапії Юнга від фрейдівського психоаналізу

Беручи до уваги вищевикладене, можемо зробити деякі висновки щодо розбіжностей, що виникли між самовпевненим Юнгом і маститим Фрейдом.

Головні відмінності аналітичної психології та психотерапії Юнга від фрейдівського психоаналізу стосуються питання про природу лібідо. Якщо засновник психоаналізу Зігмунд Фрейд характеризує лібідо переважно в термінах сексуальної сфери, то для Юнга це життєва енергія взагалі, в якій секс присутній лише як один з компонентів. За Юнгом, базова життєва енергія лібідо проявляється у зростанні і розмноженні, а також в інших видах діяльності - в залежності від того, що в даний момент часу є найбільш важливим для конкретної людини.

Юнг відкидав фрейдівське поняття едипового комплексу. Він пояснював прихильність дитини до матері чисто житейськими потребами дитини і здатністю матері їх задовольняти. У міру зростання дитини у нього з'являються сексуальні потреби, які накладаються на перш домінували потреби в їжі. Юнг висловив припущення, що енергія лібідо набуває гетеросексуальні форми лише в пубертатний період. Він не заперечував геть наявності сексуальних сил в дитячому віці, проте звів сексуальність до становища лише одного з багатьох потягів у психіці.

Життєвий досвід Юнга, безсумнівно, наклав істотний відбиток на його погляди. Юнг не використовував у своїй концепції поняття едипового комплексу тому, що такий досвід був відсутній у його власних дитячих переживаннях. Він відгукувався про свою матір як про жінку зайво повної і непривабливою, а тому і ніяк не міг зрозуміти, на якій підставі Фрейд стверджував, ніби кожен хлопчик відчуває в дитинстві сексуальний потяг до власної матері.

На відміну від Фрейда, у Юнга не було ніяких проблем, пов'язаних зі сферою сексу. Він так само не робив, на відміну від Фрейда, ніяких спроб обмежити своє статеве життя. У нього були сексуальні зв'язки з жінками-пацієнтками психотерапії та ученицями, що тривали багато років. «Для Юнга, який абсолютно вільно і дуже активно задовольняв свої сексуальні потреби, секс в цілому грав мінімальну роль в розумінні людської мотивації. Для Фрейда ж, замученого власними нездійсненими і пригніченими бажаннями, секс, навпаки, займав центральне місце ».

Ще одна істотна відмінність між позиціями Фрейда і Юнга стосується подання про спрямованість сил, що визначають особистість людини. З точки зору Фрейда, людина є продукт своїх дитячих переживань. Для Юнга як психолога людина визначається не лише минулим, але в рівній мірі і своїми цілями, очікуваннями і надіями на майбутнє. На його думку, формування особистості зовсім не завершується до п'яти років. Людина може змінюватися, і часом досить значно, протягом всього свого життя.

Третя відмінність між позиціями Фрейда і Юнга полягає в тому, що Юнг спробував проникнути в область несвідомого глибше, ніж це вдалося Фрейду. Він додав ще один вимір у розуміння несвідомого: вроджений досвід людства як виду, успадкований ним від своїх тварин предків (колективне несвідоме).

Висновок

Серед теоретиків і практиків психоаналізу Карл Густав Юнг займає абсолютно особливе положення.

Ідеї Юнга надзвичайно значні і самобутні, саме тому вони знайшли своє практичне застосування як в медицині, так і в психології. Його сучасники писали про Юнга: «Слід визнати, що в даний час немає взагалі жодного психолога, який міг би зрівнятися з ним як у практичній проникливості, так і в теоретичній глибині, сміливості ».

Його вчення являє собою цілковитий переворот у психології. Не можна не погодитися з одним французьким критиком в тому, що «серед багатьох ніхто не працював з великим успіхом, ніж Юнг, над тим, щоб вивести психологію з граматичної темниці, в якій вона була заточена».

Узагальнюючи вищесказане необхідно відзначити велику роль зіграну Густавом Юнгом у розвитку психології та психотерапії. Підкреслюючи особистість терапевта в роботі з клієнтом, Юнг акцентував увагу на самій особистості як цілісної системи. Підводячи підсумок багаторічним спостереженням він прийшов до концептуально нової ідеї яка дозволила відкрити широкі горизонти психіки людини.

Аналітична психотерапія, робота аналітика з клієнтом, включає в себе всі базові принципи психологічного консультування.

В ідеалі аналітик повинен розвинути особистість хворого або, як мінімум полегшити його стан, кінцевою метою психологічної концепції Юнга виявляється збагнення життя в її зовнішньому і внутрішньому проявах в психіці людини як особливої ??цілісної реальності, що в деякій мірі відповідає цілям консультанта.

Таким чином, необхідно відзначити, що внесок Густава Юнга в теорію і практику психологічного консультування не можна недооцінювати.

Список використаної літератури

1. Велика енциклопедія Кирила і Мефодія. Комп'ютерний диск, 2006

2. Карл Густав Юнг та аналітична психологія. / Під ред. проф. Аверченко П.І. - М.: ВЛАДОС, 2005. - 160 с.

3. Культура: теорія і проблеми. / Под ред. Т.Ф. Кузнєцової. - М.: Просвещение, 1995. - 188 с

4. Культурологія. XX століття: Енциклопедія: У 2-х т. - СПб.: Нева, 1998.

5. Лук'янець Олексій. Психологічні типи. Типологія. - М.: Східно-Європейський Інститут психоаналізу, 2006. - 260 с., Илл.

6. Радугин А.А. Культурологія. Навчальний посібник. - М.: АСТ Москва, 2004. - 512 с.

7. Фрейд З. Поділ психічної особистості. - М.: АСТ-Пресс, 2005. - 183 с.

8. Фрейд З. Я і Воно. - М.: Просвещение, 1996. - 206 с.

9. Хрестоматія з культурології: Учеб. посібник. / Укладачі: Лалетин Д.А., Пархоменко І.Т., Радугин А.А. Відп. редактор Радугин А.А. - М.: Видавництво «Центр», 1998. - 592 с.

10. Юнг К.Г. Архетип і символ. - М.: Гуманітарний Агентство «Академічний проект», 2001. - 244 с.

11. Юнг К.Г. Спогади. Сновидіння. Роздуми. - Київ, 1994.

Размещено на Allbest.ru