Теоретичні основи дослідження емоційного інтелекту

Етапи

Формування емоційного інтелекту

Античність: період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е.)

Ще філософи Античності міркували над темою єднання розуму і чуттєвого пізнання.

Аристотель розглядав емоції, як: «дещо, що настільки сильно перетворює людський стан, що це впливає на здібності до міркувань і супроводжується задоволенням та стражданнями людини».

Пов'язуючи емоції і пізнання, він вказував, що: «самий процес пізнання незалежно від зовнішніх практичних мотивів, з якими він може бути і не бути пов'язаний, саме дослідження теоретичної істини, складають джерело дуже сильних емоцій».

Епоха Просвітництва: (друга половина XVII --XVIII ст.)

В епоху Просвітництва тема визначення місця почуттів і розуму в пізнанні займало важливе місце в наукових дослідженнях. У цей час панували два напрямки - емпіризм, де чуттєвий досвід виступав єдиним джерелом пізнання, і раціоналізм, що висуває на перший план логічне підгрунтя науки і визнає розум джерелом пізнання і критерієм його істинності. Основні зусилля ірраціоналістів вже в ті часи були спрямовані на вироблення емоційно-моральних установок, які послужили б орієнтирам для людини в міжособистісних відносинах.

Філософія життя: XIX - початок XX ст.

Ірраціональні погляди набирають силу і в наступні століття. Так, представники філософії життя (А.Бергесон, В.Дильтей, Г.Зіммель) визначають дійсність через досвід самого життя, як переживання, поза яким досвід не існує. І сприймають життєвий досвід як ірраціональний і не зводиться до розуму.

Теорія Соціального інтелекту: XX ст.

Питання співвідношення раціонального та ірраціонального в інтелектуальній діяльності не став менш значущим і в ХХ ст. Теорія Соціального інтелекту, що виникла в XX в, стала значною передумовою і базисом для формування теорії емоційного інтелекту.

Роберт

Торндайком (1937р.)

Усвідомлюючи все зростаючу значимість міжособистісного спілкування і підкреслюючи його високу роль для керівного складу набирають силу організацій, вперше написав про «соціальний інтелект» для позначення «далекоглядності в міжособистісних відносинах». У публікаціях ученого цей феномен визначається як загальна здатність розуміти інших людей і, на основі цього, винятково суб'єктивного розуміння, -- діяти розмірковано та мудро, адекватно щодо оточуючих.

Соціальний інтелект він представляв як сукупності ментальних здібностей, пов'язаних з обробкою соціальної інформації та сприяють успішності міжособистісної взаємодії.

Р. Торндайк виділяє три види інтелекту, а саме:

1) абстрактний інтелект, який безпосередньо відповідає за здатність людини розуміти абстрактні вербальні (наприклад, математичні) символи, і на основі цього розуміння -- виробляти з цими символами певні прості або складні дії;

2) конкретний інтелект, який дозволяє суб'єкту розуміти речі й предмети винятково матеріального світу і виконувати певні дії щодо цих речей чи предметів;

3) соціальний інтелект як загальна здатність розуміти інших людей і, на цій основі, -- взаємодіяти з ними [4, с. 85].

Теорії соціального інтелекту в подальшому отримала розвиток у працях Г.Оллпорта, Дж. Гілфорда, і Г. Айзенка.

Г.Оллпорт,(1937р.)

Продовжуючи ідею Р.Торндайка, зв'язав соціальний інтелект зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей, прогнозувати найбільш вірогідні реакції людини.

Соціальний інтелект, на думку Г. Олпорта - «особливий« соціальний дар », що забезпечує гладкість у відносинах з людьми, продуктом якого є соціальне пристосування, а не глибина розуміння».

Г. Айзенк дотримувався східного думки, вважаючи, що «соціальний інтелект проявляється у використанні IQ для соціальної адаптації».

