Психологія раннього юнацького віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологія раннього юнацького віку

1. Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці

Юнацький період визначає фазу переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості що передбачає завершення фізичного дозрівання і досягнення соціальної зрілості.

Юність як тривалий віковий період розподіляється на:

Ранню юність - 14-17 років

Юність - 17-18 років

Пізню юність - 18-23(25) років/за І.С. Коном/

Ранню юність (15--17 років) -- вважають третім світом, що існує між дитинством та дорослістю. У цей час старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає смисл свого життя. Якщо розглядати розвиток тільки як зміну психічних функцій, то всі основні новоутворення вже закінчились у підлітковому віці, закріплюючись та удосконалюючись у старшокласника. Тому деякі автори розглядають ранню юність як період завершення новоутворень, що виникли у підлітковому віці. І цей період з 1--12 до 17--18 років називають підлітковим.

Біологічно період юності - це період завершення фізичної зрілості. У фізичному відношенні це період спокійного розвитку. Більшість дівчат та значна кількість юнаків вступає у нього вже постпубертатними, однак на його долю припадає значна кількість "доробок" та ліквідування диспропорцій, обумовлених нерівномірністю процесу визрівання. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліткова непевність рухів. Інтенсивно йде розвиток мускулатури (ріст м'язів у довжину та ширину). Зростання ваги тіла стає більшим відносно збільшення росту. Продовжується розвиток мозку, проходять процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відповідних функцій. На кінець цього періоду основний процес біологічної зрілості завершується, а подальший фізичний розвиток розглядається як дорослість. Все це визначає готовність старшого школяра до фізичних та розумових навантажень.

Юність - період життя онтогенетично розташований після підліткового віку та перед дорослістю (вікові межі дуже умовні - від 14-16 до 21-25 років), це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного підлітка, який вважає себе дорослим, до дійсної дорослості. За визначенням Е. Еріксона юність - це період “нормативної кризи”, в процесі якої особистість набуває ідентичності. Для цього юнак має оцінити свої сильні і слабкі сторони, навчитися використовувати їх для отримання чіткого уявлення суб'єкта про себе і свої майбутні перспективи. Саме у юнацтві виникає проблема вибору життєвих цінностей.

Юність потребує формування внутрішньої позиції по відношенню до себе ("Хто я такий?, "Ким я повинен бути?"), по відношенню до інших, а також до моральних цінностей. Вибір внутрішньої позиції - важлива духовна робота. Молодій людині, звернувшись до аналізу та синтезу, до співвідношення загальнолюдських цінностей та своїх особливих схильностей та ціннісних орієнтирів, важливо відмовитись від нормативів за якими він жив у дитинстві та у підлітковому віці.

Соціальна ситуація юнацтва неоднорідна. Юність - завершуючий етап первинної соціалізації. З ускладненням життєдіяльності у юнаків відбувається не тільки кількісне поширення діапазону соціальних ролей, але й якісні зміни (з'являється все більше дорослих ролей звідсіля деяка міра самостійності та відповідальності). Однак залежність від дорослих зберігається, наприклад, у матеріальному плані, тому невизначеність становища юнака та вимог до нього (в одних стосунках його вважають дорослим, у інших - дитиною) дуже своєрідно відбивається у психіці людей цієї вікової категорії. Деяких юнаків дуже гостро хвилюють проблеми, наслідувані від підліткового віку, - право на автономію від дорослих. Специфічною задачею ранньої юності є прагнення соціального і особистісного самовизначення, що передбачає орієнтування і визначення свого місця у світі дорослих.

Головною соціальною і особистісною задачею цього періоду є вибір професії, що здійснюється на основі широких соціальних мотивів.

2. Учбово-професійна діяльність як провідна діяльність в ранньому юнацькому віці

Характерною особливістю старшокласників є врахування своїх реальних можливостей, прагнення підготувати себе до самостійного життя. Відбувається остаточне становлення індивідуальної своєрідності; свідомий, обдуманий, відповідальний вибір створює ті внутрішні умови, ту внутрішню позицію, при якій особистість у майбутньому цілісніше опановує обрану професію.

