Теоретичні підходи до класифікації проявів особистісних деформацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні підходи до класифікації проявів особистісних деформацій

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасна глобалізація соціально-економічних та політичних проблем обумовлює перебування людини у постійній напрузі, стресі, тривозі, що негативно відображається на її психологічному здоров'ї та особистісному розвитку. Знаходячись під таким тиском, особистість людини неминуче зазнає змін. Негативні зміни можна визначити як особистісні деформації. Особистісні деформації - це викривлення, зміна якостей і властивостей особистості під впливом тих чи інших факторів. Механізм утворення та розвитку деформації полягає у тому, що спочатку виникають тимчасові негативні психічні стани і установки, потім починають зникати позитивні якості. Пізніше на місці позитивних властивостей утворюються негативні психічні якості, що змінюють особистісний профіль особи [1].

Аналіз основних досліджень і публікацій. Широко представлені теоретико-методологічні аспекти особистісної деформації фахівця під впливом професії у дослідженнях таких вчених: А.Н. Баженова, С.П. Безносов, В.Л. Бозаджиєв, В.В. Бойко, Н.Е. Водоп'янова, Т.В. Зайчикова, Є.Ф. Зеєр, Б.Д. Новіков, С.Д. Максименко,

А.К. Маркова, В.І. Ковальчук, Т.І. Ронгінська, О.О. Рукавишніков, Д.Г. Трунов, Т.В. Форманюк, Т.С. Яценко та ін. Деякі з цих дослідників дійшли висновку про те, що певні деформації з'являються ще задовго до безпосереднього «зіткнення» особи з власною професійною діяльністю, і, як правило, обумовлені вони особистісними якостями. Тому необхідним є детальне вивчення власне деформацій особистості та визначення їх проявів.

Виклад основного матеріалу. Для забезпечення ранньої діагностики та профілактики деформацій особистості є необхідним створення психологічного портрету деформованої особистості. Не дивлячись на актуальність та розповсюдженість даних досліджень, у психолого-педагогічній літературі відсутній єдиний профіль деформованої особистості, за яким можна б було діагностувати та класифікувати наявність деформацій у особи. Систематизувати різноманітність проявів викривлень досить важко через те, що їх поява, розвиток та варіативність залежить від широкого спектру чинників. Так, інтенсивність та специфіка проявів деформацій може відрізнятись у особистостей з різним видом та ступенем деформованості. Наприклад, найбільш дослідженим є вид професійної деформації, за якої якості, що зазнають викривлень, залежать від специфіки професії і є характерними для більшості людей цієї спеціальності (працівники правоохоронних органів характеризуються наявністю синдрома «асоціальної перцепції», слідчі - правової підозрілості, адвокати - професійної виверткості, педагоги - авторитарності, педагогічної індиферентності, монологізма і т.д.).

В окремий вид деформацій особистості Ж.П. Павлова [6] відносить професійно-учбову. У її статті «Типологія деформацій професійно-педагогічної ідентифікації студентів молодших курсів» можна знайти класифікацію проявів деформацій особистості студентів в залежності від виду деформації. Так, на її думку, статусні деформації можуть проявлятись у хибному розумінні соціального статусу обраної професії чи у відмові від ідентифікації з професійною роллю. До проявів статусних деформацій вона відносить: ідентифікація з іншою професійною групою, ідеалізація майбутньої професії, професійний маргіналізм, інгруповий фаворитизм, сублімація, боязнь педагогічної діяльності. Рольові деформації можуть проявлятись як у непродуктивному виконанні професійних дій, так і в нездатності студента співвіднести свої особистісні особливості з професійною роллю. Для таких деформацій характерні: прагматизм, авторитаризм, підвищена агресивність, алгоритмізація професійних дій, предметний егоцентризм, підміна професійної ролі особистісною, підміна особистості студента професійною роллю. Проектні деформації проявляються у консерватизмі, відмові від професійного самовдосконалення, обміну досвідом, спілкування з колегами або у неправильному визначенні проектних орієнтирів. До них відносять: псевдопрофесіоналізм, інформаційна пасивність, уособлення, прожектерство, невиправдане заниження цілей професійного зросту, своїх можливостей, звуження особистості до професійного світу [6, с. 80-81].

Є.І. Сапего виділила найбільш яскраво виражені прояви деформацій особистості студента: догматизм (включає в себе наявність твердих незмінних установок у мисленні, що приймаються без критичного переосмислення і сумнівів, ригідність при сприйнятті нової суперечної інформації); домінантність (характеризується наявністю жорсткої рольової установки на керування іншими людьми, їх пригнічення і підкорення, прагненням і здатністю займати у групі головуюче положення і диктувати іншим свою волю); негативізм (у значенні песимізму) - проявляється у думках, що автоматично виникають, і спрямовані на пошук негативних тенденцій у різних ситуаціях, явищах, у собі та інших людях, перебільшення ступеню негативних подій, що відбуваються, над позитивними [9, с. 71].

Є.В. Руденський [7] вважає, що базовою характеристикою деформованої особистості, що навчається, є суб'єктна дезінтеграція. Він розробив типологію деформованої особистості, в якій кожен тип характеризується своїми специфічними проявами та причинами, що призвели до викривлень особи. Усі викривлення проаналізовані через семифакторну модель типології деформованої особистості. Розглянемо їх більш детально.

Перший психологічний тип конформіської деформації особистості (тип деформації особистості - деперсоналізація) проявляється так:

1. Самоставлення - соціально незахищена, потребуюча постійної підтримки людина, що усвідомлює дефіцит своєї соціальної компетентності, але не має можливості його ліквідувати.

2. Ставлення до інших - ідеалізація людини, яка забезпечує підтримку, бере на себе відповідальність за конформіста.

3. Переконання - мають трьохрівневу структуру: глибинні - захищають визнання своєї неспроможності досягати самоефективності без постійної підтримки та допомоги інших людей; умовні - характеризують впевненість у тому, що конформізм є необхідною і найважливішою умовою власного персонального існування; інструментальні - виявляють прагнення повної відмови від самостійності та відповідальності за свою долю.

4. Основа стагнації адаптаційного конфлікту - страх бути знедоленим або отримати відмову у соціальній підтримці.

5. Інтерсуб'єктна стратегія - демонстрування своєї покірливості, преклоніння перед авторитетом інших та їх компетентністю.

6. Інтросуб'єктна стратегія - культивування у своїй свідомості залежних відносин як необхідності для нормальної адаптації.

7. Джерело фрустрації - хвилювання через можливий розрив відносин з соціальним донором. Це визначає постійне перебування деформованої особистості в стані емоційно-деструктивної напруги.

- Психологічний профіль інфантильної деформації особистості (тип деформації - деіндивідуалізація):

1. Самоставлення - відображає ставлення до себе як соціально незрілої та соціально непристосованої особистості, що має некомпетентність в основних сферах життєдіяльності.

2. Ставлення до інших - як до критично налаштованих, незацікавлених, спрямованих на приниження гідності деформованої особи.

3. Переконання: глибинні - принижують особистісні якості і рівень компетентності; умовні - викликають постійне прагнення до уходу від глибинних міжособистісних відносин для приховання власної некомпетентності і незрілості; інструментальні - визначають розвиток стратегії уникання відповідальності і ситуацій невизначеності.

4. Основа стагнації адаптаційного конфлікту - страх розкриття та стигматизації власної особистісної незрілості та некомпетентності.

5. Інтерсуб'єктна стратегія - уникнення ситуації порівняння та оцінювання.

6. Інтросуб'єктна стратегія - пригнічення власних інтересів та прагнень.

7. Джерело фрустрації - інтерактивна деривація, страх критики зі сторони значимих людей, страх невдач, інтроспективного інсайту.

У працях Г. Олпорта, К. Хорні, Е. Еріксона даний тип деформації особистості - деіндивідуалізація, розглядається як деструкція людини і характеризується такими проявами: звуження можливості адекватного ставлення до оточуючої дійсності; відсутність навиків встановлення адекватних відносин з іншими; емоційна нестійкість; незнання самого себе; небажання нести відповідальність за себе; втрата смислу життя; прагнення до швидкого задоволення власних потреб за мінімальних зусиль.

- Психологічний профіль аномічної деформації особистості (тип - дезінтеграція особистості):

1. Самоставлення - дифузне, поєднуються уявлення про себе як про самодостатню та вразливу особистість.

2. Ставлення до інших - пов'язано з уявленням про інших людей як про інструменти та засоби досягнення власних цілей.

3. Переконання: глибинні - відображають страх перед необхідністю ціннісного самовизначення; умовні - засновані на ідеях ритуалізації як умови збереження адаптивного стану; інструментальні - відтягування дій, що необхідні для функціонування особистості.

4. Основа стагнації адаптаційного конфлікту - відсутність ціннісних орієнтацій, критеріїв їх значимості, що пов'язано з дефіцитом соціальної та інтелектуальної зрілості.

5. Інтерсуб'єктна стратегія - спрямована на збереження незалежності і одночасно на пошук захисника.

6. Інтросуб'єктна стратегія - приховане непідкорення вимогам соціального функціонування.

7. Джерело фрустрації - гнів, що стримується, та пов'язаний із свідомою необхідністю діяти під контролем цінностей, що є нав'язаними та суперечливими для особистості.

- Психологічна характеристика особистості з маргінальною деформацією (тип - дереалізація особистості):

1. Самоставлення - невпевненість у собі, дифузія ідентичності;

2. Ставлення до інших - відсторонена недовіра.

3. Переконання: глибинні - пов'язані з усвідомленням власної вразливості; умовні - спрямовані на необхідність припиняти будь-які форми активності як ті, що не мають цінності для особистості та її самореалізації - відмова від самореалізації; інструментальні - постійна готовність перейти на примітивні форми психологічного захисту.

4. Основа стагнації адаптаційного конфлікту - стан оперативної готовності захищати власне небажання активно діяти та самостверджуватись.

5. Інтерсуб'єктна стратегія - ухід від активної взаємодії з людьми, перехід на систему комунікативних ритуалів, що забезпечують вітальний рівень функціонування.

6. Інтросуб'єктна стратегія - ухід у світ віртуальності, ілюзій.

7. Джерело фрустрації - усвідомлювана неможливість самоствердження.

Викривлення особистості можуть не залежати від виду її діяльності, такий вид деформацій називається власне особистим. Прояви даного виду залежать від індивідуальних якостей людини (фізіологічних та психологічних). Класифікація проявів у даному випадку будується в залежності від змін в особистісних структурах (деформація спрямованості особистості, її здібностей та характеру). У дослідженні К.Г. Юнга деформація спрямованості особистості розглядається як наслідок домінування екстравертної або інтровертної установки. За домінування екстравертної установки деформації проявляються в гіперболізації об'єктивно даного, зовнішніх фактів або традиційних ідей. І навпаки, за інтроверсії значимості набуває виклад суб'єктивної ідеї, початкового символічного образу, а факти мають другорядне значення [10, с. 464]. До найбільш яскравих проявів деформацій характеру можна віднести акцентуації характеру. А.Є. Личко [4] надає визначення акцентуаціям характеру як надмірне посилення окремих рис характеру, що призводить до відхилень (в рамках норми) в психології та поведінці, які межують з патологією. На думку дослідника, акцентуацію можна визначити як дисгармонічність розвитку характеру, гіпертрофовану вираженість окремих його рис, що обумовлює підвищену уразливість людини стосовно певного роду впливів і ускладнює її адаптацію в неспецифічних ситуаціях.

Характеризувати прояви особистісних деформацій можна також за їх локалізацією. Так, наприклад, для загальної деформації характерним є негативне змінення усієї соціально-психологічної структури особистості (негативні перетворення зачіпають усі (свідомі та підсвідомі) компоненти: психічні процеси, стани, властивості, якості, установки, спрямованості, навички, звички і т.д.). Часткова деформація стосується лише певної сфери особистості, тобто можна казати про викривлення емоційної, вольової, мотиваційної сфери. Слід зазначити, що часткова деформація незворотного типу зазвичай переходить у загальну. При незворотніх деформаціях усі зміни особистості не зникають після дії деформуючого чинника та мають патологічні, необоротні наслідки для самої особистості. С.П. Безносов [1] вважав, що викривлення даної групи мають закономірний характер. До проявів цього виду викривлень можна віднести запропоновані А.А. Меграбяном прогредієнтні, структурні та необоротні дефекти особистості, що перш за все змінюють вищі соціальні, моральні, етичні та інші рівні людини, що призводить до її регресії до рівня тварини [5, c. 218].

При оборотній деформації усі форми викривлень з часом зникають самостійно чи їх можна виправити, з подальшим відновленням усіх деформованих компонентів особистості. С.П. Безносов [1] називав такі деформації випадковими або епізодичними. А.А. Меграбян такі зміни особи відносив до виду тимчасових. Прикладом таких деформацій дослідник вважає неадекватність реагування свідомості та поведінки людини на дію зовнішніх чи внутрішніх чинників при афективному стані чи порушеннях функцій вегето-ендокринної системи, що у межах самовідчуття та самосприйняття при достатній збереженості пізнавальних функцій особистості, викликають короткочасні викривлення [5, c. 214].

Є.В. Руденський вважає, що будь-яка деформація особистості - це викривлення її структури під впливом фрустрації, тому стан фрустрації буде характерним проявом для будь-якого типу викривлень [8].

1. Безносов С. П. Профессиональная деформация личности / С.П. Безносов. -СПб.: Речь, 2004. - 272 с.

2. Зеер Э. Ф. Психология профессиональных деструкций : [учеб. пособие для вузов] / Э.Ф. Зеер, Э.Э. Сыманюк. - М. : Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2005. - 240 с.

3. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А.Е. Личко. - Л.: Медицина, 1983. - 126 с.

4. Меграбян А. А. Общая психопатология / А. А. Меграбян. - М: Медицина, 1972. - 286 с.

5. Павлова Ж.П. Типология деформаций профессионально-педагогической идентификации студентов младших курсов / Жанна Павловна Павлова // Вестник СГУТиКД. - 2011. - №1(15). - С. 79-82.

6. Руденский Е. В. Психология ненормативного развития личности. Виктимологические основания психологической теории дефицитарной патологии развития личности / Е. В. Руденский. - Новосибирск: ГЦРО, 2000. - 178 с.

7. Сапего Е. И. Возможности когнитивного тренинга как средства профилактики учебно-профессиональных деформаций личности студентов / Екатерина Ивановна Сапего // Инновационные образовательные технологии. - 2013. - С. 69-73.

8. Юнг К.-Г. Психологические типы / [под ред. В. Зеленского]. - М.:

Размещено на Allbest.ru