Вплив оточення на формування невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

Домінантність у відношеннях з дітьми означає: а) беззаперечне визначення дорослими будь-якої своєї точки зору; б) категоричність суджень, наказовий тон; в) прагнення підкорити дитину, створити залежність від себе; г) нав'язування думок та готових рішень; д) прагнення до суворої дисципліни та обмеженню самостійності; е) використання примусу та репресивних мір, включаючи фізичні покарання; ж) постійний контроль за діями дитини, особливо за її спробами зробити все по-своєму.

Гіперсоціальність - особливість виховання, коли воно приймає занадто правильний, без врахування індивідуальності дитини, характер. Притаманні йому і деякі елементи формальності у відношеннях з дітьми, брак емоційного контакту, відвертості та безпосередності у вираженні почуттів. Батьки ніби виховують дитину за певною заданою програмою, не враховуючи своєрідності її особистісних, вікових потреб та інтересів.

Гіперсоціалізований характер виховання включає в себе: а) підвищену принциповість;

б) надмірну вимогливість; в) нав'язування дітям великої кількості правил та умовностей; г) моралізування, найчастіше безґрунтовне;

д) непомірно велика кількість зауважень та докорів;

е) нетерпимість до слабкості та недоліків;

ж) відношення до дітей як до дорослих.

Часто ці батьки занадто раціонально підходять до емоційних проблем дітей і негативно відносяться до гри, вважаючи и пустим, непотрібним видом зайнятості. Замість гри, вони наповнюють життя дитини одноманітними інтелектуальними заняттями, нетерпимо сприймаючи будь-які промахи та невдачі, невідповідність своїм завищеним вимогам та очікуванням. Подібний раціоналізм ускладнює розвиток образного, гнучкого мислення, і дитина, що ізольована від спілкування з однолітками, починає відчувати зростаючі труднощі в іграх з ними, як і в спонтанному вираженні почуттів. I хоча вона багато знає, їй важко поводити себе невимушено в новій, незвичній та неочікуваній ситуації спілкування [7].

Недовіра до можливостей дітей, їх життєвого досвіду, що формується, виражається:

а) настороженістю та підозрілістю у відношенні до змін; б) недовірою до особистої думки дитини; в) зневірою у її самостійності; г) надмірною регламентацією способу життя; е) зайвою і часто дрібною опікою; ж) численними застереженнями та погрозами.

Нерідко недовіра до можливостей дітей набуває характеру переконаності, типу: "Вона ніколи нічого не робить так, як потрібно". В нігілізмі подібного роду може виявлятися неприйняття дітей. Роздратованість дорослих, їх незадоволення та власний, нетерплячий заперечень, характер. В таких випадках, діти легко заражаються цими почуттями і переносять їх в будь-якій мірі на відношення з однолітками, що створює проблеми при встановленні відверто-дружнього, безпосереднього спілкування.

Недостатня чуйність, або нечуйність, батьків означає несвоєчасний або недостатній відгук на прохання дітей, їх потреби, настрій чи афекти. Подібне відношення батьків може бути викликане різноманітними причинами: підвищеною принциповістю або незрілістю батьківського почуття, неприйняттям дитини, власністю, егоцентризмом, невротичним станом, конфліктними відношеннями тощо. Часто у батьків з'являється чуйність тоді, коли вони виявляють надмірно швидкі і афективно загострені негативні реакції на найменші відхилення в поведінці дітей і виявляються "емоційно глухими" у відношенні вираження позитивних почуттів. Навіть вчасно похвалити і підтримати буває для них важче, ніж зробити зауваження, вилаяти, чи застерегти.

Без надання відповідної психотерапевтичної допомоги психогенні порушення у формуванні особистості дітей стають стійкими, егоцентрично загостреними рисами характеру, що гальмуються, це сприяє появі в неї надалі під впливом тих чи інших життєвих труднощів афективно нерозв'язних проблем спілкування і розуміння інших людей, що, у свою чергу, можуть впливати на взаєморозуміння н шлюбі і виховання дітей.

Усвідомлюючи, які основні проблеми виховання існують у родині, психолог надає допомогу батькам у їх вирішенні. Зокрема, розкриваючи питання про взаємини батьків і дітей як складне, багатогранне, динамічне, сповнене суперечностей явище, важливо наголосити на необхідності постійного самоконтролю, оцінки своїх власних дій і ставлення до дітей, вчасного підбиття підсумків з боку батьків. Існують різноманітні способи перевірки виховної діяльності батьків, серед яких найбільш поширеним і доступним є тестування. Зрозуміло, що цей метод, як і будь-який інший, не дає змоги повністю осягнути всю глибину й складність процесу спілкування батьків і дітей у сім'ї.

