Соціально-психологічні аспект агресії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціально-психологічні аспект агресії

1.1 Поняття про агресію, її види та похідні

1.2 Зміни та стійкість агресії впродовж життя

1.3 Гендерні відмінності в агресії

Висновки з 1 розділу

Розділ 2. Емпіричне вивчення агресії

2.1 Опис методик для дослідження агресії

2.2 Агресія у студентів

Висновки з 2 розділу

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми дослідження - дана тема на сьогоднішній день є актуальною, тому що з явищем агресії кожен з нас зустрічається практично кожен день. Існують різновиди агресії: фізична, непряма, вербальна, пряма тощо, що підкреслює потребу в детальнішому розгляді явища агресії. Частішання агресивних проявів є сьогодні однією з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Агресія, у якій би формі вона не проявлялася, являє собою діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди або збитку іншій живій істоті. Здавна людство виявляло цікавість до феномену агресії. І в наш час агресія є предметом активних науково-практичних досліджень. Те, що люди часто здійснюють небезпечні агресивні дії, навряд чи підлягає обговоренню. Проте питання про те, чому вони роблять подібні дії, довго було предметом серйозної дискусії. Висловлювалися різко відмінні одне від одного погляди відносно причин виникнення агресії , її природи та чинників, що впливають на її вияви. При всій різноманітності суперечливих теоретичних обґрунтувань, що висувалися, більшість з них підпадає під одну з чотирьох наступних категорій. Агресія відноситься насамперед до: 1)природженим спонукам або задаткам; 2) потребами, що активізуються зовнішніми стимулами; 3) пізнавальним та емоційним процесам; 4)актуальним соціальним умовам в поєднанні з попереднім навчанням.

Також актуальність даної теми підтверджує те, що багато відомих вчених таких як Е. Фромм (види агресій та прояви), Олуейз (зміни та стійкість агресії впродовж життя), Р. Берон та Д. Річардсон (загальні поняття про агресію), А. Басс, А. Дарка (види агресій та її дослідження), Дж. Каган (мотиви агресії) Л. Берковіц (причини, наслідки та контроль агресії), за кордоном, Фурманов І.А. (діагностика, профілактика та корекція агресії), Рум`янцева Т.Г. (поняття та контроль агресії), Лютова Д.Г. та Моніна Г.Б. (агресивність у дітей) в СНГ та інші займались вивченням даного явища та приділяли велику увагу.

Об'єкт дослідження - агресія.

Предмет дослідження - зміни та стійкість агресії впродовж життя.

Мета дослідження - теоретичне та емпіричне дослідження агресії.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. Розкрити поняття про агресію її види та похідні;

2. Проаналізувати гендерні відмінності в проявах агресії та виявити чи є агресія стійкою і чи може вона змінюватись впродовж життя;

3. Провести емпіричне дослідження на виявлення рівню агресивності.

Методи дослідження - теоретичні - класифікація, емпіричні - тестування; аналіз документів і продуктів діяльності.

Структура курсової роботи: зміст, вступ, основна частина (розділи та підрозділи), висновки, список використаних джерел.



Розділ 1. Соціально-психологічні аспекти агресії

1.1 Поняття про агресію, її види та похідні

Поняття «агресія» походить від латинського «нападати». Воно здавна існує в європейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове. До початку XIX століття агресивним вважалася будь-яка активна поведінка, як доброзичлива, так і ворожа. Пізніше, значення цього слова змінилося, стало більш вузьким. Під агресією стали розуміти ворожу поведінку по відношенню до оточуючих [7, с. 6].

Не випадково до цих пір немає чіткого визначення поняття «агресія». Відомо, що в побуті термін «агресія» має широке поширення для позначення насильницьких загарбницьких дій. В основному ж під агресією розуміється шкідлива поведінка. Причому в понятті «агресія» об'єднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від таких, як злі жарти, плітки, ворожі фантазії, деструктивні форми поведінки, до бандитизму і вбивств [7, с. 6].

Р. Берон і Д. Річардсон, вважають, що агресія, в якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, направлену на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті, що має всі підстави уникати подібного поводження з собою. Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні положення.

У підліткового життя нерідко зустрічаються форми насильницької поведінки, що визначається в термінах «задерикуватість», «войовничість», «озлобленість», «жорстокість» [20, с. 64].

До агресивності близько підходить стан ворожості. Згідно Басс, ворожість - більш вузьке за спрямованістю стан, завжди має певний об'єкт. Часто ворожість і агресивність поєднуються, але нерідко люди можуть знаходиться у ворожих відносинах, проте ніякої агресивності не виявляють хоча б тому, що заздалегідь відомі її негативні наслідки для «агресора». Буває й агресивність без ворожості, коли ображають людей, до яких ніяких ворожих почуттів не плекають [25, с. 163].

1. Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;

2. В якості агресії може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди або шкоди живим організмам;

3. Жертви повинні володіти мотивацією уникнення подібного поводження з собою.

Під агресією, за Е. Фроммом, слід розуміти будь-які дії, які завдають або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині, а також заподіяння шкоди взагалі всякому неживому об'єкту [3, с. 72].

Психологи, що знаходяться на біхевіористичних позиціях, зазвичай говорять про агресивну поведінку, тобто про відкриті, зовні виражені дії. Ці дії дуже активні, часто ініціативні і завжди приносять об'єкту (людині, а в деяких випадках і неживому предмету) шкоди [23, с. 10].

Таким чином, агресивні дії завжди є шкідливими, але ступінь цієї шкідливості залежить як від агресора, так і від опору який йому чинять.

Американські дослідники агресії прийшли до висновку, що про неї не можна судити лише за зовнішньою поведінкою. Якщо одна людина б'є, це ще не означає, що вона діє агресивно. Так, Дж. Каган справедливо стверджував, що для судження про агресивність акту необхідно знати його мотиви і те, як він переживається. Подібним чином Фішбах наполягав на включенні мотиваційних чинників у визначення агресії [3, с. 82].

До теперішнього часу різними авторами запропоновано безліч визначень агресії, жодне з яких не може бути визнано вичерпним і загальновживаним.

По-перше, під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження. Так, Л. Бендер, наприклад, говорить про агресію як тенденції наближення до об'єкта чи віддалення від нього, а Ф. Аллан описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам.

