Розвиток психотехніки в радянській психології в 20-30-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Київський національний університет будівництва та архітектури

Розвиток психотехніки в радянській психології в 20-30-х рр. ХХ ст.

Бурда І. О.

У статті розглянуто історію психології в 20-30-х рр. ХХ ст. в СРСР. Головну увагу звернено на розвиток психотехніки, а саме праці засновників цієї галузі. Виділено ключові моменти в роботі радянських психологів, пов'язані з підвищенням продуктивності праці та оволодінням професією.

Ключові слова: історія психології, радянська психологія, психотехніка, продуктивність праці, професіограма.

В статье рассматривается история психологии 20-30-х гг ХХ ст. в СССР. Основное внимание обращается на развитие психотехники, а также работы основателей этой отрасли. Выделяются ключевые моменты в работе советских психологов, которые связаны с повышением продуктивности работы и овладением профессией.

Ключевые слова: история психологии, советская психология, психотехника, продуктивность работы, профессиограмма.

In the article history of psychology 20-30th of ХХ of item is examined in the USSR.

Basic attention applies on development of psychological techniques, and also works of founders of this industry. Key moments are distinguished in-process soviet psychologists that is related to the increase of the productivity of work and capture by a profession.

Key words: history of psychology, soviet psychology, psychological techniques, productivity of work, professional program.

Історія психології займає особливе місце в системі психологічних наук, адже об'єднує в собі всі галузі дослідження і проблеми сучасної психології. Вивчення історичного досвіду, який було накопичено попередніми поколіннями, є необхідним і важливим містком для опрацювання всіх галузей сучасної психології. Як зазначає В. А. Якунін, підвищені вимоги практики до науки взагалі і до психології зокрема породжують потребу звернення до минулого для того, щоб більш адекватно оцінити можливості психологічної науки на сучасному етапі та в майбутньому [21, с. 8].

Вивчення історії психології завжди приносить позитивні результати. Історичний підхід необхідний для розуміння сучасної ситуації в психологічній науці, для формування нового погляду з урахуванням традицій і досягнень минулого. Відомо, що не завжди ті знання, які з'являються пізніше, видаються і більш прогресивними. Часто в нових концепціях можуть відкидатися ті позитивні моменти, які були напрацьовані раніше. Історія ж психології дає нам можливість згадати про те, що було незаслужено забуте, а також зрозуміти, яким чином психологія оформилася в єдину цілісну науку.

Актуальність теми дослідження зумовлена періодом, який на довгі роки радянської влади був вилучений з наукового обігу, а напрацювання та ідеї відомих психологів не знайшли свого продовження в наступників.

Початок ХХ ст. - складний етап у розвитку психології не лише в СРСР. У той час відбувається становлення психології як самостійної науки. Це період активного пошуку методологічних основ науки, розв'язання питань предмета, методів, завдань, розподілу на окремі галузі. Саме тоді психологія починає активно розвиватися і в новій державі - СРСР. Вона перебудовується на нові експериментальні методики, з'являються нові галузі психології, проводяться інтенсивні експериментальні і прикладні дослідження.

Звернення до цієї теми випливає з двох постулатів. По-перше, у процесі свого становлення і розвитку радянська психологія виробила велику кількість плідних ідей, які нині є незаслужено забутими. По-друге, для сучасної української психології важливим є вивчити білі плями в науці періоду 20-30 рр., переосмислити деформовані уявлення про неї. Вивчення психологічної спадщини і її об'єктивний аналіз допомагають виявити та усвідомити цінність ідей і відкриттів, підходів до розв'язання питань, які і сьогодні не втратили своєї актуальності: цілісний підхід до вивчення дитини, розвиток творчих здібностей та індивідуальний підхід, зв'язок спадкового та соціального та вплив цих факторів на особистість, норми праці на виробництві, профвідбір і ін.

Психологічна наука періоду 20-30-х рр. ХХ ст. розвивалася під впливом соціально- історичних та політичних факторів. З утвердженням тоталітарної системи ставлення до наукового доробку вчених згаданого періоду повністю було змінено. Тому в радянські часи, на жаль, узагальнення та систематизації щодо оцінок, підходів та наукових психологічних шкіл не відбулося. До початку 90-х рр. психологічна наука мала чіткі напрямки, яких повинні були дотримуватися вчені, а вищі органи не допускали “методологічного лібералізму”.

