Особливості формування комунікативної культури майбутніх психологів у процесі первинної професіоналізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Барчій М.С.,

Фозекош А.В.

Анотація

УДК 378.014

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У ПРОЦЕСІ ПЕРВИННОЇ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ

Annotation

FEATURES OF FORMING THE FUTURE PSYCHOLOGISTS COMMUNICATIVE CULTURE IN THE PRIMARY PROFESSIONALISATION PROCESS

Barchij M., senior lecturer of the psychology department,

Fozekosh A., master degree of psychology.

The article deals with the issue of the future professional psychologists' communicative culture in the process of primary professionalization. The results of theoretical and empirical research of future psychologists' development features of communicative culture in the process of professional training had been generalized.

It was established that the level of communicative culture develops in students studying at universities under favorable social, psychological and pedagogical conditions. The psychological and pedagogical conditions of development and communicative culture formation of future psychologists in the process of primary professionalization had been studied. A comprehensive model of forming communicative culture of professionals had been presented. Methodical guidelines for the development of practical psychologists' communicative culture had been formed.

Key words: communicative culture, professionalization, professional training, social and psychological training.

Вступ

Актуальність. Вирішення проблеми формування комунікативної культури майбутніх фахівців передбачає врахування того факту, що цей процес органічно включається у професійну підготовку психологів протягом навчання у вищій школі. Такий підхід дозволяє встановити наявні переваги і недоліки професійно-комунікативної підготовки, сильні і слабкі сторони власного індивідуального стилю комунікативної взаємодії студентів, визначити та обґрунтувати шляхи їх оптимізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою дослідження формування професійно-комунікативної компетентності особистості психолога-практика і його підготовки в умовах вищих навчальних закладів займалися О.І. Бондарчук, В.Г. Панок, Н.І. Пов'якель, Н. В. Чепелєва [1; 5; 7]. У працях цих вчених висвітлюються питання актуальності особистісного зростання психолога в процесі професійної підготовки, наводяться конкретні системи їх підготовки у вузі до різних аспектів професійної діяльності, зокрема, професійного спілкування. В останні роки з'явилися дослідження, у яких проблема спілкування визначається у контексті формування особистості психолога і його підготовки в умовах вищих навчальних закладів. У працях вітчизняних та зарубіжних авторів по-різному розуміють роль і місце спілкування, культури спілкування та мовленнєвого спілкування у професійній діяльності фахівця у сфері психології Останні наукові та експериментальні дослідження, зокрема, Ю.В. Ємельянова, О.В. Кравченко, Л.А. Пономаренко, активізували обговорення різноманітних аспектів розвитку та формування комунікативної культури майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах, зокрема, студентів-психологів [2; 3; 6]. Результати цих досліджень на сьогоднішній день виступають основою для оптимізації особистісно-професійного розвитку майбутнього практичного психолога в процесі навчання у ВНЗ. Проте все ж залишається відкритим питання використання ефективних технологій формування комунікативної культури у студентів-психологів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив виокремити протиріччя процесу розвитку та формування комунікативної культури у студентів. У сучасному вищому навчальному закладі, де навчання студентів регламентовано навчальними планами й програмами, комунікативна культура формуються в більшості випадків стихійно й не заплановано. У традиційному підході до формування цей процес залежить від індивідуальних особливостей студента, сформованості загальної культури й навичок комунікації, від особливостей темпераменту, характеру, уміння встановлювати підтримувати взаємозв'язок, взаєморозуміння, вступати в міжособистісний контакт, емпатійно ставитися до співбесідника, уміння рефлексувати свою поведінку. Формування комунікативної культури в умовах вищого навчального закладу повинно відбуватись інтегровано: під час вивчення дисциплін циклу професійної підготовки та цілеспрямованого застосуванняінноваційних психологічних технологій. Вказані обставини визначили головну мету нашого дослідження, яка полягає у вивченні психолого-педагогічних умов розвитку та формування комунікативної культури майбутніх психологів в процесі первинної професіоналізації.

З метою формування у студентів комунікативної культури викладачі дисциплін циклу професійної підготовки в своїй діяльності можуть застосовувати різноманітні методи навчання, найбільш ефективними з яких є активні методи. Реалізація технології формування комунікативної культури повинна відбуватися шляхом включення кожного студента до ситуації сумісної продуктивної діяльності за допомогою методів активного навчання, серед яких домінуюче місце займають: рішення комунікативних задач, ситуацій, а також участь у дискусіях, рольових і ділових іграх. Технологія формування комунікативної культури базується на організації особистісно- орієнтованого підходу у навчанні, який дозволяє кожному студентові знайти у ситуації сумісної продуктивної діяльності особисту і професійну сутність, створити власну модель комунікативної діяльності [4].

Зокрема, аналіз змістового та методичного арсеналу навчальних програм, дає змогу констатувати використання в професійному навчанні психологів елементів дискурсивної педагогіки та імітаційних технологій навчання. Навчальний процес, побудований на основі дискурсу (організація навчальних дискусій та евристичних бесід) приховує в собі низку цінних педагогічних можливостей. По- перше, він робить викладання лекційного курсу більш обґрунтованим; навчає студентів мислити науково, діалектично; висловлювати та відстоювати власну думку, вдосконалювати культуру мовлення. По-друге, він завжди є емоційно насиченим, а тому підвищує інтерес та мотивацію до навчання, формує професійну спрямованість студентів.

Основним принципом підготовки занять із застосуванням імітаційних методів навчання є реалістичність, автономність та трансформативність. Такі заняття для студентів виступають своєрідною "репетицією" їхньої майбутньої професійної діяльності. До них можна віднести проблемно-рольові ігри, які відображають систему взаємодії "психолог- клієнт" та виступають ефективним методичним інструментом, за допомогою якого відбувається розвиток уміння будувати консультативний діалог, уміння формулювати професійні висловлювання. Змодельована професійна діяльність психолога у рольовій грі дозволяє студентам спроектувати справжнє професійне спілкування та відрефлексувати цілу низку своїх професійних здібностей та актуальних труднощів.

За результатами та висновками попередньо проведеного емпіричного дослідження нами було визначено особливості динаміки розвитку комунікативної культури у студентів-психологів у процесі фахової підготовки і встановлено, що рівень сформованості структурних компонентів комунікативної культури у своїй динаміці відзначається деякою нерівномірністю та наявною різницею у зміні показників відповідно до курсів навчання. Це показники, які описують індивідуальні комунікативно- характерологічні риси студентів-психологів, які, в свою чергу, є складовими індивідуально-особистісного компоненту комунікативної культури, зокрема: комунікативні здібності, відкритість до спілкування, відношення до людей, толерантність, чуйність, спостережливість. Вони в процесі навчання мають тенденцію до зміни та оцінюються студентами вище відповідно до курсу навчання. Це свідчить про формування професійного "Я" студентів, загальної професіоналізації особистіших рис.

Виходячи з результатів дослідження, можна зробити висновок, що рівень комунікативної культури може розвиватися протягом навчання у ВНЗ при сприятливих соціальних та психолого-педагогічних умовах, наявності мотивації, а також при необхідності розвитку цих умінь відповідно до обраної професії (у даному випадку психолога). Ми можемо спостерігати ріст досліджуваних показників відповідно до курсу навчання, що свідчить про високу професійну спрямованість студентів та сприятливі психолого-педагогічні умови навчання, які сприяють:

- вдосконаленню, "професіоналізації" психічних процесів, станів, досвіду;

- актуалізації й усвідомленню студентами власного комунікативного потенціалу;

- формуванню професійного способу бачення проблемної ситуації й адекватного її вирішення;

- усвідомленню і прийняттю своєї соціально-професійної ролі та формуванню загальної комунікативної соціальної компетентності;

- зміцненню професійної самостійності і готовності до майбутньої практичної роботи.

Дослідження основних складових мотиваційно-вольової сфери дало нам змогу простежити відмінності в динаміці їх формування на різних курсах навчання та відзначити, що на старших курсах виявляються вищими прояви індивідуалізму в комунікативній спрямованості та проявляється тенденція небажання зближуватися з людьми на емоційній основі. Дослідження соціально-комунікативних рис особистості майбутнього психолога дозволило нам припустити, що процес усвідомлення та прийняття своєї соціально-професійної ролі та засвоєння індивідом систем спілкування, збагачення професійного досвіду веде за собою розвиток комунікативних схильностей, формування загальної комунікативної соціальної компетентності, що яскравіше проявляється на старших курсах. Проте проведений аналіз статистичних відмінностей загалом відмічає тенденцію до зниження показників рівня емпатії та показників рівня сенситивності, чуттєвості.

Проаналізовані результати кореляційного та факторного аналізу показали, що на загальний рівень комунікативної культури суттєво впливають емоційно-вольові характеристики особистості та рівень її соціальної комунікативної компетентності. Її розвиток відбувається внаслідок вікової соціалізації особистості, цілеспрямованого свідомого тренування відповідних соціально-психологічних властивостей та накопичення власного досвіду міжлюдських стосунків і ефективної взаємодії у суспільному оточенні.

Отже, в процесі навчання у ВНЗ програма цільової підготовки з розвитку комунікативної культури майбутніх психологів має забезпечувати повноцінне суб'єктне включення до навчально-професійної діяльності за трьома основними напрямами: теоретична підготовка, практика оволодіння спеціальними технологіями професійної діяльності, особистісний розвиток, саморозвиток, самопізнання та самовдосконалення.

Особливості розвитку комунікативної культури студентів-психологів, зокрема, стихійність процесу становлення, вплив на нього об'єктивних та суб'єктивних чинників, нерівномірність динаміки формування репрезентують потребу у створенні більш цілеспрямованих методів формування комунікативної культури. Тактичним засобом професійно-комунікативної підготовки майбутнього психолога постають практично зорієнтовані технології навчання, що дають можливість сформувати основне коло умінь, які реалізують суб'єкти професійної психологічної практики.

Розглядаючи процес розвитку та формування комунікативної культури психологів, головну увагу слід приділяти відпрацюванню практичних навичок і вмінь. Тут принципове значення відіграють два основні положення. По-перше, сучасний підхід до проблеми розвитку та вдосконалення комунікативної культури студентів-психологів полягає в тому, що даний процес в значній мірі залежить від суб'єктивних чинників та розглядається як саморозвиток і самовдосконалення на основі власного досвіду, самоаналізу та рефлективності. По-друге, багатоаспектність та неоднозначність визначення поняття комунікативної культури, передбачають дотримання системно-структурного підходу до даної категорії, враховуючи незмінні критерії та елементи структури, а також складові, які мають поведінковий прояв. Операційні функції виконують комунікативна поведінка суб'єктів спілкування, в якій відображається дотримання етико- моральних принципів в міжособистісних взаємодіях та комунікативна компетентність як функціональний засіб комунікативної культури.

З огляду на це найбільш ефективним засобом формування комунікативної культури та її окремих елементів є соціально- психологічний тренінг. Соціально-психологічний тренінг спрямований на розвиток особистості, формування комунікативних умінь та навичок, засвоєння прийомів ефективної міжособистісної взаємодії. Саме соціально-психологічний тренінг є найперспективнішим методом комунікативної підготовки психологів, і основною метою проведеного формувального експерименту виступає розробка та апробація програми соціально- психологічного тренінгу з метоюцілеспрямованого розвитку конкретних структурних компонентів комунікативної культури.

Згідно результатів емпіричного дослідження було проведено тренінгові заняття із студентами старших курсів, в яких було визначено спадання динаміки розвитку емоційного компоненту комунікативної культури. Тренінгові заняття були спрямовані на розвиток емпатійних здібностей, підвищення рівня сенситивності, особистісної рефлективності, що сприяє встановленню довірливого спілкування та досягнення високого ступеню взаєморозуміння. Розвиток емоційно-почуттєвої сфери майбутніх психологів передбачає інтегративне підвищення рівня комунікативної культури, адже емоційно-вольовий (емоційна саморегуляція, рівень самоконтролю, емоційна стійкість) та соціально-психологічний (емпатія, емоційна чуйність, рефлективність) компоненти є невід'ємними складовими структури комунікативної культури, забезпечують її цілісність та повноту функціонування. У тренінгу взяли участь 12 студентів, які склали експериментальну групу. Контрольна група включала 12 осіб.

Контрольними методиками дослідження були "Діагностика комунікативної соціальної компетентності" (М.П. Фетискін, В.В. Козлов, Г.М. Мануйлов) та "Діагностика рівня полікомунікативної емпатії" (І.М. Юсупов). Після реалізації програми соціально-психологічного тренінгу комунікативної культури, було здійснено аналіз динаміки змін досліджуваних показників за допомогою непараметричного критерію для порівняння двох залежних вибірок, а саме Т-критерій Вілкоксона (Таблиця 1).

