Теоретичний огляд основних підходів до вивчення почуття провини

Размещено на http://www. allbest. ru/

УДК 159. 942. 2

Теоретичний огляд основних підходів до вивчення почуття провини

Ананова І. В.

У статті представлений теоретичний огляд літератури з проблематики почуття провини, окреслені основні напрямки його вивчення. Визначено, що почуття провини аналізують з точки зору її деструктивної та регуляційної функцій, виокремлюючи рівні реалізації регуляції, а також розглядають як переживання або сформовану здатність.

Ключові слова: почуття провини, теорії почуття провини, функції почуття провини.

Постановка проблеми. Спеціалісти, які надають консультативну та психотерапевтичну допомогу, відзначають, що в основі багатьох „психологічних проблем” лежить переживання почуття провини. З огляду на це завданням психологічної допомоги є подолання як самого переживання почуття вини, так і викликаних ним „психологічних наслідків”. Не менш важливим є питання й теоретичного осмислення цієї проблеми, а саме дослідження феноменологічного спектру почуття вини, визначення місця, значення та ролі почуття вини в структурі психічного.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Самостійного наукового значення проблема почуття провини набула у психоаналізі, а згодом розроблялась майже усіма психологічними школами. Внаслідок століття досліджень в психології накопичився значний науковий доробок з проблематики провини, який потребує ретельного аналізу. Крім того, за останні десятиліття значно виріс інтерес науковців до вивчення феномену почуття провини (Дж. Бір, 2003; І. А. Бєлік, 2006; З. Васка, 2002; П. Гілберт, 2003; В. Джонес, 2001; А. Джонстон, 2000; Д. А. Дружиненко, 2007; О. В. Короткова, 2002; Г. Кошанська, 2002; Е. Кубані, 2003; М. Лукас, 2004; Н. Літвак, 2000; І. К. Макогон, С. М. Єніколопов, 2014; О. Л. Малєєва, 2007; О. В. Малтасевич, 2011; О. М. Манхаєва, 2012; Л. В. Софіна, 2009; та ін. ), що зумовлено потребами як психологічної теорії, так і практики надання психологічної допомоги та педагогічної практики. Тому постала необхідність узагальнення і систематизації усього різноманіття поглядів та підходів вивчення феномену почуття провини.

Мета статті - здійснити теоретичний огляд літератури з проблематики почуття провини та виділити основні напрямки аналізу даного феномену.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Феномен провини перебуває у фокусі уваги багатьох наук: філософії, етики, теології права, психології та ін. В межах філософії проблема провини має давню і глибоку історію осмислення (Арістотель, Августин, М. О. Бердяєв, М. Бубер, М. Гайдеггер, І. Кант, С. К'єркегор, Ж. -П. Сартр, Б. Спіноза, П. Тілліх, К. Ясперс та ін.). В межах етики, релігії та права переважно аналізується „об'єктивний бік” провини, а саме, розглядається оцінка вчинку, який суперечить морально- етичним принципам (етика), релігійним постулатам та настановам (теологія), або законодавству (право). Психологія ж прагне осягнути не стільки „об'єктивний бік” феномену провини - факт здійснення проступку, як його „суб'єктивну складову”, представлену емоційним переживанням - почуттям провини, що виникає внаслідок оцінки своїх дій як таких, що порушують моральну, релігійну або юридичну нормативність.

Здійснений нами теоретичний аналіз наукових джерел, з метою оцінки стану вивчення проблеми в психології, вказує на виражений інтерес чималої кількості науковців до феномену провини, що зумовило появу великого різноманіття трактувань і концепцій щодо проблематики почуття провини.