До середини 40-х рр., періоду становлення радянської психології, увага дослідників до розробок 20-30-х рр. зверталася лише в окремих статтях, лекціях, нарисах. Серед авторів слід згадати Б. Г. Ананьєва, Г С. Костюка, Б. М. Теплова, М. Г. Ярошевського. На той час це були не систематичні дослідження цього періоду. Його висвітлювали лише в контексті проблем радянської психології, кризи світової психології, уявлення К. Маркса про психологію, психологічних поглядів революціонерів демократичного напрямку вітчизняної психології, критичного аналізу зарубіжної психології.

У 60-70-х рр. починають створюватися фундаментальні праці з історії не лише вітчизняної, а і всесвітньої психології. В цей час виходять книги М. Г Ярошевського “История психологи” [22], яка з часом перевидавалася, А. В. Петровського “История советской психологи” [11], у яких період розвитку психології 20-30-х рр. представлено фрагментарно. Дещо пізніше виходять праці М. Г. Ярошевського “Психология в ХХ вв. Теоретические проблемы развития психологической науки” [23] та А. А. Смирнова “Развитие и современное состояние психологической науки в СССР” [15], у яких кожен з періодів радянської психології має узагальнення та оцінки.

Дисертаційні дослідження до 70-х рр. були присвячені лише В. М. Бехтєреву, І. П. Павлову, І. М. Сеченову, тобто всесвітньо відомим фізіологам, учення яких не було засуджено більшовицькою владою. А вже починаючи з другої половини 70-х рр. з'являються дисертації, присвячені К. Н. Корнілову, М. Я. Басову, Л. С. Виготському, Г. І. Челпанову.

Починаючи з 90-х рр., на теренах колишнього Радянського Союзу, відбуваються корінні зміни в суспільному житті. Російські і, тепер вже, українські психологи відмовляються від колишніх ідеологічних позицій. Відбувається пошук нових методологічних і теоретичних позицій, що відповідали б сучасності. Вчені починають звертати свої погляди в минуле, намагаючись оцінити пройдений шлях та накопичений досвід. По-новому осмислюється питання зв'язку психології та марксизму в працях С. А. Богданчикова [1], підводяться підсумки розвитку психології ХХ ст. (Б. С. Братусь [2], А. В. Петровський [11, 12], В. А. Романець [13]).

Крім того, було засновано дві серії видання праць вітчизняних та зарубіжних психологів - “Памятники психологической мысли” та “Психологи Отечества”. Виходять роботи біографічного характеру з забутими іменами репресованих психологів [17].

Крім того, історіографічний аналіз цього періоду широко представлений оглядовими працями з окремих галузей психології, теоретичні та практичні основи яких були закладені саме в 20-30-х рр.: психологія праці [5], педологія та психотехніка [7, 8].

Отже, можна стверджувати, що на сьогодні науковий доробок дозволяє провести аналіз та простежити еволюцію психологічного знання досліджуваного періоду, виявити тенденції співвідношення розвитку психологічної науки та соціально-історичних змін у суспільстві. Тобто опрацювання проблеми дозволяє зробити певні узагальнення та аргументувати висновки. Однак слід зазначити, що на сьогодні період розвитку психологічної науки 20-30-х рр. ХХ ст. ще залишає відкритими деякі питання, що потребують поглибленого вивчення.

Психотехніка - прикладна галузь психології, що повинна була слугувати при вирішенні проблем господарського життя. Саме таке визначення давав цій галузі один з її засновників у СРСР І. Н. Шпільрейн. Основоположниками науки в Західній Європі були німецькі психологи В. Штерн та Г. Мюнстерберг, а її розквіт припадає на початок ХХ ст.

Визначну роль у виникненні і розвитку психотехніки в СРСР відіграли соціально- економічні зміни, що відбувалися в 1905 р. та 1917 р., а також події Першої світової війни. Вже в 1918 р. були спроби побудувати комуністичне виробництво і здійснювати розподіл на основі зрівнялівки (ця політика отримала назву продрозверстки, коли селяни мали поділитися з містом плодами своєї праці). Варто пригадати і “Декларацію про загальну трудову повинність”, прийняту в 1918р. Так звана мілітаризація праці не дозволяла працівникам кидати роботу або змінювати її. Такі зміни були можливі лише за умови погодження з вищими органами, що відповідали за рух робочої сили. Система, що склалася, отримала назву “воєнного комунізму” і вже в 1920 - 1921 р. досягла свого найвищого піку абсурду та нефункціональності. Як відомо, більшовицьким лідерам довелося відмовитися від запровадження вищезгаданих методів і запровадити політику НЕПу.