По-друге, під агресією розуміються акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Наприклад, Х. Дельгаро стверджує, що «людською агресивністю» є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили у спробі завдати шкоди особі чи суспільству» [4, с. 22].

У той же час багато авторів розводять поняття агресії як специфічної форми поведінки та агресивності як психічної властивості особистості. Агресія трактується як процес, що має специфічну функцію і організацію; агресивність ж розглядається як деяка структура, що є компонентом більш складної структури психічних властивостей людини.

У всіх без винятку ця реакція проявиться, якщо торкнутися життєво важливих інтересів кожного, чи то саме життя, або весь комплекс цінностей, без якого наше життя немислиме, як без повітря. Такого роду агресія не веде до руйнування, вона лише виконує роль сторожа наших інтересів. Можна її навіть назвати "доброякісною агресією" [9, с. 76].

Зовсім по-іншому визначається прагнення людини панувати, що нерідко в нашому суспільстві, або руйнувати, або розважити себе, часом відрізняються небаченою жорстокістю. Таку агресію можна назвати "злоякісною".

Ці два види агресій дуже тісно пов'язані. За своєю оборонною реакцією людина багато в чому схожа з твариною, але з-за специфічних умов свого існування вона на більшість подразників проявляє більш сильну агресію. Чому це відбувається?

По-перше, кожен індивід наділений даром передбачення і фантазії, тому він реагує не тільки на миттєву загрозу, а й на небезпеку в майбутньому.

По-друге, людина дозволяє себе умовити, маніпулювати собою, керувати, переконувати. Чудовим прикладом цьому може служити більшість війн.

По-третє, сфера вітальних інтересів людини набагато ширше, ніж тварини. Крім фізичних аспектів, у людини існує також велика система ціннісних орієнтацій - будь то ідеали, предки, батьківщина, клас, причому захист відбувається як від замаху на життя [23, с. 26].

У науковій літературі виділяють наступні види агресії:

1. Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи або об'єкта;

2. Вербальна агресія - вираз негативних відчуттів як через форму (сварка, крик, вереск), так і через зміст вербальних реакцій (загроза, прокляття, лайка);

3. Пряма агресія - безпосередньо спрямована на кого-небудь;

4. Непряма агресія - дії, які обхідним шляхом спрямовані на іншу особу (злісні плітки, жарти і т.д.), дії, які характеризуються ненаправленного і невпорядкованістю (вибухи люті, що проявляються в крикові, тупання ногами, биття кулаками по столу і т.д. ).

5. Інструментальна агресія, що є засобом досягнення будь-якої мети;

6. Ворожа агресія - виражається в діях, метою яких є заподіяння шкоди об'єкту агресії;

7. Аутоагресія - проявляється в самозвинувачення, самознищення, нанесенні собі тілесних ушкоджень аж до самогубства.

Виділяють також агресію інструментальну, яка відрізняється тим, що мета дії суб'єкта, який виявляє агресію, нейтральна, і агресія використовується лише як засіб досягнення цієї мети; а також реактивну агресію, яка виникає як реакція людини на фрустрацію і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті та інші. Тут виділяють агресію афективну, імпульсивну і експресивну.

Можна навести кілька прикладів вияву агресій.

В авторитарному суспільстві або родині виникає агресія самоствердження. Індивід прагне реалізувати те, що було заборонено раніше або недоступне. Він прагне отримати владу над людьми, з'являється необхідність неслухняності, бунтарства, випробування сильного емоційного сплеску, такого, як, наприклад, у вбивці, що спостерігає смертельний страх на обличчі жертви.

В іншому типі суспільства, навпаки, людина визнає свою приналежність до колективної ідеології і, можна навіть сказати, патологічно її захищає. Вона хвалить свою батьківщину, націю, релігію, партію. Це явище можна назвати "груповим нарцисизмом". Він є одним з головних джерел людської агресії. Будь-який з нас дуже сильно прихильний системі своїх ціннісних орієнтацій. Будь-яка спроба позбавити ілюзій, витягти "на світ божий" витіснені потяги і фантазії розхитує цю систему. Виникає природний опір істині - один з видів агресії. [1, с. 224].

Накопичення всіх зазначених інтересів, особливо у правлячих груп, часом в гіпертрофованими формами, призводить до війн. Війна розбурхує всі глибинні аспекти людської особистості, несе переоцінку всіх цінностей [10, с. 95].

В даний час все більше стверджується уявлення про агресію як мотивованих зовнішніх діях, що порушують норми і правила співіснування, що завдають шкоду, що завдають біль і страждання людям. У цьому плані заслуговує уваги розрізнення агресії інструментальної і навмисною. Інструментальна агресія та, коли людина не ставить собі за мету діяти агресивно, але «так довелося» або за суб'єктивної свідомості «було необхідно» діяти.

Не менш істотно розглядати агресію не тільки як поведінка, але як психічний стан; знати його феноменологію, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий компоненти [6, с. 74].

Пізнавальний компонент полягає в орієнтуванні, який вимагає розуміння ситуації, бачення об'єкта для нападу та ідентифікації своїх «наступальних засобів».

Деякі психологи, як, наприклад, Лазарус, вважають основним збудником агресії загрозу, вважаючи, що остання викликає стрес, а агресія є вже реакцією на стрес. Слід, однак зазначити, що далеко не всяка загроза викликає агресивний стан, а з іншого боку, аж ніяк не завжди агресивний стан провокується загрозою. Разом з тим у тих випадках, коли агресія викликається загрозою, правильне розуміння цієї загрози, її об'єктивний аналіз та оцінка - дуже важливі пізнавальні елементи агресивного стану. Від цього розуміння залежить саме виникнення даного стану, його форма та сила. Переоцінка загрози може викликати відмову від агресії як засобу боротьби і свідомість свого безсилля [23, с. 13].

Виключно важливий і емоційний компонент агресивного стану. Тут перш за все виділяється гнів. Часто людина на всіх етапах агресивного стану - при підготовці агресії, в процесі її здійснення і при оцінці результатів - переживає сильну емоцію гніву, іноді приймаючу форму афекту, люті. Але не завжди агресія супроводжується гнівом і не всякий гнів призводить до агресії. Більше того, зовсім невірно було б вважати кожен гнів провокуючим агресію. Існує «безсилий гнів» при фрустрації, коли немає ніякої можливості зняти бар'єр, що стоїть на шляху до мети. Так, іноді підлітки переживають гнів по відношенню до старших, але цей гнів агресією навіть у словесній формі зазвичай не супроводжується [10, с. 62].

