Типи особистісної амбівалентності та психокорекція незбалансованих виявів

Люди впевнені, що назавжди залишаться винними із-за того, що трапилося у минулому. Звичайно, необхідно чесно подивитися на свої помилки, але завжди повертатися до безумовної любові до себе. І якщо біль заполонив всю душу сьогодні, то тільки тому, що саме сьогодні людина прийняла рішення позбавити себе любові.

Багато авторів [81; 121; 172;] вважає, що адиктивні пацієнти свідомо затримують стан болю, дистресу, вживаючи наркотичні речовини. Дж. Ханзян назвав цей феномен "продовженням болю", тобто прагненням повторити травму, котра залишилася невирішеною на ранніх стадіях розвитку. Цей автор пише: "Моє власне пояснення прийняття страждань пов'язано з тим, що одним з мотивів використання наркотиків є мотив переборення пасивного переживання власної алекситимії і перетворення його в активний досвід контролю над власними почуттями, навіть якщо вони завдають болю" [121, с. 41].

У багатьох жертв насилля, згідно з поглядами В.Є. Христенка, виявлена адикція до травми, тобто прагнення до переслідування чи до насилля [172, с. 24]. П. Куттер також пояснює це психічне явище: "Наркотики необхідні саме через їхні шкідливі властивості. Подібну поведінку не так легко пояснити. Тут ми знову стикаємося з людською агресивністю: люди можуть свідомо шкодити іншим людям, але і самі можуть постраждати (як жертви)" [81, с. 213].

Отже, замість того, щоб звільнитися від болісних почуттів шляхом осмислення, узгодження, високоамбівалентні особистості зловживають різними адикціями, і за це їм доводиться платити ще більшими стражданнями. Тих, хто страждає іншими формами залежності, необхідно також розглядати з позицій інфантильної залежності та самоненависті.

Інша проблема особистостей з адикціями виявляється у когнітивній сфері "Я" як висока амбівалентність, тобто "...різке чергування між байдужістю і зосередженістю на собі, що в інших авторів описується як коливання між станом приниженості "я" і станом самозвеличення" [121, с. 205]. Адикції слугують протиотрутою від внутрішнього почуття небезпеки, порожнечі" апатії, нестачі спокою, характерних для високоамбівалентних особистостей.

Так, зокрема, шопоголіки, які мають негативну пристрасть безсистемно скуповувати речі, під час купівлі відчувають велике збудження. Вони закладають домівки, марнотратять статки, віднімають у родичів та близьких останні збереження. Розтративши гроші (як і алкоголіки), вони переживають почуття провини, докори сумління і навіть злість на самих себе, що, своєю чергою, знову призводить до депресії, низької самооцінки. Після цього вони знову купують собі все, залізають у борги, щоб зняти депресію, підняти самооцінку, втекти від самотності. Так створюється замкнене коло.

Часто шопоголіки навіть не розгортають своїх покупок, засовуючи їх у таємне місце. У США діє товариство анонімних боржників (на зразок анонімних алкоголіків), яке бореться за те, щоб у вітринах магазинів був виставлений напис "Покупки шкодять Вашому здоров'ю". 24 листопада - Міжнародний день без покупок!

Розглянемо ще одну сферу адикцій - інтимну (взаємна любов, радість взаєморозуміння, довіра, надійність, духовне зростання). Розвиток близьких стосунків між людьми обов'язково передбачає розуміння і зберігання особистісних меж, які виконують наступні функції: заборонити іншим заходити на суверенну територію і не робити нам боляче; не триматися на чужій території і не спричиняти біль іншим; пережити кожному те, що він собою являє.

Коли виявляють дуже багато любові, занадто, тоді виникає реальна небезпека любовної залежності. Взаєморозуміння двох включає в себе рівновагу "даю" та "беру". Саме це забезпечує розподіл відповідальності, суверенність кожного. Найчастіше жінки підмінюють незадоволене бажання бути коханою на бажання бути незалежною і все робити самій. Втома, інтолерантність, озлобленість, образа як накопичувальне переживання підсилює різні суперечності й амбівалентність інтимних стосунків зростає. Потаємна ворожість жінки викликає відповідну реакцію чоловіка, а далі все обертається по колу...

Ось чому так важливо навчитися інтимним партнерам бути задоволеними собою і разом взаємодіяти. Здорові межі не зроблять з людини жертви чи агресора. Зовнішні межі кожен бачить. Люди знають, що для офіційних осіб це одна відстань, а для близьких вона буде значно скорочена.

Внутрішніх меж ми не бачимо, вони захищають не наше тіло, а почуття, думки, поведінку. Якщо у людини не розвинуте переживання внутрішніх меж, вона легко може образити іншого, але й саму її ображатимуть. Ці люди не знають, як сказати "ні". Вони порушують чужі межі, легко переходять від стану жертви у роль кривдника. Не припустимо пояснювати свою поведінку попередніми обставинами.

У кожної особи є власні межі, порушення їх веде до різних виявів агресії, розриву близьких стосунків. Адже що є для однієї людини образою, то для іншої - індиферентною подією. Ось чому необхідно говорити близькій людині, що бажано, а що не припустимо у стосунках. Важливо попередити небажане: "Пробач, я буду втомленою, якщо піду на цю вечірку".

Інфантильно-залежні особистості створюють враження де-структивності, наприклад, серед таких людей кількість самогубств перевищує звичайні показники. Схильність високоамбівалентних адиктів до суїцидів є результатом довготривалого зловживання хімічними речовинами, пасивним переживанням залежності. Вони не прагнуть до ризику і небезпеки, радше не можуть ЇЇ усвідомити через дефіцит здатності турбуватися про себе.

Турбота про себе - психічне явище, яке запобігає нанесенню шкоди, гарантує індивіду виживання, самореалізацію і включає в себе перевірку реальності, розсудливість, самоконтроль, сприймання сигналів тривоги, знаходження причинно-наслідкових зв'язків. Здатність турбуватися про себе розвивається в процесі спостереження за роллю батьків, а також зі стосунків "дитина-батьки".

Турбота про себе розвивається в контексті людських стосунків. Як сказав Д. Віннікотт, немає такої істоти, як дитина, але є певна взаємодія "мати - дитина". В міру того, як відбувається інтерналізація дитиною досвіду гарного піклування, вона росте і розвивається. Турбота, яку дитина засвоює, стає основою її психічного розвитку; у неї з'являються уявлення про себе як фізичного та психічного феномена. Дитина не тільки зв'язує воєдино, але й починає бачити, що фізичні вияви мають психологічний зміст і навпаки психологічні феномени - фізичні. Виходячи саме з такого розуміння турботи про себе, ця якість особистості може бути репрезентована як в сфері психічного, так і фізичного здоров'я.

За оптимальних умов розвитку дитина інтерналізує адекватні захисні функції, які дають змогу піклуватися про себе. Д. Віннікотт вважає, що, коли немовля не отримує достатнього піклування, яке вчений називає "достатньо хорошою материнською турботою", воно намагається реагувати відповідно до бажань матері, а потім все життя підкоряється іншим. Дитина отримує посмішку, турботу усіх навколо лише в обмін на формування "несправжнього Я". Відбувається відчуження "справжнього Я" дитини шляхом відсунення його на другий план чи встановлення не аутентичного контакту. Так, наприклад, якщо дитина з'ясовує що її задоволений вигляд подобається батькам, вона прагне і в подальшому приховати неприємні переживання.

У дорослої людини ця здатність турбуватися про себе сформована як розумне планування і здійснення діяльності, передчуття ймовірної шкоди, в тілесній, соціальній та духовній сферах, небезпеки чи загрозливої ситуації, що супроводжується попередніми переживаннями побоювання" неспокою чи сорому. Таких реакцій немає або вони не розвинені у адиктів.

На першому місці у світі серед залежностей стоїть тютюнова залежність. Тютюн - унікальний наркотик-стимулятор. Впливаючи на щитовидну залозу, він дає відчуття бадьорості При цьому він стимулює дію внутрішніх опіатів, що веде до ефекту релаксації. Порушення моторики кишечника ускладнює процес перетравлення їжі, що є причиною схуднення. Фактично весь організм задіяний у системі впливу тютюну: "Люди використовують ці засоби, щоб запобігти сну, схуднути, підняти настрій чи досягти ліпших результатів у змаганнях. Але, як і всі ніші наркотики, такі засоби вимагають розплати" [91, с. 317].