Вивчення провини як психологічного феномену бере свій початок в межах психотерапевтичної практики, набуваючи самостійного наукового значення в психоаналізі (А. Адлер, Ф. Александер, Е. Еріксон, М. Кляйн, Е. Нойман, В. Райх, Ф. Тайсон, Р. Тайсон, О. Фенихель, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Хорні, та ін. ), в екзистенціальній психології та психотерапії (М. Босс, М. Бубер, Дж. Б'юдженталь, Р. Мей, О. Ранк, П. Тілліх, В. Франкл, І. Ялом, та ін.), у гештальттерапії (П. Гудмен, Ф. Перлз, Е. Шапіро, та ін. ) та когнітивно-поведінкової психотерапії (А. Бек, Б. Вайнер, К. Дуек, А. Елліс, Дж. Келлі, Л. Первін, Д. Олівер, Дж. Фриз, Р. Янофф-Бульман, та ін..). Практика надання психологічної допомоги звертала дослідників до висвітлення таких аспектів почуття провини, які спричинювали різноманітні порушення психологічного функціонування, що започаткувало традицію дослідження деструктивного аспекту переживання почуття провини.

Саме психоаналіз надає проблемі почуття провини самостійного значення, акцентуючи увагу, перш за все, на розкритті глибинних механізмів формування та функціонування цього переживання. Представники психоаналітичного напрямку 1) розглядали почуття провини як відображення внутрішнього особистісного конфлікту між структурами особистості (Его та Суперего), що ґрунтується на витісненій агресії та є внутрішнім еквівалентом покарання; 2) аналізували процес засвоєння здатності переживати провину, виділяючи механізми (інкорпорацію, ідентифікацію та ін. ), умови та етапи такого формування (Е. Еріксон, М. Кляйн, Ф. Тайсон, Р. Тайсон, З. Фрейд, та ін.); 3) ввели в науковий оббіг поняття „невротичної вини”, описавши деструктивні аспекти і прояви цього переживання, яке займало значне місце в структурі невротичної реакції та виявлялось в процесі психотерапевтичної практики.

В межах гештальт-підходу визначили функціональну диференціацію переживання провини на „нормальну, здорову” і „хворобливу, патологічну”, а також визначили джерела і механізми патогенезу почуття провини. Почуття провини розглядається представниками гештальттерапії як „симптом порушеного злиття”, який відіграє суттєву роль у невротичній реакції.

Представники когнітивно-поведінкового напрямку акцентували увагу на опосередкованості емоції провини індивідуально сформованими когнітивними семантичними структурами і актуальними когнітивними процесами, описали детермінанти і механізми функціонування деструктивного почуття провини. На їх думку, почуття провини, що виникає внаслідок оцінки або інтерпретації певної події, є центральним компонент багатьох емоційних розладів, які спричинені „аберацією мислення” (А. Бек), „ірраціональними установками” (А. Елліс), „відхиленням від стрижневих ролей, за допомогою яких людина зберігає взаємини з іншими”, (Дж. Келли), прагненням втілити в життя жорсткі оціночні неадаптивні когніції, що мають „абсолютний” характер.

Представниками екзистенціального напрямку аналізується онтологічний аспект провини та пропонується поняття „екзистенціальна вина”, яку розуміють як позитивну конструктивну силу, що спонукає до виявлення свого потенціалу і особистісної самореалізації (І. Ялом), виявлення істинного смислу (В. Франкл). У цьому значенні екзистенціальна провина „сумісна з психічним здоров'ям і навіть необхідна для нього” (Р. Мей). Проте, автори, що зосереджувались на прикладних психотерапевтичних аспектах проблеми (М. Бубер, О. Ранк, В. Франкл, І. Ялом та ін. ), поруч з екзистенціальною провиною виділяють, також, реальну (за проступок, злочин) і невротичну провину. Останню вони розуміють як переживання, що виникає з екзистенціального напруження і супроводжує психічні розлади.

