Серед засновників гештальт-психології Курт Коффка (1886-1941), можливо, був найвинахіднішим. Він народився і виріс в Берліні і там же здобув освіту в місцевому університеті, проявивши винятковий інтерес до природничих наук і філософії. Надалі він вивчав психологію під керівництвом Карла Штумпфа і отримав докторський ступінь в 1909 році. У 1910 році Коффка почав своє тривале і плідне співробітництво з Вертгеймером і Келером в стінах Франкфуртського університету.

Стаття Коффки, що отримала назву "Перцепція: введення в гештальттеорії" (1922), містила основи гештальтпсихології, а також результати багатьох досліджень та їх оцінки. Головна причина, по якій засновники гештальтпсихології сконцентрували свої публікації на проблемі перцепції, була обумовлена самим духом часу: психологія Вундта, проти якої повстали прихильники нового вчення, отримала свою основну підтримку завдяки результатам досліджень відчуттів і сприймань, тому вони вибрали перцепцію як вихідний пункт для критики Вундта в його власній науковій цитаделі.

У 1921 році Коффка опублікував книгу "Основи психічного розвитку", присвячену формуванню дитячої психології яка мала успіх в Німеччині, і в Сполучених Штатах. У 1927 році він отримав місце професора у Смітовском коледжі в Нортхемптопе, штат Массачусетс, де пропрацював до своєї смерті. У 1933 році Коффка видав книгу "Принципи гештальтпсихології", яка виявилася занадто важкою для читання, і тому не стала основним і найбільш повним посібником з вивчення нової теорії, як на це розраховував її автор.

Дослідження розвитку сприйняття у дітей, які проводилися в лабораторії Коффки, показали, що у дитини є набір туманних і не дуже адекватних образів зовнішнього світу. Коффка приходив до висновку про те, що у розвитку сприйняття велику роль відіграє поєднання фігури і фону, на якому демонструється даний предмет. Він сформулював один із законів сприйняття, який був названий "трансдукцією". Цей закон доводив, що діти сприймають не самі кольори, але їхні стосунки.

Вольфганг Келер

Мислення в гештальт-психології

Гештальт-психологія виходила з вчення Ф. Брентано та Е. Гуссерля про інтенціональності свідомості. Головні представники - М. Вертгеймер, В. Келер, К. Коффка вони провели дослідження в області сприйняття, принципи яких були перенесені на вивчення мислення, а також - особистості (К. Левін). Дослідження охоплювали сприйняття, мислення, потреби, афекти, волю.

У гештальтпсихології експериментально досліджувалось також мислення (Келер, Вертгеймер, Дункер, Майєр).

Вертгеймер поширює цей принцип на рішення завдань людиною. Книга Макса Вертгеймера, присвячена проблемам продуктивного мислення, була опублікована вже після смерті її автора, в 1945 році. У ній він спробував застосувати гештальт-принципи навчання до питань творчого мислення людей, на основі припущення, що мислення здійснюється в термінах цілісного усвідомлення проблеми. При цьому він стверджував, що для успішного вирішення поставленого завдання ситуацію в цілому повинні добре уявляти собі і учень, і вчитель.

Вертгеймер вважав, що якщо викладач організує матеріал класних вправ у цілісну систему, то в його учнів легше проявиться інсайт, вони зможуть вловити суть проблеми і знайти її рішення. Вертгеймер продемонстрував, що як тільки принцип вирішення завдання засвоєний, він може застосовуватися і в інших ситуаціях.

Він приходить до висновку: "Мислення полягає в розсуді, усвідомленні структурних особливостей та структурних вимог, у діях, які відповідають цим вимогам і визначаються ними, і тим самим у зміні ситуації в напрямку поліпшення її структури. За Вертгеймером, умовне переструктурування ситуації - це вміння вміння відмовитися від звичних, сформованих у минулому досвіді і закріплених вправами шаблонів, схем, що виявляються неадекватними в іншій ситуації. Перехід на нову точку зору здійснюється раптово в результаті осяяння - інсайту. Підкреслюється, що, хоча мислення є єдиний процес, в його динаміці можна виділити етапи, послідовні фази.

Перша фаза - постановка завдання на основі умов; "перше-досягнення полягає саме в усвідомленні того, що тут є проблема. Бачення, правильної постановки проблеми часто набагато важливіше, аніж, рішення поставленої задачі".

Друга фаза - угруповання, реорганізація, структурування та інші операції у зв'язку з поставленим завдання.

Третій етап або фаза - виявлення структури шляхом інсайту.

Четвертий - знаходження шляхів реалізації відповідно до цієї структурою.

