Психозахисне самоприйняття особистості: базові постулати

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОЗАХИСНЕ САМОПРИЙНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ: БАЗОВІ ПОСТУЛАТИ

Анотація

Гошовська Ольга Ярославівна - кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри психології управління Львівського державного університету внутрішніх справ, м. Львів.

У статті розкрито основні концептуальні лінії психозахисного самоприйняття особистості. Висвітлено специфіку психологічного захисту особистості у контексті функціонування її самоприйняття.

Гошовская О.Я.

Психозащитное самопринятие личности: базиссные постулаты

В статье раскрыты основные концептуальные линии психозащитного самопринятия личности. Отражена специфика психологической защиты личности в контексте функционирования ее самопринятия. Источников - 4.

Ключевые слова:личность,психологическая защита, самопринятие, психозащитное самопринятие.

Annotation

Hoshovska O.Ya.

Psychological defence selfacceptance personality: base positions

The conceptual mainlines of psychological defence selfacceptance of personality are exposed in the article. The specific of psychological defence of personality is reflected in the context of functioning of their acceptance.

Key words: personality, psychological defence, self acceptance, psychological defence selfacceptance.

Постановка проблеми. У сучасній психологічні думці усталилися положення, згідно з якими психологічний захист особистості трактується як спеціальна регулятивна система стабілізації, що спрямована на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги, пов'язаного із усвідомленням конфлікту. Основна функція психологічного захисту проявляється в обмеженні сфери свідомості від негативних, травмуючих переживань, а сам термін «психологічний захист» найширше тлумачиться і використовується для позначення будь-якої поведінки, що позбавляє психологічного дискомфорту, внаслідок чого можуть сформуватися такі риси особистості, як негативізм, з'явитися «хибні» діяльності, змінитися система міжособистісних відносин. У вузькому сенсі термін використовується для позначення специфічної зміни функціональної семантики, змістового і діяльнісного пластів свідомості як результату задіяння низки захисних механізмів [3; 4].

Загалом, дія захисних механізмів проявляється в несвідомому (або усвідомленому) перетворенні суб'єктивно значущої інформації з метою зниження нервово-психічної напруги, підтримки інтрапсихічної стійкості й опірності стресам чи іншим втручанням у психопростір особистості, тому одним із найважливіших їхніх функціональних призначень є запобігання дезорганізації психічної діяльності. Розвиток системних параметрів психозахисту відбувається в загальному контексті усвідомлення та самоусвідомлення людиною власної життєдіяльності й забезпечує можливість збереження її психосоціального здоров'я.

Самоприйняття особистості, презентуючи емоційно-оцінний, когнітивний та поведінковий компоненти Я-концепції, виражається в її позитивному ставленні до самої себе, в прийнятті себе й у визнанні власної індивідуальної та соціальної цінності, яка формується упродовж онтогенезу на основі взаємовпливу різних чинників і забезпечує гармонію внутрішнього світу й ефективну інтеграцію в соціум. Поміж різних концептуальних змістових підходів, вочевидь, досить плідним і перспективним є якраз системний структурно-динамічний аналіз психологічного захисту, який дозволяє багатовекторний розгляд причинних зв'язків між усіма елементами, включеними в генезис і функціонування основних захисних механізмів, а також у структуру самоприйняття особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різнобічне вивчення психозахисту як потужного неусвідомлюваного механізму регуляції поведінки й діяльності людини здійснено в дослідженнях Ф. Бассіна, О. Богомолова, Ф. Василюка, Л. Вассермана, В. Ветюгова, Н. Грановської, Р. Гребеннікова, О. Доценко, С. Ключникова, О. Романової, Л. Субботіної, Г. Тарта, В. Штроо, М. Юркової, Т. Яценко та ін. Розгляд психозахисних механізмів відбувається насамперед як компенсаторно-пристосувальних способів регуляції особистості в загальній структурі її психічної адаптації до мікро- і макродовкілля. У дослідженнях цілої низки вчених (М. Алексєєва, Л. Божович, Ж. Вірна, Д. Гошовська, В. Давидов, С. Максименко, О. Насонова, А. Рое, М. Сігельман, В. Столін, П. Чамата та ін.) прямо або опосередковано розглядається феномен самоприйняття/самоакцептації як один з основних компонентів самосвідомості. Водночас окремого фундаментального вивчення ролі психозахисту у процесі самоприйняття особистості не здійснювалося. Дослідження такої проблематики в сучасній психологічній думці відбувається на різних рівнях і включає як загальні філософсько-методологічні підходи до сутнісного осмислення структурно-функціональних і психодинамічних параметрів, так і безпосередні практичні підходи з метою діагностики, корекції та профілактики.