Отже, нова соціальна позиція старшокласників змінює для них значущість учіння: значно підвищується інтерес до навчання, змінюється мотивація. Нова соціальна ситуація змінює мотиви учіння для старшокласника, змінює задачі, цілі, зміст цього процесу. Домінуюче місце займають мотиви, пов'язані з самовизначенням та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви отримують особистісний смисл та стають дійовими. Старшокласники, для яких головною є навчально-професій на діяльність, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Саме у старшому шкільному віці проявляється свідоме позитивне відношення до навчання. Їх цікавлять переважно ті предмети, які будуть потрібні у подальшому житті, їх знову починає хвилювати успішність навмання. Звідси і недостатня увага до «непотрібних» предметів, відмова від зневажливого ставлення до оцінок, що властива підліткам. Юнаки сприймають та визначають учбовий процес з точки зору того, що він спроможний дати у майбутньому.

Провідною діяльністю юнаків є учбово-професійна діяльність, що спрямована на підготовку до подальшої діяльності суб'єкта, його професійне самовизначення.

Професійне самовизначення юнаків - багатоплановий процес, що можна розглядати з різних позицій:

1.Як процес поетапного прийняття рішення, за посередництвом якого юнак формує баланс між своїми нахилами і потребами суспільства;

2.Як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність.

В рамках зазначеної провідної діяльності формується психологічна готовність до дорослого життя. Поняття «психологічної готовності» передбачає у даному випадку наявність потреб та здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній діяльності, громадському житті, майбутньому сімейному житті. Передусім, це потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, по-друге, вміння теоретично мислити, орієнтуватися у різноманітних подіях, що відбуваються у сучасному світі, що виступає у формі наукового, теоретичного світогляду, по-трете, наявність розвиненої рефлексії, за допомогою якої забезпечується свідоме та критичне ставлення до себе.

Сформувавшись, ці якості утворюють психологічну базу для соціального та особистісного самовизначення школярів -- центрального новоутворення раннього юнацького віку.

Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі.

Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробленого американським вченим Е. Еріксоном.

Ідентичність -- психосоціальна тотожність -- дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки.

Ідентичність -- умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається «втраченою».

Канадський психолог Ж. Марша встановив чотири типових варіанти формування ідентичності:

Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність.

Наперед зумовлений, «приречений варіант розвитку».

Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентичність.

Реалізована або «зріла ідентичність».

Перший варіант означає, що молода людина не пройшла через випробування, пов'язані з самовизначенням; другий варіант передбачає, що індивід раніше виточеного терміну включився у «дорослу» систему взаємин, зробивши це під чужим впливом,-- це розцінюється як несприятливий фактор для формування його особистісної зрілості. У третьому випадку юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку себе; «зріла ідентичність» свідчить про те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації. Вказані варіанти формування ідентичності виступають в двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися й на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу самовизначення.

Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, з стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому несприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати «нічим» (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, -- завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

3. Професійне самовизначення та життєві плани в ранньому юнацькому віці

Життєвий план -- явище одночасно соціального та етичного порядку, тобто, ким бути (професійне самовизначення) та яким бути (моральне самовизначення). Життєвий план виникає, на думку І.С. Кона, тільки тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але й способи його досягнення, шлях, яким збирається йти людина, ті об'єктивні та суб'єктивні ресурси, які йому для цього знадобляться.

Життєвий план -- це план діяльності, тому він «заземлюється», в першу чергу, на вибір професії.

У професійному самовизначенні у віковій психології розрізняють ряд етапів. психологічний юнацький самовизначення

Перший етап -- дитяча гра, протягом якої дитина приймає на себе різні професійні ролі, «програючи» окремі елементи пов'язаної з ними поведінки.

Другий етап -- підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії.

Третій етап, який охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького віку,-- попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються та оцінюються спочатку з точки зору інтересів підлітка («Я люблю читати художню літературу», «Стану філологом»), потім -- з точки зору його здібностей («В мене гарні справи з математикою; може, зайнятися нею?») і, нарешті, з точки зору його системи цінностей («Хочу допомагати людям, стану юристом»).

