Размещено на http://www.allbest.ru/

Спілкування як обмін інформацією

Комунікативний аспект спілкування передбачає активний обмін його учасниками певними уявленнями, ідеями, почуттями, інтересами, настроями й установками в процесі спільної діяльності. Названі елементи обміну потрактовуються як інформація. Звідси випливає, що спілкування - це процес обміну інформацією, під час якого вона не лише передається, а й формується, уточнюється й розвивається.

Особливою рисою спілкування між двома комунікантами є їх взаємне інформування, що передбачає налагодження спільної діяльності, задля здійснення якої учасники спілкування повинні враховувати комунікативну мету і комунікативні наміри один одного, впливати один на одного засобами мовного коду, які вони будуть кодувати й декодувати в єдиній системі, і долати комунікативні бар'єри, які можуть бути спричинені об'єктивними (соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності) чи суб'єктивними психологічними (некомунікабельність одного з партнерів, неприязне ставлення один до одного, недовіра та ін.) чинниками.

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Основною знаковою системою у людському спілкуванні є мова. Мовні засоби можуть бути доповнені знаками оптико-кінетичної, паралінгвістичної, екстралінгвістичної та інших знакових систем (детально див. § 2.2). Таким чином, мова виступає як універсальний засіб спілкування, що забезпечує комунікацію між комунікантами, оскільки її розуміє як той, хто повідомляє інформацію, кодуючи її в значеннях слів, дібраних для цього, так і той, хто сприймає цю інформацію, розшифровуючи ці значення й адекватно реагуючи на отримане інформаційне повідомлення.

Зі сказаного випливає, що спілкування - це цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової і творчої діяльності, що реалізується переважно за допомогою мовних засобів.

Комунікативні цікавинки. Принцип кооперації Г. П. Грайса

Г. П. Грайс у праці "Логіка і мовленнєве спілкування" стверджує, що основу мовної комунікації становить принцип кооперації, який передбачає готовність співрозмовників діяти відповідно до визначеної мети і напряму розмови. Отож, принцип кооперації - це готовність партнерів до співпраці.

Принцип кооперації обумовлює основні правила мовної комунікації. Автор визначає їх як чотири категорії (максими):

1. Максима кількості (повноти) інформації;

2. Максима якості інформації;

3. Максима відповідності (релевантності);

А. Максима способу висловлення (манери).

Максиму кількості Г. Грайс зв'язує з тією кількістю інформації, яку необхідно передати. Постулати цієї категорії:

* Твоє висловлювання повинно містити не менше інформації, ніж необхідно.

* Твоє висловлювання не повинно містити більше інформації, ніж потрібно.

Отже, недостатня кількість інформації може ускладнити шлях досягнення мети спілкування; надлишкова інформація іноді вводить в оману, спричиняє появу питань і роздумів, що не стосуються справи; слухач може помилково сприйняти надлишкову інформацію як таку, що має якийсь особливий зміст.

Сутність максими якості автор формулює так: "Прагни, щоб висловлювання було істинним", конкретизуючи цю думку двома положеннями:

* Не говори того, що вважаєш неправдивим.

* Не говори того, для чого в тебе немає достатніх підстав.

Максима відповідності пов'язана з релевантністю, тобто відповідністю висловлювання предмету розмови: "Не відхиляйся від теми".

Максима способу висловлення стосується не того, що говориться, а того, як говориться: "Висловлюйся зрозуміло". Це положення конкретизується таким чином:

* Уникай незрозумілих висловлювань.

* Уникай неоднозначності.

* Будь лаконічним (уникай непотрібного багатослів'я).

* Будь організованим.

У реальному мовленнєвому спілкуванні не повністю і не завжди дотримуються цих правил: інколи люди дуже багато говорять; не обов'язково говорять те, що думають; відхиляються від теми розмови; їхнє мовлення буває нечітким й уривчастим. Однак якщо при цьому порушення не стосується базового принципу кооперації, взаємодія триває й досягається певний рівень розуміння.

Принцип ввічливості Дж. Ліча

Принцип ввічливості Дж. Ліча стосується мовленнєвого етикету і являє собою сукупність кількох максим;

1. Максима такту. Це максима меж особистої сфери. В ідеалі будь-який комунікативний акт передбачає певну дистанцію. Не слід розглядати теми, потенційно небезпечні (приватне життя та ін.).