Мета статі полягає в науковому аналізі специфіки психозахисного самоприйняття особистості й побудові базових постулатів його розуміння.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Психологічний захист відіграє важливу роль у процесі формування й удосконалення самої особистості та її різноманітних потреб. У більшості сучасних психологічних концепцій психологічному захисту відводиться функція подолання відчуття невпевненості в собі, власної неповноцінності, захисту ціннісної свідомості і підтримки стабільної самооцінки [3; 4].

Водночас зустрічається досить спільне розуміння мети психологічного захисту, тому більшість дослідників сходиться на тому, що він належить насамперед до сфери внутрішньопсихічної адаптації та має основним призначенням подолання або запобігання дискомфортним когнітивним і афектним станам. Ведеться мова про міру цього дискомфорту (від почуття занепокоєння до втрати цілісності свідомості) і розставляння акцентів на когнітивних або афектних аспектах захисту [4].

Системне розуміння психологічного захисту передбачає врахування таких характеристик: 1. Адекватність захисту (людина може відновитися після тієї або іншої несвідомої захисної реакції та після цього обговорювати її); 2.Гнучкість захисту (людина може використовувати різні види захисних реакцій за якоїсь певної, типової для неї ситуації загрози, тобто «репертуар» захисної поведінки не заданий надто жорстко); 3. Зрілість захисту (відносно зрілішими вважаються механізми інтелектуалізації, сублімації, раціоналізації, заміщення без частого вдавання до більш примітивних форм проекції, заперечення, інтроекціі). Психозахист, послабляючи внутрішньо-особистісний конфлікт, регулює поведінку людини, підвищуючи її пристосовність та урівноважуючи психіку. Конфлікт між потребою і страхом у людини може виражатися різними способами: 1) за допомогою психічних перебудов; 2) за допомогою тілесних дисфункцій, що проявляються як психосоматичні симптоми; 3) у формі зміни способів поведінки.

Низка вчених (Б. Братусь, О. Доценко, Б. Зейгарник, Б. Карвасарський, Т. Яценко та ін.) розглядає феноменелогію психологічного захисту так осяжно й широко, що включає в нього будь-яку поведінку, яка усуває та нейтралізує психологічний дискомфорт. Більшість дослідників розкриває психологічні захисні механізми як інтрапсихічну адаптацію людини завдяки підсвідомій переробці поступаючої інформації. В таких складних процесах беруть участь усі психічні функції: сприймання, увага, уява, мислення, пам'ять, емоції, однак кожного разу основну частину роботи з подолання негативних переживань бере на себе якась одна з них. Наприклад, переорієнтація уваги при запереченні, забування при пригніченні, побудова логічних аргументів для виправдання своїх вчинків при раціоналізації тощо. Захисні механізми, включаючись у психотравмуючій ситуації, виступають у ролі своєрідних бар'єрів на шляху просування інформації, тому внаслідок взаємодії з ними тривожна для особистості інформація або ігнорується, або спотворюється, або фальсифікується. Таким чином формується специфічний стан свідомості, що дозволяє людині зберегти гармонійність і урівноваженість власної особистішої психоструктури. Весь синтез таких захисних внутрішніх змін розглядається як особлива форма пристосування людини до середовища і дуже істотним є те, що всі ці процеси - неусвідомлювані [1; 3; 4].