Емоційна сторона агресії не вичерпується гнівом. Особливий відтінок цього стану надають переживання недоброзичливості, злості, мстивості, а в деяких випадках і відчуття своєї сили, впевненості. Буває й так, що агресор переживає радісне, приємне почуття, патологічним проявом якого є садизм.

Серйозне значення має і такий компонент агресії, як її вольова сторона. Причому в агресивній дії є всі формальні якості волі: цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, а в ряді випадків ініціативність і сміливість. Справа в тому, що агресивний стан часто виникає і розвивається в боротьбі, а будь-яка боротьба вимагає вищеназваних вольових якостей [23, с. 153].

1.2 Зміни та стійкість агресії впродовж життя

На сьогоднішній день відомо, що не адаптивна агресія і споріднені їй види поведінки досить стійкі і в деяких випадках можуть зберігатися протягом усіх етапів вікового розвитку.

У ряді досліджень за дітьми і підлітками спостерігали аж до досягнення ними дорослості, з тим щоб оцінити стійкість агресивної і антисоціальної поведінки на етапі розвитку. Ступінь стійкості агресії, за даними лонгітюдних досліджень, порівнянна з аналогічною стійкістю тестових показників інтелекту (IQ). Олвус дійшов висновку, що агресія у осіб чоловічої статі дуже стійка в часі і що індивідуальні відмінності в звичній агресії проявляються на ранніх етапах життя, звичайно до 3-річного віку [11, с. 141].

Агресія у осіб жіночої статі вивчалася значно рідше, ніж в осіб чоловічої статі. Є деякі докази стійкості агресивної поведінки у дівчаток в період, що охоплює дитинство і підлітковий вік. Однак з моменту настання юності і в ранній дорослості рівні жіночої агресії, очевидно, менш тісно пов'язані з рівнями агресії в дитинстві, ніж рівні чоловічої агресії.

Наступні дослідження стійкості агресії в часі показали можливість існування підтипів агресії з різною тимчасової стійкістю. Ці дослідження наводять на думку про існування індивідуальних відмінностей у стійкості агресії і антисоціальної поведінки. Моффітт вказав на те, що хоча багато дітей і підлітків поводяться антисоціально, для більшості з них така поведінка є минущою і ситуаційною [5, с. 183]. Короткочасні спалахи агресії і різні форми РП-подібної поведінки можуть бути особливо поширеними серед підлітків. Коли така поведінка з'являється в підлітковому віці і залежить від контекстуальних сигналів в оточенні підлітків (наприклад, тиску однолітків), вона може припинитися, коли підлітки доростуть до обов'язків і привілеїв, властивих періоду ранньої дорослості. Лише мала частина агресивних підлітків (в основному юнаків) навіть ставши дорослими, виявляється зберігається в часі, стійкий патерн агресивної і антисоціальної поведінки [12, с. 86].

Проведені дослідження дозволяють говорити про кумулятивний, наростаючому, послідовному і не випадковому розвитку агресії у деяких людей. Цей підтип - «кумулятивний» на відміну від підтипу «з раннім початком» - наводить на думку про набуту («вивченою») поведінку на противагу психопатологічному синдрому. Прояви агресії стають більш різноманітними, частими і приймають серйозніші форми.

Отже, підліткова агресія і споріднені їй форми поведінки виявляють більшу стійкість у часі. Ця стійкість була емпірично доведена відносно періодів, що тривають з раннього до дошкільного віку, від молодшого шкільного віку до юності і навіть ранньої дорослості, особливо щодо осіб чоловічої статі.

Хоча у деяких осіб агресія носить надзвичайно стійкий характер, але певна частина дітей і підлітків з проблемами викликаними ранньою агресивною поведінкою, з часом все ж утримується від проявів агресії, у деяких дітей агресивна поведінка поступово зникає по мірі їх вікового розвитку.

Критичні періоди розвитку відносно агресивної поведінки можуть бути зосереджені в переходах від дошкільного дитинства до років навчання в початковій школі і від юності до ранньої дорослості. Визнавати ці критичні періоди важливо так як лікувальні втручання в рамках цих періодів можуть привести до розривів безперервної агресії [14. с. 34].

Чим довше зберігається агресивна поведінка, тим складніше буде її змінити. З цього випливає, що втручання під час більш ранніх критичних періодів розвитку може дати пропорційно більший терапевтичний ефект, ніж втручання під час пізніших критичних періодів.

Було придумано безліч експериментів, щоб перевірити, чи зберігається агресивна поведінка протягом тривалого часу. У цих лонгітюдних дослідженнях агресивність вимірювалася по декілька раз, і обчислювався коефіцієнт кореляції між такими оцінками поведінки в різні моменти часу. Фактично дослідники задавалися питанням, чи залишиться агресивність індивідуума в стосунках з його однолітками на колишньому рівні. Ступінь, в якій два показника, отриманих в різний час, пов'язані між собою, дає нам можливість говорити про стабільність або стійкість агресивності з плином часу.

В деяких з цих експериментів заміри рівня агресивності проводились з короткими часовими інтервалами (наприклад, раз на рік), в інших же досліджувалася кореляція між рівнями агресивності в дитинстві і в зрілі роки (лонгітюдне дослідження рівня агресивності, здійснене Хьюсманном і його колегами) [15, с.343]. Незалежно від тимчасового інтервалу між вимірами, був отриманий один і той же висновок: агресивність стабільна в часі і не залежить від ситуацій (Deluty, 1985; Huesmann et al., 1984; Loeber, 1982; Magnusson, Stattin & Du-ner, 1983; Olweus, 1979; Stattin & Magnusson, 1989).

Олуейз (Olweus, 1977) провів два невеликих лонгітюдних дослідження агресивності у підлітків чоловічої статі. У першому експерименті він зібрав висловлювання про агресивність 85 школярів, які закінчували 6 і 7 клас, зроблені їх однолітками. У другому експерименті діти оцінювали агресивність своїх однолітків в кінці 6 класу і через три роки. Таким чином він зміг отримати дані про стійкість агресивної поведінки протягом порівняно короткого (один рік) і досить тривалого (три роки) періоду. Результати в обох випадках виявилися дуже близькі - тимчасова кореляція перебувала в межах від 65% до 81% [16. с.186]. Хоча в експерименті, де рівень агресії вимірювався протягом трьох років, залежність була слабшою, все ж коефіцієнти мали високий рівень значущості.

