Сутнісні характеристики загальнокультурної компетентності як якості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутнісні характеристики загальнокультурної компетентності як якості особистості

Трансформації, характерні для сучасного українського суспільства, з одного боку, зумовлюють руйнування колишніх відносин між суб'єктами освітньої діяльності, а, по-друге, актуалізують зміни в структурі її культурних орієнтацій, акцентують на важливості утвердження гуманістичних і демократичних принципів навчання і виховання, забезпечення їх культуровідповідності. Водночас спостерігається становлення нового типу культури, для якої обмежена знаннєва освіта втрачає доцільність.

На сьогодні відомі різні моделі, спрямовані на забезпечення освіти і виховання молодого покоління в контексті культуровідповідності.

Так, у запропонованій В. Краєвським та І. Лернером культурологічній моделі освіти утілюється ідея щодо відображення сукупності основних видів досвіду, оволодіння яким покликане забезпечити наступність у соціокультурному процесі [12]. Загалом пропонується виокремлювати чотири різнорівневі компоненти культурного досвіду: знання про різні сфери дійсності, досвід виконання відомих способів діяльності, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до об'єктів і засобів діяльності людини.

Дещо іншу модель запропонували В. Леднєв і М. Каган, покладаючи в її підґрунтя різні види діяльності: практико-перетворюючу, пізнавальну, комунікативну, ціннісно-орієнтаційну, естетичну [2].

Отже, йдеться не просто про оволодіння сукупністю певних знань і вмінь, а й про набуття досвіду їх практичного використання. Це посилює увагу до проблеми оволодіння людиною відповідної компетентності. Компетентнісний підхід на перше місце висуває не інформування особистості, а її вміння розв'язувати проблеми у ситуаціях, пов'язаних із: 1) пізнанням і поясненням явищ дійсності; 2) оволодінням сучасною технікою і технологіями; 3) взаємовідносинами між людьми, дотриманням етичних норм, оцінюванням власних вчинків; 4) практичною життєдіяльністю у процесі виконання соціальних ролей громадянина, члена сім'ї, покупця, клієнта, спостерігача, мешканця міста, виборця; 5) правовими нормами та адміністративними структурами, споживацькими та естетичними оцінками; 6) вибором професії та оцінюванням своєї готовності до навчання у професійному навчальному закладі, коли актуалізується необхідність орієнтації на ринку праці; 7) з необхідністю розв'язання власних проблем: життєвого самовизначення, вибору стилю і способу життя, способів вирішення конфліктів [1, с. 10].

При цьому, наголошують В. Болотов та В. Сериков, людину не можливо навчити компетентності. Компетентною вона може стати лише сама, «знаходячи та апробовуючи різні моделі поведінки в конкретній предметній сфері, обравши з-поміж них ті, які найбільшою мірою відповідають її стилю, домаганням, естетичному смаку та моральним орієнтаціям». За цього підходу компетентність постає «складним синтезом когнітивного, предметно-практичного та особистого досвіду» [1, с. 11]. Іншими словами, компетентність - це спосіб існування знань, умінь, освіченості, який сприяє особистісній самореалізації, знаходженню індивідом свого місця в світі.

У документах Міжнародної комісії Ради Європи компетентність розглядається як наявність загальних, ключових або базових умінь, фундаментальні способи навчання, ключові кваліфікації, уявлення або опорні знання. В узагальненому вигляді компетентність передбачає: спроможність людини сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок [16, с. 168].

Як здатність (уміння) діяти на основі здобутих знань, досвіду самостійної діяльності трактують компетентність В. Кальней і С. Шишов [14, с. 278].

На погляд І. Кубенка, термін «компетентність» охоплює не тільки суто професійні знання та вміння, а й такі якості, як ініціативність, здатність до співробітництва, роботи в групі, вміння оцінювати ситуацію, логічно мислити, знаходити, відбирати й аналізувати інформацію. Тобто людина може стати компетентною лише після здобуття адекватної інформації, знань і практичного досвіду [6].

В основу концепції компетентності покладено ідею виховання компетентної людини та працівника, який не лише володіє необхідними знаннями, професіоналізмом, а й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання, бере на себе відповідальність за певну діяльність [11].

Отже, компетентність можна визначити як системне явище, що поєднує знання, вміння, навички, якості, цінності, які свідомо чи неусвідомлено реалізуються у діяльності людини у процесі розв'язання певних проблем. При цьому сам цей процес зумовлює розвиток компетентності. Іншими словами, компетентність визначає «рівень освіченості, достатній для самоосвіти і самостійного розв'язання пізнавальних проблем культурного спрямування» [7, с. 51].

В умовах інтеграції української освіти в Європейський освітній простір актуалізується важливість загальнокультурної компетентності особистості.

Мета статті - на основі аналізу наукових джерел розкрити сутність поняття «загальнокультурна компетентність».

Сьогодні у наукових джерелах набули поширення різні погляди на сутність культурологічної компетентності. Так, О. Панкратова розглядає культурологічну компетентність як поєднання знань про культуру в широкому та вузькому значенні, які дають змогу створити цілісну картину світу й визначити місце людини в ньому, а також способи зміни цього світу з урахуванням одержаних знань [8].

На важливості культурознавчої компетентності, що реалізується у знаннях матеріальної та духовної культури, історичного розвитку української нації, фольклору, традицій, звичаїв та обрядів рідного народу, вміннях використовувати культурознавчі знання у професійній діяльності акцентує О. Семеног [10, с. 34].

Зорієнтованість вищої освіти на міжнародні стандарти актуалізує важливість підготовки майбутнього фахівця як компетентної особистості, якій властиві стійкі загальнокультурні цінності, необхідні для здійснення соціальної взаємодії, спрямованість на організацію професійної діяльності з огляду на загальнолюдські цінності, усвідомлення національно-культурних особливостей і культурного досвіду.

Аналізуючи пріоритетні компетентності, якими має оволодіти сучасне молоде покоління, О. Пометун особливу увагу звертає на загально-культурну компетентність, акцентує на культурі як основному її структурному компоненті. Оскільки суспільство створюють особистості, то й рівень його загальної культури безпосередньо залежить від рівня їхньої культури, і навпаки. Отже, констатує О. Пометун, українському суспільству потрібні молоді люди, які володіють загальнокультурною компетентністю [9, с. 60-68]. загальнокультурний компетентність професіонал виховання

Щодо внутрішнього наповнення цього поняття, воно охоплює привласнені індивідом основи культури як сфери духовного життя людей, уміння самостійно виробляти принципи своєї діяльності, поведінки, спілкування, орієнтації на найкращі зразки загальнолюдської і національної культури. Це, стверджує О. Пометун, і становить сутність культурної компетентності, яка передбачає здатність жити та взаємодіяти з іншими в умовах полікультурного суспільства [9, с. 68-70].

Звертаючись до розкриття сутності загальнокультурної компетентності майбутнього інженера-педагога, Ю. Корчагіна трактує це поняття як культуру його особистості в усіх її аспектах. Загальнокультурна компетентність, на думку дослідниці, передбачає володіння національною та світовою культурною спадщиною, культурою міжособистісних відносин, а також дотримання принципів толерантності. Це здатність до взаємодії з людьми, які мають інші культурні цінності [5, с. 43].

Зважаючи на індивідуальний, культурний розвиток кожної особистості, можна стверджувати, що загальнокультурна компетентність є тією культурологічною основою, яка об'єднує всі вияви високоморальних якостей людини, незалежно від її соціального та національного становища. Адже одним із вагомих чинників соціального життя індивіда є взаємодія освіти і культури, що становить підґрунтя для формування його загально-культурної компетентності [15, с. 4].