Виходячи з методологічних засад культурно-історичної психології (Л. Божович, Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, Д. Ельконін, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Максименко, П. Чамата та ін.), зокрема генетичної психології за (С. Максименком) ми розробили генетично-психологічну концептуальну модель психозахисного самоприйняття особистості [1]. В основу моделі покладено ключові методологічні положення вітчизняної генетичної психології, згідно з якими рушійними силами розвитку, джерелом саморуху особистості є внутрішні суперечності, що виникають в її житті, діяльності, взаєминах з довкіллям; суперечності між новими потребами, прагненнями дитини і рівнем розвитку її можливостей; між поставленими перед нею вимогами і ступенем опанування необхідними для їх розв'язаннями уміннями та навичками, між новими завданнями і сформованими раніше звичками, способами мислення і поведінки, між зростаючими внутрішніми можливостями дитини, що випереджають її спосіб життя, і об'єктивним становищем у сім'ї та групі (М. Алексєєва, Г. Костюк, С. Максименко, П. Чамата та ін.) [2].

С. Максименко відзначає, що „...атрибутами розвитку особистості слід вважати, по-перше, відсутність жорсткої віднесеності до якогось заздалегідь визначеного масштабу, критерію, зразка, еталону; по-друге, спадковість, тобто зумовленість попередніми стадіями розвитку; по-третє, цілісність, коли система розвивається в цілому, випереджаючи розвиток окремих частин і, по-четверте, універсальність розвитку людських потенцій, які є самоцінними” [2, 95]. За базовий ми взяли один з найважливіших принципів експериментально-генетичного методу, розробленого С. Максименком, принцип аналізу за одиницями (вичленування вихідного суперечного відношення, що породжує клас явищ як ціле). Головне завдання принципу полягає у виділенні цілісних рис і моментів кожного психологічного явища, які зберігають сутність цілого. Дотримуючись такого постулату, ми вважаємо, що перша умовна одиниця «психологічний захист» як несвідома і/або свідома поведінка людини, спрямована на збереження своєї цілісності, вступаючи у суперечливі відношення з внутрішніми і зовнішніми чинниками, активно потребує на рівні об'єктивних і суб'єктивних інтенцій тісної змістово-функціональної кореляційної взаємозалежності з іншою одиницею - «самоприйняття» як системою дій людини, спрямованих на прийняття і збереження власної самості.

Внаслідок виділення і синтезу цілісних параметрів, характеристик, властивостей кожного з обох названих психологічних явищ («психологічний захист» - «самоприйняття») виникають усі підстави стверджувати про існування в людини психозахисного самоприйняття. Психологічний захист «вмонтовується» у структуру самоприйняття, стаючи одним із найважливіших засобів його творення і функціонування. Відповідним чином процес самоприйняття людини супроводжується застосуванням механізмів психологічного захисту. Отож «загальне ціле» - самосвідомість людини (звичайно, з урахуванням таких компонентів як Я-концепція, образ Я, самооцінка та ін.) вибудовується і завдяки єдності двох одиниць - «психологічного захисту» та «самоприйняття», які впродовж психогенези особистості на різних відтинках життєвого шляху взаємодіють, набуваючи з етапу підлітковості усталеного і стабільного симбіотичного утворення і статусу - «психозахисне самоприйняття».

Успішне психозахисне самоприйняття передбачає спрямування всіх інтенцій (намагань, прагнень, спрямованості свідомості, волі, почуттів) людини на підвищення реалістичності своїх уявлень про себе, щирості перед самою собою, визначення власних статусно-рольових позицій у системі мікро- і макровзаємин. Розбалансоване і несформоване психозахисне самоприйняття не дозволяє людині розпізнати в собі риси і якості, що роблять її податливою до чужого зовнішнього впливу, тому прирікають на полізалежність, конформність, маніпульованість. Однак перехід до вироблення конструктів успішного й позитивного самоприйняття створює умови для подолання різних негативів і недосконалостей та здійснення конструктивних змін у собі. Фактично йдеться про потужну рефлексію, яка остерігає особистість від надмірної схильності до лестощів, конформної поведінки в групі, хибних самооцінок, базованих на упереджених оцінках інших людей тощо.

Водночас психозахисне самоприйняття є емоційно-ціннісним ставленням до себе. Воно сформоване на підставі результатів самосприймання та є самопізнанням і самовизнанням як особливими процесами людської психіки, що мають пізнавальну, емоційну та вольову форми прояву і спрямовані на забезпечення особистісно-комфортного і впевненого ставлення до викликів і проблем життя. За розробленою нами моделлю психозахисне самоприйняття має системний характер і певні блоки та форми. Так, до пізнавальної форми належать самовідчуття, самоспостереження, уявлення про себе, самоаналіз, самокритика та ін.; до емоційної форми включаємо самопочуття, самолюбство, гордість, скромність, почуття власної гідності, відповідальності та ін.; до вольової форми зараховуємо самоконтроль, самовладання, стриманість, самодисциплінованість та ін. Конвергентна єдність показників усіх трьох форм забезпечує формування повноцінного та різнобічного самоприйняття особистості, а також знижує частотність застосування психозахисних стратегій і тактик.

