Теоретико-методологічні підходи щодо структури внутрішньоособистісного конфлікту в період юнацького студентського віку

Постановка проблеми. У нових соціально-економічних умовах у разі ослаблення зовнішніх форм контролю за поведінкою людини вирішального значення набувають внутрішні стимули й регулятори: мотиви, потреби, цілі, ідеали, цінності. Саме в них потрібно шукати резерви розвитку особистості та її соціальної активності. У цьому контексті особливо актуальним виявляється необхідність вивчення внутрішнього потенціалу особистості, психологічних факторів детермінації поведінки, можливостей ефективної адаптації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Представники психодинамічних теорій досліджували проблеми внутрішньоособистісного конфлікту в контексті боротьби між несумісними силами або структурами всередині особистості: між «Воно» і «Над-Я» (З. Фрейд), між почуттям неповноцінності й прагненням його перебороти (А. Адлер), між особистим «Я» і архетипом (К. Юнг), між суперечливими «невротичними потребами» (К. Хорні). Внутрішньоособистісний конфлікт розглянуто в працях О. В. Васильєвої (1975),

О. М. Волкова (1979), С. І. Голод (1984), І. В. Гребеннікова (1991), Т. О. Гурко (1996), С. В. Ковальова (1986), А. С. Красовського (1989) та ін., які підкреслюють провідну роль ціннісних орієнтацій в організації й детермінації поведінки людини, ухваленні рішень.Цікавими в контексті зазначеної проблеми є дослідження щодо асоціальної поведінки юнаків і проблем формування в них позитивних ціннісних орієнтацій (С. А. Биків, 2000; А. Л. Журавльов, 1996; В. Ф. Пиріжків, 1999; Л. М. Семенюк, 1996; М. В. Циганенко, 1999). Незважаючи на існуючі дослідження, слід зазначити, що загальноприйнятого визначення поняття «внутрішньоособистісний конфлікт» поки не існує; недостатньою є кількість праць, присвячених проблемі внутрішньоособистісного конфлікту в юнацькому віці; невизначеними є причини його виникнення й способи подолання, що спричиняє необхідність більш глибокого вивчення цього феномену.

Формулювання цілей статті. Здійснити аналіз наукової психологічної літератури щодо базових понять, які визначають внутрішньоособистісний конфлікт; систематизувати наукові підходи щодо структури внутрішньоособистісного конфлікту в період юнацького студентського віку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Категорія внутрішніх особистісних конфліктів поєднує психологічні конфлікти, що полягають у зіткненні різних особистісних утворень (мотивів, цілей, інтересів тощо), представлених у свідомості індивіда відповідними переживаннями [2, с. 152]. В. Мерлін, В. М'ясищев, Н. Левітов, Л. Славіна, Ф. Василюк, Т. Титаренко, Ю. Орлов розглядають внутрішній особистісний конфлікт як один з видів критичних життєвих ситуацій (разом зі стресом, фрустрацією й кризою). На їхню думку, конфлікт виникає внаслідок зіткнення двох внутрішніх спонукань, відображених у свідомості у вигляді самостійних цінностей, та має форму особливого «ціннісного переживання». Показником внутрішнього особистісного конфлікту є сумнів у справжній цінності мотивів і принципів, якими керується суб'єкт в житті [7, с. 103]. У психологічній літературі конфлікти позначаються як особистісні, внутрішні, інтрасуб'єктивні, інтраперсональні, нарешті, як просто психологічні. Усі ці терміни вживаються як синоніми. Скористаємося поняттям «внутрішній особистісний конфлікт». Він являє собою протистояння двох протиріч у душі людини, сприйняття й емоційно пережите людиною як важлива для неї психологічна проблема, що вимагає свого вирішення й спричиняє внутрішню роботу, спрямовану на її подолання. Отже, внутрішній особистісний конфлікт - це конфлікт усередині психічного світу особистості, пов'язаний із зіткненням у її свідомості протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів); це гостре негативне переживання, викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем, яке затримує ухвалення рішення [1, с. 316].

