Феномен психофізіологічного стану прокрастинації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЕНОМЕН ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОГО СТАНУ ПРОКРАСТИНАЦІЇ

к.психол.н., Базика Є.Л.

доцент кафедри здоров'я людини Відкритий Міжнародний Університет Розвитку Людини ВНЗ ВМУРоЛ «Україна», Миколаївський Міжрегіональний інститут.

В сучасний час превалювання над гуманізацією технічного прогресу, розвитку нанотехнологій, кібернетики з'являються нові явища загрожуючи загальному здоров'ю людства. Одним з них є феномен прокрастинації, який має междисциплінарне значення, так як стоїть на межі медицини, психології, соціології та філософії.

У XXI столітті велика кількість колись небезпечних захворювань більше не загрожує існуванню людства, тому на перший план виходять хворобливі психічні стани, які не небезпечні для життя людини як таки, але можуть отруїти йому існування, зіпсувати його соціальне життя і таким чином зруйнувати здорову структуру суспільства. Серед таких «тихих вбивць» особливе місце займає прокрастинація -- небезпечне порушення поведінки, при якій людина не в змозі вчасно виконувати потрібні дії. У деяких людей з важкою формою прокрастинації виникають проблеми навіть з тим, щоб просто встати вранці з ліжка, вмиватися і почистити зуби, не говорячи вже про те, щоб одягнутися і піти на роботу. Немає потреби пояснювати, яка шкода прокрастинація може нанести як окремій людині, так і соціуму в цілому -- недаремно це захворювання іноді називають «чумою XXI століття». До того ж на теперішній час відомо, що прокрастинація украй погано піддається коректуванню, не існує якогось стандартного методу чи засобу позбавлення від неї, ні психологічного ні медичного[3; 4].

Мета даної статті - більш детально розглянути цей феномен з психологічної точки зору.

Прокрастинація походить від англ., procrastination -- психологічний термін, означає схильність особи відкладати все на потім, на завтра, на майбутнє неприємні рішення та справи. Прокрастинатори -- особи, схильні до затягування виконання завдань, перекладання своєї відповідальності на інших, вони працюють хаотично, без плану, або лише за натхнення чи невідкладності -- через це вони є неприємними співпрацівниками у команді. Ще гірше, якщо це посадовці, від рішень яких залежать інші.

Регулярне вивчення феномену прокрастинації та перевтоми почалося із 1970-х рр. Пошуки у історичних джерелах виявили згадки про «прихильників відкладати на завтра» вже у Стародавній Греції (про них писав поет Гесіод, «Праці та дні», афінський полководець Фукідід, на прокрастинаторів у владних структурах скаржився і Марк Туллій Цицерон). Про прихильників відкладати справи на завтра писав Оксфордський словник за 1548 рік і інші [2].

У вітчизняної наукової літературі термін «прокрастинація» з'явився відносно недавно, в 1992 році. Важливе значення прокрастинація займає і у вітчизняній класичної літературі, якщо наприклад згадати російську народну казку «По щучьему велению», роман І.А. Гончарові «Обломов».

Сучасні дослідження прокрастинації проводилися зарубіжними дослідниками Пирс Стил, Blunt A.K., та вітчизнянимі - Шиліна А.А., у якої дослідження проблеми прокрастинації присвячено вивченню відкладання виконання учбових завдань, - академічна прокрастинація.

Аналізуючи сучасну психологічну літературу, ми побачимо, що термін «прокрастинація» схожий з лінивством, сибаритством, депресією.

Сучасна психологія схиляється до того, що прокрастинація -- це вираз емоційної реакції на планові або необхідні справи. Залежно від характеру цих емоцій, прокрастинація ділиться на два фундаментальні типи: «розслаблена» (чи тимчасова), коли людина витрачає час на інші, приємніші заняття і розваги, і «напружена» (яка більш схожа на хронічну), пов'язана із загальним перевантаженням, втратою відчуття часу, незадоволеністю власними досягненнями, неясними життєвими цілями, нерішучістю і невпевненістю в собі.

Звернемося до теорій виникнення цього явища[4]:

- Самоцензура. В тоталітарних суспільствах, окрім державної цензури, поширюється і самоцензура через небезпеку для особи, через небажання її підставлятися під зайві небезпеки, через уникання неприємностей і залякуючої поведінки владних структур тощо. Страх покарання утримує особу від активності, ініціативи та приводить до прокрастинації. Постає і проблема відповідальності за наслідки та здатності брати на себе відповідальність.