Четвертий етап -- практичне прийняття рішення, власне вибір професії включає в себе два головних компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, обсягу та часу підготовки до неї, вибір конкретної спеціальності. Вибір спеціальності -- багатоступеневий процес. Вже до кінця IX класу школярі повинні зробити вибір між трьома соціальними орієнтаціями: на загальну освіту (вступ у X клас), на професійну освіту (вступ в ПТУ або технікум), безпосередньо на роботу (з наступним завершенням або незавершенням освіти). Крім інтересів, здібностей та ціннісних орієнтацій, важливу роль у прийнятті рішення має оцінка своїх об'єктивних можливостей -- матеріальних умов сім'ї, рівня навчальної підготовки, стану здоров'я і т.д. Той, хто вибирає професійну освіту або роботу, повинен відразу ж доповнити соціальну орієнтацію професійною -- куди саме поступити та що робити. У інших таке рішення відкладається до закінчення XI класу, до того ж у одинадцятикласників, як і у дев'ятикласників, вибору професії передує більш широка соціальна орієнтація: установка на вуз, спеціальну професійну освіту або роботу.

Вибір професії передбачає наявність у школярів інформації двоякого роду: про світ професій (в цілому) взагалі та можливості і вимоги кожної з них; про себе, свої здібності та інтереси. І такої інформації старшокласнику не вистачає. В основі ставлення до світу професій лежить запозичений досвід -- відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книжок, кінофільмів, телепередач. Досвід цей звичайно абстрактний, тому що не пережитий, не вистражданий людиною. Переважна більшість старшокласників обирав професію більш-менш стихійно. Суттєві фактори професійного самовизначення -- це віковий період, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості і рівень домагань старшокласників.

Вибір професії -- складний та довгий процес, під час якого снує певна небезпека. Наприклад: відкладання у часі професійного самовизначення у в'язку з відсутністю стійких інтересів (це відповідає етапу дифузної ідентичності по Ж. Марша).

Звичайно, невизначене майбутнє не дає можливості йти до нього. Спроби батьків прискорити цей процес за допомогою прямого психологічного впливу, як правило, дають негативні результати, викликаючи у старшокласників зростання тривожності, а іноді і відмову від будь-якого самовизначення, і небажання взагалі щось вибирати (що відповідає стадії «приречення» або «дифузії» ідентичності за Ж. Марша).

Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж мас свої недоліки. Підліткові захоплення нерідко обумовлені випадковими факторами. Категоричність вибору та небажання розглянути інші варіанти часто служить психологічним захисним механізмом, засобом втечі від сумнівів. У майбутньому це може призвести до розчарування. Іноді рання професіоналізація пов'язана з несприятливими сімейними умовами, низькою успішністю та іншими негативними факторами, які знижують рівень свідомого та добровільного вибору.

Важливий також і рівень інформованості старшокласників як про майбутню професію, так і про самих себе. Юнаки та дівчата погано знають конкретні особливості кожної професії, що робить їх вибір переважно випадковим. У виборі професії велике значення має професійна консультація, яка є у багатьох містах нашої країни.

Вибір професії відображає певний рівень особистісних домагань. Він включає оцінку своїх об'єктивних можливостей (людині, яка у дитинстві не вчилася музиці, важко поступити в консерваторію) та оцінку своїх здібностей. На старшокласника впливає суб'єктивний рівень вимог, які пред'являються ним до професії, він часто завищений. Найчастіше це стимулює людину до подолання труднощів. Гірше, якщо рівень запитів занижений, і юнак ні до чого не спрямований.

Підготовка молоді до праці і вибір професії -- важлива державна справа. Необхідно забезпечити зв'язок загального та трудового виховання, організувати участь старшокласників у суспільно корисній праці, забезпечуючи свідомий вибір професійної підготовки.

Професійна орієнтація -- частина соціального самовизначення особистості. Вибір професії по-справжньому вдалий тільки тоді, коли він пов'язаний з соціально-моральним вибором, з роздумами про смисл життя.