2. Максима великодушності. Успішний комунікативний акт не повинен бути дискомфортним для учасників спілкування. Не слід зв'язувати партнера обіцянкою чи клятвою.

3. Максима схвалення. Це позитивність в оцінюванні інших. Якщо оцінка світу не збігається з оцінкою співрозмовника, то це помітно ускладнює реалізацію власної комунікативної стратегії.

4. Максима скромності. Це позиція неприйняття похвал на свою адресу. Однією з умов успішного розгортання комунікативного акту є реалістична, об'єктивна самооцінка. Надмірно завищені або занижені самооцінки можуть негативно вплинути на встановлення контакту.

5. Максима згоди. Це максима неопозиційності. Вона передбачає відмову від конфліктної ситуації для розв'язання більш серйозної проблеми - збереження предмета взаємодії, "усунення конфлікту" шляхом взаємного коригування комунікативних тактик співрозмовників.

6. Максима симпатії. Це позиція доброзичливості, яка створює сприятливий фон для перспективної предметної розмови. Недоброзичливість робить мовленнєвий акт неможливим. Певну проблему створює так званий "контакт без участі", коли співрозмовники, не будучи ворогами, не демонструють доброзичливості один до одного. Максима доброзичливості дає можливість розраховувати на позитивний розвиток мовленнєвої ситуації з окреслюваним конфліктом. Сформульовані максими не абсолютні. Сама по собі максима не забезпечує успішної взаємодії співрозмовників. Однак застосування описаних принципів дозволяє більш успішно організовувати мовленнєве спілкування, орієнтуватися на дотримання комунікативних та етичних норм.

Створенню позитивного комунікативного клімату сприяє застосування низки психологічних принципів спілкування:

1. Принцип обопільної безпеки, що передбачає незавдавання психологічної чи іншої шкоди партнерові в інформаційному обміні.

1. Природа спілкування u 19

2. Принцип децентричної спрямованості, що означає незавдавання шкоди справі, заради якої сторони налагоджують взаємодію.

3. Принцип адекватності того, що сприйнято, тому, що сказано, тобто невзавдавання шкоди сказаному шляхом навмисного викривлення змісту.

Структурні компоненти спілкування як комунікативної діяльності

Вербальні засоби спілкування - засоби мовного коду, тобто слова, словосполучення, речення, тексти, за допомогою яких передасться інформація.

Екстралінгвістичні засоби спілкування - позамовні засоби спілкування, які безпосередньо чи опосередковано впливають на перебіг процесу спілкування.

Елементарні компоненти спілкування - найважливіші складові комунікативного акту.

Кінетика - вивчає зовнішні прояви людських почуттів та емоцій.

Невербальні засоби спілкування - елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу й разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Паралінгвістичні засоби спілкування - засоби парамови у їх зв'язну із вербальними засобами спілкування.

Проксеміка - розміщення людей у просторі під час спілкування.

спілкування комунікативний вербальний невербальний

Елементарні компоненти спілкування

Спілкування як комунікативна діяльність - складний і динамічний процес, що характеризується безперервною взаємодією його учасників. Проте це процес не безладний чи хаотичний (навіть непідготовлене спілкування), а чітко структурований.

Спілкування як системне утворення має чітку організацію, яку забезпечують взаємопов'язані і взаємозумовлені структурні елементи, з-поміж яких виділяють елементарні компоненти й засоби комунікації (засоби мовної системи, невербальні засоби, засоби інших семіотичних систем).

До елементарних компонентів спілкування відносять суб'єкт спілкування, об'єкт спілкування, предмет спілкування, засоби спілкування, канал комунікації, комунікативний шум, фільтри, зворотний зв'язок, контекст спілкування, продукт спілкування.

Суб'єкт спілкування (адресант, комунікатор, автор, мовець) - особа, яка створює, кодує і передає повідомлення у відповідній доступній для об'єкта спілкування формі (усно, письмово).

Об'єкт спілкування (адресат, реципієнт, слухач, читач, інтерпретатор) - особа, яка сприймає передане їй повідомлення, декодує його й інтерпретує відповідно до конкретних комунікативних умов.

Предмет спілкування (повідомлення) - інформація, що має певний зміст, втілений у конкретний код і переданий через доступний для комунікантів канал спілкування.

Засоби спілкування - відповідні коди, за допомогою яких передається повідомлення. Знання таких кодів є обов'язковим і для адресанта (суб'єкта спілкування), і для адресата (об'єкта спілкування). До найважливіших засобів спілкування належать засоби мовної системи (вербальні) й невербальні (екстралінгвістичні, паралінгвістичні та ін.) засоби.

Канал комунікації - шлях фізичного передавання повідомлення (предмета спілкування); доступний для обох учасників спілкування засіб, за допомогою якого передається повідомлення. У процесах спілкування використовують вокальний (слуховий, звуковий), візуальний (зоровий), тактильний (через дотик), нюховий, смаковий канали.

Комунікативний шум - деформація повідомлення (вибіркове сприйняття, семантичні перешкоди, надмірна кількість інформації, слабкий зворотний зв'язок), яка ускладнює процес його передавання чи сприйняття.

Фільтри - обмеження, які застосовуються щодо Інформації у процесі спілкування. Фільтри можуть бути внутрішніми (психологічного характеру) й зовнішніми (соціального й культурного характеру).

Зворотний зв'язок (зворотне повідомлення) - реакція адресата на отримане повідомлення, яка допомагає адресантові зорієнтуватися щодо досягнення чи недосягнення комунікативної мети.

Контекст спілкування - час, місце й умови здійснення спілкування.

Продукт спілкування - утворення матеріального й духовного характеру як підсумок спілкування.

Усі структурні складники спілкування як комунікативної діяльності функціонують не ізольовано, а взаємодіють під час створення, передачі, сприйняття й інтерпретації інформаційного повідомлення.

Вербальні й невербальні засоби спілкування

Український дослідник у галузі комунікативної лінгвістики Ф. Бацевич наголошує, що засобами комунікації є коди, тобто система відповідностей між формою і значенням повідомлення, а знання коду необхідне для передавання інформації усіма учасниками спілкування.

Засоби спілкування як структурні елементи процесу спілкування поділяються на вербальні, невербальні та засоби інших семіотичних систем.

З-поміж вербальних засобів виокремлюють матеріально виражені - експліцитні - одиниці різних рівнів мови (звук, слово, словосполучення, речення, текст) та імппіцитні - матеріально не виражені - одиниці (правила й закономірності організації мовної системи, правила спілкування). Обидві одиниці однаково важливі для здійснення спілкування.

Засоби мовної системи характеризуються такими рисами, як спеціалізація, продуктивність, недовговічність, довільність знаків мовного коду, здатність передаватися, обумовленість культурою.

Вербальні засоби - найважливіші складники процесу міжособистісного спілкування, тому що саме вони є основними носіями смислів повідомлень (звичайно ж, якщо мова не йде про спеціалізоване спілкування, наприклад, між людьми з вадами слуху).

Часто вербальні комунікативні засоби органічно доповнюються компонентами інших, окрім мови, знакових систем (графіки, схеми, малюнки, креслення, географічні карти, індекси, символи та ін.), які складаються із сукупності умовних знаків, що являють собою матеріально-ідеальну сутність, за допомогою якої пізнається щось нове, що лежить за межами його зовнішньої форми, і правил їх взаємозв'язку у визначеній сфері людської діяльності.

Окрім того, у спілкуванні важливу роль відіграють позамовні засоби, з-посеред яких виділяють акустичні, оптичні, тактильно-кінестезичні, ольфакторні й темпоральні.

За допомогою невербальних засобів учасники спілкування можуть отримати інформацію про особистість співрозмовника, його особистісні риси й комунікативну компетенцію, його належність до певної соціальної групи, про їхню соціальну й емоційну близькість чи віддаленість, характер відносин і їхню динаміку та ін.

Невербальні засоби спілкування, даючи значний відсоток інформації співрозмовникам один про одного можуть, з одного боку, ускладнювати чи унеможливлювати спілкування, а з іншого,- навпаки, полегшувати його чи сприяти його більш ефективному перебігу.

Ефективність спілкування залежить від урахування особливостей вияву всіх його структурних складників.

Размещено на Allbest.ru