Порозуміння в ситуації поліалогу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порозуміння в ситуації поліалогу

Меркулова Ю.В.

У статті піднята проблеми порозуміння в громаді. Якщо в суспільстві назрів і загострюється багатосторонній конфлікт, відбувається його подальша ескалації, для уникнення тяжких наслідків силовгої зіткнення необхідний широкий діалог (поліалог), обговорення ситуації, що склалася, на всіх рівнях, від місцевого до державного і міжнародного. З позицій психології та теорії конфліктів розглянуті чинники, що впливають на успішність міжособистісної комунікації, спрямованої на вироблення загальноприйнятного компромісного рішення спірних питань.

Ключові слова: конфлікт, толерантність, комунікація, медіація, порозуміння, компроміс, консенсус.

В статье поднята проблема понимания в обществе. Если в обществе назрел и обостряется многосторонний конфликт, происходит его дальнейшая эскалация во избежание тяжелых последствий силового столкновения необходим широкий диалог (полиалог), обсуждение сложившейся ситуации на всех уровнях, от местного до государственного и международного. С позиций психологии и теории конфликтов рассмотрены факторы, влияющие на успешность межличностной коммуникации, направленной на выработку общепринятого компромиссного решения спорных вопросов.

Ключевые слова: конфликт, толерантность, коммуникация, медиация, согласие, компромисс, консенсус.

Постановка проблеми. Як зазначали М.М.Бахтін та О.О.Ухтомський [6], монологу насправді не існує: будь яке спілкування є діалогом, який передбачає наявність слухача (чів) або опонентів, власної та іншої думки, яку слід мати на увазі, врахувати чи спростувати (включаючи внутрішній діалог із самим собою). Оскільки людина - істота суспільна, її існування передбачає продуктивне спілкування, домінанту на іншому. На відміну від діалогу, в якому беруть участь два учасники комунікації, які, в ідеалі, висловлюються «по черзі» та уважно слухають один одного (на жаль, не завжди), поліалог - розмова багатьох учасників комунікації - досить складна та, на жаль, непродуктивна форма комунікації, в якій беруть участь багато «спікерів». Вони досить часто говорять одночасно, не слухають один одного, перебивають виступаючих, скаржаться на те, що їх «не чують та не розуміють» - як це можна побачити під час більшості політичних ток-шоу.

В ідеалі результатом групової або між групової комунікації є порозуміння, колективне мислення, ухвалення консенсусом такого рішення, яке влаштовує всіх учасників перемовин й буде виконане практично. Як правило таке рішення є компромісом: ніхто не виграв і ніхто не програв, всі сторони конфлікту заради досягнення згоди поступилися своїми інтересами. Чи буде така угода виконуватися в повному обсязі і впродовж тривалого часу - окреме питання. В реальному житті проблемою стає навіть не досягнення якогось прийнятного результату перемовин, а сама можливість розпочати спілкування, а не обмін звинуваченнями та образами. Важко сподіватися, що зібрані разом представники «майдану» та «антимайдану» будуть довіряти один-одному й матимуть можливість про щось домовитися

для цього потрібні бажання домовлятися, певний час і безпечне місце, уповноважені переговорники та авторитетні посередники.

Звичайно, в такій напруженій ситуації багато що залежить від чіткого визначення предмету обговорення, організації процедури комунікації, регламенту, наявності медіатора особи, яка організує та спрямовує комунікацію та від самих учасників перемовин: толерантного ставлення до опонентів, наявності власної чіткої позиції, культури спілкування.

Невдалих прикладів групової комунікації багато, починаючи із банальних сімейних та «комунальних» скандалів й завершуючи багатосторонніми переговорами на міжнародному рівні, наприклад, щодо врегулювання статусу ПМР, встановлення миру на Близькому Сході чи на території колишньої Югославії, які без особливих успіхів тривають десятиліття (що все ж таки краще, ніж війна).

Переговори, починаючи із Сократа розглядаються як змагання й навіть різновид інтелектуальної війни, в якій є переможець. В такому разі важливо не зрозуміти іншого, а довести свою перевагу чи правоту, як це мало місце в судах періоду становлення Римського права, під час публічних наукових дискусій в університетах у Новий час, коли софістичні виверти давали принаймні відчуття перемоги на «супротивником», який розглядався не як партнер у пошуках істини, а ворог, якого треба знищіти фізично, морально чи інтелектуально.