Таким чином, склалась традиція розглядати почуття провини як „симптом” широкого кола невротичних і депресивних порушень, що потребує психологічної корекції. З огляду на потреби практики, проблематика деструктивного аспекту почуття провини залишається актуальною і має втілення у дослідженнях сучасних науковців в межах психодинамічного (G. Berrios, 1992; C. Covington, 2001; T. Fuchs, 2003; A. Johnston, 2000; H. Lewis, 1971; L. E. O'ConMr, 1999; H. Segal, 1997; N. Temple, 1989; A. Waska, 2002; J. Weiss, 1986; та ін. ), екзистенціального (C. Castilla del Pino, 1991; P. Colaizzi, 2002; E. van Deurzen, 1999; M. Friedman, 1991; M. Lucas, 2004; D. Morano, 1973; J. Woocher, 1990; та ін. ) та когнітивно-поведінкового (E. Kubany, F. Manke, 1995; E. Kubany, S. Watson, 2003; N. Lutwak, J. Ferrari, 1996; M. Miceli, Cr. Castelfranchi, 1998; та ін. ) напрямків. Зокрема, в цих роботах висвітлюються проблеми дослідження природи та патогенетичних механізмів деструктивного почуття провини, а також, пропонуються нові підходи і методи психотерапевтичної допомоги, спрямованої на корекцію та подолання цього переживання.

Деякі з авторів пропонують змістовно уточнені поняття для позначення деструктивної провини, такі, наприклад, як „неконструктивна провина” (unconscious guilt) (Дж. Вайсс) для позначення провини в міжособистісних стосунках, яка виявляється низкою ірраціональних форм („провина вцілілого”, „провина відділення”, „провина гіпервідповідальності” та „провина ненависті до себе”) [14]; „провина пов'язана з травмою” (trauma-related guilt) (Е. Кубані), для позначення дезадаптивних проявів провини, що супроводжують посттравматичний стресовий розлад [13]; „псевдо-провина” (pseudo-guilt) (Е. Зентнер, М. Зентнер, Л. Зінкан) для позначення широкого кола різноманітних почуттів та феноменів, які маскують провину [15]; та ін.

Деструктивний аспект почуття провини розглядали й російські науковці. Так,

О. Н. Лук описує „комплекс винуватості”, який він розуміє як необгрунтоване переживання провини, „небажане явище, один з проявів нестійкої психіки” [6, с. 170], відмінне від розкаяння і докорів сумління особи, яка дійсно помилилась або вчинила невідповідно. О. Н. Лук зауважує, що комплекс винуватості „пронизує свідомість людини, стає одним з компонентів особистості” [6, с. 168]. В контексті надання психологічної допомоги феномен провини аналізує, також, Ю. М. Орлов, розглядаючи його як „емоцію ускладнену патогенним мисленням”, що виникає в процесі когнітивного оцінювання та стає надмірним внаслідок спотворення „маніпулятивним” вихованням. Ю. Орлов відзначає роль надмірного почуття провини у виникненні невротичних та психосоматичних порушень [10].

Таким чином, в психології склалась традиція аналізувати почуття провини, перш з все, з точки зору патогенності самого переживання і тих негативних наслідків до яких воно призводить. Доробок науковців „деструктивного” спрямування значно розширив уявлення про сутність, структуру, типологію почуття провини, проте усе це різноманіття поглядів і понять потребує узагальнення та систематизації

До аналізу попередніх концепцій не було включено поведінковий напрямок, оскільки він вирізняється серед інших класичних психологічних шкіл тим, що більшою мірою акцентує увагу на виділенні структурних компонентів, онтогенетичних механізмів і закономірностей формування почуття провини (Дж. Ангер, А. Бандура, Б. Маєр, О. Маурер, Д. Мошер, С. Саразон та ін. ). В межах поведінкового напрямку і теорії научіння почуття провини розуміється як складна, вербально обумовлена, емоційно-поведінкова реакція, що виникає у відповідь на соціальні подразники, і засвоюється впродовж раннього онтогенезу шляхом научіння, покарання і винагород. Проблема осмислення генезису почуття провини набула самостійного значення в роботах Дж. Ангера, А. Бандури, К. Зен-Уокслера, Каца і Зіглера, Б. Маєра, Д. Мошера, Д. Осьюбела, С. Саразона, Уайтінга і Чайлда, та ін. , а згодом розширилась за межі поведінкового напрямку та об'єднала різних науковців.