Для біхевіористів внутрішній особистісний конфлікт - це сукупність реакцій, що є результатом помилкового виховання (Б. Скіннер). К. Левін у своїй теорії зазначає, що конфлікт - це ситуація, обумовлена необхідністю вибору між силами однакової величини, що діють на особистість. Когнітивна психологія розглядає внутрішній конфлікт як негативний стан, що виникає в ситуації непогодженості особистісних конструктів або як невідповідність знання й поведінки (Дж. Келлі, Л. Фестінгер). У гуманістичній психології - це протиріччя, що виникає між «Я-концепцією» і досвідом людини (К. Роджерс), між прагненням до самоактуалізації й реальним результатом (А. Маслоу). Із погляду екзистенціальної психології внутрішній особистісний конфлікт є ситуацією втрати особистістю сенсу життя (В. Франкл). Інтеракціонізм, аналізуючи внутрішній особистісний конфлікт виходить із розуміння його як конфлікту ролей (А. Голднер). Засновник концепції психосинтезу Р. Ассаджиолі вбачає суть внутрішнього особистісного конфлікту в наявності гострих протиріч усередині особистості, що знижують цілісність «Я». У більшості теорій внутрішнього особистісного конфлікту, розроблених зарубіжними психологами, основою є категорії протиріччя, внутрішньої боротьби й поняття психологічного захисту (подолання конфлікту). Перебіг внутрішнього особистісного конфлікту пов'язується з негативними переживаннями.

Серед вітчизняних психологів одним із перших внутрішні конфлікти почав досліджувати А. Лурія. Під внутрішнім особистісним конфліктом він розумів ситуацію, коли в поведінці індивіда виявляються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції. У теорії діяльності конфлікт інтерпретується за допомогою структурних компонентів діяльності - мотиву, відношення, мети, що є підставами для конфлікту, і з позиції діяльності як умови виникнення конфлікту (О. М. Леонтьєв, В. М. М'ясищев, В. С. Мерлін). У науковій психології виділяють показники внутрішнього особистісного конфлікту. Когнітивна сфера: суперечливість «образу Я»; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічної безвиході; затримка ухвалення рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору; сумніви в істинності мотивів і принципів, якими суб'єкт керувався раніше. Емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання. Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативний фон спілкування. Інтегральні показники: порушення нормального механізму адаптації; посилення психологічного стресу. Тривала та стійка дезінтеграція пристосувальної діяльності - характеристика психологічного конфлікту [7].

Різні теоретичні концепції представляють один або кілька видів внутрішніх особистісних конфліктів. Наприклад, у психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами й соціальними нормами. В інтеракціонізмі аналізу піддаються рольові конфлікти. Але саме ціннісно-мотиваційна сфера особистості відбиває різноманітні зв'язки й відносини особистості з навколишнім світом, завдяки чому можна побудувати єдину типологію цього виду конфліктів і виділити основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт [5].

- Мотиви, що відбивають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги тощо). Вони можуть бути виражені поняттям «хочу».

- Цінності, що втілюють у собі суспільні норми й виступають завдяки цьому як еталони належного. Цінності, прийняті особистістю, тобто завдяки їхній значущості особистість змушена їм відповідати - «треба», «Я повинен».

- Самооцінка, обумовлена як цінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Рівень домагання особистості - «можу», «не можу», «Я є». Самооцінка, як стимул активності особистості, її поводження.

Залежно від того, які сторони внутрішнього світу особистості вступають у суперечку, виділяють шість основних видів внутрішнього особистісного конфлікту:

1. Мотиваційний конфлікт - зіткнення мотивів, несвідомих прагнень. Між «хочу» й «хочу». Один із часто досліджуваних видів внутрішнього особистісного конфлікту, зокрема у психоаналітичному напрямі. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (З. Фрейд), між прагненнями до володіння й до безпеки (К. Хорні), між двома позитивними тенденціями - класична дилема «буриданова віслюка» (К. Левін) або як зіткнення різних мотивів. Так для К. Левіна предметом дослідження стали мотиви, що вступають у боротьбу через несумісність і одночасну актуалізацію. До конфліктного К. Левін відносив вплив на індивіда протилежно спрямованих мотивів однакової величини одночасно. При цьому він розрізняв чотири типи конфліктних ситуацій:

- Конфлікт «прагнення - прагнення»: коли два об'єкти або дві цілі мають приблизно однакову привабливість для суб' єкта, але він не може володіти обома, а мусить зробити вибір між двома можливостями (так звана «ситуація буриданова віслюка»).

