Особливості розвитку психомоторики працівників патрульної служби міліції із застосуванням типових програм

Загалом стійкість щодо проявів психомоторних якостей - це активно-дійовий стан особистості та її певна поведінка в екстремальних умовах, що мобілізує сили з метою виконання будь- якого завдання для досягнення необхідного результату, в якому і визначається ефективність ризиконебезпечної діяльності.

Спостереження доводять, що ефективність сучасної професійної діяльності працівників патрульної служби міліції залежить від забезпечення їх високої емоційної стійкості. Виконання своїх професійних обов'язків, розв'язання поточних завдань, що виникають під час ризиконебезпечної діяльності, супроводжується високою відповідальністю працівників правоохоронних органів.

Захист життя та здоров'я громадян пов'язаний з постійним ризиком, з можливістю застосування спеціальних засобів та вогнепальної табельної зброї. Усі ці характеристики зумовлюють необхідність якісної підготовки працівників патрульної служби міліції до ефективного вияву психомоторних якостей в екстремальних умовах.

Другим показником емоційної стійкості в нашому дослідженні є помилка перебудови координації рухів письма в умовах змагань. За час формувального експерименту цей показник у досліджуваних зменшився з 103, 17±2, 45 до 97, 59±2, 24. Різниця між середніми арифметичними (5, 58±0, 18) статистично не достовірна р>0, 05.

Отже, сьогодні в системі службової підготовки працівників патрульної служби міліції заняття щодо формування емоційної стійкості і виконання своїх професійних обов'язків в екстремальних умовах не завжди дають необхідні результати і проводяться на не належному науково-методичному і практичному рівні.

Спостереження показують, що в більш широких виявах це призводить до формування репродуктивного способу розв'язання професійних психомоторних завдань. Обсяг і якість засвоєних суб'єктом професійних знань, умінь та навичок є недостатніми для дій в екстремальних умовах. У частини співробітників проявляється пасивність та низький рівень мотивації до службової діяльності. Помітними є і певні суперечності в професійній діяльності міліціонерів. Так, молоді співробітники патрульної служби прагнуть до особистісно-професійного розвитку, а правоохоронна діяльність блокує прояви ініціативи та творчості. Рівень вимог до професійної підготовки працівників патрульної служби міліції не співвідносяться з їх соціальним статусом, а також з системою морального та матеріального стимулювання. Співробітники патрульної служби міліції прагнуть до підвищення свого особистісно-професійного рівня підготовленості, але постійні позапланові завдання, відсутність умов для належного відпочинку, ненормований робочий день, несення служби переважно в вечірній та нічний час, висока завантаженість зашкоджують реалізації їх планів.

Інформативним показником готовності суб'єкта до прояву психомоторних якостей в екстремальних умовах є здатність до переробки інформації, яку ми вивчали за кількістю правильно простежених ліній методики «переплутані лінії» (ступінь концентрації зорової уваги) в умовах дефіциту часу. За 14 тижнів участі у формувальному експерименті досліджувані збільшили кількість правильно простежених ліній з 17, 14±0, 23 до 17, 92±0, 39 (табл. 1). Різниця між середніми арифметичними (0, 78±0, 11) статистично не достовірна р>0, 05.

Подолання недоліків переробки інформації в умовах дефіциту часу неможливе без цілеспрямованої роботи з формування відповідного рівня концентрації уваги як динамічної складової системи психічних пізнавальних процесів.

Другим показником здатності до переробки інформації є кількість помилок при простежуванні ліній в умовах дефіциту часу. За час формувального експерименту цей показник в досліджуваних зменшився з 3, 02±0, 20 до 2, 69±0, 17 помилок. Різниця між середніми арифметичними (0, 33±0, 08) статистично не достовірна р>0, 05.

Враховуючи психологічні особливості та сутність професійної діяльності міліціонера патрульної служби, можна стверджувати, що його готовність до прояву психомоторних якостей в екстремальних умовах є складовою загальної готовності. Остання, як вже зазначалось є комплексним, динамічним психічним утворенням. Загальна психологічна готовність складається з низки компонентів: мотиваційного, орієнтаційного, емоційно-вольового, особистісно-операціонального, оціночно-рефлексивного. Мотиваційний компонент ми розглядали як систему мотивів, що спонукає особистість до професійної діяльності, активізує та скеровує міліціонера патрульної служби на досягнення бажаних результатів у своїй ризиконебезпечній діяльності. Орієнтаційний компонент співробітників міліції визначався нами за сформованістю психічних пізнавальних процесів. Емоційно-вольовий компонент суб'єкта професійної діяльності характеризувався нами за емоційним фоном і вольовими рисами, відповідальним ставленням до виконання своїх службових обов'язків, наполегливістю у досягненні професійно значимої складної мети, функціонуванням навичок емоційно-вольової саморегуляції, позитивними емоціями від ефективних результатів своєї діяльності. В особистісно-операціональний компонент готовності ми включали необхідні для успішної службової діяльності в ризиконебезпечних умовах професійні якості (самоконтроль, тип нервової системи, дисциплінованість, відповідальність, емпатійність, альтруїзм, комунікабельність, тактовність), а також рівень розвитку професійних знань, умінь і навичок. Оціночно-рефлексивний компонент виявлявся нами за самоаналізом співробітниками патрульної служби результатів власної професійної діяльності. Проте перераховані загальні, типові компоненти готовності суб'єкта до діяльності, за якими ми спостерігали, кількісно нами не вивчалися.

Важливим спеціальним показником готовності суб'єкта до прояву психомоторних якостей в екстремальних умовах є точність рухів. За 14 тижнів формувального експерименту досліджувані покращили точність відтворення просторових характеристик рухів ходьби на 7 метрів з 17, 01±0, 96 до 15, 62±0, 87 см (табл. 1). Різниця між середніми арифметичними (1, 39±0, 16) статистично не достовірна р>0, 05.

Ми враховували те, що співробітники патрульної служби міліції, які безпосередньо розв'язують завдання по охороні громадського порядку, здійснюють значні переміщення, тривалий час знаходяться у русі, вирішують конфліктні ситуації між громадянами, затримують порушників правопорядку і злочинців, забезпечують дотримання законності в місцях масових заходів - виконують значну кількість психомоторних дій.

У зв'язку з цим проблема підвищення рівня психомоторних можливостей кадрового складу патрульної служби міліції стає ще більш гострою. Співробітники, що діють в ризиконебезпечних умовах, повинні володіти певним набором координаційних можливостей, необхідних для виконання професійних психомоторних дій, що відповідають специфіці роботи. Отже, вони мають володіти і такими психомоторними якостями, які будуть сприяти ефективному виконанню професійних обов'язків.

Одним із таких показників психомоторного розвитку суб'єкта є точність його реакції на об'єкт, що рухається. У обстежуваних за час формувального експерименту цей показник покращився з 0, 013±0, 001 до 0, 011±0, 001 с (табл. 1). Різниця між середніми арифметичними (0, 002±0, 001 с) статистично не достовірна р>0, 05.

Відповідно до професійних вимог, ми проводили розвиток психомоторних якостей працівників патрульної служби міліції, який здійснювався у процесі оперативно-службової діяльності та під час занять з фізичної і психологічної підготовки. Від успішності цього розвитку залежить ефективність розв'язання службових завдань і кінцевий результат роботи суб'єкта в екстремальних умовах.

Проте, аналізуючи роботу органів внутрішніх справ, спостерігаємо, що якість виконання службових обов'язків змінити досить складно. На це вказують, зокрема: низькі показники фізичної та психологічної підготовленості, плинність кадрів, непоодинокі випадки порушення дисципліни та законності серед співробітників патрульної служби міліції. Тобто існує потреба оптимізації й активізації процесу фізичної та психологічної підготовки, з метою вироблення необхідних для служби психомоторних якостей шляхом цілеспрямованого впливу на працівника.

У досліджуваних показники швидкості (біг 100 м) за час участі у формувальному експерименті зросли з 13, 68±0, 08 до 13, 57±0, 07 с (табл. 2). Різниця між середніми арифметичними (0, 11±0, 04 с) статистично не достовірна р>0, 05.

Таблиця 2. Зміни прояву психомоторних якостей та ефективності діяльності в екстремальних умовах досліджуваних після 14 тижнів тренувальних занять