Внутрішня структура поведінкового компонента рефлексивної компетентності особистості

Постановка проблеми

Бурхливий розвиток самосвідомості в підлітковому та юнацькому віці сприяє формуванню та вдосконаленню різних форм рефлексивної активності суб'єкта. Сформовані рефлексивні здібності молоді забезпечують реалізацію різних форм активності: усвідомлення особливостей своєї розумової діяльності (когнітивні або інтелектуальні форми), регуляцію своєї поведінки на підставі самооцінки, сформованих стандартів поводження (регулятивні або метакогнітивні форми), розвиток власних здібностей та якостей на підставі визначених домагань та життєвих перспектив (особистісні форми). Саме в юнацькому віці відбувається інтеграція різних особистісних властивостей в єдину систему, яка забезпечує оптимальне функціонування різних форм рефлексії, високу результативність рефлексивної активності, компенсацію недостатньо розвинутих здібностей та ін. Формування та розвиток рефлексивної компетентності стає важливим фактором адаптації особистості до мінливих умов середовища, а також передумовою процесів самовизначення, самодетермінації та самопроектування власного життя.

Мета статті - визначити особливості внутрішньої організації поведінкового компонента рефлексивної компетентності особистості. Досягнення даної мети забезпечує розв'язання наступних завдань: визначення основних складових поведінкового компонента компетентності, встановлення особливостей структурної організації кожного елемента та характеру організації поведінкового компонента як цілісної системи.

Результати теоретичного дослідження

Рефлексивна компетентність певний час вивчалась як компонент професійної компетентності (І.Є. Еліна, М.В. Лук'янова, В.О. Метаєва, С.С. Михєєв, О.А. Поліщук, Г.О. Полякова та ін.). Традиції вивчення рефлексивної компетентності як самостійного інтегрованого утворення закладені в роботах С.Ю. Степанова та І.М. Семенова, Г.І. Давидової. Ми під поняттям рефлексивна компетентність розуміємо інтегративне особистісне утворення, що формується в ході набуття суб'єктом рефлексивного досвіду, поєднуючи специфічні для даної форми активності психічні утворення, функціонування яких забезпечує високий рівень продуктивності різних форм рефлексивної активності та оптимальність реалізації рефлексивності як загальної здібності.

Ми визначили чотири компоненти рефлексивної компетентності, що забезпечують ефективне функціонування рефлексивної компетентності як цілісного утворення у складі рефлексивного досвіду:

1. інформаційний компонент здійснює аналіз проблеми через визначення рефлексивних задач, формування моделей проблеми, власної діяльності, себе як суб'єкта рефлексивної активності;

2. інструментальний компонент забезпечує високу продуктивність виконання рефлексивних форм активності (рефлексивних актів та дій, рефлексивної діяльності) за рахунок застосування сформованої системи рефлексивних вмінь; 3) оцінно-мотиваційний компонент здійснює контроль над виконанням рефлексивної активності через оцінювання власної активності та її результатів, формування прогнозів імовірних результатів та наслідків, визначення орієнтирів для подальшого саморозвитку; 4) поведінковий компонент забезпечує прийняття рішень в ситуаціях з високим рівнем невизначеності за рахунок обирання оптимальних стратегій обробки інформації та застосування стильових властивостей особистості, які забезпечують і високу ефективність функціонування, і підтримку цілісності образу "Я".

У складі поведінкового компонента компетентності ми виокремили три структурні складові, які відповідають трьом рівням функціонування рефлексивної компетентності:

- система сформованих рефлексивних стратегій, які забезпечують ефективне розв'язання рефлексивних задач з мінімальними витратами інтелектуальних ресурсів (когнітивний рівень);

- рефлективність як когнітивно-стильова властивість особистості, що визначає змістовні та динамічні аспекти процесу прийняття рішення в ситуаціях підвищеної невизначеності (метакогнітивний рівень);

- рефлексивний стиль розв'язування внутрішніх протиріч в проблемно-конфліктних ситуацій як реалізація у внутрішній діяльності стійкої активної позиції суб'єкта щодо управління власним життям через розв'язування внутрішніх протиріч на підставі самоспостереження, самопізнання, визначення пріоритетних напрямків самоздійснення, конструювання засобів, які дозволяють ефективно розв'язувати проблему та підтримувати цілісність "Я-концепції" (особистісний рівень).

