Емпіричне дослідження психологічних особливостей емоційної сфери дитини з аутизмом

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДИТИНИ З АУТИЗМОМ

Літвінова О.В., Коробова А.О.

Постановка проблеми

Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), аутизм віднесено до групи розладів, що характеризуються порушеннями в соціальній взаємодії і спілкуванні, обмеженим, стереотипним, повторюваним набором інтересів і діяльності. У більшості випадків розвиток порушено з дитинства і тільки з невеликими винятками розлади проявляються в перші п'ять років. У хлопчиків розлад розвивається в три-чотири рази частіше, ніж у дівчаток. Аутизм як самостійний розлад вперше був описаний американським клініцистом Л. Каннером в 1942 р., в 1943 р. подібні розлади у старших дітей описав австрійський вчений Г. Аспергер, а в 1947 р. -- радянський вчений С. Мнухін.

За даними Організації Об'єднаних Націй, в даний час в усьому світі проживають близько 67 мільйонів осіб з розладами аутистичного спектру (РАС), із затримкою і порушенням соціальних навичок, мови та поведінки, які ускладнюють їх соціальну інтеграцію.

Порушення емоційно-вольової сфери є провідною ознакою раннього дитячого аутизму (РДА) і може проявитися незабаром після народження. Так, в 100 % спостережень при аутизмі різко відстає в своєму формуванні комплекс пожвавлення. Це проявляється у відсутності фіксації погляду на обличчі людини, посмішки і відповідних емоційних реакцій у вигляді сміху, мовної і рухової активності на прояв уваги з боку дорослого. В міру зростання дитини слабкість емоційних контактів із близькими дорослими продовжує наростати. Одне з провідних місць формування аутичної поведінки займають різноманітні страхи.

Поряд з вищевикладеними у всіх без винятку дітей з раннім дитячим аутизмом відсутня тяга до дитячого колективу. Відгородженість аутичної дитини від зовнішнього світу ускладнює розвиток її особистості. Вона не вміє співпереживати, заражатися настроєм від оточуючих людей. Все це не сприяє формуванню у дітей адекватних моральних орієнтирів, зокрема понять «добре» і «погано» стосовно ситуації спілкування. В умовах малої залученості дитини в спільно-розділене переживання порушується розвиток її афективної сфери, первинне становлення якої в нормі відбувається в ранньому віці у взаємодії з близькими.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В історії вже в XVIII столітті з'являються медичні матеріали, що містять описи людей, які, ймовірно, страждали на аутизм (хоча сам термін ще не вживався), - вони не розмовляли, були надмірно замкнуті і мали надзвичайно гарну пам'ять. О. Б. Богдашина (1999) у своїй книзі пише про французького дослідника Дж. М. Ітара, який на прикладі 12-річного хлопчика Віктора, який жив у лісах Аверона («дикий хлопчик з Аверона»), описав цей стан, назвавши його «інтелектуальним аутизмом», тим самим виділивши один з основних ознак - відсутність або затримка мовного розвитку при непорушеному інтелекті [2].

Термін «аутизм» був введений в психологію Е. Блейлером (1928) для опису особливого виду мислення, регульованого афектом. Термін «аутизм» (з грец. «ауто» - сам, «ізм» - суфікс для утворення абстрактних іменників, що позначає дію, її результат або стан) використовувався для опису клінічної картини шизофренії, а саме - відхил хворого на шизофренію у світ фантазій. Визначаючи аутистичний тип мислення, Е. Блейлер підкреслює його незалежність від реальної дійсності, свободу від логічних законів і управління «афективними потребами» людини [3].

Уявлення про аутизм як первинну фазу дитячого розвитку найбільш повно представлено в психоаналізі. Процес розвитку дитини, як відомо, оцінюється З Фрейдом (1913) у вигляді послідовної зміни об'єктів задоволення сексуального інстинкту. Немовля, за З. Фрейдом, аутичне, так як переживання задоволення не пов'язане з реакціями на зовнішній світ [4].

Б. Беттельгайм (1967) висунув припущення, що, аутистична поведінка пов'язана із затримкою розвитку на 4-й стадії сенсомоторного інтелекту - на етапі засвоєння знань про сталість об'єктів. У якості факту, що підтверджує дану гіпотезу висувається непереносимість аутичними дітьми змін у зовнішньому середовищі [1].

Перший опис аутизму як синдрому належить американському дитячому психіатру Лео Каннеру. В статті «Аутистичні порушення афективного контакту» (1943) він позначив загальні характеристики 11 дітей, яких спостерігав з 1938 по 1943 роки. Всі ці діти виявляли загальні риси, основними з яких були надмірна ізоляція, замкнутість, відхід від будь-яких контактів з людьми, порушення мовного розвитку і потреба в багаторазовому повторенні одних і тих же дій, причому початок прояву цих особливостей відзначався вже на першому році життя дитини [3].

Частково або повністю цих поглядів дотримуються такі вітчизняні дослідники як В. Ефроімсон - концепція спадкового походження РДА; в монографіях К. С. Лебединської, О. С.Нікольської, Є. Р. Баєнської, М. М. Ліблінг, Р. К. Ульянової, Т. І. Морозової і В. В. Лебединского РДА розглядається як самостійна форма (в нозологічному відношенні) патології психічного розвитку дітей.

Мета статті полягає в узагальненні даних емпіричного дослідження емоційних особливостей дитини з аутизмом, порівняння даних і знаходження відмінностей в розвитку емоційної сфери дитини, яка має нормальний психічний розвиток від дитини, яка має в анамнезі діагноз «ранній дитячий аутизм».

психічний дитячий аутизм емоційний

Виклад основного матеріалу та результатів дослідження

Говорячи про особливості поведінки при РДА різного ступеня тяжкості, О. С. Нікольська вказує те, що проблема емоційних розладів по-різному проявляється при різних варіантах аутистичного дизонтогенезу. Це може бути і повна відсутність почуття реальної небезпеки і надмірна обережність; постійна тривожність і фіксація окремих страхів; панічна реакція на лякаючий об'єкт або ситуацію і особливий потяг до «страшного» [7].

Найбільш характерними є страхи, які виростають з боязні негативної емоційної оцінки навколишніми, насамперед близькими. Така дитина боїться зробити щось не так, виявитися «поганою», не виправдати очікувань мами.

В умовах малої залученості дитини в спільно-розділене переживання порушується розвиток її афективної сфери, первинне становлення якої в нормі відбувається в ранньому віці у взаємодії з близькими. Відомо, що у аутичної дитини порушено розвиток базових основ організації відносин з середовищем. Характерні неадекватність поведінки самозбереження, порушення розвитку індивідуальної вибірковості, відсутність дослідної поведінки, труднощі соціального розвитку, в тому числі, розвитку здатності розуміти переживання іншої людини [5].

Для дослідження психологічних особливостей емоційного розвитку дитини з аутизмом нами було використано наступні методики: колірний тест М. Люшера; методика «Обери потрібне обличчя» Р. Теммл, М. Дорки і В. Амен; методика «Емоційна ідентифікація» (Є. І. Ізотової) (діагностична серія № 2); таблиця, побудована на основі опитування батьків та спостереження за поведінковими аспектами поводження дітей, в анамнезі яких присутній діагноз РДА, яка спирається на критерії ранньої діагностики та результати досліджень К. С. Лебединської та О. С. Нікольської (1991) з приводу особливостей клініко-психологічної структури ранніх проявів РДА; методика «Оціночна шкала емоційних проявів дитини» (Й. Шванцара); таблиця спостереження за вмінням визначати емоційний стан інших людей, розроблена на основі класифікації типів сприйняття емоцій по експресії А. М. Щетиніної; таблиця спостереження за емоційним станом дитини, розроблена на основі класифікацій емоційних порушень дітей дошкільного віку Г. М. Бреслава та класифікації емоційних порушень Ю. М. Міланіч).

У дослідженні прийняло участь 40 респондентів - діти старшого дошкільного віку (5-7 років), яких було розподілено на 2 групи: експериментальна група 1 (ЕГ1) - 20 дітей, в анамнезі яких зазначений діагноз РДА (ранній дитячий аутизм) і експериментальна група 2 (ЕГ2) - 20 дітей, в анамнезі яких діагнозу РДА не вказано. На основі кількісного та якісного аналізу отриманих даних нами проведений порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційної сфери дітей з аутизмом та їх однолітків з нейротиповим розвитком (тобто дітей, вищі психічні функції яких розвивалися при нормальному онтогенезі).

Колірний тест М. Люшера, методика «Обери потрібне обличчя» Р. Теммл, М. Дорки і В. Амен та методика «Емоційна ідентифікація» (Є. І. Ізотова) (діагностична серія № 2) у даному дослідженні використовувався для діагностики емоційної сфери виключно дітей, в анамнезі яких відсутній діагноз РДА (ЕГ2), оскільки ці проективні методики випробувані та валідизовані її авторами на дітях, які не мають такої патології, як аутизм. Їх застосування на виборці респондентів, в анамнезі яких присутній діагноз РДА (ЕГ1) неможливий через прояв аномалій розвитку та поведінки, які характеризують дане порушення (наприклад, стереотипні дії, порушення сфери спілкування, сенсорні порушення, порушення імпресивної та експресивної мови, особливості розвитку пізнавальної діяльності та інтелекту, особливості вітальних функцій та афективної сфери, особливості сприйняття, особливості навичок поведінки, патологія потягів і т. ін.). Такі відхилення у більшості випадків можуть впливати на достовірність результатів випробування. Саме з цієї причини у роботу було введено таблиці спостереження за поведінкою та особливостями емоційних проявів дітей, а також опитувальник для батьків та вихователів.

У роботі нами наведені:

1. результати діагностики ЕГ2 (за методиками М. Люшера; Р. Теммл, М. Дорки і В. Амен; Є. І. Ізотової);

2. результати за таблицею, побудованої на основі опитування батьків та спостереження за поведінковими аспектами поводження дітей, в анамнезі яких присутній діагноз РДА, яка була розроблена для ЕГ1;

3. дані, отримані за методикою Й. Шванцара та таблиці спостереження за емоційною сферою дітей, розроблені на основі класифікацій. В цих таблицях порівнюються результати діагностики обох груп випробуваних (ЕГ1 та ЕГ2).

Аналіз результатів, отриманих після проведення методики М. Люшера показує певне розгрупування деяких показників (різні діти мають досить схожі емоційні стани). Умовно можемо поділити всі отримані результати на дві групи: ті, що у більшій мірі відбивають позитивний емоційний стан (вісімнадцять респондентів - 90 % дітей ЕГ2) та ті, що мають прояви негативного емоційного стану (двоє респондентів - 10 % дітей ЕГ2).

До першої групи можна віднести:

1. почуття цілісності, прагнення до тісних відносин; потреба в увазі з боку інших - 35 % дітей ЕГ2;

2. підвищене збудження, прагнення до активності - 5 % дітей ЕГ2;

3. активне прагнення до діяльності, вражень, задоволень - 15 % дітей ЕГ2;

4. позитивний стан, прагнення до визнання, до діяльності, що забезпечує успіх - 5 % дітей ЕГ2;

5. активне прагнення до успіху, до самостійних рішень - 5 % дітей ЕГ2;

6. злегка підвищене збудження, захопленість, оптимізм, прагнення до спілкування - 5 % дітей ЕГ2;

7. почуття задоволеності, спокою, прагнення спокійної обстановки, небажання брати участь у конфліктах, стресі - 5 % дітей ЕГ2;

8. настрій загалом позитивний, прагнення до позитивного емоційного стану - 15 % дітей ЕГ2.

До другої:

1. почуття неспокою і настороженості, прагнення приховати це почуття - 5 % дітей ЕГ2;

2. почуття незадоволеності, втома, переоцінка значущості ставлення до себе з боку оточуючих - 5 % дітей ЕГ2.

Згідно результатів більшість випробуваних ЕГ2, тобто діти, які мають нейротиповий розвиток мають, в цілому, позитивний емоційний стан. В ЕГ2 не було виявлено тяжких форм порушення загального емоційного стану особистості, у незначній мірі в деяких випадках були виявлені показники підвищеної тривожності та невпевненості; більшість випробуваних потребує уваги з боку інших людей, прагне до спілкування та активної діяльності, що являє собою цілком нормальний процес, зважаючи на віковий статус експериментальної групи (старший дошкільний вік). Загалом результати методики демонструють позитивні тенденції.

Згідно результатів дослідження за методикою «Обери потрібне обличчя» Р. Теммл, М. Дорки, В. Амен можна зробити наступні висновки. Низький рівень індексу тривожності діагностується у 65% ЕГ2; середній показник тривожності - у 30% дітей ЕГ2; високий рівень тривожності був виявлений у 5% ЕГ2. Низький рівень загальної тривожності, характеризується гарними результатами в ситуаціях, які моделюють відносини дитина-дорослий, тобто емоційний стан таких дітей знаходиться в нормі. При середньому рівні діти постійно переживають тривогу, тобто очікують неблагополуччя, болісно реагують на зміни і ускладнення обставин, зустрічаються зриви у більш складних, нестандартних ситуаціях. Високий рівень свідчить про те, що діти постійно перебувають у пригніченому настрої, у них виникають труднощі у контактах з навколишнім світом. Світ сприймається як ворожий. Такі діти, постійно сумніваються, не здатні на серйозні життєві досягнення і, як наслідок, соціально дезадаптовані.

Причиною виникнення тривоги у дитини може бути внутрішній конфлікт, його незгода з самим собою, суперечливість прагнень, коли одне його сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій. Найбільш частими причинами такого внутрішнього конфлікту є: сварка між людьми, так само близькими дитині, коли вона змушений приймати сторону одного з них проти іншого; несумісність різних систем вимог, пропонованих дитині, протиріччя між завищеними домаганнями, нерідко викликаними батьками, з одного боку, і реальними можливостями дитини, з іншого; незадоволення основних потреб, таких, як потреба в любові і самостійності.

Згідно результатів дослідження за методикою «Емоційна ідентифікація» Є. І. Ізотової (діагностична серія № 2) можна зробити наступні висновки. Низький рівень розуміння емоційних станів серед респондентів був виявлений у 10% ЕГ2; середній рівень розуміння емоційних станів був виявлений у 50% ЕГ2; високий рівень розуміння емоційних станів був виявлений у 40% дітей ЕГ2. Слід зазначити, що домінуючими серед групи респондентів є середній та високий рівень ідентифікації емоцій (50 % та 40 % відповідно), низький рівень діагностовано у 10 % випадків (двоє випробуваних). Важче за все зчитується усіма дітьми емоція подиву, викликана цікавістю до чого-небудь.

Здатність до ідентифікації емоцій свідчить про рівень розвитку емоційного інтелекту у старшому дошкільному віці. Розуміння емоцій дітьми цього віку знаходиться в стадії формування і спеціально розроблена система засобів, вибудувана на основі концепції базових емоцій та оволодінні засобами розуміння своїх емоційних переживань та емоцій іншого сприяє збагаченню емоційного досвіду дитини.

Виходячи з думки про те, що емоційний інтелект у старшому дошкільному віці ще тільки формується, можна вважати нормальним невелику розбіжність у рівнях розвитку здатності ідентифікації емоцій у різних дітей, оскільки норми загального розвитку дошкільників можуть у незначній мірі варіюватися.

За результатами трьох методик діагностики емоційної сфери дітей старшого дошкільного віку, проведених в ЕГ2 зробити наступні висновки. По-перше, у переважної більшості дітей проявляється загально позитивний емоційний фон, відсутність внутрішніх конфліктів, цілісність особистості. По-друге, у більшості дітей рівень тривожності знаходиться на низькому рівні, у деяких дітей - на середньому, в однієї дитини - на високому. По-третє, у групі домінує середній та високий рівень емоційної ідентифікації, що свідчить про достатньо розвинений емоційний інтелект діагностованих дітей.

У дітей, які мають діагноз РДА проведення деяких методик має незручності, що зумовлено проявом аномалій розвитку та поведінки, які характеризують дане порушення (наприклад, стереотипні дії, порушення сфери спілкування, сенсорні порушення, порушення імпресивної та експресивної мови, особливості розвитку пізнавальної діяльності та інтелекту, особливості вітальних функцій та афективної сфери, особливості сприйняття, особливості навичок поведінки, патологія потягів і т. ін.). Такі відхилення у більшості випадків можуть впливати на достовірність результатів випробування. Тому, ми вважали за доцільне провести опитування батьків та вихователів дітей, які приймали участь у дослідженні, а також спостереження за цими дітьми, з метою отримання більш достовірних результатів з приводу емоційної поведінки дітей.

На основі опитування батьків та спостереження за поведінковими аспектами поводження дітей, в анамнезі яких присутній діагноз РДА, що спирається на критерії ранньої діагностики та результати досліджень К. С. Лебединської та О. С. Нікольської (1991) з приводу особливостей клініко-психологічної структури ранніх проявів РДА було систематизовано отримані дані для моніторингу вираженості аномалій розвитку та специфічних проявів аутичної дитини (ЕГ1) [6].

На її основі можливо засвідчити особливості клініко-психологічної структури проявів РДА у групи дітей, які діагностувалися в рамках цього дослідження.

Ґрунтуючись на цих результатах, нами було висунуто гіпотезу про те, що симптоми РДА, такі як порушення зорового контакту, змінена реакція на людей; порушення спілкування з дітьми, страхи, патологічні реакції на зміну обстановки, відсутність захисної агресії, порушення імпресивної та експресивної мови, гіпозбудливість та гіперзбудливість вітальних функцій та афективної сфери, агресія та аутоагресія впливають на розвиток емоційної сфери таких дітей та можуть спричиняти як відчуття так і прояв неадекватної емоційної поведінки.

Порівняння результатів дослідження двох груп респондентів (ЕГ1 та ЕГ2) за методикою «Оціночна шкала емоційних проявів дитини» (Й. Шванцара) демонструє різницю у частоті прояву тих чи інших емоцій між респондентами ЕГ1 та ЕГ2 (див. табл. 1).

Таблиця 1

Порівняння результатів дослідження двох груп респондентів (ЕГ 1 та ЕГ 2) за методикою „Оціночна шкала емоційних проявів дитини" (И Шванцара)

Таким чином, згідно з виборами батьків та вихователів дітей, які піддавалися діагностиці виникає можливість вказати на слабкий прояв у дітей ЕГ1 таких емоцій, як ласкавість, співчуття, вразливість та боязливість. Такі результати можна пояснити за рахунок особливостей розвитку емоційної сфери дітей з діагнозом аутизм, оскільки порушення емоційно-вольової сфери у таких дітей є одним з найголовніших ознак, яка проявляється вже у самому ранньому віці.

Таким чином, з отриманих результатів бачимо, що у респондентів ЕГ1 на відміну від респондентів ЕГ2 слабко виражена здатність визначення емоційного стану, одиничні випадки уміння дитини з РДА визначити емоційний стан іншої людини, що обмежується її простими формами, які ще не включають у себе виділення елементів експресії. Це довербальний тип, коли емоція не позначається словами, її впізнання виявляється через встановлення дітьми відповідності виразу обличчя, характеру конкретної ситуації; дифузно-аморфний тип, коли діти називають емоцію, але сприймають її поверхнево, не чітко, складові еталону емоції ще не диференційовані; дифузно-локальний типи сприйняття, коли сприймаючи вираз емоції глобально і поверхнево, діти починають виділяти окремий, часто одиничний елемент експресії. На відміну від ЕГ2, в якій домінуючими є аналітичний тип, коли емоція упізнається завдяки виокремленню елементів експресії, та синтетичний тип, коли сприйняття емоцій відбувається цілісно, узагальнено. Така різниця може бути викликана в першу чергу медико- психологічними особливостями розвитку дітей ЕГ2, а також недостатньо розвиненими навичками розпізнання емоційних станів (див. табл. 2).

Таблиця 2

Порівняння показників ЕГ 1 та ЕГ 2 за таблицею спостереження за вмінням визначати емоційний стан інших людей

Порівняння показників ЕГ1 та ЕГ2 за таблицею спостереження за емоційним станом дитини, яка розроблена на основі класифікацій емоційних порушень дітей дошкільного віку Г. М. Бреслава та класифікації емоційних порушень Ю. М. Міланіч вказує на можливі порушення в емоційній сфері більшої частини випробуваних ЕГ1, на відміну від яких випробувані ЕГ2 майже не демонструють емоційних порушень (див. табл. 3).

Таким чином, в ЕГ1 (діти з РДА) переважають такі порушення емоційної сфери, як відсутність специфічного феномену емоційної саморегуляції та наявність порушення динаміки емоційних станів. Це означає, що діти, які мають такі порушення не відчувають провини, пов'язаної з новим етапом самопізнання та здатністю емоційно повертатися у минуле та мають швидкі переходи від позитивних емоцій до негативних та навпаки. У трохи меншій мірі в ЕГ1 проявляються такі порушення емоційної сфери, як відсутність емоційної децентрації (дитина не здатна співчувати ні в реальній ситуації, ні при прослуховуванні літературних творів); відсутність емоційної синтонії (дитина не здатна відгукуватися на емоційний стан іншої людини, на сам перед близької); наявність гострих емоційних реакцій, які офарблюють конкретні конфліктні для дитини ситуації: агресивні, істеричні, реакції протистояння, а також реакції страху та надмірної образи, та наявність напружених емоційних станів (стабільні в часі надситуативні негативні переживання: похмурість, тривожність, пригнічений настрій, боязкість).

Таблиця 3

Порівняння показників ЕГ 1 та ЕГ 2 за таблицею спостереження за емоційним станом дитини

Висновки

Таким чином, проведене експериментальне дослідження емоційної сфери аутичних дітей у порівнянні з дітьми, що мають нормальний психічний розвиток дало можливість констатувати, що існують явні відмінності у розвитку емоційної сфери дітей, в анамнезі яких присутній діагноз РДА. Можливо відзначити істотну різницю у проявах домінуючих емоційних станів між респондентами двох експериментальних груп, у вмінні визначати емоційний стан інших людей, а також тією чи іншою мірою в групі дітей, в анамнезі яких присутній діагноз РДА на відміну від їх однолітків з нормальним перебігом розвитку проявляються порушення емоційної сфери. З основних психолого-педагогічних підходів, що зарекомендували себе як досить ефективні при роботі з дітьми з розладами аутистичного спектру можна віднести: емоційно-рівневий підхід; методика ТЕАССН; ABA; сенсорна інтеграція; терапія навчання основним реакціям; The P.L.A.Y. Project; DIR Floortime; а також допоміжні методи корекції РАС.

Емоційно-рівневий підхід передбачає встановлення емоційного контакту терапевта з дитиною, зняття за допомогою різних конкретних методів страхів, агресії, негативізму, стереотипій, розвиток комунікації та соціальної взаємодії. Коло конкретних засобів чітко не позначене, але на першому плані у цьому підході стоїть ігротерапія, спеціальні варіанти психодрами, естетотерапія, які використовують, насамперед, найбільш розвинені можливості дитини. Метод емоційно-рівневого підходу спрямований майже виключно на енергетичну сторону психіки і майже не зачіпає структурно-функціональних і онтогенетичних моментів: передбачається, що відновлення мотивації спричинить за собою розвиток усіх інших функцій психіки.

Література

1. Беттельхейм Б. Пустая крепость. Детский аутизм и рождение «Я» / Б. Беттельхейм. М.: Академический проект, 2004. 784 с.

2. Богдашина О. Аутизм: определение и диагностика / О. Богдашина. Донецк: РИП, 1999. 307 с.

3. Детская патопсихология: Хрестоматия / сост. Н. Л. Белопольская. 2-е изд., испр. М.: Когито-центр, 2001. 351 с.

4. Детский аутизм. Хрестоматия / Сост. Л. М. Шипицына. СПб.: Питер, 1997. 254 с.

5. Лебединская К. С. Дети с нарушениями общения: ранний детский аутизм / К. С. Лебединсткая, О. С. Никольская, Е. Р. Баенская и др. М.: Просвещение, 1989. 95 с.

6. Лебединская К. С. Диагностика раннего детского аутизма. Начальные проявления / К. С. Лебединсткая, О. С. Никольская. М.: Просвещение, 1991. 96 с.

7. Никольская О. С. Аффективная сфера человека. Взгляд сквозь призму детского аутизма / О.С. Никольская. М.: Центр лечебной педагогики, 2000. 230 с.

Анотація

В статті представлена проблема вивчення емоційної сфери дитини, яка має діагноз «ранній дитячий аутизм», визначено актуальність даної проблеми у зв 'язку із підвищенням кількості таких дітей згідно статистичних даних. Аналізуються основні теоретичні підходи до вивчення проблеми розвитку дитини, яка страждає на аутистичні розлади, що представлено в роботах зарубіжних (А. Аспергер, Б. Бетельгайм, Е. Блейлер, Л. Каннер, З. Фрейд) та вітчизняних (С. Мнухін, В. Лебединський, К. Лебединська, О. Нікольська, Т. Морозова та ін.) науковців. Зроблено аналіз основних показників емпіричного дослідження особливостей емоційного розвитку дітей дошкільного віку, що мають аутистичні розлади у порівнянні з дітьми, які мають нормальний нейротиповий розвиток. З'ясовано, що діти, які в анамнезі мають діагноз «ранній дитячий аутизм» демонструють невміння правильно інтерпретувати емоційні стани інших людей; відсутність емпатії; відсутність специфічного феномену емоційної саморегуляції та наявність порушення динаміки емоційних станів; наявність гострих емоційних реакцій, які офарблюють конкретні конфліктні для дитини ситуації - агресивні, істеричні, реакції протистояння, а також реакції страху та надмірної образи. Наголошено на необхідності створення науково обґрунтованих програм психологічного супроводу дітей з аутизмом. Табл. - 3. Джерел - 7.

Ключові слова: ранній дитячий аутизм, емоційна сфера, емпатія, дизонтогенез, ідентифікація емоцій, страхи, емоційна децентрація, емоційна синтонія.

Аннотация

Литвинова О. В., Коробова А. О.

ЭМПИРИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ПСИХОЛОГИЧЕСКИХ ОСОБЕННОСТЕЙ ЭМОЦИОНАЛЬНОЙ СФЕРЫ РЕБЕНКА С АУТИЗМОМ

В статье представлена проблема изучения эмоциональной сферы ребенка, который имеет диагноз «ранний детский аутизм», обоснована актуальность данной проблемы в связи с увеличением количества детей данной категории в соответствии со статистическими данными. Анализируются основные теоретические подходы к изучению проблем развития детей, которые страдают на аутистические расстройства, представленные в работах зарубежных (А. Аспергер, Б. Беттельхайм, Е. Блейлер, Л. Каннер, З. Фрейд) и отечественных (С. Мнухин, В. Лебединский, К. Лебединская, Е. Никольская, Т. Морозова и др.) авторов. Проанализированы основные показатели эмпирического исследования особенностей эмоционального развития детей дошкольного возраста, которые имеют аутистические расстройства в сравнении с детьми, у которых нормальное нейротипичное развитие. Констатировано, что дети, в анамнезе которых присутствует диагноз «ранний детский аутизм» демонстрируют неумение правильно интерпретировать эмоциональные состояния других людей; отсутствие эмпатии; специфический феномен эмоциональной саморегуляции и наличие нарушения динамики эмоциональных состояний. Имеет место проявление острых эмоциональных реакций, которые окрашивают конкретные конфликтные для ребенка ситуации: агрессивные, истерические, реакции противостояния, а также реакции страха и повышенной обиды. Сделан акцент на необходимости создания научно обоснованной программы психологического сопровождения детей с аутизмом. Источников - 7.

Ключевые слова: ранний детский аутизм, эмоциональная сфера, эмпатия, дизонтогенез, идентификация эмоций, страхи, эмоциональная децентрация, эмоциональная синтония.

Annotation

Litvinova O.V., Korobova A.O.

EMPIRICAL RESEARCH OF PECULIARITIES OF EMOTIONAL SPHERE OF THE CHILD WITH AUTISM

In the article we represent the problem of studying the emotional sphere of a child who has diagnosis "early child's autism"; also it has defined urgency of the problem due to the increase in the number of children under statistics. Analyzes the main theoretical approaches to the problem of child who suffers from autistic disorder, they presented in the works offoreign (Asperger A., B. Betelhaym, E. Bleuler, L. Kanner, S. Freud) and domestic (S. Mnuhin, V. Lebedinsky, K. Lebedinska, O. Nikolska, T. Morozova) scientists. It's done the analysis of the main indicators of the empirical research of features of emotional development of preschool children with autistic disorder compared to children with normal neurotype development. It has been ascertained that children who has a diagnosis "early child's autism" demonstrate the inability to interpret emotional states of other people; lack of empathy; the absence of a specific phenomenon of emotional self-regulation and a violation of the dynamics of emotional states; presence of sharp emotional reactions, which paints specific conflict situation of the child: aggressive, hysterical, reaction of confrontation and excessive reaction of fear and resentment. The necessity of creation of scientifically based psychological support programs for children with autism. Sources - 7.

Key words: early child's autism, emotional sphere, empathy, dysontogenesis, identification of emotions, fears, emotional decentration, emotional syntoniya.