Роль емоційного інтелекту в структурі особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль емоційного інтелекту в структурі особистості

Ю.Ю. ТАНЬКО

Мукачівський державний університет

В статті розглядається поняття емоційного інтелекту, його місце та роль в структурі особистості та професійній компетентності майбутнього фахівця. Розкрито суть поняття «емоційний інтелект», розглянуті основні теорії емоційного інтелекту та його структура, а також зв'язок даного феномену з особистісним та професійним розвитком індивіда.

Ключові слова: емоційний інтелект, компоненти емоційного інтелекту, теорії емоційного інтелекту, емоційна компетенція.

інтелект емоційний фахівець особистісний

Необхідність дослідження даної теми обумовлена тим, що в умовах трансформації сучасної соціально-економічної, суспільно-політичної, освітньої системи України у напрямку їхньої гуманізації та гуманітаризації, розробки та впровадження нових інформаційних та психолого-педагогічних технологій навчання, в тому числі й у галузі підготовки майбутніх суб'єктів професійної психологічної діяльності, набуває великого значення. Досконале володіння майбутніми психологами своєю професійною діяльністю постає запорукою продуктивного вирішення фахових завдань, пов'язаних переважно із здатністю правильно розуміти власну поведінку та поведінку інших людей, із реалізацією пізнавальних процесів, пов'язаних із адекватним відображенням партнерів по спілкуванню й діяльності, з умінням налагоджувати взаємодію у групі, через виокремлення та подальше запам'ятовування тих фактів, які характеризують особливості поведінки, вчинків своїх клієнтів, особливості їх емоційного стану, настрою і ін..

Зазначені вище уміння й навички (науковий статус яких визначається поняттям "емоційний інтелект"), необхідні для ефективної міжособистісної взаємодії, в першу чергу, представникам комунікативних професій. У цьому зв'язку виняткового значення набуває вивчення процесу формування та розвитку емоційного інтелекту на етапі підготовки практичного психолога у вищій школі.

Об'єкти та методи дослідження

Вивчення проблеми формування особистості майбутнього психолога репрезентовано у психологічній літературі широким колом дослідників, зокрема: І.Н. Андрєєвою, С.П. Дерев'янко, Є.П. Ільїним, М. Аміновим, О. Бодальовим, О. Власовою, В. Куніциною, Л. Лєпіховою, О. Михайловою, В. Панком, Н. Пов'якель, О. Санніковою, Н. Чепелєвою та ін. Саме їх роботи розкривають окремі аспекти питання про взаємозв'язок емоційного інтелекту з особистісними рисами фахівця та дозволяють виявити значення і роль емоційного інтелекту у професійній діяльності та особистісному розвитку психолога. Поряд з тим, спостерігається недостатньо глибокий аналіз проблеми розробленості шляхів створення психолого-педагогічних умов та методів розвитку емоційного інтелекту студентів-психологів як професійно-важливої якості.

Об'єктом нашого дослідження виступає емоційний інтелект особистості.

Предметом дослідження є особливості формування емоційного інтелекту та його вплив на діяльність особистості.

Дослідження ґрунтується на структурно-логічному аналізі та узагальненні науково-теоретичних та методичних джерел, присвячених вирішенню визначеної проблеми.

Постановка задачі

Словосполучення “емоційний інтелект”, яке з'явилось у психологічному тезаурусі з проблем психології особистості після виходу у світ робіт американських психологів Г. Гарднера (H. Gardner) , Д. Гоулмана (D. Goleman), Дж. Майєра (J.

Mayer), П. Саловея (P. Salovey) та інших, ще років десять тому викликало здивування через незвичність поєднання понять “емоція” та “інтелект”, що здавалися протилежними за змістом. Не менше дивувало твердження авторів, які ввели в науковий обіг поняття “емоційний інтелект”, стосовно ролі цієї властивості особистості у спричиненні успіху діяльності людини [7]. І нині, хоча проблематика, пов'язана з вивченням емоційного інтелекту, знаходить вельми широке відображення в тематиці наукових конгресів та спеціальних конференцій з проблем психології, практичний інтерес до проблеми значно випереджає рівень її теоретичної розробки.