- Авторитарність батьків. На авторитарність батьків вказує професор Джозеф Феррарі з університету Чикаго. Діти з таких родин невпевнені у собі й надалі, довго не можуть сформувати свої наміри, постійно відкладають реалізацію своїх же намірів, не можуть долати перешкоди, не мають відчуття безпеки у житті.

- Особистий спротив. При прихованому супротиві особа вдається до прокрастинації через небажання виконувати неприйнятні для неї ролі, чужі програми, накази. Особа знаходить досить підстав для невиконання неприємного. А у випадку адміністративного тиску -- іде на відкритий конфлікт із адміністратором, колективом, родичем. Галасливі «бунтарі», нездатні на вчинки -- часто схильні до прокрастинації.

- Тривожність. Люди відрізняються один від одного рівнем тривожності (хоча це покажчик нестійкий і змінюється з віком та через обставини). Помічено, що тривожні або занадто емоційні особи -- прихильники прокрастинації. Стан прокрастинації посилює невпевненість особи в успіху.

Прокрастинація не стає перешкодою, якщо має тимчасовий характер і, навпаки, переростає в проблему, якщо стає хронічною. Хронічна прокрастинація заважає праці, успіху, планам на майбутнє. Вона -- може бути прихованим початком психологічного чи фізичного захворювання. Хронічна прокрастинація притаманна студентам, що неправильно обрали фах та навчальний заклад, їм нецікаво вчитися, звідси безсонні ночі на намагання зробити неприємні завдання в останній день перед заліками, іспитами. Рішення покинути вивчення нецікавої спеціальності може прийняти лише особа сильна, з могутнім характером, але на радикальні вчинки здатні одиниці [3].

Автор вважає що причини виникнення цього стану потрібно шукати в розладу вольових процесів, самопокладання, цілеспрямованості, само організованості. Все це повинно було формуватися та розвиватися ще в ранньому дитинстві. Можливо упущення цього моменту в вихованні дитини і приводить до виникнення цього психофізіологічного стану.

Розглянемо поняття волі у вітчизняної сучасної психології. Одна з істотних ознак вольового акту полягає в тому, що він завжди пов'язаний з додатком зусиль, ухваленням рішень і їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна відокремити від інших. Вольове рішення зазвичай ухвалюється в умовах конкуруючих, різноспрямованих ваблень, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без ухвалення вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, заборону деяких достатньо сильних ваблень, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значущим і важливим цілям, уміння пригнічувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі і етичні цінності, на переконання і ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру дії або діяльності, регульованою волею, - це наявність продуманого плану їх здійснення. «Вольова дія - це... свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якої людина здійснює мету, що стоїть перед ним, підпорядковувавши свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність відповідно до свого задуму»[1, с. 424-435].

Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, що отримується в процесі і в результаті його виконання. Мається на увазі, що вольова дія зазвичай супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпаки, з успішним здійсненням вольового акту зазвичай зв'язано як раз моральне задоволення від того, що його вдалося виконати.

Нерідко зусилля волі прямують людиною не стільки на те, щоб перемогти і опанувати обставинами, скільки на те, щоб подолати самого себе, свої лінощі. Це особливо характерно для людей імпульсного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч своїм природним даним або даним пов'язаним з характером (що можливо і має місто у прокрастинаторів).

Жодна більш менш складна життєва проблема людини не вирішується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи ще не добився видатних успіхів, не володіючи видатною силою волі. Людина в першу чергу тим і відрізняється від решти всіх живих істот, що у нього, окрім свідомості і інтелекту, є ще і воля, без якої здатності залишалися б пустим звуком.

В американській поведінковій психології замість поняття волі стали вживати поняття «Стійкість поведінки» - наполегливість людини в здійсненні початих поведінкових актів, в подоланні виникаючих на їх шляху перешкод. Цю наполегливість, у свою чергу, пояснювали такими характеристиками особистості, як цілеспрямованість, терпіння, завзятість, стійкість, послідовність і т.п.

Ще Арістотель ввів поняття волі в систему категорій науки про душу для того, щоб пояснити, яким чином поведінка людини реалізується відповідно до знання, яке саме по собі позбавлено спонукальної сили. Воля у Арістотеля виступала як чинник, разом з прагненням здатний змінювати хід поведінки: ініціювати його, зупиняти, міняти напрям і темп.

