Аномалії розвитку особистості як психологічна проблема

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» Херсонський інститут (м. Херсон)

Аномалії розвитку особистості як психологічна проблема

Петьков В. А., кандидат психологічних наук,

доцент кафедри менеджменту організацій

Анотація

аномальний особистість психологічний соціалізація

У статті розглядається питання аномального розвитку особистості, яке посідає чільне місце у практичній психології для забезпечення процесу навчання та диференціації меж впливу на особистість у процесі психологічного втручання, спрямованого на її соціалізацію. Особливої актуальності проблема аномального розвитку особистості, розуміння взаємозв'язку її первинних та вторинних дефектів набуває у вирішення завдань її виховання і навчання.

Ключові слова: аномалія, онтогенез, дизонтогенез, особистість, первинний дефект, вторинний дефект, соціалізація, аналізатори, психічне здоров'я, психічний розвиток.

Аннотация

В статье рассматривается вопрос аномального развития личности, которое занимает одно из ведущих место в практической психологии для обеспечения процесса обучения и дифференциации границ воздействия на личность в процессе психологического вмешательства, направленного на ее социализацию. Особую актуальность проблема аномального развития личности, понимания взаимосвязи ее первичных и вторичных дефектов приобретает в решении задач ее воспитания и обучения.

Ключевые слова: онтогенез, дизонтогенез, аномалия, личность, первичный дефект, вторичный дефект, социализация, анализаторы, психическое здоровье, психическое развитие.

Annotation

Petkov V., candidate of psychological science, associate professor ANOMALIES OF PERSONAL DEVELOPMENT AS A PSYCHOLOGICAL PROBLEM

The article examines the abnormal personal development, which takes one of the leading place in the practice psychology for training and differentiation of borders influence on the person in the process of psychological intervention directed at its socialization.

The special relevance of the abnormal personal development, its understanding of the relationship of primary and secondary defects gets in solving the problems of its education and training. At the basis of the anomalous development always lie organic or functional disorders of the nervous system or peripheral disorders of the certain analyzer. However, in many cases, the deviations from normal development can be caused by environment factors and does not connected with violation of analyzer systems or central nervous system. The upbringing and education of children with disadvantages of analyzers, visual impairments, hearing, mentally retarded children, the correction of the shortcomings of speech and identify common patterns of development, training and education of abnormal children in modern practical psychology takes up one of the top positions.

Keywords: ontogenesis, dysontogenesis, anomaly, the person, the primary defect, the secondary defect, socialization, analyzers, mental health, mental development.

Актуальність. Вивчення Закономірностей аномалій розвитку психіки зосереджено у сфері дитячої патопсихології, дефектології, логопедії, спеціальної психології та спеціальної педагогіки і дитячої психіатрії. Саме комплексний підхід до вивчення аномальних дітей різними фахівцями - лікарями, дефектологами, психологами, фізіологами, педагогами, логопедами, реабілітологами - дасть змогу віднайти інноваційні методи, форми та засоби позитивного вирішення проблем їх соціалізації. Тому виховання і навчання дітей з вадами слуху, з дефектами зору, розумово відсталих дітей, корекція вад мовлення та виявлення загальних закономірностей розвитку, навчання й виховання аномальних дітей в сучасній практичній психології посідає одне із чільних місць.

У царині даної проблеми працювали педагоги, психологи, дефектологи, логопеди: Т.В. Ахутіна, П. Бергер, П. Бурдьє, Л.В. Вавіна, М. Вебер, Л.С. Виготський, А.М. Висоцька, Т.А. Власова, В. Владимирський, З. Дюркгейм, В. Засенко, Л. А. Квінт, Р. Г. Краєвський, В.В. Лебединський, В.І. Лубовський, Т. Лукман, А.Р. Лурія, Н.А. Нікішина, Д. Макклеланд, Р. Мертон, М.С. Певзнер, Є.Г. Сімерницька, А.В. Семенович, І.О. Соколянський, М.Н. Тарасевич, А.Є. Хільченко.