Результати та їх обговорення

Після виходу у світ в 1995 році монографії Д. Гоулмана “Емоційний інтелект” вона миттєво стала бестселером. І це не дивно, адже автор не лише визначив значущість емоційного інтелекту як провідної детермінанти успіху життєдіяльності, а й запропонував підходи до опанування такими особистісними властивостями, як самоконтроль, наполегливість, самомотивування діяльності, розуміння власних емоцій та емоцій інших людей, котрі сприяють підтриманню доброзичливих стосунків з оточуючими.

Ці властивості Д. Гоулман узагальнено назвав “емоційним інтелектом”, використавши термін, що раніше був уведений у науковий обіг Дж. Майєром та П. Саловеєм [6]. Проблема дослідження емоційного інтелекту активно висвітлюється популярними науковими виданнями, з'явилося чимало варіантів вербальних тестів емоційного інтелекту, що ґрунтуються як на самооцінюванні людиною рівня свого і чужого емоційного інтелекту, так і на результатах розв'язання суб'єктом спеціально дібраних проблемних задач [7; 8]. Якщо емоційний інтелект, як стверджують автори, справді можна формувати, починаючи вже з дитинства, та вдосконалювати у дорослому віці, то розвиток цієї інтегральної властивості особистості може претендувати на роль своєрідної панацеї від емоційної нестриманості, яка, на думку авторів теорії емоційного інтелекту [2], досягла нині найвищого за всю історію людства рівня.

Попри термінологічну неузгодженість, проблема емоційного інтелекту ідентифікована: емоційну сферу людини потрібно вивчати в аспекті її особистого усвідомлення та саморегулювання. Які для цього існують спонукальні фактори, крім соціального усвідомлення того, що емоційна сфера особи потребує уваги саме у зазначеному вище аспекті і, що можливо, це врятує людство від “божевілля”, спричиненого повною відсутністю спроб інтелектуального ставлення людини до власних емоцій, нижче розглянемо докладніше.

Можна обрати кілька теоретичних підходів до розв'язання проблеми операціоналізації емоційного інтелекту. Це теорія єдності зовнішнього і внутрішнього у детермінації психічного системний підхід до вивчення психічних явищ, який, зокрема, знайшов цікаве відображення в останній роботі російських психологів А. Петровського та М. Ярошевського, що містить так звану категоріальну мережу основних психологічних понять із розкриттям їх змістовних зв'язків як за горизонталлю, так і вертикаллю. Крім того, в українській психології активно розробляється структурно-генетичний підхід до вивчення життєвого світу особистості та ін., є певні досягнення у дослідженні емоцій як однієї з основних складових детермінації поведінки людини, у тому числі в умовах професійної та навчальної діяльності. Зокрема, О. Саннікова обґрунтувала вплив чотирьох базових емоцій, притаманних людині, на успішність її професійної діяльності. З'ясувалося, що існують певні закономірності цього зв'язку. її дослідження стали предтечею у вивченні емоційного інтелекту, оскільки нею та російськими психологами започатковано вивчення психологічної проникливості як багаторівневого складного утворення, котре пов' язане зі стійкими ознаками емоційності. Автор правомірно обґрунтовує емоційність як системоутворювальний фактор у структурі особистості і в структурі її властивостей, у тому числі професійно важливих. Загалом емоційність розглядається як регулятор професійної діяльності і детермінанта її успішності.

Отже, основним напрямком, є вивчення загальних закономірностей формовияву емоційного інтелекту як стресозахисного чинника, котрий сприяє успішній самореалізації особистості у житті. Стресозахисна та адаптивна функції емоційного інтелекту є, на наш погляд, важливими факторами у з'ясуванні ролі емоційного інтелекту як особистісної детермінанти успіху життєдіяльності [4]. Обґрунтування того факту, що від рівня сформованості емоційного інтелекту залежать інтенсивність і частота стресових реакцій у різних життєвих ситуаціях, дає змогу ставити питання про розробку реальних заходів щодо зниження інтенсивності емоційної кризи, яка породжує небезпечно високий рівень агресивності у цивілізованому суспільстві. Зазначена проблема має два аспекти, а саме: виявлення стресозахисної функції емоційної розумності як фактора, який сприяє особистісній самореалізації людини, та як фактора, котрий оптимізує спілкування людини з навколишніми. Останнє, як підкреслюють провідні дослідники у сфері соціальної психології, є однією з важливих психологічних проблем, від розв'язання якої залежить створення типології особистості за критерієм рівня сформованості соціального інтелекту (вміння пізнавати інших людей, спілкуватися з ними, формувати сприятливе ставлення до них під час сумісної діяльності тощо).

Дослідження емоційного інтелекту має відповідати новій парадигмі пошуку у проблематиці психології особистості. Йдеться про заміну парадигми врахування фактора людини, що була провідною всередині 60-х років, цілковито новою парадигмою управління людським ресурсом, яка, на думку сучасних спеціалістів з прикладної психології, вже реально формується. Остання передбачає розкриття можливостей і закономірностей розвитку суб'єкта як цілісної істоти, котра перебуває у безперервній взаємодії зі світом у своєму найближчому оточенні, у певному соціальному довкіллі, а набуті нею знання та уміння, що спрямовують поведінку в конкретних життєвих ситуаціях, такою самою мірою визначають успішність життєдіяльності людини, як і її диспозиційні особистісні чинники.

Систематичних конкретних досліджень у цьому напрямку проводиться порівняно мало, однак сучасні науковці досить упевнено підкреслюють, що реальна поведінка людини пов'язана як з її особистісними властивостями, так і з ситуаційними умовами. Вважаємо за доцільне зупинитися на широко розповсюдженій п'ятифакторній моделі особистості, крізь формат якої переважна більшість дослідників нині розглядають індивідуальні розбіжності в успішності функціонування людини як суб'єкта життєдіяльності. Ця модель ймовірно є провідною, найбільш значущою для вивчення диспозиційних характеристик особистості і виявлення основних мотивів її функціонування як суб'єкта пізнання світу і соціалізації.

Психологічна реальність п'ятифакторної моделі особистості та її значущість для вивчення емоційного аспекту функціонування людини підтверджена багатьма дослідниками на матеріалі різних етносів. До головних факторів, що розглядаються у межах цієї моделі, належать, крім екстраверсії та інтроверсії, які відображають фундаментальні особливості темпераменту, тобто генетично успадковані індивідуальні розбіжності, такі, як: сумлінність, котра характеризує ставлення людини до тієї діяльності, яку вона виконує; доброзичливість прийняття оточуючих людей такими, якими вони є; емоційна стійкість при здоланні складних ситуацій життєдіяльності та відкритість новому досвіду. Очевидно, що названі фактори певною мірою співвідносяться з аспектами вивчення особистості, які пропонують прихильники так званої когнітивно-досвідової моделі особистості. Зокрема, фактор сумлінності виявляється під час діяльності людини у будь-яких сферах чи формах. Це може бути або пізнавальна активність, або діяння, спрямоване на задоволення вітальних потреб, або професійна діяльність.

Відкритість новому досвіду як один з компонентів п'ятифакторної моделі стосується пізнавальної та перетворювальної діяльності людини, адже, оволодіваючи навколишнім світом, вона постійно причетна до процесів пізнання, мислення. Доброзичливість відображається безпосередньо у стосунках суб'єкта з іншими людьми, у співпраці та спілкуванні з ними. Пізнання себе як суб'єкта активності та спілкування здійснюється особою на рівні емоційної регуляції поведінки, виявлення емоцій у процесі комунікації. Наявність емоційної стійкості або, навпаки, притаманність людині ознак нейротизму та тривожності виявляється відповідним чином в актуальних емоційних станах, які виникають під час діяльності та соціальної взаємодії.

Зазначені вище основні фактори особистості були обрані нами як диспозиційні характеристики для діагностики індивідуальних розбіжностей на рівні емоційного інтелекту, адже всі вони безпосередньо стосуються емоційного аспекту функціонування людини як суб'єкта життєдіяльності. Воднораз за допомогою зазначеного підходу та використання аналізованої моделі особистості набули статусу вищезгадані диспозиційні характеристики емоційного інтелекту людини. Відтак можна спростувати не дуже вдалу теоретичну орієнтацію на розрізнення аспектів вивчення індивідуальних особливостей особистості на рівні її диспозиційними характеристиками особистості, так і досвідом її індивідуальної активності. Це, власне, і визначає витоки стресозахисної та адаптивної функцій емоційного інтелекту.

