Організація ментального досвіду та інтелектуальної компетентності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЇ МЕНТАЛЬНОГО ДОСВІДУ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

ШМАРГУН В.М., доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної роботи і психології Національного університету біоресурсів і природокористування України, м. Київ

Анотація

У статті розглядаються перспективні напрями в галузі психології здібностей. Обговорюються перспективи онтологічної теорії інтелекту в контексті вивчення ментального (розумового) досвіду та інтелектуальної компетентності особистості. Проаналізована необхідність комплексної діагностики інтелектуальних здібностей як основи ментального розвитку.

В статье рассматриваются некоторые перспективные направления в области психологи способностей. Обсуждаются перспективы онтологической теории интеллекта в контексте изучения ментального (умственного) опыта и интеллектуальной компетентности личности. Анализируется необходимость комплексной диагностики интеллектуальных способностей как основы ментального развития.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді. Розвиток інтелектуальних здібностей та обдарованості в освітніх системах постає як стратегічний ресурс українського суспільства. Саме тому назріла гостра необхідність переходу від опису теорій природи інтелекту до практичного конструювання змісту шкільної та вузівської освіти. Таким чином, на сьогодні основні напрями дослідження здібностей мають бути зорієнтовані на вивчення загальних пізнавальних здібностей (інтелекту, інтелектуальної компетентності, креативності, навчальності), а також їх проявів в умовах навчальної, професійної діяльності, міжособистісної взаємодії. Беручи до уваги існуючий дотепер гостро дискусійний характер проблеми дослідження інтелекту (відсутність єдиного узагальнюючого визначення інтелекту, полярні погляди дослідників на можливість існування інтелекту як психічної реальності взагалі, неможливість виокремити чистий „кристалізований” інтелект від різнобічних домішок не когнітивної природи і т.д.) існує необхідність розглянути основні новітні теоретичні підходи до вивчення природних основ інтелекту, методології й методик його дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Існуюча ситуація сприяла розробці нових теоретичних концепцій для визначення природи інтелекту. Невипадково останнім часом показується необхідність переходу психологічних досліджень проблематики інтелектуальних здібностей від функціонального підходу до онтологічного. Тобто, найбільш привабливою на сьогодні, в якості теоретичної концепції вивчення інтелектуальних здібностей індивіда, постає „онтологічна теорія інтелекту”, де останній розглядається як форма організації ментального досвіду, особливості складу й будови якого визначають продуктивність інтелектуальної діяльності. Виділяються три основні форми в структурі ментального досвіду - когнітивний, метакогнітивний і інтенціональний [3].

Таким чином, інтелектуальне виховання має включати в себе не тільки формування системи знань, умінь і навичок чи розвитку теоретичного мислення, а перш за все збагачення індивідуального ментального досвіду особистості, яке становить психологічне підґрунтя її інтелектуального зростання. Наукові факти особистих досліджень дають можливість розглядати інтелектуальні якості як системні, які виникають із взаємодії особистості й інтелекту. На цю обставину вказував свого часу С.Л. Рубінштейн, відмічаючи, що, „...перетворюючись у властивості характеру, інтелектуальні якості починають визначати не один лише інтелект як такий, а особистість у цілому” [2, с. 629]. Попри це, ще залишається досить живучою традиція розглядати інтелект відокремлено від інших особистісних характеристик.

Саме тому, в освітньому процесі вузу в якості першочергового постає завдання формування базових інтелектуальних якостей особистості: інтелектуальної компетентності, ініціативи, творчості, саморегуляції, унікальності складу розуму, які в кінцевому рахунку визначають рівень розвитку індивідуальних інтелектуальних можливостей. Певна річ, інтелектуальна компетентність розглядається нами теж як особистісна якість, що формується під впливом чинників різного порядку протягом усього життя людини. Звичайно, активізація її зростання відбувається в умовах спеціальної, й передусім, вищої освіти. Інтелектуальна компетентність - це здібність особистості ефективно вирішувати проблемні ситуації в будь-якій предметно-пізнавальній сфері, спираючись на спеціальним чином сформовану базу знань.

