Суб’єктивні оцінки в дослідженні людського розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вивчення такого складного явища як людський розвиток вимагає мультидисциплінарного підходу. Оскільки розвиток має відповідати інтересам і уявленням населення, створювати сприятливі умови для того, щоб люди формували свій потенціал відповідно до своїх потреб та інтересів, потрібно у його дослідженні також використовувати методи соціології та соціальної психології. Статистичні показники, що використовуються для розрахунку індексу людського розвитку, не можуть повною мірою продемонструвати весь спектр його параметрів. Окрім об'єктивних показників є суб'єктивні фактори, що мають вплив на оцінювання. Суб'єктивна оцінка -- це особиста оцінка, окрема думка суб'єкта (особи) відносно якісності будь-чого. Здатність суб'єктивно сприймати інформацію можна вважати тим двигуном, що сприяє особистісному зростанню і розвитку людини, адже вона намагатиметься виправити те, що здається неправильним, незалежно від реального стану речей.

Особа так чи інакше співвідносить певні результати та висновки зі своїм соціальним досвідом, рівнем освіти, психологічними та моральними нормами тощо. Навіть учені, обговорюючи одні й ті самі проблеми, схильні виділяти різні аспекти, ставити на передній план ті чи інші причини. Тобто у процесі вивчення дослідник вимушено ставить себе в рамки не об'єктивного, а суб'єктивного. Тому застосування суб'єктивного аспекту у дослідженні проблематики людського розвитку є беззаперечно необхідним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання вивчення людського розвитку залишаються актуальними, в цьому напрямку плідно працюють такі українські вчені як Г. Герасименко (G. Gerasymenko), О. Грішнова (O. Grishnova), Т. Калашнікова (T. Kalashnikova), O. Макарова (O. Makarova), E. Лібанова (E. Libanova), О. Новікова (O. Novikova), С. Пирожков (S. Pyrozhkov), О. Хмелевська (О. Khmelevska), В. Шишкін (V Shyshkin) та інші. Ними розроблено методологічні підходи до типологізації людського розвитку [1, 2], проведено оцінювання людського розвитку на регіональному рівні та в розрізі місцевості проживання [3, 4], запропоновано застосування кластерного підходу до стимулювання людського розвитку на субрегіональному рівні [5], визначено основні напрями політики сталого людського розвитку та ризики її реалізації для України [6, 7].

Людський розвиток викликає зацікавленість сучасних дослідників у всіх куточках світу, великий внесок у його дослідження зробили Ш. Мукерджі (Sh. Mukherjee), М. Ковачевіч (M. Kovacevic), Б. Абдреєва (B. Abdreyeva), А. Боніні (A. Bonini), С. Кальдерон (C. Calderon), К. Казабат (Ch. Cazabat), Ю-Чжі Хсу (Yu-Chieh Hsu), К. Ленгфельдер (Ch. Lengfelder), П. Луонго (P. Luongo), Ш. Найар (Sh. Nayyar) та багато інших [18, 19].

У 2012 р. в Україні було затверджено оновлену Методику вимірювання регіонального людського розвитку, де враховано сучасну проблематику та актуалізовано показники [8]. У новій Методиці суб'єктивний аспект практично відсутній, однак треба зазначити, що самооцінка та задоволеність населення певними послугами є важливою та невід'ємною частиною вивчення людського розвитку. Також в Україні не виконували оцінювання людського розвитку із застосуванням суб'єктивних факторів, тому метою даної статті є аналіз можливостей використання суб'єктивної оцінки населення для оцінювання людського розвитку, розроблення пропозицій щодо її застосування для глибшого розуміння людського розвитку та порівняння з об'єктивними даними.