По-третє, доведено, що в емоційній поведінці не все спричинено диспозиційими факторами. Правомірно стверджувати наявність в емоційній поведінці інтелектуального компонента, рівень усвідомлення якого зумовлює ступінь розумності емоційного реагування.

Потреба переглянути тлумачення поняття “інтелект”, що змістовно зводиться до вимірювання за допомогою коефіцієнта інтелектуального розвитку (IQ), була сформульована Г. Гарднером у монографії “Frames of mind” у 1983 році. Учений висловив припущення, що існує не один тип інтелекту, який впливає певним чином на успішність життєдіяльності людини, а достатньо широкий спектр підвидів інтелекту. До запропонованого ним переліку підвидів інтелекту належать такі: 1) вербальний; 2) логікоматематичний; 3) просторовий; 4) кінестетичний; 5) музичний; 6) емоційний. Емоційний тип Г. Гарднер поділив ще на два різновиди міжособистісний і внутрішньоособистісний. Міжособистісний інтелект раніше вже розглядався у психологічній літературі як соціальний інтелект, або соціальна компетентність. Він характеризує вміння людини взаємодіяти з іншими людьми. Внутрішньоособистісний інтелект передбачає вміння особи самореалізуватися у житті, активізувати себе на діяльність та досягнення успіху. Г. Гарднер аргументував вживати термін “множинність” у виявленні інтелекту як такого, що більш адекватно описує поняття єдиного інтелекту, яке існувало раніше.

У 1993 році побачила світ ще одна книга цього вченого “Множинність виявлення інтелекту”, у якій він докладніше визначив поняття “емоційний інтелект” у двох формах його репрезентації. Зокрема, під міжособистісним емоційним інтелектом мислиться спроможність людини розуміти інших людей, усвідомлювати мотиви їхньої діяльності та ставлення до роботи, здатність вирішувати, як краще співпрацювати з цими людьми. Внутрішньоособистісний емоційний інтелект це властивість людини, котра спрямована на себе і виявляється як спроможність формувати точну адекватну модель власного “Я” та використовувати цю модель для ефективної життєдіяльності.

Пізніше, уточнюючи зміст запропонованих понять, Г. Гарднер додав до тлумачення міжособистісного емоційного інтелекту наявність у людини здатності правильно розпізнавати настрої, вияви темпераменту, мотиви та прагнення інших людей і відповідним чином реагувати на них. Щодо змістового наповнення поняття внутрішньоособистісного інтелекту, то автор додав до його визначення спроможність людини розуміти власні почуття та їх витоки й на підставі цього адекватно регулювати власну поведінку.

Фактично диспозиційні компоненти емоційного інтелекту людини і є системоутворювальним фактором особистості. Вони зумовлюють стабільність емоційних переживань людини, її схильність до проживання позитивних чи негативних емоцій, у формі яких особа оцінює всі аспекти своєї життєдіяльності. Внаслідок емпіричних досліджень, зокрема, встановлено, що сумлінність як чинник особистості, який виявляється як провідна характеристика її діяльності, має стресозахисний потенціал.

Доброзичливість як чинник, котрий характеризує особистість у культурному просторі її спілкування з оточуючими, теж утримує емоційний компонент. При цьому знак емоцій, які забарвлюють стосунки з іншими людьми та їх сприйняття, може бути і позитивним, і негативним. Інші можуть сприйматись або як такі, котрі ставляться доброзичливо до конкретної особи, або як джерело певної загрози, чинник тривоги.

Відкритість новому досвіду як особистісна риса, котра задіяна до п'ятифакторної моделі, теж має емоційний компонент. Доведено, що ця особистісна властивість містить високий рівень зворотної кореляції з рівнем тривожності і безпосередньої з креативністю. Цей чинник високо корелює також з толерантністю до невизначеності як стійкою особистісною ознакою. Він виявляється в індивідуальній діяльності людини, спрямованій на пізнання світу та виживання в ньому, і водночас у сфері взаємодії, співпраці та спілкування з іншими людьми. Отож це своєрідна „наскрізна” характеристика особистості, яка може бути засадничою для ґрунтовної диференціації індивідуальних розбіжностей.