4. Особливості розумового розвитку в юності. Формування
теоретичного мислення

Юнацький вік - важливий етап розвитку розумових здібностей. Радянський психолог Н.С. Лейтес, порівнюючи підлітків та юнаків визначає у юнаків збільшення теоретичного мислення; їх розумова діяльність більш активна, та самостійна, для них характерною рисою є те, що узагальнюючий момент та пошук принципів та законів є визначальним. Однак щирість розумових інтересів збігається у юнаків з різнорідністю, відсутністю чіткої системи, методу. Іноді юнаки схильні перебільшувати свої розумові та інтелектуальні можливості. Розвиток пізнавальних функцій та інтелекту в юнацтві, як і в попередніх періодах розвитку має дві сторони: якісну та кількісну.

Якісні зміни - зміна у структурі розумових процесів: важливо не те, які задачі вирішує людина, а яким чином вона це робить.

Кількісні зміни - суть змінення у ступені, в рівні розвитку: підліток вирішує інтелектуальні задачі легше, швидше, ефективніше, ніж молодший школяр, у юнацькому ж віці це відбувається ще інтенсивніше.

Існує декілька точок зору щодо розвитку інтелекту, а звідсіля і творчого потенціалу у юнацькому віці:

- творчий процес - результат розвитку саме інтелекту (Пономарьов Я.О.);

- особистісний (розвиток інтелекту пов'язаний з тим, наскільки творчо-продуктивною особистістю є юнак);

- саме результати творчої діяльності спонукають молоду людину творити далі, тобто розвиватись у інтелектуальному плані.

Слід зазначити, що важливим інтелектуальним компонентом є дивергентне мислення (одне і теж питання може мати декілька шляхів вирішення).

Тобто, саме розвиток теоретичного мислення у цьому віці, дає змогу проявам розумової діяльності у подальшому.

Тепер детальніше...

Значно складніших рівнів свого розвитку в ранній юності сягає процес сприймання, що стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється у довільних його формах, в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами; самоспостереження за своїми діями, актами поведінки, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласників досконалішої репродуктивної уяви, і водночас, у них розвивається і творча уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Немає старшокласника, який би не мріяв про своє майбутнє. У старшокласників, порівняно з підлітками, спостерігається набагато критичніше ставлення до витворів своєї уяви. Вони співвідносять образи своєї уяви з реальною дійсністю, зі своїми можливостями.

Пам'ять старшокласників характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного запам'ятовування. Відбувається спеціалізація пам'яті, пов'язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Помітно зростає і продуктивність пам'яті стосовно абстрактного матеріалу. Старшокласники переконуються, що запам'ятовування не зводиться до розуміння, що потрібні спеціальні прийоми запам'ятовування, збереження та відтворення. Вони прагнуть оволодіти своєю пам'яттю, керувати нею, збільшувати її продуктивність.

У ранньому юнацькому віці розвивається здатність тривало зосереджуватись на пізнавальних об'єктах, переборювати дію сильних відволікаючих подразників, розподіляти й переключати увагу. Зростає роль післядовільної уваги, яка виявляється за умови, що учіння спонукається спеціальними інтересами.

Старшокласники переходять до вищих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення. Учні нього віку більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Розрізнені знання перетворюються в систему знань, яка є основою формування наукового світогляду, зокрема, переконань. Актуальною стає потреба в науковому обґрунтуванні, пошуку теоретичних пояснень явищ дійсності, логічному доказі.

Завдяки цьому процес міркування стає економнішим і продуктивнішим; формується система взаємопов'язаних узагальнених і образних операцій. Мислення стає дедуктивно-гіпотетичним завдяки перетворенню конкретних мислительних операцій на формальні, які включаються в єдину, цілісну систему.

За даними Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці від 12 до 18 років) полягає в новому орієнтуванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого і потенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтуватися суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань. Учень прагне розкрити реальне в можливому через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Гіпотези, які не підтверджуються фактами, відкидаються; гіпотези, які підтверджуються, набувають статусу наукового відкриття чи наукової теорії.

