Особливості прагнення до самоактуалізаціі жінок зрілого віку серед внутрішньо переміщених осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості прагнення до самоактуалізаціі жінок зрілого віку серед внутрішньо переміщених осіб

Постановка проблеми

саморозвиток вимушений переселенець жінка

Дослідження прагнення людини до самоактуалізації було й залишається актуальною проблемою з давніх часів і донині. Крім того, в мінливих умовах сучасного світу підвищується роль активного ставлення людини до власного життя, розуміння того, що вона є творцем у побудові власного життя, має спиратися тільки на себе, на власні ресурси. Усвідомлення ж і розвиток людиною власного потенціалу дає їй змогу ефективно реалізувати власні здібності в особистому, суспільному та професійному житті. Якщо на Заході прагнення до самоактуалізації й самореалізації вже стало «культурним стереотипом», то для нашого суспільства це питання залишається вельми актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у розробку проблеми самоактуалізації особистості зробили Д. Б'юдженталь, К. Гольдштейн, А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл та інші. З вітчизняних авторів проблему самоактуалізції досліджували такі вчені, як К.О. Абульханова-Славська, І.А. Акінди- нова, Т.І. Артем'єва, Д.Б. Богоявленська, Б.С. Братусь, Є.І. Головаха, В.А. Іванников, О.А. Конопкін, Д.О. Леонтьєв, А.В. Петров- ський.

Але нині дослідження механізмів та умов саморозвитку людини, реалізація її внутрішнього потенціалу залишаються актуальними в сучасній психології. Незважаючи на наявність певної кількості досліджень окремих аспектів самоактуалізації, аналіз наукової літератури показує, що існує певна складність і неоднозначність у розумінні поняття «самоактуалізація», виокремленні основних компонентів у її структурі, специфіці вияву на різних етапах життя й у різних сферах життєдіяльності. Сам феномен самоактуалізації підмінюється різними поняттями: «самореалізація», «самодетермінація», «самоактивізація», «самовизначення» тощо. Це свідчить про те, що до цього часу проблема самоактуалізації людини не вирішена до кінця. Також не досить дослідженим залишається аспект прагнення до самоактуалізації людини в складних життєвих обставинах.

Сьогодні значна кількість людей в Україні опинилася в складних життєвих обставинах унаслідок військового конфлікту й бойових дій, у результаті яких близько півтора мільйона людей з Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей стали вимушеними переселенцями, тобто внутрішньо переміщеними особами (далі -ВПО). Серед ВПО 2/3 дорослого населення - це жінки [4, с. 7].

Серед вітчизняних авторів, які займаються питанням існування особистості в складних життєвих ситуаціях, можна назвати Л.І. Анциферову, О.О. Байєр, Б.С. Братуся, Л.Ф. Бурлачука, Ф.Ю. Василюка, Є.Є. Данилову, Є.Ю. Коржову, І.Г. Малкіну-Пих, К.В. Муздибаєва, М.А. Тишкову та інших; серед закордонних - К. Левіна, Р. Нісбетта, Л. Росса й інших.

Дані численних, в основному зарубіжних, досліджень показали, що травматичний досвід, який люди отримали, призводить до відстрочених негативних психологічних наслідків і перешкоджає людині досягти повної соціальної, професійної та особистісної реалізації.

Опинившись у нових умовах життя, значна кількість людей серед внутрішньо переміщених осіб уже дійсно тривалий час не може оговтатись від трагічних подій і знайти можливість власного застосування та адаптації. Але є й такі, хто знайшов у собі власні внутрішні ресурси для того, щоб продовжувати особисте і професійне життя в нових умовах.

Тому проблема прагнення до самоактуалізації ВПО набуває особливого значення та потребує емпіричного дослідження окремих її аспектів. Крім того, цікаво дослідити, як позначилися стресові події на прагненні до са- моактуалізації людей зрілого віку, які не за своєю волею потрапили до категорії ВПО. Постановка завдання. Мета дослідження - емпірично дослідити особливості прагнення до самоактуалізації жінок зрілого віку серед ВПО. Об'єктом дослідження є самоактуаліза- ція особистості, а предметом - особливості прагнення до самоактуалізації жінок зрілого віку серед ВПО.