Отже, емоційність є, мабуть, найважливішою характеристикою як диспозиційного, так і безпосередньо поведінкового аспектів функціонування людини як суб'єкта життєдіяльності. Тому вивчення узагальнених характеристик емоційного інтелекту відкриває нові перспективи досліджень у сфері психології особистості, які тільки-но починають усвідомлюватися науковцями. Щоб цей перспективний напрямок досліджень не дискредитував себе передчасною появою практичних рекомендацій щодо його застосування для вирішення конкретних прикладних завдань, потрібне його належне теоретичне обґрунтування

По-перше, у цій інтегральній особистісній властивості відображаються усі найважливіші аспекти функціонування людини як суб'єкта життєдіяльності: ставлення до навколишнього світу, до себе як до суб'єкта активності, до інших як партнерів у спілкуванні і взаємодії.

По-друге, саме у формі емоцій на рівні індивідуального світосприймання здійснюється оцінка суб' єктом усіх аспектів власної життєдіяльності, зумовлених як одного з досліджень, котре проводилося під його керівництвом, описати розумну людину, тобто таку, яка володіє розвиненим інтелектом. Він довів емпірично, що серед властивостей, притаманних людині з розвиненим інтелектом, фігурували якості, пов'язані з практичними навичками взаємодії та спілкування. Більш систематичні дослідження дали змогу Р. Стернбергові повернутися до висновку, який раніше зробив Е. Торндайк: соціальний інтелект відрізняється від академічних здібностей і є найважливішою детермінантою успішної практичної діяльності людини.

Останнім часом з' явилося багато публікацій, переважно зарубіжних, у яких дослідники детально обґрунтували зміст та обсяг поняття “емоційний інтелект”. В роботах Дж. Майера і П. Саловея наводиться докладніше тлумачення компонентів емоційного інтелекту, яке можна розглядати як подальший розвиток концепції емоційного інтелекту, запропонованої Г. Гарднером. На сьогодні можна стверджувати, що властивості, притаманні людині, яку можна охарактеризувати як таку, котрій притаманний емоційний інтелект, утворюються із п' яти основних здібностей.

Перша реалізується у вигляді усвідомлення людиною власних емоцій і вважається провідною в емоційному інтелекті, оскільки спроможність керувати власними емоціями, регулювати їх виявлення починається з того моменту, коли особа подумки осягає причини виникнення у неї переживань, їх характер та інтенсивність. Спроможність усвідомити свої істинні переживання і зрозуміти їх походження, безсумнівно, дає змогу кожному краще впоратися з ними.

Другий компонент емоційного інтелекту виявляється у регулюванні емоцій, котре ґрунтується на їх самоусвідомленні. Управління власними переживаннями переважно зводиться до зусиль заспокоїти себе, позбавити тривожного стану, роздратованості чи смутку. Люди, які не мають такої властивості, постійно перебувають у стані дистресу та безпорадних спроб подолати власні негативні почуття, а ті, хто у змозі контролювати власні емоції, значно швидше усувають небажані емоційні стани.

Третій компонент емоційного інтелекту був визначений як спроможність налаштовувати себе до діяльності. Він реалізується у зусиллях людини спрямувати власні емоції на досягнення конкретної мети, на самомотивування нових досягнень, креативну діяльність. Одним із компонентів такої спроможності логічно активізувати себе є самоконтроль, який уможливлюється в умінні відкладати отримання миттєвого задоволення заради досягнення більш значущої віддаленої мети, що відіграє роль надважливої передумови діяльнісної самоефективності людини.

Четвертий компонент емоційного інтелекту трактується як розпізнавання та розуміння емоцій, котрі виникають в інших людей. Ця здатність реалізується, зокрема, у формі емпатії. Тому емпатійні люди є глибоко чутливими до слабких соціальних ознак, які вказують на те, що навколишні мають певні проблеми чи переживання і спроможні їх урахувати під час спілкування.