До характеристик психозахисного самоприйняття ми віднесли: 1) структурні - психозахисні самоставлення, аутосимпатія, очікування позитивного ставлення від інших, самоінтерес, самовпевненість, самоповага, самокерування, самозвинувачення, саморозуміння; 2) змістові - модальність; адекватність психозахисного самоприйняття, міра вираженості (повнота) складових елементів; наявність/відсутність суперечливих самохарактеристик. 3) динамічні - міра стабільності та лабільності психозахисного самоприйняття, тобто, здатність особистості корегувати його у відповідності до змін, що можуть бути детерміновані як зовнішніми впливами, так і специфікою психогенези.

Архітектоніка психозахисного самоприйняття особистості розглядається нами як синтез основних її потенціалів: гностичного, аксіологічного, креативного, естетичного, комунікативного та ін. У структурному плані феномен психозахисного самоприйняття можна подати як єдність когнітивного, емоційного й регулятивного компонентів. Когнітивний - прийняття будь-яких своїх рис з одночасним уявленням про них з погляду того, якими вони повинні бути. Емоційний - сума осмислених і емоційно схвалених оцінок і самооцінок. Регулятивний - поведінкові акти бажання діяти в потрібному напрямку, саморегулятивність. Однак за умови домінування й надто активного застосування особистістю стратегій і тактик психологічного захисту між когнітивним, емоційним і поведінково-регулятивним компонентами часто виникають розлади і дисфункції. Здебільшого превалюють психоемоційні реакції-дії, що є найтиповішими індикаторами психозахисного самосприймання і приняття (або заперечення) власної самості.

Виходячи з позицій генетичної психології, самоприйняття слід трактувати як складний і багаторівневий процес, що індивідуалізований у часі життєвого шляху людини і може бути описаний у вигляді такого умовного процесуального ланцюга: самопізнання - самосприймання - самоспостереження - самоаналіз - самоосмислення - самоприйняття [1; 2].

Генезу психозахисного самосприймання доцільно розглядати як перманентний шлях від парціальних елементарних самовідчуттів до самоуявлення, розуміння себе і, насамкінець, до глобального самоприйняття, яке базується як на усвідомленому захисті власної зовнішності, характеру, соціальної поведінки, так і всієї системи вироблених особистістю інструментальних і термінальних цінностей. По суті, психозахисне самоприйняття є постійним процесом захисту і збереження власної аксіологічної системи вартостей і пріоритетів, засвоївши яку хоча б у найзагальніших рисах і положеннях, людина намагається її втримати, вдосконалити, збагатити, оскільки такі цінності є для неї суб'єктивно найважливішими життєвими здобутками й орієнтирами.

Психозахисне самоприйняття і самоакцептивна атрибуція існують в одному ланцюгу «зовнішність-характер-соціальна поведінка», адже майже завжди особистість у процесі прийняття чи відстоювання власних елементів психоструктури або результатів діяльності у мікро- і макросоціумі потребує застосування механізмів психозахисту. Безперечно, базовою домінантою є зовнішність особистості (з урахуванням всіх індивідуальних і соціальних складових), на захист (підтримку) якої спрямована чи не вся її активність. Зазвичай окреслена тенденція має істотно чіткіші прояви за статевим диференціалом, зокрема з явною перевагою психозахисного самоприйняття у представниць фемінінної частини людства. Основні структурно-функціональні сфери самоприйняття особистості, яка застосовує психологічний захист зводяться, на наш погляд, до таких: інтелектуально-когнітивна (Я - розумна, мудра тощо), фізично-гігієнічна (Я - красива, здорова, охайна), сенсорно-перцептивна (Я - бажана, потрібна, рецептована), морально-духовна (Я - високодуховна, віруюча, чесна), регулятивно-вольова (Я - самодостатня, саморегульована, рішуча), соціально-комунікативна (Я - цікава, комунікабельна, статусна), національно-громадянська (Я - свідома й горда своєю національною та громадянською ідентичністю) та ін. Якщо у процесі самопізнання задіяна переважно когнітивна сфера особистості, а в процесі самоставлення - емоційна, то в самоприйнятті ці та інші сфери тісно переплетені, утворюючи тісний симбіоз забезпечення функціонування її самості.