Тобто, можливо припустити, що люди-прокрастинотори це особистості з нерозвиненими, несформованими вольовими процесами, які не вміють чи нездатні подолати самого себе, свої лінощі. Тому для нас є дуже цікавим виявити взаємозв'язок між розвитком вольових процесів, цілеспрямованості, а можливо і локусом контролю та рівнем прокрастинації.

Оскільки прокрастинація завдає величезного збитку людському суспільству, робилися неодноразові спроби досліджувати проблему докладніше, дізнатися причини ії виникнення і підібрати адекватні способи коректування даного стану. Зокрема, організовувалися численні конгреси і конференції, присвячені цьому порушенню. Проте жодне із заходів не увінчалося успіхом.

Утруднено вивчення прокрастинації у тому, що в даний час неможливо представити адекватної дієвої моделі цього захворювання. Хоча існують деякі ознаки того, що даним порушенням, окрім людини, страждають також мавпи, щури і інші тварини, вагомих доказів поки не отримано, і планування експериментів на тваринах, культурах тканин або клітинних культурах представляється украй скрутним [3]. Проте певні переміщення у вивченні даної недуги є. Зокрема, було виявлено, що в виникненні прокрастинациії замішана префронтальна кора -- область мозку, що відповідає за складні поведінкові і когнітивні функції людини, зокрема планування і увагу.

Прокрастінация украй погано піддається психологічному коректуванню. Хоча існує безліч психологічних тренінгів, направлених на боротьбу з цим порушенням, жоден з них не дає гарантії зцілення. Медикаментозне ж лікування даної хвороби утруднене тому, що необхідні препарати потрібно приймати організовано, в один і той же час доби, а люди, страждаючі цією недугою, просто не в змозі цього зробити.

В той же час, ВОЗ приводить тривожну статистику: близько 96% жителів Землі випробували хоч би один епізод прокрастинації, для 52% це захворювання представляє серйозну щоденну проблему. Особливо широко дана хвороба поширена серед так званого «офісного планктону» -- менеджерів середньої ланки, які вимушені проводити час на інтернет-форумах і в соціальних мережах, щоб уникнути робочої рутини [3].

На сьогоднішній день існують рекомендації психологічного плану але тільки по позбавленню від тимчасової прокрастинації [4].

До них відносять:

§ Усі засоби зниження особистої тривожності, зменшення її рівня (достатній сон вночі, самонавіювання, згадки про минулі успіхи, заспокійливі трави, усі засоби оздоровлення тощо).

§ Планування свого робочого часу та аналіз виконаного, особливо -- невиконаного і з яких причин, зовнішніх чи внутрішніх.

§ Використання пріоритетів. Привчати себе чітко розставляти пріоритети.

§ Складне завдання розбити на низку завдань та виконувати їх послідовно.

Підводячи підсумок вищевикладеного, ми визначилися, що поняття прокрастінації у психології трактують, як схильність до відкладання справ «на потім», що виражається в прагненні людини всіма способами не приступати до виконання певних справ чи обов'язків, навіть прийняття рішень. прокрастинація психологічний захворювання тривожність

З нашої точки зору прокрастинація (особливо перманентна) є ознакою нерозвинених вольових процесів, невміння до самоорганізації, цілеспрямованості.

З всього вищевикладеного витікають цікаві перспективи подальшого дослідження, а саме;

Визначитися на скільки все ж це більш медична, психологічна чи педагогічна проблема. Можливо лі коректування сього стану тільки психологічними методами без медичних препаратів?

Виявити взаємозв'язок між розвитком вольових процесів, цілеспрямованістю, а можливо і локусом контролю та рівнем прокрастинації.

Дослідити існує лі зв'язок між статтю людини та її віком і прокрастинацією.

Зробити спробу розробити психологічний спосіб коректування стану хронічної прокрастинації.

Список літератури

1. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. -- 4-е изд. -- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - Кн. 1: Общие основы психологии. -- 688 с.

2. Blunt A.K., Pychyl T.A. Task aversiveness and procrastination: a multidimensional approach to task aversiveness across stages of personal projects // Personality and individual difference, №28, 2000, P. 153 - 167.

3. Noach Milgram,Procrastination: A Malady of Modern Time (Ноа Мілгрем, «Прокрастинація: хвороба сучасності»), 1992.

4. Ya. Lentyaj, A. Ya. Bezdelnik. SHILO: the perfect procrastination remedy // Nature. V. 485. № 7390. Pp. 568-600.

Размещено на Allbest.ru