Згідно з поглядами М. Яковлєвої, актуалізація формування загально-культурної компетентності сучасних студентів зумовлена такими чинниками: глобалізацією суспільного життя; розвитком міжнародних зв'язків у всіх галузях діяльності, що вимагає розуміння культур різних народів, їх національних традицій, особливостей мультикультурного світу та вміння жити в ньому; потребою підвищення конкурентоспроможності фахівців, їхньої адаптованості до сучасного світу; переорієнтацією на фундаментальні цінності світової культури в поєднанні зі збереженням національної самобутності у зв'язку з інтеграцією України у світовий освітянський простір.

Щодо сутності самого поняття «загальнокультурна компетентність», М. Яковлєва трактує його як єдність набутих особистістю знань, умінь, навичок, досвіду, відносин і рис особистості, які, зі свого боку, забезпечують прогресивний процес засвоєння соціальних та індивідуальних цінностей; це інтеграційна характеристика особистості, що поєднує мотиваційно- ціннісний, когнітивний, діяльнісний та емоційно-почуттєвий компоненти, визначає здатність особистості орієнтуватися в сучасному соціокультурному просторі й долучатися до взаємодії з іншими членами суспільства. При цьому увага фокусується на тому, що загальнокультурна компетентність передбачає етико-гуманістичну спрямованість, мотиви, цілі, ціннісні орієнтації, вимагає наявності певного обсягу знань, умінь, форм і способів їх використання в умовах, що постійно змінюються.

За такого підходу, загальнокультурна компетентність розглядається як картина світу людини, яку створює система універсальних елементів культури суспільства (загальнопоширені знання та уявлення, накопичені протягом століть) і вміння особистості користуватися цими знаннями. Отже, робить висновок М. Яковлєва, основна мета формування загально-культурної компетентності полягає не у засвоєнні певного обсягу знань і вмінь, а в оволодінні зразками культури людства й уміннями використовувати цей культурний досвід у взаємодії з іншими членами суспільства [15, с. 162].

У практичному сенсі це означає створення умов для формування у студентів уявлень про культурне різноманіття, забезпечення їх знаннями про власну культуру та культуру інших народів, виховання інтересу та чутливості до виявів культур, що взаємодіють; навчання розумінню культурної історичної зумовленості поведінкових стереотипів у процесі осмислення універсального та специфічного у виявах культури; виховання толерантного ставлення до цінностей іншої культури, розвиток культурного самовизначення; навчання взаємодії з представниками інших культур [15, с.163].

Як професійно значущу інтегративну якість особистості, що передбачає її здатність взаємодіяти з представниками інших культур в умовах полікультурного суспільства на основі сукупності знань, умінь, навичок, світоглядних уявлень, ціннісних орієнтацій і досвіду, виявляється в розумовій культурі, загальній ерудиції, культурі спілкування і дає змогу ефективно здійснювати певну діяльність, розглядає загальнокультурну компетентність Т. Несвірська [7]. У більш широкому значенні загально-культурна компетентність становить коло питань щодо яких особистість має бути добре поінформована. Ці питання стосуються не лише особливостей національної та загальнолюдської культури, духовно-моральних основ життя людини та людства, окремих народів, а й культурологічних засад сімейних, соціальних, громадських явищ і традицій, ролі науки та релігії в житті людини, їх впливу на світ, компетенцій у побутовій сфері життя та сфері культури і дозвілля, а також володіння знаннями і досвідом діяльності [7, с. 118].

Ґрунтуючись на такому розумінні сутності загальнокультурної компетентності, до її основних функцій Т. Несвірська відносить: мотиваційну, комунікативну, культуротворчу, регулятивну, а її структурними компонентами визначає мотиваційно-ціннісний, інформаційно-контекстуальний, діяльнісно-процесуальний, рефлексивно-аналітичний.

Розуміючи загальнокультурну компетентність як інтегративну здатність особистості, зумовлену досвідом осягнення культурного простору й виокремлюючи у її структурі три компоненти: когнітивний, ціннісно-орієнтаційний і комунікативно-діяльнісний, С. Троянська наголошує, що загальнокультурна компетентність характеризується емоційно-ціннісною спрямованістю, оскільки привласнення продуктів культури передбачає їх чуттєве сприйняття, емоційно-ціннісне ставлення до них [13].

За цього підходу культурний простір у структурі компетентності не лише характеризує рівень орієнтацій культури, а й визначає ставлення до норм і цінностей.

У концепції Н. Конасової зазначено, що структура загальнокультурної компетентності є базовою для таких утворень, як майстерність, індивідуальна творчість, мистецтво тощо. В екзистенційному плані загальнокультурна компетентність постає опорним механізмом у розвитку особистості, прокладаючи «місток у майбутнє» на тривалу перспективу. У межах цієї концепції когнітивний, оцінний і практико-діяльнісний аспекти оволодіння культурою виявляються у загальнокультурній компетентності через:

- формування здатності до визначення шляхів розв'язання «поля проблем» на основі освоєння соціального досвіду;

- наявність культурно-освітнього простору, який формує ціннісні орієнтації, критерії оцінювання досягнень людської думки, результати соціальної практики;

- використання пізнавальної бази розв'язаних проблем, що відображає досвід пізнання природних і соціальних явищ у законах, теоріях, закономірностях [3].

На переконання Г. Кондратенко, посилення уваги до загально-культурної компетентності майбутніх фахівців у системі позааудиторної роботи ВНЗ має забезпечити формування в них непрагматичного інтересу до обраної професії, розвиток естетично-ціннісних орієнтацій, творчої особистості, домінантними складовими якої є професіоналізм, висока моральність, духовна культура. Тому необхідно моделювати такі форми цієї роботи, за яких студент матиме можливість творчо реалізовувати свої професійні знання, прагнути до професійного зростання, розвивати гуманістичне світобачення, збагачувати естетичний смак, розширювати емоційні контакти і досвід творчої діяльності [4, с. 99].

Розглядаючи загальнокультурну компетентність як невід'ємну складову професійної культури майбутніх фахівців, Г. Кондратенко інтерпретує її як професійно значущу, інтегративну якість особистості, що забезпечує єдність її загальної та професійної культури, поєднує в собі мотиваційний, інтелектуальний, діяльнісний та емоційно-ціннісний компоненти. Як система, загальнокультурна компетентність є гуманістично спрямованою, містить мотиви, мету, ціннісні орієнтації, вимагає сукупності знань, умінь, форм і способів їх використання в процесі творчої діяльності [4, с. 99].

Серед загальнокультурних компетентностей, які слід формувати у студентів, Г. Кондратенко виокремлює такі, як:

- інтелектуально-когнітивні: творче мислення, загальна культура, ерудиція, володіння новими технологіями навчання і виховання, творча індивідуальність;

- комунікативні: товариськість і вміння контактувати з людьми, професійне спілкування, соціальне самовизначення;

- духовно-естетичні: емоційність, безпосередність і відкритість, потреба у творчій діяльності, наявність ціннісних орієнтацій, цілісність творчого потенціалу, свобода самовиявлення, наявність творчої інтуїції;

- морально-ціннісні: гуманність, справедливість, доброзичливість, тактовність, чуйність, толерантність, рефлексія, милосердя;

- вольові: ініціативність, завзятість, висока самоорганізованість і працездатність, наполегливість, самовладання, здатність до самоосвіти, самовиховання та саморозвитку.

Проведений нами аналіз наукових джерел дав змогу встановити, що за своєю сутністю загальнокультурна компетентність - важлива інтегративна якість особистості, наявність якої передбачає привласнення основ культури як сфери духовного життя людини і забезпечує оволодіння вміннями визначати та реалізовувати свою діяльність і поведінку з орієнтацією на кращі зразки загальної і національної культури, збагачення досвіду міжособистісної і соціокультурної взаємодії на засадах толерантного ставлення до цінностей іншої культури, самовизначення в культурній різноманітності, тісного поєднання когнітивних, комунікативних, емоційних, моральних і вольових властивостей.

Перспективи подальших розвідок у напрямі формування загально-культурної компетентності особистості ми бачимо у визначенні її структурних компонентів.

Список використаних джерел

1. Болотов В. А. Компетентностная модель: от идеи к образовательной програмне / В. А. Болотов, В. В. Сериков // Педагогика. - 2003. - № 10. - С. 8-14.

2. Каган М. С. Человеческая деятельность / М. С. Каган. - М. : Политиздат, 1974. - 328 с.

3. Конасова Н. Ю. Общекультурная компетентность как показатель образованности учащихся школы: пособие для самообразования / Конусова Н. Ю. - СПб. : СПб. Гос. ун-т пед. мастерства, 2000. - 41 с.

4. Кондратенко Г. П. Позанавчальна діяльність студентів ВНЗ як необхідна умова формування загальнокультурної компетентності майбутніх фахівців / Г. П. Кондратенко // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. - 2011. - № 13 (224). Ч. 1. - С. 98-107.

5. Корчагіна Ю. Формування загальнокультурної компетентності майбутніх інженерів-педагогів / Ю. Корчагіна // Гуманізація навчально-виховного процесу: зб. наук. праць Слов'янського ДПУ / [за заг. ред. В. І. Сипченка]. - Слов'янськ. - 2012. - Вип. LIX. - С. 42-46.

6. Кубенко І. М. Що таке компетентність і як її розуміють в освіті / І. М. Кубенко // Додаток до електронного журналу «Теорія та методика управління освітою». - 2010. - № 1. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tme.umo.edu.ua/docs/Dod/1_2010/kubenko.pdf

7. Несвірська Т. В. Формування загальнокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в процесі професійної підготовки: дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.04 / Несвірська Тетяна Вікторівна. - Житомир, 2012. - 236 с.

8. Панкратова О. М. Культурологическая компетентность учителей и ее формирование в системе взаимодействия ИПК ПРО и гимназии № 65 / О. М. Панкратова. [Електронний ресурс]. Режим доступу: pier.ulstu. га/ seminar/archive/29 report.dok.

9. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті /

0. І. Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. - К. : «К.І.С.», 2004. - С. 64-70. - (Бібліотека з освітньої політики).

10. Семеног О. М. Система професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури [в умовах пед. універ.]: монографія ... канд. пед. наук.: 13.00.04 / Семеног Олена Миколаївна. - К., 2005. - 476 с.

11. Тараненко І. Розвиток життєвої компетентності та соціальної інтеграції: досвід Європейських країн / [за ред. І. Г. Ярмакова] /

1. Тараненко // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільстві. - К. : Контекст, 2000. - С. 37-40.

12. Теоретические основы содержания общего среднего образования / [под ред. В. В. Краевского, И. Я. Лернера]. - М. : Педагогика, 1983. - 352 с.

13. Троянская С. Л. Общекультурная компетентность: опыт определения и структурирования / С. Л. Троянская // Культурно-историческая психология. - 2008. - № 2. - С. 19-23.

14. Шишов С. Е. Мониторинг качества образования в школе / С. Е. Шишов, В. А. Кальней. - М. : Педагогическое общество России, 1999. - 354 с.

15. Яковлєва М. Л. Формування загальнокультурної компетентності студентів економічних спеціальностей вищих технічних навчальних закладів: дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.03 / Яковлєва Марина Леонідівна. - Кіровоград, 2012. - 302 с.

16. Common European Framework of Reference for Languages: Learning, teaching, assessment / Council of Europe: Modern Languages Division, Strasbourg. - Cambridge : CUP, 1991. - 264 p.

Размещено на Allbest.ru