Види відчуттів та їх особливості при сліпоті та слабозорості

Размещено на http://www.allbest.ru

ВИДИ ВІДЧУТТІВ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ ПРИ СЛІПОТІ ТА СЛАБОЗОРОСТІ



Сенсорна система визначається як система органів відчуття або аналізаторів, яка дозволяє людині здійснювати чуттєве пізнання, отримувати інформацію про оточуючий світ.

Зір, слух, нюх та інші види чутливості входять в склад чуттєвого пізнання у вигляді відчуттів, сприймань і характеризують його структуру. Оскільки кожен аналізатор, входячи в систему, несе на собі вплив діяльності усієї системи, порушення зору або повна його втрата змінюють їх взаємодію та міжаналізаторні зв'язки. порушення сліпий відчуття дотик

У людей, які мають залишковий зір, та у слабозорих розвиток зорового сприймання удосконалюється при введенні додаткових незорових стимулів, які допомагають зору в утворенні повноцінного образу.

Дослідження взаємодії дотику та зору в процесі сприймання експериментального матеріалу дітьми з нормальним зором показали кращі результати, ніж при сприйманні окремими аналізаторами. Аналогічні досліди, проведені зі сліпими та глухими дітьми, показали, що при виконанні різних видів діяльності зір та дотик впливають один на одного якісно своєрідно. Дослідження, проведені А. Крогіусом, Ю.О. Кулагіним, Л.І. Солнцевою показали, що спільне використання неповноцінного зору та дотику вже в дошкільному віці дає більшу повноту образу сприймання, зменшує час впізнавання знайомих предметів та створення уявлень про об'єкти зовнішнього світу. Наступні дослідження, проведені В.З. Деніскіною, Н.С. Костючек, Г.Ф. Федяй показали, що при ознайомленні з оточуючим з використанням зору та дотику дитина спроможна виділяти значно більшу кількість ознак об'єктів.

Умови розвитку відчуттів майже повністю співпадають з факторами компенсації дефекту зору. Значить, сенсорний розвиток в нормі і при патології йдуть в одному напрямку, лише участь зорового аналізатора визначається ступенем патологічних змін у ньому.

У сліпих і слабозорих утворюються нові міжаналізаторні зв'язки, де зоровий аналізатор замінюється іншими, але загальна структурна організація не змінюється, а лише по-іншому сприяє адекватному відображенню оточуючого світу.

Відчуття поступають в центральну нервову систему через рецептори -- органи, спеціально пристосовані для сприймання подразнень через сенсорну систему. Древньогрецький філософ Геракліт так визначив значення в житті людини сенсорних систем: “Знання приходить до людини через двері відчуттів”.

Понад 2000 років назад Аристотель “нарахував” п'ять відчуттів: слух, зір, нюх, смак та дотик. Зараз визначають ще й такі види чутливості: термо-, пропріо-, інтеро- та вестибулочутливість. В залежності від спеціалізації рецептору, їх поділяють на: тангорецептори (торкання); густорецептори (смакові); стиборецептори (нюхові); фонорецептори (звукові); фоторецептори (зорові).

Подразнення одного рецептору можуть впливати на чутливість іншого (наприклад, зорового на слуховий). Таке явище називається сенсибілізацією. Воно має велике значення в процесах компенсації дефекту зору. Так, відомо, що зорова чутливість підвищується під впливом слабких звукових подразників; м'язево-суглобні відчуття підвищують тактильну чутливість.

Повна або часткова втрата зору призводить до того, що значна частина об'єктів стає доступною для сприймання через дотик, в основі якого лежить шкіряна чутливість. У зв'язку з цим підвищується активність різних частин тіла, особливо рук, що в свою чергу дає ефект сенсибілізації. За свідченням древньогрецького письменника Плутарха, філософ Сократ “з метою загострення мислення” постійно ходив босоніж і вимагав того самого від своїх учнів.

У людей часто спостерігається явище синестезії -- перехід відчуттів одного виду в інший (малиновий дзвін; оксамитовий голос; гнилий запах та ін.), що має велике значення для чуттєвого відображення сліпих та слабозорих.

Відчуття, за основними видами, класифікуються таким чином: зорові; шкірні (торкання, тиску, болі, температури), слухові, смакові та нюхові .

Повне або часткове порушення функцій зору змінює діяльність аналізаторних систем. В тифлопсихології здавна велась суперечка щодо того, які відчуття стають провідними при порушеннях зору. А.А. Ухтомський писав, що слух -- найважливіший з органів відчуття людини. Саме він допомагає людині стати тим, ким вона є. На слух людини покладається виключне завдання служити опорою та посередником в справі організації мови і співбесіди. Психологічні дослідження показали, що в чуттєвій діяльності слух відсувається на другий план, поступаючись місцем тактильному та кінестезичному аналізаторам -- дотику, який здатний відображувати ті ж категорії, що і зір.