Спроби кинути палити спричинюють виникнення стурбованості, погіршення настрою, роздратованість. Н. Хамітов пояснює цей стан курця: "Куріння цигарки, сигари, трубки споріднено смоктанню материнської груді, і не викликає здивування те, що воно пов'язується з переживанням спокою та задоволення. Одночасно воно є сексуально-збуджувальним актом - ритмічне просування вогню по цигарці аналогічно статевому акту і приносить ілюзію розрядки" [166, с. 202]. Ось чому відмовитися від сигарети буває особливо складно тим, хто перебуває у стані тривоги й депресії. Тому після утримання від тютюну протягом якогось періоду зазвичай знову продовжують палити, усвідомлюючи, що здійснюють повільне самогубство. Навіть 3. Фройд не зміг відмовитися від паління перед загрозою важкого захворювання щелепи, що стало причиною його смерті: "Нездатність Фройда кинути палити підкреслює істинність його спостереження однієї риси, яка властива всьому людству і яку сам Фройд назвав знання-і-незнання - стан раціонального розуміння, яке не веде до відповідних дій" [121, с. 27].

Пастка цього наркотику полягає в його легальності з приблизно такою установкою: "Паління не може бути таким поганим, коли мільйони людей вважають його привабливим".

Паління тютюну пов'язане з ритуальною поведінкою, прийнятою в суспільстві. Стрес?! Задоволення?! Треба палити! Такий зв'язок як з позитивними, так і з негативними життєвими функціями прив'язує до наркотику сильніше від кайданів. Н. Хамітов це описує: "...Паління цигарки створює ілюзію звільнення та оволодіння реальністю; біохімічна дія доповнюється комплексом психологічних переживань, важливішим з яких є споглядання диму та вогню, що пробуджує ці найдревніші архетипи буття" [166, с. 202].

Тютюн, здійснюючи на організм системний вплив, викликає швидку залежність. А.С. Айвазова констатує: "...три особи зі ста, які пробували алкоголь, потрапляють у залежність. І дев'яносто людей, що запалили першу цигарку. Стільки ж стає наркоманами після першого вживання героїну" [4, с. 100]. Якщо ситуація не зміниться, то півмільярда людей, які сьогодні живуть, помруть від паління тютюну.

Л. Вермсер описує вияви амбівалентності адиктів між засуджувальною зовнішньою силою і актуальними потребами: потребою належати і потребою бути собою; між сумлінням і соромом [121, с. 66]. Так, наприклад, два протилежні почуття - почуття провини за індивідуалізацію і не менш інтенсивний сором за власну залежність - формують амбівалентність високої інтенсивності в структурі совісті. Тобто, висока поляризація суперечностей веде до поділу всіх оцінок з полюсами: погане і гарне, любов і ненависть, святе і демонічне, віра і зневіра - у їхніх крайніх виявах.

Отже, у високоамбівалентних особистостей з адикціями здатність турбуватися про себе є ненадійною і викликає багато проблем, які становлять реальну загрозу для їхнього життя. Підсилення абсолютності, глобальності суперечностей в когнітивній сфері "Я" веде до звеличення або навпаки - знецінення себе і світу.

Третя проблема труднощів високоамбівалентних особистостей з адикціями перебуває у сфері міжособистісних стосунків. Так само як наркоману необхідна все більша і більша доза наркотиків, деяким людям треба збільшувати "книжкову" чи "телевізійну" дозу, щоб, наприклад, відокремитися від коханої людини, з якою не бажає спілкуватися.

П. Куттер вважає, "...що у людей, схильних до наркотичної залежності, немає певних якостей і насамперед здатності зближуватися з іншими людьми, схиляти їх на свій бік, будувати відверті, надійні, сповнені почуттів стосунки і підтримувати їх... дефіцит переживань нестерпний для усвідомленого сприймання, і саме тому таким людям підійде будь-який, нехай і шкідливий, засіб, тільки б зробити нестерпне становище приємним" [81, с. 213].

Алкоголь, наприклад, розгальмовує індивіда, і його тягне "в люди", спілкуватися. Він не думає про те, що його можуть чекати неприємності. Важливо, що "ти мене поважаєш, і я тебе поважаю". Сутність цього явища в тому, що хімічна речовина допомагає побудувати взаємини з іншими. Відомо, що познайомитися найпростіше, попросивши припалити цигарку. На першу зустріч, щоб не хвилюватися, можна принести алкоголь чи запропонувати випити і закурити.