Олуейз (Olweus, 1977) розглянув також проблему стабільності в лонгітюдних дослідженнях. Коли в дослідженні виявляється стабільність поведінки в часі, то з'являється спокуса зробити поспішний висновок про те, що ця поведінка зумовлена особистісними факторами або індивідуальними особливостями. Іншими словами, якщо вже поведінка така стабільна, то не виключено, що вона викликана якимись невидимими на перший погляд якостями або характеристиками людини. Проте пояснення аж ніяк не таке просте: ймовірно, стабільність поведінки в часі викликана стабільністю ситуації в часі. Припустимо, ці підлітки проявляли таку стабільність поведінки, бо реагували на одні й ті ж «посили до агресії» і жили в однакових умовах протягом усього часу, коли проводилися вимірювання. Цілком можливо, що соціально-економічний статус, вплив батьків і сусідів - також залишалися всі ці роки незмінними. Олуейз, однак, вказав, що для підлітків під час проведення їм експериментів навколишня обстановка змінювалася досить сильно. Особливо в експерименті, триваючому три роки, так як змінювалися склад класу, вчителя, а також місце навчання. Дослідник також зазначив, що на самих агресивних підлітків чинився значний тиск з боку адміністрації та вчителів, які намагалися змінити їх поведінку. Якби ці конкретні вимоги ситуації були ефективні, то тоді коефіцієнт кореляції між характеристиками поведінки в два різних моменти часу не був би настільки великий. Олуейз (Olwes, 1977) наводить сильні аргументи на захист виведення, що важливою детермінантою агресивної поведінки є індивідуальні відмінності в «тенденціях реагувати певним чином і в системі мотивації». Хьюсманн і його колеги (Huesmann et al., 1984) підсумували результати свого 22-річного експерименту, зазначивши, що «відколи індивід виробляє характерний стиль агресивних реакцій, він, схоже, не змінюється з плином часу». Вони підтвердили висловлювання результатами своїх досліджень, прийшовши до наступного висновку:

«Рання агресивність, демонстрована в школі, має серйозні шанси перетворитися на жорстку антисоціальну агресивність в молоді роки. Така агресивність може проявлятися в кримінальній поведінці, фізичній агресії, в жорстокому поводженні з дітьми у обох статей, а також в жорстокому поводженні з дружиною і змушеній поведінці у чоловіків ».

Особливо цікаво, що Хьюсманн і колеги кажуть про ефекти не тільки для чоловіків, але і для жінок, оскільки лише в дуже небагатьох дослідженнях продемонстрована стабільність агресивної поведінки у жінок. Фактично найбільш адекватною відповіддю на запитання, поставлене на початку даного розділу (тобто « Чи зумовлює агресивність в дитинстві агресивність в зрілі роки?») Може бути «так, особливо у хлопчиків» [17. с. 5].

1.3 Гендерні відмінності в агресії

В своїй класичній праці «Психологія статевих відмінностей» Елеонор Маккобі і Керол Джаклін (The Psychology of Sex Differences, Maccoby & Jacklin, 1974) зробили великий огляд досліджень, результати яких в цілому підтверджують поширене допущення, що чоловіки агресивніші жінок. Проте через двадцять років видатний фінський дослідник агресії Кай Бьйорквіст висловив іншу думку: «Твердження, що чоловіки агресивніші жінок представляється хибним і є наслідком вузького визначення та операціоналізації агресії в попередніх дослідженнях» (Bjorkvist et al., 1994, p. 28) [2. с. 187]. На підтвердження поглядів Бьйорквіста цілий ряд інших досліджень також не знаходять статевих відмінностей в агресії і пов'язаних з нею тенденціях. Поряд з цим є і такі дослідження, де виявляються навіть більш високі рівні агресивності у жінок порівняно з чоловіками. Коли людей питають про проявлення гніву, чітка статева відмінність відсутня (Averill, 1983; Buss & Perry, 1992). Дослідження, проведені в Голландії і США, показують, що жінки більш, ніж чоловіки, схильні відчувати ревнощі (Buunk, 1981; 1982; DeWeerth & Kalma, 1993; Paul, Foss & Galloway, 1993). А коли мова заходить про застосування насильства при взаємовідносинах чоловіків і жінок результати ряду досліджень показують, що жінки дійсно частіше чоловіків вдаються до фізичної агресії проти своїх партнерів (див., наприклад: Stets & Strauss, 1990). І нарешті, дівчатка, в порівнянні з хлопчиками, більш схильні вдаватися до непрямої агресії - завдаючи оточуючим шкоду, поширюючи плітки, порочні чутки і відкидаючи їх соціально (Owens, Shute & Slee, 2000) [18, C. 223]. В світлі таких знахідок деякі дослідники припустили, що, цілком ймовірно, феміністський рух, початок якому було покладено в ранніх 60-х роках, привело не тільки до зникнення цілого ряду стереотипів про секс, але також і до стирання статевих відмінностей (Goldstein, 1986; Hyde, 1990). У минулому, в 60-х роках, жінки скоювали лише близько 15% вбивств. Але чи не поклало перше вбивство, вчинене бандою Менсона в 1969 році групою з трьох жінок і одного чоловіка, початок тенденції до зрівнювання вкладу чоловіків і жінок у зростання випадків прояву насильства?

Ні, не поклало, каже недавно повторно проведений аналіз досліджень на цю тему (Knight, Fabes & Higgins, 1996) [19. с. 36]. При повторній перевірці дослідження показали, що питання, зникають чи ні статеві відмінності в агресії, залишається спірним. Джордж Найт і його колеги виявили кілька серйозних вад у раніше проведеному аналізі. Розглянемо найбільш недвозначний акт агресивної поведінки - вбивство. З початку 60-х років процентне відношення вбивств в США, скоєних жінками, анітрохи не виросло. Насправді воно навіть зменшилося: у той час як чоловіки скоїли в 60-х роках 85% вбивств, в 90х роках вони здійснювали вже 90%. Статистика ФБР щодо нападів з обтяжливими наслідками дуже схожа з даними по вбивствам: чоловіки здійснюють переважну більшість актів насильства з не летальним наслідком. Так що ж насправді? Чи існують гендерні відмінності в прояві агресії?

