Негативний і нівелюючий характер соціального ізоляціонізму, який є основною ознакою пенітерціарної системи, визнається деструктивним фактором особистісного становлення, який попри позитивні й логічно агрументовані наміри - відбування покарання за скоєний злочин, спроможний переключати онтогенез людини в дизонтогенез [2; 3; 4; 5; 7; 8]. Пенітенціарний режим житєєдіяльності людини істотно (іноді й кардинально) впливає на життєвий шлях людини, пронизуючи його численними випробуваннями, які накладають відбиток на формування всієї психоструктури, насамперед самосвідомості як синтезу самооцінки, образу Я, самоакцептації, Я-концепції та інших компонентів особистісної самості. Різновидові обмеження свободи набувають усіх ознак деприваційного синдрому і спотворюють як соціальну, так і індивідуальну картину світу людини, яка перебуває в ув'язненні [2; 5].

Безперечно, нагальною необхідністю є застосовування сучасних розвивальні соціо - і психореабілітаційних технологій, спроможних заблокувати подальшу взаємну криміналізацію особистості в колі собі подібних через мікроклімат взаємин у пенітенціарному заклад, та запропонувати шляхи, способи і засоби успішної ресоціалізації депривованої особистості. У контексті окресленої проблематики окремого важливого наукового статусу набуває специфіка розвитку підлітків - вихованців пенітенціарних закладів, які переживають негативне, упереджене, гандикапне ставлення до себе через певні обмеження психофізичного розвитку. Підлітки в умовах колонії переживають різнотипні форми, типи і види депривації (соціальна, комунікативна, сімейна, локомоційна та ін.) й унаслідок цього поглиблюють девіантні й делінквентні риси характеру. Пенітенціарна установа як виправно-трудовий заклад закритого типу з чітко постульованими навчально-виховними (перевиховними) функціями є своєрідним експериментальним майданчиком для особи, яка скоїла злочин та відбуває покарання у місцях та умовах позбавлення волі, а отже містить цілу низку об'єктивної специфіки, що впливає на формування свідомості і самосвідомості.

Мета статті. Розкрити особливості тренінгово-корекційної розвивальної роботи з підлітками - колоністами в контексті ресоціалізації як комплексного ревіталізаційного (психореабілітаційного, рекреаційного, соціореабілітаційного та ін.) підходу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На підставі аналізу теоретико-емпіричних досліджень з подібної тематики нами встановлено, що однією з найтиповіших проблем підлітка в колонії виступає якраз гандикапізм - своєрідне негативне, упереджене, сегрегаційне ставлення з боку інших до нього як до людини з психофізичними обмеженнями, як до аутсайдера у системі міжособистісної комунікації, як до суб'єкта (іноді навіть об'єкта), що посідає непоціновувані статуси та відіграє ганебні й принизливі ролі [2; 4; 5; 7; 8].

Підлітки-колоністи через негативний вплив гандикапізму переживають тривожність, різноманітні страхи, невдоволеність, перманентне відчуття небезпеки, острах за своє фізичне здоров'я тощо. Для дитини, яка перебуває на вкрай складному підлітковому епаті онтогенезу і формує конструкти власної самосвідомості, зокрема різномодальну систему образів Я як спробу вибудувати певну Я-концепцію, гандикапізм виступає одним з основних травмогенних чинників, який гальмує всі ці процеси [1; 2; 6].

Процеси ресоціалізації вбачаються вкрай необхідними, проте вони неминуче ускладнюються поєднанням різних форм соціально-психологічної дезадаптації вихованців колонії, симптомами чого є підвищений рівень нейтротизму, тривожності, депресії та фрустрації через травмівний вплив гандикапізму на становлення образу Я. Така ускладнена або й патогенна ситуація потребує залучення сучасних засобів медико-психологічної реабілітації з метою вирішення проблем як психосоматичного або нервово-психічного, так і соціального походження [1; 2; 3].

Внаслідок негативного впливу гандикапізму психічні стани ув'язнених підлітків досить часто зводяться до боязкого й тривожного очікування зневажливого і знущального ставлення з боку вищестатусніших і фізично сильніших колоністів, а очікування часу звільнення перебігає в режимі когнітивного дисонаннсу між надією та безнадією, вірою у чудо та приреченістю, а похідними модальностями проявляються апатія, фрустрація, суїцидальні наміри та інші деструктивні тенденції, що, загалом, вкрай несприятливо відображається на формуванні образу Я.