Настає момент, коли людина вже не може будувати будь-які стосунки без адикції. Курець не може уявити свої взаємини з людьми без сигарет. Алкоголік, наркоман спілкуються із задоволенням тільки "зі своїми". Адикції призводять до ізоляції від людей, які живуть за іншими правилами. "У цьому винен той самий негативний досвід, отриманий... у ранньому дитинстві. Цілком законні потреби дитини в повазі, у сповненій любові участі і ніжності стосунків з батьками з тих чи інших причин не задовольнялися. У цьому різноманітна, сповнена душевних травм передісторія людей з наркотичною залежністю... Це... драматичні причини: нестача добра і/чи надмірність зла, шкоди, принижень" [81, с 214].

Ж. Ледлофф [83] стверджує, якщо поводитися з дітьми так, як це робили наші предки протягом тисячоліть, то вони будуть спокійними і щасливими. Авторка вважає, що позбавленість досвіду "ручного періоду" (він продовжується від народження і до моменту повзання до 8 місяців), коли мати повинна бути у постійному контакті і любові з дитиною, веде до залежності від наркотиків, зокрема, героїну.

Цей наркотик веде до швидкого звикання. Намагаючись спіймати свій "кайф", наркоман може не розрахувати дози. І тоді смерть. Але наркомани добровільно піддають себе мукам "ломки", щоб "очиститись" і звільнити себе від необхідності ПОСТІЙНО збільшувати дозу. Іншими словами, адикт звільняється від фізичної залежності від героїну (очищується) для того, щоб заново отримати "кайф" і все повторити.

Навіщо все це робити? Якщо наркомани можуть пройти "ломку", то навіщо знову звикати до героїну? Залишаються спогади від наркотику - "кайф", коли все змінюється "на краще", коли все можна отримати як у матері на руках, в дозі героїну. Небезпека, смерть не можуть відвернути наркомана від задоволення своєї життєвої потреби у щасті, якого він не отримав у дитинстві.

У зв'язку з означеною проблемою доречно буде навести експеримент з "кам'яним обличчям", проведений Брезлтоном і Троніком у 1978 році, який дає змогу осмислити причину адикцій. Матері отримали інструкцію робити "кам'яне обличчя" замість звичайних посмішок, коли їхні малюки привітно посміхалися. Наслідки виявилися драматичними. Дитина, зіткнувшись з порушенням ритму взаємодії, намагалася повторити спробу здобути необхідну йому посмішку матері. Дуже швидко, крім безперервних спроб отримати від матері посмішку, дитина почала переживати дистрес, трохи нервуючи і озираючись у надії знайти вихід. Згодом вона стала позіхати, здригатися і судомно сіпатися, з'явилися гримаси, тупий вираз обличчя, дитина опустила голову, скрючилася, почала смоктати пальці, робити тлдальні рухи, згодом вона безперервно гірко плакала...

Ці травмувальні реакції виникають у нормальної дитини, яка пережила один епізод відсутності емпатії у відповідь на її посмішку зазвичай люблячої матері. Згадаємо дітей, які переживають такі ситуації постійно протягом тривалого часу, якщо мати в депресії, захоплена власними проблемами чи психічно відокремлена через вживання алкоголю (наркотиків).

У цьому експерименті негативний вплив недостатньої чуйності матері на бажання дитини є руйнівним на цій фазі розвитку. Стан дитини є наслідком травматичного перетворення феномена, що М. Малер та інші автори вважають ключовим етапом розвитку - "ілюзії симбіозу". Результатом взаємодії з "кам'яним обличчям" є те, що у дитини розвивається хибне "я", ізольоване від внутрішніх почуттів, які повторюватимуть травму все життя.

У деяких людей взаємозв'язок "дитина-мати" не досяг адекватного розвитку чи був завчасно зруйнований в ранній період життя. М. Малер називає процес симбіотичного розвитку дитини (обов'язково потрібна дбайлива людина) емоційним народженням "людської дитини", що розвиває її здатність встановлювати взаємини з іншими людьми, прагненням до яких наділені всі люди від народження.

Д. Віннікотт вважає, що потреби малюка настільки великі, що його як такого просто не існує без взаємозв'язку з матір'ю, котра адекватно виявляє турботу про нього. Процес інтерналізації дитиною позитивних та негативних якостей батьків відбувається по-різному. Позитивні якості батьків стають основою особистості дитини, негативні - вона не приймає. Підсвідома трансформація веде до двох різних форм стосунків: ідеалізації та ненависті. У більшості випадків дитина вважає себе головною причиною своїх нещасть. Така тенденція зберігається і у дорослому житті.