Методика та процедура дослідження

У якості психодіагностичного інструментарію в ході емпіричного дослідження використовувались наступні методики: "Рефлексивні стратегії розв'язування задач" (О.В. Савченко, М.Ю. Макієнко), "Порівняння схожих малюнків" (Дж. Каган), "Особистісний стиль розв'язання проблемно-конфліктних ситуацій" (О.В. Савченко, Д.Ю. Студенцова).

У дослідженні прийняли участь 450 осіб юнацького віку. Статистична обробка даних здійснювалась за допомогою комп'ютерного пакета STATISTICA 10.0.

Аналіз результатів дослідження. На когнітивному рівні поведінковий компонент рефлексивної компетентності представлений системою сформованих стратегій розв'язування рефлексивних задач.

Рефлексивні стратегії вирішення задач - різновид когнітивних стратегій, які забезпечують розв'язання поставлених суб'єктом рефлексивних задач у процесі пошуку рішень основної задачі. Як і будь-які інші стратегії, рефлексивні забезпечують " одержання, збереження і використання інформації для досягнення визначеної мети..." [1, с. 136]. Використання сформованих стратегій забезпечує більш швидке досягнення результату за рахунок скорочення числа помилкових дій, забезпечення впевненості суб'єкта у правильності виконання завдань, а також зниження суб'єктивного навантаження на пам'ять і логічне мислення. Рефлексивні стратегії дозволяють ефективно вирішувати наступні рефлексивні задачі: проводити аналіз наявних знань, усвідомлювати засоби, які використовує суб'єкт в процесі розв'язування задач, та підстави їх обирання, співвідносити засоби розв'язування задач з характеристиками самої задачі (умови та вимоги).

Розроблена нами, у співавторстві з М.Ю. Макієнко, методика "Рефлексивні стратегії розв'язування задач" дозоляє визначати рівень сформованості чотирьох первинних та чотирьох інтегративних рефлексивних стратегій, які використовує суб'єкт в процесі вирішення задачі. Також нами був введений показник загального рівня сформованості рефлексивних стратегій, який визначався як сумарне значення за балами, що отримують досліджувані за чотирма первинними рефлексивними стратегіями. Такий підхід дозволив збалансовано представити в загальному показнику всі чотири визначені нами аспекти інтелектуальної активності суб'єкта, які відображають стійкі прийоми в збиранні, обробці та використанні інформації під час розв'язування рефлексивних задач, а саме: 1) рівень глибини обробки інформації; 2) рівень критичності в оцінці власних дій та отриманих результатів; 3) орієнтацію на внутрішні стандарти та критерії при оцінці результатів; 4) ступінь усвідомлення та розуміння підстав власних дій.

Для визначення внутрішньої структури загального показника рівня сформованості рефлексивних стратегій розв'язування задач ми використали процедуру множинного регресійного аналізу, що дозволила встановити взаємозв'язки між результуючою змінною та низкою параметрів, що відображають рівень сформованості інтегративних стратегій. Результати регресійного аналізу наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Результати множинного регресійного аналізу за показником загального рівня сформованості рефлексивних стратегій

За інтегративними стратегіями коефіцієнт множинної кореляції дорівнює 0,94, що вказує на те, що лише 89% загальної дисперсії показника рівня сформованості рефлексивних стратегій визначається впливом складних стратегій, а 11% дисперсії можна пояснити впливом інших неврахованих факторів (КМД=0,89). Найбільший вклад в загальну дисперсію вносять показники сформованості стратегії "Глибинна обробка та критичний аналіз інформації, засновані на раціональному підході до пошуку рішення задачі" (Р=0,76) та стратегії "Раціональний підхід до розв'язування задачі з орієнтацією на внутрішні стандарти" (Р=0,39). Саме раціональний підхід, заснований на планомірному та поступовому розв'язуванні задач з використанням раніше отриманих знань, умінь та навичок, є тим фактором, що поєднує усі інші стратегії в єдину систему. Ефективний результат в діяльності може бути досягнутий суб'єктом або завдяки застосуванню ретельного аналізу інформації та критичного оцінювання отриманих результатів, або завдяки активізації сформованої системи внутрішніх стандартів та орієнтирів, які виконують функцію регуляції інтелектуальної активності суб'єкта в невизначених або складних ситуаціях. Використання раціональних установок дозволяє суб'єкту контролювати вплив негативних емоцій та гальмувати розвиток нав'язливих думок у процесі розв'язування задач, враховувати дрібні деталі в процесі формування репрезентацій задачі та обирати відповідні когнітивні прийоми.

Найменший вклад в загальну дисперсію вносить стратегія "Глибинна обробка інформації з критичною оцінкою результатів" (Р=0,10), яка враховує лише два аспекти інтелектуальної активності суб'єкта, пов'язаних з обробкою інформації. За нашими даними, рівень глибини обробки інформації та критичності в оцінці результатів найбільш пов'язані з рівнем розвитку вольової регуляції суб'єкта, застосування цих первинних стратегій при зниженому рівні інтелектуального контролю може призводити до надмірного використання ресурсів, до психічного виснаження або порушення зовнішніх часових меж. Лише ефективне поєднання засобів інтелектуального та вольового контролю дозволяють сформувати раціональний підхід до використання ресурсів особистості. Сформованість вольової саморегуляції проявляється в гнучкому перерозподілі уваги, корекції планів та програм поведінки, в адекватній оцінці проміжних та кінцевих результатів. Високий рівень сформованості інтелектуального контролю дозволяє суб'єкту формувати ефективні очікування та прогнози відносно успішності власних дій, здійснювати аналіз причини та наслідків власних дій, визначати пріоритетні завдання та використовувати внутрішні стандарти та орієнтири в ході розв'язування задач. Саме засоби інтелектуального контролю не дозволяють суб'єктам дистанціюватися від проблем, ігнорувати внутрішні протиріччя. Раціональний аналіз причин появи певних негативних емоцій, контроль за їх перебігом стає можливим за рахунок адекватної оцінки значущості проблеми.

На метакогнітивному рівні поведінковий компонент представлений когнітивно-стильовою властивістю "імпульсивність-рефлективність".

Когнітивно-стильові властивості - інтегративні властивості особистості, які поєднують когнітивні (відображальні), інструментальні (операційні) та поведінкові (засоби самоздійснення) аспекти активності, забезпечуючи ефективність діяльності та поведінки за рахунок використання сформованих стратегій та прийомів, які координують роботу когнітивних процесів на підставі сформованих параметрів, що враховують наявні психологічні ресурси особистості та зовнішні умови діяльності.

Імпульсивність-рефлективність - когнітивно-стильова властивість особистості, яка визначає динамічні (швидкість висування та перевірки припущень, обробки інформації) та змістовні (врахування всіх значущих елементів та ознак альтернатив, які забезпечують правильність вибору) аспекти процесу прийняття рішення в ході розумової діяльності.

Для діагностики індивідуальних властивостей за даним параметром була використана методика "Порівняння схожих малюнків" (MFFT - Matching Familiar Figures Test) Дж. Кагана. Нами були використані наступні первинні показники: 1) середній латентний час першої відповіді (в секундах); 2) кількість правильних відповідей. З метою одночасного врахування і змістовного, і динамічного аспектів даної стильової властивості ми ввели єдиний інтегративний показник рівня вираженості рефлективності.

В табл. 2 наведені результати множинного регресійного аналізу, які підтверджують, що введений нами показник вираженості рефлективності відображає схильність суб'єктів витрачати велику кількість часу на аналіз інформації та ухвалення рішення (Р=0,3), а також їх здатність знаходити ті альтернативи, які відповідають вимогам здачі, об'єктивним критеріям правильності (Р=0,82).

Таблиця 2