Трьома десятиліттями пізніше, В1967, Дж. Гілфорд

В1967, Дж. Гілфорд став розглядав соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від чинника загального інтелекту і пов'язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації. Ця здатність, вважає він, включає шість чинників:

· пізнання елементів поведінки - здатність виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію поведінки;

· пізнання класів поведінки - здатність розпізнати загальні властивості в потоці експресивної або ситуативної інформації про поведінку;

· пізнання відносин поведінки - здатність розуміти відносини;

· пізнання систем поведінки - здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, сенс їх поведінки в цих ситуаціях;

· пізнання перетворення поведінки - здатність розуміти зміна значення подібного поведінки (вербального і невербального) в різних ситуаційних контекстах;

· пізнання результатів поведінки - здатність передбачати наслідки поведінки, виходячи з наявної інформації.

Ці здібності мають безпосереднє відношення до складових надалі розробленого поняття ЕІ. Один з аспектів особистісного інтелекту також пов'язаний з почуттями і дуже близький до того, що згодом Дж. Мейер, П. Селовей і Д. Карузо назвуть емоційним інтелектом.

Період

Особливості

1-ий період. 1900-1969рр. (відособлене дослідження емоцій та інтелекту)

- Початок вивчення соціального інтелекту. Психолог Г. Майєр виділяє „емоційне”, у якому на перший план виходять потреби почуття і волі.

- Р. Торндайк формує загальні основи поняття емоційного інтелекту. Виокремив соціальний інтелект як складник загального інтелекту.

- Психолог Д.Векслер вперше припустив існування цілого ряду видів мислення, які представляють окремі складники загального інтелекту, але відрізняються від традиційного коефіцієнта інтелекту.

- Розроблена С. Шехтером когнітивно-фізіологічна теорія.

2-ий період. 1970-1989рр. (дослідження взаємного впливу когнітивних та емоційних процесів)

- Виникає підвищений інтерес до вивчення взаємодії емоцій і мислення. Вченими було висунуто припущення про існування так званого „когнітивного кола”, що об'єднує настрій і судження.

- Вчені висловлюють положення про емоції як одну з підсистем свідомості. У когнітивній концепції Р. Лазаруса центральною є ідея про пізнавальну детермінацію емоцій. Когнітивне опосередкування розглядається вченим як необхідна передумова виявлення емоцій.

- Виведене Л. Шпітцомтвердження, що певна емоційність визначає звичайні стани свідомості і передує когнітивним процесам.

- У 1973 р. П. Сіфнеос вводить у науковий обіг термін „алекситимія”. Він трактує його як такий стан, що є протилежним стану людини, з досить розвиненим емоційним інтелектом.

- У 1985 р. Р. Бар-Он вводить поняття «коефіцієнт емоційності» і пропонує спосіб його вимірювання (EQ-i).

- У 1986 р. термін ЕІ було вперше використано у дисертаційному дослідженні В.Л. Пейна. В.Л.Пейн сформулював важливу думку почуття є фактами.

- Опосердкованими передумовами «змішаних моделей» ЕІ слугують: концепція самоефективності А. Бандури; теорія самоактуалізації А. Маслоу; уявлення про важливість емоційного життя у клієнтцентрированій терапії К. Роджерса, у межах яких наголошується на значущості вміння людей усвідомлювати свої здібності і ефективно керувати своєю поведінкою у відповідності зі знанням про сильні і слабкі сторони своєї індивідуальності.

3-ій період. 1990- 1993рр. (виокремлення поняття «емоційний інтелект»)

- 1990 р., коли Дж. Мейер і П. Селовей опублікували першу дослідницьку роботу, в якій запропонували визначення терміну „емоційний інтелект”, а також розробили методику його виміру (EQ).

- У 1909 р. американським психологом Е.Титченером, введене поняття „емпатія”. Емпатія позначає осягнення, глибинне проникнення-вчування в сутність іншої людини, її когнітивний, фізичний та емоційний стани, переживання, світосприйняття тощо.

- У 1983 р. Г. Гарднеромвисунено припущення про можливість існування різних інтелектуальних здібностей, охоплюючи інтрапсихічні і міжособистісні здібності.

- Вчений виокремив такі сім різних форм інтелекту: просторовий, музичний, лінгвістичний, логіко-математичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний і внутрішньоособистісний. Ним було запропоновано запропоновано вживати термін «множинність виявлення інтелекту» як такий, що більш адекватно описує поняття єдиного інтелекту, яке існувало дещо раніше.