Саме тоді психотехніка, як один з напрямків прикладної психології, почала переживати період піднесення. Це був масштабний науково-практичний рух, який поряд з психологами- практиками об'єднував фізіологів, гігієністів, управлінців, педагогів. Це було пов'язане насамперед з рухом наукової організації праці (НОП), який ставив перед собою задачі підвищення продуктивності праці. В цей час значна увага приділяється проблемам керівництва, управління людськими ресурсами, різним формам впливу на людину, зокрема психологічний вплив.

У 1922 р. на базі Центрального інституту праці (ЦІП) у Москві було створено першу психотехнічну лабораторію, яку очолював І. Н. Шпільрейн. Через рік така лабораторія була організована при Народному комісаріаті, а в 1925 р. увійшла до складу Московського державного інституту охорони праці. Основними напрямками психотехнічних досліджень були вивчення професій, профвідбір та профконсультування, раціоналізація підготовки до професійної праці, умови праці, психогігієнічні та психотерапевтичні впливи, підвищення ефективності та пропагандистська робота.

Можна стверджувати, що програма соціалістичного будівництва передбачала участь психологів. На підтвердження цього в 1927 р. було створено Всесоюзну спілку психотехніки і прикладної психофізіології (ВСП і ПП) під головуванням вищезгаданого І. Н. Шпільрейна.

І. Н. Шпільрейн (1891 - 1937) народився в Ростові-на-Дону в досить освіченій сім'ї, про що говорить той факт, що він вільно володів 11 мовами. Під час революційних поді 1905 - 1907 рр. був членом партії есерів. Його навчання проходило в Німеччині. Психологічну освіту він здобув у Лейпцигу під керівництвом В. Вундта. Ще студентом Шпільрейн провів своє перше дослідження, що стосувалося виявлення залежності фізичного розвитку дитини від умов її виховання. Ці результати лягли в основу дисертації, яку було захищено в 1914 р.

У 1919 р. Шпільрейн із сім'єю повертається на батьківщину. Спочатку працює перекладачем, далі завідувачем відділу інформації Наркомату іноземних справ. І лише в 1922 р. він знову повертається до роботи психолога, а саме - стає засновником вітчизняної психотехніки.

Шпільрейн відомий не лише своїми напрацюваннями у психотехніці. Його праця “Мова червоноармійців” стала ґрунтовним соціолінгвістичним дослідженням, що фіксувало особливості мови військових того часу. Ще одна праця, на яку слід звернути увагу, - соціально- психологічний етюд “Про зміну імен та прізвищ”, де проаналізовано немотивовану зміну людиною свого імені чи прізвища.

Психотехнічний рух ставав досить популярним. До 1934 р. Всеросійська спілка психотехніків нараховувала 900 членів, було налагоджено випуск журналу “Радянська психотехніка”. Але в тому ж таки 1934 р. за наказом Раднаркома система психотехнічних установ була розгромлена: ліквідовано 29 науково-дослідних інститутів, закрито журнал. У 1935 р. було заарештовано, а пізніше, у 1937 р., розстріляно самого І. Н. Шпільрейна [17].

Робота радянських психологів з питань психотехніки була відома і за межами країни. Науковці брали участь у міжнародних конференціях, а в 1931 р. СРСР отримав право на проведення Міжнародної наукової конференції з проблем психотехніки. Це був перший науковий міжнародний форум після 1917 р.

І. Н. Шпільрейн так визначав вплив психотехніки на психологію: “Змушуючи працівників теоретичної психології йти за своїми успіхами, психотехніка тим самим знищує стару психологічну лабораторію, яка вивчала віддалену від суспільства людину, веде її працівників до постановки та розв'язання теоретичних питань, які тісно пов'язані з конкретизацією психології як науки, що стоїть на межі природознавства та суспільствознавства” [20, с. IV].

Позитивним було прагнення вивчити реальну людину як активного діяча, що вносило новизну в саму процедуру і спрямованість психологічного дослідження. Ці стратегії будувалися на ідеях А. Ф. Лазурського про природний експеримент, але об'єкт дослідження був більш складним - доросла людина, професіонал, що здійснює ту чи іншу виробничу діяльність.

У психології фактично по-новому розглядалися такі складні інтегральні характеристики людини, що виявлялися в процесі освоєння та здійснення трудової діяльності, такої, як професійна майстерність, професійні здібності та ін. Крім того, було розроблено нові методи вивчення психологічних механізмів оволодіння людиною професією - метод “штучної деавтоматизації”, психологічний аналіз професії.

