Мотиваційна сфера осіб із різними рівнями емоційного інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотиваційна сфера осіб із різними рівнями емоційного інтелекту

Постановка проблеми

Емоційний інтелект (далі - ЕІ) - психологічний феномен, який викликає великий інтерес як теоретиків, так і практиків цієї галузі знань. Активне вивчення зазначеного поняття почалося понад двадцять років тому. На перших етапах досліджень емоційний інтелект уявляли предиктором успішності в усіх сферах життя, але зі збільшенням кількості досліджень питання щодо визначення та ролі емоційного інтелекту в життєдіяльності людини не зменшувалися, а постійно розширювалися (Р.Д. Робертс, Дж. Метьюс, М. Зайднер, Д.В. Люсін).

Незважаючи на це, нині існує достатня кількість робіт, в яких автори продовжують описувати емоційний інтелект як дуже важливу здатність людини, що пов'язана з відповідальністю, здатністю працювати в команді, ініціативністю, самореалізацією й самоактуалізацією резервів професійного формування, умінням надихати оточуючих і регулює мотиваційно-потребову сферу особистості (І.М. Мещерякова, В.П. Кутє- єва, Ю.В. Федоров та ін.).

Сьогодні все ж таки можна відзначити наявність низки суперечностей у визначенні феномена емоційного інтелекту та малу кількість даних щодо його зв'язку з мотиваційною сферою, яка є важливим фактором регуляції діяльності особистості в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджуючи феномен емоційного інтелекту у вітчизняній і зарубіжній психології, за останні два десятиріччя науковці виявили численні особливості його прояву (Г. Гарднер, Д. Карузо, І.Н. Андре- єва, Г. Орме, Р. Стернберг та ін.), були окреслені теоретичні підходи до розуміння структури емоційного інтелекту (Дж. Майер, П. Саловей, Р. Бар-Он, Д.В. Люсин, Д. Гоулман), досліджено їх зв'язок із факторами «Великої п'ятірки» (О.В. Білоконь, Р.Д. Робертс, М. Зайднер,) і рисами особистості, виділеними Р. Кеттеллом (В.С. Соб- кін, Т.А. Ликова), а також досліджувалася роль емоційної компетентності, емоційної зрілості, емоційної культури, емоційної креативності в оптимальному функціонуванні й успішній життєдіяльності людини (С.В. Бикова, В.К. Вілюнас, Т.С. Кириленко,

О.А. Льошенко, С.Д. Максименко, О.П. Сан- нікова, О.Я. Чебикін та ін.) [2; 3; 4; 6; 9].

Постановка завдання. Метою написання статті є теоретичний аналіз феномена емоційного інтелекту й емпіричне дослідження особливостей мотиваційної сфери в осіб із різними рівнями емоційного інтелекту.

Виклад основного матеріалу дослідження. У результаті огляду літератури було виявлено, що емоційний інтелект розглядається вченими як потенційний чинник - предиктор життєвого успіху і як один із факторів адаптації до суспільства взагалі.

У різні часи вчені по-різному трактували прояв цього явища:

- Л.С. Виготський розглядав емоційний інтелект як «узагальнення переживань» та «інтелектуалізацію афекту»;

- О.В. Запорожець називав його «емоційною уявою»;

- А.Л. Журавльов визначав як «емоційну компетентність»;

- В.С. Мухіна розглядала як «розумність почуттів» [6].

Ідея емоційного інтелекту в сучасному розумінні бере свій початок із робіт по соціальному інтелекту Е. Торндайка, Дж. Гіл- форда, Г. Айзенка. Але найбільш близько до дослідження емоційного інтелекту підійшов Х. Гарден, який у 1983 р. виділив вну- трішньоособистісний і міжособистісний інтелект.

Через два роки Р. Бар-Он упроваджує позначення «коефіцієнт емоційності» (БО) і створює анкету для його вимірювання (БО- і). Завдяки їй можна оцінювати некогнітивні здібності, компетенції та навички, які впливають на можливість людини справлятися з викликами й тиском зовнішнього середовища. Під емоційним інтелектом він розумів сукупність емоційних і соціальних знань і здібностей, які зумовлюють загальну здібність ефективно взаємодіяти з оточенням. Модель Бар-Она поєднує розумові здібності (вирішення задач) та індивідуальні особливості (оптимізм) [5].

1990 р. був ознаменований виходом першої роботи Дж. Мейера та П. Сало- вея, у якій вони дали визначення терміна «емоційний інтелект». Під ним дослідники розуміли форму соціального інтелекту, яка включає здатність відображати власні й чужі емоції й почуття, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для регуляції людського мислення та дій. На думку авторів, люди з високою емоційною компетентністю краще за інших здатні ідентифікувати власні почуття, почуття інших людей і розв'язувати проблеми, пов'язані з емоціями [4].