Суб'єктивне -- це глибоко психологічне поняття. Будь-яка людина в процесі життєдіяльності постійно оцінює предмети, явища, ситуації, політичні події, вчинки та дії інших людей (оцінки зовнішнього світу); оцінює свої можливості, стан, вчинки і результати своїх дій (самооцінка); передбачає і враховує, як її можуть оцінювати інші люди (рефлексивні оцінки); формулюючи оцінки, впливає на оточуючих (керівні оцінки), водночас постійно відчуваючи на собі вплив оцінок інших людей. Навіть побіжне перерахування деяких різновидів оцінок переконливо демонструє не лише розміри цієї величезною оціночної мережі, але й те, що оцінки необхідні людині для організації майже будь-якого акту взаємодії з предметним світом, із іншими людьми, з суспільством. Так, наприклад, процес усвідомленої саморегуляції є за своєю сутністю процесом постійного оцінювання умов, своїх можливостей, поточних і кінцевих результатів, цінності самих цілей, своїх індивідуальних особливостей, які є значущими в контексті діяльності.

«Оцінка» в розмовній мові та як загальнонауковий термін має безліч значень і смислових відтінків. Крім того, виконує подвійну функцію, позначаючи як процес оцінювання, так і результат цього процесу (оцінка-результат). Як науковий термін «оцінка» має багато визначень.

Педагог і педагогічний психолог Ш. Амонашвілі розуміє оцінювання «...як процес співвіднесення ходу або результату діяльності з наміченим в завданні еталоном ...», маючи при цьому на увазі суто раціональні оцінки. Соціальний психолог В.С. Магун пропонує позначити терміном оцінка «...психічне відображення цінностей різного порядку». В основі виділених двох класів оцінок (емоційних і раціональних) він вбачає емоційні переживання задоволення або страждання. Л.П. Доблаєв розуміє «...оцінювання як вимір властивостей предмета і його значущості», допускаючи й емоційні, і когнітивні способи оцінювання [9].

Будь-яке оцінювання -- це психічний процес відображення об'єкт--об'єктних, суб'єкт--об'єктних і суб'єкт--суб'єктних відносин переваги, що реалізується в ході довільного порівняння предмета оцінки та оціночної підстави, що представляє собою впорядковану за принципом переваги сукупність уявлень про відповідний клас однорідних об'єктів або різнорідних предметів для задоволення однієї потреби. Підсумком фазової динаміки такого процесу є оцінка-результат, яка залежно від рівня і способу відображення відносин може бути позитивною чи негативною (тобто різною за знаком), розрізнятись за інтенсивністю емоційного переживання, його вербальною версією, оціночним судженням або закономірною зміною взаємодії з середовищем, усвідомленими як оцінка лише вдруге.

Оцінку в дослідженні можна охарактеризувати як облік мотивів, засобів і цілей дії, її умов, -- це ставлення до соціальних явищ, людської діяльності, поведінки, значимості, відповідності певним нормам і принципам моралі, результатом його може бути схвалення чи засудження, згода або критика, що визначається соціальною позицією, світоглядом, рівнем культури, інтелектуальним та моральним розвитком людини.

Питання про виявлення залежності між суб'єктивними та об'єктивними оцінками населення дозволяє виявити деякі особливості взаємозв'язку економіки з іншими сферами людського життя: соціальними відносинами, рівнем охорони здоров'я, освітою, політичною обстановкою, а також здатності економічних суб'єктів керуватися об'єктивною інформацією у процесі оцінювання власного благополуччя.

На практиці суб'єктивні методи припускають оцінку самими індивідами ступеня своєї задоволеності життям. Суб'єктивна оцінка неминуче залежить від неформальних стандартів якості життя, однак таку методику можна реалізувати лише за допомогою великої кількості масових опитувань, що потребує значних витрат на проведення досліджень. Суб'єктивна оцінка може бути двох видів: задоволеність або незадоволеність. Втім, можна сказати, що нормальним збудником самопочуття є для людини її сприятливе чи несприятливе становище в суспільстві -- її успіх або неуспіх.

У процедурах об'єктивної оцінки якості життя підсумковий показник виводиться на основі статистичної обробки набору окремих показників, що тією чи іншою мірою віддзеркалюють людський розвиток. Проведення досліджень із застосуванням об'єктивних показників припускає менші витрати, однак і не оцінюють особливості через високий ступінь усереднення даних. Суб'єктивну оцінку можна також виміряти за допомогою соціологічних опитувань. Найбільш вагомими показниками, що характеризують суб'єктивну оцінку, є задоволеність особи своїм життям, самооцінка здоров'я тощо.

Проблематику самооцінки широко вивчають сучасна наука та практика: розроблені визначення даного поняття, підходи до її теоретичного вивчення, є певні відомості про види й рівні розвитку самооцінки, створені діагностичні методики, спрямовані на її дослідження. Загалом, самооцінка -- це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей, вона є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з навколишнім середовищем, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності й подальший розвиток особистості.

Поняття «самооцінка» охоплює комплекс фізичних, поведінкових, психологічних і соціальних проявів особистості, пов'язаних із оцінкою особистості самої себе в цих характеристиках. Вивчення цього поняття традиційно починається з аналізу самосвідомості особистості.

У сучасній психологічній науці існує низка теоретичних підходів, пов'язаних із проблемою самооцінки, з природою її формування та розвитку. Сучасна наука в контексті фундаментальних положень теорії Л.С. Виготського розглядає самооцінку як компонент самосвідомості особистості в концепції діяльності та спілкування. Низка авторів розуміють самооцінку як складний і багатогранний компонент самосвідомості (складний процес опосередкованого пізнання себе, розгорнутий у часі, пов'язаний із рухом від одиничних, ситуативних образів через інтеграцію подібних ситуативних образів в цілісне утворення -- поняття власного), що є прямим вираженням оцінки інших осіб, які беруть участь у розвитку особистості [11].

Іноземні психологи розглядають самооцінку як емоційний компонент Я-концепції (змістовної структури самосвідомості), що пов'язаний зі ставленням до себе або до окремих своїх якостей, і визначають її як ступінь відображення в індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери його Я.

Можна виділити декілька підходів до вивчення суб'єктивної оцінки: 1) особистісний підхід, що розглядає суб'єктивну оцінку як найважливіший компонент самосвідомості особистості; 2) структурно-цілісний підхід, що передбачає розгляд її як одного з компонентів цілісної структури особистості й одночасно як складне системне за своєю природою утворення. Вона є цілісною і в той же час багатоаспектною, має багаторівневу будову та ієрархічну структуру, включена у безліч міжсистемних зв'язків з іншими психічними утвореннями, в різні види діяльності; 3) діяльнісний підхід -- підхід, що передбачає розгляд суб'єктивної оцінки як чинника, що впливає на якість результатів діяльності особистості (у тому числі професійної); 4) динамічний підхід використовується для розгляду суб'єктивної оцінки в процесі вікової зміни індивіда у взаємозв'язку зі становленням особистості; 5) функціональний підхід передбачає розгляд самооцінки як однієї з основних функцій особистості. Виходячи із вищесказаного доходимо висновку, що суб'єктивна оцінка може бути використана для більшого розуміння людського розвитку, особливо її структурно-цілісний підхід.

Нами було визначено найбільш близькі за змістом показники суб'єктивної оцінки громадян України, прийнятні для дослідження взаємозв'язку оцінки населенням тих чи інших аспектів життєдіяльності з показниками людського розвитку. У процесі роботи було проаналізовано значну кількість соціологічних опитувань, що могли надати відповідну інформацію. Найкраще корелює з нашими показниками інформація з Обстеження умов життя домогосподарств (ОУЖД) та дані досліджень Інституту соціології НАН України (табл. 1).

самооцінка психологічний еталон

Таблиця 1. Кореляція показників суб'єктивної оцінки громадян України в динаміці