- У 1993 р. вийшла з друку книга Г. Гарднера - „Множинність виявлення інтелекту”, у якій автор визначає поняття „емоційній інтелект” і пропонує розглядати його у двох формах: міжособистісній і внутрішньоособистісній.

- Р. Стенберг розвинув концепцію „практичного інтелекту”, який було визначено як „здатність адаптуватися, змінювати або переусвідомлювати ситуації, що виникають у реальному житті”.

4-ий період. 1994-1997рр. (період популяризації терміну „емоційний інтелект”)

- Популяризація ЕІ бере свій початок з книги Д. Гоулман„Емоційний інтелект”. Д. Гоулман та його послідовники перетворили ЕІ на девіз для досліджень і публічної політики. Було створено безліч методик для вимірювання емоційного інтелекту. З'являються психологічні агенції, які маніфестують розвиток емоційного інтелекту в сфері бізнесу та навчання.

5-ий період. 1998р. - до сьогодні (період уточнення концептуалізації конструкту емоційного інтелекту)

- Пропонуються варіанти удосконалення концепції ЕІ спільно з впровадженням нових методик його вимірювання.

- На сьогодні, на думку Дж. Мейєра, у літературі існують «два» ЕІ: один з них - «популярний» ЕІ, визначається по-різному, швидко набувається і слугує кращим предикатором успіху в житті, в той час як «інший» ЕІ становить науковий феномен.

Автор

Особливості досліджень поняття «емоційний інтелект»

Л.С. Виготський

Вчений стверджує про єдність мислення і афекту, на його думку. Називає інтелектуальний момент, який детермінує переживання та безпосередній вчинок, «смисловим переживанням». Сьогодні цей термін видається близьким до поняття „емоційний інтелект”.

О.М. Леонтьєв

У своїх дослідженнях демонструє емоційність (афективність) регуляції мислення. Вчений стверджував думку про те, що емоційність, або афективність, становить лише одну, особливу сторону процесів, якими є ті пізнавальні процеси, що відображають - нехай по-своєму - дійсність.

С.Л. Рубінштейн

Будь-яка емоція розглядається автором як „єдність переживання і пізнання”. Інтелектуальний процес, на його думку, неможливий без участі емоцій: „...Судження, яке є основним актом або формою, в якій здійснюється розумовий процес <...>, рідко становить лише інтелектуальний акт. Судження зазвичай так чи так насичене емоційністю”.

О.К. Тихомиров

На думку цього вченого, з розумовою діяльністю пов'язані всі емоційні явища - емоційні стани, емоційні процеси, почуття. Він стверджує, що емоційна регуляція розумової діяльності та її емоційна активізація є необхідними передумовами продуктивної інтелектуальної діяльності.

О.П. Санникова

Досліджувала вплив чотирьох базових емоцій (радості, гніву, суму і страху) на успішність професійної діяльності. Емоційність, на думку автора, одночасно слугує системотворчим фактором у структурі особистості і її здібностей, зокрема професійних.

А.В. Брушлинський

Дослідник стверджував, що емоції можуть як сприяти мисленню, так і перешкоджати йому. Взаємодію між емоційними і когнітивними процесами, на його думку, доцільно називати взаємопроникненням, а кожен образ, уявлення, поняття має свій емоційний потенціал.

А.А. Бодальов

Збагатив дослідження проблеми емоційних здібностей ідеєю притаманності окремим суб'єктам своєрідної соціальної обдарованості, яка вияється у єдності інтелектуальних, емоційних і комунікативних здібностей, які становлять психологічну основу успішності їхньої комунікації з іншими оточуючими.

Д.В. Люсін

Трактував емоційний інтелект як «здібності до розуміння своїх і чужих емоцій та управління ними». Д.В. Люсін стверджує, що емоційний інтелект краще трактувати саме як когнітивну здібність, і не включати до його складу особистісні якості, які можуть сприяти кращому чи гіршому розумінню емоцій, але не є структурними компонентами ЕQ[5].

Г.Г. Гарскова

Обґрунтовуючи визначення даного поняття, його відмінність від загального інтелекту та значення для діяльності людини, стверджує: «Емоційний інтелект - це здатність розуміти ставлення особистості, репрезентовані в емоціях, та керувати емоційною сферою на основі інтелектуального аналізу і синтезу» [3, с. 26].