- Конфлікт «уникнення - уникнення»: ситуація, коли доводиться вибирати одну з двох приблизно однакових можливостей.

- Конфлікт «прагнення - уникнення»: одне й те саме водночас і приваблює, і відштовхує.

- Конфлікт «подвійного прагнення - уникнення» (конфлікт подвійної амбівалентності): коли суб'єкт вагається між вибором однієї з двох цілей, кожна з яких має свої позитивні й негативні сторони.

2. Моральний конфлікт - зіткнення обов'язку й бажання, моральних принципів і особистих уподобань, бажань і зовнішніх вимог, обов' язку й сумніву в необхідності його виконання.. В етичних ученнях його часто називають моральним або нормативним конфліктом (В. Бакштановський, І. Арніцане, Д. Федоріна). Розглядається як конфлікт між бажанням і обов' язком, між моральними принципами й особистими уподобаннями (В. М'ясищев). А. Співаковська виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання й вимогами дорослих або суспільства.

3. Конфлікт нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності (Ю. Орлов). Конфлікт між бажаннями й дійсністю, що блокує їхнє задоволення. Іноді його трактують як конфлікт між «хочу бути таким, як вони» (референтна група) і неможливістю це здійснити (А. Адлер, О. Захаров). Конфлікт може виникати, не тільки коли дійсність блокує реалізацію бажання, але й унаслідок результаті фізичної неможливості людини його здійснити. Це конфлікти, що виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними й здібностями. До цього виду належать і внутрішні особистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології (С. Кратохвил, А. Свядощ, А. Харитонов).

4. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, пов'язаних із неможливістю одночасно реалізувати кілька ролей (міжрольовий внутрішній особистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог самої особистості до виконання однієї ролі (внутрішній рольовий конфлікт).

5. Адаптаційний конфлікт. Це конфлікт між вимогами дійсності й можливостями людини - професійними, фізичними, психологічними.

6. Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, відносин до успіхів і невдач. Розбіжність між домаганнями й оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникає підвищена тривожність, емоційні зриви та ін. (А. Петровський, М. Ярошевський). Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою й прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферова), між заниженою самооцінкою й усвідомленням об' єктивних досягнень людини, а також між прагненням підвищити домагання, щоб одержати максимальний успіх, і зменшити домагання, щоб уникнути невдачі (Д. Хекхаузен). Внутрішній особистісний конфлікт за своїми наслідками може бути як конструктивним (функціональним, продуктивним), так і деструктивним (дисфункціональним, непродуктивним). Внутрішній особистісний конфлікт має деструктивний характер, якщо особистість не може знайти виходу з конфліктної ситуації, не в змозі вчасно й позитивно вирішити протиріччя внутрішньої структури.

Загалом можна виділити такі негативні наслідки внутрішнього особистісного конфлікту, що стосуються стану самої особистості: припинення розвитку особистості, початок деградації; психічна й фізіологічна дезорганізація особистості; зниження активності й ефективності діяльності; стан сумніву, психічної пригніченості, тривожності й залежності людини від інших людей і обставин; загальна депресія; поява агресії; поява невпевненості у своїх силах, почуття неповноцінності й нікчемності; руйнування сенсостворюючих життєвих цінностей і втрата самого сенсу життя. Негативні наслідки внутрішнього особистісного конфлікту стосуються не тільки стану самої особистості, її внутрішньої структури, але і її взаємодії з іншими людьми в групі - у родині, школі, ВНЗ, організації тощо. Такими негативними наслідками можуть бути: деструкція існуючих міжособистісних відносин; несподіване відокремлення особистості в групі, мовчання, відсутність захопленості; підвищена чутливість до критики; демонстрація своєї переваги; девіантна поведінка й неадекватна реакція на поведінку інших; несподівані, нелогічні питання тощо. Якщо внутрішній особистісний конфлікт вчасно не вирішити, то він може привести до більш тяжких наслідків, серед яких є стрес, фрустрація й невроз. Стрес є досить розповсюдженою реакцією на внутрішній особистісний конфлікт. Глибокий внутрішній особистісний конфлікт, який особистість не в змозі вирішити позитивно й раціонально, -- найважливіша причина неврозів. Поява неврозів означає, що внутрішній особистісний конфлікт переріс у невротичний конфлікт. Невротичний конфлікт як вища стадія розвитку внутрішнього особистісного конфлікту може виникнути в будь-якому віці.

