Сім’я і школа як чинники формування культури життєтворчості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сім'я і школа як чинники формування культури життєтворчості особистості

Богданова Н.Г.,

здобувач, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Обґрунтовано вплив сім'ї та школи на формування життєтворчих потенцій особистості, а також їх нерозривний взаємозв'язок з її внутрішнім духовним світом. Підкреслено, що сім'я і школа мають фундаментальне світоглядно-ціннісне та виховне значення у формуванні особистості людини, тобто це ті осередки, де людина набуває первинного досвіду життєтворчості Доведено, що основним завданням цих факторів формування культури життєтворчості особистості є забезпечення необхідного для самореалізації особистості соціокультурногорівня та психолого-емоційного клімату. Наголошено, що сім'я і школа несуть значну відповідальність з точки зору ефективності формування особистісної культури життєтворчості кожної дитини.

Під культурою життєтворчості особистості ми розуміємо процес її самореалізації і самоутвердження на основі гуманістичного ідеалу й у відповідності з культурними завоюваннями людства. Цей процес здійснюється в соціокультурному середовищі на основі головної рушійної засади - діяльності особистості. На нього впливають такі чинники, як сім'я, найближче оточення, товариші, культура, освіта, засоби масової комунікації, цілеспрямоване виховання тощо.

Сім'я і школа мають фундаментальне світоглядно-ціннісне та виховне значення у формуванні особистості людини, тобто це ті осередки, де людина набуває первинного досвіду життєтворчості, де вона під впливом авторитетних прикладів поведінки і думки набуває первинних уявлень про світ, які надалі визначають її ціннісні орієнтири та життєтворчі можливості.

Саме сім'я і школа закладають основи творчої адаптації і соціалізації, а також створюють необхідні умови для життєтворчого саморозвитку особистості. Особливо проблеми сім'ї і освіти актуалізуються у сучасному світі інтенсифікованого виробництва та заінформатизованості, які відбирають значну кількість часу і уваги як у дорослих, які замало переймаються вихованням, так і у дітей, які потрапляють непідготовленими до безмежного інформаційного різноманіття. Саме в такій ситуації роль сім'ї, де повинен панувати сприятливий морально- духовний клімат, та школи, в якій необхідно застосовувати інноваційно-гуманістичні і особистісно-орієнтовані педагогічні технології, значно зростає в якості одного з ключових чинників формування культури життєтворчості особистості.

Детальному розгляду цих факторів і присвячена ця стаття, головна мета якої полягає в теоретичному обґрунтуванні важливості впливу сім'ї і школи на формування життєтворчих потенцій особистості, а також їх нерозривний взаємозв'язок з її внутрішнім духовним світом.

До цієї проблематики зверталася ціла плеяда вітчизняних і зарубіжних учених. Досліджували проблеми формування і розвитку особистості, а також системного аналізу педагогічного процесу В. Андрущенко, І. Бех, І. Зязюн, В. Кремень, В. Лутай, С. Максименко. Приділяли увагу аналізу проблемам розвитку і саморозвитку особистості К. Абульханова-Славська, Г. Балл, Л. Виготський, С. Гончаренко, С. Рубенштейн. Важливими для розгляду проблеми сім'ї і школи як чинників формування культури життєтворчості особистості є праці Л. Губерського, В. Журавського, А. Корецької, М. Михальченка. Н. Шаронової, Т. Шклярової, В. Ямницького та ін.

Важливим теоретичним принципом, якого необхідно дотримуватися при дослідженні впливу зовнішніх факторів на формування культури життєтворчості особистості, є те, що людина, перебуваючи під тяжіючим впливом об'єктивних чинників, водночас завдяки своїй творчо-діяльній і духовно-вольовій сутності перетворює зовнішнє на внутрішнє, об'єктивне на суб'єктивне, трансформуючи предметний світ у світ значень, цінностей та смислів, тим самим перетворюючи і саму себе з об'єкта впливу на суб'єкт самовпливу. Тобто кожний раз, знаходячись під будь-якими тяжіючими обставинами, людина як особистість завжди залишається самоформуючою істотою, основою та сприятливим фактором для чого і існують її життєтворчі потенції. «Життєтворча активність розглядається нами як активність суб'єкта життєтворчості, який свідомо реалізує цільовий або смисловий аспект цілісного буття відповідно до власного творчого задуму» [1, с. 89]. Життєтворчість є виключно особистісною діяльністю, але специфічні риси її культури і особливі психічні та емоційно-вольові характеристики багато в чому залежать від зовнішніх чинників, перерахованих нами вище. Отже, розглянемо їх детальніше.

