Соціально-педагогічні аспекти діагностики у профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх

2. Правопорушення - проступки (дрібні крадіжки, хуліганство, порушення нормативних актів - адміністративних і цивільних).

3. Правопорушення - злочини (порушення норм кримінального кодексу, які підлягають покаранню судом).

Крім того вченою вказується, що відповідна динаміка проявляється й у стадіях переходу важковиховуваності у правопорушення, зокрема:

1 стадія поява особистісних недоліків у вихованні та негативного зовнішнього впливу, непідготовленість до діяльності;

2 стадія закріплення особистісних недоліків у результаті помилок виховання, що повторюються;

3 стадія утворення стереотипу негативної поведінки як результату переходу особистісних недоліків в негативні якості;

4 стадія виникнення потреби в негативній поведінці в результаті набуття негативного досвіду.

На цьому етапі соціально-педагогічної діагностики доцільно користуватися також типологією неповнолітніх правопорушників, що була запропонована ще Н. І. Озерецьким[5, 116] у 1932 році. Вона випливає зі ступеня вираженості та характеру особистісних деформацій особистості. В сучасній інтерпретації її можна представити таким чином:

· професійні правопорушники, особистість яких характеризується наявністю стійкої внутрішньої орієнтації на злочинний спосіб задоволення потреб, вони мають сформовані асоціальні погляди та цінності, відносять себе до конкретного злочинного угрупування;

· нестійкі нестійкість внутрішнього світу, погляди та цінності перебувають у стадії формування, злочинні чи асоціальні дії вчиняються під впливом обставин, що склалися, або оточуючих осіб;

· звичні особистість їх характеризується досить високим рівнем правосвідомості, наявність розкаяння з приводу своїх вчинків, але поведінкова активність ґрунтується на суб'єктивному визнанні неможливості принципово змінити те, що відтепер особистість вважає своєю долею;

· випадкові - тут точніше було б казати не про девіантну поведінку, а про одиничний вчинок, що має відхилення від нормативів внаслідок дії зовнішніх умов (наприклад, алкоголю).

Кожен із цих типів може бути охарактеризований і за допомогою домінуючого конфлікту. Так для першого виду основним є конфлікт між суспільною культурою та злочинною субкультурою, фасаду, яким зокрема особистість пояснює свою антисоціальну діяльність. Для другого типу домінуючим є складний двосторонній конфлікт між особистістю та соціумом, особистістю та злочинною субкультурою. І суспільство, і субкультура мають підстави розглядати особистість як свого потенційного члена та вимагають від неї беззастережного слідування системі норм і принципів. Для третього типу домінуючим виступає внутрішній конфлікт, зумовлений розбіжностями між світоглядними уявленнями та поведінковими проявами. До вирішення цього внутрішнього конфлікту всі зовнішні впливи розглядаються як вторинні і недостатньо актуальні.

Важливе місце у діагностиці поведінки має встановлення її мотивації. Аналіз ряду досліджень [1; 14; 24] дозволив виділити такі несвідомі мотиви, що можуть діяти в разі антисоціальної поведінки:

§ бажання, що вимагають негайного задоволення;

§ переживання безсилого гніву, відчаю / агресії, що шукає розрядки;

§ образа, що вимагає помсти;

§ заздрість, що спонукає до відновлення справедливості;

§ недовір'я та прагнення зберігати дистанцію;

§ фантазії величі та всемогутності.

Щодо розгляду детерміації антисоціальних дій, то звичайно говорять про сукупність зовнішніх умов і внутрішніх причин, що викликають подібну поведінку. Безумовно у кожному конкретному випадку має місце унікальне поєднання чинників, проте можна визначити деякі загальні тенденції у формуванні антисоціальної поведінки. Таким чином, за детерміацією можна діагностувати такі групи неповнолітніх з антисоціальною поведінкою [3, 105]: девіантний антисоціальний поведінка правопорушник

§ особи, в яких унаслідок ряду причин виявляються не розвинутими вищі відчуття (совість, почуття обов'язку, відповідальність, прихильність до близьких) або уявлення про добро та зло, що спотворює їх емоційну реакцію на вчинки;

§ особи з гіпертрофованими віковими реакціями (опозиції, емансипації, негативної імітації та ін.), що вказує на скороминущий характер їх опозиційної та антисоціальної поведінки (за інших сприятливих умов);

§ особи, котрі стійко відтворюють антисоціальну поведінку свого безпосереднього оточення і для кого така поведінка є звичною нормою (з негативним образом самого себе, відсутністю навичок самоконтролю, слабо розвинутою совістю, споживацьким ставленням до людей);

§ неповнолітні з психічними та невротичними розладами (в них поряд з антисоціальною поведінкою присутні хворобливі симптоми або ознаки інтелектуального недорозвитку);

§ неповнолітні, котрі свідомо вибирають делінквентну поведінку (котрі не страждають психічними розладами, володіють достатнім самоконтролем і розуміють наслідки свого вибору).

На цьому етапі доцільним є використання Методики діагностики схильності до поведінки з відхиленнями [16, 255-261]. Прогностичними ознаками ризику (в плані подальшого формування антигромадської поведінки) можна вважати: відсутність совісті та відчуття вини, патологічну брехливість, споживацьке ставлення до людей, байдужість, неохайність, виражену психопатологію.

Психолого-педагогічний аспект соціально-педагогічної діагностики диктується конкретними (частковими) завданнями, враховуючи специфіку основних проблем та особистісних характеристик неповнолітніх. В руслі виконання його завдань можна використати такі діагностичні методики: Методика діагностики вад особистісного розвитку (ДВОР), Орієнтовна схема психолого-педагогічного аналізу особистості учня [18, 327], Анкета для учнів на вивчення способу життя [18, 284], Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (МПДО) [21, 26-35], Методика діагностики узагальнених смислових установок (незакінчені речення) [21, 35-43], Методика експрес-діагностики характерологічних особливостей учнів [18, 329].

До особливостей неповнолітніх правопорушників можна віднести:

§ наявність особистісних деформацій;

§ стійка втрата зв'язків з учбовим або трудовим колективом, повне ігнорування їх правових і етичних оцінок у виробничій сфері цих неповнолітніх характеризують відсутність інтересу до виконуваної трудової діяльності, утилітарне відношення до професії (як до можливості отримати з неї тільки матеріальну й іншу споживацьку вигоди), відсутність пов'язаних з нею планів;

§ прагнення до досягнення успіхів в учбовій і виробничій діяльності, суспільній роботі у правопорушників заміщено, як правило, дозвіллєвими потребами та інтересами. Сама система оцінок і переваг у таких людей все більше орієнтується на цю сферу. Саме тут фіксуються і гіпертрофовані потреби й інтереси, пов'язані з гонитвою за модним одягом, інформацією, значущою для даного мікросередовища, і т.д.;

§ безцільне проведення часу, що формує відповідний негативний інтерес. Воно закріплюється в звичках, які, у свою чергу, ведуть до формування соціально-негативних потреб. Відповідно спотвореному розвитку потреб на поведінковому рівні виробляються звички до суспільно небезпечних, протиправних способів їх задоволення;

§ наявність явно виражених негативних по своїй соціальній суті потреб, інтересів до вживання алкоголю, безцільного перебування на вулиці, в під'їздах і т.п. зафіксовано не менше ніж у 2/3 осіб, що вчинили злочини та інші правопорушення. У відповідному мікросередовищі високою оцінкою користуються азартні ігри, випивки, демонстрація зневаги до норм суспільної поведінки, культивована ворожнеча до певних груп підлітків і т. п.;

§ істотні деформації етичних і правових ціннісних орієнтацій. Поняття товариства, обов'язку, совісті, сміливості та ін. переосмислюються цими підлітками, виходячи з групових інтересів. Життєва мета зміщується у них у бік психологічного комфорту компанійсько-групового характеру, щохвилинних задоволень споживача, наживи. Скоюючи аморальні та протиправні вчинки, вони прагнуть всіляко «ушляхетнювати» їх мотиви, оцінювати спотворено поведінку потерпілих. У них чітко фіксується позиція схвалення або «розуміння» більшості злочинів, заперечення та повного ігнорування власної відповідальності за протиправну поведінку;

§ визнання допустимості порушення кримінально-правової або будь-якої іншої правової заборони, якщо дуже потрібно, у тому числі якщо цього вимагають інтереси групи. Необхідність дотримання вимог закону співвідноситься головним чином із ступенем вірогідності покарання за допущені порушення;

§ в емоційно-вольовій сфері підлітків, що вчинили злочини, частіше за все фіксуються ослаблення відчуття сорому, байдуже відношення до переживань інших, нестриманість, грубість, брехливість, несамокритичність;

§ емоційна неврівноваженість, пихатість, упертість, нечутливість до страждань інших, агресивність також можна віднести до найпоширеніших характерологічних рис неповнолітніх злочинців. При цьому знову йдеться не про вікові особливості, які б були властиві основній масі підлітків взагалі, а саме про криміногенні зсуви, деформаціях в морально-емоційній, етичній сферах, характерних саме для осіб, які скоюють злочини;

§ останнім часом дослідниками [5; 7; 11] багато уваги приділено виявленню обтяженості неповнолітніх злочинців різними нервово-психічними аномаліями. Як соціально обтяжені дефекти психофізичного і інтелектуального розвитку і стану, що має більш високий ступінь поширеності серед неповнолітніх злочинців в порівнянні з підлітками, які правопорушень не скоюють, дослідниками зафіксовані:

§ різні порушення психофізичного розвитку, що відбулися в період внутрішньоутробного розвитку, пологів, в дитячому і ранньому дитячому віці (в тому числі від черепно-мозкових травм, загально-соматичних та інфекційних захворювань);

§ яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси і патохарактерологічні реакції (надмірна крикливість і плаксивість, підвищена образливість, ранимість, примхливість, афективність, дратівливість, постійна тривожність, крайні форми рухової активності, порушення сну, мови й ін.);

§ явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, знижена працездатність і т. д.) або виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи дефекти зовнішнього вигляду;

§ знижений рівень інтелектуального розвитку.

Таким чином, в абсолютній більшості неповнолітні, що проявляють антисоціальну поведінку, ця особи, що володіють звичками, схильностями та стійкими антигромадськими стереотипами.

Щодо безпосередньо процесу соціально-педагогічної діагностики, то слід виходити з положення про те, що в закладах освіти повинні використовуватись стандартизовані та адаптовані тести, щоб попередити негативний вплив на психіку неповнолітнього. Тому комплекс діагностичних методик повинен будуватися з тих, які пройшли вже відповідну апробацію. На основі узагальнення робіт дослідників, що займалися питаннями діагностики неповнолітніх [6; 12; 19], нами було визначено ряд вимог, які доцільно дотримуватися при дослідження осіб з антисоціальною поведінкою.

Так, наприклад, бесіду з підлітками слід вести інакше, ніж з молодшими школярами. Тут неприйнятна позиція «екзаменатор-іспитований». Тому соціальному педагогу слід виступати в ролі співрозмовника, який поважає свого партнера. Не рекомендується поводитись занадто по-дружньому. Результати обстеження залежать від установки, з якою прийшов підліток. Йому слід пояснити мету дослідження (не обов'язково справжню), наприклад вивчення працездатності чи профорієнтація. Після експериментального дослідження проводиться заключний етап бесіди з неповнолітнім, де з'ясовується, які завдання сподобались йому, як він оцінює свої успіхи.

Спостереження ведеться і під час використання інших експериментальних методів. Фіксувати отриману інформацію зручно в спеціальній, завчасно підготованій картці-схемі. Протокол спостереження зазвичай починають з обстеження зовнішнього вигляду. Тут важливо зазначити особливості будови тіла неповнолітнього (наявність диспропорцій чи фізичних вад, відповідність віку фізичному розвитку). Охайність одягу, шкіри відображають соціально-культурні стереотипи сім'ї. Колір обличчя свідчить як про стан здоров'я, так і про емоційний стан. Обов'язково треба зафіксувати особливі прикмети: шрами, татуїровки. Особливості зачіски й одягу відображають смак, уподобання, ставлення до загальноприйнятих норм.

Постава, ступінь рухливості, міміка і жести є проявами загального тону настрою. Сюди також відносять пластичність рухів, їх енергійність, загальна рухливість. Оцінюючи міміку й жестикуляцію, треба відзначити їх відповідність ситуації та висловлюванням неповнолітнього. Слід фіксувати також і невротичні прояви: тремтіння рук, знизування плечима, кусання нігтів, совання на стільці. Ці прояви посилюються при зростанні напруженості. Особливе значення має фіксація змін настрою, вплив на нього зовнішніх факторів. Характеристику мови проводять, оцінюючи інтенсивність голосу, його тембр, виразність, темп мовлення і ступінь його активності, вимова, словниковий запас.

Окремо фіксуються спостереження ходу роботи неповнолітнього: його темп, ступінь наполегливості, відволікання, розуміння завдань; реакція на невдачу, зауваження педагога.

Таким чином, підсумовуючи вище означене, можна констатувати, що при роботі з неповнолітніми, котрі демонструють антисоціальну поведінку, наукова та практична соціально-педагогічна діагностика вирішує ряд типових для неї задач. До них відносяться наступні: встановлення наявності у неповнолітнього конкретних поведінкових проявів, які можна кваліфікувати як антисоціальні; визначення ступеня сформованості антисоціальної мотивації та детермінації антисоціальної поведінки, їх вираз в певних кількісних і якісних показниках; опис соціально-психологічних і поведінкових особливостей неповнолітнього з антисоціальною поведінкою; порівняння ступеня розвинутості властивостей, що вивчаються, у неповнолітніх з нормативною та ненормативною антисоціальною поведінкою.

В руслі означеної проблеми перспективним вбачаємо більш детальне вивчення питання ролі соціального педагога при проведенні соціально-педагогічної діагностичної роботи, особливості підготовки його до здійснення цього напрямку професійної діяльності.