Повсякденне інтенсивне пригнічення пенітенціарною системою базових потреб у вільному партнерському спілкуванні, численні заборони, жорстка регламентація поведінки, доволі часті випадки покарань через проступки пригнічують особистісну активність та занурюють підлітка у депресивні переживання внаслідок дії своєрідного мега-гандикапізму. По суті, негативне зверхнє ставлення підліток з обмеженими психофізичними можливостями відчуває як на рівні мікровзаємин з колоністами - одноліками, так і на рівні макроспілкування, коли адміністрація (та й весь соціум) ставиться до них у чітко вираженому негативі, тобто як до малолітніх злочинців, які скоїли протиправні дії та обов'язково повинні відбути за це покарання.

На думку Я. Гошовського, наукове обґрунтування фундаментальних психолого-педагогічних засад цілісної системи ресоціалізації підлітків засобами генетичної психології допоможе подолати негативні наслідки різновидової депривації та призведе до створення особистістю нових просоціальних намірів і прагнень і побудови якісно нової оптимістично налаштованої системи особистісних уявлень про подальше життя на свободі. Звичайно, для цього потрібні комплексні і тривалі спільні зусилля мультимодальних команд (психологи, соціальні педагоги, медико-реабілітаційні фахівці та ін.), які застосовують гуманні розвивальнітехнології у процесі надання ревіталізаційної допомоги підліткам з психофізичними обмеженнями, які зазнають багатоманітного тиску пенітенціарних і гандикапних чинників [1; 2].

Основним вектором ресоціалізаційної роботи з підлітками-колоністами ми обрали базові підходи в галузі пенітенціарної психології, згідно з якими найбільш перспективним є виправлення правопорушника насамперед через наративну сповідь, справжнє покаяння, примирення (медіації) з потерпілим, що створює передумови для справжньої перебудови особистості, її подальшої успішно соціальної адаптації [2; 4]. Гуманізація виправно-виховної системи знаходить свій відголосок у її модернізації, насамперед через розробку і запровадження м'якших мір покарання, скорочення тривалості термінів покарання, введення альтернативних до позбавлення волі мір соціального плану (наприклад, санкційовані судом обов'язкові громадські роботи, штрафи тощо), конкретну індивідуалізацію мір покарання стосовно підлітків, які скоїли злочин.

Закономірною і майже загальновизнаною тезою постає те, що ресоціалізація зводиться до принципу, згідно з яким у виправно-виховній доктрині власне каральна функція повинна значним чином поступитися місцем методам індивідуально-психологічного впливу, який базується детальному соціально-психологічному аналізі підлітка-колоніста, зокрема з психофізичними обмеженнями. Гуманний діалог із засудженим підлітком як альтернатива авторитарній репресії обирається провідною формою задіяння ресоціалізаційних впливів та дає значно кращі результати, ніж традиційна система. Вважається, що до ресоціалізаційної роботи й участі у виховному (перевиховному) процесі в стінах колоній повинні бути залучені фахівці не лише з психології, соціальної роботи й медицини, а також і культурологи, соціологи, священнослужителі. Ресоціалізаційна робота у пенітенціарному закладі повинна здійснюватись не тільки адміністрацією, але й широким фахівців, які взаємодіють у межах своїх функціональних обов'язків та здійснюють просоціальні впливи на життєдіяльність колоніста, готуючи його до реінтеграції в соціум.

Як вважає І. Мудрак, основні ресоціалізаційні вектори успішного становлення і функціонування психореабілітаційної служби колонії можна згрупувати так:

1) соціально-адаптаційні: нормальні неагресивні стосунки в колонії та згодом у сім'ї; наявність житла і прописки на волі; наявність постійного місця роботи або забезпечення можливості його віднайдення; корисне просоціальне проведення дозвілля; підвищення загального освітнього і культурного рівня; нейтралізація та розрив зв'язків із злочинним світом;

2) змістовно-методичні: інтенсивне залучення змісту і форм психологічної, педагогічної, соціальної, медичної реабілітації;

3) організаційні: наявність команди фахівців з чіткими ресоціалізаційними завданнями; функціональна взаємодія фахівців на протокольному і непротокольному рівнях; включеність усього колективу виправної установи в психореабілітаційний процес [7; 8].