У межах загально універсального соціокультурного буттєвого простору особистості виділяються ключові елементи, які несуть на собі особливо важливі функції в процесі формування культури життєтворчості особистості.

Одним з таких елементів, який має фундаментальне світоглядно-ціннісне та виховне значення у формуванні особистості людини, є сім'я і школа, тобто ті осередки, де людина набуває первинного досвіду життєтворчості, де вона під впливом авторитетних прикладів поведінки і думки набуває первинних уявлень про світ, які надалі визначають її ціннісні орієнтири та життєтворчі можливості.

Первинна освітня діяльність, яка здійснюється дитиною в сім'ї, дошкільному закладі, школі, має незаперечне фундаментальне значення для подальшого формування особистісних життєтворчих потенцій, адже саме в цей період людина набуває культури когнітивної і морально-оціночної діяльності, тобто готує за допомогою дорослих підґрунтя для подальшої світоглядної і аксіологічної оцінки об'єктивної реальності, а також, що особливо важливо, для самооцінки.

Особливо важливим чинник сімейного і освітянського формування особистості стає в сучасному світі, який, перетворившись на середовище численних інформаційних впливів, вимагає від особистості значної світоглядно- оціночної роботи для його впорядкування і духовно- когнітивного осягнення. Підґрунтя ж можливостей такого осягнення закладаються саме в процесі сімейного виховання та освітянської роботи по формуванню світоглядно-пізнавальних життєтворчих потенцій особистості.

«На формування духовності особистості у сучасному соціокультурному просторі здійснюють як позитивний, так і негативний вплив різні чинники, тому особливого значення надаємо інтелекту, набутому через освіту» [2, с. 69].

Для того, щоб особистість була здатна в сучасному суперечливому і надскладному світі впорядковано та гармонійно виявляти свою духовно-вольову, життєтворчу активність, вона повинна мати певний рівень освіти, тобто набути здатностей до світоглядного сприйняття безлічі інформаційних імпульсів, що надсилає сучасний цивілізаційний простір, а також до їх пізнавальної та морально-етичної оцінки, без чого людина залишиться пасивним приймачем численного потоку знаково-інформаційних уривків. Освіта стає тим формуючим чинником, завдяки якому людина не просто залишається одним з об'єктів інформаційного середовища, здатного лише приймати і передавати інформаційні блоки, але стає суб'єктом соціокультурного простору, тобто носієм можливостей смислового та морального впорядкування світу, навіть такого невпорядкованого, як світ інформаційної цивілізації.

«Освіта - це модернізаційне ядро сучасного суспільства, основний чинник його мобільності та пластичності» [3, с. 13]. У зв'язку з цим, як фактор введення людини у невпорядковане середовище інформаційної цивілізації, освіта набуває особливого значення в сучасному світі як чинник формування культури життєтворчості особистості, адже саме вона формує в людині прагнення до непасивного, перетворюючого ставлення до невпорядкованого смислом і мораллю зовнішнього середовища. В такому світлі освіта розглядається нами «як відносно самостійна система, завданням якої є формування членів суспільства, орієнтованих на оволодіння певними знаннями, моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки» [4, с. 92-93].

Спрямованість людини, її духовно-вольове прагнення до оволодіння смислами і оціночними характеристиками соціокультурного середовища, що є основним підґрунтям культури життєтворчості особистості, - головний здобуток вдало побудованої системи освіти, в якому активно застосовуються інноваційно-гуманістичні, особистісно- орієнтовані, суб'єкт-суб'єктні принципи і методи роботи.

Особлива цінність освіти як фактора формування культури життєтворчості особистості полягає в її творчо-комунікативній природі. Освіта в її справжньому, особистісно-орієнтованому вигляді не є системою нав'язування чи прищеплення певних догматичних знань і поведінкових моделей, а навпаки являє собою соціокультурний осередок, в якому людина навчається сама творити важливі для себе світоглядні та аксіологічні знання, переконання, ідеали.

Освіта - це комунікативне середовище, в якому кожен член є самодостатнім суб'єктом, активно спрямованим на самовдосконалення і таким, що шукає найоптимальніші шляхи та методи такого самовдосконалення. «Створення особистісно-смислового середовища відбувається відповідно до задоволення екзистенціальних потреб людини: у свободі й вільному виборі себе як особистості, власного світогляду, дій, вчинків, позицій, у самостійності та особистій відповідальності; саморозвитку, самовизначенні та творчості.

В основі моделі освіти лежить ідеал самостійної і творчої, естетично розвинутої особистості, яка має власний світогляд та здатна до самореалізації. Входження особистості в освітній простір можливе за наявності спільних смислів: об'єктивних - простору та суб'єктивних - особистості.

Таким чином, характеристики особистісно-смислової сфери слід розпізнавати за рівнем залучення у процес комунікації: вищий рівень - смислові утворення, середній - залучені мотиви, емоції, вольова регуляція, низький рівень - самовідчуття. Наповнення особистісно- смислового середовища людини відбувається відповідно до її особистісних пошуків і прагнень, у процесі яких відбувається становлення особистості» [5, с. 149].

Отже, освіта як соціокультурний осередок створення світоглядно-ціннісних смислів життєдіяльності людини являє собою комунікативно-творче середовище формування фундаментальних характеристик особистості, на основі яких відбувається і буде відбуватися протягом наступного життя реалізація та самовтілення всіх форм її життєтворчої активності.

Важливим завданням сучасної освітянської інтелігенції є створення такого освітнього простору, в якому людині були б надані всі можливості для особистісної самоідентифікації і самореалізації. Це можна досягти лише шляхом вироблення нових принципів та методик освітнього процесу, який ґрунтувався б на новітніх гуманістичних і особистісно-орієнтованих методах.

Одним з основних принципів сучасної освіти повинен стати той, який би стверджував, що основною цінністю є «не формальний рівень освіти, тобто інформованість, а саме знання, тобто здатність до створення нового, до самостійної творчої діяльності» [6, с. 462]. Такий принцип став би ключовим елементом, що дозволив би значно інтенсифікувати освітній процес як один з основних чинників формування життєтворчості особистості.

Саме прагнення до самотворчості та самовдосконалення кожного з суб'єктів освітянського процесу може вивести освіту на рівень, який вимагається як глобальним соціокультурним простором, так і внутрішнім світом кожної особистості, яка намагається в процесі освіти віднайти підвалини для обґрунтування своїх світоглядно-орієнтаційних та життєтворчих ідеалів і переконань.

Таким чином, в загальному вигляді освіту ми будемо розглядати як «виховання особистості, становлення її внутрішнього духовного світу, людського ставлення до дійсності, утвердження пріоритету особистості, демократичних свобод, прогресивних орієнтацій» [7, с. 556]. В такому розумінні освітній процес являє собою фундаментальне підґрунтя для самоідентифікації, саморозвитку та самореалізації людини, а значить він є і одним з ключових чинників формування культури життєтворчості особистості.

Незаперечним є те, що одним з ключових факторів соціальної адаптації і формування життєтворчої активності особистості є сім'я як первинний осередок світоглядно-ціннісного становлення особистості, перша буттєва домівка, яка дає змогу дитині аксіологічно зорієнтуватися у складному оточуючому середовищі.

Сім'я, в залежності від того духовно-психологічного клімату, який в ній панує, стає для людини прикладом для наслідування в будь-якій подальшій життєвій ситуації. Саме стосунки в сім'ї визначають характер дитини, її гендерні поведінкові реакції, ставлення до старших та однолітків, потенціал толерантності і альтруїзму, тобто ті показники, які є необхідним фундаментом культури життєтворчості особистості. Сім'я, що відзначається позитивним духовно-психологічним налаштуванням, створює дитині сприятливі форми і принципи соціалізації, що в подальшому активізує та інтенсифікує творчі і самотворчі здібності особистості.

«Роль сім'ї полягає у поступовому введенні дитини в суспільство, щоб її розвиток йшов згідно з природою дитини і культурою країни, де вона з'явилася на світ. Важливу роль в процесі первинної соціалізації відіграє виховання дитини в сім'ї... Психологічний клімат в сім'ї та її культурний рівень є факторами, що взаємно впливають один на одного. Сприятливий психологічний клімат є основою успішного виховання дітей, їх високої емоційної культури, що в свою чергу, позитивно позначається на їх соціалізації» [8, с. 266-267]. Тобто, первинним фактором входження людини в певний соціокультурний простір є безумовно сім'я та той рівень виховання і емоційно-вольової культури, який вона може забезпечити дитині та який в подальшому буде визначати її самоідентифікаційні та життєтворчі можливості.