Схоже, відповідь пов'язана з визначенням слова «агресія» тими чи іншими авторами. Якщо дослідники ігнорують існування різних видів агресії і змішують докупи фізичні насильницькі акти, такі як вбивство, разом з поширенням пліток, словесними образами і ревнощами, то дуже важко розібратися з статевими відмінностями [21. с. 14]. Жінки дійсно сердяться, вони дійсно стають ревнивими і вони навіть вдаються до фізичного насильства. І в дратівливих ситуаціях чоловіки можуть виявитися більш стриманою статтю - спочатку (Ramirez, 1993).

Якщо жінка вважає, що партнер зраджує їй, вона обмірковує, як би змусити його страждати емоційно, в той час як чоловік більш схильний думати про заподіяння фізичної шкоди (Paul et al., 1993). Відмінність статей проявляється в схильностях чоловіків і жінок не до інструментальної, а до емоційної агресії. Жінки розглядають агресію як спосіб дати вихід своїм гнівним емоціям, тоді як чоловіки більш схильні розглядати їх як засіб досягнення кінцевої мети - тобто як спосіб здійснювати контроль (Campbell & Muncer, 1994) [26. с. 54].

Отже, схоже на те, що якщо ми визначаємо стратегію в термінах емоційного виразу ревнощів і гніву або якщо ми включимо у визначення спроби заподіяти шкоду іншим непрямим чином, жінки представляються по меншій мірі так само агресивними, як і чоловіки. З іншого боку, якщо ми обмежимо нашу характеристику поведінкою, пов'язаною з фізичним насильством або вбивством, чоловіки опиняться значно агресивнішими жінок (Archer, 1994) [22. с. 367]. Це пояснює багато невідповідностей, за винятком одного. Що робити з даними, що свідчать про те, що при взаєминах чоловіків і жінок саме жінки частіше вдаються до фізичного насильства (див., Наприклад: Stets & Straus, 1990)? Схоже ця розбіжність знову зникає, як тільки ми зробимо декілька важливих розмежувань у визначеннях. Жінки можуть бути більш, ніж чоловіки, схильні до того, щоб дати ляпас або вдарити свого партнера, але збиток, який вони наносять, значно менш серйозний (Archer, 1994). Коли жінка вагою 45 кг вдаряє п'ятдесяти кілограмового чоловіка, ця дія явно не завдає такої фізичної шкоди, як це відбувається в протилежному випадку. І як буде докладніше описано пізніше, жіноче насильство при взаєминах з чоловіками часто продиктовано скоріше самозахистом (Dobash, Dobash, Daly & Wilson, 1992). А якщо припустити, що насильство з боку жінок зазвичай завдає меншого збитку, до того ж часто мотивується самозахистом, велика жіноча агресивність представляється відразу ж удаваною, а не реальною.

Таким чином, дуже важливо, як сформулювати визначення агресії. Залежно від того, як ви визначаєте агресію, жінки можуть виявитися або менш агресивними, ніж чоловіки, або більш, або агресивними в рівній мірі. Твердження, що відмінності залежать від визначень, не означає, що визначення довільні або безглузді. Навпаки, відмінність між фізичним насильством і непрямою агресією дійсно є реальною, такою ж реальною, як і різниця між тим, що когось побили бейсбольною битою, а когось нишком назвали придурком (Harris, 1992) [26, с. 55]. Як ви бачите, відмінності між чоловічою та жіночою агресією часто пов'язані з наявністю різних мотивацій.

Висновки з 1 розділу

В основному ж під агресією розуміється шкідлива поведінка. Причому в понятті «агресія» об'єднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від таких, як злі жарти, плітки, ворожі фантазії, деструктивні форми поведінки, до бандитизму і вбивств. Таким чином, агресивні дії завжди є шкідливими, але ступінь цієї шкідливості залежить як від агресора, так і від опору який йому чинять. Виділяють такі види агресії як: фізична, пряма, непряма, вербальна, інструментальна, ворожа та аутоагресія.

На сьогоднішній день відомо, що не адаптивна агресія і споріднені їй види поведінки досить стійкі і в деяких випадках можуть зберігатися протягом усіх етапів вікового розвитку. Агресія залишається стійкою впродовж життя як у хлопчиків так і дівчат, хоча бувають і винятки, але зазвичай стається саме так. Цьому є підтвердження таких вчених як Чалдіні, Олуейз. Підліткова агресія і споріднені їй форми поведінки виявляють більшу стійкість у часі. Хоча у деяких осіб агресія носить надзвичайно стійкий характер, але певна частина дітей і підлітків з проблемами викликаними ранньою агресивною поведінкою, з часом все ж утримується від проявів агресії, у деяких дітей агресивна поведінка поступово зникає по мірі їх вікового розвитку.

Також виявлено, що суттєвих відмінностей в агресії між чоловіками та жінками немає, є одиночні випадки такий відмінностей, але в загальному це все залежить від індивідуальних особливостей, ситуації яка спричинила агресію та мотивацією.



Розділ 2. Емпіричне вивчення агресії

2.1 Опис методик для дослідження агресії

Багато вчених займались та займаються дослідженням агресивності, її проявів та феноменів.

Крім використаної нами методики для дослідження агресії, існують ще методики для її дослідження. Нижче поданий їхній короткий опис.

Особистісні шкали вимірювання агресії.

Шкала орієнтації гніву (Шпілберген, Джонсон, Рассел). Створена в 1985 році. Використовує дві субшкали - «гнів всередину», який вказує на придушення гніву, і «гнів назовні», що вимірює вираз гніву. Загальний рахунок свідчить про рівень гніву загалом, незалежно від його спрямованості. Валідність даної шкали підтверджується кореляцією між стилем орієнтації гніву та іншими заходами гніву.

Шкала ворожості Кука і Часу створена в 1954 році. Це частина батареї субтестів, розроблених для виміру установок вчителів. Ця шкала складається з питань, запозичених в MMPI. Володіє адекватної стійкістю, існують деякі обмежені підтвердження її валідності.

Шкала проявів ворожості (Сігела) складається з питань MMPI, відібраних клінічними психологами. Ця шкала, розроблена для вимірювання ворожості, не містить у своїх питаннях відкритих згадок про ворожість. Гарна внутрішня узгодженість.