Нами зауважено чітку залежність самоприйняття особистості, ідентифікації, творення образу самої себе, орієнтації в статевих, гендерних, соціальних ролях і статусах, формуванні картини світу від напряму та рівня розвитку атрибутивної системи й задіяння певних механізмів психологічного захисту. Психозахисне самоприйняття може досягатись особистістю за допомогою: 1. Інтенсифікації зусиль для досягнення бажаної мети. Здебільшого таке посилення і напруження зусиль часто призводить до подолання перешкод або вирішення конфлікту, пов'язаного з невпевненістю, фрагментарністю й дифузністю рецепції власного Я; 2. Заміна засобів досягнення мети через отримання нового погляду на ситуацію, перегляд своїх попередніх дій, знаходження нового шляху до мети, тобто забезпечення стабільного функціонування позитивного й успішно захищеного набутого образу Я; 3. Заміна мети завдяки розширенню поля пошуку і виявлення альтернативної мети, що задовільняє потребу або бажання, тобто відмова від певних «застарілих» конструктів самоприйняття та рецепція власних позитивів за допомогою інших особистісно-психологічних ресурсів; 4. Переоцінка ситуації за допомогою об'єднання ізольованих і суперечливих елементів ситуації, звершення вибору, що забезпечує цілісність і певну остаточність позитивного самоприйняття.

Психозахисне самоприйняття слід розглядати як дуже важливу функцію особистості, яка в свою чергу є складною структурно-функціональною системою, в якій можна виділити такі взаємопозв'язані компоненти: світоглядні, які включають переконання і погляди людини; розумові, куди входять сумнів, недовіра, скепсис; емоційні, які містять антипатію, боязкість, страх тощо; вольові - принциповість, негативізм тощо. Вміле застосування особистісно-центрованих складових зумовлює успішність Я-концепції, підвищує її цілісність, гармонійність і захищеність. Важливим завданням є розкриття генези психозахисного самоприйняття, зокрема істотного значення набувають експектації (атрибутивні проекції), що відображають очікування людиною певних оцінок і ставлень з боку інших людей та у залученні внаслідок цього різних форм і механізмів психозахисту.

Від рівня розвитку особистішої рефлексії залежить детермінація виникнення потреби самоосмислення, самосприймання, саморозуміння та самоприйняття і, безперечно, залучення певних психозахисних механізмів.

Генезисна спорідненість самосвідомості (вужче - самоприйняття) і психозахисту особистості проявляється у такому логічно-понятійному подієвому ланцюгу: пізнання себе, уявлення про себе, ставлення до себе, ототожнювальне відокремлення дитини на найранших етапах онтогенезу від зовнішнього світу, первинна ідентифікація, істотні ознаки виділення себе та усвідомлення власної інакшості, нетиповості, оригінальності й неповторності, а отже й негативізм, упертість, норовитість, примхливість, знецінювання дорослих, протест-бунт, нонконформізм та інші реакції, які у своїй суті мають насамперед автономізацію, сепарування і загалом психозахисне призначення.

Через досить примітивне відчуття власного тіла і його рецепцію у формі фізичного образу Я, активну взаємодію з референтним довкіллям, насамперед у ланці «дитина-батьки», сприймання зовнішніх оцінок і власних самооцінок та суми емоційної реакції батьків і друзів на свою поведінку, дитина досягає бажання набути самостійності, незалежності, самості, яке наштовхується на необхідність інтерналізації стандартів, норм, правил, понять моралі суспільства. Тому розширення почуття меж і обов'язків власного Я, формування й усталення адекватної самооцінки, цілісного образу Я та повномірної Я- концепції вступають у континуальну залежність із системою психологічного захисту, адже екзистенційно тривога внаслідок самостійного розвитку породжує не лише самоствердження і самоповагу, але й численні дезорганізуючі емоційні переживання, невпевненість, депресивність, фрустрацію, що мимоволі спонукають до неусвідомленого використання психозахисту, насамперед у формі заперечення, придушення, витіснення, проекції, заміщення, раціоналізації тощо.

Соціальна активність і поведінка людини в певній ситуації, коло і специфіка її спілкування, тактики і стратегії досягнення життєвих цілей, успішність сімейного життя і професійної діяльності, загальна спроможність і вміння гармонізувати свій внутрішньопсихічний світ і пристосуватися до правил і викликів зовнішнього світу, здатність привласнити його здобутки та самореалізуватися залежать не тільки від особливостей відображення дійсності та ставлень до неї, але й визначальною мірою від уявлень людини про саму себе, від позитивної та успішної самоакцептації.

Якщо в життєвій ситуації, що склалася, особистісний сенс повинен, але не може реалізуватися, то виникає дисбаланс внутрішніх психічних складових, який призводить до порушення цілісності особистості та її актуальної діяльності. Для усунення дисбалансу потрібна зміна особистісного сенсу (що неможливо), його заміна іншим, більш відповідним певній ситуації, особистісним сенсом (його може не бути) або захист уже існуючого. Отож якраз особистіший сенс як основне психічне утворення потребує задіяння психологічного захисту для збереження цілісності функціонування різних психічних структур людини, яка приймає або заперечує себе. Самоприйняття, базоване на різних формах самоусвідомлення, доцільно розглядати не лише як процес багатовимірного ототожнення із самим собою, але і як значно складніший процес, який дозволяє осягнути сенс власного існування, сконструювати оцінно-ціннісний внутрішній світ, тобто ту смислову сферу, яка і призводить до цілісності та внутрішньої узгодженості й захищеності особистості.

Психозахист починає діяти при появі в структурі особистісно-смислових утворень значущого негативного (для даної структури) явища, яке називають психотравмуючим чинником. Іноді психозахист може виступати загрозою значущості особистішого сенсу та негативно впливати на Я-концепцію людини (наприклад, під час різкого зниження в неї самооцінки), що несе загрозу сенсам, пов'язаним із самоставленням та самоприйняттям. Цілком можливими наслідками можуть бути стани депресії, тривоги, фрустрації тощо. Психозахисне самоприйняття покликане нейтралізувати різного роду «психічні травми». Його несформованість або розлади спричиняють високу психічну напруженість і відповідні їй сильні вегетативні зміни, внаслідок чого дестабілізується внутрішній динамічний гомеостаз психічних структур, а отже й дезорганізується вся діяльність суб'єкта. Психозахист у такій ситуації дозволяє без вирішення посталої суперечності понизити рівень значущості психотравмуючого чинника, тим самим позбавивши індивіда від внутрішньої психічної напруженості, інших супутніх негативних змін і забезпечити позитивне самоприйняття.

Отже найвагомішою корекційно-розвивальною і психотерапевтичною ознакою позитивного психозахисного самоприйняття є подолання амбівалентності, тривожності й невпевненості в собі, власної неповноцінності, захисту ціннісної свідомості, підтримки стабільної самооцінки.

Здійснене нами емпіричне вивчення континуальної залежності психозахисту і самоприйняття особистості дало змогу встановити психологічні особливості і найтиповіші та найважливіші параметри й показники цих феноменів. Аналіз змістового наповнення, упорядкування психометричних критеріїв виділених п'ятьох основних факторів (перший фактор «конформно-тривожна регресія», другий фактор «самооцінно-тривожне заміщення», третій фактор «амбівалентно-нонконформне заперечення», четвертий фактор «песимістично-агресивна проекція», п'ятий фактор «інтегрально-самоакцептивне витіснення») дозволили повномірно констатувати особливості психозахисту і самоприйняття неповносправних підлітків та їх однолітків без вад і розладів здоров'я. На надто тривалу й обсесивну дію психологічного захисту вказують неадекватна самооцінка, розбалансоване, хаотичне й дифузне самоприйняття, високий або дуже низький рівні тривожності, численність сильних страхів, висока конфліктність, амбівалентне ставлення до близьких та інші деструктивні показники. Загалом, підлітки із загальноосвітньої школи та неповносправні підлітки зі спеціалізованої школи-інтернату мають істотні проблеми й ускладнення із самоприйняттям і демонструють досить інтенсивний психозахист.