Особливо важливе значення сім'ї полягає в тому, що в її лоні формуються основні світоглядні і ціннісно-орієнтаційні підвалини особистісної життєтворчості. В сім'ї у людини складаються первинні переконання щодо принципів світовлаштування, спираючись на які в подальшому людина вибудовує власну картину світу. Також саме в процесі сімейного виховання і освіти людина набуває первинних здатностей оцінювати дійсність з точки зору когнітивних, моральних та естетичних переконань і ідеалів.

«Тільки сім'я може закласти той фундамент, на якому надалі може будуватися весь внутрішній світ дитини, її відчуття, думки, погляди, відносини, які направлені на розуміння й освоєння Істини, Добра, Краси» [9, с. 161]. Таким чином, сім'я є фактором адаптації і соціалізації дитини, який дозволяє їй в соціокультурно-прийнятній формі долучитися до певного соціуму, при цьому встановлюючи для себе власні особистісні смисло-формуючі та ціннісно-орієнтаційні принципи життєтворчості.

Одну з вирішальних ролей у розвитку людини відіграє поведінка і культура спілкування та життєтворчості членів сім'ї, в якій вона народжується і виховується.

Первинною здатністю дитини є здатність до наслідування, пристосування та імітації, тому особливо важливо для дорослих членів сім'ї завжди пам'ятати про те, що подальша життєдіяльність і особистісне самостановлення дитини в основі своїй залежить від того, які поведінкові реакції та моральний клімат вона спостерігає в найближчому своєму оточенні у ранньому дитинстві. Психологи стверджують, що «в основі взаємозв'язку організму і середовища лежить наслідувальний рефлекс. Він же, відповідно, визначає спрямованість вибору форм поведінки особистості. У людини наслідування проявляється дуже рано. Відмічається, що ще до розвитку мови немовля переймає від дорослих цілу низку жестів та мімічних рухів, а також виголошує імітативні звуки» [10, с. 181].

Таким чином, на батьках та найближчому дорослому оточенні дитини лежить велика відповідальність за те, якими самореалізаційними здатностями буде наділена майбутня особистість дитини. У зв'язку з цим, дорослі повинні набувати принаймні основних психолого- педагогічних знань і навичок для того, щоб свідомо підходити до процесу виховання дитини, від чого в дуже великій мірі залежить формування її подальшої особистісної культури життєтворчості.

Окрім того, сім'я стає першим осередком буттєвої самореалізації особистості, адже з самого дитинства людина намагається створювати цілісне світобачення, в чому їй можуть допомогти лише вже наявні в сім'ї ставлення до знань, моралі, краси, що в свою чергу визначає самоідентифікацію сім'ї як одного з елементів тієї чи іншої соціальної системи. В цілому ж діти набувають знання про соціальний устрій світу завдяки процесу «соціального пізнання», «діти починають придивлятися до світу людей та поступово осягати принципи і правила, за якими він існує. Розуміння світу не розвивається шляхом його витлумачення по частинах, не пов'язаних між собою. Діти намагаються осмислити свій досвід як організоване ціле» [10, с. 184]. Рівень культури сім'ї, її інтелектуального, морального і естетичного розвитку стають визначальними в процесі такої «організації цілісності» картини світу, що є одним з перших та визначальних, доленосних етапів формування культури життєтворчості особистості.

Важливим для самоідентифікаційних можливостей людини є і рівень гуманності та толерантності, який панує в сім'ї і завдяки якому у дитини формуються первинні комунікативні уявлення та здатності до сприйняття і розуміння «Іншого», через які, як відомо, формується людське «Я». «Саме в сім'ї стосунки між дітьми та дорослими будуються за принципом абсолютного альтруїзму, в культурному значенні цього слова. Відчуваючи на собі альтруїстичне ставлення, дитина закарбовує у власній душі модель альтруїстичної, неутилітарної поведінки» [11, с. 71].

Проблемою сучасного світу є чи не цілодобова зайнятість батьків питаннями, які не стосуються виховання дитини (роботою, розвагами, громадською діяльністю тощо). Така ситуація, фактично, позбавляє дитину сім'ї, що веде (навіть в сім'ях зі значним достатком) до різноманітних девіантних психологічних проявів в майбутньому та до значної шкоди, яка завдається фундаментальним основам культури життєтворчості особистості. В цьому ракурсі, сім'я також повинна ставати для дитини захистом від надто складного, заінформатизованого і понадінтенсивного зовнішнього суспільного середовища, яке очевидно не сприяє цілісному світорозумінню дитини та шкодить подальшим її можливостям світоперетворення, що є одним з найголовніших проявів особистісної життєтворчості.

