Принципи побудови та зміст системи соціальної адаптації особистості в умовах дії впливу стресогенних чинників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи побудови та зміст системи соціальної адаптації особистості в умовах дії впливу стресогенних чинників

Задорожна О.М.



В статті розкрито принципи побудови та зміст системи соціальної адаптації особистості в умовах дії впливу стресогенних чинників.

Ключові слова: особистість, стресогенні чинники, соціальна адаптація.

В статье раскрыты принципы построения и содержание системы социальной адаптации личности в условиях воздействия стрессогенных факторов.

Ключевые слова: личность, стрессогенные факторы, социальная адаптация.

The article deals with principles and maintenance of the system of social adaptation of personality in conditions of stress factors.

Key words: personality, stressors, social adaptation.



Постановка проблеми. Як відомо, соціальна дезадаптація особистості є серйозною проблемою сучасності. Для її вирішення розроблено і впроваджено ряд психокорекційних заходів. Однак до теперішнього часу актуальність цієї проблеми не зменшується. Недостатня ефективність заходів, спрямованих на соціальну адаптацію дезадаптованих осіб, пояснюється як відсутністю системного підходу, так і тим, що ці заходи не розкривають дійсних соціально - психологічних причин адаптації. Психологічний аспект вирішення означеної проблеми стосується самої її сутності, оскільки базується на визначенні особистісних особливостей адаптантів, які проходять процес соціалізації, зокрема вторинної. Необхідність дослідження саме психологічних основ соціальної адаптації полягає у тому, що цей підхід дає можливість розробити систему соціальної адаптації осіб відповідно до їх адаптаційного потенціалу. У зв'язку з цим ми намагалися розробити систему соціальної адаптації особистості, яка б зробила ефективний вплив як на соціально дезадаптованих осіб з низьким адаптаційним потенціалом, так і на осіб, які знаходяться у кризовому стані.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У загально-теоретичному аспекті найкраще вивчено процеси соціальної дезадаптації та адаптації у підлітковому віці. Науковці наголошують на особистісному підході до вивчення соціальної дезадаптації, який орієнтує на розгляд її як результат відхилення у розвитку особистості внаслідок негативного впливу різних факторів. Так, одні автори (В. С. Бітенський, В. Я. Гіндікін, С. В. Дворяк, Б. Г. Херсонський) вказують на роль соціально-психологічних чинників у формуванні дезадаптації, інші - дотримуються концепції індивідуально-типологічних чинників (А. Є. Лічко, І. П. Рущенко) [4; 9]. У працях Н. Ю. Максимової обґрунтовано, що особистіша деформація провокує соціальну дезадаптацію, а процес адаптації підлітків має спиратися на показники особистісних дисфункцій[12].

Можна констатувати, що проблема соціальної адаптації дорослої людини розроблена недостатньо і в теоретико-методологічному, і в практично-впроваджувальному аспектах. Дослідження за цією проблематикою майже виключно були пов'язані з медико- психологічними аспектами, - переважно з особливостями постравматичної реабілітації учасників бойових дій (Н. В. Дмитрієва, М. В. Друмова, О. О. Лазебна, Л. Ф. Шестопалова та ін.) [8; 18]чи медико-соціальною реабілітацією осіб з алкогольною або наркотичною залежністю (В. Ю. Зав'ялов, І. М. П'ятницька, І. І. Шуригіна та ін.), або з соціальними аспектами реадаптації дезадаптованих осіб, які повернулися з місць позбавлення волі (Т. Р. Татидінова, В. М. Трубніков та ін.)[16]. Крім того, процеси адаптації та реадаптації осіб зрілого віку розглядалися в структурі професіоналізації особистості педагогів (Л. П. Бутузова, Г. Г. Горєлова, К. У. Чимбеленге та ін.) [3], професійної адаптації працівників органів внутрішніх справ (Д. О. Кобзін, В. В. Конопльов, А. П. Москаленко, В. О. Соболєв). Лише порівняно недавно вчені почали досліджувати проблеми прогнозування психологічних наслідків локальних військових конфліктів (А. Г. Маклаков, В. В. Стасюк, С. В. Харченко, С. В. Чермянін, Є. Б. Шустов та ін.) [10; 11; 14], соціально-психологічної реадаптації інвалідів бойовий дій (П. П. Іванов, О. Г. Караяні, Н. В. Тарабрина)[6; 7; 15], психолого-педагогічні умови адаптації осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі (С. В. Бабурін, М. Г. Шурухнов, О. М. Яковлєв) [19; 20], особливості соціально-психологічної реабілітації хворих на алкоголізм чи наркоманію, які перебувають у стадії ремісії (Б. С. Братусь, О. М. Грязнов, Ф. С. Мжельський, І. А. Новиков, О. П. Тимофеєва)[1; 2; 13; 17]. Слід відзначити також відсутність чітких критеріїв, за якими можна було б оцінити рівень соціально-психологічної деформації дезадаптованої особистості та її оточення, а відтак, і розробити ефективну систему соціальної адаптації. Тому наукова проблема дослідження психологічних засад соціальної адаптації особистості є актуальною як з соціальної, так і з наукової точки зору.

Мета статті - розкрити принципи побудови системи соціальної адаптації особистості в умовах дії впливу стресогенних чинників.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Мета соціальної адаптаціїособистості вбачалася нами в усвідомленні причин утруднень реалізації їх адаптаційного потенціалу в процесі соціальної адаптації, адекватній оцінці власних можливостей, формуванні навичок ефективного аналізу наявних варіантів вирішення проблеми й зменшення обмежуючого впливу стереотипів і настанов на процес вибору, що дозволяє оптимізувати даний процес з урахуванням індивідуальних особливостей, а у кінцевому рахунку сприяє підвищенню адаптаційного потенціалу особистості та її успішній соціальній реадаптації.

Обираючи таку мету, ми спиралися на ідею К. Роджерса про те, що основна мета системи психологічної допомоги полягає в тому, щоб людина була спроможною знову стати «цілком дієздатною особою». Тому ми зосередили свої зусилля, щоб допомогти досліджуваним в їхньому особистісному зростанні, особистісному розвиткові, завдяки чому вони самі ставали б спроможними вирішувати свої проблеми. Ми прагнули допомогти досліджуваним віднайти сенс свого власного життя, усвідомити особистісну свободу й відповідальність, розкрити свої потенціали в повноцінному спілкуванні, визначити себе як самоцінність у життєвому світі.

Виходячи з висунутої мети вирішувалися такі завдання:

*визначення кола проблем досліджуваних, їх конкретизація та вербалізація;

*визначення основних показників адаптаційного потенціалу досліджуваних, рівня їх соціальної дезадаптації, а також внутрішньої готовності до вирішення власних проблем;

*формування стійкої мотивації до участі в системі соціальної адаптації; співвіднесення власних бажань із можливостями та елементами обов'язку («Я хочу», «Я повинен», «Я можу»);

*розвиток аналітичних здібностей, що дозволяють виділити з арсеналу існуючих можливостей вирішення проблем соціальної адаптації найбільш оптимальні;

* усвідомлення власних стереотипів і установок, які обмежують можливість вийти за звичні рамки поведінки, відмова від неконструктивних способів вирішення проблем;

*створення емоційно-сприятливого клімату та оптимальних умов для ефективного вирішення проблем соціальної адаптації; визначення складових ефективної реалізації соціально-психологічних впливів.

Для кожної групи досліджуваних розроблялася своя психокорекційна програма адаптації, змістовні і формальні аспекти якої залежали від рівня адаптаційного потенціалу досліджуваних, ступеня їх соціальної дезадаптації, їх соціального статусу, професійної приналежності, емоційної насиченості та міцності соціальних зв'язків.

Наповнення програми відбувалося відповідно до однорідних показників адаптаційного потенціалу соціально дезадаптованих та ступеня їх соціальної дезадаптації.

Психокорекційна програма включала обов'язкові змістовні блоки: діагностичний, мотивувальний, розвивальний та контрольний.

Процедурні моменти включали активну взаємодію під час тренувальної роботи, встановлення та вдосконалення соціальних зв'язків, підвищення професійного та соціального статусу та особистісне зростання.

Діагностичний блок складався з методик, які дозволяли виділити рівень адаптаційного потенціалу досліджуваних та ступінь їх соціальної дезадаптації та сформувати загальну стратегію психокорекції.

Мотивувальний блок передбачав створення активного настановлення на психокорекцію, формування мотивів на самопізнання та самовдосконалення, підвищення впевненості у собі та в успіху адаптації.

Мета розвивального блоку - сприяння особистісному зростанню досліджуваних, зняття протиріч між конфронтуючими мотиваційними тенденціями, усвідомлення своїх можливостей. Формування вказаних змістовних блоків відбувалося по принципу перспективності, сутність якого полягала у створенні для адаптантів позитивної картини майбутнього, що буде стимулом самоорганізованої реконструкції особистості відповідно до постійного оновлення життєвого контексту.

В найповнішій мірі цим вимогам відповідають консультативна робота, методи психокорекції, як індивідуальної, так і групової, психотерапевтичні методи.

Консультативна робота була спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати у досліджуваних резервні сили їх психіки та здібності, які можуть забезпечити успішний пошук шляху виходу з важкої життєвої ситуації. При цьому типі надання допомоги увага зосереджувалась на адаптаційному потенціалі особистості досліджуваного, його можливостях.

Психологічна корекція як спрямований психологічний вплив на ті чи інші психологічні структури застосовувалася нами з метою забезпечення повноцінного функціонування особистості. При визначенні цілей психологічної корекції ми виходили з її спрямованості на корекцію неадекватних форм реагування і стереотипів поведінки, тобто міжособистісної взаємодії. Разом з тим враховувалося і те, що неадекватні реакції та форми поведінки є проявами наслідків більш глибоких змін в особистості, зумовлених зовнішніми обставинами і всією логікою індивідуального розвитку, внутрішніми переживаннями ситуації, що склалася, наприклад, байдужим ставленням до проблем, пов'язаних з алкоголем тощо. Саме цьому психологічна корекція була спрямована не тільки на особистість в цілому, тобто на ті її характеристики, що є системотворчими і відповідають за формування дезадаптивної поведінки і реагування, але й на компенсування наявних порушень у розвитку особистості, поліпшення функціонування психічних процесів, допомогу у вирішенні внутрішньоособистісних конфліктів.

Психокорекційна робота включала такі основні види, як індивідуальна та групова корекція, психотренінг, робота з сім'єю.

У ході психологічної корекції відбувався комплексний психологічний вплив на ціннісні орієнтації, мотиви та структуру поведінки досліджуваних та інші показники їх адаптаційного потенціалу, а саме корекції підлягали особистіші якості, які свідчили про низький рівень адаптаційного потенціалу: фрустраційна напруженість, емоційна нестійкість, незбалансованість локусу контролю, підвищена агресивність, занижена самооцінка. Важливим завданням було навчання та тренінг досліджуваних, засвоєння ними соціально схвалюваних навичок поведінки, спілкування.

Отже, ми розглядали психологічну корекцію як певним чином організований психологічний вплив, що здійснюється по відношенню до групи соціально дезадаптованих досліджуваних і є спрямованим на перебудову, реконструкцію тих несприятливих психологічних утворень, які сприяють зниженню адаптаційного потенціалу особистості. Кінцевим результатом психокорекції було відтворення чи побудова гармонійних стосунків досліджуваних, усвідомлення самого себе як цінності, підвищення всіх показників адаптаційного потенціалу особистості. Впливаючи на мотиваційні, емоційні процеси, на деформовані структури самосвідомості особистості, формуючи позитивне ціннісне ставлення досліджуваного до себе і до оточуючого світу, психологічна корекція сприяє розвитку позитивно спрямованої активності особистості, особистісного зростання.

Практична спрямованість програми забезпечується форматом проведеня занять у вигляді семінару-тренінгу, міні-лекцій, технології відео зворотнього зв'язку. соціальна адаптація мотивація стресогенний

Тривалість курсу 30 академічних годин, періодичність семінарів-тренінгів - один раз в три місяці, в кожний семінар включено теоретичні і практичні заняття, а також супервізія.

Оптимальний состав групи 15-20 слухачів, максимальний 25 осіб. Крім того, враховуючи труднощі роботи з контингентом соціально дезадаптованих чоловіків, для слухачів був передбачений додатковий спеціалізований курс «Навички стресостійкості».

Докладніше основні програмні моменти, тематичний план, форми роботи, організація самостійної роботи слухачів в періоди між сесіями, форми мониторинга та оцінка результатів навчання, а також зміст спеціалізованого курсу «Навички стресостійкості» наведено нижче.

Мета програми навчального курсу «Системна психотерапія сім'ї» :навчання фахівців, які працюють з соціально дезадаптованими особами та їх сім'ями, з використанням системного підходу до соціальної реадаптації.

Аудиторія:

-сімейні консультанти;

-психологи;

-соціальні працівники.

Завдання: вивчення і оволодіння практичними методиками роботи з соціально дезадаптованими особами та членами їх сімей.

Основні програмні моменти: робота з сімейною системою як з одиницею психотерапевтичної взаємодії, технології діагностики сімейної системи, методики приєднання, ведення, контролю і супроводу сімейної системи, технології психологічного консультування і психотерапії з сім'єю в умовах кризи, підвищення функціонального ресурсу сім'ї.

Форма роботи: практична спрямованість курсу забезпечується форматом проведення занять у вигляді семінару-тренінгу, міні-лекціями, технологією відео зворотного зв'язку.

Тривалість: 30 академічних годин, періодичність семінарів-тренінгів - один раз в 3 місяці, в кожний семінар включено теоретичні і практичні заняття, а також супервізія (всього порядка 180 академічних годин).

Організація самостійної роботи слухачів в періоди між навчальними сесіями: -організація професійного середовища, яке забезпечує індивідуальну і групову роботу в межтренінговий період;

-проведення групових зустрічей для обговорення літератури (1 раз на місяць); -проведення інтервізій і супервізій 1 раз на місяць (кожний учасник за період навчання представляє свій випадок);

-підготовка реферату і презентація докладу по реферату (під час проведення чергового семінару-тренінгу);

Учасники освітнього проекту на кожній сесії одержують роздаточні матеріали. Застосовуючи матеріали і одержані знання і навички в своїй практиці, учасники самостійно тренують навички роботи з сім'єю.

Форми моніторингу і оцінки результатів навчання:

-анкета (заповнюється учасниками в кінці кожного семінару-тренінгу);

-щоденний вербальний зворотний зв'язок під час проведення семінару-тренінгу; -динаміка групового процесу (оцінюється ведучим групи під час проведення семінару-тренінгу);

-аналіз досягнення цілей, задач і практичних навичок семінару- тренінгу;

-зниження рівня тривожності учасників;

-впровадження практичних методів в роботу фахівцем, що навчається по програмі. Результати навчання контролюються при проведенні рольових ігор і при розборі випадків з особистого досвіду слухачів.

Оптимальна кількість слухачів в групі: 15-20 осіб.

Мета додаткового спеціалізованого курсу «Навички стресостійкості»:

-навчання навичкам стресостійкості;

-отримання навичок управління емоційним станом;

-виробітка особистої екологічної стратегії ефективної діяльності в напруженій ситуації;

-виявлення, актуалізація і вирішення внутрішніх протиріч особистості;

-інтеграція життєвого досвіду і позитивне його використання;

-освоєння способів адаптації особистості до стресу.

Формат: 30 годин Зміст:

-поняття: стрес, дистрес, конфлікт, криза;

-чинники внутрішньоособистісного стресу;

-чинники стресу в сім'ї;

-аналіз базисних і ситуаційно-обумовлених стратегій подолання негативного емоційного стресу;

-способи адаптації особистості до стресу;

-управління емоційним станом;

-методи нейтралізації стресів.

Форми роботи:

-групові дискусії;

-інформаційні блоки;

-робота в парах, трійках, малих групах;

-рольові ігри;

-психогімнастичні вправи;

-аутотренінг.

Індивідуальні надбання:

-з'ясування функціональних і дисфункциональних стратегій поведінки членів сім'ї; -навички ефективної комунікації в умовах стресу і кризи;

-освоєння способів адаптації особистості до стресу;

-освоєння методів нейтралізації стресу;

-підвищення якості життя.

Завдяки такій логіці побудови системи соціальної адаптації був реалізований принципеквівалентності, який полягає в тому, що процес адаптації спрямований не тільки на соціально дезадаптованих осіб, але й такою ж мірою включає цілісну систему соціальних відносин, суб'єктами якої вони є, і насамперед, найближче оточення, адже система відносин з референтними особами, особливості їх спілкування, форми спільної діяльності, засоби її впровадження відіграють важливу роль у процесі соціальної реадаптації особистості. В цьому разі і середовище, і сама особистість, що змінюється, еквівалентно беруть участь у визначенні реконструкції власних засад і є основними компонентами соціальної реадаптації як процесу, коли зовнішні умови переломлюються через внутрішні складові адаптаційного потенціалу особи в аспекті вичерпування підстав її життєдіяльності. Це вимагає також використання всіх наявних в розпорядженні психологів, соціальних робітників, медичної служби, духовного наставництва засобів для надання допомоги соціально дезадаптованим і створення адаптаційного соціального середовища.

Контрольний блок програми передбачав оцінку ефективності впроваджених заходів з метою визначення динаміки показників адаптаційного потенціалу досліджуваних та ступеня їх соціальної адаптації. Крім того, оцінкою ефективності було перенесення здобутих навичок на реальні соціальні зв'язки досліджуваних.



Висновки

Отже, система соціальної адаптації особистості розглядається як поетапний пролонгований процес, що передбачає раціональну послідовність заходів психокорекційного впливу та моніторинг динаміки змін показників інтраперсональних та інтерперсональних складових адаптаційного потенціалу досліджуваних з метою визначення які складові потребують першочергового впливу.

Однією з найважливіших вимог до методичного забезпечення системи соціальної реадаптації є комплексність і багаторівневість психотехнологій. Відповідно до цієї вимоги, психотехнології працювали на таких рівнях психіки:фізичному і психофізичному (зняття соматичних чинників стресів і стресогенних ситуацій); психологічному (розв'язання внутрішньоособистісних проблем, особистісна трансформація, досягнення цілей інтеграції особистості); соціально-психологічному (розв'язанняпроблем комунікації і соціальної інтеграції, активність в суспільних зв'язках і відносинах); вирішення проблем самоактуалізації особистості (розширення особистісної свободи вибору, відкриття внутрішніх енергетичних і інтелектуальних ресурсів, знаходження глибинної мотивації особистості і одержання права повністю проявляти свою індивідуальність).



Література

1. Братусь Б. С. Аномалии личности / Б. С. Братусь. - М. : Мысль, 1988. - 234 с.

2. Братусь Б. С. К проблеме развития личности в зрелом возрасте / Б. С. Братусь // Вестник МГУ.- 1980. - № 2. - С. 3--12.-- (Серия 14 : Психология).

3. Горелова Г. Г. Кризис зрелости и проблема профессионально-личностной реадаптации / Г. Г. Горелова // Проблема гармонизации мироотношения. - Челябинск : Челяб. гуманит. ин-т, 2001. - С. 152-158.

4. Дмитриева Н. В. Проблемы социально-психологической адаптации лиц с посттравматическим стрессовым расстройством /Н. В. Дмитриева, К. В. Гилева, М. В. Друмова // Формирование мотивационной сферы личности : сб. науч. тр. - ч. 2 / Под ред. В. Г. Леонтьева. - Новосибирск : НГПУ, 2003. - С. 64-72.

5. Завьялова Е. К. Психологические механизмы социальной адаптации человека / Е. К. Завьялова // Вестник Балтийской пед. академ. - СПб. : БПА, 2001. - Вып. 40. - С. 55-60.

6. Иванов В. В. Общепсихологические механизмы внушаемости при различных формах суггестивного воздействия / В. В. Іванов // Вестник гипнол. и психиатр. - 1992. - № 2. - С. 70-72.

7. Караяни А. Г. Прикладная военная психология/ А. Г. Караяни, И. В. Сыромятников. - СПб. : Питер, 2006. - 480 с.

8. Лазебная Е. О. Военно-травматический стресс: Е. О. Лазебная, М. Е. Зеленова // Психологический журнал. - 1999. - Т. 20. - № 5. - С. 128-136.

9. Личко А. Е. Определение понятий «психопатии» и «акцентуации характера» /

10. Е. Личко // Психология индивидуальных различий / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер,

11. Я. Романова. - [2-е изд.]. - М. : ЧеРо, 2000. - С. 288-318. - (Серия:Хрестоматия по психологии).

12. Маклаков А. Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях / А. Г. Маклаков // Психологический журнал. - 2001. - Т. 22, № 1. - С. 16-24.

13. Маклаков А. Г. Проблемы прогнозирования психологических последствий локальных военных конфликтов / А. Г. Маклаков, С. В. Чермянин, Е. Б. Шустов // Психологический журнал. - 1998. -Т. 19, № 2. - С. 15-18.

14. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки / Н. Ю. Максимова. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2002. - 308 с.

15. Мжельский Ф. С. Методы психологической коррекции мотивации дезадаптантов / Ф. С. Мжельский // Психолого-педагогические проблемы мотивации учебной и трудовой деятельности : науч.-практ. конф., 26-28 июня 1985 г. : тезисы докл. - Новосибирск, 1985. - 37-38.

16. Стасюк В. В. Шляхи і способи оптимізації психологічного потенціалу учасників бойових дій в Афганістані і Чечні / В. В. Стасюк // Зб. наук. праць Ін-ту психології імені Г. С. Костюка АПН України / За ред. акад. С. Д. Максименка. - К., 2004. - Т. 6. - Вип. 7. -С. 297-307.

17. Тарабрина Н. В. Методика изучения фрустрационных реакций (Picture- FrustratuionStudy, S. Rosenzweig) / Н. В. Тарабрина // Иностранная психология. - 1994. - Т. 2. - №2(4). - С. 68-77.

18. Татидинова Т.Г. Социальная реадаптация бывших заключенных / Т. Г. Татидинова// Социологические исследования. - 1993. - № 3. -С. 50-54.

19. Тимофеев В.И. Краткое руководство практическому психологу по использованию цветового теста М.Люшера / В.И. Тимофеев,Ю.И.Филимоненко. - [3-е изд., испр]. - СПб. : Иматон, 1995. - 29 с.

20. Шестопалова Л. Ф. Особенности социально-психологической адаптации ветеранов боевых действий в Афганистане (медико-психологические аспекты) / Л. Ф. Шестопалова // Укр. мед.альманах. - 2000. - Т. 2, № 2. - С. 183-185.

21. Шурухнов Н. Г. Личность пенитенциарного преступника /Н. Г. Шурухнов // Социологические исследования. - 1993. - № 8. -С. 74-83.

22. Яковлев А. М. Преступность и социальная психология /А. М. Яковлев. - М. : Юриздат, 1971. - 245 с.

23. Bratus B. S. Anomalii lichnosti / B. S. Bratus. - M. : Myisl, 1988. - 234 s.

24. Bratus B. S. K probleme razvitiya lichnosti v zrelom vozraste / B. S. Bratus // Vestnik MGU. - 1980. - № 2. - S. 3-12. - (Seriya 14 : Psihologiya).

25. Gorelova G. G. Krizis zrelosti i problema professionalno-lichnostnoy readaptatsii / G. G. Gorelova // Problema garmonizatsii mirootnosheniya. - Chelyabinsk : Chelyab. gumanit. in-t, 2001. - S. 152-158.

26. Dmitrieva N. V. Problemyi sotsialno-psihologicheskoy adaptatsii lits s posttravmaticheskim stressovyim rasstroystvom / N. V. Dmitrieva, K. V. Gileva, M. V. Drumova // Formirovanie motivatsionnoy sferyi lichnosti : sb. nauch. tr. - ch. 2 / Pod red. V. G. Leonteva. - Novosibirsk : NGPU, 2003. - S. 64-72.

27. Zavyalova E. K. Psihologicheskie mehanizmyi sotsialnoy adaptatsii cheloveka / E. K. Zavyalova // Vestnik Baltiyskoy ped. akadem. - SPb. : BPA, 2001. - Vyip. 40. - S. 55-60.

28. Ivanov V. V. Obschepsihologicheskie mehanizmyi vnushaemosti pri razlichnyih formah suggestivnogo vozdeystviya / V. V. Ivanov // Vestnik gipnol. i psihiatr. - 1992. - № 2. - S. 70-72.

29. Karayani A. G. Prikladnaya voennaya psihologiya / A. G. Karayani, I. V. Syiromyatnikov. SPb. : Piter, 2006. - 480 s.

30. Lazebnaya E. O. Voenno-travmaticheskiy stress: osobennosti posttravmaticheskoy adaptatsii uchastnikov boevyih deystviy / E. O. Lazebnaya, M. E. Zelenova // Psihologicheskiy zhurnal. - 1999. - T. 20. - № 5. - S. 128-136.

31. Lichko A. E. Opredelenie ponyatiy «psihopatii» i «aktsentuatsii haraktera» / A. E. Lichko // Psihologiya individualnyih razlichiy / Pod red. Yu. B. Gippenreyter, V. Ya. Romanova.- [2-e izd.]. - M. : CheRo, 2000. - S. 288-318. - (Seriya: Hrestomatiya po psihologii).

32. Maklakov A. G. Lichnostnyiy adaptatsionnyiy potentsial: ego mobilizatsiya i prognozirovanie v ekstremalnyih usloviyah / A. G. Maklakov // Psihologicheskiy zhurnal. - 2001. - T. 22, № 1. - S. 16-24.

33. Maklakov A. G. Problemyi prognozirovaniya psihologicheskih posledstviy lokalnyih voennyih konfliktov / A. G. Maklakov, S. V. Chermyanin, E. B. Shustov // Psihologicheskiy zhurnal. 1998. - T. 19, № 2. - S. 15-18.

34. Maksimova N. Yu. Psihologlya adiktivnoYi povedInki / N. Yu.Maksimova. - K. : VPTs "KiYivskiy unIversitet", 2002. - 308 s.

35. Mzhelskiy F. S. Metodyi psihologicheskoy korrektsii motivatsii dezadaptantov /

36. S. Mzhelskiy // Psihologo-pedagogicheskie problemyi motivatsii uchebnoy i trudovoy deyatelnosti : nauch.-prakt. konf., 26-28 iyunya 1985 g. : tezisyi dokl. - Novosibirsk, 1985. - S. 37-38.

37. Stasyuk V. V. Shlyahi I sposobi optimIzatsIYi psihologIchnogo potentsIalu uchasnikIv boyovih dIy v AfganIstanI I ChechnI / V. V. Stasyuk // Zb. nauk. prats In-tu psihologIYi ImenI

38. S. Kostyuka APN UkraYini / Za red. akad. S. D. Maksimenka. - K., 2004. - T. 6. - Vip. 7. - S. 297-307.

39. Tarabrina N. V. Metodika izucheniya frustratsionnyih reaktsiy (Picture-Frustratuion Study, S. Rosenzweig) / N. V. Tarabrina // Inostrannaya psihologiya. - 1994. - T. 2. - № 2 (4). -S. 68-77.

40. Tatidinova T. G. Sotsialnaya readaptatsiya byivshih zaklyuchennyih / T. G. Tatidinova // Sotsiologicheskie issledovaniya. - 1993. - № 3. - S. 50-54.

41. Timofeev V. I. Kratkoe rukovodstvo prakticheskomu psihologu po ispolzovaniyu tsvetovogo testa M. Lyushera / V. I. Timofeev, Yu. I. Filimonenko. - [3-e izd., ispr]. - SPb. : Imaton, 1995. - 29 s.

42. Shestopalova L. F. Osobennosti sotsialno-psihologicheskoy adaptatsii veteranov boevyih deystviy v Afganistane (mediko-psihologicheskie aspektyi) / L. F. Shestopalova // Ukr.med. almanah. - 2000. - T. 2, № 2. - S. 183-185.

43. Shuruhnov N. G. Lichnost penitentsiarnogo prestupnika / N. G. Shuruhnov // Sotsiologicheskie issledovaniya. - 1993. - № 8. - S. 74-83.

44. Yakovlev A. M. Prestupnost i sotsialnaya psihologiya / A. M. Yakovlev. - M. : Yurizdat, 1971. - 245 s.

Размещено на Allbest.ru

...