Виклад основного матеріалу дослідження

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що теорія самоактуалізації починає активно розроблятися в США в середині XX ст. групою вчених, у яку ввійшли Гордон Олпорт, Генрі Мюррей, Гарднер Мерфі, Джордж Келлі, Абрахам Маслоу, Карл Роджерс, Ролло Мей, Курт Гольдштейн, Шарль Бюлер, О. Хакслі, Д. Бьюдженталь.

Найбільш відомою й теоретично розробленою є теорія самоактуалізації А. Мас- лоу як теорія мотивів, де самоактуалізація розглядається як природна потреба людини в «повному застосуванні талантів, здібностей, можливостей тощо» [2, с. 109]. Разом із тим самоактуалізація - це рушійна сила розвитку особистості, мотив діяльності людини. Ці погляди А. Маслоу поділяли

К. Гольдштейн і К. Роджерс. У рамках гуманістичної психології були сформульовані основні постулати про сутність і рушійні сили розвитку людини, які полягають у такому: 1) людина є цілісною, ні вона сама, ні її внутрішній світ не можуть бути пояснені виключно фізіологічними процесами; 2) людське існування відбувається в соціо- культурному середовищі, у контексті людських відносин, тому поведінка людини й особливості її психіки можуть бути пояснені з урахуванням міжособистісних і соціо- культурних аспектів її розвитку; 3) людина має самосвідомість і здібності до самоусвідомлення й самопізнання, має властивості суб'єкта; 4) людина не є пасивним спостерігачем процесу свого існування, творить власний досвід і має право вибору; 5) людина є інтенціальною, тобто вона спрямована на майбутнє, її життя має мету, цінності й сенс [3, с. 56-57].

На основі теоретичного аналізу з'ясовано, що у вітчизняній психології дослідження проблеми самоактуалізації здійснювалося в рамках діяльнісного підходу (С.Л. Рубін- штейн, П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв та інші), а потім - системного й акмеологічно- го підходів (Б.Г. Ананьєв, К.О. Абульхано- ва-Славська, А.О. Деркач, В.М. М'ясищев та інші), ідеї яких стали теоретико-мето- дологічною основою вивчення потенційних можливостей особистості. Представники вітчизняної психології в теоріях досліджували феномен самоактуалізації через такі категорії, як «діяльність», «система стосунків», «індивідуальність», «суб'єкт», «життєвий шлях» тощо. Суттєвим доробком у рамках цих підходів є висновок, що найважливіша якість людини - бути суб'єктом, тобто «творцем власної історії, власного життєвого шляху», ініціювати і здійснювати практичну діяльність, спілкування, поведінку, пізнання, спостереження й домагатися необхідних результатів.

Психологами також доведено, що людина перебуває в постійному процесі розвитку. Актуальна потреба в саморозвитку, прагнення до самовдосконалення є критерієм особистісної зрілості й водночас умовою її досягнення. Саме самоактуалізація стає вищим щаблем у розвитку особистості.

Період зрілості характеризується більш адаптованим підходом до життя, світосприйняття зрілої людини є значно ширшим, ніж у підлітків і молоді: особливого значення для дорослих набуває гнучкість поведінки, уявлення про природу людини та пізнавальні потреби. Саме конструктивний характер проживання зрілого періоду життя зумовлений позитивним самоставленням; високим рівнем самоактуалізації; пози-

тивним сприйняттям часової перспективи, інтернальним локусом контролю, високим рівнем пізнавальних потреб і креативності; високим рівнем сенсожиттєвих орієнтацій; високим рівнем життєвого інтересу; відчуттям результативності життя; задоволеністю самореалізацією; емоційною насиченістю життя; цілеспрямованістю. Деструктивний характер проживання зрілого періоду життя пов'язаний із екстернальним локусом контролю, негативною часовою перспективою, негативним самоставленням, наявністю внутрішньої конфліктності й самозви- нувачень, низьким рівнем сенсожиттєвих орієнтацій (відсутність інтересів у житті, оцінка життя як нерезультативного, відсутність цілей у житті).

Сучасними дослідженнями доведені фактори, які можуть стати перешкодою для самоактуалізації, серед них - зовнішні (соціальний вплив і груповий тиск, негативний попередній досвід, відсутність соціальної затребуваності) і внутрішні (захисні механізми, неконгруентність, дефіцит свободи, відсутність сенсу життя тощо). Сам же А. Маслоу зауважив, шо більшість людей, якщо не всі, потребують внутрішнього вдосконалення й шукають його. Його власні дослідження дали можливість зробити висновки, що прагнення до реалізації наших потенціалів є природним і необхідним. Але лише незначна кількість людей, як правило, досягає її. Він уважає, що для цього є певні причини: більшість людей просто не бачать і не розуміють свого потенціалу, вони й не знають про його існування, не розуміють користі від самовдосконалення, тим самим зменшуючи шанси для самоактуалізації [2].

Ще одна перешкода для самоактуалі- зації, яку зазначає А. Маслоу, - значний негативний вплив, який зумовлений потребами безпеки. Тобто все, що збільшує страх і тривогу людини, збільшує так само й тенденцію до пошуку безпеки та захисту. Це сприяє тому, що людина, яка потрапляє в небезпечні для власного життя ситуації, має тенденцію набувати специфічні звички, дотримуватися старого, менш ефективного стилю поведінки, боротися за виживання, вдаючись до примітивних форм життєдіяльності, тим самим стримуючи процес са- моактуалізації [2].

Саме ця ідея А. Маслоу про вплив небезпечних умов життя на самоактуалізацію людини є для нас цікавою з погляду предмета дослідження. Саме в сучасних умовах українських реалій дослідження уявлень про особливості прагнення до самоактуалі- зації набуває особливого значення під час звернення до ситуації переживання особистістю критичних життєвих ситуацій.

Ситуація внутрішнього переміщення, у якій опинилися люди, розглядається в психології як важка життєва ситуація та визначається як тимчасова подія в життєвому циклі, що породжує емоційне напруження і стреси, перешкоди в реалізації важливих життєвих цілей. Така ситуація об'єктивно порушує життєдіяльність людей, утруднює або навіть унеможливлює реалізацію їхніх внутрішніх стимулів (мотивів, прагнень, цінностей) [4, с. 62].

А. Маслоу визначив самоактуалізацію як реалізацію потенціалу особистості, відкритості новому досвіду й уважав цю тенденцію ознакою психічного здоров'я людини [2, с. 110]. Тенденція до самоактуалізації може виявитися в результаті як поступового становлення особистості, так і позитивного вирішення кризового стану.

Методи й організація дослідження. Гіпотезою дослідження є припущення, що мають місце певні відмінності в прагненні до самоактуалізації жінок зрілого віку серед ВПО порівняно із жінками зрілого віку, які не належать до зазначеної категорії.

Для з'ясування таких особливостей проведено емпіричне дослідження, у якому взяли участь 70 осіб, із них - 35 жінок віком 30-50 років серед ВПО, які проживають у м. Дніпрі та працюють за різним фахом у різних організаціях. Як контрольну групу обрано 35 жінок віком 30-50 років, які проживають у м. Дніпрі, мають різну освіту й також працюють за різним фахом. Для діагностики обрані такі психодіагностичні методики: «Самоактуалізаційний тест - САТ» (Е. Шостром), адаптація Ю.Є. Альошиної, Л.Я. Гозмана, М.В. Загіки, М.В. Кроз; «Методика діагностики ступеня задоволеності основних потреб» (метод парних порівнянь В.В. Скворцова, модифікація І.О. Акіндіно- вої). Статистична обробка здійснювалась за непараметричним критерієм и-Ман- на-Вітні для незалежних вибірок і здійснена за допомогою комп'ютерного пакету статистичних програм БЯЗБ (версія 22.0). Результати емпіричного дослідження прагнення до самоактуалізації жінок зрілого віку подано в таблиці 1.

Таблиця 1 Середні показники прагнення до самоактуалізації жінок зрілого віку

Відповідно до критеріїв оцінювання (до 40-44% - низький рівень прагнення до самоактуалізації, 45-55% - психологічна і статистична норма (середній рівень), 56-70% - високий рівень - реальне прагнення до самоактуалізації), отримані результати свідчать про те, що жінки зрілого віку серед ВПО мають високий рівень прагнення до самоактуалізації - 58,08%, який є суттєво вищим порівняно із жінками контрольної групи - 50,66% (це середній рівень). Крім того, переважна кількість (65,7%) жінок серед ВПО мають високий рівень, 25,7% - середній рівень, 11,4% - низький рівень прагнення до самоактуалі- зації. Водночас переважна кількість (57,1%) жінок контрольної групи мають середній рівень, лише 25,7% мають високий рівень і 17,1% - низький рівень прагнення до са- моактуалізації.

Аналіз самоактуалізаційних профілів показав наявність відмінностей у прагненні до самоактуалізації жінок зрілого віку серед ВПО порівняно із жінками, які не належать до цієї категорії (таблиця 2).

Таблиця 2 Ієрархії самоактуалізаційних профілів жінок зрілого віку серед ВПО й контрольної групи

Отже, емпірично встановлено, що всі складники прагнення до самоактуаліза- ції в жінок зрілого віку серед ВПО мають вищий рівень вияву порівняно із жінками контрольної групи, а в самоактуалізацій- ному профілі жінок зрілого віку серед ВПО найвищий рівень мають самоповага, підтримка, гнучкість у поведінці, спонтанність, прийняття агресії, а найнижчий - креатив- ність, контактність, орієнтація в часі. У жінок контрольної групи в самоактуалізаці- йному профілі найвищими виявилися такі складники прагнення до самоактуалізації: синергія, креативність, контактність, орієнтація в часі, а найнижчими є самоприйнят- тя, підтримка, спонтанність, гнучкість поведінки, прийняття агресії.

Таблиця 3 Установлення розбіжностей у показниках прагнення до самоактуалізації

Висновки з проведеного дослідження. Теоретично встановлено, що погляди на феномен самоактуалізації, особливості її вияву в житті й діяльності людини практично збігаються в представників різних зарубіжних філософських і психологічних напрямів. В основі ідей самоактуалі- зації особистості в зарубіжній психології (К. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Г. Олпорт та інші) лежить положення про унікальність кожної людини, яка визначається здатністю усвідомлювати свою специфічність у кожен момент часу. У вітчизняній психології розуміння самоактуалізації обумовлене розробкою й застосуванням діяльнісного підходу (С.Л. Рубінштейн, П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв), а надалі - системного й акмеологічного підходів (Б.Г. Ананьєв, К.О. Абульханова-Славська, А.О. Деркач, В.М. М'ясищев), які стали теоретико-методологічною базою вивчення потенційних можливостей особистості.

Теоретично з'ясовано, що самоактуалізація має вікові сензитивні періоди, які сприяють розвитку і становленню певних природних потенцій і здатні реалізуватися в навчальних, життєвих і професійних досягненнях. Саме в період зрілості самоактуалізація й задоволеність особистості самореалізацією є найвищими.

Ситуація внутрішнього переміщення вважається важкою життєвою ситуацію, яка породжує емоційне напруження і стреси, перешкоди в реалізації важливих життєвих цілей, об'єктивно порушує життєдіяльність, призводить до зниження активності, яскравості емоційних реакцій, утрати життєвихінтересів, поведінки уникання, безконтрольної агресії.

Разом із тим результати емпіричного дослідження доводять, що жінки зрілого віку серед ВПО мають високий рівень прагнення до самоактуалізації, який є суттєво вищим порівняно із жінками контрольної групи. Статистично значущі відмінності виявлені в таких показниках самоактуалізаційного профілю, як підтримка, гнучкість у поведінці, спонтанність, самоприйняття, прийняття агресії, контактність із суттєво вищими показниками в жінок зрілого віку серед ВПО. Отримані результати також засвідчили, що жінки зрілого віку серед ВПО мають високий рівень незадоволеності потреб у самоповазі та визнанні, що, напевно, є для них суттєвим мотиватором у прагненні до побудови власного життя й самоствердження в нових умовах життєдіяльності.

Література

1. Анцыферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита / Л.И. Анцыферова // Психологический журнал. - 1994. - № 1. - С. 3-18.

2. Маслоу А. Самоактуализация / А. Маслоу // Психология личности. Тексты. - М., 1982. - С. 108-117.

3. Роджерс К. Клиент-центрированная терапия / К. Роджерс. - М. : Рефл-бук ; К. : Ваклер, 1997. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru