Дитячо-батьківські та сиблінгові стосунки в нуклеарній сім'ї

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сімейний вплив часто перевершує вплив інших соціальних інституцій, з огляду на що надзвичайно актуалізуються й проблеми самої сім'ї, яка сьогодні найчастіше презентована або нуклеарною, або багатопоколінною формою (не є виключенням їхнє панування і серед українців). Саме за першого варіанту стосунки стають особливо значущими з огляду на зосередженість емоційного ресурсу у батьківсько-дитячих, подружніх, сиблінгових холонах, тому важливим є вивчення саме цього аспекту. При цьому майже в усіх суспільствах сучасності переважаючою, базовою, простою, стандартною, соціально визнаною сучасною моделлю сім'ї вважається саме нуклеарна, яка складається з батьків та дітей, останні з яких перебувають на утриманні в перших і не перебувають у шлюбі. Дослідження соціально-психологічних особливостей нуклеарної сім'ї, стосунків у ній надає змогу глибше й повніше розуміти труднощі та точніше оцінювати аспекти розвитку, формування, соціалізації особистості дитини в такій сім'ї.

Мета статті - виявити соціально-психологічні особливості нуклеарної сім'ї, зокрема дитячо-батьківських та сиблінгових стосунків у ній.

Результати теоретичного дослідження. Звернувшись до проблем сім'ї, стосунків у ній, необхідно чітко розуміти її сутність. Одні дослідники акцентують увагу на тому, що сім'я - природна та соціально первинна мала, переважно референтна група належності, яка гетерогенна за структурою, поліфункціональна, історично детермінована, з емоційним ядром, до якого прив'язуються її члени і яка формується, функціонує й розвивається через лише їй притаманні безпосередні та з високою мірою мобільності стосунки родинності (В. Абраменкова, О. Кляпець, І. Логінова, Т. Медіна).

Представники системного підходу, трактуючи сім'ю як складну емоційну динамічну систему саморегуляції, наголошують на тому, що за одиницю психологічного аналізу мають правити не окремі члени сім'ї, а стосунки (дитячо-батьківські, подружні, сиблінгові) та емоційні зв'язки між ними (А. Лідерс, С. Мінухін).

Н. Антонова, М. Слюсаревський застерігають від такого трактування сучасної бездітної сім'ї, зауважуючи, що вона часто не є не те що колективом, а й у повному розумінні соціальною групою (бо мінімально необхідна кількість - має бути не діада, а тріада). Тому науковці зауважують, що сьогодні більш характерне несімейне населення: є один із батьків, але без шлюбного партнера, тому і краще буде вживати термін "сімейна група".

У цілому у сучасному психологічному просторі виокремились три основні підходи до вивчення сім'ї: ціннісний, ресурсний, підхід стосунків.

Вивчаючи проблеми сім'ї, дослідники наголошують на важливості такого демографічного чинника як її форма: повна або неповна (у т. ч. функціонально неповна), реструктурована (мішана), нуклеарна (термін уперше вжив Ж. Мурдок у 1949 р., хоча треба згадати й ім'я Л. Моргана) або розширена. Поряд із цим, представники системного підходу розглядають нуклеарну сім'ю як холон розширеної.

Е. Тофлер у своїй роботі звертається до опису нуклеарної сім'ї, на його думку ідеальної для другої хвилі соціального розвитку, так: її члени не мають внутрішньої автономії (стають емоційно взаємозалежними: йдеться про т. зв. нуклеарне спілкування, за К. Бондаренко), відбувається втрата функціональності, яка була до цього. Прогностично дослідник зауважував, що з настанням третьої хвилі (її початок у розвинених країнах - приблизно 60-і рр. ХХ ст.) нуклеарні сім'ї не зникнуть, хоча, на його думку, їхня кількість буде зменшуватися, бо зростатиме чисельність інших форм, наприклад, спільних, з одним із батьків, розширених (допускається їхнє відродження) [7]. За Д. Мейліс, перспективи розвитку сім'ї - сім'ї з багатьма батьками (цит. за [7]). Е. Тофлер, урешті, приходить до висновку, що для цивілізації третьої хвилі буде характерне велике розмаїття сімейних структур, жодна з яких не домінуватиме [7]. Хоча Г. Клімантова ці варіанти сімей розглядає як різні модифікації саме нуклеарної на різних етапах її розвитку.

Нуклеарна сім'я - не завжди мала група з повним або неповним емоційним ядром (відповідно повна або неповна нуклеарна сім'я). Вона може бути складною - повною репродуктивною нуклеарною сім'єю, у якій виховується кілька дітей (хоча дітонародження в ній свідомо обмежується). Наявність дітей від попередніх шлюбів, як зазначають С. Ничипоренко, А. Синельніков, не перетворює звідні (бінуклеарні) сім'ї на розширені, якщо інших старших або інших родичів у їхньому складі немає.

В. Голофаст під нуклеаризацією розуміє поділ сімей, який супроводжується:

а) малодітністю;

б) зниженням народжуваності;

в) постійною зайнятістю жінки поза сім'єю;

г) зростанням вимог до виховання та освіти;

д) індивідуалізацією сімейних ролей (симетрія чоловічої і жіночої моделі поведінки в сім'ї, яка поширюється на всі її функції, у т. ч. мають місце елементи індивідуалізації у відпочинку);

е) переходом від системи покарань і заохочень носіїв відповідних ролей до системи морального оцінювання, моральної дискусії, самооцінювання та самовиправдання.

Дослідник зауважує, що нуклеарна сім'я - спочатку модальний, а потім повністю домінуючий тип господарства. Рольовий контекст соціальної взаємодії не зникає, просто як форма соціального зв'язку він стає гнучкішим і чутливішим до особистості [3].

Ю. Шрейдер зауважує, що в нуклеарній сім'ї та поза нею між близькими людьми продовжують цінуватися звичні, традиційні, як регулярні утилітарні форми поведінки, так і ритуальні, які мають символічно та психологічно багатозначний надутилітарний сенс.

Така специфічність сім'ї може особливим чином відобразитися на формуванні особистості дитини, навіть сприяти її десоціалізації, накопиченню суб'єктивних деструкцій. Так, у неповній нуклеарній сім'ї негативними чинниками є емоційний дискомфорт (відчуття особистісної неповноцінності, емоційного голоду, заздрості тощо), порушення структурної рівноваги й збалансованості, рольова дифузія тощо. Така ситуація здатна викликати підвищений інтерес дитини до своїх переживань із відразливим ставленням до дорослих (зокрема батьків), іноді навіть агресивним ставленням до когось конкретного (особливо того, хто покинув сім'ю), унаслідок чого стає можливим затримка формування її "ідеального Я".

У цілому сьогодні трапляються дещо протилежні думки стосовно того, що стосунки в сім'ї стають дедалі більш психобіологічними, а не соціально-психологічними: роль батьків (зокрема батька) зводиться майже нанівець (В. Дружинін, М. Панкратова). Хоча ще І. Кон заперечував такому твердженню, зазначаючи, що думка про зниження виховної функції батька у ХХ ст. - лише кроскультурний стереотип, який мало відповідає реальності [4]. Зарубіжні та вітчизняні психологи Д. Віткін, О. Кононко, Н. Чодороу теж підкреслюють особливо важливу роль батька у формуванні особистості дитини.

Відповідно до положень соціальної психології, ознакою й основним інтегруючим чинником соціальної групи, зокрема сім'ї, є внутрішня та зовнішня соціальна діяльність: характер стосунків, стиль спілкування, психологічний (емоційний) клімат, гедоністична, рекреаційна, фасилітативна, феліцитивна функції тощо. На думку Т. Парсонса, сім'я, зокрема нуклеарна, виконує дві провідні функції: первинно соціалізує дітей і стабілізує дорослих у суспільстві. Особливого значення набувають стосунки владно-підвладні, соціально опосередковані. Аналізується все те, що характеризує розподіл інформаційних потоків, структуру влади, формальне і неформальне лідерство, дитячо-батьківські, подружні та сиблінгові стосунки в сім'ї, внутрішньосімейні ролі, рівень фізичної та емоційної близькості- віддаленості між її членами. Деякі дослідники вважають, що коли мова заходить про нуклеарну сім'ю, то на перший план мають потрапити подружні стосунки. Хоча в цілому на сучасному етапі такого роду дослідження не обмежуються виключно ресурсом цих стосунків.

