Особливості формування психологічного портрету підлітка на основі діагностичної процедури ПГР Л.А. Лєпіхової та В.О. Татенка

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність даного дослідження. Обумовлена необхідністю теоретичної та практичної розробки проблеми психологічних особливостей підлітків, для їх врахування у ефективній педагогічній та психологічній роботі з даною віковою категорією.

Сучасні тенденції в Україні -- посилення майнової нерівності людей, різке зниження їх суспільної затребуваності, корозія духовних цінностей, руйнація ідеалів, наростання соціальної і психологічної дезорієнтації та дезадаптації індивіда, високий рівень безробіття, ускладнення криміногенної ситуації, поширення процесів деформації сім'ї -- все це однозначно негативно відбивається на психіці дітей і підлітків.

Адже саме перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізичної зрілості організму, а також відносин, які складаються у підлітків з дорослими людьми та однолітками. Еталони міжособистісного сприймання, якими користуються підлітки, оцінюючи оточуючих людей, стають все більш узагальненими і співвідносяться з ідеалами, цінностями і нормами.

Формування особистості у підлітковому віці зазнає особливих, часом суперечливих, змін. Це дає підстави говорити про підлітків як тих, що утворюють психологічну групу ризику. Підлітки, невміло використовуючи власний психологічний ресурс, не враховуючи психофізіологічного, емоційного стану, часом будують хибні ціннісні та смисло-життєві орієнтації, створюючи проблеми для себе та оточення.

У зв'язку з цим актуальною постає обрана нами тема, що прагне долучитися до вирішення проблем оптимізації взаємин у середовищі підлітків та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно-зорієнтованого підходу, заснованого на об'єктивному методі - створення психологічного портрету підлітка.

Об'єкт дослідження - процес формування та психологічні характеристики особистості підліткового віку.

Предмет дослідження - Особливості психологічного портрету підлітків, виявлені за допомогою опитувальника «Психологічна група ризику - ПГР» Л.А. Лєпіхової та В.О. Татенка.

Мета дослідження - науково обґрунтувати та експериментально дослідити особливості діагностичної процедури ПГР з метою формування психологічного портрету підлітка з метою оптимізації в реалізації особистісно-орієнтованого навчання та виховання.

Завдання дослідження:

Дати характеристику індивідуальним психологічним особливостям особистості, які проявляються у підлітковому віці.

Проаналізувати вплив психологічних особливостей підлітків на їх міжособистісне спілкування.

Дослідити особливості емоційно-вольової сфери, особистісних якостей, ціннісних орієнтацій, ставлення до різних життєвих проблем методом самооцінювання (ПГР Лєпіхової, Татенка).

Методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми.

2. Спостереження, спрямоване на виявлення індивідуальних психологічних особливостей серед підлітків: бесіди, анкетування.

3. Застосування таких методик: методика «Психологічна група ризику - ПГР» Л.А. Лєпіхової та В.О. Татенка.

Гіпотеза дослідження: полягає в припущенні, що аналізуючи основні життєві цінності підлітків і їх мотивацію, реалізуючи метод самооцінювання (ПГР Лєпіхової Л.А, Татенка В.О), для оптимізації процесу навчання та виховання.

Дослідження проводилось на базі загальноосвітньої школи №2, м. Корець.

1. Теоретичні аспекти дослідження формування психологічного портрету підлітка

1.1 Характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка

Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов'язані з ним переживання й інтереси.

Усе це є підставою для виокремлення підлітків в особливу соціально-психологічну, демографічну групу з характерними для неї настановами, цінностями, нормами і манерами поведінки, які утворюють специфічну субкультуру.

До основних новоутворень особистості підліткового періоду зараховують претензії на дорослість, рефлексивні процеси (Л. Виготський, І. Дубровіна, І. Кон, Е. Еріксон та ін.); специфічні особливості когнітивної, емоційно-вольової і поведінкової сфер особистості підлітка; взаємозв'язок між порушеннями поведінки й особливостями самосвідомості (Р. Берні, І. Чеснокова, В. Шашок, Н. Швецова та ін.); проблеми у спілкуванні з дорослими й однолітками (А. Парафіян, Є. Новікова й ін.); проблеми підлітків у стосунках з рідними (Дж. Добсон, О. Усанова, С. Шаховська).

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним навчанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін. Основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей, на побудову стосунків з дорослими, ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані. І лише в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Це може виявлятись у наслідуванні дещо старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими. Однак вплив ровесників не може применшити значення безпосередніх контактів з дорослими, спільних дій з ними. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками.

Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. У товаристві ровесників починає вироблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові морально-етичні вимоги. В результаті його самосвідомість набуває нового рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та особистісних якостей друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. У своїх товаришах він цінує принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а часом і браваду. Значущими є також якості, що безпосередньо стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терплять зазнайства, хвальковитості, зверхності. Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

У суспільно корисній діяльності відбувається не тільки опанування знань, розвиток умінь і навичок, а й соціалізація підлітка як особистості. Найбільше задовольняє його домінуючі потреби групова суспільно корисна діяльність. Йдеться про спілкування з однолітками, самоствердження серед ровесників, старших школярів і дорослих. Завдяки цій діяльності він засвоює правила поведінки, суспільну мораль, у нього формуються погляди, переконання, принципи, ідеали, життєві цілі. З нею пов'язані резерви виховання підлітка як громадянина. Основне її значення полягає в тому, що вона дає змогу учневі змоделювати реальну практику суспільних відносин, відповідає його потреба ввійти в активне життя суспільства.

Поряд із суспільно корисною діяльністю, спілкуванням основним видом діяльності підлітка залишається навчання. Він віддає перевагу тим видам навчальної діяльності, які, за його переконанням, роблять його дорослим у власних очах та в очах значущих інших. Найчастіше його приваблюють самостійна робота на уроці, складний навчальний матеріал, можливість самостійно організовувати свою пізнавальну діяльність за межами школи. Але дуже часто підліткові не вдається реалізувати нові форми навчальної діяльності, оскільки він ще не володіє способами їх виконання. Саме в цьому йому має допомогти педагог, підтримуючи і стимулюючи його пізнавальні інтереси, заохочуючи його подальші зусилля, вселяючи йому віру в себе.

У більшості підлітків, як правило, знижується інтерес до навчання, а школа перестає бути для них центром особистісного (морального, духовного) життя. Здебільшого це спричинено несформованістю навчальної діяльності у молодшому шкільному віці, що не дає змоги задовольнити найактуальнішу потребу підлітка -- потребу в самоствердженні. Дбаючи про подолання цієї проблеми, дорослі, передусім учителі, повинні допомогти йому надолужити втрачене у формуванні навчальної діяльності, самостійно визначати навчальні завдання, обирати раціональні прийоми і способи їх розв'язання, контролювати та оцінювати свою роботу.

У підлітковому віці самооцінка дітей стосується переважно основних моральних якостей: доброти, честі, справедливості тощо. Самооцінка підлітків є досить різноманітною, різнобічною, узагальненою за змістом. Кількість якостей, які вони усвідомлюють, приблизно удвічі більша, ніж у молодшій підлітковій групі. Підлітки оцінюють не тільки окремі риси характеру, а й свою особистість загалом. Вони виявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе готовими до життя особистостями. Це виражається в самооцінці якостей, що характеризують їх як діяльних суб'єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної гідності, вміння обстоювати свої інтереси). У процесі самооцінювання підліток виявляє свої можливості для прийняття важливого для нього рішення, бере на себе певні обов'язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору.

Отже, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано -- через соціальні стосунки з оточенням.

1.2 Всебічність розвитку особистості

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля -- це «чиста дошка» (tabula rasa) на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.

Особистість -- це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда із суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість-- це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе.

Особистість цілісна, її фізичні, розумові, трудові, моральні й естетичні якості взаємозв'язані. Вона характеризується рисами, спільними для всіх людей, рисами, що виражають сутність кожної людини як члена нашого суспільства. Водночас у неї завжди є щось особливе, що відрізняє її від інших людей, щось індивідуальне. Індивідуальна своєрідність особистості неповторна. Індивідуальність -- це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.

Необхідно також підкреслити три найважливіші характеристики особистості. По-перше, це стійкість властивостей особистості. За всієї пластичності, мінливості психічних проявів особистості все-таки виразно виступає відносна сталість її психічного складу, що, зокрема, дає змогу передбачити поведінку особистості в певній ситуації. По-друге, це єдність особистості як тісний зв'язок і взаємозалежність психічних процесів, психічного стану і психічних властивостей особистості. Особистість становить єдине ціле, де кожна риса нерозривно пов'язана з іншими, і тому кожна риса набуває свого значення, часто цілковито відмінного, залежно від її співвідношення з іншими рисами особистості. Тому особистість формується, виховується не «частинами» - формується, виховується особистість завжди в цілому. По-третє, це активність особи, яка відбивається в багатогранній і багатосторонній діяльності, скерованій на зміну, перетворення довколишнього світу, на зміну своєї власної природи, свого психічного стану.

Розвиток людської особистості - це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей. Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу.

Всебічність розвитку не означає його однаковості у різних індивідів. Люди різняться і будуть різнитися за розвитком своїх здібностей та інших властивостей, але в тому вони будуть рівні, що всі вони матимуть однакові об'єктивні можливості вияву і розвитку своїх сил. Всебічність розвитку особистості є основою його гармонійності. За однобокого, потворного розвитку особистості не може бути в ній гармонії. Але остання має свою специфіку, що виявляється в розмірності розвитку фізичних і духовних сил людини, у внутрішній єдності теоретичних знань і практичних умінь, моральної свідомості і поведінки, у відсутності розходжень, розладів між її думками і почуттями, словами і ділами, між тим, що людина думає, говорить про себе і якою вона є насправді.