З поширенням ідей гуманістичної психології, починаючи з середини ХХ ст. , та відходом від суто клінічного аналізу багатьох психологічних феноменів і акцентом уваги на вивченні „здорової” особистості, багато дослідників звертає свою увагу на позитивні аспекти почуття провини. В генетичному та соціально-психологічному планах робиться акцент на регулятивній, соціально-адаптивній ролі цього почуття. На початку 50-х рр. ХХ ст. проблематика почуття провини виокремлюється в межах загального психологічного знання і набуває самостійного значення.

В результаті аналізу наукових робіт того часу нами була виявлена певна суперечність у розумінні природи феномену провини та його генезу, яка виявляється в існуванні двох кардинально протилежних підходів. Один досліджує почуття провини як вроджену базову емоцію, що виникла в результаті еволюційно-біологічних процесів, має внутрішні фізіологічні та гуморальні активатори, притаманна людині від народження, експресивно виражена як у людини, так, в редукованому вигляді, властива вищим тваринам (К. Ізард, Д. Осьюбел, І. Ібл- Ібесфельдт, та ін. ). Досліджуючи генетичний компонент чутливості до переживання вини, представники „базового” напрямку, дійшли до висновку, що у людини переживання вини має суттєві відмінності, оскільки на неї істотно вплинули соціальний спосіб життя і наявність культури [4].

Протилежний до „базового” підхід наголошує на соціальній природі почуття провини (К. Баррет, Р. Баумайстер, Г. М. Бреслав, М. Гоффман, Є. П. Ільїн, К. Зан-Уокслер, Дж. Тенгні, Т. Фергюсон, К. Фішер, та ін. ). Так, починаючи з Р. Дженкінса, який вперше висловив думку про почуття провини як соціальну емоцію (1948 р. ), в межах цього підходу провина розуміється як емоція з вираженою просоціальною мотивацією, складним генезом, що ґрунтується на інтеріоризації соціальних норм, та складною структурою [2]. Таким чином, існування цих двох протилежних, але в чомусь взаємно-доповнюваних точок зору ставить питання про місце почуття провини в загальній класифікації емоційних явищ, а також питання про генетичну детермінацію почуття провини.

В межах „соціального” підходу можна виділити кілька напрямків дослідження природи провини. Згідно однієї з точок зору почуття провини розуміють як моральне почуття (Б. С. Братусь, В. К. Демиденко, Б. І. Додонов, В. В. Іванова, А. А. Ігнатьєва, Т. Ю. Кириліна, А. Малахов, Г. Г. Матюшин, В. Г. Щур, С. Г. Якобсон, та ін. ), яке 1) гальмує вчинки і бажання особи, які суперечать її моральним переконанням, 2) являє собою регуляційну здатність оцінювати та осуджувати себе, здатність до емоційної ідентифікації, 3) виникає на певному етапі соціального розвитку внаслідок формування моральної свідомості і є результатом її формування. Деякі дослідники (М. Гоффман, Н. Ейсенберг, та ін. ) відносять провину разом з емпатією до моральних емоцій „вищого порядку”. З іншої точки зору, почуття провини трактується як „комунікативна” емоція (Є. П. Ільїн), 1) як механізм соціального контролю та соціальної регуляції (Г. Брандт, В. Вичев, О. А. Гаврилиця, І. С. Кон, М. Н. Корнілов, К. Муздибаєв, Ю. М. Орлов, Т. Г. Стефаненко), 2) як „позитивний” регулятор соціальної та міжособистісної взаємодії (Р. Баумайстер, Л. Горовіц, К. Літ, К. Локкі, А. Стіллвелл, Дж. Тенгні, Т. Хетертон, Уотман, та ін. ). Так, Р. Баумайстер, А. Стіллвелл та Т. Хетертон, автори „міжособистісної теорії провини ”, вважають, що почуття провини впливає на прагнення покращувати взаємини, оскільки 1) стимулює більш адекватні паттерни взаємодії; 2) є засобом впливу на поведінку „винного”; 3) здійснює перерозподіл емоційного дистресу між партнерами по спілкуванню - співрозмовник „заражається” емоціями „винного”, що сприяє взаєморозумінню [12].