Аналіз наукової літератури дає можливість конкретизувати позитивні наслідки внутрішнього особистісного конфлікту: конфлікти сприяють мобілізації ресурсів особистості для подолання існуючих перешкод її розвитку; конфлікти допомагають самопізнанню особистості й виробленню нею адекватної самооцінки; внутрішній особистісний конфлікт загартовує волю й зміцнює психіку людини; конфлікт є засобом і способом саморозвитку й самоактуалізації особистості.

У юнацькому віці, особливо в період студентства, розвиваються погляди на життя, на своє становище в суспільстві, відбувається професійне й особистісне самовизначення. Навчання, виховання юнацтва - це одна зі сторін суспільного життя, де так само відбуваються різноманітні конфлікти, причиною яких найчастіше є внутрішні психічні суперечності юнаків. Звичайно, є об'єктивні причини конфліктів: фінансово-економічні, житлово-побутові та інші проблеми аналогічного характеру. Важливу роль відіграють і соціальні особливості, ускладнюючи конфліктні ситуації . Проте найчастіше причина полягає саме в людині, її баченні проблеми. Виходячи з ідеї про двоякість впливу внутрішньоособистісних конфліктів на носія, звернемо увагу на аналіз причин появи деструктивних конфліктів у юнаків. У багатьох публікаціях щодо проблем юнацтва головною його бідою визнається відсутність у суспільства, батьків, викладачів інтересу до особистості юнака, небажання і невміння пізнавати його внутрішній світ. Внутрішньоособистісний конфлікт виявляється як внутрішньоособистісна суперечність, що сприймається молодою людиною як важлива для неї проблема, яка вимагає свого вирішення й активізує внутрішню роботу свідомості, спрямовану на аналіз і подолання цієї проблеми. Слід зазначити, що ситуація внутрішньоособистісного напруження і суперечливості, хоча є суб'єктивно неприємною, тривожною, однак у певних межах і деякою мірою не тільки природна, але й необхідна, оскільки виступає стимулом для активізації рефлексивних процесів особистості, активатором саморозвитку і самовдосконалення. Без внутрішніх суперечностей не може відбуватися розвиток, оскільки він забезпечується зіткненням суперечностей, а ті, у свою чергу, спричиняють конфлікт. І якщо внутрішньоособистісний конфлікт має конструктивний характер, він справді є необхідним, бо незадоволення собою, критичне ставлення до власного «Я» як потужний двигун примушує особистість рухатися шляхом самовдосконалення і самоактуалізації, наповнюючи життя особливим сенсом.

Внутрішні конфлікти, вирішені конструктивно, позитивно впливають на особистість юнака, забезпечують його подальший розвиток. Негативний вплив деструктивних конфліктів полягає в «зламі» особистості, почутті своєї нікчемності, свого безсилля. Деструктивні конфлікти можуть призвести до психічних розладів, які, у свою чергу, є ґрунтом для інших соматичних хвороб. Якщо розглядати негативні наслідки переживання молоддю деструктивного внутрішньоособистісного конфлікту, то можна визначити таке:

- послаблюється, знецінюється й нівелюється привабливість недоступної мети, мотивація досягнення пригнічується. Так, проблеми у навчанні хронічного характеру спричиняють тотальне збайдужіння юнаків до перебування в навчальному закладі;

- на початкових етапах фахового навчання внутрішньоособистісний конфлікт аморфного чи невдалого професійного самовизначення може суттєво ускладнити адаптацію до ВНЗ;

- внутрішній конфлікт під час навчання у вищому навчальному закладі може заважати повноцінному професійному становленню студента;

- нерозв'язана внутрішня суперечність може пригнічувати інтелект юнака, афективну сферу, креативність, знижувати самооцінку і формувати негативну життєву настанову.