П'ятий компонент емоційного інтелекту реалізується в умінні підтримувати доброзичливі стосунки з іншими людьми, тобто як своєрідне мистецтво позитивного ставлення до оточуючих, а відтак як дуже цінна соціальна навичка, що реалізується у спроможності людини володіти емоціями, які виникають під час соціальної взаємодії. Термін “емоційний інтелект” можна пояснити за допомогою поняття “розумність”. Розумність не тільки підіймає нас над нашими пристрастями та слабкостями, а й допомагає скористатися з наших переваг, талантів та добродійності. Справді, саме це значною мірою пов'язано зі змістом емоційного інтелекту, серед аспектів утвердження якого фігурує спроможність людини долати власні пристрасті та внутрішньо підійматися над ними, а також користуватися перевагами, талантами та добродійністю, тобто активізувати себе на виявлення власного особистісного потенціалу.

Стислий огляд тлумачень поняття “емоційний інтелект” свідчить про те, що дослідники, розкриваючи його зміст, зверталися насамперед до повного розмежування конструктів “емоції” та “інтелект”, що існували раніше і розглядалися як протилежні один одному. Зокрема, негативні емоції аналізувались як ірраціональна сила, котра може справляти руйнівний вплив на діяльність, знижуючи її ефективність.

З досліджень перебігу когнітивних та емоційних процесів відомо, що, з одного боку, емоції можуть повністю блокувати мислення і, як встановлено фахівцями з проблем психології стресу, навіть призводити до втрати мети діяльності. З іншого боку, досить інтенсивні емоційні реакції можуть сприяти зреалізуванню інтелектуальних здібностей, оскільки вони гальмують процеси, які паралельно реалізуються, і спрямовують увагу на те, що має найбільшу значущість для людини у певний конкретний момент діяння. В цьому аспекті емоції поліпшують, мобілізують внутрішні умови для перебігу когнітивних процесів. Про роль емоцій у сприянні пізнанню свідчить, наприклад, страх, який сигналізує про те, що перед людиною виникає доволі сильна та слабоконтрольована загроза.

Щастя чи радість зазвичай вказує на гармонійні взаємовідносини з іншими людьми, а гнів є формою відображення на рівні свідомості оцінки певного ставлення навколишніх до суб'єкта як несправедливого. Відповідно до цього зробимо деякі узагальнення щодо закономірностей функціонування емоцій, що можуть бути використані у процесі розпізнавання емоцій та почуттів інших людей. Наприклад, існують певні універсальні закономірності емоційних виявлень, згідно з якими співрозмовники розпізнають ставлення один до одного.

Це потребує спеціального інтелектуального вміння: судження про чинники емоційних переживань підіймає осмислення особливостей емоційно забарвленої поведінки до рівня, коли досягається розуміння взаємовідносин між людьми, а саму поведінку можна назвати інтелектуальною. Наприклад, людина, яку образили, може переживати гнів. Якщо вона відчуває себе невпевнено та небезпечно, то у її поведінці наявні емоції сорому, приниження чи пригніченого гніву. Адекватне розпізнавання цих емоцій потребує певних інтелектуальних зусиль. У цьому дослідники і вбачають зв'язок емоцій та інтелекту, що дає підстави вживати саме термін емоційний інтелект.

В останніх публікаціях до визначень емоційного інтелекту, що були розглянуті вище, та характеристики форм його виявлення були додані певні змістові аспекти. Так, якщо у першому тлумаченні емоційного інтелекту, запропонованого Дж. Майєром та П. Саловей, йшлося про “спроможність регулювати власні почуття та почуття інших людей, розпізнавати їх адекватно для того, щоб спрямовувати своє мислення та діяльність”, то останнє формулюється так: “Емоційний інтелект це здатність адекватно сприймати, оцінювати та виявляти емоції, спроможність породжувати почуття, які сприяють мисленню, і розуміти емоції та особистісні знання, а також здатність свідомо регулювати емоції задля сприяння власного емоційного та інтелектуального зростання” [6].

Психологічне вивчення проблеми розвиненого емоційного інтелекту передбачає відповідь на питання, чи існує емоційне досягнення та емоційна компетенція у тому самому вигляді, в якому прийнято визначати навчальні досягнення, академічну компетентність. Відомо, що навчальні досягнення виявляються у певній матеріалізованій формі, а компетентність вказує на те, чи відповідають результати діяльності людини конкретним встановленим вимогам.

