Арт-терапія в роботі практичного психолога з дітьми, які мають емоційні порушення

Вступ

Постановка проблеми. Стан особистості в цілому й окремі її сфери залежать від міжособистісного, соціального й емоційного статусу, а також від домінуючих у даний час інтересів, симпатій, емоційних прихильностей і залежностей. Разом з тим, серед емоційних станів багато є таких, у яких важко встановити ступінь домінування одного компоненту й це утруднює їх віднесення до певної групи. Даний факт ілюструє те, що типологія психічних станів не обіймає всієї феноменології, хоча вона є однією з найбільш глибоких та продуманих. Ситуації в сім'ях, коли дорослі не завжди можуть чи хочуть контролювати свої негативні емоції та стани; труднощі економічної ситуації, соціальної безпеки привело нас до думки, що важливо виокремити методи, які можуть подолати емоційну напругу у дітей. Дадуть «правильний» вихід негативним переживанням, страхам, невпевненості, сорому тощо. І, що найважливіше, дасть змогу розвивати такі емоційні риси особистості, що стануть запорукою успішності в особистому та професійному житті. емоція терапевтичний дитина

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз психологічних досліджень Ф.Е. Василюка, В. Вундта, Л.С. Виготського, Б.І. Додонова, У. Джеймса, К. Ізарда, Г. С. Костюка, Р. Ліппера, Я. Рейковського, К. Роджерса, С. Л. Рубінштейна, П. В. Симонова, С. Якобсона та інших дає підставу для визначення психологічних основ розвитку емоційної сфери особистості. Класичні дослідження К. Бюлера і В. Штерна з'ясували специфічну динаміку емоційної сфери в ранньому віці. Важливими є дослідження емоційної сфери дослідження французького психолога А. Валлона. Я. Неверович, характеризуючи емоційні стани дитини, відмічає, що вони можуть бути занадто різними по силі, подовженості, стійкості, глибині протікання, послідовності, усвідомленості. Не менш важливим науково-практичним завданням є вивчення особливостей деструктивних проявів емоцій. Ми у своїх наукових доробках часто звертаємось до даної тематики, вивчаючи психофізіологічні передумови виникнення емоцій, способи та засоби психологічної корекції негативних емоційних проявів.

Формулювання цілей статті. Метою даної публікації є теоретико-методологічне обґрунтування значимості емоційної сфери дитини. Та практичне обґрунтування методів арт-терапії під час корекційної діяльності в роботі з дітьми різного віку.

Виклад основного матеріалу дослідження

Емоція як процесс - це діяльність з оцінювання інформації про зовнішній та внутрішній світ, яка потрапляє до мозку. Емоція оцінює дійсність і доводить свою оцінку до відома організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовому регулюванню, їх важко викликати за своїм бажанням [1].

Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. З одного боку, вони допомагають дитині пристосуватись до тієї чи іншої ситуації, зокрема, страх, який відчуває дитина побачивши велику собаку, змушує її до певних дій для того, щоб уникнути небезпеки. Та з іншого боку, сильний страх супроводжує невпевненість і погані передчуття. Коли дитина засмучена або гнівається, це значить, що в неї не все гаразд. Сором мотивує бажання сховатись, перешкоджає розвитку. Коли дитина радіє, вона виглядає щасливою, це значить, що вона відчуває себе гармонійно, її приймають, її люблять та цінують. Здатність та навички правильно розрізняти емоційні стани іншої людини, формуються саме у ранньому дитинстві, і є важливим фактором у формуванні стосунків з людьми. Ці здібності, закріплюючись в період дитинства, приводять у подальшому до адекватного сприймання інших людей. Емоції у дитини висловлюються більш бурхливо та безпосередньо у порівнянні з дорослими. Причинами виникнення тих чи інших емоційних проявів дитини є її взаємини з дорослими та дітьми. Емоційний досвід родини має переважне значення [7]. Разом з тим, серед емоційних станів багато є таких, у яких важко встановити ступінь домінування одного компоненту й це утруднює їх віднесення до певної групи. Даний факт ілюструє те, що типологія психічних станів не охоплює всієї феноменології, хоча вона є однією з найбільш глибоких та продуманих. О.О. Прохоров у своїй типології психічних станів орієнтувався на категорії особистості в юнацькому віці, фіксуючи увагу, зокрема, на:

- спрямованості особистості та системі її відношень, що лежить в основі характеру;

- природно-біологічних якостях особистості, що лежать в основі психофізіологічних станів;

- діяльності та спілкуванні.

