Філософсько-психологічний зміст особистісної готовності викладача до професійної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 140.8 : 159.923 : 378.124

Філософсько-психологічний зміст особистісної готовності викладача до професійної діяльності

Гуменюк Н.Я.

Стаття присвячена розгляду проблеми особистісної готовності викладача до професійної діяльності. Висвітлено основні змістові характеристики особистісної готовності викладача до професійної діяльності.

Ключові слова: особистісна готовність, особистісна готовність викладача, професійна діяльність.

Постановка проблеми у загальному вигляді... Вивчення особистісної готовності до педагогічної діяльності започатковані в 60-ті роки ХХ ст. Однак, з того часу і до сьогодні до розкриття її змістових характеристик науковці (К. Абульханова-Славська, А. Адлер, Д. Айзенк, Л. Артюшин, Р. Бергс, О. Бодальов, Ш. Бюллер, Е. Еріксон, Л. Орбан, С. Рубінштейн, М. Узнадзе, Д. Узнадзе, та ін.) підходять неоднозначно, із різних позицій. Це поняття набуває варіативних інтерпретацій, що іноді відрізняються за смисловим значенням. Відзначимо, що психологічні розробки терміна «особистісна готовність» ученими здійснюються в різних галузях психологічного знання, зокрема, психології праці, інженерній психології, педагогічній психології тощо, між якими не простежується чіткої градації визначень.

Формулювання цілей статті... Мета статті - теоретично обґрунтувати змістові характеристики особистісної готовності викладача до професійної діяльності. професійний психологічний викладач

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми... Аналіз наукових досліджень засвідчує, що у галузі педагогічної психології особистісну готовність науковці С. Гончаренко, І. Зязюн, Е. Помиткін та ін. пов'язують з цілеспрямованістю, пізнавальною активністю, здатністю майбутніх викладачів ефективно засвоювати основні елементи праці, соціальний досвід та вміння його використовувати у професійній діяльності [3].

Виклад основного матеріалу дослідження... Основні психологічні розробки особистісної готовності викладача здійснювалися в межах діяльнісного підходу, провідними напрямами якого стали дослідження готовності до: шкільного навчання (І. Зязюн, І. Бех та ін.); професійного самовизначення (А. Гросимцева, Г. Костюк, В. Панченко); професійного навчання (Е. Зеєр, Н. Побірченко та ін.); безперервного навчання (І. Зязюн, В. Кремень, В. Кушнір юк та ін.). При всій різновекторності напрямів дослідження головний акцент зміщується на важливість урахування здатності викладача до виконання функціональних обов'язків у різних умовах. Такі можливості ґрунтуються на вміннях (способу виконання дій) та навичках особистості (сформовані шляхом багаторазових повторень, виявляються в автоматизованому виконанні й відсутності поелементної свідомої регуляції та контролю) [4, с. 195, 365].

Досліджуючи важливість особистісної готовності та її вплив на виконання функціональних обов'язків, дослідники виділяють такі основні показники особистісної готовності у педагогічній діяльності: моторно-рухова активність, зорове та слухове сприйняття, регуляція дихання.

Дослідження впливу психофізіологічних властивостей особистості викладача на працю пов'язані з роботами В. Бехтєрєва (обґрунтовував вплив соціальної психіки на поведінку людей і взаємини між ними, вивчав вплив праці на психічно-нервовий стан, досліджував взаємозв'язок між професійною придатністю і продуктивністю праці людини), М. Виноградова (досліджував фізіологічні основи трудового процесу, вивчав функціональні зрушення в роботі фізіологічних систем організму працівника), М. Введенського (вивчав особливості функціональної рухливості (лабільності) і парабіозу, які мають важливе значення для розуміння механізмів засвоєння ритму та розвитку втоми), І. Павлова (домінантою в особистісній готовності фахівців є єдність першої і другої сигнальних систем, що дозволяє визначити ціль, завдання і спланувати хід їх реалізації) та ін. (за [5]). Слід віддати належне місце теорії І. Павлова. Адже сила і слабкість нервової системи (темпераменту), які лежать в основі теорії науковця, істотно впливають на вироблення стійкої особистісної готовності викладача до професійної діяльності. Учений переконливо засвідчує, що при розподілі функціональних обов'язків фахівців важливо враховувати індивідуальні властивості їх нервової системи та її відповідність до умов діяльності.