Розвиток особистості проходить ряд стадій, кожна з яких характеризується певним способом її життя, відповідною йому структурою психічної діяльності, певним рівнем розвитку її змістової, мотиваційної і операційної сторін. Послідовна зміна цих стадій відбувається за властивими розвитку своїми законами, вона являє собою внутрішньо необхідний рух особистості, від нижчих до вищих ступенів її життя. Особистість проходить ці стадії по-різному залежно від суспільних умов життя, але за всяких умов попередня стадія підготовляє наступну, старий стан особистості перетворюється в новий, причому ці перетворення мають необоротний характер. Школяр, наприклад, не може повернутися до способу життя дошкільника, бо він його вже пережив і всією своєю істотою прагне до нових форм взаємовідносин із суспільним середовищем відповідно до своїх зрослих фізичних і психічних можливостей.

Рушійною силою цих переходів особистості, як і всякої системи, від нижчих до вищих ступенів розвитку є внутрішні суперечності, що виникають в її житті. Вони стають джерелом активності, намагань усунути ці суперечності, виробити нові способи поведінки, досконаліші дії і зв'язані з ними властивості. Однією з основних внутрішніх суперечностей, які по-своєму виявляються на різних етапах індивідуального розвитку особистості, є розходження між новими потребами, прагненнями, запитами, ідеалами, що виникають у неї, і досягненим нею рівнем розвитку її операційних можливостей. Мотиваційна сторона, як правило, випереджає операційну в розвитку особистості, і це розходження між ними спонукає її до руху вперед, зокрема, воно породжує прагнення особистості до самовдосконалення, яке закономірно виникає на певному ступені її розвитку.

В ході історичного розвитку людства виникла нова, соціальна форма зв'язку між попередніми і наступними поколіннями. Старші покоління передають молодому поколінню свої матеріальні і духовні багатства, втілені в них «людські суттєві сили». Молоде покоління оволодіває ними, засвоює їх, здійснюючи відповідну їм практичну і пізнавальну діяльність.

Таким чином, істотні зрушення в житті суспільства відбиваються на формуванні ціннісних орієнтацій сучасних підлітків. Сьогодні в їх свідомості відбуваються складні процеси, йде болісний пошук дороги до нового суспільства. Різка зміна оцінок (з позитивної на негативну і навпаки), з одного боку, свідчить про те, що свідомість ще не звільнилася від стереотипного мислення, а з іншого - йде непроста переоцінка цінностей, які довгий час більшістю молоді сприймалися цілком однозначно в руслі офіційної ідеології.

Порівняно з попередніми десятиріччями молодь стає більш розкутою та самостійною, починає орієнтуватися в сучасному суспільстві. Але не завжди самостійність позитивне явище, адже стикаючись з доволі сумними реаліями життя підлітки стають цинічними та байдужими до навколишнього світу, погіршуються їх взаємини з батьками. Звісно, що зараз змінилися й життєві цінності нового покоління, якщо років 10-20 назад головним було навчання, ставлення до оточуючих людей, то зараз молодь не дуже цікавить думка їхніх батьків та друзів, більш помітними стали егоїстичні спрямування молоді. Важливе місце посідає робота, матеріальне забезпечення та фізичний розвиток. На які ж цінності орієнтуються сьогоденні підлітки, з кого вони мають брати приклад? Досить складно дати відповідь сьогодні на це запитання.

1.3 Формування психологічного портрету особистості

Що служить основою для формування психологічного портрету особистості? Для визначення психологічного портрету особистості, а також для виявлення різноманітних нахилів та намірів зручно використовувати метод психозонду, за допомогою якого можна визначити різні морально-психологічні якості людини: надійність та лояльність, відношення до оточуючих, схильність до шкідливих звичок, деструктивні мотиви, ціннісні орієнтації.

Академік Ананьєв, який створив ленінградську школу психологів, обґрунтував твердження, що кожна людина наділена яскравою індивідуальністю, яка поєднує її природні та характерні лише для неї особливості. Через індивідуальність відкривається своєрідність особливості, її здібності, бажана сфера діяльності. В індивідуальності виділяють базові та програмуючі властивості. До базових відносяться темперамент, характер, здібності людини. Саме через базові властивості розкриваються динамічні особливості психіки (емоційність, темп реакцій, активність, пластичність, чуттєвість) та формується певний стиль поведінки та діяльності людини. Базові якості - сплав вроджених та набутих в процесі виховання та соціалізації характеристик особистості.

Головною рушійною силою розвитку індивідуальності являються її програмуючі якості - направленість, інтелект і самосвідомість. Індивідуальність має власний внутрішній світ, самосвідомість та саморегуляцію поведінки, які формуються та діють як організатори діяльності "Я". Б.Г. Ананьєв уявляв індивідуальність як єдність і взаємозв'язок якостей людини як індивіда, суб'єкта діяльності та особистості.

На основі оцінки якостей особистості можна скласти її психологічний портрет, який вміщатиме наступні компоненти:

1. Темперамент.