Шкала зверх контрольованої агресії (Мегарджі) складена з питань MMPI, призначених для виявлення осіб з хронічним зверх контролю - тобто вкрай пригнічених у своєму прояві агресії, але схильних до неприборканого насильства при екстремально сильній провокації. Внутрішня узгодженість даної шкали невисока, але Мегарджі з колегами стверджують, що на так само хороша, як і більшість нестандартних MMPI кал. Було проведено багато досліджень валідності шкали, як Мегарджі з колегами, так і іншими психологами. Дана шкала виявляє відмінність між групами схильних і не схильних до насильства і корелює в несподіваній ступеня з іншими заходами самоконтролю, агресії і соціального відчуження.

Шкала гніву як стану-властивості (Шпілбергер, Якобс, Рассел) вимірює стан гніву (тобто емоційний стан або настрій, що включає в себе почуття напруги, досади, роздратування, злості й люті з супутніми активацією або порушенням периферичної нервової системи) і властивість гнівливості (тобто індивідуальні відмінності в тому, як часто виникає стан гніву). У даної шкали хороша внутрішня валідність, яка підтверджується кореляцією з заходами ворожості і агресивності.

Опитувальні методи вивчення агресії.

Самий прямий шлях вимірювання агресії-запитати про таку поведінку.

Архівні дослідження полягають у зборі інформації з публічних джерел. Наприклад, статистика злочинності і шлюборозлучний може послужити джерелом інформації про прояви агресії. Перевага цього методу в тому, що архівні дані вільні від внесених дослідником спотворень. Проблема архівних досліджень, у тому, що дані спочатку були зібрані для інших цілей і найчастіше важко знайти відомості, що безпосередньо стосуються цікавить його проблеми.

Для отримання необхідної інформації психологи часто використовують відповіді людей, як самих об'єктів вивчення, так і його знайомих, рідних та друзів. Для вимірювання агресивності психологи розробили безліч опитувальників. Деякі призначені для вимірювання загальної агресивності, інші для вивчення агресивної поведінки в конкретних ситуаціях. У багатьох випадках опитувальники складені так, щоб піддослідні не знали про зацікавленість дослідника у виявленні їх агресивності. Опитувальники мають перевагу в тих випадках, коли вивчається поведінка неприйнятне або не заохочується в даній культурі, тому що агресії не властиво проявлятися на публіці. Евері стверджує, що опитування є кращим способом вивчення поведінки та емоцій, в яких люди не хочуть зізнаватися.

В анкетах людей запитують про їх власної агресивності або про їх безпосередньому досвіді, пов'язаним з агресивною поведінкою людей. Вони призначені для оцінки агресії в конкретних ситуаціях (наприклад, насильство в сім'ї або сексуальне насильство). Мюррей Штраус і Сюзан Штайнметц застосовували анкети в дослідницькій програмі по виявленню причин насильства в сім'ї. Вони створили опитувальник «Шкала тактики поведінки в конфліктах», який складається зі списку наростаючих по агресивності дій. Респонденти вказують ступінь, з якою вони або члени їх сімей виявляли агресивність у відношенні один з одним за вказаний період часу. Це дозволяє дослідникові визначити агресивність самого респондента і те, якою мірою він був об'єктом агресії.

Ще один метод збору інформації про агресивну поведінку - оцінювання іншими. Цей метод полягає в тому, що людина, чия агресивність нас цікавить, оцінюють люди, які від нього: батьками друзями, однокласниками. Плюс цього методу в тому, що оцінки можуть бути набагато об'єктивніше. Ніж у самого випробуваного, проте, можливо спотворення сприйняття оточуючими випробуваного.

Проективні методи.

Проективні методи особливо корисні для вивчення агресії і ворожості, так як не розкривають випробуваним інтерес дослідника. Найбільш часто використовувані проективні методи - Тест чорнильних плям Роршаха і Тест тематичної апперцепції. Дані тести використовуються як в дослідницькому, так і в клінічному контексті для вивчення різноманітних форм поведінки і мотивів.

Тест тематичної апперцепції складається із серії картинок, про яких випробуваний пише або розповідає історії: що відбувається і що передувало подіям на картинці.

У тесті Роршаха дослідник показує випробуваному серію карток з чорнильними плямами і просить сказати, на що вони схожі або що йому нагадують. Для діагностики рівня агресивності за цією методикою застосовується система, розроблена Елізаром. У цій системі відповіді розносять за шістьма категоріями, що відображає аспекти гніву або ворожості: негативні установки або емоції; опису злісного чи агресивної поведінки; предмети, що використовуються в агресивних цілях, опису ворожості, символічні асоціації з агресією або гнівом; амбівалентність; нейтральні відповіді, нічого не говорять про гнів чи ворожість.

Також слід виділи особливості виявлення, проявів та корекції агресії і агресивної поведінки у дітей.

Важливими проблемами початкової школи є діагностика і корекція агресивної поведінки. Особливої уваги вимагають діти, у яких агресивність стає інтеграційною характеристикою особи. Їм властиві висока частота агресивних дій, переважання фізичної агресії, недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок, понижений рівень довільності, нерозвиненість ігрової діяльності, понижена самооцінка, сприйняття оточення як ворогів і суперників, недовірливість. Проте агресивні діти розрізняються і між собою. У них переважає один з трьох видів агресивності: імпульсивно-демонстративний, нормативно-інструментальний, цілеспрямовано-ворожий.

Шляхи корекції дитячої агресії - гра, зміна середовища, творче самовираження, сублімація через спорт і соціально-схвалювану діяльність, тренінги.

Для діагностики дитини існують критерії агресивності, які для дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку полягають у наступному:

1. Часто (частіше в порівнянні з поведінкою інших дітей, що оточують дитину) втрачають контроль над собою.

2. Часто сперечаються, лаються з дітьми і дорослими.

3. Навмисно дратують дорослих, відмовляються виконувати прохання дорослих.

4. Часто звинувачують інших у своїй «неправильній» поведінці і помилках.

5. Заздрісні і недовірливі.

6. Часто гніваються і удаються до бійок.

Про дитину, у якої протягом 6 і більше місяців одночасно стійко проявлялися 4 критерії, можна говорити як про дитину, що має агресивність як якість особи. Таких дітей можна називати агресивними.