Але не можна забувати про те, що в процесі чуттєвого відображення на рівні відчуттів беруть участь декілька аналізаторних систем. Провідним може бути любий аналізатор в залежності від характеру діяльності та від завдань, що стоять перед людиною.



§1. Своєрідності зорових відчуттів та сприймань при порушеннях зорових функцій

Зорові відчуття -- результат діяльності зорового аналізатору, у склад якого входять зорові рецептори, зорові нерви, ядра зорового нерва та розсіяні елементи.

Розвиток зорового сприймання у дитини, яка не має психофізіологічних порушень, починається з 2-3 місячного віку, коли у неї з'являються спарені рухи очей. Дитина починає роздивлятись предмети, що знаходяться навколо неї. (Саме розвиток зорового аналізатора продовжується до 13-15 років). Трьохмісячне немовля вивчає свої руки і пальці годинами. Така поведінка є важливим етапом у розвитку координації око-рука. Завдяки цій поведінці немовля починає пов'язувати інформацію, отриману за допомогою зору і рухів рук, воно починає будувати свій трьохмірний світ. В той самий час дитина вчиться тримати в руках іграшки і довго розглядає їх поблизу. Розвиток концепції зорового простору і орієнтації за допомогою зору лежить в основі орієнтації на слух. Дитина починає повертати голову до акустичного стимулу, який знаходиться поблизу її вуха. У сліпих та слабозорих немовлят цей процес значно затримується в часі і має своєрідності перебігу. А саме, відсутні або знижені зорові реакції не виникають вчасно і якісно. Цілеспрямовані рухи рук, розвиток зорової концепції простору залежить від протікання компенсаторних пристосувань (від виникнення і розвитку слухових та дотикових диференціювань).

У віці від 3-4 місяців більшість зрячих немовлят стежать за тим, що робиться навколо них і вміють при спілкуванні змінювати вираз обличчя. У дітей з порушеним зором відсутня функція стеження і не розвивається соціально адекватна міміка.

При нормальному зорі, шестимісячна дитина спостерігає за тим, що її оточує, дивиться на іграшки і на те, як вони падають з рук, впізнає улюблені іграшки і їжу на відстані. Невеликі об'єкти цікавлять немовлят, якщо вони потрапляють в межі зорової сфери, від 1 до 1,5 м. Коли доросла людина показує дитині іграшку на відстані 1-1,5 м , дитина спочатку дивиться на іграшку, а потім переводить погляд на обличчя дорослої. (Здатність фіксувати і простежувати об'єкт може бути використаною для приблизної оцінки гостроти зору. Для цього обирається дрібний предмет, який привертає увагу дитини, наприклад, маленька кулька, яку катають перед немовлям по підлозі, спостерігаючи за рухами очей).

Після того, коли у зрячої дитини розвинулась концепція зорового простору і дитина навчилась координувати рухи кінцівок, вона готова до того, щоб тягнутись і рухатись до об'єктів, на які цікаво дивитись. Починаючи з цього віку, дитина отримує задоволення, сидячи в ящиках різного розміру і граючись під столами та стільцями. Вона пізнає простір, як за допомогою зору, так і за допомогою власного тіла.

Протягом другого року життя зорова сфера розширюється і у багатьох дітей розвивається хороший зір вдалину. Досить часто дворічні діти помічають машини на більшій відстані, ніж їх батьки. Велика зацікавленість предметами, що рухаються зберігається аж до вступу в школу.

Якщо дитина бачить віддалені предмети, впізнає батьків, друзів на відстані і знаходить свої іграшки, вірогідно, що вона добре бачить, у всякому разі одним оком. Але це не означає, що так само бачить друге око. Для визначення цього дитині можна запропонувати ігрову ситуацію, в якій затуляючи одне око, вона повинна щось роздивитись другим.

При сприйманні оточуючого провідним фактором є гострота зору.

Як вже відзначалось, слабозорі діти відчувають ускладнення у сприйманні форми, розмірів, оцінці положення предметів. Їм важко оглядати предмети і явища, впізнавати позначення і деталі зображень на малюнках, кресленнях і схемах. Вони помиляються, не точно впізнають предмети і зображення.

Корекція пізнавальної діяльності таких дітей передбачає збагачення зорового досвіду, створення спеціальних умов, у яких дитині легше сприймати візуальну інформацію (тобто використання окулярів, покращення освітлення, наведення чітких контурів малюнків або демонстрації предмету на контрастному фоні).

У дітей можуть спостерігатись порушення меж поля зору. Від цього страждає цілісність, одночасність та динамічність сприймання, особливо великих предметів. Людина оглядає предмет по частинах, виділяє окремі ознаки і властивості. Цілісний, одночасний (симультанний) характер сприймання замінюється послідовним (сукцесивним). Адже дитина з нормальним полем зору може охоплювати поглядом дистантно розташовані предмети одномоментно у їх взаємозв'язках і відношеннях. Сприймання зображень дітьми з порушеннями поля зору здійснюється послідовним обходом контурів поглядом. При цьому погляд часто зісковзує з контуру, повертається назад, змінює напрямок, а це збільшує час фіксації.