Проте проблема дослідження аномалій розвитку особистості залишається актуальною. Тому метою статті є узагальнення наукових підходів до розуміння поняття «аномальний розвиток особистості».

Виклад основного матеріалу. Відповідно до визначення медичного словника, дефект (defectus; лат. відпадання, спадання, недолік) у психіатрії є формою зміни особистості, яка характеризується збіднінням, спрощенням переважно вищих її властивостей і втратою колишніх можливостей, котрі спостерігаються при різних вроджених та набутих патологіях. Дефект - це порушення розвитку дитини та дорослого тільки за певних обставин, наявність того чи іншого дефекту ще не зумовлює аномального розвитку, адже втрата чи враження слуху або втрата зору повністю чи частково не є обов'язковою умовою дефектного розвитку, оскільки в цих випадках зберігається можливість сприймати аудіальні і візуальні та кінестетичні сигнали. Дефекти такого роду не порушують процесу взаємодії з оточуючими, не заважають оволодінню навчальним матеріалом та навчання в загальноосвітній школі та загалом процесу соціалізації [11]. Отже, ці дефекти не є причиною аномального розвитку. Дефект у дорослої людини, яка досягла певного рівня загального розвитку, не може бути причиною утворення відхилень, оскільки її психічний розвиток відбувався за сприятливих або адекватних соціальних умов.

Л.С. Виготський звернув увагу на відмінності цих проявів і ввів поняття первинних і вторинних дефектів. Первинні дефекти виникають в результаті органічного пошкодження або недорозвитку будь-якої біологічної системи (аналізаторів, вищих відділів головного мозку), впливу патогенних чинників. Вторинні - мають характер психічного недорозвитку і порушень соціальної поведінки, котрі безпосередньо не залежать від первинного дефекту, але обумовлені ним - порушення мови у осіб з вадами слуху, порушення сприйняття і просторового орієнтування осіб з вадами зору тощо. Чим далі порушення від біологічної основи, тим успішнішою буде психолого-педагогічна корекція [8, с. 35].

Як доводить практика, в основі аномального розвитку особистості завжди лежать органічні, або функціональні порушення нервової системи, або периферичні порушення певного аналізатора. Проте у багатьох випадках, відхилення від нормального розвитку можуть бути викликані і суто середовищними причинами, не пов'язаними з порушенням аналізаторних систем або центральної нервової системи.

Складність структури аномального розвитку дитини, згідно з якою наявність дефекту одного аналізатора або інтелектуального дефекту не викликає випадіння однієї функції, а призводить до цілої низки відхилень, в результаті чого виникає цілісна картина своєрідного атипового розвитку. Складність структури аномального розвитку полягає в наявності первинного дефекту, викликаного біологічним чинником, і вторинних порушень, що виникають під впливом первинного дефекту в ході подальшого аномального розвитку [2, с. 5].

В основі аномального розвитку завжди лежать органічні, або функціональні порушення нервової системи або периферичні порушення певного аналізатора. Проте у багатьох випадках, відхилення від нормального розвитку можуть бути викликані і чисто середовищні причинами, не пов'язаними з порушенням аналізаторних систем або центральної нервової системи. Так, несприятливі сімейні форми виховання дитини можуть призвести до неадекватних форм розвитку. Складність структури аномального розвитку полягає в наявності первинного дефекту, викликаного біологічним фактором, і вторинних порушень, що виникають під впливом первинного дефекту в ході подальшого аномального розвитку [1, с. 4].

Так, при порушенні слухового сприйняття, що виник в результаті пошкодження слухового апарату і що є первинним дефектом, поява глухоти не обмежується випаданням функції слухового сприйняття. Слуховий аналізатор відіграє виняткову роль в розвитку мови. І якщо глухота виникла до періоду оволодіння мовою, то як наслідок настає німота - вторинний дефект. Така дитина зможе оволодіти мовою тільки в умовах спеціального навчання з використанням збережених аналізаторних систем: зору, кінестетичних відчуттів, тактильно-вібраційної чутливості.