Агресивна поведінка дітей і підлітків легко виявляється за допомогою спостереження. Але для підтвердження результатів спостереження психологи застосовують спеціальні методики діагностики агресивності. У додатку Б, В розглянуто методику дослідження агресивності Басса-Дарки та Тест руки (Hand test), які можна застосовувати також і для дітей.

Незалежно від причини агресивної поведінки дитини існує загальна стратегія оточуючих по відношенню до неї:

1. Якщо це можливо, стримувати агресивні пориви дитини безпосередньо перед їх проявами, зупинити занесену для удару руку, позвати дитину.

2. Показати дитині прикрість агресивної поведінки, фізичної і вербальної агресії по відношенню до неживих предметів, а тим більше до живих людей.

3. Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї.

4. Представити дітям альтернативні способи взаємодії на основі розвитку у них емпатії, переживання.

5. Навчати консультативним способом вираження гніву як природної властивої людині емоції.

2.2 Агресія у студентів

Ми вибрали методику А. Басса і А. Дарки для визначення рівня агресивності та рівня ворожості. Нижче поданий опис даної методики.

Слово "агресія" надзвичайно часто вживається сьогодні в найширшому контексті і тому потребує серйозного "очищення" від цілого ряду нашарувань і окремих сенсів. Різні автори в своїх дослідженнях, монографіях по-різному визначають агресію і агресивність: як вроджену реакцію людини для "захисту займаної території"(Лоренц, Ардрі).

Під агресивністю розуміють властивість, якість особи, що характеризується наявністю деструктивних тенденцій, в основному у сфері суб'єктно-суб'єктних стосунків. Ймовірно, деструктивний компонент людської активності є необхідним в творчій діяльності, оскільки потреби індивідуального розвитку з неминучістю формують в людях здатність до усунення і руйнування перешкод, подоланню того, що протидіє цьому процесу.

Агресивність володіє якісною і кількісною характеристикою. Як і всяка властивість, вона має різну міру вираженості: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особа повинна володіти певною мірою агресивності. Відсутність її приводить до пасивності, конформності і так далі Надмірний розвиток її починає визначати особу, яка може стати конфліктною, нездатну на свідому кооперацію і т.д. Сама по собі агресивність не робить суб'єкта свідомо небезпечним, оскільки, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю і агресією не є жорстким, а, з іншою, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і несхвалювані форми. У життєвій свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Проте само по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається. Зовнішні практичні дії можуть бути схожі, але їх мотиваційні компоненти прямо протилежні.

Виходячи з цього, можна розділити прояви агресії на два основних типи: перший - мотиваційна агресія, як самоцінність, другий - інструментальна, як засіб (маючи на увазі при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза нею, і зв'язані з емоційними переживаннями (гнів, ворожість). Практичних психологів більшою мірою повинні цікавити мотиваційна агресія як прямий прояв реалізації властивих особі деструктивних тенденцій. Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з великою мірою вірогідності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії. Однією з подібних діагностичних процедур є опитувальник Басса-Дарки.

А. Басс, що сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресія і ворожість і визначив останню як: "...реакцію, що розвиває негативні відчуття і негативні оцінки людей і подій". Створюючи свого опитувальника, який диференціює прояви агресії і ворожості, А. Басс і А. Дарка виділили наступні види реакцій:

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.

3. Роздратування - готовність до прояву негативних відчуттів при щонайменшому збудженні (запальність, грубість).

4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів.

5. Образа - заздрість і ненависть до тих, що оточують за реальні і вигадані дії.

6. Підозрілість - в діапазоні від недовір'я і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують зашкодити.

7. Вербальна агресія - вираження негативних відчуттів як через форму (крик, виск), так і через вміст словесних відповідей (прокльони, погрози).

8. Відчуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що поступає зле, а також докори сумління.

Користуючись даною методикою, необхідно пам'ятати, що агресивність, як властивість особи, і агресія, як акт поведінки, можуть зрозуміти в контексті психологічного аналізу мотиваційно - потребованої сфери особи. Тому опитувальником Басса-Дарки слід користуватися в сукупності з іншими методиками: особовими тестами психічних станів (Кеттелл, Спілбергера), проектними методиками (Люшер) і т. д.

Дослідження проводилось на базі студентів Прикарпатського національного університету. В дослідженні прийняло участь 52 студенти. Порівнювались результати за наступними критеріями: стать, вік, місце проживання. У вибірці було: 37 дівчат (23 місто; 14 село) та 15 хлопців (8 місто; 7 село).

Крім дослідження рівня агресивності, досліджувався також рівень ворожості, як запропоновано в використаній нами методиці А.Басса та А.Дарки. Під час інтерпретації результатів потрібно було виявити чи відповідає рівень агресивності та ворожості нормі, тобто немає відхилень в цьому плані та відповідає нормам; або ж він є нижчим норми - тобто людина немає навіть мінімальних проявів агресій, злості, в деякій мірі ворожості внаслідок чого людина часто не досягає того чого бажає, відчуває себе переможеною, часто програє в чомусь; або вище норми - коли в людини рівень агресивності та ворожості зависокий, що проявляється в насиллі, жорстокості, негативних емоціях конфліктах тощо.

Результати дослідження у дівчат всіх вікових категорій з міста, нижче зображені результати (див таблицю 1):

Таблиця 1. Рівень агресивності у дівчат (за місцем проживання, за віком)

Вік	Місто
	Агресія	Ворожість
	вище норми	норма	нижче норми	вище норми	норма	нижче норми
17 років	-	3	1	3	1	-
19 років	1	4	3	3	5	-
20 років	-	3	2	1	3	1
21рік	-	2	4	3	3	-
Підсумок	1	12	10	10	12	1

Результати дослідження дівчат також всіх вікових категорій, але з села (див. таблицю 2):



Таблиця 2. Рівень агресивності у дівчат (за місцем проживання, за віком)

Вік	Село
	Агресія	Ворожість
	вище норми	норма	нижче норми	вище норми	норма	нижче норми
17 років	-	2	2	3	1	-
19 років	2	1	-	1	2	-
20 років	1	4	2	3	4	-
21рік	-	-	-	-	-	-
Підсумок	3	7	4	7	7

Отже, порівняємо отримані дані. Як ми бачимо по таблицях переважаючий рівень агресивності як в дівчат з міста так і в дівчат з села майже у всіх вікових категоріях - в межах норми. Якщо ж говорити про ворожість - тут картина дещо інша, рівень вище норми інколи переважає норму та навпаки. Якщо поглянути в загальному, то дівчата з сільської місцевості дещо більш агресивніші від дівчат з міста.