Корекція пізнавальної діяльності дітей з такою вадою зору передбачає використання наочності невеликих розмірів (ілюстрації -- 9?12), збільшення часу на розглядання або читання, пояснення вчителя під час розглядання дітьми предмету чи малюнку, аналіз об'єкту по частинах, використання трафаретів для концентрації погляду, відтворення сформованого образу уявлення в малюнку або в пластиліні для перевірки його відповідності реальному.

Порушення форменого, стереоскопічного та глибинного зору. В нормі ці зорові функції дозволяють людині сприймати форму і тілесність предметів, відстань між ними, оцінювати глибину простору. При такому порушенні відносно легко сприймаються форми плоских та двомірних предметів, складніше -- об'ємні предмети, важко встановлюється відстань між ними, оцінюється глибина простору.

Для розуміння можливостей корекції сприймання при такому зоровому порушенні важливо знати, що сприймання цілісного образу предмету дітьми складається з його ознак. Діти зі збереженим зором шукають ознаки, властивості, які характеризують предмет. Форма предмету розкладається на геометричні фігури: коло, квадрат, трикутник, овал, прямокутник та інші. На зорове сприймання форми предмету впливає величина предмету, відстань до очей, освітленість, контраст між яскравістю об'єкту і фоном. Пізнання форми передбачає активізацію змістовного сприймання, формування уявлень і розвиток мислення.

Важливою умовою для сприймання величини предметів є можливість одночасного порівняння їх, а здатність охопити поглядом предмет залежить від поля зору дитини, розміру предмету і відстані, з якої він розглядається.

Таким чином, при порушеннях форменого, стереоскопічного та глибинного зору потрібно багато уваги приділяти накопиченню сенсорного досвіду, навчанню вмінню виділяти суттєві ознаки предметів та використанню збереженого зору в цьому процесі.

Порушення окорухових функцій у дітей ускладнює сприймання предметів і зображень, окомірну оцінку пропорції, протяжності, відстані.

Для корекції сприймання при такій ваді зору необхідно привчати дітей цілеспрямовано спостерігати предмети, процеси і явища навколишньої дійсності. Для цього використовуються спеціальні вправи.

Порушення бінокулярного зору призводить до відхилень в оцінці глибини простору та відношень між різновіддаленими предметами. Найчастіше порушення бінокулярного зору обумовлене косоокістю. Зорові образи предметів при такій зоровій ваді подвоюються або розливаються.

Корекція пізнавальної діяльності передбачає використання прийомів і способів цілеспрямованого обстеження предметів і явищ, спираючись на дотик, слух та інші види чутливості та спеціальні офтальмологічні прийоми корекції функціонування органу зору.

У дітей зустрічаються порушення кольоророзрізнення та контрастної чутливості. Патологія кольоророзрізнення часто супроводжується зниженням інших зорових функцій. При слабозорості людина, маючи загальну збереженість спроможності розрізняти кольори, відчуває ускладнення при сприйманні основних -- червоного, зеленого та синього. Форми та ступінь розладів кольоросприймання залежать від клінічних форм порушення зору.

Для розуміння проблем зорового сприймання людини з ахроматичним зором слід знати, що кольоророзрізнення або хроматичний зір, розвинувся у людини внаслідок пристосування ока до сонячного світла. Нормальне кольоророзрізнення (трихромазія) допомагає повно і точно відображувати дійсність, створює емоційний фон зорових відчуттів. Патологія кольорового зору проявляється в кольорослабкості та кольоросліпоті (або ахромазії). Найчастіше зустрічаються такі форми кольороаномалій:

-- протоаномалія -- порушення відчуття та сприймання червоного кольору, який сприймається як зелений;

-- дейтероаномалія -- порушення відчуття зеленого кольору, який сприймається як червоний.

Такі порушення зустрічаються у 30% слабозорих та 80% частковозорих. Збільшення кута зору та покращення освітленості допомагають адекватно сприймати колір.

Чутливість до різних частин спектру -- різна. Найбільш висока -- до жовтого та блакитного, найнижча -- до червоного та фіолетового. Для слабозорих найбільш придатними є світлі насичені кольори (особливо жовтий та блакитний)

Контрастна чутливість органу зору забезпечує виділення об'єкту з фону, темних та світлих частин предмету. Для підвищення розрізнювальної чутливості зору потрібно посилити контраст між фоном і об'єктом, виділити контури зображень і предметів.

§2. Температурна чутливість

Порушення зору можуть викликати, як компенсаторне пристосування, спрямоване на отримання необхідної інформації про оточення, підвищення температурної чутливості. Температурна (термічна) чутливість дає людині відчуття тепла та холоду. Ця чутливість має велике значення для рефлекторної регуляції температури тіла. Температурні відчуття здійснюються двома видами специфічних рецепторів, розташованими в шкірі та слизових оболонках, колбами Краузе (холод) та сосочковими кистями Руффіні (тепло). Пов'язані з цими рецепторами температурні точки на шкірі розташовані з різною щільністю. В середньому на 1 см шкіри знаходиться 12-15 холодових точок та 1-2 теплових, причому холодові рецептори розташовані ближче до поверхні, ніж теплові.