Ресоціалізація як зниження негативно акумульованого гандикапізму щодо особи з психофізичними обмеженнями повинна бути спрямована на нейтралізацію різноманітних травмогенних впливів, які перешкоджають неповнолітньому засудженому успішно адаптуватися до умов відбування покарання, підтримувати партнерські, недискримінаційні контакти з іншими колоністами. Слід враховувати, що психолого-педагогічні дії, спрямовані на поновну соціалізацію особи підлітка-колоніста як неповнолітнього засудженого пов'язані з подоланням суперечностей, що виникають між ним і середовищем, а також внутрішніх суперечностей юної асоціальної особи. Слід відзначити, що ресоціалізаційні дії досить часто викликають численні психозахисні бар'єри з боку підлітків, породжують спалах нервово-психічного напруження, підвищуючи тим самим і без того достатньо загострений рівень тривожності, депресивності, агресивності та ускладнюючи процеси формування адекватного й збалансованого образу Я.

Результати теоретичного аналізу. Ресоціалізаційна робота з метою зниження/нейтралізації негативного впливу гандикапізму на підлітків-колоністів з психофізичними обмеженнями та щодо оптимізації розвитку в них образу Я здійснювалася нами в контексті медіально-рефлексійного тренінгового підходу (за Я. Гошовським). Ключові тренінгові принципи базувалися на розробленій вченим генетично-психологічній розвивальнійсистемі медіації, яка сприяє покращенню ресоціалізаційних зусиль і результатів [1; 2].

Основні блоки медіально-рефлексійного тренінгу, який проводився з підлітками-колоністами Ковельської виховної колонії, застосовувалися поетапно та відбувалися як серійне відпрацювання цілого психореабілітаційно-терапевтичного комплексу. Сутнісною ознакою тренінгово-ресоціалізаційної роботи було надання психологічної допомоги підліткам з психофізичними обмеженнями, які зазнавали несприятливого й знеособлюючого впливу гандикапізму й мали проблеми з самоусвідомленням, зокрема з побудовою власного образу Я.

Варто відзначити, що дуже вагомим ускладнювальним чинником було те, що всі досліджувані учасники Т-групи переживали дискомфортні психостани тривожності, депресії, фрустрації, пригніченості, невротичності тощо.

Ресоціалізаційна допомога колоністам упродовж відбування покарання є насамперед фаховими консультаціями, що проводяться психологами і соціальними працівниками [1; 2; 3; 5; 7]. Звичайно, найрезультативнішими є тренінгові технології, які передбачають активну участь самих засуджених у заходах щодо вироблення в них умінь і навичок самодопомоги в ускладнених ситуаціях життєдіяльності, що є досить типовими для пенітенціарного закладу.

Запроваджена нами програма тренінгу мала на меті вивчення соціально прийнятних, некримінальних способів подолання ситуацій, що виникають у підлітків з психофізичними обмеженнями, які відчувають знехтуваність, занедбаність і меншовартість через гапдикапне ставлення до них як до соціальних аутсайдерів та осіб з найнижчим статусом і непоціновуваними ролями в ієрархії міжособистісних взаємин.

Ключовим інформаційно-навчальним факторм була Т-група, з якою упродовж задіяння тренін - гових завдань і занять застосовувалися психолого - педагогічні, соціально-педагогічні та інші методи, що сприяли побудові як оптимальних реакцій на негативний гандикапізм, так і виробленню навичок адекватнішого застосування механізмів психологічного захисту та побудови збалансованішого образу Я.

У пенітенціарному закладі ефективність психокорекційної роботи значною мірою детермінується логічною правильністю комплектування тренінгових груп зі складноструктурованої вибірки підлітків, які відбувають покарання, мають психофізичні обмеження та перебувають у низьких статусно-рольових позиціях.

Основною спрямованістю медіально-рефлексійного тренінгу була ресоціалізаційна допомога досліджуваним з метою уникнення негативних переживань унаслідок агресивного, упередженого, деструктивного, гандтикапного впливу з боку інших колоністів. Відрефлексування гандикапізму сприяє кращому самоусвідомленню підлітків та дозволяє побудувати основні конструкти адекватного й різномодального образу Я (фізичного, інтелектуального, презентованого, бажаного; реального, ідеального та ін.).

Комплектування тренінгових груп відбувалося за принципом добровільності, однак підготовчо - сугестійна робта з колоністами - жертвами активного гандикапізму призвела до того, що всі вони були включені в тренінгово-корекційну діяльність. Оскільки важливою вимогою до учасників груп психокорекції є психічне здоров'я засуджених, то до складу груп, звичайно, не слід включати психопатичних осіб, гостро депресивних хворих, а також засуджених, які під впливом критики можуть ставати ще тривожнішими, фрустрованішими й агресивнішими. До складу Т-групи не можна включати таких "вибухових" колоністів, які в гострій критичній ситуації можуть скоїти фізичне насилля на інших учасників тренінгу. З досвіду тренінгової діяльності у пенітенціарному закладі очевидною реальністю постає те, що підвищений рівень нервово-психічного напруження, вербальна агресія, занепокоєння, емоційні спалахи завжди мають місце в психокоректувальній роботі.

Ми дотримувалися також принципу, що в Т-групу не можна залучати засуджених під загрозою дисциплінарних стягнень, покарань, тобто авторитарний підхід, культивований іноді в колоніях ("засуджені (перелік прізвищ), усі до психолога на тренінг") не використовувався, адже за своєю функціонально-орнагізаційною суттю міг бути трактований як гандикапний.

Упродовж вивчення інших психологічних проблем у колонії в групу за неофіційним статусом зазвичай можна включати представників усіх рівнів, за винятком тих, кого дуже не поважають і нехтують ("скривджених", "опущених" та ін.). Для колоністів-аутсайдерів слід розробляти й запроваджувати спеціальні програми, зосереджені на розвиток їхньої емоційно-вольової сфери, вироблення навичок упевненості в собі, зниження патологічної конформності, піддатливості тощо. Тому для учасників тренінгу, які зазнають гандикапного ставлення з боку інших з приводу власних психофізичних дисфункцій, потрібні так звані "чисті гомогенні групи", в яких зосереджені лише ті, хто зіткнувся із сегрегаційним гандикапізмом. Певна подібність колоністів за психологічними параметрами і проблемами (об'єкт гандикапізму) сприяє взаємній привабливості та підтримці, появі і розвитку взаємодовірливих стосунків у Т-групі, знижує перманентну тривожність, загалом істотне зменшення нейротизму та інших дискомфортних психостанів. Це істотно полегшує застосування тренінгових прийомів, спільне виконання вправ і дає змогу реального впливу на формування конструктів і модальностей образу Я та успішність ресоціалізації як поновного соціалізування після виходу з пенітенціарного закладу.

Як відзначається в дослідженнях [2; 3; 4; 5; 8], небажаним є включення в групу "авторитетів", адже їхній високий статус стримуватиме активність інших засуджених колоністів, пригнічуватиме і так депресивний модус свідомості, а отже негативно впливатиме на становлення образу Я. З досвіду проведення тренінгу на початкових етапах емпіричного дослідження неврахування такої закономірності спричинялося до того, що участь підлітка-"авторитета" в Т-групі призводила до парадоксів, коли реальним керівником групової тренінгової взаємодії та міжособистісного спілкування виявлявся не психолог, а якраз авторитетний засуджений. Іншими не менш важливим фактором, який повинен обов'язково враховуватися, є ймовірна наявність у групі двох або кількох лідерів пенітенціарної субкультури й ієрархії (т. зв. "злодійської еліти"). Типовою ознакою такої композиції стає конкуренція, тому між ними (а отже й усіма учасниками Т-групи) можуть розпочатися суперництво, конфронтація, що мають всі шанси перерости згодом у серйозний конфлікт поза межами тренінгу. До того ж інші учасники Т-групи, особливо ті, що піддаються гандикапному тиску, будуть почуватися неадекватно й гіпертривожно, стануть лише пасивними кількісними "одиницями" тренінгу, результати успішності якого будуть зведені нанівець.

Цілком небажано, щоб члени Т-групи відрізнялися помітно за тривалістю соціальної ізоляції та деприваційного досвіду, тобто за терміном ув'язнення, адже відомо, що колоністи з тривалішим терміном дуже ригідні і важко піддаються психологічній корекції, вони більш адаптовані та частіше схильні вдаватися до гандикапізму щодо колоністів з меншим терміном відбування покарання або "новачків". Підбір підлітків-колоністів у Т-групу потребує врахування такого особистісного чинника, як кримінально-субкультурна зараженість, індивідуально-психологічна і соціальна занедбаність засуджених. Традиційно виокремлюють кілька показників, які є своєрідними індикаторами кримінальної зараженості: кількість скоєних злочинів і інтервал часу між ними; характер злочинів (тяжкість, цинізм, жорстокість до жертви); ранній кримінальний розвиток (спецшколи, виховні колонії); відношення до злочину; ставлення до адміністрації колонії, у тому числі до психолога (при явній неприязні складно здолати психологічний бар'єр і здійснювати психокорекційну роботу); рівень засвоєння кримінальних ("злодійських") норм і солідарності з ними; соціальні зв'язки (наявність або відсутність, позитивний або негативний характер); уявлення про свої життєві плани і перспективи (реальність, спрямованість, готовність до реалізації).