Представники зарубіжної психології вважають, що саме під впливом спілкування, взаємодії відбувається формування особистості (А. Бандура, Р. Бернс, Д. Демо, У. Річард, С. Смол). С. Олсон, Д. Шпренкл, К. Русел, Р. Кембел також здебільшого акцентують увагу на взаємозв'язку членів сім'ї (у т. ч. емоційній залежності) та сімейній адаптивності.

Крізь призму батьківського ставлення висвітлює це питання Г. Варга, зауважуючи, що дитячо-батьківська взаємодія - це цілісна система почуттів, поведінкових стереотипів стосовно дитини, які використовуються у практиці спілкування з нею [1].

Серед досліджень, присвячених феноменології батьківського ставлення до дитини та його впливу на формування індивідуально-характерологічних рис її особистості, заслуговує на увагу теорія рис дитини Д. Баумрінд. Дослідниця зауважує, що найбільш поширеним психологічним механізмом формування характерологічних рис дитини, який відповідає за самоконтроль і соціальну компетентність, є інтеріоризація засобів і навичок контролю, які використовують батьки. Адекватний контроль - це одночасно емоційне прийняття та високий рівень вимог, що висуваються до дитини несуперечливо, чітко й однозначно, тому вона активна, незалежна в думках і діях, ініціативна, доброзичлива, адаптована [9, с. 69-73].

Важливо врахувати, що внутрішньосімейні, насамперед дитячо-батьківські, стосунки на сучасному етапі істотно деформовані та формалізовані, спостерігається взаємовідчуження батьків і дітей (В. Абраменкова, О. Ісаєнко, І. Коновальчук), хоча має місце й думка, що в пострадянській сім'ї, навпаки, простежується загальна тенденція зближення у стосунках між ними, особливо, коли йдеться про нуклеарну (К. Бондаренко, О. Маховська).

Особливого значення набуває й аспект сиблінгової взаємодії. Є низка досліджень, у яких теоретично та емпірично вивчали значення і розкривали специфіку такої взаємодії для психічного розвитку й виховання особистості (А. Адлер, М. Алексєєва, Л. Баландіна, І. Дідук, Т. Думітрашку). Ідеться про позицію дитини в сім'ї (адлерівське "сімейне сузір'я"), а звідси - суперництво або антагонізм сиблінгів/напівсиблінгів за батьківську прихильність. Зокрема, З. Фройд зазначав, що з появою в сім'ї ще однієї дитини, структура едипового комплексу трансформується таким чином, що переживання старшого можуть набути трагічного характеру. Психоаналітик додає, що чим тісніший зв'язок членів сім'ї, тим більше й частіше вони схильні відгороджуватися від інших. У цілому т. зв. "психоаналітична сім'я" нагадує саме нуклеарну з огляду на особливу роль сиблінгової взаємодії. Так, якщо в сім'ї більше ніж одна дитина, то та дитина, яка більшою мірою задіяна у взаємодії з батьками, завершить ці процеси на нижчому рівні функціонування, ніж та дитина, яка відносно вільна від батьківської опіки (М. Боуен).

Основною характеристикою батьківсько-дитячих транзакцій є саме ціннісно-символічний дискурс батьківської постаті: наявний образ думок, модель виховання та настановлення, ціннісні орієнтації, загальна психологічна культура тощо. Так, К. Роджерс відзначав, що батьки відіграють вирішальну роль у когнітивному розвитку дитини, формуючи в неї образ соціального світу [5].

Як зауважує В. Васютинський, саме постаті матері й батька забезпечують, відповідно, первинне і вторинне узалежнення. Процес формування особистості дитини у батьківській сім'ї носить владно - підвладний характер (бо саме батьки визначають, як впливати на дитину або примушувати її до чогось), який, у свою чергу, має бути адекватним, динамічним і прогностичним [2].

Не лишився без уваги психологів і вплив на формування особистості дитини таких чинників, як генотип і фенотип, які зумовлюють соматопсихічні та психосоматичні характеристики (М. Боришев- ський, А. Валлон, М. Талачек).

Важливим аспектом є вік батьків-вихователів. Зауважимо, що сьогодні шлюб укладають у більш старшому віці (В. Станкунене), хоча це залежить і від культурного чинника. Зокрема, Н. Гордєєва, Т. Медіна зазначають, що в Україні, на відміну від західних країн, зростає кількість молодих сімей.

Розвиток особистості самої дитини вважається також важливим: специфіка її потребово-мотиваційної сфери, індивідуально-особистісних рис, набутого досвіду, особливості формування життєвого стилю, свідомості та самосвідомості.

Відзначимо, що характер сучасної сім'ї дослідниками визначається як закритий, ізольований (насамперед, якщо йдеться про нуклеарну сім'ю), хоча її межі як соціальної системи дедалі все більше розмиваються, набуваючи характеристик відкритості (Т. Андрєєва, Ф. Тумусов). З'являються її відповідні властивості: цілісність, структурність й еквіфінальність (тобто, функціонування сім'ї можливе незалежно від первинних причин її виникнення і може змінюватися під впливом поточних).

Т. Титаренко цю дилему розв'язує так: це проблема взаємної (зовнішньої і внутрішньої) детермінації особистісного розвитку, позаяк в онтогенезі постійно видозмінюються способи зв'язку з умовами життя: пріоритетними стають то процеси об'єктивації людської суб'єктивності, то процеси суб'єктивації соціуму. Дослідниця підкреслює важливість розуміння справжньої єдності індивіда і суспільства для подолання традиційного відчуження світу зовнішнього, реального і світу внутрішнього, ідеального [6].

Тому закономірною й логічною буде згадка про зовнішні детермінанти соціалізації дитини на сучасному етапі. Серед таких психологами виділяються: панівні етичні та моральні постави, пріоритети в загальному аксіологічному просторі, інформаційна і сексуальна революції, особливості сімейної політики в державі, геополітичні чинники та процеси етнокультурної, цивілізаційної динаміки, глобалізація, тиск соціального середовища, домінуючі типи та форми сім'ї, культурно-історичні умови, традиції та відповідні до них імперативи поведінки, місце проживання (у т. ч. ступінь урбанізації, зайнятість населення, екологія), матеріальне положення тощо.

Сімейні чинники формування особистості дитини породжують і необхідність розгляду основних проявів трансформаційних процесів сучасної сім'ї (характерні більше для постіндустріальних країн Заходу, хоча не можна виключати їхнього місця й в аналізі функціонування української):

1) дихотомії та парадоксальність сучасності: а) дитиноцентризм, за якого дитячо-батьківські стосунки в сім'ї будуються переважно за принципом "знизу вгору" та домінує тенденція малодітності, а звідси - порушення рольової структури сім'ї, її звуження з одночасним зростанням потреб самої дитини та зниженням якості життя (передусім психоемоційного благополуччя, оптимістичності) замість дорослоцентризму та одночасне явище переходу від "дитини-короля з батьками" до "пари королів із дитиною"; б) обмеження простору дитячої життєдіяльності з його одночасною демократизацією;

в) інфантицид (відгородженість від дітей, відмова, навіть убивство) або, на противагу, адопція;

г) матеріально-побутові умови: економічна дилема залежності-незалежності, жорстка диференціація та індивідуалізація; посилення нервового напруження, зростання кількості дистресів; низька загальна психолого-педагогічна культура стосунків у сім'ї;

2) характеристики і тип сім'ї: а) значна кількість когабітаційних союзів, конкубінатних пар (не зареєстрованих ні церквою, ні державою), тобто усвідомленої безшлюбності, неформальності стосунків; спостерігається їхня егалітаризація, при цьому цінність дітей стає самостійним чинником; б) варіабельність виконання сімейних функцій (пов'язана зі структурною неповнотою або деформацією/реструктуризацією сім'ї, інфантилізацією поведінки); в) зменшення кількості розширених, а більша розповсюдженість нуклеарних малодітних сімей, а також тимчасових, соціально вразливих, проблемних, неповних і мішаних. Хоча є й інший погляд: спостерігається й досі ще достатня кількість багатопоколінних (трипоколінних) сімей (А. Антонова, А. Носкова, Т. Яблонська);

3) особливі варіації структурування середовища: а) ускладнюється структура значущих видів діяльності, соціальної взаємодії та життєвого шляху самого індивіда; б) зростає залежність від віртуального і дедалі більш актуальними стають індикатори екологічного середовища.