М. Малер, розробляючи проблему симбіозу, вважала за необхідне розвивати поступове відділення (сепарацію) і подальшу індивідуалізацію дитини з пробною автономією і поверненням до особи, що турбується про неї. Одним з ранніх перехідних об'єктів може бути ковдра, пальці руки, які дитина кладе в рот, щоб відтягнути неприємне відчуття, поки не прийде мама і не нагодує її. Створення перехідного об'єкта є спробою взяти матір з собою тоді, коли дитина віддаляється від неї, щоб самостійно досліджувати світ. Перехідні об'єкти допомагають підтримувати зв'язок із суб'єктом, котрий турбується, дає переживання безпеки і добробуту.

Якщо сепарація дитини не буде поступовою з перехідними об'єктами, то дитина шукатиме те, що може її заспокоїти, не нагадуватиме про матір, але замінить її. Цей аутистичний об'єкт (внутрішній) знаходиться всередині системи "я", згідно з поглядами М. Кляйн, це параноїдно-шизоїдна позиція. Подальший розвиток відбувається через викривлену призму параноїдно-шизоїдної позиції: люди покладаються на аутистичні об'єкти і не довіряють іншим особам чи перехідним об'єктам, які можуть їх нагадати. Великим кроком для високоамбівалентних особистостей з адикціями є дозвіл кому-небудь повернутися в їхню систему "я", наважитися довіритися іншій людині.

Депресивна позиція у М. Кляйн - це система з двох людей, де кожна зі сторін впливає одна на одну. Існування матері, навіть ізольованої, визнається дитиною: вона їй потрібна. Дитина не тільки любить, а й ненавидить, водночас як і її не тільки люблять, а й ненавидять. Депресивна позиція супроводжується болісним розчаруванням у стосунках, але дитина прагне спілкування з матір'ю. Інакше кажучи, біль призводить до амбівалентних почуттів - ненависті до людини, котру дитина любить більш за все.

Дж. Ханзян вважає фіксацію на параноїдно-шизоїдній позиції предтечею інфантильної залежності: "...стосунки адиктивної особистості поглинають її час і енергію; цей об'єкт стає центром її життя, замінивши людські стосунки [ 121, с 188]. Відтак залежними стають зазвичай люди, чия психологічна основа особистості деформована в процесі розвитку. Щойно ця людина розлучається з об'єктом адикції, їй негайно потрібна заміна.

Ця закономірність реалізується в Програмі реабілітації "Анонімних Алкоголіків" (АА), де говориться, що алкоголік перестає пити, коли розуміє, що йому натомість пропонується духовність і товариство людей, які борються з тими самими проблемами. Людям, які мають деструктивну поведінку, можуть допомогти в суспільстві визнати себе залежними, забезпечуючи контроль, підтримку і розуміння. Перший крок програми "Дванадцять кроків" полягає в тому, що адикт говорить про своє безсилля перед алкоголем (наркотиками). Члени товариства "Анонімних Алкоголіків" надають конкретну підтримку прямими рекомендаціями (наприклад, підтримуй контакт, телефонуй, знайомся з людьми, проси допомогу тощо), спрямовуючи залежного на відновлення власного життя.

Другий і третій кроки цієї програми націлені на прийняття рішення довірити своє життя Богу. Решта кроків показують, як ця вища сила перетворюється у гарного і доброго співрозмовника (4, 5, 6 кроки), допомагає зменшити негативні вади (крок 7), загладити вину перед іншими людьми (кроки 8, 9), визнати неправоту в попередніх стосунках (крок 10) і знайти усвідомлений контакт з Богом (крок 11). Це приводить до стосунків з новою люблячою і сильною батьківською фігурою і до використання духовного пробудження у всіх своїх справах.

Д. Херст пояснює перетворення так: "...адиктивний об'єкт заміщується новим зовнішнім об'єктом і новим інтерналізованим об'єктом, по відношенню до якого алкоголік переживає самоприйняття як гарної, потрібної і гідної любові людини" [121, с 189].

Дж. Ханзян вважає, що товариство "Анонімних Алкоголіків" дає змогу зрозуміти власну слабкість,"... а також залежність від інших людей як неминучу і необхідну умову зрілого життя" [121, с. 51]. Інакше кажучи, ця групова робота допомагає інфантильно-залежній людині набути здорової залежності.