Розділ 2. Особливості діагностики невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

2.1 Особливості прояву шкільних неврозів

Дитина дорослішає в своїй родині, але рано чи пізно поєднує з середовищем родини суспільне середовище. Починається входження дитини в суспільне життя, соціалізація. Найбільш вагомим в цьому розумінні є момент вступу до школи й життя в ній. Школа вбирає в себе та відображає риси соціального оточення, є моделлю суспільства для дитини [32].

Прогресуюче погіршення здоров'я школярів є провідною проблемою в сучасних школах. Значні зміни, що відбуваються останніми роками в загальноосвітніх школах, постійні ускладнення та інтенсифікація програм початкової школи створюють передумови для формування дискомфорту, як психологічного, так і емоційного, а також умови для формування шкільного стресу, шкільних неврозів, що зазвичай призводять до виникнення комплексних ускладнень навчання та погіршення психічного здоров'я школярів. До шкільного навчання, особливо в молодших класах, необхідно сьогодні відноситися як до джерела ризику для здоров'я дитини, тому що воно являє собою нелегкий іспит для його незміцнілої нервової системи. Тут необхідно врахувати безліч моментів, що мають негативний вплив на здоров'я дитини та поєднуються під назвою шкільного стресу. Для молодших школярів це підвищені вимоги, що пред'являються і до запам'ятовування і до розуміння нового матеріалу, і до тонкої погодженості рухів, і нарешті, до поводження дитини, змушеної звикати до підпорядкування твердим правилам шкільної дисципліни.

Постійний ріст потоку інформації в нашому житті не обходить стороною і шкільну програму, приводячи до дуже сильної перенавантаженості учнів вже з найперших уроків. Ще одне джерело шкільних стресів - труднощі у відносинах з однокласниками. Ця проблема в молодших класах може бути особливо гострою, якщо дитина в родині є єдиною, а також якщо вона не відвідувала дитячі дошкільні установи і не мала достатнього досвіду спілкування з однолітками, не звикла розміряти свої бажання з інтересами інших дітей. Спочатку не просто складаються в школяра і відношення з новими в його житті дорослими - вчителями, що як би заміщають на час роль батьків; виникаючі тут конфлікти сприймаються дитиною особливо тривожно і болісно [38]. Звідси і такі прояви порушення пристосування дитини до школи, пов'язані зі стресом, як стомлюваність, млявість, неспокійний сон або навпаки, підвищена сонливість (особливо вранці). Іноді під час ранкових зборів у школу в дитини може раптом з'явитися головний або біль в животі (вона не прикидається і не намагається тим самим хитрістю уникнути відвідування школи - просто дитина в такий спосіб випробовує стрес, переживає його на тілесному рівні). У вразливих дітей може з'являтися примхливість, плаксивість. Буває, що знижується апетит. Загострюються різні хронічні "болячки": тут і гастрит, і дуоденіт, і дисбактеріоз, і астматичний бронхіт, і вегетодистонія. Шкільний стрес може послабляти й імунну систему дитини - звідси часті простудні захворювання (у педіатрів є спеціальний термін -"ЧДХ", що означає - "часто і довгостроково хворі " діти). Важливо, щоб батьки знали, що саме в шкільних проблемах можуть ховатися джерела всіх цих розладів, мнима "безпричинність", яка часом ставить у безвихідне становище лікарів-педіатрів [27]. Повсякденними є також порушення поводження дитини - від простого небажання учити уроки до відкритого небажання іти до школи, іноді у формі бурхливого протесту. І якщо дитині не вдається переробити шкільний стрес, то тут вже рукою подати до дитячих неврозів з такими проявами, як бурхливі емоційні спалахи (істерики) і підвищена упертість, а на тілесному рівні - м'язові посмикування (тики), заїкуватість і навіть часом енурез. Ця проблема, властива дітям більш раннього віку, може загострюватися у молодших школярів. У цьому виявляється важливе правило: під дією стресу нервова система дитини якби повертається до свого колишнього стану, який був в більш ранньому віці. З цим пов'язані і порушення поведінки, і багато розладів її здоров'я. Школа спричиняє у дитини страх розлуки з матір'ю, що виливається у " страх (фобію) школи"; завищені вимоги можуть призводити до побоювання не відповідати їм. До цього додається емоційне напруження в школі. Побоювання дитини щодо школи справджується, але змінити вона нічого не може, оскільки не бачить себе такою, якою є насправді. Виникає " шкільний невроз" - страх труднощів у навчанні, у стосунках з учителями та однокласниками, який ми розглядаємо як один з чинників формування невротичної особистості. Пряма (внутрішня - як конфлікт спрямовуючих норм) та опосередкована (зовнішня - як недоліки виховання та загострення рис перед невротичного характеру) дія сімейних конфліктів призводить до того, що певна ситуація спілкування може стати для дитини гострою психотравмою [9].