Інтелектуальна недостатність, яка виникла внаслідок первинного дефекту - органічного ураження головного мозку, породжує вторинне порушення вищих пізнавальних процесів, які проявляються в ході соціального розвитку дитини. Вторинне недорозвинення психічних властивостей особистості розумово відсталої дитини проявляється в примітивних реакціях, неадекватну самооцінку, негативізм, недорозвинення волі та іншими психічних процесів.

Слід звернути увагу на взаємодію первинних і вторинних дефектів. Не тільки первинний дефект може викликати вторинні відхилення, але й вторинні симптоми в певних умовах впливають на первинний фактор. Так, взаємодія неповноцінного слуху та виникли на цій основі мовних наслідків є свідченням зворотного впливу вторинної симптоматики на первинний дефект. Дитина з частковою втратою слуху не використовуватиме його збереженій функції, якщо не розвиває усне мовлення. Тільки за умови інтенсивних занять усною мовою, тобто подолання вторинного дефекту мовленнєвого недорозвитку, оптимально використовуються можливості залишкового слуху. Необхідно широко використовувати психолого-педагогічний вплив на вторинні відхилення аномальної дитини, тому що вони в значній мірі доступні корекційному впливу, оскільки їх виникнення пов'язане з дією головним чином середовищних чинників розвитку психіки. Органічний дефект призводить до унеможливлення або крайніх труднощів засвоєння дитиною суспільного досвіду, адже лише на тлі такого засвоєння можуть сформуватися вищі психічні функції особистості, її свідомість, її соціалізація [1, c. 6].

Важливою закономірністю аномального розвитку є співвідношення первинного дефекту і вторинних порушень. Недорозвинення вищих психічних функцій і вищих характерологічних утворень, що є вторинним ускладненням при олігофренії і розладів особистості, на ділі виявляється менш стійким, більше піддається впливу, ніж недорозвинення нижчих чи елементарних, процесів, безпосередньо обумовлене самим дефектом. Те, що виникло в процесі розвитку дитини як вторинне утворення може бути профілактично попередженим або психологічно усунутим.

На думку практиків, наявність дефекту будь-якої функції ще не свідчать про наявність проблем в загальному розвитку дитини. Існування взаємозв'язку вроджених і набутих дефектів за певних соціальних умов може розглядатися як причино-наслідковий результат розвитку аномальної особистості [3, С. 7].

Б.С. Положій стверджує, що «психічне здоров'я є таким станом психіки індивіда, який характеризується цілісністю і гармонійністю всіх психічних функцій організму, котрі забезпечують почуття суб'єктивної психічної комфортності, здатність до цілеспрямованої усвідомленої діяльності та адекватні форми поведінки» [9]. Отже, для констатації гармонійності всіх психічних функцій організму необхідно мати уявлення про психічні дисгармонії, позаяк визначення здатності до цілеспрямованої усвідомленої діяльності передбачає знання проявів неусвідомленої (не усвідомлюється, не повністю усвідомлюється) діяльності. Адекватні форми поведінки можуть бути визначені лише у процесі зіставлення з формами неадекватними, що включаються до функціонально-динамічної концепції формування психічної патології та її розпізнавання. Психічна патологія формується і розпізнається у процесі взаємодії суб'єкта із середовищем існування; суб'єкт як носій психіки і свідомості володіє певним діапазоном можливостей сприйняття зовнішніх впливів і здібностей вибору (зміни) середовища проживання; місце існування містить обмежений спектр впливів на суб'єкт, які можуть бути ним сприйняті; суб'єкт може модифікувати свою поведінку відповідно до зміни свого внутрішнього стану і місця існування; перевищення можливостей або здібностей суб'єкта як в силу їх вичерпання, так і внаслідок розширення діапазону зовнішніх впливів, формує специфічні психічні прояви та поведінку, що обмежують соціальне функціонування суб'єкта. Практичне застосування теоретичних поглядів на природу окремих психопатологічних феноменів і захворювань в цілому роблять можливими діагностичні системи або класифікації. Враховуючи, що відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» діагностичним стандартом у психіатрії є Міжнародна класифікація хвороб при визначенні психічного здоров'я і хвороби користуватися критеріями ВООЗ [5], до яких належать: усвідомлення і почуття безперервності, постійності та ідентичності свого фізичного і психічного «Я»; почуття постійності та ідентичності переживань в однотипних ситуаціях; критичність до себе та своєї власної психічної продукції (діяльності) та її результатами; відповідність психічних реакцій (адекватність) силі і частоті середовищних впливів, соціальних обставин і ситуацій; здатність самоврядування поведінкою у відповідності з соціальними нормами, правилами, законами; здатність планувати і реалізовувати власну життєдіяльність; здатність змінювати спосіб поведінки в залежності від зміни життєвих ситуацій і обставин.