Таблиця 1. Значення критерію Т-Вілкоксона для експериментальної групи (порівняння показників до - після тренінгу)

Таким чином, зміни показників за шкалами "Емоційна зрілість" та "Самоконтроль", зафіксовані при експериментальному зрізі показників після проведення тренінгу, дозволяють відмітити вищий показник емоційної зрілості на ~14 %, а самоконтролю на ~10 %. Це дозволяє нам зробити висновок, що студенти експериментальної групи, взявши участь у тренінгу, стали більш емоційно зрілими в комунікативних взаємодіях, що виражається у здатності розуміти, усвідомлювати та вербалізувати власні емоції та емоції інших людей; здатності адекватно проявляти і виражати емоції та почуття в різних соціальних ситуаціях, враховуючи суспільні норми вираження емоцій, реальність самої ситуації, і власний емоційний стан; здатність приймати власні емоції і нести за них відповідальність. Тут знаходиться точка дотику із рівнем самоконтролю особистості, позаяк емоційна зрілість, за П. Фрессом, це сукупність характеристик емоційного реагування, які полягають у розвитку самоконтролю, здатності передбачати наслідки своєї комунікативної поведінки, керувати власним емоційним станом відповідно до встановлених суспільно- культурних норм. Саме тому, продуктивний рівень розвитку емоційно-вольового компоненту знаходитиме своє вираження в комунікативній культурі суб'єкта спілкування.

Також, згідно аналізу, показник сенситивності у досліджуваних після участі в тренінгу вищий на ~12 %, на основі чого ми можемо стверджувати, що в процесі міжособистісного спілкування у студентів експериментальної групи підвищився рівень орієнтації на відображення і розуміння партнера по спілкуванню та краще усвідомлення індивідуальних особливостей протікання соціально-перцептивних процесів, що допомагає актуалізувати краще пізнання самого себе, співрозмовника та ситуації спілкування в цілому. Досягнення оптимального рівня сенситивності виступало одним із основних завдань формувального експерименту, адже, за результатами емпіричного дослідження, тенденція до підвищення рівня раціональності в судженнях на старших курсах, призводить до зниження загального рівня сенситивності.

Досягнення балансу між рівнем сенситивності та схильністю до раціоналізації, позитивно відображається на вміннях на основі досвіду, логічного аналізу та індивідуальної чутливості розпізнавати ситуації спілкування та досягати на основі цього конструктивної взаємодії та взаєморозуміння. комунікативна культура психолог професійна

В процесі аналізу результатів порівняння досліджуваних показників до і після тренінгу, зафіксовано також позитивну зміну рівня емпатії - після тренінгу студенти демонструють на ~4 % вищі показники, ніж до тренінгу. Такі результати є досить непоганими позитивними зрушеннями, опираючись на стислі терміни проведення тренінгової роботи. Адже досягнення продуктивного рівня емпатії для психолога- практика являється професійною необхідністю, позаяк специфіка діяльності вимагає від спеціаліста глибокого психологічного розуміння життєвої ситуації клієнта, здатності до емоційного відгуку та чуйності. В комунікативній взаємодії емпатія проявляється у вигляді співпереживання та співчуття та є одним із механізмів досягнення конгруентного спілкування.

Отримані результати дослідження засвідчують позитивні зміни в експериментальній групі рівня емоційної компетентності, підвищення показників сенситивності та емпатійних здібностей учасників, що підтверджує ефективність запропонованої програми. Варто зазначити, що у контрольній групі статистично значимих відмінностей не було зафіксовано.

Таким чином, нам вдалося досягти мети тренінгу, що засвідчило підвищення ряду показників. Адже високий рівень емоційної зрілості та самоконтролю допомагає проявляти всю неповторність індивідуального емоційного образу особистості в процесі спілкування, при цьому вирізняючись доречністю, адекватністю й відповідністю суспільно-культурним нормам. Вони виступають важливими регуляторами міжособистісних комунікативних взаємодій та лежать в основі емоційно-вольового компоненту комунікативної культури. А оптимальний рівень сенситивності та емпатії втілюється в ефективних соціально-перцептивних навичках, які сприяють досягненню взаєморозуміння та конгруентного спілкування, та виявляють високий рівень соціальної комунікативної компетентності особистості.

Таким чином, формування комунікативної культури в умовах вищого навчального закладу повинно відбуватись інтегровано: під час вивчення дисциплін циклу професійної підготовки та цілеспрямованого застосування інноваційних психологічних технологій. Що стосується розвитку комунікативної культури протягом навчання у вищій школі, відзначено позитивний вплив процесу професіоналізації на формування її основних структур за умови використання дискурсивних та імітаційних методів під час організації навчально- професійної діяльності, заснованої на принципах особистісно-орієнтованого навчання.

Серед методичних рекомендацій, виконання яких сприяє оптимізації особистісно-професійного розвитку майбутнього психолога та розвитку в структурі його психологічної компетентності комунікативної культури, доцільно виділити наступні: врахування об'єктивних та суб'єктивних чинників розвитку комунікативної культури; впровадження в процес професійної підготовки цільових програм розвитку комунікативної культури, зокрема спецкурсів; організація навчально- виховного процесу з використанням інноваційних активних методів навчання; підвищення ефективності зв'язку теоретичної підготовки та професійної діяльності (взаємозв'язок теорії і практики); здійснення психологічного супроводу та аналізу ступеня сформованості професійно важливих якостей; застосування практично зорієнтованих методів навчання, зокрема тренінгових технологій в професійному навчанні психологів; розвиток особистості практичного психолога в цілісності, унікальності як природно-соціальної і культурно-професійної індивідуальності, активного суб'єкта діяльності; визнання майбутнього психолога суб'єктом безперервного процесу розвитку (саморозвитку), самопізнання, професійного функціонування (самореалізації), особистісно-професійного самовдосконалення.

Аналіз особливостей розвитку комунікативної культури як складової психологічної компетентності майбутніх психологів підтверджує необхідність психологічного супроводу даного процесу та врахування основних чинників та умов розвитку комунікативної культури суб'єктів психологічної практики, передбачає використання комплексного підходу до її цілеспрямованого формування, який забезпечує найповнішу ескалацію даного процесу.

Таким чином, комунікативну культуру особистості психолога можна позиціонувати як прояв його комунікативного потенціалу у здатності підтримувати продуктивний характер комунікативного процесу при вирішенні професійних завдань. Вона зумовлюється розвитком і саморозвитком особистості, що виявляється у творчому характері освоєння кращих зразків комунікативної діяльності в процесі професійної підготовки. Водночас забезпечує ступінь соціальної активності особистості, соціальну значущість норм її поведінки, застосування відповідних засобів комунікативної діяльності.

У зв'язку з цим сучасна професійна підготовка повинна спрямовуватися на становлення духовно розвинутої культурної особистості, якій притаманне цілісне гуманістичне світосприйняття. Це можливо при наявності комунікативної культури, яка несе не тільки загальнокультурні ознаки, а й є проявом внутрішньої культури особистості.

Висновки

Формування комунікативної культури практичних психологів може бути забезпечена шляхом реалізації комплексної інтегрованої системи як фундаментальної, теоретичної підготовки, так і за допомогою формування практичних умінь, навичок за допомогою впровадження програм соціально-психологічного тренінгу, що сприяють психологічному оздоровленню, саморозвитку, самовдосконаленню й самопізнанню майбутніх фахівців. При цьому формування комунікативної культури як складової психологічної компетентності майбутніх психологів повинно базуватися на розвитку професійних умінь, навичок, ціннісних орієнтирів і професійно важливих якостей, що відбувається успішніше при дотриманні та врахуванні комплексу педагогічних та соціально-психологічних умов.

Список література

1. Бондарчук О.І. Психологічна компетентність фахівця: зміст та основні підходи / О.І. Бондарчук // Психологічні науки: зб. наукових праць. - К.: Міленіум, 2002. - Том 2. - Випуск 8. - С. 30-36.

2. Емельянов Ю.В. Активные групповые методы социально-психологической подготовки специалистов / Ю.В. Емельянов // Вопросы психологии. - 1993. - №4. - С. 69-73.

3. Кравченко Е.В. Развитие коммуникативной культуры учащихся в условиях гуманизации образования: дисс.... канд. пед. наук: 13.00.01 / Елена Вячеславовна Кравченко. - Саратов, 2004. - 183 с.

4. Островський І.А. Деякі теоретичні аспекти формування комунікативної культури студентів / І.А. Островський // Сучасні аспекти виховання студентської молоді: матеріали Всеукраїнської наук. -практ. конф., 8-9 квітня 2010 року. - Х.: ХНАМГ, 2010. - С. 154-155.

5. Пов'якель Н.І. Професіогенез саморегуляції професійного мислення в системі фахової підготовки практичних психологів: монографія / Н.І. Пов'якель. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2003. - 295 с.

6. Пономаренко Л.А. Комунікативна підготовка майбутнього психолога як підґрунтя успішності його професійної діяльності / Л.А. Пономаренко // Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - Т. ХІІ, част. 7. - Київ, 2010. - С. 372-380.

7. Чепелєва Н.В. Теоретичне обґрунтування моделі особистості практичного психолога / Н.В. Чепелєва, Н.І. Пов'якель // Психологія: Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1998. - Вип. 3. - С. 35-41.

Размещено на Allbest.ru