Обдарованість. Сучасні погляди на види обдарованості у психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обдарованість. Сучасні погляди на види обдарованості у психології

Ренжин П.П.

У статті розкрито проблему обдарованості у психологічній науці та сучасні погляди на види обдарованості у зарубіжній та вітчизняній психології, на основі теоретичного аналізу психологічної літератури доведено, що обдарованість трактується як інтегральне психічне утворення. Джерел -9.

Ключові слова: обдарованість, здібність, види обдарованості, інтелектуальний розвиток, інтелект.

Ренжин П.П.

Одаренность. Современные взгляды на виды одаренности в психологии

В статье раскрыта проблема одаренности в психологической науке и современные взгляды на виды одаренности в зарубежной и отечественной психологии, на основе теоретического анализа психологической литературы доказано, что одаренность трактуется как интегральное психическое образование.

Ключевые слова: одаренность, способность, виды одаренности, интеллектуальное развитие, интеллект.

Renzhin P.P.

Gift. Modern looks to the types of gift in psychology

In the article the problem of gift in psychological science and modern looks are exposed to the types of gift in foreign and home psychology, it is well-proven on the basis of theoretical analysis of psychological literature, that a gift interpreting as integral psychical education.

Key words: gift, ability, types of gift, intellectual development, intellect.

Постановка проблеми. У наш час не викликає сумніву важливість і необхідність організації цілісної системи роботи з обдарованими особистостями, орієнтованої на створення для них режиму найбільшого емоційного сприяння. Емоційна енергія, яка накопичується особистістю але не використовується суспільством, починає шукати вихід і проявляється, як правило, у деструктивній поведінці, емоційних зривах, нервово-психічних розладах, соціальних страхах тощо. Проте лише багатий емоційний світ, широка палітра емоційних переживань можуть забезпечити ту саму творчість у діяльності, яка так необхідна сучасному суспільству.

Емоції відіграють важливу роль у психічному розвитку особистості. Разом з тим специфіка розвитку емоційної сфери все ще недостатньо вивчена. Думки авторів з цілої низки цих проблем є дискусійними.

Навіть найбільш видатні здібності, які є у особистості, не є прямим і достатнім показником її майбутніх успіхів, успішності її самореалізації. Це передбачає необхідність розгорнутого аналізу мотиваційних і емоційних факторів, особистісних особливостей людей, які мають видатні здібності. Емоції відіграють важливу роль у психічному розвитку особистості. Разом з тим специфіка розвитку емоційної сфери все ще недостатньо вивчена. Думки авторів з цілої низки цих проблем є дискусійними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед численних досліджень проблем інтелекту та обдарованості варто виділити значну кількість праць, присвячених розгляду психологічних властивостей інтелектуально обдарованої особистості, це зокрема, К. Абромс, Ю.Д. Бабаєва, Д.Б. Богоявленська, Ю.З. Гільбух, Дж. Гілфорд, Т. Керол, О.І. Кульчицька, А. Маслоу, О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, Н.С. Лейтес, В. Холлінгуорт, Дж. Уїтмор тощо. У багатьох психологічних дослідженнях обґрунтовано, що емоції, входячи до структури мисленнєвих процесів, виконують функцію евристик (О.К. Тихомиров), а творчі прояви у діяльності завжди активовані емоційними процесами (В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов). Аналіз досліджень дає підстави стверджувати, що значне місце у структурі обдарованої особи посідають регулятивні процеси - емоції і почуття, під впливом яких формуються домінуючі мотиви та потреба людини у самореалізації.

Вирішальним фактором у розвитку генія В.П. Єфроїмсон вважає "матір і материнську любов". "А дитинство і юність геніїв - історія стриманості, дисципліни й організації, сформованої в значній мірі саме материнською увагою..." (що вказує на важливість вольового чинника у формуванні геніальної особистості) [1, с. 23].

Причину нереалізованості обдарованої особистості В.П. Єфроїмсон вбачає у слабкості вольового компоненту особистості. За його розумінням, "більшість людей потенційно мають ті або інші обдарування, безсумнівно. "Вузьким місцем" є не стільки рідкість обдарувань, скільки відсутність тієї цілеспрямованості, що приведе до розвитку й реалізації того чи іншого обдарування. А реалізовуватися вони не можуть і "рано гинуть", тому що їм не прищеплюють смак до найбільш перспективної для них діяльності й не скеровують їх туди, де вони змогли б повністю реалізуватися" [1, с. 62].

Л. Липова і С. Ренський вважають, що "термін "обдарований" був уперше використаний А. Троєм у 1839 році як синонім слова "геній". Автори сформулювали дві протилежні точки зору стосовно обдарованості, а саме: соціальну (більшість від народження однаково наділена розумом, а різниця у рівні їх здібностей зумовлена різницею життєвих умов) (Дж. Локк, К.А. Гельвецій, В.Б. Єфроїмсон) та генетичну (рідкісне, успадковане явище) (Ф. Гальтон, Р. Стернберг) і дійшли висновку, що у практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття "обдарована дитина" доцільніше використовувати словосполучення "ознаки обдарованості дитини" або "дитина з ознаками обдарованості". Вони це пояснюють тим, що "потенційна обдарованість у різних видах діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє лише незначна частина дітей", а "обдарованість у певній діяльності може виникати стихійно і далі розвиватись за сприятливих умов або згасати за несприятливих" [2, с.10].

Великий внесок своїми дослідженнями у вивченні обдарованості зробив В. Барулін, який виділяє такі види обдарованості: художня, загальна інтелектуальна, академічна, лідерська (соціальна обдарованість або соціальний інтелект) та особлива категорія обдарованих дітей ("це діти, обдарованість яких через різні причини важко помітити, виявити. Сюди відносять дітей з високим рівнем розумового розвитку, але з низькою успішністю; дітей з такими недоліками, як сліпота й глухота; дітей з такими поведінковими проблемами, як підвищена агресивність і емоційна нестабільність")[3].

Науковець зазначає, що "соціальна обдарованість відрізняється від інтелектуальної, хоча дослідження довели, що вона вимагає розумового розвитку вище середнього рівня" [3].

Н.С. Лейтес характеризує загальні розумові здібності як такі, що "знаходять застосування в досить багатьох видах діяльності"[5].

Мета статті - обґрунтування поняття "обдарованість" та визначення сучасних поглядів на види обдарованості у зарубіжній та вітчизняній психології.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Проблема обдарованості характеризується величезною кількістю досить різноманітних теорій і підходів як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників в галузі психології обдарованості. Навіть саме поняття "обдарованість", не маючи однозначної трактовки, часто заміщується семантично схожими. У наукових роботах можна зустріти також терміни "геніальність", "талановитість", які можуть використовуватись як більш вузькі чи широкі поняття щодо першого, або як синонім "обдарованості". На думку Б.Г. Кремінського геніальність є не просто найвищим ступенем обдарованості, що виявляє собою талант; вона знаходить свій вияв у створенні чогось якісно нового - у науковому відкритті, суспільному вчинку, витворі мистецтва. Інакше кажучи, якщо талановита людина розв'язує ті завдання, які вона перед собою ставить, то геній долає проблеми, які ставить перед ним час, а потребу розв'язання зумовлює розвиток суспільства. Науковець розуміє талант і геніальність як результат розвитку (за сприятливих умов) загальних розумових здібностей, подарованих природою, та соціальних умов, до яких потрапляє дитина при народженні і знаходиться протягом свого життя.

Слід зазначити, що саме Б.М. Теплов започаткував сучасне розуміння проблеми обдарованості, сутність якої полягає не в кількісних, а в якісних характеристиках здібностей, їх взаємодії і синтезі. В основі обдарованості лежить поняття "здібність". Учений не визнавав вроджених здібностей, з його точки зору "вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, які лежать в основі розвитку здібностей, самі ж здібності завжди є результатом розвитку" [9, с.11].

Тобто Б.М. Теплов розуміє обдарованість "як те якісно своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у здійсненні тієї або іншої діяльності". Своєрідність понять "обдарованість" і "здібності" автор бачить у тому, що властивості людини розглядаються в них з точки зору тих вимог, які ставить та або інша практична діяльність. Таким чином, не можна говорити про обдарованість взагалі, а тільки про обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності [9, с.22]. геніальність обдарованость талант

В.І. Панов зазначав, що хоча обдарованість найтісніше пов'язана з рівнем розвитку здібностей, але її не можна ототожнювати з рівнем розвитку однієї або декількох здібностей. У випадку, наприклад, з інтелектуальною або академічною (навчальною) обдарованістю - це єдність, як мінімум, і пізнавальної потреби, і емоційної включеності, і мотивації, і здатності до регуляції своїх дій. Крім того, вияви і розвиток обдарованості нерозривно пов'язані з розвитком психофізіологічної, вольової та інших сфер психіки людини".

Більшість учених розглядають здібності також з позиції діяльності (Н.С. Лейтес [5], Б.М. Теплов [9], В.Є. Чудновський і В.С. Юркевич [8] тощо).

Якщо говорити про підходи до вивчення обдарованості, то можна виділити два основні, альтернативні: когнітивний і цілісний. У першому випадку феномен обдарованості однозначно пов'язується з високим рівнем інтелектуального розвитку, який визначається за допомогою психометричних тестів інтелекту і відомий як однофакторна модель обдарованості.

Однофакторний підхід панував у психології обдарованості тривалий час. Відповідно до його трактування, тільки високорозвинений інтелект давав право називатися обдарованим. На цьому етапі було введено поняття коефіцієнта інтелектуального розвитку (IQ), який широко використовують й дотепер. Коефіцієнт дозволяє оцінити рівень інтелектуального розвитку дитини через зіставлення хронологічного віку дитини (числа років) з її "розумовим віком". Для "виміру" розумового віку було розроблено спеціальні тести інтелекту. Якщо дитина правильно виконує всі завдання, призначені тільки для її віку, то IQ дорівнює 100. Якщо, наприклад, 10- річна дитина успішно вирішує завдання для 14-літніх, то коефіцієнт можна визначити в такому співвідношенні: розумовий вік дорівнює 14, хронологічний вік дорівнює 10. Відповідно, коефіцієнт інтелектуального розвитку, частка від ділення розумового віку на хронологічний, дорівнює 14/10 * 100% = 140. Цей показник істотно перевищує середній рівень, тому в межах даного підходу дитину можна ідентифікувати як обдаровану [8, с.5].

Н.С. Лейтес пропонує IQ, який дорівнює 100, вважати нормою, менше ста - відставанням, більше ста - випередженням, та визначає інтелектуальну обдарованість трьох рівнів, починаючи з IQ = 120. Високообдарованих особистостей він поділяє на два типи від 160 до 170 та вище.

Цілісний підхід заперечує обмеження аналізом тільки когнітивної сфери вивчення обдарованості, необхідно вивчати особистість обдарованої дитини в цілому.

Так, Л. Липова і С. Ренський у результаті аналізу праць вітчизняних та зарубіжних учених сформували визначення обдарованості. Обдарованість - це "комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми. Отже, обдарованість виступає як інтеграція різних здібностей з метою досягнення позитивних результатів конкретної діяльності" [2, с.11].

Російські учені запропонували таке визначення обдарованості: "Це системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми. Отже, обдарована дитина - та, яка вирізняється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має передумови для цього) у тому чи іншому виді діяльності" [2, с.11].

А. Танненбаум розробив п'ятифакторну модель обдарованості, яка враховує різні характеристики навколишнього середовища як складові обдарованості, яка розвивається. Автор моделі вважає, що для реалізації здібностей необхідна взаємодія п'яти широких умов, які включають внутрішні і зовнішні чинники: загальні здібності; спеціальні здібності в конкретній галузі; особистісні, вольові особливості; стимулююче оточення, яке відповідає розвитку цих здібностей (родина, школа); випадкові чинники: опинитися у потрібному місці в потрібний час. У цій моделі чинник загальних здібностей слід розуміти як високий, але не обов'язково екстраординарний інтелект [8,с.5].

Слід зауважити, що Комітет з освіти США прийняв офіційне визначення обдарованості. Так, "обдарованими і талановитими учнями є ті, які виявлені професійно підготовленими людьми, мають потенціал до високих досягнень завдяки видатним здібностям... Діти, схильні до високих досягнень, можуть і не демонструвати їх одразу, але мати потенції до них..." Потенції як до одного виду обдарованості, так і до декількох, вже визначають обдарованість згідно з даною трактовкою [8, с.5].

Н.С. Лейтес поняття "вікової обдарованості" трактує як передумову підйому інтелекту, обумовлену властивостями дитячого віку". Він вважає правомірним "говорити про вікові передумови здібностей, маючи на увазі ці обумовлені віком підвищені можливості розвитку. Передумови розвитку здібностей, специфічні для окремого дитячого віку, є підгрунттям для зростання індивідуальних здібностей".

Обдарованість у сучасній науці трактується як системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення високих результатів особистості в діяльності.

Учені по-різному класифікують види обдарованості. Велике значення має в цьому час. У 20-ті роки поняття таланту, здібностей було пов'язане з певною спеціальністю. Відрізняли художні, педагогічні, технічні, науково-аналітичні, комерційні, соціально-політичні здібності [2, с. 11].

Як зазначає О.І. Грабовський, у Росії була створена "робоча концепція обдарованості", в якій були визначені наступні п'ять критеріїв виділення видів обдарованості: вид діяльності і сфери психіки, які її забезпечують; ступінь сформованості обдарованості; форма прояву; широта проявів у різних видах діяльності; особливості вікового розвитку [6, с.13-18].

За критерієм "вид діяльності і сфери психіки, які її забезпечують" визначення видів обдарованості здійснюються в рамках п'яти видів діяльності (практичної, теоретичної, художньо-естетичної, комунікативної, духовно-ціннісної) з урахуванням трьох психічних сфер (інтелектуальної, емоційної й мотиваційно-вольової) і, відповідно, ступенем участі різних рівнів психічної організації.

У рамках кожної сфери можуть бути визначені різні рівні психічної організації: в інтелектуальній сфері розрізняють сенсомоторний, просторово-візуальний, понятійно-логічний рівні; в емоційній - рівні емоційного реагування, емоційного хвилювання; у мотиваційно- вольовій сфері - рівень спонукання, цілеутворення, смислоутворення.

Відповідно, можуть бути виокремлені такі види обдарованості: у практичній діяльності (у ремеслах, спортивна, організаційна обдарованість), у пізнавальній діяльності (інтелектуальна обдарованість різних видів), у художньо-естетичній діяльності (хореографічна, сценічна, літературно-поетична, художня, музична обдарованість), у комунікативній діяльності (це перш за все лідерська і аттрактивна обдарованість), у духовно- ціннісній діяльності (обдарованість у створенні нових духовних цінностей, служіння людям) .

За критерієм "ступінь сформованості обдарованості" можна диференціювати актуальну й потенціальну обдарованість.

До особливої групи актуально обдарованих осіб відносяться талановиті, які досягають результатів, що відповідають вимогам об'єктивної новизни і соціальної значущості [6, с.17].

В.А. Моляко, О. І. Кульчицька, Н.І. Литвинова при співставленні творчих здібностей з достатньо розвиненим інтелектом вказують на позитивний вплив інтелекту на розвиток творчості; при високому інтелекті творчість стає незалежною величиною, при дуже високому (IQ=170-180) креативність відповідає низькому рівню інтелекту. Автори роблять висновок, що між креативністю й інтелектом частіше взаємозв'язок негативний. Тобто, творчі здібності виявляються лише на достатньому рівні інтелекту, але високий інтелект сам по собі не гарантує креативності. В. Барулін теж підтримує точку зору цих науковців [3].

В.Н. Дружинін, розкриваючи співвідношення креативності та інтелекту, доходить висновку, що вони є ортогональними факторами, незалежними один від одного. Між тим операціонально вони протилежні: ситуації, що благотворно впливають на прояв інтелекту, протилежні за своїми характеристиками ситуаціям, в яких проявляється креативність. Цей феномен дослідник пояснює тим, які саме методики застосовують для діагностики властивостей, а точніше - в яких точках умовного континууму "регламентація - свобода" методики поміщаються та яка відстань між ними [4].

Науковець до структури загальних здібностей включає інтелект, креативність та навченість. "Будь-якій когнітивний акт повинен містити набуття, застосування та перетворення когнітивного досвіду. Здібність, відповідальну за набуття досвіду можна ототожнити з навченістю, продуктивність застосування досвіду визначається загальним інтелектом, перетворення досвіду пов'язане з креативністю" [4, с.6].

Б.М. Теплов стверджує, що поняття "загальна обдарованість" є незаконним у тому випадку, "якщо під загальною обдарованістю розуміють обдарованість, що розглядається безвідносно до діяльності"[ 9, с.33]. Зокрема Б.М. Теплов пояснює свою думку тим, що "метафізичний розрив між поняттями загальної та спеціальної обдарованості виявляється не тільки в тому, що загальна обдарованість розглядається гранично абстрактно, як загальне без особливого, але і в тому, що з поняття спеціальна обдарованість у свою чергу ретельно виключаються загальні ознаки" [9, с. 34].

В. Барулін формулює такі основні дві складові поняття "розумова обдарованість". Перша - це особлива потреба у розумовому пошуку, у розумовому навантаженні, що найбільш характерне для обдарованих дітей, навіть тих, чиї здібності помітні не відразу" [3, с. 83]. Сама пізнавальна потреба "складається з трьох основних складових: активності, потреби в самому процесі розумової діяльності й задоволенні від розумової праці". Друга - власне інтелект. Існує безліч визначень, серед яких науковець звертає увагу на двох, що найчастіше зустрічаються: "інтелект проявляється в оперуванні абстрактними символами й відносинами" та "інтелект виступає у пристосуванні до нових ситуацій, використанні набутого досвіду", тобто в основному ототожнюється зі здібностями до навчання [3, с. 84].

Загально-інтелектуальна обдарованість, згідно поглядів Н.С. Лейтеса, може виступати у вигляді незвичайно високого рівня інтелектуального розвитку (при інших рівних умовах та якісній своєрідності розумової діяльності), а обдарованою дитина може вважатися тоді, коли вона буде виявляти ту чи іншу, загальну чи спеціальну обдарованість. Тобто, поняття загальної та інтелектуальної обдарованості ототожнюються, остання навіть визначається як загальна інтелектуальна обдарованість.

Однією з важливих сторін проблеми загальних здібностей Н.С. Лейтес вважає питання про своєрідність інтелекту, про його особливості. Розумовий розвиток не зводиться до розходжень за величиною, рівнем розуму - велике значення має специфіка інтелекту, його оригінальність [5]. Загальний розумовий розвиток веде до формування інтелекту в цілому та до виявлення і розвитку окремих його сторін. Обидві тенденції, взаємозбагачуючись та протиборствуючи одна з одною, складають сторони єдиного процесу вікового розвитку розумових здібностей. Це означає, що поряд з розрізненням "загальних здібностей" (розумових) та "спеціальних здібностей", не можна не враховувати і певної спеціалізації всередині самих розумових здібностей. На думку Н.С. Лейтес, те, що їх називають "загальними", є досить умовним [5, с.64].

Таким чином, можна сказати, що робота в означеній галузі йде досить інтенсивно. Психологи постійно визначають нові види обдарованості, що пояснюється не тільки швидким розвитком наукових знань, але й суспільними прогресивними змінами, які безпосередньо впливають на цей процес.

Поряд з цим все ж таки існують певні проблеми у визначенні деяких видів обдарованості, суперечки про які продовжуються і зараз.

Інтелектуальна обдарованість у психологічній науці ототожнюється з загальною обдарованістю і часто позначається терміном "загальна інтелектуальна обдарованість".

Висновки

Таким чином, на основі теоретичного аналізу психологічної літератури доведено, що обдарованість трактується як інтегральне психічне утворення, у якому тісно переплетені пізнавальна, емоційна, вольова, мотиваційна, психофізіологічна та інші сфери психіки людини. Саме обдарованість виступає загальною психологічною передумовою інтелектуального розвитку та становлення інтелектуально розвиненої особистості, що дає змогу розглядати прояви інтелектуальних здібностей як індивідуальне, виключно своєрідне поєднання різноманітних сфер психіки обдарованої особистості.

У значній кількості досліджень обдарованість розглядається як характеристика процесу (діяльності) суб'єкта, що відповідає вимогам екстраординарності його результату (продукту) і способів його здійснення. Саме такий підхід дає можливість підкреслити процесуально-результативну сторону обдарованості. Інтелектуальна обдарованість у психологічній науці ототожнюється із загальною обдарованістю і часто позначається терміном "загальна інтелектуальна обдарованість".

Розглянуті сучасні погляди на види обдарованості у зарубіжній та вітчизняній психології.

Література