Негативні емоційні переживання, що супроводжують деструктивний внутрішньоособистісний конфлікт юнаків, а саме хронічна тривожність, емоційний дискомфорт, знецінення себе та світу, можуть викликати адиктивну поведінку. У дослідженях Г. В. Ложкіна і Н. І. Пов'якель визначено, що, прагнучи уникнути проблем реальності штучним шляхом, людина намагається змінити власний психічний стан для набуття ілюзії безпеки, знаходження рівноваги. Однак вона створює нову проблему, стаючи безпорадною перед власною пристрастю [6]. Крайнім ступенем деструктивного виходу з внутрішньоособистісного конфлікту вважається суїцидальна поведінка. Суттєвими детермінантами суїцидальних інтенцій чи дій є конфлікти, пов'язані з кризами діяльності, стосунків, стану фізичного здоров'я чи матеріально-побутовими труднощами. Однак важливу роль відіграє і внутрішньоособистісна спричиненість феномену суїциду - риси характеру людини, її емоційний стан, ціннісні орієнтації тощо [1, с. 389]. Як відомо, юнацький вік характеризується проявами максималізму, що теж може стати чинником суїцидальної поведінки носія внутрішньоособистісного конфлікту. Адиктивна чи суїцидальна поведінка при всій своїй небезпечності менше зустрічаються як деструктивні форми переживання внутрішнього конфлікту, ніж використання механізмів психологічного захисту. Першопричина цьому полягає в самій специфіці внутрішнього конфлікту, який може бути частково чи повністю неусвідомлюваним. Як зазначає В. Г. Зазикін, внутрішньоособистісний конфлікт розглядається як зіткнення в особистості приблизно однакових за силою, але протилежно спрямованих (амбівалентних) інтересів, прагнень, мотивів і потреб, більшість із яких особистістю не усвідомлюється [4, с. 209]. На прихованість (латентність) внутрішньоособистісного конфлікту вказують Г. В. Ложкін і Н. І. Повякель: «Внутрішньоособистісний конфлікт не завжди легко побачити, тому що люди більшою мірою не тільки не усвідомлюють власний стан конфлікту, але й приховують (свідомо або підсвідомо) іноді навіть від себе стан переживання конфлікту під активною діяльністю, підвищеною контактністю, веселістю тощо» [5, с. 123].

Однак збереження всього конфлікту чи його окремих компонентів на неусвідомлюваному рівні не позбавляє психологічного дискомфорту носія, а, навпаки, ускладнює ситуацію. У таких ситуаціях людина вдається до психологічного захисту.

Роль механізмів психологічного захисту в ослабленні внутрішньоособистісних конфліктів та усуненні їх у реальності оцінюється дослідниками неоднозначно. У дисертаційному дослідженні Н. Є. Герасімової здійснено аналіз проблеми тлумачення ролі психологічного захисту у переживанні особистістю внутрішнього конфлікту [3, с. 41]. Використання різних механізмів психологічного захисту не тільки не розв'язує внутрішнього конфлікту, а й ускладнює ситуацію через спотворення свідомості носія конфлікту, перекручення сприймання світу та самосприйняття. Подальшими наслідками розгортання ситуації за умов збереження захисної поведінки і відповідно нерозв' язання внутрішнього конфлікту може бути соціальна і особистісна дезадаптація, що супроводжується ригідністю, автоматизмом, імпульсивністю поведінки загалом або неусвідомленням окремих дій. У юнацькому віці люди можуть бути схильні до будь-якого механізму психологічного захисту, причому психологічним підґрунтям для цього зазвичай слугують суб'єктивні фактори, такі як: риси характеру, сфера інтересів і діяльності, соціальний статусу молодої людини, попередній досвід тощо. Однак сам факт функціонування психологічного захисту за наявного невирішеного внутрішньоособистісного конфлікту є ознакою деструктивного характеру цього конфлікту.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. Таким чином, аналіз наукової психологічної вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що в основі конфлікту лежать особистісно- значущі протиріччя між мотиваційними утвореннями індивіда, які знаходять своє відображення в різних сферах життєдіяльності особистості. Внутрішній особистісний конфлікт можна визначити як такий стан особистості, за якого існує яскраво виражене протиріччя між особистісно-значущими мотивами, цілями й цінностями, реалізація яких у цей момент неможлива через приблизно однакову їхню силу й значущість.

Стан внутрішнього особистісного конфлікту виникає в разі певного суб' єктивно-значущого сполучення особистісних особливостей індивіда й факторів середовища, що на нього впливають. Внутрішньоособистісний конфлікт є поширеним проявом психіки представників юнацького віку. За характером впливу на особистість внутрішній конфлікт може бути конструктивним чи деструктивним.

Переживання деструктивного внутрішньоособистісного конфлікту може спричиняти неадекватні форми поведінки юнаків - адиктивну, суїцидальну, захисну. Використання захисних механізмів за наявного внутрішнього конфлікту не тільки не вирішує, але й ускладнює його переживання і розв'язання особистістю.

Список використаних джерел

1. Анцупов А. Я. Конфликтология / А. Я Анцупов, А.И. Шипилов. - СПб. : Питер. 2007. -496 с.

2. Бандурка А. М. Конфликтология / А. М. Бандурка , В. А Друзь. - Харьков : Ун-т ВД Украины, 1997. -335 с.

3. Герасімова Н. Є. Внутрішньоособистісні конфлікти в процесі соціальної адаптації студентів до умов вищих навчальних закладів : дис. ... канд. психолог. наук / Н. Є. Герасімова. - Київ, 2004. - С. 41-44.

4. Зазыкин В. Г. Психология личности в конфликте : учеб. пособие / В. Г. Зазыкин. - СПб. : Питер, 2004. - 224 с.

5. Конфликтология / под. ред. А. С. Кармина. - СПб. : Лань, 1999. - 448 с.

6. Ложкін Г. В. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика : навч. посіб. / Г. В. Ложкін, Н. І. Повякель.- Київ : Професіонал, 2006. - 416 с.

7. Мерлин В. С. Психология индивидуальности : избр. психолог. тр. / В. С. Мерлин. - М. : МГУ, 1996. - С. 213-120.

8. Франкл В. Пошук сенсу життя и логотерапия. / В. Франкл // Психология личности. Тексты. - М. : МГУ, 1982. - С. 121.

References

1. Ancupov A. Ja. Konfliktologija / A. Ja Ancupov, A.I. Shipilov. - SPb. : Piter. 2007. -496 s.

2. Bandurka A. M. Konfliktologija / A. M. Bandurka , V. A Druz'. - Har'kov : Un-t VD Ukrainy, 1997. - 335 s.

3. Gerasimova N. Je. Vnutrishn'oosobystisni konflikty v procesi social'noi' adaptacii' studentiv do umov vyshhyh navchal'nyh zakladiv : dys. ... kand. psyholog. nauk / N. Je. Gerasimova. - Kyi'v, 2004. - S. 41-44.

4. Zazykin V. G. Psihologija lichnosti v konflikte : ucheb. posobie / V. G. Zazykin. - SPb. : Piter, 2004. - 224 s.

5. Konfliktologija / pod. red. A. S. Karmina. - SPb. : Lan', 1999. - 448 s.

6. Lozhkin G. V. Psyhologija konfliktu: teorija i suchasna praktyka : navch. posib. / G. V. Lozhkin, N. I. Povjakel'.- Kyi'v : Profesional, 2006. - 416 s.

7. Merlin V. S. Psihologija individual'nosti : izbr. psiholog. tr. / V. S. Merlin. - M. : MGU,1996. - S. 213-120.

8. Frankl V. Poshuk sensu zhittja i logoterapija. / V. Frankl // Psihologija lichnosti. Teksty. - M. : MGU, 1982. - S. 121.

Размещено на Allbest.ru