Суттєвого значення в температурних відчуттях відіграє здатність шкіри швидко адаптуватися до різних температур, причому різні частини шкіри мають неоднакову швидкість адаптації.

Суб'єктивним термічним нулем, який не дає ніяких температурних відчуттів, є середні температури, які приблизно дорівнюють температурі шкіри. Більш висока температура об'єкту дає відчуття тепла, більш низька -- холоду. Термічні відчуття викликаються різницею в температурі або термічним обміном, який здійснюється між органом та зовнішнім об'єктом. Чим активніше і швидше здійснюється тепловий обмін, тим більш інтенсивне відчуття він викликає. Тому при однаковій температурі хороший провідник (наприклад, метал) здаватиметься більш холодним або теплим, ніж поганий провідник (наприклад, вовна). Оскільки кожне тіло має певну провідність, яка характеризує специфічні властивості його поверхні, температурні відчуття набувають специфічного пізнавального значення: при дотику вони відіграють значну роль у визначенні речей, до яких ми торкаємось.

Температурні відчуття мають велике значення для дотику сліпих та сліпоглухих, дозволяючи на основі різної теплопровідності предметів визначити їх фактуру. Вони широко використовуються незрячими в просторовій орієнтації, в побуті. Так, завдяки температурній чутливості шкіри обличчя та рук, сліпі за тепловіддачею предмету можуть знаходити предмети, розрізнювати матеріали, навіть визначати рівень рідини в склянці та ін.



§3. Шкіряні відчуття

Шкіряні відчуття мають у своїй основі складний комплекс тактильних відчуттів, торкання, тиску, температурних, больових.

Тактильні відчуття відображають механічні, просторові та часові ознаки і властивості об'єктів, беруть участь в створенні “схеми” тіла, утворюють сигнальну основу активного дотику -- провідного виду сприймання у сліпих.

Відчуття торкання та тиску відіграють підкорену роль в пізнавальному процесі. Для пізнання важливе не пасивне торкання, а активне обстеження та дотик.

Тактильна чутливість характеризується абсолютними та просторовими розрізнювальними порогами. Абсолютний поріг -- початок сприймання, просторовий розрізнювальний поріг визначається при дослідженні роздільного торкання двох подразників одночасно.

Абсолютні тактильні пороги в різних частинах тіла -- різні. Найбільша чутливість спостерігається на кінчику язика -- 2 мг на квадратний міліметр; на кінчиках пальців -- 3 мг/мм; на губах -- 5 мг/мм; найбільш низька чутливість на животі -- 26 мг/мм; на попереку -- 48 мг/мм; на твердій частині підошви -- 250 мг/мм.

Як показали дослідження І.М. Сєченова, Б.Г. Ананьєва, Ю.О. Кулагіна та інших вчених, між чуттєвими образами одних і тих же предметів, що отримуються за допомогою зору та дотику немає принципової різниці. Тільки дотикове відчуття розвинуте у людини до міри органу, подібного до зору.

У 80-ті роки минулого століття розвинулися тифлопсихологічні дослідження пов'язані з вимірюванням порогів чутливості різної модальності у сліпих людей. Це було пов'язано з існуючою в той час думкою про витонченість відчуттів сліпих. Дані, отримані при обстеженні невеликої групи сліпих, підтвердили цю думку, але експериментатори не врахували, що абсолютна чутливість у сліпої людини так само має індивідуальні особливості, пов'язані з віком, часом та ступенем порушення зору, професією досліджуваних, як і у людей з нормальним зором і не є величиною постійною, а змінюється протягом життя. Дотикові сприймання людей з порушеннями зору мають своєрідність, яка полягає в тому, що внаслідок компенсаторного пристосування у них виробляються тонкі диференціювання в оцінці складних характеристик предметів: фактури, форми і розмірів.

Компенсаторні зміни в сфері відчуттів при порушеннях зору проходять переважно на рівні порогів розрізнювальної чутливості. Слабозорі, які використовують в пізнавальній діяльності збережений зір і дотик, краще сприймають форму, точніше оцінюють розміри, швидше виділяють конструктивні особливості предметів.

В усіх випадках порівняння шкіряних відчуттів сліпих і зрячих йшлося про те, що дотик дає своєрідні знання сліпим про оточуюче. Всесвітньо відома сліпоглуха американка Елен Келлер писала: “відчуття дотику дає сліпим деякі солодкі істини, без яких вимушені жити зрячі, тому що у них це відчуття не удосконалене”.

У незрячих людей виділяють три рівня чутливості рук: витончена та нормальна (І рівень); незначно знижена (ІІ рівень); значно знижена (ІІІ рівень). У більшості незрячих, що втратили зір до 7 років -- нормальна чутливість рук. В процесі трудової діяльності шкіряна чутливість рук у незрячих може підвищуватись або знижуватись в залежності від умов та видів праці.