Окремим напрямком в межах „соціального” підходу виділяється вивчення генезису почуття провини, як феномену, що відіграє позитивну роль у розвитку особистості. Дослідники цієї проблематики (К. Баррет, Р. Баумайстер, М. Гоффман, К. Зан-Уокслер, П. Кол М. Масколо, М. Льюіс, Дж. Робінсон, А. Стіллвелл, Дж. Тенгні Р. Томпсон, Т. Фергюсон, К. Фішер, Т. Хетертон, та ін. ) вивчають особливості, етапи і механізми онтогенетичного розвитку почуття провини як позитивного соціального регулятора, у зв'язку з моральним, емоційним і когнітивним розвитком та формуванням свідомості і самоусвідомлення. Деякі з дослідників акцентують увагу на найбільш ранніх етапах онтогенезу, вивчаючи чинники, закономірності та особливості формування здатності відчувати вину у дітей раннього віку (Дж. Байбі, М. Гоффман, Дж. Гросс, Г. Донненберг, Г. Кочанська, М. -Х. Лін, Дж. Ліндсей-Харц, К. Ніколс, Р. Томпсон, та ін. ).

В контексті вивчення особливостей генезису почуття провини заслуговує на увагу дослідження Д. О. Дружиненко, в якому розкриваються особливості переживання почуття провини підлітками. Зокрема, автор цієї роботи виявила залежність інтенсивності переживання почуття провини від контексту спілкування, виділила вікову динаміку переживання провини при переході від молодшого до старшого підліткового віку, виділила типи емоційного ставлення підлітків до порушення моральних норм, а також показала взаємозв'язок між рівнем моральної самооцінки, інтенсивністю переживання почуття провини та ставленням підлітка до себе [3]. В контексті розвитку почуття провини вивчає, також, І. А. Бєлік, виявивши особливості переживання провини в залежності від рівня Его-розвитку особистості. Дослідниця вказує на те, що „еволюція ціннісних орієнтацій в процесі розвитку особистості приводить до якісного перетворення феномену провини” [1].

Таким чином, з попереднього аналізу видно, що у „соціальному напрямку”, почуття провини розглядають як моральну або комунікативну емоцію (соціальну емоцію), що виконує функцію соціальної регуляції та є умовою та індикатором соціального, морального і особистісного становлення. Еквівалентом такого розуміння соціальної природи провини в англомовній літературі є віднесення почуття провини до класу соціально-детермінованих самооціночних емоцій або „емоцій самоусвідомлення” (self-conscious emotions). Які розглядають, як емоції спрямовані, переважно, на себе, що мають стосунок до взаємин з іншими людьми та до соціального контролю через дотримання норм моралі, а також, включають емоційні явища, нерозривно пов'язані з уявленням про себе і про свої дії, тобто з „Я-концепцією” у соціальних взаємовідносинах [2, с. 294]. Трактування почуття провини як „емоції самоусвідомлення” розширює межі аналізу, включаючи дослідження почуття провини як складової структури особистості.

Саме в особистісному контексті, як феномену самосвідомості та ставлення до себе почуття провини розглядається І. С. Коном, І. Н. Міхєєвою В. В. Століним, С. Р. Пантилєєвим, Т. Соколовою та ін. Ці автори розуміють почуття провини як складову моральних і конфліктних смислів, як показник негативного емоційно-ціннісного ставлення до себе, тобто як феномен самоусвідомлення, самоаналізу, самоспостереження, який існує завдяки здатності людини бути одночасно суб'єктом та об'єктом самопізнання.

Аналіз літератури показав, що феномен почуття вини у психології розглядають не лише як емоційну реакцію, тимчасове, ситуаційне емоційне переживання (провину - стан), а й як стале особистісне утворення - провину-рису (К. Куглер, У. Джонс, О. Л. Малєєва, І. А. Бєлік та ін.).