Всі психічні стани у кожній типологічній групі поділяються за знаком на такі, що сприяють, і такі, що перешкоджають діяльності [2].

Емоційний стан багато в чому обумовлено прийняттям себе і навколишніх, задоволеністю або незадоволеністю всім ходом життя, погодженістю сприйманого і бажаного «Я». Л. В. Куліков виділив наступні детермінанти станів:

- потреби, бажання і прагнення людини (усвідомлені та неусвідомлені);

- його можливості (прояв здібностей і схованих потенціалів);

- умови середовища (об'єктивний вплив, суб'єктивне сприйняття, розуміння поточної ситуації).

Емоційні стани викликаються зовнішніми і внутрішніми факторами. Негативні емоційні стани пов'язані з

незадоволенням потреб, спонукуючи організм до подолання перешкод [5]. Характер мотивів і інтенсивність мотивацій - істотна детермінанта будь-якого психічного стану. Гострота потреб, сила мотивації визначає інтенсивність емоційних процесів, гостроту реакції на ситуації, на розвиток подій. Процеси свідомості і самосвідомості, самовідчуття і самопізнання в психічно здорової людини не перериваються.

Розвиток емоційної сфери дітей не є лінійним процесом. Її рівень і зміст пов'язані з індивідуально-особистісними властивостями людини, включаючи її самосвідомість. Емоційне ставлення до навколишнього світу, соціальні властивості виробляються протягом життя особистості. На кожному віковому етапі життя дитина оволодіває специфічними рисами, набуває певного досвіду, засвоює моральні норми. Кожний з етапів, особливо юнацькій вік, є сенситивним, тобто найбільш чутливим, сприятливим не тільки для розвитку самовизначення, а і для розвитку певних якостей особистості. Емоційне насичення організму є його важливою вродженою потребою, яка також розвивається протягом життя. Ця потреба може задовольнятися не тільки позитивними, але й негативними емоціями. Негативна емоція - це сигнал тривоги, сигнал організму про те, що певна ситуація є для нього згубною. Позитивна емоція - сигнал повернутого благополуччя. Позитивному сигналу немає потреби лунати довго, тому емоційна адаптація до позитивного настає швидко. Сигнал тривоги повинен подаватися увесь час, поки небезпеку не усунено. Життя сучасної людини неможливе без негативних емоцій, тому відгороджувати дитину від них неможливо та й немає потреби [1].

Під впливом емоцій змін зазнає пізнавальна сфера, комунікативна, поведінкова тощо. Але потрібно розуміти, що емоції не розвиваються самі по собі. Вони змінюються в залежності від того, як дитина ставиться до оточуючого світу (позитивно/негативно), які у неї взаємини із значимими дорослими, однолітками, які цінності вона сповідує (залежить від соціуму та власне сім'ї). Поведінку особистості можна зрозуміти тільки в термінах суб'єктивних переживань, де кожен спроможний визначити свою долю, суттєво є цілеспрямованим, заслуговує довіри, йде шляхом самовдосконалення, і в такий спосіб виявляє та формує свою індивідуальність. Єдиною реальністю в контексті сприймання людиною довкілля є суб'єктивна реальність, тобто її особистий світ переживань, основу якого становить Я-концепція - найважливіший персонологічний конструкт. Поведінка людей переважно відповідає їхній Я-концепції; загроза виникає тоді, коли особистість відчуває невідповідність між Я-схемою та загальним організмічним переживанням, тоді вона прагне захистити цілісність свого «Я» шляхом спотворення, або запереченим сприймання. Разюча невідповідність між Я-концепцією і буденним переживанням спричинює особистісні розлади. Водночас взірцем психічного здоровя є люди, які відкриті переживанням, повністю довіряють їм і вільно рухаються в напрямку актуалізації себе як повноцінно функціональні особистості. І особистість (а дитина - це теж особистість) формує свою життєву концепцію через емоційне переживання досвіду. Тому неможливо, тай й не потрібно відгороджувати дитину від негативних переживань. Основне завдання практичного психолога, навчити дитину правильно ці емоції проявляти, спрямовувати у діяльність (це може бути заняття творчістю у будь-яких проявах).

