Психологічний аналіз діяльності юриста в контексті теорії установки

О. М. Столяренко [14]):

- правовою регламентацією, яка підпорядковує суб'єктів діяльності до порядку, строго встановленого нормами закону, та зумовлює підвищену відповідальність;

- наявністю в роботі широкого тактичного простору;

- наявністю владних повноважень;

- особливою напруженістю, дефіцитом часу, перенавантажені- стю, ненормованістю;

- великою кількістю стресових факторів;

- вольовим напруженням;

- складною інтелектуальною роботою, зашифруванням справжніх цілей, маскуванням дійсних соціальних ролей, необхідністю перевтілення;

- широкою комунікативністю;

- високою кількістю мисленнєвих завдань різного типу та важкості.

Тобто в професійній діяльності працівників ОВС та юристів можна виділити пізнавальну, конструктивну, організаторську та комунікативну діяльність. Наявність творчого компоненту, особливо в пізнавальній діяльності, має забезпечити ефективне вирішення складних завдань, і вирішальна роль у цьому процесі відводиться творчому мисленню [1; 2].

Творче мислення, що проявляється в ситуаціях, вирішити які за допомогою алгоритмів, логічним шляхом неможливо, потребує створення нової схеми дій, знаходження нових способів вирішення задачі. Тому, на наш погляд, вивчення творчих проявів мислення юриста повинно здійснюватися в контексті розуміння творчої особистості як інтегративної системи з гармонійним поєднанням всіх її структурних компонентів, які проявляються у високо розвинутих здібностях та обдарованості: біофізіологічні, анатомофізіологічні задатки; сенсорно- перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю; інтелектуальні та мисленнєві можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації та вирішувати нові проблеми; емоційно-вольові структури, що визначають довготривалі домінантні орієнтації та їх штучне утримання; високий рівень продукування нових образів; фантазія, уява та чимало інших [7; 8].

Аналогізуючи особистість юриста як системну соціальну характеристику індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин, припускаємо, що вона зорієнтована на успішне виконання обов'язків, що покладене на неї вибором професії.

Тому можна припустити, що формування готовності до творчого вирішення професійних завдань є актуальним завданням підготовки спеціалістів у всіх сферах людської діяльності. Їхній творчий потенціал визначається та організується певними стратегіями і тактиками, які і можна назвати готовностями (установками) до творчого вирішення професійних завдань.

Варто згадати, що поняття установки вперше з'явилося 1862 р. у теорії Г. Спенсера, який зазначав, що сам процес виникнення правильної думки за пошуку істини під час розгляду певної проблеми залежить від конкретної духовної установки людини під час сприйняття позиції опонента [17]. Іншими словами, Г. Спенсер під установкою розумів конкретний психічний стан, що визначає готовність відповідного сприйняття.

У психології перша теорія установки була розроблена 1880 р., коли К. Г. Ланге ввів поняття моторної установки. Вчений розумів сприйняття як процес, детермінований м'язовою установкою, специфічний характер якої найбільш чітко виявляється в реакції. Тому, ґрунтуючись на результатах емпіричних досліджень, К. Г. Ланге продемонстрував, що індивід проявляє менший час реакції, коли його увага в основному концентрується не на стимулі, а на реакції [17].

Таким видатним ученим, як О. Г. Асмолов, І. Т. Бжалава, Ш. А. Надірашвілі, В. Г. Норакідзе, О. С. Прангішвілі, Д. М. Узнадзе [1; 4; 9; 11; 13; 15], у їхніх інтегративних теоріях вдалося об'єднати всі чинники, які визначають поведінку на основі такої провідної її детермінанти, як установка.

Стан психологічної готовності можна адекватно осмислити в поняттях теорії установки Д. М. Узнадзе [16]. На думку Д. М. Узнадзе, під установкою розуміють готовність здійснювати саме ті акти, які є адекватними конкретній ситуації, але така готовність не завжди є усвідомленою і завжди передує всім психічним та поведінковим актам суб'єкта.

Своєю чергою, установка, будучи детермінантою поведінки, на думку Д. М. Узнадзе, визначається передусім такими чинниками, як середовище, в якому функціонує особа, та потребами. Отож, теорія Д. М. Узнадзе відмовлялася від постулату «безпосередності», згідно з яким об'єктивна дійсність безпосередньо впливає на свідомість особистості [15].