Дослідження присвячені вивченню провини як компоненту особистісного рівня, фундаментальної риси, що визначає характерологічну структуру здійснені О. В. Коротковою, А. Бєлік, О. Л. Малєєвою, Л. В. Софіною та ін. Так, О. В. Короткова дослідила провину в соціально-психологічному контексті, розглядаючи її як інтегральний показник системи відношень особистості, як комплексну рису, пов'язану з базовими соціально-психологічними характеристиками особистості, властивими для „суб'єкта ускладненого спілкування”. Дослідниця визначила семантичне наповнення „провини” в буденній свідомості як „ставлення до вчинку” [5]. І. А. Бєлік розуміє почуття провини як „онтологічну” характеристику, що поєднує в собі емоційну реакцію та рису. Нею виявлений оптимальний рівень переживання провини як показник психічного здоров'я і розглянуті психологічні характеристики осіб з різним рівнем вираженості провини-риси [1]. О. Л. Малєєва встановила, що провина як риса особистості є цілісним явищем, „ядро” якої представлене формально-динамічними показниками (чутливістю, інтенсивністю, усталеністю, ініціативністю) та якісними компонентами (екзистенціальним, емоційним). Центральним компонентом у провині-рисі, на думку О. Л. Малєєвої, є „екзистенціальний”, який виявляється у дифузності, глобальності та деяких змістовних характеристиках почуття провини, а також, пов'язаний з низькими показниками адаптивності, самоставлення, загальної задоволеності життям та тривожністю. Авторкою описані типи особистості за проявом схильності до переживання почуття провини [7]. Л. В. Софіна дослідила зв'язки між показниками характеристик почуття провини і показниками індивідуально-психологічних властивостей на всіх рівнях структури особистості, на підставі чого запропонувала авторську типологію переживання провини за її спрямованістю (переживання провини перед самою собою й іншими людьми) і розробила особистіші профілі переживання (лідируючий, збудливий, вразливий) через зіставлення показників інтенсивності почуття провини з різними особистішими властивостями. [11].

Здійснений нами аналіз літератури з досліджуваної проблематики показав, що на сьогоднішній день практично відсутні дослідження присвячені вивченню переживання почуття вини, зокрема його суб'єктивної сторони. Певні спроби висвітлення цього питання були здійснені К. Муздибаєвим, який досить ескізно окреслив деякі процесуальні елементи переживання провини, зокрема, визначив ситуації, що спричинюють виникнення переживання провини та способи поводження (реагування) внаслідок переживання провини [9]. Дослідженню переживання почуття провини присвячена робота О. М. Манхаєвої, в якій переживання провини розглядається як „самокритичне емоційно забарвлене ставлення людини до життєвих подій, в яких її вчинки суперечать інтерналізованим смисложиттєвим і моральним цінностям, набутим в процесі розвитку самосвідомості та засвоєння життєвого досвіду, в процесі взаємодії у різних соціальних інститутах” [8, с. 11]. Авторка виявила, що переживання почуття провини характеризується інтенсивністю, тривалістю та схильністю до спогадів минулих переживань провини, які залежать від соціальної спрямованості особистості. Проте дана робота більшою мірою спрямована на дослідження схильності до переживання почуття провини у зв'язку з соціально-демографічними характеристиками, стилем міжособистісної поведінки, інтерналізованими смисложиттєвими та моральними цінностями [8].

Таким чином, в результаті теоретичного огляду літератури з проблематики почуття провини нами з'ясовано наступне:

1. Залежно від функціональної визначеності феномен почуття провини розглядають або з точки зору її негативного впливу на психологічний стан та психічне здоров'я особистості, як деструктивне переживання, або з точки зору її адаптивного значення, як почуття, що здійснює функцію позитивного соціального регулятора та сприяє особистісному розвитку.

2. Теорії, що вивчають почуття провини в контексті її регуляційної функції, визначають основні напрямки реалізації цієї регуляції: в біологічному плані як регуляція поведінки з адаптаційною метою, у плані міжособистісної взаємодії як регуляція поведінки індивіда по відношенню до інших, у плані ставлення до вчинку як регуляція поведінки відповідно до моральних норм, у плані ставлення до себе як регуляція самооцінки та самоусвідомлення.

3. Залежно від ступеня закріпленості реагування феномен почуття провини розглядають як емоційну реакцію, переживання і як стале особистісне утворення - провину-рису.

Проблема переживання почуття провини, зокрема вивчення суб'єктивної змістовно-процесуальної сторони переживання, розгорнутої у часовому вимірі, є недостатньо розробленою. З огляду на потреби практики надання психологічної допомоги, психологічної діагностики, виховання і т. п., а також з метою теоретичного осмислення даного феномену, саме розкриття проблематики переживання почуття провини, на наш погляд, є найбільш перспективним.

вина психологічний деструктивний регуляційний

Література

1. Белик И. А. Чувство вины в связи с особенностями развития личности: дис. канд. психол. наук: спец. 19. 00. 01 / И. А. Белик. - Санкт-Петербург, 2006. - 209с.

2. Бреслав Г. М. Психология емоций / Г. М. Бреслав. - М. : Смысл; Издательский центр „Академия”, 2004. - 544с.

3. Дружиненко Д. А. Особенности переживания чувства вины подростками: автореф. дис. канд. . психол. наук: спец. 19. 00. 13 / Д. А. Дружиненко. - М. , 2007. - 31 с.

4. Изард К. Э. Психология емоций / Кэррол Э. Изард; [перев. с англ. ]. - СПб. : Издательство “Питер”,1999. - 464с.

5. Короткова Е. В. Социально-психологический анализ вины и стыда как системы отношений личности к себе и другому: дисс. канд. психол. наук: спец. 19. 00. 05 / Е. В. Короткова. - Ростов-на-Дону, 2002. . - 226 с.

6. Лук А. Н. Эмоции и личность / А. Н. Лук. - М. : Знание, 1982. - 176 с.

7. Малєєва О. Л. Психологічні особливості схильності особистості до переживання почуття провини: дис. канд. психол. наук: спец. 19. 00. 01 / О. Л. Малєєва. - Одеса, 2007. - 285с.

8. Манхаева О. М. Переживание чувства вины у мужчин с различной социальной направленностью: автореф. дисс. канд. психол. наук: 19. 00. 01 / О. М. Манхаева. - Хабаровск, 2012. - 22 с.

9. Муздыбаев К. Переживание вины и стыда / К. Муздыбаев. - СПб. : СПб филиал института социологии РАН, 1995. - 39 с.

10. Орлов Ю. М. Обида. Вина / Ю. М. Орлов. - [5-е изд. , испр. ]. - М. : Слайдинг, 2004. - 87с.

11. Софіна Л. В. Індивідуально-психологічні відмінності переживання почуття провини: дис. канд. психол. наук: спец. 19. 00. 01 / Л. В. Софіна; КНУШ. - Київ, 2009. - 175 с.

12. Baumeister R. F. Guilt: An interpersonal approach / R. F. Baumeister, A. M. Stillwell & T. F. Heatherton // Psychological Bulletin. - 1994. - V. 115. - № 2. - P. 243-267.

13. Kubany E. S. Cognitive therapy for trauma-related guilt: Conceptual bases and treatment outlines. / E. S. Kubany & F. P. Manke // Cognitive and Behavioral Practice. - 1995. - V. 2. - P. 23-61.

14. Weiss J. Unconscious guilt / J. Weiss // The psychoanalytic process: Theory, Clinical observation and empirical research / [Eds. by J. Weiss & H. Sampson]. - N. Y. : Guilford Press, 1986. - P. 43-67.

15. Zentner E. B. , Zentner M. , Zinkan L. G. Pseudo-guilt: Defense trasaction and resistance // Journal Anal. Soc. Work. - 1993. - № 4. - Р. 29-47.

Транслітерація

1. Belik I. A. Chuvstvo viny v svjazi s osobennostjami razvitija lichnosti: dis. kand. psihol. nauk: spec. 19. 00. 01 / I. A. Belik. - Sankt-Peterburg, 2006. - 209s.