Метою статті є визначення з позицій психології та конфліктології чинників порозуміння у суспільстві в ситуації соціально-політичного протистояння та можливої ролі у організації комунікації медіаторів з числа спеціально підготовлених юристів.

При виділенні невирішених раніше частин загальної проблеми, слід зазначити її надзвичайну складність і яскраво виражений міждисциплінарний характер. Їх теоретичну основу складають науково-теоретичні принципи і положення сучасної гуманістичної філософія і психологія (М.Бубер, А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс, С.Л.Рубінштейн, В.Франкл), соціально-філософські дослідження проблем масових комунікацій, порозуміння й толерантності, не насильства в стосунках людей (М.Ганді. М.Реріх, Л.Толстой, А.Швейцер); аксіологічний підхід, що визначає спрямованість активності особистості на діалог, розуміння, осмислення, визнання, виробництво духовних цінностей (Є.Бондаревська, Б.Гершунський, В.Сластьонін та ін.); особистісно-діяльнісний підхід, що дозволяє розглядати особистість як суб'єкта діяльності і суб'єкт-суб'єктних відносин (К.О.Абульханова, Г.О.Бал, В.О.Татенко, Т,М.Титаренко); недостатнього рівня розвитку гуманітарної освіти (А.Запєсоцький, В.Зінченко, М.Мамардашвілі, Ю.Сенько, В.Сєріков та ін.).

Ґрунтовне значення для вивчення сучасних проблем міжкультурного спілкування становить теорія комунікативної дії Ю. Габермаса. Значний внесок у висвітлення основ комунікаційних процесів, способів і засобів міжкультурної взаємодії здійснили соціологи Є. Головаха, С. Гурієва Н. Костенко, М. Наумова, А. Ручка, М. Шульга та інші дослідники проблеми спілкування в багатонаціональному просторі сучасної України.

Дослідженню інформаційної безпеки та феномену маніпулювання людьми присвячені праці Л.Брауна, Е.Н.Волкова, Г.В.Грачова, Є.Л.Доценко, П.Екмана, С.Г.Кара-Мурзи, Г.Г.Почепцова, М.Хайдеггера, К.Хюбнера, Р.Чалдіні, Ю.В.Щербатих. Психологічний аспект проблеми розуміння розкривають праці А.А.Брудного, Б.М.Величковського, В.В.Знакова, Дж. Катца, А.Б. Коваленко, Г.С.Костюка, О.О. Леонтьєва, Д. Мак-Коулі, Н.В.Чепелєвої та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження почнемо із слів Г.С. Костюка, якій в праці “Про психологію розуміння” вказує на відмінність розуміння як процесу пізнання та результату цього процесу [3, с. 197]. На його думку, розуміння - це насамперед процес мислення, спрямований на розв'язання особистістю пізнавальних завдань. Характеризуючи процес розуміння, він акцентує увагу на активності та пристрасності суб'єкта, бажання зрозуміти, що не виключає хибного чи не повного розуміння, яке буде здаватися суб'єкту правильним Розумієте? З іншого боку, як пише в своєму щоденнику із властивим йому сарказмом письменник В.Єрофєєв: «Щастя - це коли тебе намагаються зрозуміти, а нещастя - це коли тебе зрозуміли насправді....».

Ієрархія розуміння складна, і чим складніша задача, пред'явлена для розуміння, тим вищі структури психіки задіяні для її розв'язку. Можна схематично виділити: розуміння на рівні сприймань; тісно пов'язане з попереднім рівнем, розуміння на рівні пам'яті; розуміння, що є мисленєвим процесом, який опосередковується розумовими діями і операціями. Процес розв'язання нової задачі безумовно проходить всі ці рівні.

Проблема порозуміння як продукту соціальної взаємодії була актуалізована у другій половині ХХ ст., коли у 1954 р. завдяки книзі антрополога Е. Холла і соціолінгвіста Д Трагера „Культура як комунікація”. Вони уперше використали термін «міжкультурна комунікація», який описує специфіку відносин між людьми, що належать до різних культур. У 1959 р. Е. Холл розкрив деякі причини непорозуміння в ситуаціях міжкультурного спілкування. Згодом це поняття поширилося на такі галузі, як теорія перекладу, вивчення іноземних мов, порівняльна культурологія, контрастна прагматика тощо.

До теперішнього часу дослідження у межах міжкультурної комунікації здебільшого зводяться до поведінки людей, що стикаються із проблемами, пов'язаними з відмінностями мов. Результатами цього стали описи культурної специфіки під час вираження та інтерпретації ситуативних мовних дій суб'єктів комунікації. Значний внесок у розробку питань міжкультурної комунікації зробили А. Берг, Ю. Габермас, Й. Гоффман, К. Дойч, У. Ешбі, Р. Ліп'єр, Дж. Морено, Ф. Шлейєрмахер, К. Ясперс та ін.

Міжкультурна комунікація - поняття багатопланове, яке охоплює дві головні складові - «комунікацію» і «культуру» й набуло поширення, в той час коли вчені почали здійснювати порівняльні дослідження різних культур та їхні складові. При взаємодії різних культур виразно проявляються дві тенденції: акультурація та декультурація. Взаємне засвоєння елементів культури (акультурація) сприяє інтеграційним процесам, взаємному культурному обміну та збагаченню культур. При цьому відбувається посилення національної (етнічної) самосвідомості, намагання зберегти національну (етнічну) специфіку та уникнути асиміляції.

Коли за умов тривалої комунікації з іншою культурою відбувається втрата зв'язку із власною, або вона стає віртуальною (телевізійною), на тлі декультурації виникає відчуття «втрати історичних корінь, самого себе», невпевненості та нестабільності, потреба в захисті від «ворога». Якщо такого немає - то його доводиться вигадати. Люди відчувають страх, починають об'єднуватися, озброюватися, кликати на допомогу. Такі явища призводять до великих проблем - етнокультурних конфліктів, зацикленості на власних стереотипах, відмови від міжкультурної комунікації Ці тенденції можна штучно посилювати, розпалюючи ворожнечу та нетерпимість, або навпаки, послабити, створючи умови для адаптації не титульних етносів.

В результаті міжкультурної комунікації виробляється нова культура, наприклад, громада одеситів (в місті мешкають представники 133 етносів), місцеві говори, пісні, анекдоти, що стають платформою для формування самоідентичності й міжкультурної комунікативної компетентності - як умови порозуміння, ефективної комунікації в сфері побуту та співпраці.

Постійна необхідність у діалозі впливає на формування спільних ціннісних установок і норм поведінки містян, сприяє толерантності у взаєминах та сприйманні іншої, «чужої» культури, підсилює соціальні зв'язки і відносини різних соціальних суб'єктів (окремих особистостей, малих і великих соціальних груп).

Широкий поліалог в суспільному житті передбачає насамперед діалог влади з населенням - при проведенні слухань з питань місцевого життя чи прийняття політичних рішень, що стосується загальнодержавних проблем. Такий діалог зміцнює авторитет влади, і, крім того, є високоефективним і не витратним засобом досягнення суспільної згоди й підтримки таких рішень.

Населення користується інформацією, здобутою не особисто, а через ЗМІ. Оскільки у більшості громадян відсутня звички критично аналізувати інформацію з різних джерел, ними легко маніпулювати, звертаючись не до достовірних фактів, а до оціночних ярликів, риторики, яка часто «грає» на відчуті справедливості або не справедливості. Так, згідно Г.Радбурха, справедливість виступає як феномен «над законного права». Розрізняючи закон і право з раціоналістично-філософських позицій, Е.Радбурх вважає, що закони, які не відповідають ідеалам справедливості, мають бути скасовані. Критерієм справедливого права він вважає верховенство людської гідності та свободи, хоча серед громадян чимало таких, які охоче відмовляються від свободи й навіть гідності заради матеріальних благ.

За В.Майхофером, людина реалізується у взаєминах з іншими, отже показником правової культури є розуміння та повага до прав і свобод інших людей. У певному сенсі розуміння пов'язане з переходом від рівня знань до рівня мудрості, яка особливо потрібна при користуванні так званим «освітнім знанням, походження якого вже неможливо встановити. Людина переконана в чомусь, відмовитись від своїх стереотипів практично не може. Інше розуміння історії чи оцінка фактів визнається помилковим, адже є тільки дві позиції - власна і помилкова.

Особливо гостро проблема розуміння та інтерпретації постає при зіткненні: а) з іншими самобутніми культурами; б) з психологією іншої статі, інших вікових груп; в) з ідеологією альтернативних соціальних рухів. Нам часто буває складно зрозуміти самих себе, близьку подібну собі людину, яка належить до єдиної культури. Де вже тут зрозуміти представників інших культур. комунікація медіатор конфліктологія суспільство

Існують різні ступені розуміння: 1) повне взаємне нерозуміння; 2) ілюзія розуміння при зустрічному нерозумінні; 3) адекватне, але одностороннє розуміння при зустрічному нерозумінні чи уявній розумінні; 4) належне взаємне розуміння; яке можливе лише тоді, коли кожен висловлюється не тільки правдиво, а також прагне, щоб його правильно зрозуміли. Ми відповідаємо не тільки за те, що говоримо, але і за те, щоб нас правильно зрозуміли. Глибоке взаємне розуміння народжується тільки при гармонійній співучасті в комунікації пізнавальних і чуттєво-емоційних процесів.

Новим трендом в інформаційних війнах є перехід від інформаційних операцій до операцій впливу. Приводом для них стає політична боротьба загалом чи її загострення під час виборів; відсутність консенсусу з багатьох питань життя країни, відсутність власної точки зору на події, її залежність від того, на якому каналі дивиться людина новини, з кім спілкується або підтримує контакти в соціальних мережах; активності потужних міжнародних сил, їх сприйняття як дружніх чи ворожих; значущості подій, довкола яких розгортаються інформаційні кампанії. На жаль холодна війна за пострадянському просторі вже переросла на справжню війну на сході Украйни, яка продовжується і в головах людей, і на вулицях міст.

Принципи мирного співіснування передбачає перехід від ієрархічної системи відносин, побудованих на принципах панування і підпорядкування, до системи відносин, що визнають розмаїття світу і які засновані на принципах демократії, плюралізму і толерантності. Наявний конфлікт утрудняє діалог культур через посилення релігійного фундаменталізму і войовничого націоналізму, нездатність міжнародних організацій (ООН, НАТО) захистити мир.

В даний час у взаємодії народів і культур очевидно домінування локальних інтересів над загальними. Іншими словами, переважна частина етнічних груп відстоює місцеві інтереси, які визнаються пріоритетними по відношенню до всіх інших. У цій ситуації крайня терпимість по відношенню до членів своєї групи поєднується з нетерпимістю до всіх інших, тоді як необхідними умовами виживання народів в сучасному світі є інтеграція, визнання суверенності та цінності кожного народу і його культури. Це означає, що взаємодія народів і культур має розвиватися на основі принципу толерантності, що виражається в прагненні досягти взаємного розуміння і узгодженості, не вдаючись до насильства, придушення людської гідності, а шляхом діалогу і співпраці., ухвалення рішень на основі консенсусу, який передбачає розуміння того, що задоволення власних інтересів можливе лише при обліку інтересів всіх зацікавлених сторін.

Толерантність розглядається як визнання рівності, відмова від домінування і насильства, визнання багато вимірності і різноманіття людської культури, норм поведінки, відмова від зведення цього різноманіття до однаковості і переважанню будь-якої однієї точки зору.

У такій інтерпретації толерантність передбачає визнання прав іншої людини, сприйняття цього іншого як рівного собі, що претендує на розуміння і співчуття, готовність прийняти представників інших народів і культур такими, якими вони є, взаємодіяти з ними. Виходячи зі сказаного толерантність можна розглядати як шанобливе ставлення до звичаїв і думок інших людей, що не збігаються з власним. Толерантність допускає право представника будь-якої культури на вільне вираження своїх поглядів і реальну поведінку в практичному житті за умови доброзичливого ставлення до культури, поведінки і думок інших людей.

Толерантний підхід в міжкультурної комунікації означає, що ті чи інші культурні відмінності індивіда чи групи мають право на існування. Розуміння толерантності досягається через її протилежність - нетерпимість, яка ґрунтується на переконанні, що твоя група, твоя система поглядів, твій спосіб життя стоять вище всіх інших, їх неприйняття інших за те, що вони виглядає, думає, надходить інакше. Нетерпимість породжує прагнення до панування і знищенню, до відмови в праві на існування тому, хто дотримується інших норм життя. Практично нетолерантність виражається в широкому діапазоні форм поведінки - від зневажливого ставлення до людей іншої національності та культури, грубощів та образ, до умисного і цілеспрямованого насильства, етнічних чисток, геноциду.

Основними формами прояву не толерантності є: етноцентризм, образи, насмішки, ненависть, вираз зневаги до інших; ксенофобія, расизм, націоналізм, антисемітизм; негативні стереотипи, упередження, що ґрунтуються на ідеалізації своїх та приписуванні негативних рис і звинуваченні у злочинах, фашизмі, інших.

В умовах спільного проживання представників різних етносів і культур, багатомовності, виховання толерантності в дусі миру, терпимості, гуманного міжнаціонального спілкування є провідним напрямком освіти дітей та дорослих.

Основним освітнім принципом у досягненні зазначених цілей може служити принцип діалогу, який дозволяє з'єднувати в мисленні і діяльності людей різні ідей і цінності. Таке значення діалогу обумовлено тим, що: діалог розглядається не тільки як евристичний прийом засвоєння знань, але і як фактор, що визначає суть і сенс переданої інформації; надає практичний сенс взаємодії культур, основою розвитку і взаємодії культур.

Принципово важливими для визначення поняття «діалог» є того, що ми обговорюємо (предмет діалогу); як ми ведемо обговорення (які навички, уміння і якості сприяють досягненню успіху в діалозі); з якою метою або навіщо ми ведемо діалог? (яка кінцева мета діалогу - примирення, взаєморозуміння, згода, прощення, або щось інше, наприклад, конкретна угода). Нарешті, саме цікаве, хто може вести діалог?

В процесі викладання курсу конфліктологія нами опитані студенти - майбутні юристи та правоохоронці. Ми намагалися з'ясувати їх думку щодо того, чи можливе порозуміння в ситуації конфлікту між проросійськими та проукраїнськими громадянами, майданом та анти майданом, чи може бути дискурс в режимі поліалогу продуктивним, чи можуть юристи виступити в якості медіаторів комунікації й сприяти досягненню суспільної згоди принаймні на рівні громади міста, зокрема в Одесі - після трагічних подій другого травня 2014 року.

Висновки

Порозуміння можливе, якщо буде створено майданчик для дискусії, на нього вийдуть авторитетні люди, які спроможні чітко та аргументовано висловити свою позицію, вислухати запитання, зауваження та заперечення. Їх зусилля мають бути спрямовані на створення певної базової реальності, яка не викликає жодних сумнівів. Коли картина світу змінюється, досить часто виникає бажання замінити реальність звичними стереотипами, які при частому повторенні начебто набувають статусу істини («в Києві фашисти, хунта»), але не витримують перевірки на істинність при застосуванні критичного мислення. Не варто відкидати й того, що існують сили, які зацікавлені в розбраті, саме вони закликають не до діалогу, а до застосування сили в не правовому полі.

Право говорити часто привласнюють собі люди, які навмисно брешуть заради досягнення своїх цілей. Оскільки в наш час ситуація динамічно змінюється, не можливо її зафіксувати та визначитися щодо предмету та цілей суспільного поліалогу. Правові механізми вирішення спірних питань на підставі незалежного слідства та судового розгляду не викликають довіри. Пропонова амністія розглядається не як ознака гуманізму держави, а як неспроможність встановити та покарати злочинців. Після встановлення миру та правоплрядку можуть бути розглянути питання помилування тих, хто визнає свою провину й готов відшкодувати завдану шкоду.

Примирення можливе за наявності політичної волі, залучення до поліалогу моральних авторитетів, лідерів суспільнох думки (вчених, священиків, письменників), отримання ними трибуни на рігеональному та державному рівні. Навчання основам медіації в конфліктних ситуаціях має стати обов'язковим предметом для юристів, інших фахівців соціальної сфери.

Список літератури

1. Брудный А.А. Психологическая герменевтика / А.А. Брудный. - М.: Лабиринт, 2005. - 336 с.

2. Знаков В.В. Психология понимания: Проблемы и перспективы / В.В. Знаков. - М.: Изд-во “Институт психологии РАН”, 2005. - 448 с.

3. Костюк Г. С. Про психологію розуміння / Г. С. Костюк // Наукові записки НДІ психології. - К.: 1950. - Т. 2. - С. 7-57.

4. Почепцов Г.Г. Психологические войны. - М.: Рефл-бук, 2000. - 529 с

5. Роллз Дж. Теория справедливости. - Новосибирск: НГУ, 1995. - 535 с.

6. Флоренская Т.А. Психологические проблемы диалога в свете идей М.М. Бахтина и А.А. Ухтомского // Общение и развитие психики // Под ред. А.А. Бодалева, Г.А. Ковалева. - М.: Изд. АПН СССР, 1986, С. 21-31.

7. Хабермас Юрген. Моральное сознание и коммуникативное действие / Д.В. Скляднев (пер. с нем. под ред.). - СПб.: Наука, 2000. - 380 с.

Размещено на Allbest.ru