Мета статті - показати перспективні напрями вивчення інтелектуальних здібностей як професійно-значущих якостей ментального досвіду та інтелектуальної компетентності людини в контексті її загального особистісного розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження

1) структурно-інтегральний підхід, розробниками якого були Л.М.Веккер, А.В.Либин, Н.М. Чуприкова й ін.;

2) суб'єктний підхід (С.Л. Рубінштейн, А.В. Брушлінський, Е.А. Сергиенко),

3) ресурсний підхід (В.М. Дружинін).

Ці підходи дозволили сформулювати для психології інтелекту теоретичні наслідки і відповідно виокремити в інтелекті, як особливій психічній реальності, деякі нові його якості.

Цей підхід витікає із принципових положень психосоматичної гармонізації розвитку людини, самоорганізації та саморегуляції, де форми вищого порядку народжуються із взаємодії форм нижчого порядку. Усе, що може взаємодіяти - когнітивні, метакогнітивні, емоційні, нейродинамічні, нейропсихологічні й інші елементи, які ми досліджували - взаємодіють, самовідновлюються й, в решті решт, продукують нове: когнітивний розвиток і розвиток особистості. У своїх особистих дослідженнях ми якраз і вивчали як ці елементи впливають на когнітивні процеси, якою мірою отримані характеристики виступають як чинники, певний силовий потенціал, що вибудовує когнітивні зв'язки [4].

Отже, для того щоб зрозуміти як формуються когнітивні процеси, необхідно мати на увазі стан і взаємодію перерахованих вище елементів розумової діяльності. Необхідно вивчати схеми такої взаємодії цих елементів, їх взаємовідношення та принципи формування в цілісній структурі індивіда. Виходячи з теорії самоорганізації, саморегуляції та результатів особистих досліджень - в складних, динамічних системах (якою є й інтелект) на перших етапах розвитку присутній високий рівень свободи, а в міру того як формуються системи вищого порядку, рівень свободи зменшується. З'являється функціональна, кристалізована система, в якій, якщо можна так сказати, є власна ідентичність. Так само й одиницею розвитку навчальної діяльності є перехід від одного з її компонентів більш низького рівня на більш високий рівень. Безумовно, що такі переходи мають місце при наявності певних умов і можуть цілеспрямовано здійснюватись у межах системи психолого-педагогічного моніторингу навчальної діяльності.

2) особливості функціонування інтелекту (його якостей) похідні по відношенню до особливостей складу й будови ментального (розумового) досвіду, урахування яких дозволяє аналізувати природу інтелекту в термінах онтологічних категорій: „ментальна структура”, „ментальний простір”, „ментальний час”, „ментальна тканина”, „ментальний досвід”, „ментальна ієрархія” тощо. Тобто, при вивченні інтелекту на перший план виходить така його якість, як субстанціональність; трактовка інтелекту як системного утворення (багатомірність, самоорганізація, нелінійна динаміка, інваріантність). Реалізація суб'єктного підходу в межах онтологічної теорії інтелекту також має низку важливих теоретичних наслідків:

1) в якості детермінант індивідуальних відмінностей в інтелектуальних здібностях першочерговими постають не генетичні й середовищні чинники, а ті процеси, що відбуваються всередині ментального досвіду індивіда (суб'єктність);

2) змістовні прояви інтелекту (змістовний контекст) пояснюються з урахуванням ситуативних чинників (контекстуальність);

3) наявність індивідуально-своєрідних форм пізнавального відношення до всього, що відбувається (інтенціональність, унікальність).

Ресурсний підхід виходить із того, що в умовах індивідуальної інтелектуальної діяльності може активізуватися послідовно лише частина ресурсів у залежності від запиту ситуації. Застосування основних положень ресурсного підходу при розробці онтологічної теорії інтелекту дозволяє зафіксувати наступні теоретичні наслідки:

1) можлива одночасна актуалізація ресурсів різного рівня й різного типу (гетерогенність);

2) інтелект розглядається не як локальна якість (стабільна риса) у вигляді однієї позиції при певному вимірі, а як континуум, на осі якого дана якість може займати певну множину позицій (континуальність);

3) окрема інтелектуальна здібність може бути представлена як рухлива точка в деякому п-мірному просторі, кожний вектор якого характеризує визначений тип ресурсу (мобільність).

Аналіз існуючих робіт з проблеми, наукові факти особистих досліджень та досвід роботи у вищій школі показують, що в професійному становленні фахівця базовим підґрунтям виступає саме інтелектуальна компетентність, формування якої постає фундаментом для опанування студентами всіх освітніх галузей. В інтелектуальній компетентності отримують концентроване втілення всі компоненти загальнопредментного змісту освіти: загальнокультурні знання щодо вивчаючих явищ, загальноучбові навички, вміння та загальнопредметні способи діяльності. На основі цього в студентів формується здібність і готовність шукати й обробляти інформацію, використовувати нові технології її засвоєння, організовувати свої особисті прийоми навчання, включатися в діяльність та співробітництво. Така здібність може реалізовуватись як на рівні стандартних ситуацій, так і при різних їх варіаціях.

Висновки

1. Вивчення інтелектуальних якостей особистості продиктоване намаганням подолати існуючий розрив інтелектуальних і особистісних аспектів. Зміст єдності інтелектуального й особистісного обумовлюється єдністю їх психологічного механізму, в якому не існує як безособистісного інтелекту так і неінтелектуальної особистості.

2. Онтологічна теорія інтелекту дозволяє більш повно досліджувати та пояснювати інтелектуальні досягнення людини, оскільки буде сприяти аналізу нової феноменології інтелекту - інтелектуальної компетентності, як форми прояву загальних здібностей у контексті особливостей організації індивідуального ментального досвіду індивіда.

3. Запропонована модель психодіагностики та розвитку розумових здібностей і формування професійної інтелектуальної компетентності в системі освіти, виступає в якості одного із вирішальних чинників економічного зростання суспільства. Формування інтелектуальних здібностей розглядається як поступовий розвиток компетентності майбутнього фахівця. Освітні програми, що дозволяють обдарованим людям реалізовувати свій інтелектуальний потенціал на користь суспільства, здатні внести суттєвий вклад у розвиток економіки.

4. Доведено, що студенти більш успішно управляють складними динамічними системами при наявності внутрішньої мотивації й визначеному типу самоуправління - самоорганізації. За успішного рішення комплексних проблем виникає динамічна смислова система, в якій функціонує механізм інтелектуальних емоцій, які забезпечують вибіркову переробку предметного змісту.

5. Дослідження показує, що в неочевидних проблемних ситуаціях структура та продуктивність мисленнєвої діяльності залежить від рівня розвитку стійкої пізнавальної потреби.

Література

1. Психология интеллекта и творчества: Традиции и современность/Материалы научной конференции, посвященные памяти Я.А. Понамарева и В.Н. Дружинина, ИП РАН, 7-8 октября 2010 г. -М.: Изд- во „Институт психологии РАН”, 2010. - 368 с.

2. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии/С.Л. Рубинштейн. - СПб.: Питер, 2009. - 720 с.

3. Холодная М.А. Когнитивные стили: о природе индивидуального ума. - СПб.: Питер, 2004. - 384 с.

4. Шмаргун В.М. Вікові та індивідуальні психосоматичні особливості дітей як предиктори розумового розвитку (молодший шкільний і підлітковий вік): дис. ...доктора психол. наук: 19.00.07 / Шмаргун Віталій Миколайович. - К., 2010. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru