Особливості переживання суб’єктивної самотності спортсменами-паралімпійцями, які спеціалізуються у пауерліфтингу

Теорія і методика підготовки спортсменів

Ключевые слова: психологический подход к исследованию переживаний, одиночество, первая взрослость, спортсмены-паралимпийцы, пауэрлифтинг.

Annotation

Work related to the consideration of the psychological approach to the study of the subjective experience of loneliness features athletes, Paralympians. The research methodology is based on theoretical data, which include the history of the study of the phenomenon of loneliness and its modern sense. The scientific novelty of this work is to study the correlation of forms of loneliness with the mental state examination and subjective loneliness as an independent internal phenomenon. It was found that loneliness is associated with deterioration of neuro-psychological adaptation of the athlete.

Key words: psychological approach to the study of emotions, loneliness, first maturity, athletes- paralympic, powerlifting.

Під суб'єктивно-особистісною схильністю розуміються вікові та індивідуальні характерологічні особливості спортсмена. Найбільш важливим для розгляду самотності вважається механізм, який умовно можна назвати «до людей - до себе». Він розкривається у суперечливих тенденціях паралімпійця до спілкування і водночас - до ізоляції та рефлексії. Оптимальним станом є чергування цих механізмів, але зменшення чи відсутність одного з них може стати підставою для виникнення подальших проблем адаптації особистості.

Підставою для вивчення саме суб'єктивної самотності спортс- мена-паралімпійця є дві обставини. По-перше, це відсутність відповідних досліджень у сучасній вітчизняній психології. По-друге, це той факт, що суб'єктивна самотність не має значного зв'язку із реальною відсутністю близької людини. Більш детально це пояснюється за допомогою розрізнення понять та застосування типологій самотності.

Метою дослідження є розкриття особливостей переживання суб'єктивної самотності спортсменами-паралімпійцями у першому зрілому віці (18-24 років).

Обговорення результатів дослідження. Гіпотеза полягала у припущенні існування певних вікових та особистісних факторів, пов'язаних із виникненням та особливостями переживання суб'єктивної самотності дорослими спортсменами.

В якості досліджуваних виступили 50 спортсменів-паралімпій- ців (31 жінка, 19 чоловіків) віком від 18 до 24 років, які займаються професійним паралімпійським пауерліфтінгом у м. Дніпро.

Винятком є переживання дифузної самотності, що не виявляє зв'язку із суб'єктивним станом людини. Звернемося до пояснення механізму дії цього виду самотності.

- прагнення до певної значущої соціальної ролі - і є вирішальною у запобіганні виникнення відчуття самотності. Наступний тип, демонстративний, постійно відчуває необхідність в увазі та задовольняє її через домагання лідерської позиції.

По-друге, відчуття самотності пов'язане із погіршенням нервово-психічної адаптації спортсмена. Але важливіше розглянути, які саме типи самотності пов'язані із погіршенням психологічного стану, що надасть можливість розширити розуміння цього феномену.

По-третє, встановленим фактом є існування значущого позитивного зв'язку між дифузною самотністю та емотивною акцентуацією особистості параолімпійця.

Більш детальний розгляд показує, що для дифузної самотності властива дія механізму ідентифікації з іншими та відокремлення від власних переживань. З іншого боку, риси емотивної акцентуації це чутливість, доброта та високий рівень емпатії. Враховуючи ці дані, можливо виокремити декілька факторів, що впливають на виникнення дифузного типу самотності у дорослих спортсменів з емотивною акцентуацією характеру. В першу чергу, це дія механізму співчуття - відокремлюючись таким чином від власних переживань, паралімпієць опиняється в емоційній ізоляції від оточуючих. Наступним чинником є складність емоційного світу такого спортсмена, сила переживання тонких емоцій, що ускладнює процес розуміння його оточуючими та унеможливлює виникнення відчуття спільності з іншими. Також треба зазначити, що деякі риси такої акцентуації пошук співчуття та підтримки може становити основу для початку реалізації механізму ідентифікації, що лежить в основі дифузної самотності.

Відчужуюча самотність найбільш властива дистимічній акцентуацій особистості та, як можна побачити, також негативно впливає на психічний стан спортсмена. Розгляд механізмів, що лежать в основі виникнення та переживання відчужуючої самотності дає змогу пояснити такі результати. Як відомо, відчужуюча самотність пов'язана із відокремленням від суспільства та його норм і через це - відчуттям загубленості, покинутості; унеможливлюється налаштування емоційних та інтимних зав'язків з іншими. Все це призводить до того, що спортсмен починає відчувати недовіру до оточуючих, оцінює їх як ненадійних і тих, що не здатні вислухати та зрозуміти його. Таким чином об'єкти відчуження стають суб'єктами, що виявляють відчуження до самої людини.

Висновок

Цікавим є той факт, що відчужуючий вид самотності зовсім не властивий таким акцентуаціям, як гіпертимна, емотивна та демонстративна. Це також підтверджується дослідниками, але цікаво буде розглянути в перспективі, які існують механізми міжособистісної взаємодії або які характерні цим акцентуаціям риси роблять паралімпійців невразливими до цього механізму самотності.

Об'єднуючим для перелічених акцентуацій є позитивний та оптимістичний погляд на спілкування, наявність довіри та готовність до розв'язання стосунків. Такі спортсмени спрямовані використовувати спілкування для задоволення власних потреб у самоствердженні, увазі або співчутті. Натомість дистимічний тип залишається на самоті із уявною небезпекою, що начебто очікує його у ситуації спілкування.

Очікувалося, що дисоційована самотність буде пов'язана із тривожністю, збудливістю та демонстративністю, але це припущення не підтвердилося. Для пояснення цього слід звернутись до розгляду стану дисоційованої самотності. За своїм походженням та проявом цей вид самотності є найскладнішим. Його протікання характеризується зміною процесів ідентифікації та відчуження. Спочатку відбувається ідентифікація, яка набуває генералізованого характеру. Згодом суб'єкт ідентифікації вбачає в іншій людині притаманні, але відкидані власні риси, що призводить до не менш тотального відчуження. Цей механізм є ілюстрацією суб'єктивності стану самотності як такого, що відображає внутрішній світ людини та її ставлення до самої себе. Переживання самотності в цьому випадку має гострий та болючий характер.

Те, що спортсменам-паралімпійцям не властивий цей тип самотності можна пояснити за допомогою даних щодо психологічних особливостей першого дорослого віку. Найбільш логічним є пояснення, що особистісні риси ще не достатньо сформовані для забезпечення такого впливового механізму ідентифікації. Так, коли деякі риси особистості тільки виникають, інші вже втрачають актуальність, засвоюється новий досвід, що впливає на самооцінку спортсмена та його ставлення до себе. Таким чином, виникає парадокс: найбільш болючий для дорослого віку механізм самотності для спортсмена визначається переважно зовнішніми обставинами успіху або невдачі. Можна зробити припущення про існування зв'язку між самооцінкою особистості та її самотністю у дорослому віці.

Необхідно зазначити той факт, що деякі акцентуації виявилися ніяк не пов'язаними із виникненням будь-якого виду самотності. Серед них такі типи, як застрягаючий, педантичний, тривожний, збудливий та екзальтований. На наш погляд, їх об'єднує або висока, або низька сила та швидкість реакцій та баланс між внутрішнім відчуттям емоцій та їх проявом. Можливо, самі ці показники є основою для виникнення у подальшому здатності до переживання суб'єктивно позитивної самотності, або усамітнення, що переживається паралімпійцем як творчий та задовільний стан. Але слід пам'ятати, що, згідно з гуманістичною традицією, цей стан вимагає певного рівня розвитку особистості та майже недоступний для першого дорослого віку. Це підтверджується результатами нашого дослідження. самотність спортсмен паралімпієць

Перспективи подальшого дослідження. Перспективно важливим є той момент, що, якою б не була самотність, у спортсменів вона має скоріш негативний характер, ніж позитивний, і пов'язана із погіршенням психічного здоров'я та психічними розладами. Виключенням став дифузний тип самотності, але, як було з'ясовано, його складові є варіантом нормального розвитку спортсмена-паралімпійця.

Необхідним є зазначення загального стану нервово-психічної адаптації сучасних паралімпійців: близько 40% досліджуваних мають несприятливі прогностичні ознаки або ознаки передпатології, 28% - суттєві ознаки патології, 12% - ознаки наявності легкої патології. Показники, відповідні межам психічного здоров'я та сприятливим прогностичним ознакам до яких належать лише 20% досліджуваних. Такі результати потребують більш детального поглиблення в питанні соціальної життєдіяльності спортсменів.

Література

1. Вейс Р.С. Вопросы изучения одиночества / Р.С. Вейс // Лабиринты одиночества. - М., 2009. - 624 с.

2. Деркач В.М. Ефективність програми психологічної підготовки легкоатлетів-пара- лімпійців із порушеними функціями опорно-рухового апарату у період формування готовності до основних змагань / В.М. Деркач // Науковий часопис Нац. пед. у-ту імені М.П. Драгоманова. Серія № 15 «Науково-педагогічні проблеми фізичної культури / Фізична культура і спорт» / за ред. Г.М. Арзютова. - К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2016. - Вип. 5(75), С. 39 - 43.

3. Киселева В. Взрослое одиночество / В. Киселева // Практический психолог - 2012. - №8. - С.15-25.

4. Корчагина С.Г. Генезис, виды и проявления одиночества / С.Г. Корчагина. - М.: МПСИ, 2005. - 196 с.

5. Корчагина С.Г. Психология одиночества / С.Г. Корчагина. М. : МПСИ, 2008. - 228 с.

6. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. Психология индивидуальных различий. Тексты / А.Е. Личко. - М.: МГУ, 2012. С. 288-318.

7. Психология человека от рождения до смерти / Под ред. А.А. Реана. - С-Пб., 2012 - 656 с.

8. Стеценко А.И. Значение возраста в состязательной деятельности высококвалифицированных спортсменок, специализирующихся в пауэрлифтинге / А.И. Стеценко, Ю.В. Гордиенко // Ученые записки университета имени П.Ф. Лесгафта.-2013.- 4(98).-С.146-151.