Фоном прояву невротичних симптомокомплексів є тривожність. Тривожність можна назвати " аморфним стрижнем" особистості з тенденцією невротичного формування. Джерелом тривожності як невротичного симптомокомплексу є поєднання відчуття дитиною тривожності в сімейній ситуації та загальної в школі. Саме за високим рівнем тривожності учня вчитель може виявити дітей, яким необхідна особлива увага педагогів та шкільного психолога. Основними факторами тривожності є фрустрація у досягненні успіху та страх не відповідати очікуванням оточення.

Для діагностики важливі два аспекти діяльності: власне діяльність, що формує психіку; діяльність у вигляді результату - новоутворень, що проявляють її. Для дітей молодшого шкільного віку провідним видом діяльності є навчальна. В ній формуються основні новоутворення молодших школярів у пізнавальній (внутрішній план дій, пізнавальна потреба, довільність усіх психічних процесів) та особистісній (потреба в самоствердженні, самооцінка, рефлексія тощо) сферах. Таким чином, молодший шкільний вік є важливим і важким етапом життєвого шляху дитини. Як перших три роки життя відіграють значну роль у становленні особистості, так і перші роки навчання багато в чому визначають подальше перебування дитини в школі. Від того, як пройде адаптація, засвоєння нових вимог, сформується мотивація навчання тощо, залежить розвиток дітей у середніх і старших класах: адже більшість болючих шкільних проблем сягають корінням саме початкової ланки.

На численних прикладах ми побачили визначальну роль у походженні неврозів психічної травматизації, обумовленої порушеними сімейними відносинами неправильним вихованням і підвищені вимоги до дитини у школі. Невроз, який виникає в цих умовах, як психогенне захворювання особистості, що формується, означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність з подібним відношенням батьків, несумісність, яку дитина не може подолати через своєрідність своєї психіки і тиск обставин, які перевищують межу психофізичних можливостей. Таким чином, внутрішній, невирішений і тим самим невротизуючий дитину конфлікт, який формується, має тісно пов'язанні один з одним рівні:- соціально-психологічний, мотивований невдачами спілкування і ускладненнями в досягненні соціально значущої позиції;

- психологічний, обумовлений несумісністю з окремими сторонами відношень батьків та загрозою втрати "Я"; психофізіологічний, як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам та очікуванням дорослих.

2.2 Дослідження невротичних розладів у дітей молодшого шкільного віку

Серед різноманітних патогенних ситуацій, що є причиною психічної травматизації при неврозах, виділяються сімейно-побутові, насамперед конфліктні, відносини в родині (Мясищев В.Н.,Карвасарский Б.Д., 1967; Мягер В.К., 1971). У більш широкому аспекті причиною неврозу може бути дисгармонійні функціонування сім'ї в цілому, що приводить до захворювання одного з її членів (Семич С. Б., 1978). Підкреслюється хронічний характер основоположного для неврозу емоційного стресу (Губачов К.М. та ін, 1976).

В даній роботі при дослідженні емоційної сфери дитини молодшого шкільного віку та її батьків ми пропонуємо використовувати опитувальники, що використовуються з метою попередньої долікарської діагностики, а також ті, які використовують для епідеміологічних обстежень масового характеру.

До їхнього числа відноситься тест тривожності Філліпса (див.додат. А) за допомогою якого можно виявити дітей, які мають передумови для виникнення невротичних розладів т.я. тривожність є "аморфним стрижнем" неврозу.

Клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних станів К. Яхіна і Д. Менделевича.(див.додаток Б). Методика включає перелік соматичних і психічних симптомів (порушення зору, мови, тремтіння рук, скарги на роботу серця і органів дихання, утрудненість контактів, різні страхи і т. д.). Відповіді випробовуваних інтерпретуються за кількісними показниками з урахуванням статі і віку. Методика стандартизована для осіб у віці від 16 до 60 років. Тривалість обстеження 5-10 хв.

Методика Ейдеміллер Е.Г. і Юстицкис В.В. "Аналіз сімейних взаємин" (АСВ) (див.додаток В) дозволяє визначити, яким чином батьки виховують дитину в сім'ї. Для цього вимірюється 11 шкал, що відносяться до порушень процесу виховання: гіперпротекція, гіпопротекции, потурання, ігнорування потреб дитини, надмірність вимог-обов'язків дитини, недостатність вимог-обов'язків дитини, надмірність вимог-заборон, недостатність вимог-заборон до дитини, строгість санкцій (покарань) за порушення вимог дитиною, мінімальність санкцій, нестійкість стилю виховання. Потім можна отримати відповідь на питання: чому вони виховують його так, вимірявши наступні 9 шкал, що відносяться до особистісних проблем батьків, які вони вирішують за рахунок дитини. Розширення сфери батьківських почуттів, перевагу дитячих якостей, виховна невпевненість батьків, фобія втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція на дитину (підлітка) власних небажаних якостей, винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання, перевага чоловічих якостей, перевага жіночих якостей.

При проведенні дослідження ми намагались врахувати вплив підвищених вимог у школі (обставини в яких опиняються майже всі діти в віці 8-10 років) і вплив найближчого оточення - сім'ї, щоб виявити основний фактор, що сприяє виникненню неврозів у фізично здорових дітей саме в цьому віці.

Метою нашого дослідження було вивчення проблеми впливу дисфункційних відносин в сім'ї з врахуванням впливу підвищених вимог у школі на виникнення і розвиток невротичних розладів. Відповідно до поставленої мети та визначених завдань ми використовували такі методи дослідження як опитування, бесіда, спостереження, анкетування на виявлення рівня невротизації, визначали ставлення батьків до своїх дітей (див. додатки).

Наше емпіричне дослідження проводилося на базі гімназії № 9 міста Черкаси (2011-2012 роках). У досліджені приймали участь 21 учень початкової школи (3 клас) і батьки дітей. Перед діагностуванням була проведена бесіда з класним керівником з метою збору первинної інформації.

На першому етапі нашої роботи нами було запропоновано методику діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса (додаток А).

Мета - виявити дітей з підвищеною і високою шкільною тривожністю, включаючи вісім ситуаційних чинників:

1) загальна тривожність у школі;

2) переживання соціального стресу;

3) фрустрація потреби в досягненні успіху;

4) страх самовираження;

5) страх ситуації перевірки знань;

6) страх не відповідати очікуванням оточуючих;

7) низька стійкість до стресу;

8) проблеми і страхи у відносинах з вчителями.

Шкали, що показують підвищений страх соціальних контактів, страх самовираження, переживання соціального стресу, наявність фрустрації можуть свідчить про наявність дисфункцій у сімейних стосунках, відсутність підтримки і розуміння дитини з боку значимих людей.

Таблиця 2.1

На підставі даних проведеної діагностики можна говорити про високий рівень шкільної тривожності у наступних дітей:

Сергій, Ліза та Олексій, що становить 14 % від кількості учнів у класі.

Використовуючи дану методику можна розглянути кожен параметр окремо, який певним чином наштовхує на виявлення причин виникнення тривожності:

Так, в Олексія виявлені високі показники таких факторів як - страх не відповідати очікуванням оточуючих, проблеми і страхи у відносинах з вчителями, страх самовираження, переживання соціального стресу.

У Сергія - страх самовираження, страх ситуації перевірки знань, переживання соціального стресу, проблеми і страхи у відносинах з вчителями, низька стійкість до стресу.

У Лізи - фрустрація потреби в досягненні успіху, страх самовираження, страх ситуації перевірки знань, переживання соціального стресу, проблеми і страхи у відносинах з вчителями, низька стійкість до стресу.

Ближче познайомившись з цими дітьми, ми дізнались, що у всіх існують певні проблеми з батьками, вдома батьки постійно конфліктують і сварять дітей за погані оцінки, невихованість, неслухняність.

Олексій вчиться посередньо. Вдома сварять, ставлять у приклад брата відмінника. Мама кожен день робить разом з ним уроки і цей процес завжди супроводжується конфліктами. Хлопчик не хоче ходити в школу, вранці часто плаче, скаржиться на біль у животі.

Сергій - часто пропускає заняття без поважних причин. Батько хлопчика зловживає алкоголем, ніде не працює, сім'я має дуже важке матеріальне становище, вихованням хлопчика займається переважно мати, яка часто кричить і в усіх сімейних негараздах звинувачує дитину.

Ліза - відмінниця, у сім'ї троє дітей: старший брат та молодша сестра, сім'я мешкає разом з дідусем та бабусею у трикімнатній квартирі. Дорослі дуже зайняті, усі працюють, за дівчинкою доглядає старший брат, який знаходячись вдома займається своїми справами. Батьки після появи маленької сестри сказали Лізі, що вона вже доросла і має не тільки права, а й обов'язки і вже "ніхто не буде витирати їй соплі".

Після отримання такої інформації була проведена діагностична робота з батьками вищезгаданих учнів, в якій використовувались тест-опитувальник аналізу сімейного виховання і профілактики порушень виховання (АСВ) (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис) (додаток Б) призначений для вивчення порушень у житті сім'ї і причин відхилень у сімейному вихованні; і клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних розладів (К.К. Яхін, Д.М. Менделевич) (див. додаток В).

За методикою АСВ нами було виявлено, що в більшості випадків батькам притаманні такі порушення в процесі виховання:

· надмірна вимогливість до дитини, яка не завжди співпадає з можливостями дитини і не тільки не сприяє повноцінному розвитку особистості, а навпаки, являє собою ризик психічної травматизації;

· нерозвиненість батьківських почуттів: гіпопротекція, емоційне відторгнення, жорстоке ставлення; проекція на дитину власних небажаних якостей, причиною такого виховання часто буває те, що в дитині батьки бачать ті риси характеру, які відчувають, але не признають в собі;

· винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання, де виховання нерідко перетворюється у "поле боротьби" конфліктуючих батьків. В цьому випадку вони можуть відверто виражати невдоволення один одним, обґрунтовуючи це турботою про дитину. При цьому різниця у поглядах буває дуже великою: один з батьків наполягає на строгому вихованні з завищеними вимогами, а інший схильний жаліти дитину, задовольняти усі її забаганки.

Таблиця 2.2

Отримавши результати, які показують наявність порушень у сімейному вихованні і вплив його на емоційний стан дітей (наявність високого рівня тривожності) ми використали клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних розладів у батьків.

Таблиця 2.3

За результатами даної методики ми побачили, що відхилення від норми (нормою вважається показник до -1,25) переважають у батьків чиї діти мають високий рівень тривожності. Що в свою чергу свідчить про наявність певної закономірності: невротичні розлади у батьків заважають їм адекватно ставитись до своєї дитини внаслідок чого виникають порушення в системі сімейного виховання і призводять до підвищення тривожності, що, в свою чергу стає передумовою виникнення неврозів у дітей.

Психічна травматизація в родині доповнюється гострими психічними травмами, викликаними переляком, конфліктними ексцесами, образами, незаслуженими покараннями, хворобою, й т. д. у дітей загострюється і так підвищена емоційна чутливість, підсилюється внутрішнє занепокоєння, ще сильніше знижується психічна реактивність. Психічною сенсибілізацією пояснюються, незрозумілі для навколишніх, парадоксально гострі афективні реакції на незначні по силі подразники: зауваження, зроблені спокійним тоном, одержання не тієї оцінки, що очікувалася, чи відсутність похвали. У своїй відповіді дитина виражає значимі для неї переживання, котрі потрібно зрозуміти й зробити із цього відповідні висновки. Характерологічно, невротично й конфліктно обумовлене нерозуміння батьками переживань дітей, особливостей формування їхньої особистості, неприйняття їхньої індивідуальності приводить до відсутності довірливих відносин між ними і закінчується формуванням невротичних розладів і, як наслідок, патологічних рис характеру, що заважають дитині реалізуватись в житті.

Отримані результати підтвердили нашу гіпотезу про те, що саме несприятлива сімейна атмосфера - є основним джерелом виникнення неврозів у дитячому віці.

2.3 Профілактика дитячих неврозів

Вважається, що найефективнішим способом корекції невротичного викривлення особистості є не усунення психотравмуючої ситуації, а зміна суб'єктивного погляду на неї. Ефективність такого підходу відображена у прийомах позитивної психотерапії. Суть позитивної психотерапії Н. Пезешкіана полягає у пошуку позитивних моментів у несприятливій ситуації [27]. Психолог визначає невроз як нездатність людини уникати психотравмуючих ситуацій. У межах поведінкової психотерапії однодумцем Н. Пезешкіана можна назвати В. Франкла: його метод "парадоксальної інтенції" передбачає гіпертрофовано підвищену увагу людини до власної проблеми. Неприємні переживання концентруються у часі і призводять до втрати спілкуванням людини емоційного забарвлення [36]. За даними дослідження, для дітей молодшого шкільного віку з тенденцією утворення невротичних симптомокомплексів характерним захисним психологічним механізмом є перенесення. Л. Попов пропонує розглядати перенесення як відмову від пригадування того, що є неприємним для особистості. На основі наведених фактів можна сформулювати таку тезу: для дітей, "що потребують особливої уваги", психотерапевтичний ефект полягає у зосередженні їхньої уваги на вмінні передбачати хід подій у спілкуванні. Діти "не хочуть" пригадувати неуспіхи, оскільки ще не вміють аналізувати причини та складові неуспіху в спілкуванні з оточенням і неспроможні усунути причини. Людина, навіть маленька, може придумати себе такою у стосунках з оточуючими, якою хоче себе бачити. Таким чином вона раптом усвідомлює, що її спосіб поведінки не є єдиним можливим. У такому способі поведінки помітні елементи трансакційного аналізу (за Е. Берном) [3]. Стосовно того, що лише передбачається, не існує внутрішніх суперечностей - там усе так, як бажається. Бажаний результат, мета, вибудовані силою власного розуму, змінюють ставлення людини до самої себе (Дюбуа, В. Бехтерєв - раціональна психотерапія). Вона упевнюється в тому, що здатна вийти з безвиході внутрішньої проблеми, конфлікту, покладаючись на саму себе.

У психоаналізі З. Фрейда і психодрамі Я.Л. Морено стан раціонально-емотивного вивільнення відомий під назвою "катарсис" - очищення, яке відкриває шлях до нагромадження досвіду творчої діяльності (Л. Попов). Огляд психотерапевтичних методів корекції особистості у спілкуванні приводить до думки, що основний вплив психокорекції можна визначити як доцентрову силу, за допомогою якої людина утверджується у своїй здатності самостійно приймати значущі для неї рішення. Можливість вияву ініціативи, інсайту та катарсису досягається через аналіз причин внутрішнього дискомфорту особистості, який відображається у конфліктних взаєминах з оточенням. Проте виявлені суперечності небезпечно залишати у вигляді усвідомлених фактів. Щоб утворити гармонію особливостей, властивих світобаченню людини, сформувати і перебудувати особистість навколо нового креативного центру, необхідний психосинтез. Активність власної позиції, мислення, вільне від внутрішніх суперечностей, піднесений спокій внутрішньої узгодженості - все це містить у собі саме творчість. Дитині молодшого шкільного віку важко усвідомлювати значущість кожного кроку "переформування", коригування само презентації у спілкуванні. Корекція труднощів у спілкуванні молодших школярів з тенденцією утворення невротичних симптомокомплексів можлива у рамках ігрової психотерапії. Її безумовними перевагами є стимулювання мовного вираження дитиною своїх почуттів; допомога дитині у вияві неусвідомлених внутрішніх конфліктів і - внаслідок цього - зменшення внутрішнього напруження; розширення кола її інтересів.

Причиною неврозів є психотравмуючі впливи, їх попередження відіграє велику роль в профілактиці неврозів. Соціальні заходи, що допомагають ліквідувати невпевненість в завтрашньому дні, поваги власної гідності людини, нормалізація житлово-побутових умов та іншому, сприяють ліквідації деяких джерел травматизації, що викликає захворювання, й тим самим попереджує виникнення неврозів. Всі фактори, що призводять до асенізації нервової системи, разом з тим сприяють виникненню неврозів, тому для їх профілактики велику роль відіграє боротьба з гострими та хронічними інфекціями, травмами мозку, в тому числі родові, гострі та хронічні інтоксикації, порушення харчування організму та інше, а також нормалізація режиму праці ті відпочинку, достатній сон.

А.І. Захаров бачить причини дитячих неврозів у недосконалості сімейних відносин. Але таким чином, проблема стає схожа на замкнуте коло: батьки несуть зі свого дитинства свої страхи, проблеми, перекладаючи їх на плечі дітей, що виростають, ті у свою чергу - на плечі своїх дітей. І так можна продовжувати довго, поки хто-небудь з цього ланцюжка не зупиниться і не замислиться, як виправити це положення. Свідоме батьківство, тобто повне усвідомлення своєї відповідальності як батька і вихователя багатьом мамам і папам допомогло вирішити проблеми своєї родини і ростити своїх дітей відносно здоровими [28]. Діти, почуваючи в батьках, насамперед любов, знаходячи опору і розуміння менш болісно проходять кризові моменти свого життя. Велике значення для попередження неврозів має правильне виховання дитини - розвиток в неї таких якостей, як витримка, наполегливість, працелюбство, вміння перемагати складнощі та інше. Дитина, якій з дитинства все дозволяли, яка росла егоїстичною, незвикла рахуватися з інтересами інших, може в подальшому житті легко зірватись, коли від неї вимагатиметься велика витримка. Якщо виховання не правильне, у дитини можуть виникнути уявлення, які робитимуть її особливо вразливою к діям певних, направлених на неї, подразників.

Наприклад, дитина, яку весь час хвалять, розвивають у неї пихатість, уявлення про її нібито переваги над іншими, нервовий зрив особливо легко може з'явитись під впливом невдачі, що сталася з нею при здійсненні цих прагнень. Шкідливо також прищеплювати дитині уявлення про її неповноцінність, надмірно фіксувати її увагу на наявному в неї в дійсності або вигаданому порушені, а також придушувати ініціативу й вимагати від неї надмірної слухняності. Це може сприяти розвитку таких рис характеру, як невпевненість в собі, вразливість, боязкість і сприяє тим самим до неврозу нав'язливих станів. Для попередження нервовості важливим є таке виховання з раннього дитинства, при якому дитина не отримувала ні прямої, ні опосередкованої користі від нервовості, запальності, інших хворобливих проявів. Одним з важливих факторів є правильне статеве виховання дитини. Потрібно уникати всього, що може викликати сексуальне збудження, наприклад, надмірно велика ніжність, з боку батьків. Не потрібно допускати, щоб дитина спала в одному ліжку з батьками, або з іншими дітьми.

Щоб виростити здорову, гармонійно розвинену дитину, треба проводити загартовуючи заходи. До них належать прогулянки тривалістю не менше 2-3 години два рази на день (удень і ввечері) влітку і зимою. Літом корисні повітряні і сонячні ванни, обтирання і обливання, купання в морі, річці, озері. Зимою після фізичної зарядки слід проводити обтирання або обливання. Школярам треба прищеплювати любов до різних видів спорту.

У вихованні нервових дітей важливим моментом є правильна організація навчання і відпочинку. Слід пам'ятати, що нервові діти швидко втомлюються і в них виснажується центральна нервова система. Тому їх не можна примушувати відразу ж після школи братись за виконання домашніх завдань. Перерва між шкільними заняттями і приготуванням уроків дома в ослаблених дітей повинна становити не менш як 3-4 години. Бажано, щоб частину цього часу дитина провела на свіжому повітрі, беручи участь у рухливих іграх, а також мала короткий денний відпочинок. Найкраще починати приготування уроків з 16-17 годин, тому що пізніше активність нервових клітин зменшується і дитині важче втягнутися у навчальну діяльність. Під час виконання домашніх завдань треба робити короткі перерви. Для першокласників їх роблять через кожні 10-15 хвилин, для учнів третіх-четвертих класів - через кожні 15-20 хвилин. Телевізійні передачі діти повинні дивитися на відстані 2,5 м, в освітленій кімнаті. Щоденна допустима норма перегляду телевізійних передач для школярів - 20-30 хвилин, для молодших школярів вона не перевищує 1години на день. Відступи від установлених норм так чи інакше позначається на стані здоров'я дитини, й нервової системи і успішності. А дітям, у яких є ознаки нервовості, час перегляду телевізійних передач треба різко обмежити [17].

Висновки

1. Аналіз наукової літератури з зазначеної проблеми переконливо свідчить, що проблемі зростання рівня невротизації дітей в даний час приділяється значна увага. Починаючи з 1779 року, коли було введено само поняття "невроз", дослідженням даної проблеми займалися зарубіжні психологи і науковці (З. Фрейд, А. Фрейд, А. Адлер, В. Франкл, К. Хорни Г. Сельє та інші) та вітчизняні (О.І. Захаров, І. Павлов, Д.М. Менделевич, В. Мясищев О. Осипова, В.І. Гарбузов, Б.Д. Карвасарський та ін.). Існує багато визначень самого поняття неврозу, в кожному з яких акцентується увага на тій чи іншій стороні захворювання. Всі дослідники одностайні в тому, що невроз хоча і характеризується, зворотністю патологічних порушень, але може спричинити багато страждань людині на протязі усього життя.

2. Психічна травматизація є провідною причиною розвитку та формування неврозів, її патогенне значення визначається складною взаємодією з багатьма іншими факторами, які являються результатом усього життя індивіда, формування його організму і особистості. Саме тому доцільно виділити такі аспекти формування неврозу як психологічні, соціальні (сім'я) та біологічні. До психологічних факторів відносяться: психічна травма і преморбідні психологічні особливості особистості (її базові параметри - темперамент і характер). Біологічні фактори формування неврозів не є основними, але роль цих факторів незаперечна, до них на цей час відносять: особливості конституції, генетично обумовлений тип нервово психічного реагування, дизонтогенез, нервово соматична ослабленість та ін.

Соціальні фактори (пробатьківська сім'я, особливості особистості батьків, наявність конфліктів і неправильні типи виховання) багатьма вченими вважаються провідними.

3. Діагностична робота психолога по виявленню дітей з невротичними проявами передбачає не лише патопсихологічне обстеження самої дитини, а й дослідження психологічної атмосфери в родині, ставлення батьків до своїх дітей та емоційних зв'язків між дітьми та їх близькими. Такий комплексний підхід дозволяє визначити якомога більше факторів, що впливають на виникнення неврозів у дітей. Проведене нами дослідження показало, що в процесі становлення дитина постійно зустрічається з складними ситуаціями, які іноді набувають для неї вираженого кризового характеру. Провідну роль у виникненні неврозу у дитини відіграє сім'я. Негативне ставлення, не прийняття дитини у родині, а також постійні конфлікти між батьками стають основними детермінантами неврозу, з'являється підвищена тривожність та загальна вразливість, що робить дитину особливо чутливою до різних подразників. Так зміна соціального оточення, статусу стає стресовою ситуацією, що викликає емоційне напруження, з яким не завжди може справитися вразлива дитяча психіка. Це приводить до виникнення невротичних симптомокомплексів.

4. Проведена діагностична робота з батьками дітей (які мають передумови для формування невротичних розладів) в якій використовувались тест-опитувальник аналізу сімейного виховання і профілактики порушень виховання (АСВ) (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис) призначений для вивчення порушень у житті сім'ї і причин відхилень у сімейному вихованні; і клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних розладів (К.К. Яхін, Д.М. Менделевич) дали можливість виявити закономірності між сімейним вихованням і високою тривожністю у дітей.

Список використаних джерел

1. Адлер А. Понять природу человека: Пер. Е.А. Цыпина. СПб.: Гуманитар. агентство "Академический проект". 1997. - С. 254.

2. Бамдас Б.С. Неврозы- Медгиз - 1963. - С. 53.

3. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы / Пер. с англ.; общ. ред. М.С. Мацковского. - М.: Прогресс, 1988. - С. 284.

4. Берестов А. Скрытые причины неврозов // Воспитание школьников. - 2000. - №8. - С. 45-46.

5. Гарбузов В.И. Нервные дети. Ленинград " Медицина" Ленинградское отделение - ассоциация советских книгоиздателей. Москва - 1990. - С. 148

6. Детская патопсихология: Хрестоматия / Сост. Н.Л. Белопольская. 2-е изд., испр. - М. "Когито-Центр". - 2001. - С. 351.

7. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. "Просвещение". Москва. - 1986. - С. 195.

8. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. - Л.: Медицина, 1988. - С. 248.

9. Захаров А.И. Детские неврозы. - СПб.: Респекс, 1995. - С. 153.

10. Карвасарский Б.Д. Неврозы. - Медицина. - 1990. - С. 576.

11. Люшер М. Сигналы личности: ролевые игры и их мотивы. - Воронеж: НПО " МОДЭК". 1993. - С. 9-10.

12. Максимова Н.Ю., Малютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. Посібник. - К.: Перун. - 1996. - С. 464.

13. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М. "МБД пресс" - 1999. - С. 430.

14. Мясищев В.Н. Личность и неврозы. - Л.: Медицина. - 1960. - С. 426.

15. Мостова Т.І. Як запобігати дитячим неврозам // Радянська школа. - 1989. - №1. - С. 27-30.

16. Леви В. Нестандартный ребенок. - М.: Центр психологи и психотерапии, 1988. - С. 256.

17. Неврозы у детей и их лечение./ Под. ред. В.И. Гарбузов, А.И. Захаров, Д. Исаев. - Л.: "Медицина". - 1997. - С. 272.

18. Неплох Я.М. Человек, познай себя! Записки психиатра. СПб.: Наука,1991. - 208 с.

19. Основы психотерапии: Учебн. пособие. Под. ред. Л.Ф. Бурлачук, И.А. Грабская, А.С. Кочарян. - К.: Ника-Центр. - 2001. - С. 320.

20. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. - Вид. 2-ге. - К.: Либідь, - 2001. - С. 536.

21. Патопсихолгическая диагностика./ Блейхер В.М., Крук И.В. - К.: Здоровье. - 1986. - 280.

22. Петрунек В.П., Таран Л.Н. Нервные дети и их воспитание. - М. "Знание" - 1971. - С. 98.

23. Петровский Б.В. Большая медицинская энциклопедия, Том 16. - Сов. энциклопедия, 1981. - C.464.

24. Психологічний словник. За ред.. В.І. Войтка. - Київ. "Вища школа". - 1982. - С. 216.

25. Психология семейных отношений. Под. ред. С.А. Векилова. - Спб.: "Сова", - 2005, - С. 127.

26. Психиатрия / ред. О.К. Наприенко. - К.: Высшая школа, 2001. - 346 с.

27. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия / Пер. с нем. - М.: Медицина, 1996.

28. Савина Е.А., Чарова О.Б. Особенности материнских установок по отношению к детям с нарушениями развития // Вопросы психологи. - 2002. - №6. - С. 15-18.

29. Сатир В. Психотерапия семьи.: Пер. с англ. - СПб.: Ювента, 1999. - С. 283.

30. Свядощ А.М. Неврозы (руководство для врачей). - СПб.: Питер Ком. - 1998. - С. 448.

31. Спиваковская А.С. Профилактика детских неврозов. - М., 1988.

32. Седнев В.В. Диагностика невротических расстройств у детей младшего и среднего возраста // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - №2. - С. 17-20.

33. Современный словарь по психологии. Под. ред. В.В. Юрчука. - Мн.: "Современное слово" - 1998. - 768 с.

34. Файнберг С.Г. Почему ваш ребенок стал нервным: Записки психоневролога. - Л.: "Медицина". - 1975. - С. 195.

35. Фридман И. Ребенок между семьей и обществом.// Семья и школа. - 2002. - №11-12. - С. 2-4.

36. Франкл В.Е. Теория и терапия неврозов. - СПб.: Речь. - 2001. - С. 234.

37. Хорни К. Невротическая личность нашего времени; Самоанализ: Пер. с англ./ Общ. ред. Г.В. Бурменской. - М.: Прогресс, 2000. - С. 480.

38. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учеб. пособие. - М.: ВЛАДОС, 1996.

39. Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс лекций. - М: Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс. - 2000. - С. 512.

40. Штепа О.С. Превентивна корекція спілкування школярів з невротичними проявами // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - №1. - С. 26-27; №2. - С. 10-22.

Размещено на Allbest.ru