Спектр проблем, які вирішуються за допомогою технік арт-терапії дуже великий, а саме: внутрішні та міжособистісні конфлікти, кризові стани, травми, екзистенціальні та вікові кризи, втрати, післястресові ситуації, невротичні розлади та багато інших станів та захворювань. Видами арт-терапії є: бібліо-, казко-, маско-, кольоро-, фото-, відео-, музикотерапія, ігротерапія, анімаційна терапія, орігамі, робота з глиною, терапія з піском. Мистецтво має значний вплив на наше життя. Для дошкільнят розроблена спеціальна арт-терапія, яка визначається не тільки як творчий розвиток дитини, а також як розвиток дитини в цілому. Такий вид лікування дуже сильно впливає на внутрішні сили дитини, допомагає розвинути спонтанність, поліпшити увагу, пам'ять. Як будь-яке творче заняття, арт-терапія для дітей, зрозуміло, вдосконалить мислення. Але головна її функція - це здатність заспокоїти, допомогти розслабитися і виплеснути негативні емоції, думки, почуття. Важливо пам'ятати, що максимально приділяючи уваги даному радикальному лікуванню, не варто ставити за мету зробити з дитини Пікассо або іншого шедеврального творця, основне тут - максимально реалізувати творчі вміння малюка. Розвиваючі ігри для дітей - це прямий зв'язок між моторикою та розумовим розвитком дитини. Вчені (А. В. Антаков-Фомін, М. І. Кольцов, Е. І. Ісенін) довели, що розвиток дрібної пальцевої моторики дитини впливає на становлення та удосконалення мовної функції, сприяє покращенню кмітливості [4].

Арт-терапія для дітей дуже давно визнана в інших країнах. Це особлива форма психотерапії, яка бере основу в мистецтві та творчості. Це може бути не обов'язково лікування, а лише допоміжний метод усунення стресів та різних психологічних розладів у дітей. Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Головне завдання фахівця-психолога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей. Арт-терапію, як методику корекції, доцільно використовувати в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт-терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем. Психологічна корекція за допомогою арт-терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров'я (клініко-синдромологічними формами органічного ураження нервової системи) має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку дитини, ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості [6].

Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням при її застосуванні психолог зобов'язаний:

- усвідомлювати і пам'ятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем;

- встановити напрями і завдання корекційної роботи з арт-терапії;

- підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат;

- дати можливість дитині самостійно вибрати завдання;

- встановити з клієнтом доброзичливий двосторонній контакт;

- регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.

Такі правила проведення корекції і арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку [8]. Як ми, уже зазначали, емоції й почуття погано піддаються вольовій регуляції. Та саме використання ізотерапії, ігрової терапії в роботі з дітьми дають змогу не оцінювати (тому що оцінювання спричиняє негативізм, агресію, неприйняття), а беззаперечно приймати усі творчі прояви дитини. Використовуючи техніки арт-терапії дитина переживає ті почуття, які насправді її хвилюють (це горе, ворожість, тривожність провина або ж любов, радість, задоволення тощо). Ми не обмежуємо художні прояви її негативних чи позитивних переживань.

Настановчий етап у розвитку емоційної сфери дитини можна об'єднати з діагностичним. У нашому дослідження було проведено у Жидичинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступеня Ківерцівського району, Волинської області. У експерименті прийняли участь учні 10-11-х класів у кількості 34 старшокласників. З них 18 хлопчиків і 16 дівчаток, середній вік яких склав 16-17 років. Опрацювавши методику Лірі, ми отримали наступні результати. Очевидно, що найбільш розповсюдженими є показник дружелюбність, як з високими, так і з низьким значенням. При низькому рівні можна говорити про емоційну нестійкість, високий рівень тривожності і низький рівень агресивності, підвищений відгук на вплив середовища, залежність самооцінки від думки значимих інших, прагнення до причетності груповим віянням, співробітництву, також потреба у виливі дружелюбності на навколишніх, пошуки визнання в очах найбільш авторитетних особистостей групи. Прагнуть знайти спільність з іншими, сприйнятливі до емоційного настрою групи.