В такому ж напрямі працює психотерапія: замість віри в Бога необхідно встановити з пацієнтом стосунки, які будуть для нього надійними, милосердними і менш осудливими, ніж ті, що були у нього з людьми до цього.

Д. Херст так описує цей процес роботи з клієнтом: "Ми намагаємося ввійти в його систему однієї людини і сприяти її поступовому перетворенню в систему двох людей. Ми хочемо, щоб клієнт покладався на нас і врешті-решт на себе, а не на хімічні речовини чи інші адиктивні практики" [121, с 190].

Наявність мотивації необхідна як для "Анонімних Алкоголіків" (прийняття і відданість їх принципам), так і для психотерапії. Необхідно розуміння того, що психотерапевт і клієнт вступають у довгострокові стосунки, які не принесуть швидких змін, і вони зустрінуть на цьому шляху різні фрустрації.

Терапевт, наприклад, буде об'єктом лестощів чи ідеалізації з боку цього пацієнта, котрий засвоїв, що тільки за допомогою взаємозалежної поведінки він може отримати щось з того, чого йому не вистачає. Основні вади розвитку, з яких народжується адиктивна поведінка, піддаються змінам дуже повільно, шляхом часткових змін. Не треба дивуватися можливим рецидивам. Докори тільки посилюють установку адикта на непорозуміння і байдужість людей. Досвід стосунків члена групи АА з людьми, які про нього турбуються, може бути інтерналізований; подібним чином турбота про себе, самоконтроль і самоповага інтерналізуються пацієнтом при спілкуванні з психотерапевтом.

Найбільш розробленим у цьому напрямі є консультування на підставі мотивованої бесіди В. Міллера, С. Ролніка [213] зі зниження особистісної амбівалентності при алкогольній І наркотичній залежностях, палінні тощо. Стратегія такого консультування - це радше спонукання, ніж примус, радше психологічна підтримка, ніж повчання: "Мотивована бесіда будується на оптимістичних і гуманістичних поглядах К. Роджерса, згідно з якими людина може зробити вільний вибір та змінитися завдяки само-актуалізації" [213, с. 243]. Алкоголіки, курці, наркомани, люди з невгамовним апетитом, азартні гравці завжди усвідомлюють ризик, шкоду, яку заподіює здоров'ю їхня поведінка. При цьому вони сильно прив'язані до своїх шкідливих звичок: бажають змінитися і водночас не хочуть цього.

Осмислюючи феномен амбівалентності клієнта, консультанту, на думку В. Міллера і С. Ролніка, треба розглядати його як нормальний вияв і знати, як на нього впливати. Якщо ж людині вказати на її непослідовність і виявити поспішну наполегливість при її зміні, то така стратегія може бути непродуктивною і призвести до протилежних результатів. Автори вважають, що "...важливе значення має осмислення проблеми амбівалентності особистості. В багатьох випадках практична робота зі зниження амбівалентності особистості - це праця над сутністю проблеми" [213, с. 38].

Висока амбівалентність, безумовно, може засмучувати як пацієнта, так і психолога. Однак врахування амбівалентності особистості, як підкреслюють ці вчені, виховує у психолога повагу, емпатію до пацієнтів. Амбівалентність не є непереборною перепоною на шляху до позитивних змін, і тому важливо правильно розуміти її вияви. Психологу важливо звернути увагу клієнта на суперечливість його поведінки. Під час бесіди клієнт має усвідомити головні амбівалентні суперечності.

Атрибуція (пояснення) залежить від того, наскільки успішно здійснюється усвідомлення проблеми. Тож психологу-консультанту важливо не прискорювати цей процес і дати можливість усвідомити суперечливі аспекти амбівалентного конфлікту. Якщо ж у бесіді з такою людиною активно наполягати на чомусь, що вплинуло б на ЇЇ життя, то виникає опір чи відмова змінювати свою соціальну установку.

Важливою складовою цієї методики консультування є аналіз очікувань клієнта стосовно наслідків власної поведінки: продовжуватиме він свою залежну поведінку чи відмовиться від неї. Після того, як суперечності виявлені, клієнт швидше наближається до прийняття позитивного рішення. В. Міллер, С. Ролнік наголошують: "Мотивована бесіда сприяє готовності клієнта змінюватися, пробувати різні стратегії, що допоможуть позбутися шкідливих звичок. Іноді достатньо допомогти клієнтам справитися з високою амбівалентністю, і вони продовжують змінюватися самостійно" [213, с. 47].