М. Вертгеймер вважав, що вирішення задачі, нова ідея з'являються в момент "схоплення" ситуації в її цілісності та повноті (інсайту). Механізмом продуктивного мислення слід вважати переструктурування проблемної ситуації в свідомості суб'єкта, не за елементами, а цілісно. Критика асоціанізму з боку гештальтпсихології здійснювалася через дослідження суттєвих відносин у проблемній ситуації, частини якої починають сприйматися в новому гештальті, у нових відношеннях. Було представлено низку принципових питань психології мислення: про специфіку продуктивного мислення, механізм створення нового в процесі мислення, співвідношення поступового та раптового в процесі розв'язання творчих завдань, про евристичні методи їх вирішення.

Продуктивне мислення Поняття "продуктивне мислення" трактується вченими по-різному. Більшість дослідників розуміють його як творче, креативне, евристичне мислення. Давньогрецький філософ Геракліт писав, що несподіване поєднання важливіше, ніж очікуване. З ним погоджується Т. Хатсон, вважаючи несподіване поєднання основою продуктивного мислення. Він стверджує, що при репродуктивному мисленні людина свідомо відтворює навчені думки і дії, тобто старі моделі, щоб досягти передбачуваних результатів, а в найкращому випадку намагається їх покращити. Продуктивне ж мислення - це створення нового. На думку М. Вертгеймера, це мислення інсайту, яке веде до народження нових ідей та вибухової зміни, що в свою чергу змінює наші погляди на світ.

Отже, продуктивне мислення - це один з видів мислення, що характеризується створенням суб'єктивного нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності щодо його утворення. Таке мислення характеризується високою новизною свого продукту, своєрідністю його отримання, суттєвим впливом на розумовий розвиток. Воно забезпечує самостійність розв'язання нових завдань, глибоке засвоєння знань, швидкий темп їх оволодіння та перенесення у відносно нові умови. Головною ознакою продуктивного мислення є можливість отримання нові знання у самому процесі, тобто спонтанно, а не шляхом запозичання їх ззовні. Також дане мислення має високу цінність, оскільки думки, образи і відчуття цілеспрямовані, відбувається пошук нових ідей, розв'язуються життєво важливі завдання.

Прикладом продуктивного мислення слугує наступна ситуація. Орангутанг не може дістати рибу, але поруч з ним лежить палка. Коли він зрозумів зв'язок між палкою і рибою, який можна використати - це продуктивне мислення. Продуктивне мислення розвивається, якщо: розв'язувати нестандартні завдання, знаходити нові підходи до стандартних завдань, самостійно вивчати навколишній світ.

Для того, щоб розвинути в собі продуктивне мислення, перш за все потрібно мислити конкретно. Порівняти: "я буду вчитися" і "я не буду прогулювати пари". Якщо перше висловлювання - узагальнено і найімовірніше ні до чого не приведе, то друге говорить про конкретний намір і є продуктивним.

Розглядаючи мислення Вертгеймер установив, що його дослідження мали не тільки академічний характер, вчений ставив ціль удосконалення шкільної 10 освіти. "Навчання повинно бути дійсно розвивальним, а не отупляючим, воно повинно орієнтуватися на сильні, а не слабкі сторони учнів. Поширені в шкільній практиці вказівки на механічні вправи, на заучування, на формування звичок діяти всліпу, оперуючи елементами і частинами, не бачити цілого, він рахував наслідком того, що в основі педагогіки, методики навчання й дидактики лежать асоціативна психологія і формальна логіка". Психолог Вертгеймер досліджував продуктивне мислення А. Ейнштейна (безпосередньо спілкувався з ним). Головним фактором думки А. Ейнштейна була "направленість", це відчуття спрямовувало вченого протягом всіх літ. Безумовно, за цією направленістю стоїть щось логічне, але в Ейнштейна воно було у вигляді деякого зорового образу.

Розглядаючи продуктивне мислення Г. Галілея, І. Ньютона, А. Ейнштейна, можна сказати, що їх думка будувалася на знаннях попередників, зокрема, на суперечливих знаннях. І. Ньютон вважав, що його заслуга в науці в тому, що він "стояв на плечах гігантів". Слід відмітити, що М. Вертгеймер був проти формальної інтерпретації процесу мислення як асоціації відчуттів, сприймання та інших елементів досвіду, логічного опису й аналізу розв'язку задачі як послідовності операцій, формального слідування дидактичним правилам: послідовність викладу, наглядність, механічного заучування знань, формальної діагностики розумового розвитку, формальної оцінки досягнень учнів у навчанні.

Размещено на Allbest.ru