З метою якомога ціліснішого вивчення феномену психозахисту особистості у структурі її самоприйняття нами було здійснено теоретичний аналіз проблеми та проведено серію емпіричних досліджень, спрямованих на встановлення сутнісного і функціонального взаємозв'язку між травмогенним досвідом дитинства в досліджуваних і механізмами їхнього психозахисту в дорослому віці. Констатовано, що отримані в дитинстві різноманітні деприваційні деструктивно-агресивні та психоемоційні травми істотно впливають на процес формування самосвідомості особистості. Вони різною мірою супроводжують онтогенез і проявляються у надмірно частому застосуванні вже дорослою людиною психозахисних механізмів порівняно з умовною нормою, а також ускладнено позначаються на становленні її успішного самоприйняття.

Сучасне інформаційне суспільство висуває підвищені вимоги до стресостійкості людини, адже розбалансованість і нестабільність в соціальній, економічній і політичній сферах, збільшення агресивно насиченої інформації, зміна звичних ментальних стереотипів поведінки істотно знижують психологічну стійкість особистості до деструктивних впливів, породжують загострену необхідність у психозахисній поведінці та впливають на її самосвідомість, зокрема позитивне самоприйняття. Екзистенційна тривога, песимізм, депресія, фрустрація та інші амортизаційні стани й чинники посилюють конфліктогенність і підвищену нервово-психічну напруженість особистості, тому психологічний захист виконує вкрай важливу стабілізаційну функцію, основним призначенням якої є забезпечення базальної людської потреби в безпеці. Психологічний захист відіграє важливу роль у процесі формування й удосконалення самої особистості та її різноманітних потреб. У більшості сучасних наукових концепцій психологічному захисту відводиться функція подолання відчуття невпевненості в собі, власної неповноцінності, захисту ціннісної свідомості і підтримки стабільної самооцінки.

Психозахисні механізми своєрідним чином оберігають усвідомлення особистістю різного роду негативних емоційних переживань, сприяють збереженню психологічного гомеостазу, стабільності, вирішенню внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів та перебігають на несвідомому, підсвідомому та усвідомленому рівнях. Сутнісні параметри психозахисного самоприйняття полягають у забезпеченні високої самоповаги, саморозуміння та самозвинувачення людини на свідомому рівні, а також проявляються в низьких показниках прийняття власної особистості на несвідомому рівні та призводять до переважання конфліктного характеру ставлення до себе й утвердження власної самості. Якщо перебіг самоприйняття особистості відбувається в режимі амбівалентості і кризовості, то вона може інтенсивніше й неадекватніше Загалом, психозахисне самоприйняття є активністю особистості, що спрямована на усвідомлення об'єкта власного Я та прийняття його на рівні збереження екзистенційної суб'єктності.

психологічний само прийняття естетичний

Література

1. Гошовська О. Психозахисне самоприйняття особистості: монографія / О. Гошовська. - Львів: ЛДУВС, 2015. - 316 с.

2. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: Т.1 / С. Максименко - К.: Форум, 2002. - 319 с.

3. Никольская Н. М. Психологическая защита у детей / Н. М. Никольская, Н. М. Грановская. - СПб.: Речь, 2001. - 504 с.

4. Романова Е. С. Механизмы психологической защиты. Генезис. Функционирование. Диагностика. / Е. С. Романова, Л. Р. Гребенников - Мытищи: Издательство „Талант”, 1996. - 144 с.

References

1. Hoshovska O. Psychosachysne samopryjniattja osobystosti: monohrafija. - Lviv: LDUVS, 2015. - 316 s.

2. Maksymenko S.D. Posvytok psychiky v ontohenesi: [V 2 т.]. - K: Forum, 2002. - Т.2. - 335 s.

3. Nikolskaya N.M. Psichologitcheskaya zachsita u detej / N.M. Nikolskaya, N.M. Hrahovskaya. - SPb.: Rech, 2001 - 504 s.

4. Romanova E.S. Mechanismy psychologicheskol zachity. Genesis. Funkzionirivanije. Diagnostika / E.S. Romanova, L.R.Grebennikov. - Mytyschchy: Isdatelstvo «Talant», 1996. - 144 s.

Размещено на Allbest.ru