Особливу популярність здобули погляди Д. Гоулмена на емоційний інтелект і йогороль у професійному становленні особистості. Він розглядав цей феномен як здатність людини пояснювати власні емоції й емоції оточуючих, щоб використовувати отриману інформацію для реалізації власних цілей [6]. Науковцем була створена модель компетентностей, яка належить до змішаних моделей. У ній Д. Гоулмен сформулював чотири грані емоційного інтелекту.

1. Самосвідомість - емоційна самосвідомість, точна самооцінка.

2. Контроль - упевненість у собі, відкритість, адаптивність, воля до перемоги, ініціативність, оптимізм.

3. Соціальна чуйність - співпереживання, ділова обізнаність, люб'язність.

4. Управління відносинами - натхнення, вплив, допомога у самовдосконаленні, сприяння змінам, урегулювання конфліктів, командна робота й співпраця [4].

У цій моделі наголошується на здібностях умілого й ефективного керівника.

Іншу точку зору виклав Д.В. Люсин у моделі емоційного інтелекту. Емоційний інтелект у його концепції виступає як здатність розуміти свої та чужі емоції й керувати ними. Ці дві здібності можуть належати як до власних емоцій людини, так і до емоцій оточуючих. Відповідно до цього Д.В. Люсин виділяє два види емоційного інтелекту: внутрішньоособистісний (спрямований на внутрішньоособистісні процеси) і міжособистісний (належить до сфери міжособистісної взаємодії). Ці різновиди ЕІ передбачають використання різних умінь і процесів, але, безумовно, мають і загальні компоненти [6].

Подальше дослідження емоційного інтелекту як набору здібностей у вітчизняній психології набуло нового вигляду. А.Г. Чет- верик-Бурчак у своєму дослідженні посилається на модель Е.Л. Носенко та Н.В. Ковриги, у якій увага акцентувалася на тому, що емоції містять інформацію про зв'язки людини з оточуючими людьми й об'єктами навколишнього світу, які не тільки сприймаються, а й уявляються. Зміна зв'язків з іншими людьми й предметами змінює емоції, пережиті у зв'язку із цим [11]. Згідно з уявленнями авторів про структуру емоційного інтелекту ці компоненти утворюють ієрархію та послідовно розвиваються в онтогенезі.

Таким чином, розглядаючи феномен емоційного інтелекту, можна стверджувати, що це явище є відносно новим і потребує детальних досліджень, а його роль у забезпеченні успішності життєдіяльності залишається дискусійною. Наявні моделі розглядають емоційний інтелект як набір емоційних здібностей і як комплекс проявів

диспозиційних компонентів, емоційних компетентностей і емоційних досягнень.

Емоції є базовою детермінантою емоційного інтелекту й поряд із потребами, інтересами та потягами мають спонукальну або мотиваційну функцію. Але дослідницьких робіт, в яких розкривається саме спонукальна та мотиваційна функції емоцій, досить мало.

Однією з теорій, в яких розглядається зв'язок емоцій із мотивацією, є теорія Р.У. Липера, який писав: «В умовах сучасного суспільства людина є сильно мотивованою істотою, причому цей факт зумовлений саме емоційними процесами» [10].

У вітчизняній психології про мотиваційну функцію емоцій заговорив С.Л. Рубінштейн. Він стверджував, що емоції слугують спонуканнями, мотивами діяльності. Почуття людини, її емоційні стани впливають на діяльність, наприклад, сильна емоція може внаслідок шоку дезорганізувати діяльність людини, а незвичайне почуття, що охопило людину, може викликати підйом усіх її сил і зробити її здатною на такі зусилля, яких вона ніколи не досягла б без цього почуття [10].

Трохи іншої точки зору дотримувався О.М. Леонтьєв, який вважав, що емоції безпосередньо відображають відношення між мотивами та реалізацією діяльності, що відповідає цим мотивам. У такій інтерпретації емоції не тільки супроводжують діяльність із задоволення потреб, але й є відповіддю на сам характер їх задоволення [10].

Говорячи про мотиваційну функцію емоцій, треба брати до уваги такі аспекти:

- емоції є не тільки спонукою до активності людини, але й мотивом, тобто тим, на що ця активність спрямована;

- мотиваційні можливості емоцій реалізуються в їхньому прагненні до емоційного балансу, або гомеостазу;

- емоції близькі за природою до інстинктів людини, тому належать до несвідомих основ мотивації;

- емоції володіють енергетикою, здат- ною розвернути поведінку в бік предмета зв'язку;

- емоції є не тільки результатом задоволення потреб, але й самі штовхають потреби поперед себе.

Тому ми вважаємо, що між емоційним інтелектом і мотивацією дійсно існує зв'язок, а в основу спланованого нами емпіричного дослідження було покладене припущення, що особи з високим і низьким рівнем емоційного інтелекту будуть мати відмінності за показниками мотиваційної сфери.

Організація емпіричного дослідження. Для здійснення емпіричного дослідження нами було відібрано вибірку, яка складалась із 61 учня 10 й 11 класів КЗО «Навчально-виховне об'єднання № 28» (м. Дніпро), 32 дівчини та 29 хлопців.

В основу емпіричного дослідження були покладені такі гіпотези:

- якщо учням притаманний більш високий рівень емоційного інтелекту, то в них буде спостерігатися більш виражений емоційний профіль за методикою В.Т. Мільмана; внутрішній і пізнавальний мотиви за В.К. Гер- бачевським; прагнення до саморозвитку й особистісного зростання, інтерес до оточення, потреба в розширенні світу, оволодінні ним, творча активність за методикою С.Б. Кузікової;

- якщо учні володіють низьким рівнем емоційного інтелекту, у них буде спостерігатися більш виражений змагальний мотив, вони докладатимуть більші вольові зусилля, будуть націлені на підтримання життєзабезпечення та будуть більш товариськими.

Для емпіричної перевірки гіпотез обрано такі психодіагностичні методики: опи- тувальник емоційного інтелекту «ЕМІН» Д.В. Люсіна, 2006 р.; діагностика емоційного інтелекту Н. Холла, 2002 р.; методика оцінки рівня домагань (опитувальник В.К. Гербачевського, 1969 р.); діагностика мотиваційної структури особистості В.Є. Мільман, 1990 р.; диспозиційна характеристика саморозвитку особистості «ДХСЛ» С.Б. Кузікова, 2011 р.

На першому етапі дослідження нами було проведено кластерний аналіз за результатами всіх показників емоційного інтелекту за методиками Д.В. Люсіна та Н. Холла, результати якого представлені на рис 1.

емоційний інтелект мотиваційний

Рис. 1. Результат кластеризації вибірки досліджуваних за показниками емоційного інтелекту

Проаналізувавши отримані результати кластеризації, ми з'ясували, що до першого кластеру увійшли 33 особи з високим і вище середнього рівнями емоційного

інтелекту. Такі особи характеризуються високим рівнем розвитку внутрішнього світу, відчуттям внутрішньої свободи, відповідальності за себе; вони відчувають високий рівень психологічного благополуччя та гармонію із собою й оточуючими людьми; краще розуміють емоційні стани оточуючих, здатні розпізнавати зовнішні емоційні прояви (міміка, жестикуляція, звучання голосу); краще усвідомлюють власні емоції: розпізнають їх, ідентифікують і здатні більш чітко описувати їх вербально; контроль над підтримкою та виразом емоцій у них знаходиться також на більш високому рівні.

До другого кластеру увійшли 27 осіб із низьким і нижче середнього рівнями емоційного інтелекту, яким більш притаманні емоційні реакції за механізмом умовного рефлексу, здійснення активності з переважанням зовнішніх компонентів над внутрішніми, низький самоконтроль,висока ситуативна обумовленість; вони частіше відчувають страх, самотність, почуття провини, депресію, фрустрацію; більш нестабільні, агресивні.

За допомогою ^критерію Стьюдента було визначено, що кластери статистично відрізняються за всіма показниками емоційного інтелекту.

На другому етапі нашого дослідження нами були визначені відмінності за показниками мотиваційної сфери осіб із низькими та високими рівнями емоційного інтелекту.

У результаті статистичного аналізу було виявлено відмінності за шкалами методик, які ми застосовували для дослідження мотиваційної сфери, а саме: методика оцінки рівня домагань (опитувальник В.К. Герба- чевського, 1969 р.); діагностика мотиваційної структури особистості В.Є. Мільман, 1990 р.; диспозиційна характеристика саморозвитку особистості «ДХСЛ» С.Б. Кузі- кова, 2011 р.

Одержані результати свідчать про підтвердження гіпотез щодо існування відмінностей мотиваційної сфери в осіб із різними рівнями емоційного інтелекту.

Таблиця 1. Відмінності в показниках мотиваційної сфери за методикою В.К. Гербачевського в осіб із високими та низькими рівнями емоційного інтелекту

Як бачимо з табл. 1, відмінності в мотиваційній сфері наявні за такими показниками (р<0,5): змагальний мотив; вольове зусилля; оцінка рівня досягнутих результатів; очікуваний рівень результатів; закономірність результатів; ініціативність. Це свідчить про те, що особи з високим рівнем емоційного інтелекту є більш ініціативними та будуть діяти, зважаючи на оцінку власних можливостей у кожній певній діяльності, очікуваний результат і обрану задачу. Тобто одним із головних мотивів буде сам результат діяльності й ставлення до нього. Для осіб із низьким рівнем емоційного інтелекту притаманний змагальний мотив і докладання вольових зусиль у діяльності, вони більш схильні отримувати логічні й очікувані результати, тобто вони більш орієнтовані на сам процес діяльності.

Таблиця 2 Відмінності в мотиваційному профілі осіб із високим і низьким рівнями інтелекту за методикою В.Є. Мільмана