Результати цих досліджень у хлопців всіх вікових категорій з міста (див. таблицю 3):

Таблиця 3. Рівень агресивності у хлопців (за місцем проживання, за віком)

Вік	Місто
	Агресія	Ворожість
	вище норми	норма	нижче норми	вище норми	Норма	нижче норми
17 років	-	1	-	-	1	-
18 років	1	1	-	1	1	-
19 років	-	2	1	1	2	-
20років	-	1	1	-	2	-
Підсумок	1	5	2	2	6	-

Результати дослідження у хлопців всіх вікових категорій з села (див таблицю 4):



Таблиця 4. Рівень агресивності у хлопців (за місцем проживання, за віком)

Вік	Село
	Агресія	Ворожість
	вище норми	норма	нижче норми	вище норми	Норма	нижче норми
17 років	-	-	1	-	-	1
18 років	-	2	-	-	1	1
19 років	1	1	-	1	1	-
20 років	-	1	1	-	2	-
Підсумок	1	4	2	1	4	2

Як ми бачимо у хлопців як з міста так і села також переважає показник норми в агресії. Це саме стосується і рівня ворожості. Є одиничні випадки коли рівень агресивності вище норми і так само рівень ворожості - вище норми, таке ж саме з показником нижче норми. Як чоловіки так і жінки проявляють агресію однаково, відмінності бувають у видах та силі самої агресії, це вже залежить від індивідуальних особливостей кожної людини зокрема і не залежить до якого вона статі відноситься. В результаті проведення дослідження з визначення рівня агресивності ми виявили, що:

- 28 студентів (53,9%) - норма;

- 6 студентів (11,5%) - вище норми;

- 18 студентів (34,6%) - нижче норми.

Результати представлені нижче в рисунку 1.:

Рисунок 1. Рівень агресивності студентів



Також виявилось, що по рівню ворожості:

- 29 студентів (55,7%) - норма;

- 3 студентів (5,8%) - нижче норми;

- 20 студентів (38,5%) - вище норми.

Результати представлені у рисунку 2.:

Рисунок 2. Рівень ворожості у студентів

За результатами проведеного дослідження, можна зробити висновок, що рівень агресивності та ворожості даної вибірки відповідає рівню норми (53,9%). Також високий відсоток має низький рівень агресивності (34,6%), а високий рівень (11,5%) значно менший, тобто у вибірці мало людей з високою агресивністю. На рахунок ворожості : рівень вище норми на другому місці(38,5%) , а нижче норми - мінімальний (5,8%), норма - більша частина вибірки (55,7%).

В даній вибірці можна виділити 3 види агресій: вербальна, фізична та непряма агресія. Нижче підраховані результати які відображають який вид агресії переважає у вибірці:

- вербальна агресія - 352 бали (48,69 %);

- фізична агресія - 158 балів (29,46%);

- непряма агресія - 213 балів (21,85%).

Отже, як ми бачимо у даної вибірки з відчутною перевагою переважає вербальна агресія (48,69%) - вираження негативних відчуттів як через форму (крик, виск), так і через вміст словесних відповідей (прокльони, погрози). На другому місці непряма агресія (29,46%) - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована. І на останньому місці фізична агресія (21,85%) - використання фізичної сили проти іншої особи, що в даному випадку добре, так як фізична агресія завдає найбільше шкоди оточуючим.

Висновки з 2 розділу

Отже, як ми бачимо на сьогодні існує багато методик для визначення рівня агресії, від простіших - до складніших, є також і проективні методики. Наявність великою кількості методик є дуже позитивним фактором, так як явище агресії зустрічається практично кожного дня і за допомогою даних методик її можна виявити, пояснити, обґрунтувати тощо. Також в результаті дослідження ми виявили, що в студентів рівень агресії відповідає нормі (53,9%), хоча й бувають прояви підвищеної (11,5%) та заниженої (34,6%) агресії. На рахунок ворожості: рівень вище норми на другому місці (38,5%), а нижче норми - мінімальний (5,8%), норма - більша частина вибірки (55,7%). Слід відзначити, що у даної вибірки переважає вербальна агресія (48,69%) - вираження негативних відчуттів як через форму (крик, виск), так і через вміст словесних відповідей (прокльони, погрози). На другому місці непряма агресія (29,46%) - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована. І на останньому місці фізична агресія (21,85%) - використання фізичної сили проти іншої особи, що в даному випадку добре, так як фізична агресія завдає найбільше шкоди оточуючим.

Ще можна підтвердити та підтримати таке твердження, що явної, очевидної відмінності у проявах агресії між чоловіками немає і ще потрібно підкреслити, що агресія впродовж життя є стійкою, тобто проявившись в дитячому віці, вона проявиться в підлітковому, і в дорослому, можуть змінюватись тільки види цієї агресії та її сили, шкода тощо.



Висновки

У перекладі з латинської мови "агресія" означає "напад" . В даний час термін "агресія" вживається надзвичайно широко. Цей феномен пов'язують і з негативними емоціями (наприклад, гнівом), і з негативними мотивами (наприклад, прагненням нашкодити), а також з негативними установками (наприклад, расовими упередженнями) і руйнівними діями. Отож, агресія -- це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у насильство. Виділяють такі види агресії як: фізична, пряма, непряма, вербальна, інструментальна, ворожа та аутоагресія.

В ході курсової роботи були виконані наступні завдання:

1. Розкрили поняття про агресію її види та похідні;

2. Проаналізували гендерні відмінності в проявах агресії та виявили чи є агресія стійкою і чи може вона змінюватись впродовж життя;

3. Провели емпіричне дослідження на виявлення рівня агресивності.



Список використаних джерел

агресія поведінка насильницький

1. Берковиц Л. Агрессия. Причины, последствия и контроль. СПб, «праймЕврознак», 2001. - 516 с.

2. Берн Ш. Гендерная психология. СПб, «праймЕврознак»,2001. - 320 с.

3. Берон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб.: Питер Ком, 1997. Майерс Д. Социальная психология. СПб.:Питер Ком, 2004. Глава Агрессия.

...