Щодо судження про рівень сформованості емоційного інтелекту, то домогтися його, як вважають дослідники, значно складніше, адже цей різновид інтелекту, на відміну від академічного чи загального, формується і в процесі навчання, і в життєдіяльності переважно стихійно. У системі сучасної середньої і вищої освіти не приділяється належної уваги цілеспрямованому формуванню емоційного інтелекту, а у спонтанному сімейному вихованні виявлення емоцій може або контролюватись і почасти стримуватися, або бути повністю занедбаним. Тому багато психологів вважають доцільним обговорювати цю проблему, користуючись терміном “емоційна компетенція”, а не “емоційний інтелект”. Ідея спрямованого розвитку емоційної компетенції обговорювалась у роботах Каролін Саарні. Емоційну компетентність запропоновано оцінювати за наявністю у суб' єкта певних знань та вмінь, якими він може оволодіти, щоб адекватно функціонувати в різних ситуаціях міжособистісного спілкування. Один із чинників того, чому поява теорії емоційного інтелекту була прийнята з ентузіазмом полягає у тому, що в кожній культурі існує певне розуміння критеріїв адекватного чи неадекватного поводження як в емоціогенних ситуаціях, так і в звичайних ситуаціях повсякденного спілкування. Тому наявність довершених багатоаспектних визначень емоційного інтелекту може допомогти здійснювати ціленаправлену виховну роботу в процесі навчання, яка раніше спрямовувалась доволі нечіткими узагальненими критеріями стосовно адекватних форм поведінки у взаємостосунках з оточуючими. Щодо оцінювання емоційного інтелекту, то слід зауважити, що окремі властивості, які мають бути притаманні емоційно розумним людям, можуть вимірюватися за допомогою відповідних психологічних тестів. У процесі досліджень зарубіжних авторів було встановлено, що певні аспекти емоційного інтелекту можна визначити досить об' єктивно не за допомогою тестів самооцінювання, а шляхом використання таких прийомів, як, наприклад, розпізнавання емоційного стану людей за їх обличчями з фотографій, або інтерпретування емоційного забарвлення в абстрактних дизайнах чи творах мистецтва. Експериментально було доведено, що спроможність адекватно розпізнавати емоційний тон дизайну кольорового малюнка, настрій людей за фотографіями корелює із здатністю людини виявляти емпатію стосовно інших співгромадян.

Висновки

Емоційний інтелект група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції і почуття інших людей, можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, і тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна і вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими. Деякі аспекти розпізнавання емоцій можна оцінити за допомогою нескладних і досить надійних психометричних засобів. Ці результати водночас підтверджують існування емоційного інтелекту в різних контекстах його виявлення, що були запропоновані вище. Спеціалісти психологи вважають, що емоційний інтелект може стати аспектом спеціального тренування. Знання про адекватну поведінку в ситуаціях соціальної взаємодії можуть бути корисними під час навчання як у середній школі, так і в будь-яких інших навчальних закладах. Вони потрібні в системі виховання дітей у сім'ї, в дошкільних закладах та у професійній діяльності.

Література

Андреева И.Н. Взаимосвязь социальной компетентности и эмоционального интеллекта у подростков / И.Н. Андреева // Женщина. Образование. Демократия : Материалы 5-й международной междисциплинарной научно-практической конференции, 6 7 ноября 2002 г., г. Минск. Минск, 2003. С. 194 196 с.

Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / Дэниел Гоулман. М. : АСТ; АСТ Москва; Хранитель, 2008.

480 с.

Дерев'янко С.П. Емоційний інтелект як чинник соціальнопсихологічної адаптації особистості до студентського середовища : Автореф. дис. ... канд. психол. наук / С.П. Дерев'янко. Київ, 2009. 20 с.

Носенко Е.Л., Коврига Н.В. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції. К.: Вища школа, 2003. 125 с.

Феномен эмоционального интеллекта: роль в адаптации // Психология ХХІ века : междунар. науч.практ. конф. молодых ученых, 24-26 апр. 2007 г. : тезисы докл. / науч. ред. Н.В. Гришина. СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2008. С. 238-240.

Salovey, Pand Sluyter, D. (Eds). Emotional development and Emotional Intelligence: Implications for educators. New York: Basic Books, 1997. 288 p.

Mayer, J.D. and Salovey, P. Emotional intelligence and the construction and regulation of feelings // Applied and Preventive Psychology. 1995. V.4. P. 197-208.

Размещено на Allbest.ru