2. Характер.

3. Здібності.

4. Направленість.

5. Інтелектуальність.

6. Емоційність.

7. Вольові якості.

8. Вміння спілкуватись.

9. Самооцінка.

10. Рівень самоконтролю.

11. Здатність до колективної діяльності.

Розвиток індивідуальності продовжується все життя. З віком змінюється лише позиція людини - з об'єкта виховання в родині, школі, вузі він перетворюється на суб'єкт виховання і має активно займатись самовихованням.

Розглянемо основні компоненти, які характеризують психологічний портрет особистості.

Спостерігаючи за іншими людьми, за тим, як вони працюють, вчаться, спілкуються, переживають радість і горе, ми, безсумнівно, звертаємо увагу на розбіжності в їхній поведінці. Одні - швидкі, поривисті, рухливі, схильні до бурхливих реакцій, другі - повільні, спокійні, незворушні, з непомітно вираженими почуттями і т.д. Причина подібних відмінностей криється в темпераменті людини, який властивий їй з самого народження.

Темперамент являється біологічним фундаментом нашої особистості, він заснований на особливостях нервової системи людини та залежить від будови тіла людини, обміну речовин в організмі. Особливості темпераменту являються спадковими, тому надзвичайно погано піддаються зміні. Темперамент визначає стиль поведінки людини, способи, яким людина користується для організації своєї діяльності. Тому при вивченні характеристик темпераменту зусилля мають бути направлені не на їх зміни, а на пізнання особливостей темпераменту для визначення типу діяльності людини.

Типи темпераментів:

1. Сангвінік -- це власник сильного типу нервової системи (тобто, нервові процеси мають силу і тривалість), врівноваженого, рухомого (збудження легко змінюється гальмуванням і навпаки). "Довіряй, але перевіряй". Це підходить до сангвініка, який має такі плюси: життєрадісність, захопленість, чуйність, товариськість - і мінуси: схильність до зазнайства, легковажність, поверховість, підвищену товариськість, ненадійність. Мила людина-сангвінік завжди обіцяє, щоб не образити іншого, але далеко не завжди виконує обіцянки, тому необхідно контролювати, чи виконав він свою обіцянку.

2. Холерик -- це власник неврівноваженого типу темпераменту нервової системи (з переважанням збудження над гальмуванням). "Ні хвилини спокою". Такий принцип підходу до холерика. Принцип спирається на використання його плюсів: енергійності, захопленні, пристрасності, рухомості, ціленаправленості - і нейтралізацію мінусів: запальності, агресивності, нестримності, нетерпимості, конфліктності.

3. Флегматик -- із сильним, врівноваженим, але інертним, нерухомим типом нервової системи. «Не підганяй». Таким має бути підхід до флегматика, який має такі плюси: стійкість, постійність, активність, терплячість, самоконтроль, надійність - і мінуси: повільність, байдужість, "товстошкірість", сухість.

4. Меланхолік -- із слабким неврівноваженим типом нервової системи. "Не нашкодь". Це девіз меланхоліка, який має наступні плюси: висока чуттєвість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність співчувати, - звичайно мінуси: низька працездатність, сором'язливість, замкнутість, вразливість.

Слід пам'ятати, що поділ людей на чотири види темпераменту дуже умовний. Існують перехідні, мішані, проміжні види темпераменту. «Чисті» темпераменти трапляються відносно рідко.

Знання темпераменту, знання особливостей природної організації нервової системи, яка справляє вплив на перебіг психічної діяльності людини, необхідне вчителеві в його навчальній та виховній роботі.

Характер (грец. -- "відбиток") являється сукупністю стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і проявляються в діяльності та спілкуванні, які обумовлені типовими для неї способами поведінки. Ті особливості особистості, які відносяться до характеру, називають рисами характеру. Риси характеру - це не випадкові прояви особистості, а стійкі особливості поведінки людини, які стали властивостями самої особистості. У характері виражаються не випадкові, а найбільш типові, суттєві особливості людини.

У структурі характеру виділяють 4 групи рис, що виражають ставлення особистості до виду діяльності:

* до праці (наприклад, працьовитість, схильність до творчості, сумлінність у роботі, відповідальність, ініціативність, наполегливість і протилежні їм риси - лінь, схильність до рутинної роботи, безвідповідальність, пасивність);

* до інших людей, колективу, суспільства (наприклад, товариськість, чуйність, повага, колективізм і протилежні їм - замкнутість, черствість, бездушність, грубість, презирство, індивідуалізм);

* до самого себе (наприклад, почуття власної гідності, правильно зрозуміла гордість і пов'язана з нею самокритичність, скромність і протилежні їм - зарозумілість, іноді переходить в марнославство, образливість, егоцентризм, егоїзм);

* до речей (наприклад, акуратність, ощадливість, щедрість або, навпаки, скупість і т. п.).

