Інтелектуальні здібності як професійно-значущі якості ментального досвіду та інтелектуальної компетентності людини в контексті її загального особистісного розвитку

В якості теоретичних витоків онтологічної теорії інтелекту постають:

1) структурно-інтегральний підхід, розробниками якого були Л.М.Веккер, А.В.Либин, Н.М. Чу- прикова й ін.;

2) суб'єктний підхід (С. Л. Рубінштейн, А. В. Брушлінський, Е. А. Сергиенко),

3) ресурсний підхід (В. М. Дружинін).

Ці підходи дозволили сформулювати для психології інтелекту теоретичні наслідки і відповідно виокремити в інтелекті, як особливій психічній реальності, деякі нові його якості.

Виходячи з позицій структурно-інтегрального підходу - природа будь-якого психічного об'єкта (інтелекту зокрема) має пояснюватися одночасно в термінах субстрата (психічного матеріалу), структури (складових компонентів і їх зв'язків) і функцій (якостей об'єкта на рівні його поведінки). Як видно, теоретичні основи структурно-інтегрального підходу стосовно онтологічної природи інтелекту передбачають, принаймні, три наступні наслідки: 1) комплексний підхід у дослідженні інтелектуальних здібностей на основі модульної діагностики, що дозволяє вивчати субстрат, структуру і функції в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, тобто інтелект, як інтегральну структуру індивідуальності.

Цей підхід витікає із принципових положень психосоматичної гармонізації розвитку людини, самоорганізації та саморегуляції, де форми вищого порядку народжуються із взаємодії форм нижчого порядку.

Отже, для того щоб зрозуміти як формуються когнітивні процеси, необхідно мати на увазі стан і взаємодію перерахованих вище елементів розумової діяльності. Необхідно вивчати схеми такої взаємодії цих елементів, їх взаємовідношення та принципи формування в цілісній структурі індивіда. Виходячи з теорії самоорганізації, саморегуляції та результатів особистих досліджень - в складних, динамічних системах (якою є й інтелект) на перших етапах розвитку присутній високий рівень свободи, а в міру того як формуються системи вищого порядку, рівень свободи зменшується. З'являється функціональна, кристалізована система, в якій, якщо можна так сказати, є власна ідентичність.

2) особливості функціонування інтелекту (його якостей) похідні по відношенню до особливостей складу й будови ментального (розумового) досвіду, урахування яких дозволяє аналізувати природу інтелекту в термінах онтологічних категорій: „ментальна структура”, „ментальний простір”, „ментальний час”, „ментальна тканина”, „ментальний досвід”, „ментальна ієрархія” тощо. Тобто, при вивченні інтелекту на перший план виходить така його якість, як субстанціональність;

3) трактовка інтелекту як системного утворення (багатомірність, самоорганізація, нелінійна динаміка, інваріантність).

Суб'єктний підхід у психології інтелекту припускає дослідження внутрішніх умов інтелектуальної діяльності, в їх числі суб'єктного досвіду, який із „середини” ініціює й регулює інтелектуальну поведінку. До того ж, поняття „суб'єкт” акцентує індивідуально-своєрідний характер передумов і проявів інтелектуальної активності. Реалізація суб'єктного підходу в межах онтологічної теорії інтелекту також має низку важливих теоретичних наслідків:

1) в якості детермінант індивідуальних відмінностей в інтелектуальних здібностях першочерговими постають не генетичні й середовищні чинники, а ті процеси, що відбуваються всередині ментального досвіду індивіда (суб'єктність);

2) змістовні прояви інтелекту (змістовний контекст) пояснюються з урахуванням ситуативних чинників (контекстуальність);

3) наявність індивідуально-своєрідних форм пізнавального відношення до всього, що відбувається (інтенціональність, унікальність).

Ресурсний підхід виходить із того, що в умовах індивідуальної інтелектуальної діяльності може активізуватися послідовно лише частина ресурсів у залежності від запиту ситуації. Застосування основних положень ресурсного підходу при розробці онтологічної теорії інтелекту дозволяє зафіксувати наступні теоретичні наслідки:

1) можлива одночасна актуалізація ресурсів різного рівня й різного типу (гетерогенність);

2) інтелект розглядається не як локальна якість (стабільна риса) у вигляді однієї позиції при певному вимірі, а як континуум, на осі якого дана якість може займати певну множину позицій (континуальність);

3) окрема інтелектуальна здібність може бути представлена як рухлива точка в деякому n - мірному просторі, кожний вектор якого характеризує визначений тип ресурсу (мобільність).

Наведений перелік якостей (атрибутів) інтелекту змінює існуючі погляди на його природу, методи психодіагностики інтелектуальних здібностей і можливостей людини. Онтологічна теорія інтелекту дозволяє підійти до пояснення реальних інтелектуальних здібностей і досягнень людини як індивіда та члена групової взаємодії в процесі спільної інтелектуальної діяльності. Ми розглядаємо інтелектуальні якості студента як професійно-особистісні, що розвиваються в учбово-професійній діяльності та визначають його інтелектуальну культуру в контексті його загального особистісного розвитку. Під інтелектуальною культурою розуміється активне творче відношення особистості до світу, яке виражається в мотиваційній готовності й інтелектуальній здібності до пізнання реальності шляхом практичної взаємодії з нею; до самостійної підготовки різнобічних, з-поміж них і дослідницьких цілей; до винаходу нових способів і засобів їх досягнення та використання отриманих результатів для подальшого пізнання.

Останнім часом, у сучасних університетах помітні тенденції орієнтації на зростання особистісного потенціалу студента як майбутнього фахівця, де найважливішою функцією його є розвиток загального культурного капіталу на базі зростання інтелектуальної культури. Спрямованість вишів на реалізацію цієї мети а також на формування у студентів творчої ініціативи, самостійності, конкурентноздатності, мобільності обумовили появу в їх межах „компетентністного підходу”, певної нової концепції системного визначення освіченості людини. У контексті вищезазначених цілей та спрямованості освіти актуалізувалась потреба в формуванні ключових компе- тенцій особистості, які можуть розглядатися як базові якості сучасного студента.

Аналіз існуючих робіт з проблеми, наукові факти особистих досліджень та досвід роботи у вищій школі показують, що в професійному становленні фахівця базовим підґрунтям виступає саме інтелектуальна компетентність, формування якої постає фундаментом для опанування студентами всіх освітніх галузей. В інтелектуальній компетентності отримують концентроване втілення всі компоненти загальнопредметного змісту освіти: загальнокультурні знання щодо вивчаючих явищ, загальноучбові навички, вміння та загальнопредметні способи діяльності. На основі цього у студентів формується здібність і готовність шукати й обробляти інформацію, використовувати нові технології її засвоєння, організовувати свої особисті прийоми навчання, включатися в діяльність та співробітництво. Така здібність може реалізовуватись як на рівні стандартних ситуацій, так і при різних їх варіаціях.