Поява формального мислення означає узагальнення їх як суб'єктів пізнання, новий підхід до розв'язання задач, який полягає у спрямованості на організацію фактів (комбінаторний аналіз), на виділення й контроль змінних величин, формування гіпотез та їх логічне обґрунтування й доведення.

Незадоволення світом дорослих та бунт проти нього -- це результат нової здібності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму.

Старшокласники критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих. Вони схильні до постановки проблем, до диспутів і філософствування.

Здатність до інтроспекції (самоспостереження) проявляється через здатність розрізняти протиріччя між думками, словами та вчинками. Мислительний процес використовує нові можливості для створення ідеалів, які не обов'язково виголошувати або втілювати в життя.

В умовах переходу до ринкових відносин особливо зростає значення практичного інтелекту старшокласників. У структуру практичного інтелекту входять такі якості розуму як діловитість, економність, обачливість, вміння швидко вирішувати задачі, що виникають. Діловитість виявляється в тому, що людина може відшукати оптимальне рішення у будь-якій складній ситуації. Економність виявляється у тому, що людина здатна знайти спосіб дії з найменшими витратами, що веде до потрібного результату. Обачливість, як якість практичного мислення, -- вміння передбачити наслідки тих чи інших рішень. Вміння оперативно вирішувати задачі проявляється у кількості часу, який минає з моменту виникнення задачі до її практичного вирішення. Розвиненим можна вважати таке практичне мислення старшокласника, якому притаманні усі вказані властивості.

Ранній юнацький вік сензитивний для формування професійно орієнтованих знань, умінь та навичок.

У ці роки думка остаточно поєднується зі словом, внаслідок чого утворюється внутрішнє мовлення як основний засіб організації мислення та регуляції інших пізнавальних процесів. Інтелект стає мовленнєвим, а мовлення інтелектуалізованим. Виникає повноцінне теоретичне мислення.

Інтелектуальний розвиток старшокласників можна прискорити, вдосконалюючи понятійну форму мислення, мовленнєвий інтелект та внутрішній план дій. Необхідно зауважити, що усю роботу з інтелектуального розвитку старшокласників необхідно проводити комплексно, застосовуючи вправи так, щоб вони розвивали інтелект за усіма напрямками.

Розумовий розвиток старшокласників заключається не стільки у зміні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності.

5. Розвиток самосвідомості, усвідомлення себе як особистості, образ "Я", його структурні компоненти. Оцінка і самооцінка, формування світогляду, ціннісних орієнтацій, юнацька субкультура

Самосвідомість - складна психологічна структура, яка складається із:

а) усвідомлення своєї тотожності (її перші зачатки з'являються у немовляти, коли воно починає відрізняти відчуття, викликані особистим тілом);

б) свідомість особистого "Я" як активного, діяльного початку;

в) усвідомлення своїх психічних якостей;

г) особливу систему соціально-моральних самооцінок.

Важливою особливістю є те, що всі ці моменти пов'язані між собою генетично та функціонально, але формуються вони неодночасно.

Усвідомлення своїх психічних якостей та самооцінка набувають найбільшого значення у юнацькому віці. Слід зазначити, що всі ці компоненти взаємопов'язані, збагачення одного з них призводить до зміни всієї системи. Характерною особливістю юнаків є те, що самосвідомість не є категорією статичною, має зростаючу динаміку. З'являється також статеве розрізнення в оцінці особистісних якостей (більшість дівчат оцінюють своїх товаришів за моральними якостями. У юнаків ці тенденція проявляється менш яскраво).

Слід зазначити, що юнацьке "Я" ще зовсім невизначене, дифузне, воно визначається самою особистістю як відчуття внутрішньої пустоти, яку потрібно чимось заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні, а також одночасно підвищується вибірковість цього процесу; з'являється занурення у внутрішній світ особистості.

Слід зазначити, що у юнацькому віці виявляється загострення самооцінки, від якої залежать взаємовідносини людини з навколишнім середовищем, його критичність. Самооцінка регулює рівень домагань юнаків та дівчат. Особистість у цьому віковому періоді схиляється до самоаналізу, самоспостереження, саморозглядання. Відбувається зростання саморефлексії, глибина якої залежить від багатьох факторів:

соціальних;

особистісно-типологічних (ступінь екстро- та інтроверсії);

біографічних (сімейне виховання, відношення до ровесників).

Юність як віковий період дуже важлива щодо становлення світогляду, тому що в цей час відбувається формування когнітивних та особистісних передумов подальшого розвитку. У юнацькому віці збільшується об'єм знань, розширюється розумове-діяльний спектр, проявляються теоретичні інтереси та потреби зведення конкретних фактів до загальних регулятивних принципів. Звісно, рівень знань, можливостей, інтересів юнаків неоднаковий, але прояви "філософствування" на глобальні теми з'являються у більшості представників цього вікового періоду. Це трапляється тому, що людина вперше стає перед свідомим вибором життєвого шляху, ця потреба відчувається особливо гостро. Навіть юнацьке відношення до оточуючих, до середовища має особистісний відтінок. Дійсність розглядається юнаками безпосередньо через призму відношення до його внутрішнього стану. Світоглядні позиції враховують також соціальну орієнтацію особистості, усвідомлення себе в якості частки, елементу соціуму (класу, прошарку, групи) та вибір свого майбутнього положення та засобів його досягнення. З'являється тенденція до розкриття об'єктивного суспільного значення можливих напрямків своєї діяльності, що дає змогу підвищити свою оцінку по всіх напрямках. Важливим є те, що світоглядні питання не вирішуються юнаками раз і назавжди, кожен крок життя спонукає особистість знов і знов підкріпляти чи переглядати свої попередні рішення. У юнацтві це робиться більш категорійно, однак, у постановці світоглядних проблем для юнаків характерно протиставлення між абстрактним та конкретним, що визначається стилем мислення.

У цьому віці поглиблюється розподіл між молодими людьми у сфері цінностей, їх орієнтацій, а також домагань щодо місця у системі, суспільстві (у широкому та вузькому розумінні). Однак, є системи, які дещо випадають з загальноприйнятих. Для таких культур існує термін "екстернальні" - від лат. -чужий, вони формують юнацьку субкультуру. Особливістю існування цієї культури є те, що вона існує як окремо, так і внутрішньо, безпосередньо у суспільстві. Саме у субкультурних традиціях юнаки нерідко знаходять прояви своєї особистісної сторони буття. Розвиток юнаків не обмежується учбовим колективом, відбувається створення груп. Такі групи можуть бути, як доповненням, так і антиподом організованих колективів. Такі групи можна класифікувати на: антисоціальні, просоціальні та асоціальні.

Молодіжна субкультура - система цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

Субкультурні атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності відрізняються від цінностей панівної культури, хоча і пов'язані з ними. Молодіжні субкультури є наслідком свідомого пошуку нової ідентичності, вибудовування нового стилю. Джерелом їх є романтизовані та ідеалізовані образи іншої цивілізації, культури («культурні міфи», «культурні утопії»).

Виникнення молодіжних субкультур зумовлене соціальними, політичними, психологічними та духовними чинниками, найголовніший з яких -- неадекватність суспільного буття потребам молоді, духовна самотність.

За особливостями діяльності, внутрішніми цінностями, впливом на молодіжне середовище виділяють такі типи молодіжних субкультур:

Хіппі. Заявили вони про себе на зламі 60-70 рр. XX ст., в Україні -- у 1972 р. Цю групу складають прихильники музичного стилю панк-рок. Виділяються довгим волоссям (своєрідний виклик «соціальному сприйняттю»), «фенічками», одягом, романтикою автостопу, участю в тусовках, можливістю втекти від реалій життя (сімї, школи). У середовищі хіппі сформувалися різноманітні новітні молодіжні субкультури.

Романтико-ескейпістські (англ. еsсаре - втекти, уникнути, позбавитися) субкультури. Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу», вибудованого на основі певних творів (переважно «фентезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них виділяють ігрові молодіжні культури. До ігрових субкультур належать:

Толкієністи. Шанувальники конкретного автора Д. Толкієна (англійського автора «фентезі») і середньовічної холодної зброї. Живуть у вигаданому світі та наслідують своїх казкових героїв, тим самим «виходячи» за межі суспільства.

Уніформісти. Шанувальники певної історичної події.

Музичні молодіжні субкультури. Виникли навколо нових музичних стилів «реп», «рейв», «брейк». Переважно складаються з підлітків, яких об'єднують спільні музичні пристрасті, безтурботне ставлення до життя, намагання жити одним днем, їх світоглядні цінності вульгаризовані, пристосовані до розуміння пересічних міських підлітків. Зовнішні ознаки приналежності до угруповань різняться відповідно до місця проживання. Одягаються вони за останньою тусовочною модою.

Репери -- прихильники музичного стилю «реп», танцстилю хіп-хоп, сучасної негритянської культури. Характерна підвищена корпоративність та психологічна потреба в спілкуванні з однолітками. Найвище цінують індивідуальність. Переважно складаються з підлітків від 12 до 18 років.

Рейвери. Як музичний напрям, рейв виник в середині 80-х років. Це симбіоз чиказького «хауса» та детройтського «техно». В Україну потрапив у середині 90-х рр. Рейв («кислотна тусовка») -- музика диск-жокеїв. Ритміка її нагадує ритуальні племінні танці, які приводили до стану трансу. Тому на тусовках рейверів переважає атмосфера «небуденності», «ейфоричного трансу», що межує з містичними відчуттями. Зовнішня атрибутика відрізняється синтетичністю та яскравістю кольорів одягу, наявністю різних додаткових речей («пірсинг» -проколювання різних частин тіла сережками). Рейв -- середовище, де «кожен чує лише те, що хоче почути, і говорить те, що хочуть почути від нього інші». Учасники рейв-клубів схильні до вживання напівтяжких наркотиків, слабоалкогольних напоїв.

Брейкери. Об'єднані на основі спільного інтересу до танців типу брейк. Мета - пропаганда брейк-танцю і виконання його великими групами. Зовнішній атрибут -- вузькі темні окуляри.

Епатажно-протестні субкультури. Початок поклали панки (пропагандисти ідеї «шок-протесту». Виділяються одягом і зачісками. Мета -- самоствердження серед однолітків через заперечення загальноприйнятих норм поведінки. Негативно ставляться до праці, вживають наркотики, алкоголь. Захоплюються рок-ансамблями. Окремо від них є байкери (віддають перевагу романтизації подорожей та вираженню своєї індивідуальності в зовнішньому вигляді, володінні мотоциклом).

Радикально-деструктивні субкультури. Сюди належать субкультури, які мають чітку лінію на асоціальну поведінку та орієнтацію на застосування силових методів. Відзначаються дієвістю і радикалізмом.

Скінхеди. Об'єднує їх пристрасть до насильства. Рух «скінхедів» виник у Великобританії наприкінці 60-х рр. ХХст. На початку існування «скіни» - вихідці з робітничих районів -- мали патріотичні погляди, захоплювалися реггі та футболом, не цікавились політикою. Зовнішній вигляд відповідав «шок-протесту» панків з єдиною відмінністю -- коротка зачіска та мінімізація символічних речей. З'явились в Україні в 1995--1996рр. Останнім часом зосередили увагу на переслідуванні темношкірих та вихідців з країн Азії, боротьбі з іншими субкультурами. Стиль їх одягу адаптований до вуличних сутичок: чорні джинси, важкі шнуровані армійські черевики, короткі куртки -- «бомбери», бриті чи коротко стрижені голови. Цементуючу роль у формуванні цієї субкультури відіграє музика «ой» (панк).

Хакери. З'явились в Україні у 60--70-ті роки ХХст. Це була молодь, яка захоплювалася кібернетикою. Поширення наприкінці 80-х перших ПК, в середині 90_х Інтернету викликало потужну хвилю хакерів. Поняття «хакер» означає комп'ютерного злочинця, здатного зламати будь-які захисні системи (сайти, банківську систему охорони), коди на ліцензійних іграшках, запустити в систему віруси. Хакери виділяють з-поміж себе «ламерів» (користувачі ПК, проводять більшість часу біля комп'ютерів, не маючи достатніх знань) та «геймерів» (прихильники «екшен-ігор» та «стратегій», які вбачають у них сенс свого життя. Мають внутрітусовочні інтернет-видання, культові сайти тощо).

Розправно-самосудні угруповання. Переважно вихідці з робітничих сімей, які за допомогою сили борються з різними відхиленнями від певних ідеалів. Виникають на базі молодіжних територіальних угруповань. Об'єктами їх «фізичного впливу» є представники заможної «золотої молоді» хіппі, панки, металісти тощо. Це - територіальні корпоративні самодіяльні угруповання підлітків. Створюються за територіальними ознаками («свої» та «чужі»). Орієнтуються на систему цінностей дорослої кримінальної субкультури, культ сили, земляцтва, взаємовиручки та взаємозалежності. Мають яскраво виражену структуру, ієрархію, систему специфічних цінностей, прагнення до активної діяльності. Зовні майже не відрізняються від звичайних підлітків. Тусуються у своїх мікрорайонах, іноді нападають на «неформалів», молодь, яка потрапляє на їх територію. Властива інтелектуальна нерозвиненість, агресивність. Вживають наркотики, алкоголь. Протягом останнього часу цей рух зазнав істотних трансформаційних змін. На сьогодні в Україні в чистому варіанті він не існує.

Релігійно-містичні субкультури. Постають унаслідок синтезу містичних та релігійних культів з традиціями й ціннісною шкалою певних молодіжних субкультур. В них обов'язково повинен бути лідер («гуру»). Проповідують вирішення глобальних проблем людини, держави й усього світу загалом. Одним з напрямів є кришнаїти. Привабливість для молоді цієї течії пов'язана з канонічними ритуалами, екстравагантним стилем одягу.

У чистому варіанті жодного типу молодіжної субкультури не існує, оскільки їх угруповання не відзначаються стійкістю та перетинаються, взаємопроникають один в однин. Неформальне молодіжне середовище постійно перебуває в пошуку нових форм самореалізації.

6. Дружба та кохання у юнацькому віці

Юнацький вік потребує деяких окремих форм спілкування, якими є дружба, кохання. Співвідношення саме цих категорій являють та створюють у юнаків проблему, хоча є альтернативними. Індивідуальне та інтимне спілкування дозволяє співвіднести переживання, мрії, ідеали з реальною дійсністю, що зглядаючись на юнацький максималізм частіше не співпадає, ніж співпадає. У дівчат цієї вікової категорії потреба у дружбі з'являється раніше, ніж у хлопців. У більшості випадків старшокласники, як і люди інших вікових категорій віддають перевагу відношенням з однолітками, однак у дівчаток згодом з'являється потреба спілкування зі старшими особами.

Взаємовідносини між хлопчиками та дівчатками, обмежені у підлітковому віці, у ранній юності активізуються. Розширюється сфера спілкування. Особливістю юнацького віку є те, що хоча дівчата раніше дозрівають фізіологічно, у них на першому місці виникає потреба у ніжності, емоційному розумінні, а не у фізичному (у юнаків спостерігається протилежна тенденція). З іншого боку юнакові притаманне ніжне ставлення до особи протилежної статі, до якої він ставиться небайдуже.

Кохання та дружба мають у юнацькому віці особливе значення у двох планах. З одного боку - як почуття, з іншого - як форма спілкування.

Ключові поняття: пубертатний та постпубертатний період, соціалізація, акселерація, дружба, кохання, самооцінка, рівень домагань, "Я"-концепція, самосвідомість, субкультура, самореалізація.

Література

1. Берне Р.В. Развитие «Я-концепции» й воспитание. М., 1986.

2. Кон И.С. Психология юношеского возраста. М., 1979.

3. Возрастная й педагогическая психология. /Под ред. А.В.Петровского.М.,1973.

4. Возрастная й педагогическая психология. /Под ред. М.В. Гамезо, М.В.Матюхиной, 1984.

5. Мухина В.С. Возрастная психология. М., 2000.

6. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів в. н. з. - К.: Видавничий центр „Академія", 2001.- 576 с.

Размещено на Allbest.ru