Показники за першим октантом мають середнє значення, це можна пояснити тим, що діти потребують до себе уваги, добре відносяться до інших, впевнені в собі. Показники другої октанти - егоїстичної - мають низькі показники, це пояснюється тим, що діти все ж таки проявляють егоїстичні тенденції. Агресивність отримала середнє значення і пояснюється відкритістю старшокласників, роздратованістю, дуже різкі оцінки інших. Підозрілість отримала низький рівень, старшокласники дуже критичні по відношенню до оточуючих, замкнуті, негативно проявляють свої переживання. Октанта підпорядкованості має теж середнє значення, багато старшокласники сором'язливі, емоційно можуть себе стримувати. Залежний тип характеризується теж як показник з середнім значенням, діти слухняні, думають що вони завжди праві, впевнені у собі, але часто не слухають оточуючих. Дружелюбний тип отримав високі показники, такі старшокласники орієнтовані на інших, емоційно-лабільні. Останній октант - альтруїзм - отримав високі показники, такі старшокласники відповідальні, але тривожні, активні, але скриті. Даній групі старшокласників був запропонований арт-терапевтичний тренінг. Було підібрано комплекс арт-терапевтичних технік, метою яких є організація емоційної сфери старшокласників, сприяти ефективній саморегуляції, сприяти оптимальним способам соціалізації. Результати роботи ми плануємо розкрити у наших подальших публікаціях.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Не існує поганих або хороших емоцій. Тому фахівцям важливо донести інформацію до дорослих, що не слід вчити дитину придушувати свої емоції, а навчити правильно проявляти свої почуття. Навчити дитину адекватним проявам гніву, агресії, невдоволення тощо. Не намагатись відгородити дитину від негативних переживань. Важливо навчити дітей емоційної саморегуляції. Найкраще це робити засобами арт-терапії. Дитинство - період інтенсивного становлення фізіологічних і психічних функцій. К. Д. Ушинський вважав, що дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями. І закликав дорослих опиратися саме на ці особливості дитячого мислення. Можна чітко стверджувати, що чим менша дитина, тим вона емоційніше сприймає оточуючий світ, тим вона вразливіша, тим більший «емоційний дискомфорт» вона відчуває, якщо її не приймають такою як вона є. Але все це який, як правило, зникає під впливом позитивних емоцій, джерелом яких може і повинна бути арт-терапія.

Список використаних джерел

1. Проблеми розвитку та корекція емоційної сфери молодшого школяра / упоряд. О. А. Атемасова. - Харків : Ранок, 2010. - 176 с.

2. Психология состояний : хрестоматия / сост.: Т. Н. Васильева, Г. Ш. Габдреева, А. О. Прохоров ; под ред. А. О. Прохорова. - М. : ПЕР СЗ ; СПб. : Речь, 2004. - 608 с.

3. Савчин М. В. Вікова психологія : навч. посіб. / М. В. Савчин, Л. П. Василенко. - 2-ге вид. - Київ, 2009. - 360 с.

4. Терлецька А. Г. Психологія здоров'я: арт-терапевтичні технології : навч. посіб. / А. Г. Терлецька. - Київ : Слово, 2016. - 128 с.

5. Шеремет М. К. Діагностика здатності до творчого самовираження дошкільників із порушенням мовлення : навч.-метод. посіб. / М. К. Шеремет, М. В. Лепетченко.- Київ : Слово, 2014.- 128 с.

6. Яковлева Е. Л. Психология развития творческого потенциала личности / Е. Л. Яковлева - М. : СМАРТ, 1997. - 179 с.

7. Яськова А .О. Технології формування творчої особистості : [матеріали з досвіду використання] / А. О. Яськова. - Полонне, 2013.- 25с.

8. http://www.dcp.org.ua/parents/reabil/art.html

References