Отже, консультування, яке ґрунтується на мотивованій бесіді, веде до позитивної зміни клієнта. Воно спирається на такі основні положення: заохочення пацієнта до роздумів про невідповідність його цінностей і цілей, а також поведінки; уникнення суперечок і прямих порівнянь; підтримка впевненості й оптимізму.

Відомо, що психотерапію хворого на алкоголізм реалізувати на практиці дуже важко. Багато таких хворих відмовляються від лікування; родичі бояться від них покарання. Тому у США стало актуальним проведення сімейної психотерапії без участі пацієнта. Теоретичним обґрунтуванням є положення про те, що зміна поведінки лише одного члена сім'ї опосередковано викликає зміни в інших.

Готовність сім'ї вирішити проблему алкоголізму її члена часто веде до "хірургічних" втручань - розлучення. При усвідомленні сімейної ситуації, прагненні особистісних конструктивних змін розлучення є можливістю не виконувати патологічних сімейних ролей й контролювати власне прагнення до алкоголю. Інакше кажучи, надія не на нового партнера, а на власні сили. Чому це іноді краще відбувається в новій сім'ї? Раціональне начало перетворень особистості хворого знаходить емоційну підтримку та віру у перемогу з боку партнера, який не має негативного досчіду з хворим.

На інший ракурс у коригуванні амбівалентності особистості звернули увагу К. Меннінгер та А. Пінт. К. Меннінгер, досліджуючи людей, що намагалися скінчити життя самогубством, дійшов висновку про необхідність осмислити і враховувати наявні взаємовиключні суперечності: "Біле і чорне завжди поруч, як брати-близнюки... Осмислюючи лише позитивне чи негативне, біле чи чорне, гарне чи погане, ви не здатні бачити всю ситуацію в цілому. Тому ваші думки, почуття і вчинки тільки посилюють внутрішню і зовнішню суперечливість ситуації, яку ви ж самі підтримуєте" [97, с. 330]. Отже, гармонія, на його думку, можлива тільки при повному прийнятті двох суперечливих поглядів, що дає можливість звільнитися від самоненависті і діяти самоефективно.

А. Пінт приділила особливу увагу амбівалентності довіри до себе: "Бути відвертим перед самим собою для більшості людей дуже непросто. За брехнею і напівправдою, яку зазвичай кажуть люди, приховується побоювання побачити себе. Страх зустрітися з тим, що так довго придушувалось, побачити в собі, що звик вважати неправильним, негарним" [114, с. 11]. Ця авторка вважає, що саме амбівалентність довіри до себе необхідно усвідомити, адже це дає можливість цілісно сприймати своє "Я": "...тільки пізнавши суперечності, можна пережити істинний стан любові... Доки не будуть вивчені обидві сторони медалі, неможливо ввійти в її середину" [88, с. 105].

Терапевтичний ефект психоаналітичного консультування створює аналіз минулого клієнта, переживання ним знову травмувальних ситуацій, послаблення його деструктивного залежного зв'язку з матір'ю, яка виконувала основні функції турботи замість нього (самозаспокоєння, самовтіхи, самозахисту, самодопомоги), позбавляючи його таким чином можливості турбуватися про себе самостійно.

З погляду Дж. Крістала, головною метою психоаналітичної терапії є створення умов відділення пацієнта з адитивною поведінкою від образу матері, оволодіння автономними функціями турботи про себе, здатністю вибирати власний шлях розвитку.

Підвищити рівень турботи про себе можна завдяки безпосередньому вираженню власних негативних і позитивних емоцій в процесі створення образів, які викликають ці почуття, від яких людина відчуває залежність. Головним завданням психотерапевта є розуміння всіх переживань клієнта, емпатія та психологічна підтримка, внаслідок чого негативні емоції стають менш інтенсивними. Клієнт в такому разі поступово позбавляється емоційної залежності від іншого суб'єкта, формуючи автономність та самопідтримку, змінюючи негативну самоустановку на користь турботи про себе.

