Особливості роботи психологів-волонтерів з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості роботи психологів-волонтерів з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки

Матвеева О.А.

В статті висвітлено передумови роботи практичних психологів з дітьми та підлітками, які належать до категорії дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Автор звертає увагу на специфіку роботи практичного психолога в спеціалізованих інтернатних закладах, необхідність налагодження тісної взаємодії з вихованцями, сприяння особистому розвитку дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки. Стаття має на меті не тільки заохочення практичних психологів до роботи з дітьми вказаної категорії, але й врахування психологічних особливостей дітей, що виховуються в інтернатних установах.

Ключові слова: девіантна поведінка, емоційний взаємозв 'язок, психокорекційна робота, психологічні комплекси.

В статье представлен анализ предпосылок работы практических психологов с детьми и подростками, которые относятся к категории детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки. Автор обращает внимание на специфику работы психолога в специализированных интернатных учреждениях, необходимость налаживания тесного взаимодействия с воспитанниками, содействие личностному развитию ребенка-сироты и ребенка, лишенного родительской опеки. Целью статьи является не только поощрение практических психологов к работе с детьми данной категории, но и учет психологических особенностей детей, воспитывающихся в интернатных учреждениях.

Ключевые слова: девиантное поведение, эмоциональная взаимосвязь, психокорекционная робота, психологические комплексы.

Волонтерська робота практичних психологів в загальноосвітніх школах- інтернатах, де навчаються та проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, є затребуваною українським суспільством та вкрай необхідною для вирішення.

Сучасна система освіти в Україні, на жаль, не робить жодних відмінностей між загальноосвітніми школами І-Ш ступенів, в яких навчаються діти, що виховуються у сім'ях, та інтернатними закладами, де яких перебувають діти, що пережили не одну психологічну травму у вигляді асоціальної поведінки або ще, гірше смерті, біологічних батьків. Відсутність достатньої кількості психологів (на глибоке переконання автора, в інтернатних закладах повинно працювати хоча б 4-5 професійних-психологів) не дає можливості повноцінного вирішення тих соціально-психологічних проблем, які тяжіють над вихованцями.

Питання роботи психологів з дітьми та підлітками, в тому числі з тими, що виховуються в інтернатних закладах, досліджували такі науковці як І. Дубровіна, О. Поляновська [8, с. 158-162], Ю. Бондаренко [1], Є. Сидоренко [9], Д. Майерс. Предметами їх аналізу стали особливості роботи психологів, виховання дітей в інтернатних установах. Метою даної статті є заохочення практичних психологів до роботи із дітьми та підлітками, які відносяться до категорії дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також врахування психологічних особливостей дітей вказаної категорії.

Досягнення мети є можливим за умови постановки та послідовного розкриття наступних завдань:

проаналізувати передумови роботи практичних психологів з дітьми та підлітками, які належать до категорії дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки;

дослідити специфіку роботи практичного психолога в спеціалізованих інтернатних закладах;

висвітлити процес налагодження тісної взаємодії з вихованцями, сприяння особистому розвитку дитини-сироти, дитини позбавленої батьківської опіки.

Зміст терміну «інтернатні заклади» визначається спільним Наказом Міністерства освіти і науки та Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 10.09.2012 року № 995/557 «Про затвердження

Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» [6], а саме: «навчально-виховні або виховні заклади, що забезпечують дітям- сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки, готують дітей до самостійного життя». Наказом передбачені такі типи інтернатних закладів:

дитячий будинок - навчальний заклад інтернатного типу, що забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, а також тих, які перебувають у родинних стосунках;

загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

спеціалізована школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

спеціальна загальноосвітня школа-

інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції

фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа-

інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує виховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування, які потребують тривалого лікування.

Інтернатні заклади створюються для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Там вони перебувають на повному державному утриманні від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності - до повноліття, за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування

Основними завданнями інтернатних закладів є:

забезпечення, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчання та виховання;

всебічний розвиток фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців;

соціальний захист, медико-психолого- педагогічна реабілітація та соціальна адаптація вихованців;

реалізація прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, різнобічного розвитку, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки їх до самостійного життя та праці.

Вихованцями інтернатного закладу, відповідно до Наказу [6], можуть бути наступні категорії дітей:

діти-сироти;

діти, відібрані у батьків за рішенням суду;

діти, батьки яких позбавлені батьківських прав чи (або) засуджені, перебувають під арештом у період слідства, визнані недієздатними, перебувають на тривалому лікуванні, а також батьків, місце перебування яких невідомо чи які з інших причин не беруть участі в утриманні та вихованні своїх дітей;

підкинуті та безпритульні діти, які перебували в притулках для неповнолітніх, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей.

Виховання в інтернатних закладах має свої особливості. Так, І. С. Остапчук у статті «Організація навчально-виховної роботи в інтернатних закладах» [7] виділяє наступні недоліки життя дитини у інтернатному закладі:

некоректна організація спілкування всередині колективу, авторитарний стиль виховання;

високий ступінь регламентованості життя вихованців, відсутність можливості вільно розподіляти і використовувати часовий простір і дії;

ізольованість дітей в межах одного простору, обмеженість контактів із представниками суспільства, що фактично унеможливлює соціалізацію вихованців;

відсутність диференційованого підходу до дітей, обмеженість врахування їх психологічних, фізичних особливостей;

неврахування психологічного стану вихователів шкіл-інтернатів, притулків, дитячих будинків, що виявляється в неадекватних, жорстоких дій по відношенню до дітей.

До основних недоліків Н. В. Гузь в статті «Організація змістовного дозвілля - важлива умова формування самостійності вихованців шкіл інтернатів» додає формалізм. У ході дослідження виявлено декілька основних проявів формалізму у вихованні дітей, що негативно впливають на цей процес, гальмують його, створюють передумови для формування духовно вбогої особистості. «Сутність формалізму у вихованні - це неповага насамперед до людини і, відповідно, неадекватність виховних впливів. До типових проявів формалізму у вихованні педагоги відносять такі: «дроблення» виховного процесу, «гонитва» за кількістю виховних впливів, однобічність практики того чи іншого впливу, показний характер виховної роботи, відсутність урахування індивідуальних особливостей учнів у вільний час, неможливість здійснення дітьми вільного самостійного вибору» [3].

Ще одним суттєвим недоліком є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, котре було б адекватним для дітей, що виховуються в закладі. Це стає серйозною перешкодою на шляху їх взаємодії з іншими та з оточуючим світом загалом. І. В. Дубровіна, зокрема, зазначає: «:... дорослий відіграє цілковито виключну роль у розвитку особистості дитини. У дитячому закладі інтернатного типу дефіцит спілкування дитини з дорослим призводить до гіпертрофії, надцінності цієї потреби, до практично повної залежності емоційного благополуччя дитини від ставлення до неї дорослого» [4].

За Розенцвейгом, становленню адекватних форм поведінки дитини стосовно дорослих сприяє нормальне протікання процесу ідентифікації з батьками, котре у дітей, що виховуються не в сім'ї, виявляється порушеним. В умовах інтернатного закладу неможливо відтворити механізм ідентифікації, що повністю повторює сімейну. До того ж питання щодо доцільності заміни ідентифікації з батьками ідентифікацією з працівниками закладу достатньо складне і не має однозначного розв'язання.

Проаналізуємо, яким чином проявляються недоліки виховання у поведінці дітей. Перш за все, це девіантна поведінка, сформована тими соціальними моделями, з якими дитина зустрічалася у доінтернатному житті (п'янство, наркозалежність, відсутність елементарних норм поведінки та моралі). По друге, це занижена самооцінка, яка ще більше підживлюється в інтернаті за рахунок наперед прописаного алгоритму розвитку підлітка: школа-інтернат - професійне училище - робота, яку сам знайдеш, тощо. І останнє - це абсолютне невміння вирішувати власні побутові та соціальні проблеми (самообслуговування, приготування їжі, формування власного бюджету, міжстаттеві стосунки, працевлаштування тощо).

Все вище перелічене призводить до формування інфантильної особи - споживача, який не вміє і не прагне самостійно вирішувати власні проблеми. Він лише знає, що держава та всі оточуючі йому повинні надати необхідні блага: освіту, житло, роботу, сім'ю тощо.

Які шляхи виходу з ситуацій, описаних вище? Основний із них, на нашу думку, це залучення якомога більшої кількості волонтерів (психологів, соціальних працівників, громадськості тощо) з метою формування так званої «соціальної мережі» навколо дітей, особливо навколо випускників інтернатних закладів. Кожний із залучених волонтерів зможе надати таку допомогу, яка буде ефективною залежно від напряму діяльності того чи іншого спеціаліста. Розглянемо особливості роботи волонтерів- психологів.

Основною метою діяльності волонтерів в інтернатних закладах, в яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківської опіки, є системна підготовка дитини до дорослого самостійного життя із використанням стійких соціальних моделей- цілей: «успішний і впевнений у собі учень», «активний громадянин із власною думкою та відповідними соціально-побутовими навичками». Відповідно, волонтер-психолог повинен поставити перед собою наступні цілі. психолог інтернат волонтер сирота

1. Налагодити позитивний емоційний взаємозв'язок із вихованцями інтернату. Для досягнення цієї цілі психологу потрібно провести першу зустріч на тему, яку ініціюють вихованці інтернату, або, принаймні, обговорення, яке буде цікавим для дітей. Слід зауважити, що увага у вихованців інтернатів нестійка (наслідки попереднього життєвого досвіду), тому завжди існує загроза того, що з певної групи осіб, з якими розпочинає працювати психолог на перших заняттях, залишиться лише декілька учнів. Основні правила перших зустрічей: не заставляти, не наполягати, а мотивувати та дослухатися до думки вихованців, навіть, якщо вона є хибною.

2. Наступною метою є формування стійких взаємовідносин із вихованцями, базуючись на їх попередньому життєвому досвіді, а також знаходження стійкої мотивації для їх саморозвитку. Доцільно запровадити групову роботу з чітким переліком тем: «Вчимося презентувати себе», «Пізнаємо себе», «Я - особистість», «Ставимо мету та досягаємо її», «Власна мотивація», «Вибираємо майбутню професію», «Розвиваємо навички самоконтролю», «Вчимося спілкуватися», «Права та обов'язки», «Ти і державні органи», «Спілкування з роботодавцем», «Здоровий спосіб життя», «Планування сім'ї», «Сімейний бюджет. Основи фінансової грамотності» та інші.

Під час виконання завдань та обговорення тем потрібно не забувати підтримувати вихованців, якщо їх аргументація правильна, визначати цілі та шляхи їх досягнення. І. В. Дубровіна стверджує, що «..вміння психолога «працювати» в реальній життєвій ситуації, використовувати будь-яку подію в житті вихованців для просування їх у психічному розвитку, зміни їхніх стереотипних установок є одним з найбільш ефективних способів роботи.» [4] з дітьми в інтернатних закладах. Крім того, дослідниця вважає корисним навчати дитину не лише правильно поводитись у різних ситуаціях, але й вміти наче б то вийти за межі актуальної життєвої ситуації. Для цього можна проводити з дітьми різноманітні ігри, в яких вони повинні уявляти собі, що буде робити їхній одноліток (з якими, зазвичай, ідентифікується дитина), чим може закінчитися той чи інший його вчинок.

Проте І. Дубровіна зазначає важливу деталь щодо сприйняття дітьми групових занять: ставлення до групових занять у вихованців інтернатних закладів може виявитися негативним, адже вони майже постійно відчувають перевантаження спілкуванням. Для боротьби з цим автор пропонує такі психологічні методи, як аутогенні тренування та розвиток навичок саморегуляції.

Під час запровадження навчально- тренінгового курсу бажано запрошувати на зустріч з вихованцями авторитетних громадян, молодих людей або лідерів громадської думки, які досягли успіху у житті. Це допоможе вихованцям інтернату побачити певні соціальні моделі та сформувати власні ціннісні орієнтири.

Не потрібно забувати і про культурний розвиток вихованців: театр, кіно, художні виставки, музеї, культпоходи тощо. Але такі заходи повинні підтримуватися дітьми, психолог-волонтер лише їх пропонує.

Результатами групової діяльності є практична перевірка засвоєних знань та навичок. Можна запропонувати їм провести той чи інший захід, організувати власне дозвілля, підготувати власну презентацію або сходити в похід. Потрібно створювати умови, щоб вихованці захотіли щось самостійно зробити. На думку Ю. Бондаренко [1], таким чином формується феномен «життєвої компетентності», яка належить до ключових компетентностей та виявляється через спроможність вирішувати життєві проблеми різноманітного характеру в контексті конкретної ситуації життєдіяльності людини, оволодівати життєвими й соціальними ролями.

Паралельно з груповою роботою слід обов'язково проводити індивідуальну роботу з кожним учасником, основною метою якої є опрацьовування психологічних комплексів (психообразів, комплексів, стереотипів, «зажимів» тощо).

Також не менш важливим є соціальний супровід вихованців інтернату (допомога в підготовці до вступу у ВНЗ, пошук роботи, особистісний розвиток, тощо), який не повинен ставати вирішенням проблем вихованця, а лише стимуляцією вирішувати їх самостійно.

На жаль, інтернатна система виховання породжує громадянина-споживача, а тому весь комплекс заходів слід спрямовувати на подолання цього стереотипного образу. О. Поляновська [8] пропонує: привчати дітей до посильної побутової праці (поливати квіти у класній кімнаті, слідкувати за чистотою в ній); на уроках трудового навчання виготовляти вироби, які діти зможуть використати (іграшки, годівнички для птахів); на уроках математики пропонувати задачі, де в змісті простежується цінність людської праці; на уроках читання пропонувати тексти про життя різних людей, з описом того, як складалась їх доля, як вони йшли до досягнення успіху та інші.

Якою може бути мотивація психолога- волонтера? На нашу думку, це:

унікальний досвід психологічного впливу,

удосконалення професійних умінь та навичок,

- досягнення позитивного суспільного результату - виховання активного молодого громадянина.

Таким чином, основною метою діяльності волонтерів в інтернатних закладах, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, є системна підготовка дитини до дорослого самостійного життя; основним завданням - налагодження позитивного емоційного взаємозв'язку з вихованцями та формування з ними стійких взаємовідносин.

Список літератури

1. Бондаренко Ю. Життєва компетентність вихованців закладів інтернатного типу / Бондаренко Ю. // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школі: збірн. наук. праць. - 2009. - № 2. - 438 с.

2. Горностай П. П. Личность и роль: ролевой подход в социальной психологии личности / Горностай П. П. . - К.: Интерпресс ЛТД, 2007. - 312 с.

3. Гузь Н. В. Організація змістовного дозвілля - важлива умова формування самостійності вихованців шкіл інтернатів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://yahs.ru/fnovm

4. Дубровіна І. В. Індивідуально-типологічний підхід самоосвітньої діяльності як умова професійного вдосконалення педагогів-музикантів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://edu- post-diploma.kharkov.ua/FTP/conf-hano/ctatti_27.11.14.pdf

5. Майерс Д. Социальная психология / Майерс Д. - Спб.: Питер, 2003. - 752 с.

6. Наказ Міністерства освіти і науки , молоді та спорту та Міністерства соціальної політики України від 10.09.2012 № 995/557 «Про затвердження Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [Електронний ресурс].

7. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1629-12

8. Остапчук І. С. Організація навчально-виховної роботи в інтернатних закладах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://yahs.ru/fnovk

9. Поляновська О. Р. Позакласна виховна робота як один із шляхів профілактики правопорушень дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування / О. Р. Поляновська // Педагогічний дискурс .

10. 2008. - Вип. 3. - С. 158-162. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/peddysk_2008_3_36.pdf

11. Сидоренко Е. В. Личностное влияние и противостояние чужому влиянию / Сидоренко Е. В. // Социальная психология в трудах отечественных психологов. - Спб.: Питер, 2000. - С. 148-170

Размещено на Allbest.ru