Стрижнем сформованого характеру є морально-вольові якості особистості. Людина з сильною волею відрізняється визначеністю намірів і вчинків, більшою самостійністю. Він рішучий і наполегливий у досягненні поставлених цілей. Безвольність людини зазвичай ототожнюється зі слабохарактерністю. Навіть при багатстві знань і різноманітності здібностей слабохарактерна людина не може реалізувати всіх своїх можливостей.

Характер не успадковується і не є природженою властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливом довколишнього середовища, життєвого досвіду людини, її виховання. Впливи ці мають, по-перше, суспільно-історичний характер (кожна людина живе в умовах певного суспільно-історичного ладу, певного соціального середовища й складається як особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально-своєрідний характер (умови життя і діяльності кожної людини, її життєвий шлях своєрідні і неповторні). Тому характер кожної людини визначається як її суспільним буттям, так і її індивідуальним буттям.

Що дає підставу говорити про наявність у людини здібностей до якої-небудь діяльності? Підставою служать два показники: швидкість опанування діяльності і якість досягнень. Людину вважають здібною, якщо вона, по-перше, швидко й успішно опановує яку-небудь діяльність, легко порівняно з іншими людьми набуває відповідних умінь та навичок і, по-друге, добивається успіхів, які значно перевищують середній рівень.

Здібності - це індивідуальні особливості, тобто те, що відрізняє одну людину від іншої. До здібностей належать, наприклад, музичний слух і почуття ритму, необхідні для успішних занять музикою; швидкість рухових реакцій, необхідна при заняттях деякими видами спорту; тонкість розрізнення кольорів - для художника-живописця.

Здібності не тільки проявляються, а й розвиваються у відповідній діяльності. Людина не народжується здібною до тієї чи іншої діяльності, її здібності формуються, складаються, розвиваються в правильно організованій діяльності.

Здібності поділяються на загальні та спеціальні. Загальні здібності можуть зумовлювати схильність до досить широкого спектру діяльності, вони формуються розвитком інтелекту і властивостей особистості. До загальних здібностей належать:

* готовність до праці, потреба трудитися, працьовитість і висока працездатність;

* розвиток творчого мислення, гнучкість розуму, вміння орієнтуватися в складних ситуаціях, адаптивність, висока продуктивність розумової діяльності.

Загальна здібність виступає як соціально-психологічна основа розвитку спеціальних здібностей до певного виду діяльності: музичної, дослідницької, викладацької та ін.

В основі спрямованості особистості лежить мотивація її діяльності, поведінка, задоволення потреб. Спрямованість буває на виконання задачі, на спілкування, на себе. Одну людину може влаштувати задоволення тільки фізіологічних потреб і забезпечення безпеки існування. Іншим, крім цих потреб, вельми важливе задоволення соціальних потреб і потреб у самовираженні, реалізації творчих здібностей.

Інтелект - це система психічних процесів, що забезпечують реалізацію здатності людини оцінювати ситуацію, приймати рішення і відповідно до цього регулювати свою поведінку. Інтелект особливо важливий в нестандартних ситуаціях - як символ навчання людини всьому новому.

Французький психолог Ж. Піаже вважав однією з найважливіших функцій інтелекту взаємодію з навколишнім середовищем через адаптацію до неї, тобто вміння орієнтуватися в умовах і відповідно будувати свою поведінку. Адаптація може бути двох видів: асиміляція - пристосування ситуації через зміну умов до людини, її індивідуальному стилю розумової діяльності, і акомодація - пристосування людини до мінливих ситуації через перебудову стилю мислення.

Структура інтелекту залежить від цілого ряду чинників: віку, рівня освіти, специфіки професійної діяльності та індивідуальних особливостей. Крім пізнавального, існує інтелект професійний і соціальний (уміння вирішувати проблеми міжособистісних відносин, знаходити раціональний вихід із ситуації, що створилася). Слід пам'ятати, що інтелект - це пізнання плюс дія. Тому потрібно не тільки розвивати всі види інтелекту, але і вміти реалізовувати раціональні рішення, показувати свій інтелект і на словах, і в справі, оскільки тільки результат, конкретні дії визначають рівень інтелекту особистості.

З часів Платона все психічне життя ділиться на три відносно самостійні сутності: розум, воля і почуття, або емоції. Розум і воля в якійсь мірі підкоряються нам, емоції ж завжди виникають і діють поза нашою волею і бажання. Вони відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у вигляді переживань. У цьому суб'єктивність і мимовільність емоцій.

Під умінням управляти емоціями найчастіше мається на увазі вміння приховувати їх. Соромно, але робиться вигляд, що байдуже; боляче, але це приховується; прикро, але зовні тільки роздратування чи гнів. Керувати своїми емоціями просто необхідно.

Всі емоційні явища діляться на афекти, власне емоції, почуття, настрої і стресові стани. Найбільш потужна емоційна реакція - афект. Він захоплює людину цілком і підпорядковує її думки та дії. Афект завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно нетривалий. Він настає внаслідок якогось сильного (об'єктивного чи суб'єктивного) потрясіння.