Отже, в результаті розвитку психотехніки було накопичено багато матеріалів та досвіду взаємодії психології з практикою.

Психотехніка розвивалася як наукова діяльність зі специфічною проблематикою, специфічними методами і засобами дослідження. До наукової дискусії долучалися широкі кола науковців та громадських діячів. Головною ідеєю була організація та раціоналізація праці. Цей рух буквально охопив усю країну. На виробництві, залізниці, армії, флоті діяло більше 200 психотехніків [10].

Психотехніка стимулювала тісне співробітництво психологів, фізіологів, гігієністів праці, інженерно-технічного персоналу підприємств, спеціалістів організації та охорони парці. У 1932 р. на Всесоюзній конференції з психотехніки було заслухано доповідь А. Ф. Гольдберга. Особливістю роботи групи психологів, яку він очолював, був не лише тісний контакт з робітниками, а і безпосередня участь науковців у виробничому процесі [Там само].

Перші праці з методики професіограми належать І. Н. Шпільрейну та С. Г. Геллерштейну. Це були професіограми робітничих спеціальностей, таких, як ткалі, телефоністки, вагоноводи трамваїв, працівники типографії, селяни, гірники, трактористи та ін. Загальною метою було описати всі професії в країні, скласти картотеку для того, щоб психотехнік, розв'язуючи ті чи інші задачі, міг скористатися вже готовими, складеними за єдиною методикою професіограмами. Кожному психотехніку давалося завдання самостійно вивчити 1-2 професії. Як наслідок, завдання виконувалися якісно і суттєво скорочувався термін практичних робіт.

У 1927 р. відбулася Всесоюзна конференція з психофізіології праці та професійного відбору. Вона показала значний розмах як теоретичної, так і практичної роботи. На пленарному засіданні і шести секціях було заслухано і обговорено більше 100 доповідей. Конференція поклала початок діяльності Психотехнічної спілки. Цього ж таки року вже на Міжнародній конференції IV в Парижі радянська делегація була однією з найчисельніших, а двох її представників - І. Н. Шпільрейна та Г. І. Россолімо - увели до складу міжнародного правління психотехнічних з'їздів [Там само].

Напади на психотехніку почалися в кінці 20-х рр., а в 1935 р., як зазначалося, було заарештовано лідера руху І. Н. Шпільрейна за “контрреволюційну пропаганду” та “троцькізм”. Після цих подій праця з психотехніки згортається, адже гоніння поширювалися і на учнів та однодумців Шпільрейна. І лише після 90-х рр. наукові напрацювання радянських психотехніків стали доступними для науковців та отримали своє продовження в дослідженнях.

Розвиток радянської психології мав драматичний характер. В умовах тоталітарного режиму культивувалася версія про “особливий шлях” марксистської психології як єдино правильної галузі знань. Починаючи з 20-х рр. у СРСР відбуваються корінні зміни для науки психології, а сформульовані тогочасні постулати протрималися багато десятиліть.

З приходом до влади більшовиків, психологія вступила в стадію глибокої кризи. Перед радянською психологією постало завдання побудувати нову систему психології на марксистсько- ленінській філософській основі. Все це було пов'язано з політичною системою, яка намагалася поставити собі на службу психологію. Саме за допомогою психології (а швидше нав'язливої ідеології) комуністичні лідери намагалися змінити світоглядні системи цілих народів та створити “нову” радянську людину - слухняну, аморфну, яка б беззастережно вірила своїм вождям.

Проте саме період 20-30-х рр. виявився досить плідним для психології. В цей час у психологію приходять нові імена, а сама наука стає досить практичною, не відірваною від життя. Для нової держави більшовиків важливими завданнями була турбота про майбутні покоління та продуктивність праці, що вилилося в розвиток таких наук, як педологія та психологія.

Така галузь психології, як психотехніка, почала бурхливо розвиватися в 20-30-х рр., що дає можливість розглядати її як масштабний науково-практичний рух, який об'єднував як психологів, так і представників інших спеціальностей. Це пояснюється тим, що більшовики приділяли значну увагу підвищенню продуктивності праці на виробництві, проблемам керівництва та управління людськими ресурсами, психологічним формам впливу на людину. Важливим для психотехніків було звернення до диференціальної психології. Працюючи з реальними людьми, у звичних для них умовах, психологи внесли значний вклад у вивчення конкретної людини, її своєрідності у взаємодії з середовищем, що визначає діяльність. Також було накопичено велику кількість фактологічного матеріалу з проблем індивідуальних розбіжностей, які стали результатом наукових досліджень останніх десятиріч. Позитивним було прагнення вивчати реальну людину як активного діяча, що вносило нову стратегію в саму процедуру і напрямок психологічного дослідження. радянський психотехніка професія

Окремо варто сказати про доробки І. Н. Шпільрейна. Ним, чи не вперше, розглядилися такі складні інтегральні характеристики людини, як професійна майстерність, професійні здібності, а також було розроблено специфічний метод освоєння професії - метод “штучної деавтоматизаці”.

Отже, розвиток психологічної науки в 20-30-ті рр. ХХ ст., став основою для багатьох напрямків дослідження. Науковці розробляли теоретичні основи, працювали безпосередньо як практики. Без сумнівів, можна стверджувати, що це був чи не найбільш плідний період у радянській психології, а ідеї, що зародилися тоді, і сьогодні стають базисом для подальших наукових досліджень.

Література

Богданчиков С. А. Советская психология 1920-х годов (восемь очерков) / С. А. Богданчиков. - Саратов, 2007. - 219 с.

Братусь Б. С. Русская, советская, российская психология: Конспективное рассмотрение / Б. С. Братусь. - М. : Московский психолого-социальный институт. Изд-во Флинта, 2000. - 88 с.

Выготский Л. С. Педология и психотехника / Л. С. Выготский // Психотехника и психофизиология труда. - 1931. - № 2-3. - С. 62-89.

Ждан А. Н. История психологий: [Учебник] / А. Н. Жадан. - М. : Изд-во МГУ, 1990. - 367 с.

Климов Е. А. История психологии труда в России: [Учеб. пособие] / Е. А. Климов, О. Г. Носкова. - М. : Изд-во Москов. ун-та, 1992. - 221 с.

КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1953) Т.1 [изд. 7-е]. - М., Политиздат, 1953 - 932 с.

Курек Н. С. История ликвидации педологии и психотехники в СССР / Н. С. Курек. - СПб. : Алетейя, 2004. - 330 с.

Курек Н. С. Разрушение психотехники [Электронный ресурс] / Н. С. Курек // Новый мир,

- № 2. - режим доступа: http://www.magazines.russ.ru/noyi_mi/

Марцинковская Т Д. Детская практическая психология: [Учебник]; [под. ред. проф. Т Д. Марцинковской]. - М. : Гардарики, 2000. - 255 с.

Мунипов В. М., Шпильрейн И. Н., Л. С. Выготский и С. Г. Геллерштейн - создатели научной школы психотехники в СССР / В. М. Мунипов // Культурно-историческая психология. - 2006. - № 4. - С. 85-109.

Петровский А. В. История советской психологии. Формирование основ психологической науки / А. В. Петровский. - М., 1967. - 368 с.

Петровский А. В. Психология в России. ХХ век / А. В. Петровский. - М. : Изд-во УРАО,

- 312 с.

Романець В. А. Історія психології: ХІХ - початок ХХ ст.: [Навч. посібник] / В. А. Романець. - К. : Либідь, 2007. - 832 с.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - СПб. : Питер, 2010. - 713 с.

Смирнов А. А. Развитие и современное состояние психологической науки в СССР / А. А. Смирнов. - М., 1975. - 196 с.

Советский Союз в 30-е годы (“круглый стол” редакции) // Вопросы истории. - 1988. - № 12. - С. 10-15.

Степанов С. С. Психология в лицах / С. С. Степанов. - М. : Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - 384 с.

Умрихин В. В. “Начало конца” поведенческой психологии в СССР / В. В. Умрихин // Репрессированная наука. - Л. : Наука, 1991. - Вып. 2. - С. 136-145.

Шварцман П. Я. Педология / П. Я. Шварцман, И. В Кузнецова // Репрессированная наука. - СПб. : Наука, 1994. - Вып. 2. - С. 121-139.

Шпильрейн И. Н. Предисловие / И. Н. Шпильрейн // Руководство по психотехническому профессиональному подбору; [под ред. И. Н. Шпильрейна и др.]. - М. - Л, 1929, - С. IV

Якунин В. А. История психологии: [Учебное пособие] / В. А. Якунин. - СПб., 2001. - 379 с.

Ярошевский М. Г История психологии от античности до середины ХХ в. / М. Г Ярошевский. - М., 1996. - 420 с.

Ярошевский М. Г. Психология в ХХ столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки / М. Г. Ярошевский. - М., 1974. - 387 с.

Размещено на Allbest.ru