На думку С. Герасіної, В. Моляко та інших, необхідно враховувати специфіку та процесуально-змістові ознаки професійної діяльності. У зв'язку з цим дослідники першорядного значення надають психічному стану особистості фахівців, який залежно від змістових характеристик діяльності може бути тривалим (стійким) та тимчасовим (ситуативним) [ 10]. Тривалий психічний стан пов'язується із сукупністю раніше набутих професійних умінь, навичок, знань, досвіду, а ситуативний - визначається змобілізованістю емоційно-вольових зусиль та активною цілеспрямованістю суб'єкта професійної діяльності до виконання ним дій (М. Дьяченко, Л. Кандибович, Н. Левітов).

В основі довготривалого та ситуативного психічного стану лежать потреби (потреба в успішному виконанні поставленого завдання), інтерес до професійної діяльності, прагнення досягти успіху, усвідомлення обов'язків, завдань, знання засобів досягнення цілей, уявлення ймовірних змін умов професійної діяльності, почуття відповідальності, упевненість в успіху, уміння управляти собою і мобілізація зусиль, зосередження на поставленому завданні [7].

Досліджуючи особистісну готовність у контексті соціально-психологічного підходу, науковці [2; 11; 12] пов'язують її із сукупністю соціально-психологічних, соціокультурних та етнопсихологічних знань, умінь, здатністю на морально-етичному, емоційно-почуттєвому рівнях встановлювати міжособистісні контакти. Про реальний стан особистісної готовності до педагогічної діяльності свідчить сукупність показників: розвинуте почуття відповідальності за поведінку та вчинки, усвідомлення потреби в спілкуванні з дітьми (студентами), конструктивне розв'язання різноманітних професійних проблем тощо.

Інтеграційним компонентом в установленні соціальних контактів є вміння спілкування з дітьми (студентами). За словами О. Леонтьева, Б. Ломова, за допомогою спілкування організовується і забезпечується педагогічна діяльність [8; 9]. Уміння передавати отриману інформацію, позитивно взаємодіяти та встановлювати міжособистісні контакти має велике значення для оптимізації процесів прийняття рішення і виконання професійних завдань. Таким чином, майбутній викладач повинен бути компетентним, володіти комунікативними, перцептивними, інтерактивними знаннями. Комунікативні знання полягають в умінні чітко передавати інформацію, перцептивні - у сприйманні, розумінні внутрішніх психологічних особливостей кожного учасника контакту (студента), а інтерактивні - в організації спільної професійної діяльності. Виходячи з цього, комунікативні вміння, як зазначає Л. Орбан, забезпечуються перцептивно-рефлексивними та емоційно-емпатійними можливостями майбутніх фахівців. Наявність рефлексивних здібностей визначає здатність викладача адекватно оцінювати рівень взаємин, які сприяють встановленню взаєморозуміння між іншими людьми (батьками, викладачами).

Отже, наукові положення згаданих вище вчених переконливо засвідчують функціональний взаємозв'язок визначених змістових характеристик особистісної готовності й описують її фізіологічне підґрунтя. Адже саме такі складові забезпечують високопрофесійну педагогічну діяльність, а як результат відбувається високоякісна підготовка майбутніх фахівців які здатні вирішувати складні питання сьогодення в різних сферах діяльності. Так, викладачу із сильною нервовою системою більш властиві цілеспрямована рухова активність, емоційна врівноваженість до непередбачуваних умов професійної діяльності, адекватне сприйняття реальності. Особистості із слабкою нервовою системою це не властиво, адже педагогічна професійна діяльність потребує великої витримки та психологічної стійкості. Такий взаємозв'язок ми схематично представляємо на рисунку 1.

Висновки... З огляду на сказане вище, особистісна готовність викладачів до професійної діяльності забезпечується такими детермінантами: нервово-психічною стійкістю, свідомістю, саморегуляцією, моторно- руховою активністю, когнітивними процесами, комунікативними здібностями, вміннями (реалізувати особистісно- зорієнтовані педагогічні технології розвитку й виховання творчої особистості; оволодінням методами оцінювання розвитку творчих якостей; здатністю до самоаналізу, узагальненням власного досвіду й досвіду інших) мотиваційно-ціннісною, духовною спрямованістю, інтересами. Кожний детермінант вивчається в інтеграційному взаємозв'язку як цілісно-структурна складова особистісної готовності фахівців до професійної діяльності.