Психічні відхилення, як доцільно зазначає П.А. М'ясоїд, тривалий час не привертали особливої уваги фахівців ні з психології розвитку, ні з патопсихології, а зосереджувалася лише на психічній аномалії. Власне психолого-педагогічна практика акцентувала увагу на таких питаннях, як «важкі діти», «відхилення в розвитку», «педагогічна занедбаність», «делінквентність поведінки» тощо. А відхилення у психічному розвиткові часом зводилися до делінквентної поведінки як особливого типу психічного розвитку в дитячому віці [7]. З огляду на вище зазначене, доцільно навести прояви відхилень у психічному розвитку за Х. Куеєм [7].

Таблиця 1 Відхилення у психічному розвитку за Х. Куеєм

На думку багатьох учених, дизонтогенез є порушенням розвитку організму на будь-якому етапі онтогенезу, окрім того, психічний дизонтогенез є патологією психічного розвитку зі зміною послідовності, ритму і темпу процесу дозрівання психічних функцій.

Отже, поняття «недорозвиток», включає в себе ураження мозку, особливо його лобових ділянок, і моделлю психічного дизонтогенезу цього типу є олігофренія - одна з форм розумової відсталості, характерною ознакою якої є стійке й глибоке зниження продуктивності всіх складників пізнавальної діяльності. При цьому мислення уражується більше, ніж мовлення, мовлення - більше, ніж сприйняття, пам'ять, емоції, рух. Порушення дизонтогенезу може проявлятися і в роботі вже сформованих мозкових систем, його моделлю є органічна деменція, для якої властиві важкі розлади емоційно-вольової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого, яке загалом зводиться до реалізації та задоволення первинних потреб. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути одна із психічних функцій, тому поряд із елементарними судженнями є й повноцінні узагальнення [7].

Дефіцитарний дизонтогенез пов'язаний з ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями і вирізняється яскравими прикладами компенсації. На рівні організму - це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших, на рівні індивіда - підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих через розвинення слухової й рухової пам'ять, кінестетичних компонентів; у глухих - зорову пам'ять, жестикуляцію; на рівні особистості - комплекс неповноцінності - переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної - компенсаторної активності. Проте цей комплекс є і у психічно здорових людей. Прикладом дефіцитарного розвитку є сліпоглухонімота, частково компенсувати яку можна, лише застосовуючи спеціальну методику навчання [7].

Відхилення у психічному розвитку особистості, за В.В. Лебединським, наведені у таблиці 2.

Таблиця 2 Відхилення у психічному розвитку особистості

Спотворений дизонтогенез виявляється у спадкових, найчастіше психічної патології. Моделлю тут може бути дитячий аутизм, ознаками якого є уникання дитини від соціальних контактів, зануреність у внутрішній світ, у власні переживання, емоційна ригідність. Мовлення у цьому разі випереджає розвиток предметних навичок, словесно-логічне мислення - наочно-дійового і наочно-образного. Дитина схильна до надмірного й часто неадекватного узагальнення, має неадекватну самосвідомість, ускладнення в концентрації уваги, неспроможність до довільної діяльності.