Кількісні параметри оптимальної тренінгової групи для підлітків-колоністів знаходяться у межах 7-8 осіб. Такий оптимум зумовлений тим, що за меншої кількості скорочується можливість взаємного обміну наявним і набутим досвідом, а за чисельності більше десяти осіб істотно зменшується час на взаємний обмін думками, на словесну аргументацію власної позиції, а також значно ускладнюється процес контролю й можливість індивідуально-диференційованого підходу до надто тривожних і занедбаних колоністів, що травмовані постійним гандикапізмом та ще й мають певні психофізчині обмеження.

Тренінгові заняття передбачали групову дискусію як типовий і ефективний спосіб організації спілкування між учасниками групи. Орієнтаційний ракурс і тематичне тло пропонованих варіантів дискусій зводилися до таких: власне тематичні як вивільнення через вербалізацію найгостріших індикаторів проблеми гандикапізму, а також щодо нагальних і найгостріших травмогенних проблем і конкретних випадків життєдіяльності в колонії; біографічні, коли група аналізує труднощі особистого життя окремого учасника (допенітенціарний, пенітенціарний досвід гандикапного ставлення до себе); міжособистісні, які дозволяли проаналізувати процес взаємодії між учасниками групи вже безпосередньо в процесі перебігу тренінгових занять. Основними завданнями медіально-рефлексійного тренінгу були такі: навчити підлітків-колоністів розуміти психологічні закони ефективної взаємодії спільної діяльності, спільного підходу для вирішення і зняття проблеми гандикапного ставлення до себе та побудови ключових абрисів свого образу Я; набути навичок і засвоїти вміння створювати оптимальний фон і емоційний супровід взаємодії, контролювати і використовувати власні сенсорно-перцептивні реакції та емоційні стани у процесі комунікації; навчитися адекватно сприймати і подавати інформацію (навіть травмівного чи принизливого характеру, базованого на аперцептивному досвіді); засвоїти вміння активно й емпатійно слухати; оволодіти прийомами долання невпевненості і переконливого впливу; навчитися продуктивно вирішувати конфліктні/самоконфліктні ситуації, зумовлені гандикапізмом; навчитися встановлювати і підтримувати паритетні зв'язки і тісний взаємоконтакт під час тематичного спілкування, спрямованого на подолання негараздів, спричинених приниженнями й упередженнями з боку інших; підвищити чутливість до сприйняття і розуміння сенсорно-афективного стану співрозмовника; розширити діапазон сприймання і застосування невербальних (оптико-кінетичних, екстрапсихологічних, паралінгвістичних та ін.) способів спілкування; набути впевненої поведінки у ситуаціях нейтралізації депресивності, тривожності, меншовартості; використовувати засвоєних навичок успішної самоакцептації як самоприйняття на рівні зовнішності, соціальної поведінки, ставлення до виконання справ тощо.

З метою активного ресоціалізаційного впливу на підлітків, що зазнають гандикапного ставлення, ми застосовували блок розвивальних ігор, насамперед для роботи з образами як емоційної реакції на психотравми. Помітну розвивальну користь у роботі з депривованими підлітками-колоністами відіграв блок вправ:

1) вправи на розвиток самопізнання, самоусвідомлення та формування адекватної самооцінки, усталеного образу Я, збалансованої Я-концепції;

2) вправи на оволодіння навичками конструктивного і впевненого партнерського спілкування та на вміння емпатійно слухати;

3) вправи для відпрацювання стилів психозахисного спілкування;

4) вправи на вироблення умінь і навичок взаємодіяти в парі;

5) вправи для медіаційної (примирювальної) роботи у конфліктних ситауціях.

тренінгова робота підліток колоніст психологічний

Висновки та перспективи подальшого дослідження