Роль психології в педагогічній діяльності

Размещено на http://allbest.ru

Етапи самовиховання

Самовиховання -- свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у собі позитивних рис і подолання негативних.

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.

Важливий аспект самовиховання -- логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху в цій справі. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу. Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця і таким чином переконуються, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Процес самовиховання тривалий і охоплює кілька етапів.

Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються, щоб вихованець усвідомив, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання -- і його особиста справа, і справа суспільства.

Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб.

Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця.

Для здійснення виховної роботи відповідно до розглянутих етапів самовиховання класний керівник повинен чітко її планувати.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою.

Прийом самопереконання Його суть полягає в тому, що учневі пропонують у певній конкретній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, правильно чи неправильно він вчинив, або в конфліктній ситуації переключити думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли.

Прийом самонавіювання. Його пропонують використовувати у випадках, коли необхідно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судженням «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися.»

Прийом самопідбадьорювання. Він ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюеться у власних билах та можливостях

Прийом самозаохочення. Застосовують у випадках, коли учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. До них вдаються, коли необхідно подолати негативні риси особистості

Прийом самопримусу. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, з лінощами

Прийом самоаналізу Йому належить вирішальна роль у самовихованні. Він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку,,

Практичні прийоми. До них, зокрема, належить прийом «крок уперед» -- щоденне планування діяльності на наступний день. Доповнює його прийом «оцінювання прожитого дня» -- аналіз учнем своїх дій, вчинків та недоліків.

Прийом «правила моєї поведінки» Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки о Привчає до виконання своїх обов'язків.

Прийом самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, чверть, півріччя або рік, залежно від того, які риси особистості він прагне сформувати чи подолати і в який термін

Прийом «упізнай себе». Має характер гри учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, той впізнає себе. а товариші доповнюють цю характеристику.

Прийоми «самохарактеристики» та «взаємохарактеристики». Полягають у тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, це привчає учнів до самоаналізу і дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

Перевиховання: суть, функції, етапи, принципи

Перевиховання -- виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення -- складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають з часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному, впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічно занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.

Важковиховувані діти байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки, дисципліну. Їм притаманні грубість, нечесність. Педагогічно занедбаніпідлітки негативно ставляться до навчання й суспільне корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й норми моралі. Підлітки-правопорушникиперебувають на обліку в Службі у справах неповнолітніх або направляються до спеціальних навчальних закладів для їх виправлення у спеціальних умовах. Неповнолітні злочинці-- педагогічно занедбані підлітки та юнаки, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й за рішенням суду направлені до виховно-трудових колоній на виправлення.

Індивідуальні особливості важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня виявляються у специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду та інших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спрямованість, залежать зміст і методика виховного впливу та наслідки перевиховання. Виправити людину -- означає сформувати в неї установку на виправлення і суспільне корисні мотиви поведінки, виробити життєву перспективу, розвинути позитивні інтереси, виховати здорові потреби.

Причини появи таких категорій неповнолітніх пов'язані з недоліками та помилками сімейного, шкільного виховання, аморальними явищами середовища, згубним впливом низькопробної кінопродукції, літератури, порнографії тощо.

Перевиховання здійснюють поетапно.

На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. На цьому етапі учень переживає сам факт свого незвичного становища в колективі. Ці переживання можуть посилюватися новими умовами життя, переведенням до іншого класу, розмовою з вихователем, що змушує його замислитися над своєю поведінкою, відчути провину.

У результаті самоаналізу і самооцінки поведінки в такого учня з'являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє собі шляхів виправлення. Мотиви такого бажання поки що примітивні -- якнайшвидше змінити своє становище в колективі, але ще не усвідомлюються недоліки і не відчувається потреба в самовихованні. Відбувається боротьба мотивів поведінки: щойно сформовані мотиви натрапляють на опір старої системи мотивації. Згодом позитивні мотиви змінюються і перемагають, проте так буває не завжди. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги вихованця над собою допоможе йому подолати внутрішні конфлікти, зміцнить позитивну мотивацію поведінки.

На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. На цьому етапі учень не виявляє особливої активності, й процес перевиховання спочатку відбувається повільно. Це пов'язано з тим, що учень насторожено і з недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Нерідко такі учні не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед має бути спрямована на подолання психологічного бар'єру, перебудову самосвідомості й самооцінки таких учнів, формування у них готовності до виправлення.

Унаслідок виховного впливу учень починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. Звісно, дається взнаки сформований динамічний стереотип попередньої поведінки, який конфліктує з вимогами шкільної поведінки і колективу. Під впливом порушників дисципліни у такого учня часом закрадаються сумніви в правильності обраного шляху. Тому важливо розібратися в суперечливій поведінці учня, не карати його суворо, щоб не зірвати перших спроб на шляху до виправлення.

На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи його до виконання різних доручень, до участі в житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань. Мотиви правильної поведінки набувають високого морального змісту. Учень отримує моральне задоволення від перемоги над собою, у нього з'являється впевненість у власних силах, бажання діяти так само й надалі.

На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Зрозуміло, що час переходу до конкретного етапу перевиховання для різних категорій вихованців неоднаковий, залежить від рівня педагогічної занедбаності учня, його ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі та ін.

Особливої уваги потребує період, коли педагогові вдалося зруйнувати систему помилкових поглядів і переконань такого учня, оскільки у його свідомості виникає «порожнеча», яку слід заповнити позитивними уявленнями та поняттями,

Етапи перевиховання органічно пов'язані між собою. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці». На всіх етапах слід дотримуватися певних вихідних положень (принципів), які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з цією категорією неповнолітніх і допомагають педагогам правильно спрямовувати свою діяльність, творчо підходити до організації виховного процесу та підвищувати його ефективність.

Специфічними принципами перевиховання є:

Поєднання переконання з примусом. Передбачає використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості -- що вищий рівень свідомості, то більша частка методів переконання, і навпаки.

Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть пізнати моралі гуманізму, якщо не відчують гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Передбачає виявлення в такого учня не лише негативних, а й позитивних якостей, на які спираються у процесі перевиховання.

Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів. Йому не слід дорікати перед колективом, що він не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршими, справдити «прогнози» вихователів.

Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключає вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, «по гарячих слідах», адже в такому стані ні педагог не може виявити об'єктивність, ні учень зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А. Макаренко пропонував «відстрочену бесіду», яка дає вихованцеві можливість «охолонути», обдумати свій вчинок, а педагогові -- підготуватися до розмови.

Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. Полягає у не «вип'ячуванні» негативних рис особистості, зосередженні уваги на формуванні позитивних якостей.

Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих наставників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними людьми.

Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійснюють у загальному процесі навчально-виховної роботи школи із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загально-педагогічних методів виховання, враховуючи при цьому специфічні особливості його особистості, ставлення до виховних впливів і до власного виправлення. самовиховання школяр навчання педагогічний

Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, педагог повинен пам'ятати, що:

а) переорієнтація поглядів і переконань вихованця передусім залежить від рівня його розвитку; якщо він не може зрозуміти сутності суджень педагога, його важко переконувати;

б) швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів та переконань залежить від їх стійкості, тому необхідно організувати життя і діяльність вихованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала;

в) знання педагогом помилкових поглядів виховання дає змогу добре аргументувати свої докази, переконувати учня та його однодумців;

г) переконуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише погодився з педагогом, а й прийняв і зрозумів справедливість його аргументів;

ґ) пропонуючи вихованцеві нову програму життя та діяльності, слід вказати йому шляхи її досягнення, викликати і зміцнювати інтерес до неї;

д) у процесі переконування важливо впливати не тільки на його розум, а й на емоційну сферу, викликати переживання за своє становище, спонукати до роздумів над поведінкою;

е) переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, настрій колективу, не пропускати таких психологічних моментів, коли учень відвертий, схильний сприймати настанови педагога;

є) успіх переконування багато в чому залежить від упевненості самого педагога в можливості перевиховати учня, коли він вірить у корисність своєї праці, виявляє витримку, терплячість, такт, уміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

Саморозвиток особистості психолога

Перша ланка у процесі саморозвитку особистості психолога - це пізнання тих специфічних вимог, які до психолога його, оцінка своїх знань, умінь і якостей, визначення міри відповідності вимогам професії.

Друга ланка - усвідомлення тих змін, котрі необхідно зробити у своїй особи і розробка програми дій при цьому.

Третя ланка - реальна саморазвивающая діяльність, свідомі та навмисні дії психолога, розраховані самозмінювання. У цьому головне - освоєння способів самовоздействия.

На початковому етапі знають психолог удосконалює свої вміння:

Пізнавальні, куди входять вміння бачити й розуміти людей, їх внутрішньо стан, вміння орієнтуватися у одержуваної інформації, вміння контролювати своє психічне й фізичне стан, регулювати свою поведінку.

Конструктивні вміння включають вміння передбачати результати діяльності як зрадництво своєї, і інших.

Коммуникативные вміння складаються з умінь розуміти іншу людину, встановлювати правильні стосунки з тими, ким спрямоване вплив, з партнерами стосовно діяльності і з тими, хто виступає на ролі керівників даної системи (тобто. взаємовідносини по "горизонталі" і з "вертикалі").

Информативные вміння беруть у основному мовну діяльність психолога.

Організаторські вміння містять у собі організацію інформацією процесі її повідомлення, організацію своєї діяльності та поведінки у процесі взаємодії з людьми, і навіть облік, контроль, перевірка виконання, встановлення індивідуальної відповідальності клієнта.

Про рівень оволодіння психологом самовихованням як специфічної діяльністю можна зважити на те, як і здійснює такі дії:

Целеполагание: вибір особистістю значимих цілей і завдань самозмінювання.

Планування: вибір дій, що дозволяють досягти поставленої мети і завдань.

Опанування коштами Німеччини та способами самовиховання.

Самоконтроль: порівняння досягнутих результатів з очікуваними.

Опанування зазначеними діями справа тривала і поступовий, можна говорити про різноманітні рівнях становлення психолога суб'єктом самовиховання.

У першому рівні потреби у самовихованні, цієї мети ще було конкретного змісту. Вони лише у вигляді деякого бажання стати краще. Психолог діє наслідуючи когось чи по чиїмось радам. Самовоспитание першою рівні має навчальний характер.

З другого краю рівні целеполагание стає конкретнішим. Психолог ставить собі певні завдання саморозвитку. Але це завдання стосуються не всієї особистості цілому, а якихось приватних якостей і умінь. Психолог виявляє активність у визначенні цілей самозмінювання, набуває вміння по самовихованню. Раз у раз він звітує собі про перебіг і результатах своєї роботи.

На рівні психолог самостійно й більше всебічно аналізує і гранично конкретно формулює мети самовиховання, усвідомлює можливості реалізації у процесі практичної роботи. Самостійно здійснюється і планування, намічаються шляху й кошти самозмінювання, перебувають оригінальні прийоми роботи з себе.

Названі вміння можуть реалізовуватися психологами різних рівнях професійної компетентності. Залежно від результатів варто виокремити такі рівні професіоналізму:

репродуктивний - цьому рівні психолог вміє переказати іншим те, що знає сам, й, оскільки знає сам;

адаптивний - у якому психолог вміє як передати інформацію, а й трансформувати її стосовно особливостям об'єкта, з яким має справу;

локально-моделирующий - коли психолог вміє як передавати і трансформувати інформацію, а й моделювати систему знань з питань;

системно-моделирующий знання - коли психолог вміє моделювати діяльність, формує систему знань.

За підставу даній класифікації взято оперування знанням. І кожен нового рівня діяльності включає у собі попередній разом із тим характеризується якісним зміною у структурі знань і умінь психолога.

Поведінкові прояви психолога пов'язані особливостям його професійного самосвідомості, а точніше - з рівнями його розвитку Динаміка розвитку професійного самосвідомості особистості психолога відбивається у проходженні наступних його рівнів: регулятивно-прогматического, еґоцентричного, стереотипно-зависимого і субъективно-универсального.

Регулятивно-прогматический характеризується ситуаційними аспектами самосвідомості, тобто. психолог прив'язаний до ситуації, виконуючи лише службову роль. Це дає можливість людині лише мінімальний ступінь адаптуватися до ситуації та регулювати свою поведінку.

Эгоцентрический рівень у якому вихідним моментом є особиста вигода, зручність, престижність тощо. Інші розглядаються або як чинники, які б самоактуалізації ("зручні мені"), або як що перешкоджають їй ( "погані"), або як індиферентні ("не заважають мені"). Такий похід до завданню самореалізації в остаточному підсумку тупиковим. Такий психолог неспроможна вирватися межі еґоцентричного рівня личностно-смысловой сфери. Його Я- ставлення виявляє явну деформацію. Вдоволення собою і своєю діяльністю сягає максимального значення й перетворюється на свою протилежність, що руйнує систему саморегуляції. І це веде до ще більшою деформаціям самосвідомості.

Стереотипно-залежний рівень самосвідомості у якому життєдіяльність людини визначається її близьким оточенням чи люди, що їх ставить вище себе. Коли попередньому рівні, інший постає як річ, як задля досягнення эгоцентрических цілей, то, на цьому рівні люди діляться у своїх", які мають саме цінністю, і "чужих", позбавлених цінності. Внаслідок цього стає втрата творче начало і неминуче виникнення залежність від ціннісної орієнтації значимих інших. І це, своєю чергою, гальмує процеси глибокої рефлексії і сприяє пошуку конструктивних способів подолання труднощів.

Суб'ективно-универсальный рівень це найвищий щабель професійного самосвідомості. Її головні характеристики пов'язані з м'якою внутрішньою спрямованістю особи на одне створення таких результатів (продуктів діяльності, спілкування, пізнання), які принесуть однакову благо іншим, суспільству, людству загалом.

Такий психолог будує систему відносин із людьми, засновану складанні їх як саме цінності й схоже ставлення складається в нього себе, у своїй праці розвиває себе, немов особистість і професіонала. Шлях цей нескінченний.

Педагогічна творчість

Основний зміст діяльності викладача включає у собі виконання кількох функцій -- навчальною, котра виховує, організуючою і дослідницької. Вони сприймаються у єдності, хоча в багатьох одні висять з інших. Найбільш специфічно для викладача вищій школі поєднання педагогічної і з наукового діяльності; дослідницька робота збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.

Педагогічні мети часто спонукають до глибоким узагальнень і систематизації матеріалу, більш ретельним формулюванням основних ідей висновків, до постановки що уточнюють запитань і навіть до породженню гіпотез.

Якщо педагогічна діяльність не підкріплена науковою працею, швидко вгасає професійне педагогічне майстерність. Професіоналізм таки виявляється у умінні побачити й формулювати педагогічні завдання з урахуванням аналізу педагогічних ситуацій і визначити оптимальні способи їх вирішення.

Як і будь-якому вигляді творчості, у педагогічній діяльності своєрідно поєднуються діючі нормативи і евристично знайдені самостійно. Творча індивідуальність педагога -- це найвищий характеристика своєї діяльності, як і творчість, вона міцно пов'язана з його особистістю. Праця викладача становить три компоненти: педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, особистість.

Особистість -- стрижневою чинник праці, визначає її професійну позицію у школи й у педагогічному спілкуванні. Педагогічна діяльність -- це технологія праці, педагогічне спілкування -- його клімат і атмосфера, а особистість -- ціннісні орієнтації, ідеали, внутрішній сенс роботи викладача.

Сучасність пред'являє дедалі більше жорсткі урбаністи і різнобічні вимоги до школи. Вони незмірно зростають при неминуче виникненні ринку молодих фахівців, розвитку ступеневої освіти, внутрішньодержавної і держави-лідери міжнародної акредитації вузів і фахівців.

Педагогічна діяльність -- це професійна активність педагога, з допомогою різних дій вирішального завдання навчання дітей і розвитку студентів (навчальна, що виховує, організаторська, управлінська, конструктивно-диагностическая).

Така активність включає у собі п'ять компонентів: гностичний, вирішальний завдання отримання й накопичення нових знання законах й механізми функціонування педагогічної системи, проектировочный, пов'язані з проектуванням цілей викладання курсу і шляхів її досягнення; конструктивний включає дії з відбору і композиційному побудові змісту курсу, форм і методів проведення занять; організаційний вирішує завдання реалізації запланованого; комунікативний включає у собі дії, пов'язані з впровадження педагогічно доцільних відносин між суб'єктами педагогічного процесу.

Якщо цілі й завдання, зміст, норми і, запропоновані педагогічної системою є зовнішніми об'єктивними складовими діяльності педагога і визначного науковця, то методи і засоби науково-педагогічної діяльності носять индивидуально-субъективный характер. Їх застосування залежить спроможності кожного викладача.

Хоча професіональні здібності виявляється у діяльності фахівця вищій школі нерівномірно, та їх прийнято розглядати, як комплекс -- поєднання, і навіть структуру властивостей особистості, соотносящихся з певною діяльністю.

Крім складних спеціальних здібностей чималу роль грають В.Гвоздицький і елементарні загальні здібності, такі як спостережливість, якості промови, мислення, уяву ставляться до необхідних у педагогічному праці, якщо у якого ними фахівець швидко і з допомогою розпізнає суттєві ознаки педагогічної системи, науки, що протікають у яких процесів і оцінює їх роботи з метою управління.

Педагогічні здібності зазвичай мають до структури аналізованих нижче організаційних і гностичних здібностей, хоча ці здібності можуть існувати окремо друг від друга: є вчені, позбавлених здібності передавати знання іншим, навіть пояснити те, що нею самою добре зрозуміло; педагогічні здібності, потрібні для професора, читає курс студентам і ж вченого -- керівника лабораторії різні. Ф. М. Гоноболин дає такі властивості особистості, структура яких, на його думку, і як власне педагогічні здібності:

ь здатність робити навчальний матеріал доступним;

ь творчість у роботі;

ь педагогически-волевое впливом геть учнів;

ь здатність організувати колектив учнів;

ь інтерес і любов про дітей;

ь змістовність і яскравість промови, її образність і переконливість;

ь педагогічний такт;

ь здатність зв'язати навчальний предмет з життям;

ь спостережливість;

ь педагогічна вимогливість;

До супутнім властивостями особистості педагога ставляться: організованість, працездатність, допитливість, самовладання, активність, наполегливість, зосередженість і розподіл уваги.

Досліджуючи природу і генезис професійного самосвідомості особистості, О.В.Москаленко розглядає чотири генеральних чинника:

· мотивація до досягнення високого рівня професійного майстерності;

· професійне субъективно-ориентированное навчання;

· спрямованість особистості на оволодіння даної професією;

· оптимальний тимчасової проміжок.

За ступенем впливу на результативність формування оптимуму професійного самосвідомості чільне місце займає мотивація (30%), ступінь впливу навчання (26%), спрямованості особистості (28%), часу (16%).

Високе значення факторних навантажень свідчить про великому вплив всіх представлених чинників в розвитку генерального чинника мотивації і цілісності досліджуваної структури.

Наведемо частина зведеної таблиці ієрархії чинників формування оптимальний рівень професійного самосвідомості для генерального чинника мотивації (чинники згруповані по спадаючій ступеня значимості).

До переліку значимих психолого-акмеологических чинників професійного розвитку особистості, з погляду, теж можна включити ті, які реально впливають на навчальні досягнення студентів Вуза:

ь потреба у досягненнях, престиж знань;

ь личностно-деловые, професійно важливі якості;

ь потенціал особистості, зокрема високі профессионально-личностные стандарти, потяг до знань, до розширення свого кругозору;

ь особливості мотивації навчальної діяльності студентів, рівень його розвитку.

Размещено на Allbest.ru