§4. Шкіряно-оптичне відчуття

Ще в 30-ті роки Н.Б. Познанська при вивченні чутливості шкіри людини до інфрачервоного випромінювання встановила, що пороги чутливості до променевого впливу в процесі тренування поступово знижуються, і у людини з'являється чутливість шкіри до світла. Аналогічні дослідження А.Н. Леонтьєва , підтверджуючи в цілому винахід Н.Б. Познанської показали, що така чутливість виникає внаслідок створення пошукової активності у сліпих. Слід зазначити, що в нормальних умовах людський організм не відчуває кольору шкірою (4).

В 60-ті роки А.С. Новомейський разом з іншими дослідниками провів експерименти, у яких встановив, що кожна шоста людина через 20-30 хвилин вправ здатна на дотик розрізняти колір двох папірців і якщо такі заняття проводити протягом декількох тижнів регулярно, можна навчитись розпізнавати від п'яти до семи кольорів.

При визначенні природи шкірно-оптичного відчуття дослідження проводились у трьох напрямках:

Перший -- вплив структури речовин, якими пофарбований експериментальний матеріал. В основі цих досліджень лежить ідея про те, що шкіряно-оптична чутливість пов'язана з тактильно-кінестезичними відчуттями.

В самих експериментах А.С. Новомейського з'ясовано, що ці відчуття виникають і без безпосереднього контакту з експериментальним матеріалом і навіть через скло.

Другий напрямок -- тепловий, згідно з яким розрізнення кольору є результатом температурних відчуттів, що виникають як наслідок теплових випромінювань поверхонь різного кольору. Ще дослідження Н.Б. Познанської встановили факт підвищення температурної чутливості при виникненні у людини чутливості до світла. Підвищення температурної чутливості у процесі пошукової активності при навчанні сприйманню кольорів було нею визначене як психофізіологічна передумова для виникнення нової чутливості людини до кольору.

Для перевірки цієї ідеї були використані теплові фільтри і встановлено її невірність.

Третій напрямок дослідження -- встановлення природи шкіряно-оптичного відчуття за наявністб в шкірі людини фоторецепторів. Гістологічні дослідження її не підтвердили.

Дослідженням В.М. Мізрахі встановлено, що для вміння розрізняти кольори пальцями необхідно визначити їх об'єктивні дотикові ознаки. Так, жовтий та блакитний кольори упізнаються як слизькі; синій, червоний та зелений -- гальмівні; оранжевий та фіолетовий -- шорсткуваті.

§5. Статичні відчуття

Статичні відчуття відображають положення тіла людини в просторі. Рецептори статичної чутливості розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха.

Статичні відчуття потрібні людині для урівноваження положення тіла в просторі та для нормальної просторової орієнтації.

При тотальній сліпоті роль вестибулярного апарату значно збільшується у зв'язку з необхідністю збереження рівноваги без контролю зору. Тому вестибулярний апарат при сліпоті відіграє компенсаторну роль і добре розвивається.

§6. Кінестезичні відчуття

Кінестезичні відчуття ( походить від грецького “Kinema” -- рух і aisthesis -- відчуття) -- відчуття руху і положення окремих частин тіла. Кінестезичні відчуття викликаються збудженнями, що поступають від пропріоцепторів, розташованих в суглобах, зв'язках, м'язах. Завдяки кінестезичним відчуттям людина із закритими очима може визначити положення і рух своїх кінцівок. Кінестезичні відчуття виникають в мозку від сигналів з робочих рухових органів і відбивають швидкість і точність пересування тіла в просторі, трудових рухів, роботи мовного апарату.

Кінестезичні відчуття знаходяться у тісному взаємозв'язку із зором. З одного боку, зорова оцінка відстані виробляється під контролем кінестезичних відчуттів; з іншого боку -- зорово-рухові координації, які виробляються у людини з досвідом, на практиці відіграють суттєву роль в її рухах, що виконуються під контролем зору. В поєднанні із зором та дотиком кінестезичні відчуття суттєво впливають на вироблення у людини просторових сприймань і уявлень.

І.М. Сєченов показав, що просторове бачення, окомір здійснюється, по-перше, за допомогою пропріоцепторів очних м'язів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відстаней очима та руками або ногами. За думкою І.М. Сєченова, м'яз є аналізатором не лише простору, але і часу: “Близь, даль і висота предметів, шляхи та швидкість їх рухів -- все це продукти м'язового відчуття. З'являючись в періодичних рухах дрібним, те ж саме м'язове відчуття стає вимірювачем або дрібним аналізатором простору і часу.” (14, 15)

Руховий аналізатор відіграє провідну роль вже на перших етапах життя людини. Але, якщо у людини з нормальним зором всі дії і рухи контролюються зором, тобто кінестезичними відчуттями від зорового аналізатора, то при патології зору цей контроль порушується або взагалі неможливий, і компенсація відбувається за рахунок інтенсивної, більш точної, диференційованої роботи кінестезичних відчуттів від рухового аналізатору шляхом пізнання оточуючого світу та цілеспрямованої діяльності (оволодіння предметним світом, при виконанні фізичних вправ, грі на музичних інструментах, в'язанні тощо).