2. Breslav G. M. Psihologija emocij / G. M. Breslav. - M. : Smysl; Izdatel'skij centr „Akademija”, 2004. - 544s. Druzhinenko D. A. Osobennosti perezhivanija chuvstva viny podrostkami: avtoref. dis. kand. . psihol. nauk: spec. 19. 00. 13 / D. A. Druzhinenko. - M. , 2007. - 31 s.

3. Izard K. Je. Psihologija emocij / Kjerrol Je. Izard; [perev. s angl. ]. - SPb. : Izdatel'stvo “Piter”,1999. - 464s.

4. Korotkova E. V. Social'no-psihologicheskij analiz viny i styda kak sistemy otnoshenij lichnosti k sebe i drugomu: diss. kand. psihol. nauk: spec. 19. 00. 05 / E. V. Korotkova. - Rostov-na-Donu, 2002. . - 226 s.

5. Luk A. N. Jemocii i lichnost' / A. N. Luk. - M. : Znanie, 1982. - 176 s.

6. Malєєva O. L. Psihologichni osoblivosti shil'nosti osobistosti do perezhivannja pochuttja provini: dis. kand. psihol. nauk: spec. 19. 00. 01 / O. L. Mak^va. - Odesa, 2007. - 285s.

7. Manhaeva O. M. Perezhivanie chuvstva viny u muzhchin s razlichnoj social'noj napravlennost'ju: avtoref. diss. kand. psihol. nauk: 19. 00. 01 / O. M. Manhaeva. - Habarovsk, 2012. - 22 s.

8. Muzdybaev K. Perezhivanie viny i styda / K. Muzdybaev. - SPb. : SPb filial instituta sociologii RAN, 1995. - 39s.

9. Orlov Ju. M. Obida. Vina / Ju. M. Orlov. - [5-e izd. , ispr. ]. - M. : Slajding, 2004. - 87s.

10. Sofma L. V. Individual'no-psihologichni vidminnosti perezhivannja pochuttja provini: dis. kand. psihol. nauk: spec. 19. 00. 01 / L. V. Sofma; KNUSh. - Kuv, 2009. - 175 s.

11. Baumeister R. F. Guilt: An interpersonal approach / R. F. Baumeister, A. M. Stillwell & T. F. Heatherton // Psychological Bulletin. - 1994. - V. 115. - № 2. - P. 243-267.

12. Kubany E. S. Cognitive therapy for trauma-related guilt: Conceptual bases and treatment outlines. / E. S. Kubany & F. P. Manke // Cognitive and Behavioral Practice. - 1995. - V. 2. - P. 23-61.

13. Weiss J. Unconscious guilt / J. Weiss // The psychoanalytic process: Theory, Clinical observation and empirical research / [Eds. by J. Weiss & H. Sampson]. - N. Y. : Guilford Press, 1986. - P. 43-67.

14. Zentner E. B. , Zentner M. , Zinkan L. G. Pseudo-guilt: Defense trasaction and resistance // Journal Anal. Soc. Work. - 1993. - № 4. - Р. 29-47.

Ананова И. В.

Теоретический обзор основных подходов к изучению чувства вины

В статье представлен теоретический обзор литературы по проблематике чувства вины, обозначены основные направления его изучения. Определено, что чувство вины анализируют с точки зрения ее деструктивной и регуляционной функции, выделяя уровни реализации регуляции, а также изучают как переживание или как сформированную черту. Источников -15.

Ключові слова: чувство вины, теории чувства вины, функции чувства вины.

Ananova I. V.

Theoretical overview of approaches to investigation of guilt

The article presents a theoretical review of the literature on the issues offeeling of guilt, outlines the main directions of its study. This research determines that the feeling of guilt is analyzed in terms of its destructive and regulatory functions. This analysis separates the levels of implementation such regulation. The article considered the feeling of guilt like an existing experience or formed ability. Sources - 16. Key words: the feeling ofguilt, theories of guilt, function ofguilt.

Размещено на Allbest. ru