Для України, зокрема, на загальному тлі природного скорочення та старіння населення характерними є: зниження показників шлюбності (панує т. зв. прокреативна етика: шлюб, який укладати краще, але не обов'язково, мати дітей бажано, але їхня відсутність - не аномалія); зростання кількості розлучень, серед однієї з провідних причин яких - моральна толерантність суспільства щодо даного феномену), малодітності та самотніх людей; структурно-функціональна трансформація сім'ї за невизначеності або суперечливості сімейних ролей; зменшення ролі зовнішніх і зростання внутрішніх регуляторів поведінки членів сім'ї з тенденцію до домінування, боротьбою за владу між партнерами, неузгодженістю рольової поведінки, негнучкістю сімейних норм тощо.

Макросоціальні і мікросоціальні, об'єктивні і суб'єктивні детермінанти спорадичного/ систематичного характеру породили зміну у тілесному і духовному, соціальному й особистісному просторі особистості, що не могло не вплинути на її зростання в сім'ї. В. Ядов відзначає, що сім'я, друзі, колеги - стійкий базовий комплекс самовизначення, тим самим постулюючи системний характер усієї сукупності різних стосунків і відносин, до яких залучається людина [8, с. 591].

Проаналізовані роботи дали підстави розглядати сім'ю і як соціокультурне явище, соціальний інститут, і як психоінформаційну та психоемоційну, малу соціальну групу, суб'єкт у комплексі сценаріїв владно-підвладної взаємодії.

Психологи одностайні в тому, що значущою соціоеволюційною силою, важливим контекстом формування особистості дитини в сім'ї, стають внутрішньосімейні стосунки (дитячо-батьківські, сиблінгові). Особливо важливими вони стають у нуклеарній сім'ї, при тому, що вона сьогодні визнана переважаючою, базовою моделлю.

Основними особливостями дитячо-батьківських та сиблінгових стосунків у нуклеарній сім'ї є їхня складність: більша індивідуалізація сімейних ролей з одночасним акцентом на суб'єктній позиції її членів, але й одночасно це стосунки більшої міри взаємозалежності. Характерним для дитячо-батьківських та сиблінгових стосунків у нуклеарній сім'ї, порівняно з багатопоколінною, є також більш значуща система морального оцінювання, більш чутливий рольовий контекст взаємодії в ній.

Перспективами подальших наукових розвідок з проблеми стосунків у нуклеарній сім'ї є емпіричне дослідження соціально-психологічних механізмів формування цінностей, ціннісних орієнтацій особистості дитини (з урахуванням її сиблінгової позиції, віку, статі, змісту стосунків із батьками і сиблінгами).

Література

нуклеарний батьківський еквіфінальність емоційний

1. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия: Краткий лекционный курс / А.Я. Варга. - СПб.: Речь, 2001. - 143 с.

2. Васютинський В. Інтеракційна психологія влади: [монографія] / В. Васютинський. - К.: КСУ, 2005. - 492 с.

3. Голофаст В. Социология семьи. Статьи разных лет: [монография] / В. Голофаст / под ред. О.Б. Божкова. - Спб.: Алетейя, 2006. - 432 с.

4. Кон И.С. Ребёнок и общество / И.С. Кон. - М., 1988. - 270 с.

5. Роджерс К. Клиентцентрированная терапия / К. Роджерс ; пер с англ. - М.: Реал-бук, К.: Ваклер, 1997. - 320 с.

6. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності / Т.М. Титаренко. - К.: Либідь, 2003. - 376 с.

7. Тоффлер Е. Третя Хвиля / Е. Тоффлер ; пер. з англ. Андрія Євси / за ред. Віктора Шовкуна. - К.: Вид. дім "Всесвіт", 2000. - 480 с.

8. Ядов В.А. Социальные и социально-психологические механизмы формирования социальной идентичности / В.А. Ядов // Психология самосознания: [хрестоматия] / ред.-сост. Д.Я. Райгородский. - Самара: Издательский Дом "БАХРАХ-М", 2007. - Разд. V. - С. 589-601.

9. Baumrind D. The Influence of Parenting Style on Adolescent Competence and Substance Use / D. Baumrind // Journal of Early Adolescence. - 1991. - № 11. - Р. 56-95.

Размещено на Allbest.ru