Без кінестезичних відчуттів неможливе підтримання вертикального положення тіла, виконання складнозкоординованих рухів. Людина з порушенням кінестетики може здійснювати рухи лише при зоровому контролі. Кінестезичні відчуття спільно з шкіряними не лише забезпечують контроль за виконанням рухових завдань, але і дають можливість пізнавати ряд властивостей предметів (твердість, пружність, шорсткість та ін.) .

Порушення зору, що наступили в ранньому віці, сильно впливають на розвиток кінестезичних відчуттів, і у своєму розвитку вони не досягають рівня норми. Порушення зору, що наступили в дорослому віці, вже в перші дні, як наслідок, викликають порушення кінестезичних відчуттів. Людина на деякий час втрачає здатність уявляти свої частини тіла та їх рухи у просторі. Іноді спостерігаються більш високі, порівняно з нормою, пороги м'язево-суглобової чутливості, що пояснюється тим, що при сліпоті руховий аналізатор розвивається без впливу на нього зорового і вимушений працювати більш витончено зі збільшенням питомої ваги цих відчуттів.

І.М. Сєченов пов'язував виникнення лінійних мір з розмірів та рухів частин людського тіла. Так, наприклад, це простежується в найменуваннях старих лінійних мір -- лікоть, п'ядь, чверть.

За даними М.І. Зємцової, незряча людина часто використовує, як вимірювачі, довжину руки, розмір кисті, крок. А м'язево-суглобові відчуття, що виникають при ходінні, є для сліпих найбільш суттєвими показниками відстані.

Кінестезичні відчуття при порушеннях зору лежать в основі сприймання форм та розмірів предметів. Людина при сприйманні аналізує ступінь м'язової напруги, взаємо-розташування рук або пальців руки, її рухи.

В тифлопсихології проводились порівняльні вимірювання зон точності рухів зрячих і сліпих і з'ясувалося, що зона точних рухів рук зрячих знаходиться в межах радіусу 35 см, у незрячих -- 60 см.

§7. Смакові та нюхові відчуття

Смакові та нюхові відчуття (хеморецепція) відбивають хімічні властивості речовин, тісно пов'язані між собою і виникають при подразненні відповідних рецепторів.

Смакові рецептори у людини починають працювати одразу ж після народження. Розрізняють всього чотири види смакових рецепторів, які реагують на чотири основні властивості їжі: кисле, солоне, гірке та солодке. На поверхні язика ці рецептори розташовані нерівномірно. Так, відчуття кислого смаку обумовлене подразненням рецепторів, що розташовані в основній та середній частині бокової поверхні язика; солодкого -- кінчика, країв та основи язика.

Смакові відчуття допомагають незрячим людям точніше встановити ознаки предметів.

Нюхові відчуття беруть участь в усіх сферах життя людини: відборі їжі, сприйманні оточуючої природи, людей, в трудовій діяльності. Нюхові клітини розташовуються в задньому відділі верхнього носового ходу та в задньоверхній частині носової перетинки. Нюхова зона дорівнює 5 кв.см.

Нюхова чутливість є дистантним видом рецепції. Людина розрізняє понад 400 різних запахів.

Пороги нюхової чутливості залежать від концентрації пахучої речовини та від фізіологічного стану людини. Вони можуть розширюватись в залежності від частоти та цілеспрямованості використання. При глибоких порушеннях зору нюх виконує компенсаторну роль. Так, відомо, що О.І. Скороходова могла розпізнавати магазини, ідучи вулицею, за їх запахами.

§8. Слухові відчуття

В усіх видах діяльності людини важливу роль відіграє слух.

Слухові відчуття виникають в мозку людини внаслідок впливу звукової хвилі на слуховий рецептор.

В загальній психології виділяють три види слухових відчуттів: мовні, музичні та шуми. При порушеннях зору форми слухових відчуттів не змінюються, і тому не правильно було б вважати, що порушення зору обов'язково стимулюють розвиток музичного слуху. За даними видатного психолога Б.М. Теплова, музичний слух, як форма людського слуху, розвивається в процесі навчання музики, тобто у відповідній діяльності.

За допомогою слуху сліпі та слабозорі діти можуть визначити багато предметних та просторових властивостей оточуючого середовища: локалізацію звуку та його джерело, встановити в якому стані знаходиться предмет, що звучить, визначити швидкість та напрямок його руху. Завдяки своїй компенсаційній функції, слухові сприймання у сліпих та слабозорих розвинуті краще, ніж у людей з нормальним зором. Здавна вважалось, що при порушеннях зору провідну роль відіграє слух. Тому слухові відчуття сліпих вважали витонченими, такими, що виникають автоматично і виконують компенсаторну роль.

Сучасними дослідженнями встановлено, що порівняно високий розвиток слуху у сліпих та слабозорих обумовлений необхідністю орієнтуватись в умовах широкого звукового діапазону. Використання слуху в просторовій орієнтації, в навчанні та праці виробляє у них тонке диференціювання звуків, локалізацію звуків у просторі. Корекційна робота передбачає прискорення процесу диференціації звукових сигналів, вміння встановлювати їх джерело. Для цього незрячих навчають розпізнаванню звукових сигналів за частотою, інтенсивністю, тривалістю звучання, визначенню напрямку звуку та швидкості його розповсюдження. Успішність такої роботи пов'язана з введенням тренувань в активну діяльність сліпої людини.

§9. Вібраційні відчуття

Вібраційні відчуття відображають коливання повітряного середовища. За своєю природою та місцем розташування рецепторів, вібраційні відчуття близькі до слухових. Але, за даними Б.Г. Ананьєва, при нормальному слуху слухові відчуття пригнічують механізм вібраційних і тому людина не відчуває коливання тіл в просторі. У людини з нормальним слухом і зором ці відчуття не розвинені, але можуть бути удосконалені внаслідок цілеспрямованої діяльності (водій автомобіля, льотчик відчувають зміни вібрації двигуна).

Роль вібраційних відчуттів підвищується при різних фізичних аномаліях (сліпота, глухота). При сліпоті вібраційні відчуття допомагають в просторовій орієнтації. Вважається, що так зване “відчуття перешкоди” у сліпих базується на основі вібраційних відчуттів, про що йтиме далі.

§10. “Шосте відчуття” або “відчуття перешкоди” у сліпих

Понад три століття тому назад дослідники звернули увагу на дивну здатність сліпих відчувати предмети на відстані. Цій властивості умовно було дано назву “шосте відчуття” або “відчуття наближення”, “відчуття простору”, “зір обличчя”. Досі повного трактування цього феномену немає.

У 1669 році Франсуа де ла Мот ле Вейс описав шосте відчуття у двох сліпих при наближенні до стіни. Більш детально про цю особливість сліпих повідомив Л.Леві у 1872 р., сам осліплий в ранньому дитинстві. Він писав: “Хоча зовсім сліпий, я можу сказати як у себе вдома, так і на відкритому повітрі, як на ходу, так і стоячи, чи знаходжусь я перед якимось предметом, і можу дізнатися великий останній чи малий, вузький чи широкий. Так само я можу визначити чи ізольований цей предмет, чи перешкода безперервна, чи компактна ця перешкода або з просвітом, і часто я розрізняю, чи знаходиться переді мною дерев'яний паркан, цегляна стіна або жива огорожа. Я звичайно не можу розпізнати предметів, якщо вони значно нижче мого плеча, але бувають і виключення. Це може залежати від природи цих предметів або від ненормального стану атмосфери. Здається, що предмети відчуваються безпосередньо шкірою обличчя, і, що враження від них передається прямо в мозок. Обличчя є єдиною частиною мого тіла, що має цю властивість. Жодне з п'яти відчуттів не має ніякого відношення до описаної здібності, і вищенаведене веде мене до назви цього відчуття, ще не вивченого, відчуттям обличчя.”(5)

У зв'язку з цим феноменом висловлювалось декілька гіпотез. Однією із самих розповсюджених є гіпотеза про збереженість залишків зору у вигляді здатності відрізняти світло від темряви. На користь цього може свідчити відчуття предметів великого розміру при наближенні до них. Але у сліпих, які мають невеликі залишки зору, шосте відчуття слабко розвинуте, і у повній темряві вони частіше, ніж абсолютно сліпі наштовхуються на перешкоди.

Друга гіпотеза -- відчуття відстані. Вважалось, що шосте відчуття обумовлене слуховими відчуттями. Відомо, що сліпі легше визначають наближення до перешкоди в повній тиші, ніж при великій кількості сторонніх звуків. У результаті численних експериментів було висловлено передбачення про те, що шосте відчуття є результатом сприймання відображених звукових хвиль, які виникають від власних рухів, від предмету, що знаходиться попереду. У той же час більшість сліпих сприймають предмет, який знаходиться попереду і у тих випадках, коли спокійно стоять перед ним.

Проти гіпотези слухового відчуття говорить той факт, що сліпі вважають органом сприйняття віддалених предметів шкіру обличчя. Часто вони говорять: “Відчуваю предмет обличчям, але як -- сказати не можу”. Повне виключення органу слуху (затикання вух змоченою ватою або притискування їх пальцями) не сприяло зникненню відчуття предмету. При наближенні до обстежуваного, який знаходився в стані спокою, предметів позаду або зверху шосте відчуття не виникало.

А.А. Крогіус (10) вважав, що шосте відчуття виникає в результаті сприйняття тактильних відчуттів коливання повітряного стовпа і теплового випромінювання. Ця теорія не підтвердилася оскільки це відчуття може виникнути у людини і при рівності температур об'єкту та середовища. К. Бюрклен спробував пояснити відчуття перешкоди впливом на обличчя людини повітряної хвилі від предмету, що знаходиться попереду сліпого. Ця теорія також була спростована у зв'язку з тим, що пороги відчуття торкання та тиску у людини значно вищі ніж сила повітряної хвилі. В більш пізніх дослідженнях виникнення шостого відчуття пояснювалось як дія комплексу факторів: слухових, кінестезичних, тактильних та температурних.

Заслуговують на увагу дослідження, проведені під керівництвом І.С. Бериташвілі (3). В результаті досліджень автори дійшли до висновку, що в основі шостого відчуття лежить сприйняття підпорогових подразнень слухового аналізатора, що є умовним сигналом для скорочення шкіряних м'язів обличчя і сприймається сліпими як “відчуття предметів обличчям”. Автори показали, що здатність відчувати предмети на відстані властива і тваринам. На їх думку, ця здатність відноситься до групи оборонних рефлексів. До цієї ж групи відноситься і “відчуття присутності”, яке ніби розвивається у багатьох сліпих як своєрідна компенсація відсутнього зору.

Висловлювались і інші точки зору, але вони були позбавлені досить переконливої біолого-фізіологічної основи.

Лише у ХХ сторіччі у зв'язку з розвитком теорії відчуттів з'явилась можливість більш переконливо пояснити це явище у сліпих. Так, В.С. Свєрлов (17) у своїх дослідженнях встановив, що наявність перешкоди сприймається незрячими на різній відстані в залежності від її габаритів (будинок -- на відстані 4-5 метрів, стовбур -- 1 м, предмети площею 0,25 м сприймаються на відстані в декілька сантиметрів). Найкраще сприймаються предмети на рівні обличчя, але у вільному просторі та при повній тиші можуть сприйматись предмети заввишки 20-30 см.

В.С. Свєрлов пов'язує виникнення у сліпих відчуття перешкоди з розвитком вібраційної чутливості.

За даними В.С. Свєрлова, (17) отриманими в результаті експериментальних досліджень, відчуття перешкоди виникає в результаті відображення інфразвуків низької частоти, що знаходяться нижче порогів слухової чутливості (нижче 20 коливань в секунду). Людина ідучи, створює коливання повітря, які відбиваються перешкодою, що знаходиться попереду і сприймаються самою людиною як зверхнизькочастотна звукова хвиля. Відчуття, що виникає, не може бути визначеним як слухове тому, що звуки лежать нижче порогів слухового відчуття і не мають характеристик гучності, тембру, висоти, а сприймаються як коливання повітряного середовища. Тому, за визначенням Б.Г. Ананьєва, це -- вібраційні відчуття.

Однак, цей висновок не відкидає можливості використання в просторовій орієнтації сліпих інших видів відчуттів: температурних, тактильних, слухових, кінестезичних.



Література:

1. Ананьев Б.Г. Теория ощущений. -- Ленинград, 1961.

2. Ананьєв Б.Г., Веккер Л.М., Ломов Б.Ф., Ярмоленко А.В. Осязание в процессах познания и труда. -- М., 1959.

3. Бериташвілі І.С., Херхаулідзе Н.Г. О пространственной ориентации слепых. -- Сообщ. АН Грузинсой ССР. 1958, т.20, №6.

4. Брюклен К. Психология слепых. -- Москва, 1934.

5 Виллей П. Психология слепых. М.,-Л., 1931. С.70.

6. Выготский Л.С. К психологии и педагогике детской дефективности. Зб.творів, Т.5, -- М., 1983.

7. Декарт Р. Избранные произведения. -- М., 1950.

8. Дідро Д. “Письмо о слепых в назидание зрячим”. -- В кн.: Избранные философские произведения. М., 1941.

9. Зотов А.И. Очерк по теории зрительных ощущений. -- Ленинград. 1971. Гл.І-III.

10. Крогіус А.А. Психология слепых и ее значение для общей психологии и педагогики. -- М., 1926.

11. Лейбніц Г.В. “Новые опыты о человеческом разуме”. Пер. П.С. Юшкевича. -- М.-Л., 1936.

12. Литвак А.Г. Тифлопсихология, М., 1985.

13. Мизрахи В.М.“Проблемы кожно-оптического восприятия цвета слепыми” -- Харьков, 1993.

14. Сеченов И.М Осязание как средство, соответствующее зрению // Избранные философские и психологические произведения. -- М., 1947.

15. Сеченов И.М. Элементы мысли. -- М., 1898.

16. Сверлов В.С. Пространственная ориентация слепых. -- М., 1951

17. Сверлов В.С. Ощущение препятствия и его роль в ориентировке слепых. -- М., 1949

18. Соловьёв И.М. В кн.: Основы обучения и воспитания аномальных детей. -- М., 1965.

Размещено на Allbest.ru

...