Власне емоція - це більш тривала реакція, яка виникає не тільки як реакція на доконані події, але головним чином на передбачувані або згадувати. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб'єктивної оцінки.

Почуття - стійкі емоційні стани, що мають чітко виражений предметний характер. Це відносини до конкретних подій або людей.

Настрої - тривалі емоційні стани. Це той фон, на якому протікають всі інші психічні процеси. Настрій відображає загальну установку прийняття або неприйняття світу. Превалювання у даної людини конкретного настрою, можливо, пов'язане з його темпераментом.

Спілкування - це надзвичайно тонкий і делікатний процес взаємодії людей. У спілкуванні найбільш різноманітно розкриваються індивідуальні особливості всіх учасників цього процесу. Спілкування має свої функції, засоби, види, типи, канали, фази.

Найбільш очевидною функцією спілкування є передача якихось відомостей, якогось змісту і сенсу. Це семантична (смислова) сторона спілкування. Ця передача впливає на поведінку людини, дії і вчинки, стан і організованість її внутрішнього світу.

На основі самопізнання у людини виробляється певне емоційно-ціннісне ставлення до себе, яке виражається в самооцінці. Самооцінка припускає оцінку своїх здібностей, психологічних якостей і вчинків, своїх життєвих цілей і можливостей їх досягнення, а також свого місця серед інших людей. Самооцінка може бути заниженою, завищеною і адекватною (нормальною).

Отже, всі люди володіють своїм характером, темпераментом і навіть набором шкідливих звичок. Від того, наскільки ви вмієте розгледіти в людині його особливості, залежить, чи легко ви зможете з ним спілкуватися, працювати і знайти спільну мову.

Уміння визначити темперамент, спрямованість особистості, характер, ставлення до різних ситуацій і цілей в житті, допоможе визначити поведінку людини в напруженій обстановці і спрогнозувати міжособистісні відносини, виявити її якості.

Психологічний портрет особистості, немов мозаїка, складається з величезної кількості складових, які складаються в загальну картину, що дозволяє набагато глибше зрозуміти людину.

2. Діагностичне дослідження формування психологічного портрету підлітка

2.1 Характеристика методик дослідження формування психологічного портрету учнів підліткового віку

Аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення передового психолого-педагогічного досвіду, власні спостереження дали нам змогу визначити передумови формування психологічного портрету підлітків. Тому ми поставили собі за мету провести діагностичне дослідження проблеми формування психологічного портрету підлітка.

Для досягнення поставленої мети були висунуті наступні завдання:

1. Провести діагностичне дослідження функціонального стану, особистісних якостей та ціннісних орієнтацій підлітка.

2. Продіагностувати уявлення про психологічне самопочуття, психологічний комфорт підлітків та орієнтація на власні можливості.

3. Встановити, основні чинники які впливають на формування психологічного портрету підлітка.

При правильній побудові|шикування| експериментальної роботи і процесу самого дослідження є можливість зробити попередній висновок щодо функціонального стану підлітка, особливостей його емоційно-вольової сфери, особистісних якостей та ціннісних орієнтацій, що проявляються в екстремальній ситуації, а також ставлення підлітка до різних життєвих проблем.

У роботі я використала методику «Психологічна група ризику - ПГР» Лєпіхової Л.А., Татенка В.О.

Методика «Психологічна група ризику - ПГР» (Лєпіхової Л.А., Татенка В.О.).

Методика побудована за типом самооцінних методик полярного профілю і вміщує 84 позиції, що відтворюють різні психологічні характеристики підростаючої особистості, ставлення до себе, до інших, ціннісні орієнтації, соціальна поведінка.

Кожна з позицій має два протилежні судження. Для її кількісної оцінки введена семибальна шкала (3 2 1 0 1 2 3), яка дає змогу вибрати ступінь індивідуальної згоди з кожним із них.

Ліва колонка анкети містить судження позитивного плану; права - негативного плану; нульова відповідь - оцінка допускається, якщо учень ніяк не може визначитись у своїй відповіді.

Обробка результатів здійснюється відповідно до підрахунку балів окремо у правій та лівій колонці за 6 блоками:

1 блок - загальний психофізіологічний стан дитини (1-15 позиції);

2 блок - емоційний статус дитини (16-30 позиції);

3 блок - особистісні риси, які виявляються здебільшого у критичних ситуаціях (31-42 позиції);

4 блок - ціннісні орієнтації, які особливо виразно виявляються в екстремальних умовах життя (43-51 позиції);

5 блок - система смисложиттєвих відношень, мотивів, які визначають активність дитини, а також механізми саморегуляції (52-78 позиції);

6 блок - уявлення про психологічне самопочуття, психологічний комфорт учнів та орієнтація на власні можливості (78-84 позиції).

2.2 Дослідження за методикою «Психологічна група ризику - ПГР» (Лєпіхової Л.А., Татенка В.О.)