І.В. Ципоркіна, О.О. Кабанова вважають, що різнобічні особистості менш схильні до психічних залежностей. Вони мають можливість переключатися з одного заняття на інше, долаючи фрустрацію. Ці авторки зазначають, що необхідно для профілактики адикцій навчитися толерантно витримувати відмови, вміти з людьми розлучатися, навчитися бачити та не використовувати несвідому мотивацію у власному житті.

Вчені спростовують розповсюджений міф про те, що треба корисно втілювати в життя свою пристрасть. "Якщо професія робить адиктивну схильність людини засобом досягнення успіху, то результат єдиний - зрив і деградація особистості" [177, с. 42]. Вочевидь, що адикції неможна потурати: ігроману працювати брокером, сексоголіку - в районі "червоних ліхтарів". Це гра з вогнем!

Необхідно вміти нейтралізувати залежності. Підсилювати в собі відповідальність, розвивати власні інтереси, не грати в чужі ігри. Не допускати концентрації на одній пристрасті тому, що це унеможливлює переключення на іншу сферу життя.

Усвідомлювати рівень власної амбівалентності та навчитися знижувати напругу суперечностей з перевагою конструктивності, реальності

У розвинутих західних країнах допомога курцям охоплює такі аспекти: попередження з боку офіційних служб охорони здоров'я, ради лікарів, лікування за допомогою різних препаратів, гіпнозу, вироблення умовних рефлексів та створення неприємних почуттів для курців (когнітивна терапія), участь у групі підтримки. На жаль, тільки п'ята частина людей кидає палити після цих процедур.

Ю.М. Орлов у своїй книзі "Сходження до індивідуальності" рекомендує такі етапи звільнення від паління: вивчити, скільки палите і за яких обставин; відтворити у свідомості обставини, за яких ви привчили себе до паління; уявити те задоволення, яке отримуєте унаслідок паління сигарети; усвідомити динаміку кількісної характеристики паління; відділити процес паління від пов'язаних з ним справ; утриматися від паління протягом доби чи двох; повністю утриматися від паління" [110, с. 187-189]. Треба погодитися з цим автором, що легше зовсім не починати палити, ніж потім позбавлятися адикції.

Антинікотинова пропаганда має здійснюватися різними соціальними інститутами. Наприклад, засоби масової інформації були провідними в цьому плані в Австралії, Канаді. Важливо також не знижувати ціни тютюнових виробів, не робити їх доступними школярам. Починаючи з 1980 року в Канаді податок на тютюнові вироби в середньому підвищився більш ніж у сім разів, і кількість курців різко знизилась. Нідерланди з березня 2004 року ввели штраф 3000 євро за паління в будь-яких приміщеннях громадського користування.

В Україні паління популярне, і західні тютюнові компанії компенсують свої збитки у власних країнах. Фактично у нас немає національної антинікотинової пропаганди. Пояснити це можна тим, що політики, вчителі, журналісти, лікарі самі палять. Байдужість пояснюється розповсюдженню цієї адикції в Україні.

25 жовтня 2005 року набрав чинності Закон України "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення". З прийняттям цього закону Україна наблизилась до міжнародних стандартів, але лише декларативно. Практично не відбувається змін в тютюнокурінні. Не вирішене центральне питання - "А судді хто?" Хто буде контролювати виконання цього закону?

Отже, широку соціальну пропаганду проти будь-яких адикцій необхідно поєднувати з індивідуальною психотерапією, медикаментозним лікуванням, сімейною чи подружньою терапією, групою самодопомоги. Саме полімодальний підхід є найбільш ефективним при впливі на амбівалентних особистостей з адикціями.

Дослідження адикцій амбівалентних особистостей дає змогу підсилити теоретико-методологічні засади психології цього феномену. Адикції використовують як захисні механізми подолання психалгії і/або алекситимії, що є невдалою спробою самолікування, яка підсилює травму та її наслідки.

Не буває гарних чи поганих інфантильних залежностей. Вони - показник межової амбівалентності особистості з негативними наслідками як для її власника, так і для інших людей (втрата самоконтролю, недовіра до себе та інших людей тощо). Адикції руйнують вітальні потреби особистостей, що вкрай небезпечно для теперішнього і майбутнього України.

Треба негайно внести суттєві змістові зміни у загальну і вищу освіту України, зважаючи на результати сучасних досліджень адиктів. Адже політика у країнах Європи щодо алкоголю, тютюну, наркотиків та інших залежностей зобов'язує нашу країну бути відповідальною у вихованні своїх громадян.

Размещено на Allbest.ru