Класифікуючи установки, автор виділяє первинну і фіксовану вторинну установку. 1941 року в дослідженні «Основні положення теорії установки» він сформулював визначення первинної установки як цілісне відображення, на ґрунті якого може виникнути або споглядальне, або дієве віддзеркалення. Воно полягає в своєрідному налагодженні, налаштуванні суб'єкта, його готовності до того, аби в ньому виявилися саме ті психічні або моторні акти, які забезпечать адекватне ситуації споглядальне або дієве віддзеркалення. Воно є, так би мовити, «настановним віддзеркаленням». Зміст психіки суб'єкта і взагалі всієї його поведінки слід визнати реалізацією його установки і, отже, вторинним явищем [16].

Д. М. Узнадзе розумів первинну установку як опосередковану ланку між дією об'єкта на суб'єкт і зміною поточного стану суб'єкта та відносив її до сфери підпсихічного. Необхідною умовою виникнення установки є матеріалізація потреби, тобто наявність суб'єктивного (потреба) і об'єктивного (ситуація) чинників. За допомогою злиття цих двох основних чинників виникає специфічна структура - установка, яка визначає подальшу поведінку індивіда. Після задоволення потреби установка деактуалізовується. Проте вона не зникає безслідно, а переходить у латентний, фіксований стан (те ж відбувається в тому випадку, якщо установка не досягла мети). За сприятливих умов фіксована установка може знову актуалізуватися. Так розглядав фіксовану установку Д. М. Узнадзе. Відзначаючи зв'язок установки і готовності, вчений акцентував, що у кожного вироблені свої фіксовані установки, котрі з більшою або меншою очевидністю виявляються і стають основою готовності до діяльності у відповідних умовах і у визначеному векторі.

Г. О. Ніжарадзе робить уточнення, згідно з яким актуалізується (за відповідних обставин) не фіксована установка, а нова актуальна установка включає фіксовану установку в свою структуру. Як зазначає автор, кожна актуальна установка перш ніж деактуалізуватися, ніби «фотографує» себе, робить «портрет» особистості в конкретний проміжок часу і у такому вигляді переходить у латентний стан нової актуальної установки (актуальна установка завжди унікальна), яка значною мірою вибудовує з цього матеріалу свою структуру [10].

О. С. Прангішвілі зазначав, що установка у вигляді спрямованості індивіда, яка не досягнула рівня усвідомлення, є відображенням об'єктивної поведінкової ситуації та визначає безпосереднє спрямування процесів свідомості та поведінкової активності [13].

На думку Ф. В. Бассіна, функцією установки є не лише створення потенційної схильності до майбутньої поведінкової активності, але й актуальне управління активністю, що вже реалізується. Така специфіка установки актуалізується у зв'язках між певною психічною активністю та особливістю конкретної об'єктивації (відповідної цій установці). Отже, установка спрямовує психічні процеси на основі постійної корекції відповідно до інформації, що надходить у зворотному порядку в результаті свідомої активності розгорнутої щодо об'єктивації [3].

Як бачимо, установка є провідною детермінантою людської активності, а отже, і творчого потенціалу загалом. Тому в ній мають бути відображені й специфіка мотиваційної сфери, і провідні чинники предметної та соціальної дійсності, які визначають процес формування та становлення індивідуально-особистісних особливостей. Інакше кажучи, за звуженого або однобічного погляду на установку втрачається її зміст, який полягає у готовності особистості до певної форми активності, а тому потребує комплексного врахування всіх сфер психічного, які в сукупності й визначають специфічні прояви установок на різних її рівнях.

Висновки. Отже, формування готовності до творчого вирішення професійних завдань є актуальним для підготовки спеціалістів у всіх сферах людської діяльності. Вважаємо, якщо у людини сформувати установку на творче розв'язання різноманітних професійних завдань, то у неї водночас створюється та реалізується установка на ефективне використання свого творчого потенціалу.

Щоб визначити роль установки у формуванні творчого підходу до вирішення професійних завдань, слід психологічно дослідити особливості психологічного впливу установок особистості на вирішення ситуаційних професійних задач за допомогою комплексу психодіагно- стичних методів, що стане перспективою для проведення дослідження цього питання.

Продуктивним, на наш погляд, у розумінні творчого компоненту мислення та подальшій побудові структури дослідження є використання психодіагностичних методик для вивчення операційної, когніти- вної сфери особистості (сукупність професійно спрямованих завдань, які експериментально моделюють ситуацію, що відтворює специфіку професійної діяльності і потребують креативного, нестандартного урегулювання); для діагностики формально-динамічної, модуляційної складової (характеристик міжкульової асиметрії та установки): визначення рукості М. Аннет, метод фіксації установки за Д. М. Узнадзе та його модифікований варіант, оскільки саме в цьому - засади формування творчого потенціалу особистості.

Література