Таким чином, сім'я та школа є тими активно- творчими осередками життєтворчості особистості, основним завданням яких є забезпечення необхідного для самореалізації особистості соціокультурного рівня та психолого-емоційного клімату. «Соціально-культурне середовище дає особистості, людині можливість створити сприятливі умови для розвитку творчої природи людини, спрямувати їх на забезпечення психологічної безпеки і свободи, підтримку творчих пошуків дитини та захисту її свідомості від негативного впливу, розкріпачення внутрішніх сил та заохочення успіхів» [12, с. 147].

Сім'я та школа, маючи значний потенціал прищеплення дитині творчого ставлення до формування світоглядних і ціннісних особистісних орієнтирів, несуть значну відповідальність з точки зору ефективності формування особистісної культури життєтворчості кожної дитини.

Роблячи висновки необхідно зазначити, що важливим фактором активно-творчої соціокультурної адаптації людини є такі осередки особистішої самоідентифікації і самореалізації, як сім'я та школа. Саме ці фактори формування культури життєтворчості особистості закладають основи творчої адаптації і соціалізації, а також створюють необхідні умови для життєтворчого саморозвитку особистості. Роль сім'ї, де повинен панувати сприятливий морально-духовний клімат, та школи, в якій необхідно застосовувати інноваційно-гуманістичні і особистісно-орієнтовані педагогічні технології, значно зростає в якості одного з ключових чинників формування культури життєтворчості особистості. Всі ці явища здатні впливати на формування особистості саме в тій мірі, в якій вона сама докладає творчих, морально-вольових зусиль щодо активного сприйняття та перетворення їх впливів. сімейний соціалізація психологія емоційний

Перспективними напрямами подальших досліджень у цій важливій і актуальній проблемі є дослідження впливу соціокультурного середовища, засобів масової інформації, виховання і самовиховання на формування культури життєтворчості особистості.

Список використаних джерел

1. Ямницький В. М. Розвиток життєтворчої активності особистості: теорія та експеримент: Монографія / В. М. Ямницький. - Одеса: ПНЦ АПН України - СВД Черкасов М. П., 2006. - 362 с.

2. Корецька А. Соціально-освітні чинники духовності: Монографія / Антоніна Корецька. - К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 164 с.

3. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В. С. Журавський. - К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2003. - 416 с.

4. Шаронова Н. А. Образование как фактор социализации личности / Н. А. Шаронова // Вчені записки Харківського гуманітарного інституту «Народна українська академія». - Т.6 / Гол. ред. В. І. Астахова. - Х.: Око, 2000. - С.90-96.

5. Ткач Т. В. Освітній простір особистості: Монографія / Т. В. Ткач. - К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України - 272 с.

6. Иноземцев В. Л. Расколотая цивилизация / В. Л. Иноземцев. - М.: Academia - Наука, 1999. - 482 с.

7. Губерський Л. В. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Л. В. Губерський, В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко. - 2-е вид. - К.: Знання України, 2005. - 580 с.

8. Чумак Л. Проблема сімейного виховання в контексті соціалізації особистості / Л. Чумак, Ю. Ткаченко // Гуманізація навчально-виховного процесу: [Зб. наук. праць]. - Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ 2008. - Вип. XL. - С.266-269.

9. Шклярова Т. П. Сім'я - основа духовного становлення і виховання особистості дитини / Т. П. Шклярова // Вісник Черкаського університету. Серія: Педагогічні науки. - 2007. - Вип.98. - С.158-161.

10. Кивенко Н. В. Проблема социальной адаптации и свободы человека: Монография / Н. В. Кивенко. - Ирпень: Национальный университет ГНС Украины, 2009. - 300 с.

11. Исаев В. Д. Человек в пространстве цивилизации и культуры / В. Д. Исаев. - Луганск: Світлиця, 2003. - 188 с.

12. Кривоконь О. Г. Фактори соціального формування особи (соціально-філософський аспект): Монографія / О. Г. Кривоконь. - Х.: Факт, 2005. - 240с.

Размещено на Allbest.ru