Дослідження проводилося в місті Корець, загальноосвітній школі №2. В дослідженні взяв участь Ярослав Л., учень 9-А класу, віком 15 років. Хлопець єдиний з усього класу погодився взяти участь в опитуванні. На початку експерименту було перевірено дієздатність досліджуваного (стан здоров'я) та бажання брати у ньому участь. Дослідження проводилося після останнього уроку, в кабінеті психолога.

Для проведення дослідження була використана методика «Психологічна група ризику - ПГР» Лєпіхової Л.А., Татенка В.О. Методика побудована за типом самооцінних методик полярного профілю і вміщує 84 позиції, що відтворюють різні психологічні характеристики підростаючої особистості, ставлення до себе, до інших, ціннісні орієнтації, соціальна поведінка. За твердженням авторів, дана діагностична процедура слугує для «визначення оптимального навчального навантаження для конкретних груп учнів, врахування емоційно-вольових проявів, з'ясування ціннісних орієнтацій учнів, їхнього ставлення до різних життєвих проблем». Основна мета - обстеження та оцінка психологічно змістовних індикаторів навчального процесу - навчальних можливостей школяра.

За результатами дослідження можна зробити попередній висновок щодо функціонального стану, особливостей емоційно-вольової сфери учня, особистісних якостей та ціннісних орієнтацій, що проявляються в екстремальній ситуації, а також ставлення до різних життєвих проблем дитини. Дана методика може використовуватись для індивідуального та групового дослідження учнів 8-11 класів. Проведення цього дослідження анонімно є недоцільним.

Велике значення приділялося пред'явленню інструкції досліджуваному. В даному випадку інструктаж починався з бесіди, яка включала в себе мотиваційні компоненти.

3. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

3.1 Аналіз суджень конструктивного та деструктивного плану

В ході аналізу було з'ясовано, що Ярослав Л., має значні переваги у конструктивному, стенічному плані, порівняно з негативними, деструктивними тенденціями у міркуваннях.

Зупинимося більш детальніше на кожному блоці із зазначених в діагностичній процедурі. Загальний психофізіологічний стан (блок 1) Ярослава є задовільним, хлопець не стомлюється від виконання домашніх завдань, після уроків відчуває себе активним, здатним до нової роботи. Ярослав також має задовільний психофізичний тонус, має резервні можливості саморегуляції та мобілізаційних резервів. Хлопець має міцне здоров'я, добре спить, та не нарікає на апетит (див. Рис. 3.1) та (див. Рис. 3.2).

Рис. 3.1. Аналіз суджень позитивного, стенічного, конструктивного плану

Емоційний статус хлопця (блок 2), постає як не загрозливий, оскільки хлопець визначається максимальними конструктивними показниками: відсутність страху перед невдачами, оскільки визнає їх неминучими. Ярослав має достатній рівень стресостійкості, може протистояти негативним впливам, допомагає друзям розібратися з проблемами. Хлопець намагається уникати труднощів, не хоче потрапляти в неприємні історії.

Аналіз особистісних якостей, які з'являються здебільшого в критичних ситуаціях (блок 3) характеризує хлопця як екстраверта, дисциплінованого учня, наполегливого, рішучого, переважно альтруїстичного. Ярослав, якщо справа особисто його не стосується, намагається не втручатися, навіть коли хтось не правий.

Рис. 3.2. Аналіз суджень негативного, астенічного, деструктивного плану

Ціннісні орієнтації (блок 4) хлопця спрямовані в позитивному, конструктивному напрямку. Ярослав відчуває, постійну турботу рідних про своє здоров'я, хлопець оптимістично ставиться до свого майбутнього, визнає необхідність добре вчитися, працювати задля досягнення своєї майбутньої мети. Ярослав впевнено ставиться до виконання суспільно-корисних доручень, незважаючи на власні проблеми.

Система смисложиттєвих відношень, мотивів, які визначають активність Ярослава, механізми його саморегуляції (блок 5) постають в позитивному, конструктивному вигляді. В хлопця позитивне ставлення до авторитетів, в небезпечних обставинах він піклується не лише про себе, ставлення до праці оптимістичне. Ярослав впевнений, що в біді можна розраховувати не тільки на близьких людей. Хлопець негативно ставиться до вживання психотропних засобів. Ярослав має багато друзів, з радістю проводить з ними свій час та при цьому він відчуває підтримку своїх близьких.

Загальний оптимізм, визнання ситуації в класі як комфортної (блок 6), не байдужість до свого майбутнього. Ярослав вірить в свої власні сили, думає, що все що відбувається в його житті, залежить цілком від нього.

Отже, дане опитування дало можливість виявити в Ярослава Л. ознаки оптимізму стосовно свого майбутнього, бажання боротись за успіх, віру в своє майбутнє.

3.2 Психологічний портрет підлітка

Після проведення опитування, ми можемо скласти такий психологічний портрет Ярослава Л. Хлопець має стійку життєву позицію, сформовані ціннісні орієнтації, прагне до самовизначення. Володіє позитивною мотиваційною установкою щодо самооцінки, самопізнання і самореалізації. Пропагує норми загальнолюдської моралі. Самостійно виконує доручення. Ярослав усвідомлює особистісну цінність кожної людини. Хлопець чуйний, уважний, принциповий у стосунках з іншими людьми. Ярослав усвідомлює важливу роль праці в житті суспільства і кожної особистості. Психологічно готовий до неї. Вміє планувати і організовувати свою роботу, доводить розпочату справу до кінця. За власним бажанням приходить на допомогу товаришам.

В хлопця присутня впевненість у своїх силах і можливостях, особиста організованість. Ярослав є активним, стриманим, дисциплінованим учнем. В своєму ставленні до інших людей в хлопця присутній оптимізм, дії дорослих є здебільшого для нього добрим прикладом, вірить в те, що добрих людей більше, ніж поганих.

Ярослав має великі життєві плани, і для досягнення їх хлопець добре вчиться, самовдосконалюється.

Отже, Ярослав характеризує себе як екстраверта, з альтруїстичним ставленням до інших, оптимістично дивиться в своє майбутнє, присутній загальний оптимізм.

Висновки

підлітковий особистість темперамент психологічний

Таким чином, підлітковий вік є віком змін. Його початок позначений біологічними трансформаціями, а завершення -- суспільною адаптацією. Як зазначав один філософ, підлітковий період починається в біології, а закінчується в культурі. Підлітковий вік - період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Особливості самосвідомості підлітка формується у зв'язку з виникненням у нього нового становлення до себе. Прагнення пізнати себе, свої особливості, інтерес до самого себе, роздуми про свої достоїнства й недоліки - це характерне для підлітка. Хоча він і переоцінює власні можливості як дорослої людини, так чутливо ставиться до своїх невдач, що спонукає його до самовдосконалення.

Підсумовуючи сказане, слід особливо наголосити на тому, що сьогодні у суспільстві актуалізується необхідність «повернутися обличчям» до підлітків. Їхні проблеми не повинні розв'язуватися «вулицею» чи придушуватись у зародку. Вони мають вирішуватися з участю батьків, спільно з психологами, психотерапевтами, педагогами. Звичайною «пігулкою» цю проблему не вилікувати.

На прикладі проведеного мною дослідження, опитування за методикою «Психологічна група ризику - ПГР» Лєпіхової Л.А., Татенка В.О, яке я проводила з учнем 9-А класу, Ярославом Л., показало, що в хлопця перевага в конструктивному плані, порівняно з негативним. Психологічний ресурс Ярослава виявляється в позитивному емоційному статусі, системі смисложиттєвих відношень. Дана методика дає можливість досить детально виявити усі нюанси особливостей школярів як на рівні психофізіологічних, психологічних так і соціально-психологічних тенденцій. За результатами дослідження добре видно особливості емоційно-вольової сфери дитини, його особистісні якості та ціннісні орієнтації. З допомогою цієї методики, та на основі її результатів, можна спиратися у здійсненні індивідуального підходу до дитини, до навчання та виховання. Дана методика досить добре підходить для діагностики формування психологічного портрету підлітка, тому-що, з допомогою даної методики, можна добре відслідкувати всі нюанси особливостей дитини як на рівні психофізіологічних, психологічних, так і соціально-психологічних тенденцій.

Література

1. Агресивна дитина: як їй допомогти / Упоряд. О.А. Атемасова. - Х., 2010.

2. Андрущенко Е. Саморозвиток особистості підлітка. - К., 2010.

3. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. -- СПб.: Лениздат, 1992.

4. Бех І.Д. Виховання особистості. У 2 к. Кн. 2.- К.: Либідь, 2003.

5. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. -- М., 1991.

6. Ващенко Г. Виховний ідеал. -Полтава, 1992.

7. Волкова Н.П. Педагогіка. - К., 2002. - 560с.

8. Гришина Н.В. Психология конфликта. -- П., 2000.

9. Демченко С. Розвиток та стосунки у підлітковому віці// Психолог. 2008. №15. -с 18-25.

10. Дуткевич Т.В., Савицька О.В. Практична психологія: Вступ у спеціальність. - К., 2007.

11. Заброцький М. Основи вікової психології. - Т., 2008.

12. Эльконин Д.Б. Психология игры. - М., 1978.

13. Эриксон Э.Г. Детство иобщество. - СПб., 1996.

14. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. - М., 1988.

15. Іванюта О.В. Психологія занедбаних підлітків. - Рівне., 2008.

16. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Рад. Шк.., 1989. - 608с.

17. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції. - К., 2003.

18. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія. - К., 2005.

19. Курчинка М. Ребенок «с характером». - СПб., 1996.

20. Леви В. Искусство бать собой. - М., 1990.

21. Леви В. Нестандартный ребенок. - М., 1989.

22. Лекции по наркологии / Под.ред. Н.Н. Иванца. - М., 2000.

Размещено на Allbest.ru

...