Дисгармонійний дизонтогенез стосується здебільшого емоційно-вольової сфери особистості, моделлю якого можуть бути розлади особистості, котрі зумовлюють соціальну дезадаптацію - розлад стосунків із оточуючими. Кожен варіант розладу особистості має відмінну картину дизонтогенезу, однак усіх їх об'єднує явище декомпенсації - порушення встановленої в результаті компенсації соціальної адаптації, та стабільність вияву в різноманітних ситуаціях. Для осіб з розладами особистості властиві своєрідність визначення мети, рівень домагань, неадекватність самооцінки, зокрема, вони не здатні розрізняти ідеальне і реальне.

Висновок

Умовами ефективного догляду, навчання і виховання, попередження різних форм порушень онтогенезу, тобто розвитку особистості, є рання діагностика і корекція відхилень у розвитку дітей. Зміст дизонтогенезу залежить від низки психологічних чинників, а саме: особливостей функціональної локалізації порушення, котрі відповідають двом основним видам дефекту - ізольованого (недорозвиток або ушкодження окремих систем аналізаторів) та загального (порушення регуляторних коркових та підкоркових систем головного мозку); часу враження (ураження на ранніх етапах онтогенезу обумовлює ймовірність психічного недорозвинення); взаємозв'язок між первинним і вторинним дефектом (первинні порушення обумовленні біологічним змістом дефекту: порушення слуху, вроджена неспроможність аналізаторів); органічне ураження мозку (вторинні порушення виникають опосередковано в процесі аномального розвитку); міжфункціональних взаємодій (механізми ізоляції, патологічної фіксації, тимчасові і стійкі регресії, що виконують певну роль у формуванні різних видів асинхронного розвитку). Отже, поняття «аномалія» означає відхилення від норми, від загальних закономірностей розвитку, коли спостерігаються суттєві відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими та набутими дефектами, і потребують спеціальних умов навчання й виховання. В основі аномального розвитку завжди лежать органічні або функціональні порушення нервової системи чи периферичні порушення певного аналізатора і проявляються в уповільненні або вираженому своєрідності психосоціального розвитку дитини, що утруднюють його соціально-психологічну адаптацію, включення її в освітньо-виховний простір. Діти і підлітки з різними відхиленнями у психічному, соматичному, сенсорному, інтелектуальному, особистісно-соціальному розвитку, а також особи старшого віку з аномальними відхиленнями розвитку, потребують спеціально-психологічного та медико-реабілітаційного супроводу, усунення та запобігання дисбалансу між процесами їх навчання і розвитку.

Список літератури

1. Астапов В.М. Введення в дефектологію з основами нейро-і патопсихології / В.М. Астапов. - М.: Міжнародна педагогічна академія, 2004. - С. 4-10.

2. Буторина Н.Е., Ретюнский К.Ю. Затяжные системные расстрой-ства в детском возрасте (клиника, патогенез, терапия). - Екатеринбург: «Экспресс-дизайн», 2005. - 280 с.

3. Братусь Б.С. Аномалии личности / Б.С. Братусь. - М., 1988. - С. 7.

4. Выготский Л.С. Психология / Л.С. Выготский. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. - 1008с.

5. Закон України Про психіатричну допомогу. - № 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012.

6. Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей / В.В. Лебединский. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. - с.

7. Мясоед П.А. Теория и практика в работе школьного психолога / П.А. Мясоед. // Вопросы психологии. - 1993. - № 4. - С. 73-79.

8. Основы корекционной педагогики: уч.-метод. пособие / Авторы-сост. Д.В. Зайцев, Н.В. Зайцева. - Саратов, Саратовский гос. ун-т им. Н.Г. Чернишевского, 1999. - С. 35.

9. Положий Б.С. Социокультуральные и клинические характеристики больных с. пограничными расстройствами / Б.С. Положий, А.Д. Посвянская. // Сибирский вестник психиатрии и наркологии. - 2001. - № 3. - С. 61-65.

10. Український дефектологічний словник / Л.В. Вавіна, А.М. Висоцька, В.В. Засенко та ін.[За ред. В.І. Бондаря]. - К: Милосердя України, 2001. - 211 с.

Размещено на Allbest.ru