Методи та технології реадаптації працівників національної поліції України - учасників АТО

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Термін “реадаптація” (від лат. adaptatio - пристосування) дослівно означає повторне пристосування організму до умов зовнішнього середовища. З погляду психології реадаптація людини є одним з елементів її реабілітації (відновлення) після психотравмуючих подій різного характеру, причому на етапі реадаптації домінують психосоціальні й психолого-педагогічні методи і засоби впливу на особистість, стимуляція соціальної і комунікативної активності людини. У сучасних умовах проблематика психологічної реабілітації поліцейських Національної поліції України - учасників антитерористичної операції (АТО), які зазнали психотравмуючого впливу різних екстремальних чинників, є надзвичайно актуальною. За даними Управління медичного забезпечення та реабілітації МВС України, тільки за останній рік близько 58 % особового складу поліцейських із числа тих, які взяли участь в АТО, потребували психологічної допомоги [4, с. 295].

Чимало наукових досліджень останніх років присвячено саме питанням здійснення реабілітаційних заходів щодо нормалізації станів військовослужбовців та поліцейських, які брали участь у збройних конфліктах. Серед вітчизняних і зарубіжних авторів найвідоміших публікацій можна назвати таких науковців, як В.О. Криволапчук, Л.А. Кирієнко, С.В. Кушнарьов, Г.О. Литвинова, І.І. Пампура, І.О. Приходько, І.В. Воробйова, О.Д. Сафін, Е. Луенда, С. Мадді та ін [4-12]. Дослідники зазначають, що робота поліцейських у ситуаціях збройного протистояння на сході України супроводжується стресовими навантаженнями найвищої інтенсивності. Залежно від психотипу особистості поліцейського тривале фізичне і нервове напруження призводить до стенічних проявів неврозів - спалахів агресивності, зростання рівня конфліктності та імпульсивності або, навпаки, до гіпостенічних реакцій - апатії, депресії, іпохондрії, різного роду фобій. Не є рідкісними і більш глибокі особистісні розлади поліцейських - учасників АТО, що ускладнюються обсесивними проявами, розладами сну, суїцидальними тенденціями. Помічено, що навіть після надання першочергової психологічної допомоги, такі поліцейські часто не можуть повноцінно повернутися до мирного життя, пристосуватися до цивільного соціуму, прагнуть усамітнення, стають відчуженими, підозріливими; їх турбують нав'язливі спогади, недовіра до людей, втрата сенсу життя, песимізм, тривожність, зниження самооцінки, емоційна холодність, втрата здатності до емпатії і співпереживання, індивідуалістичність та інші ознаки посттравматичного стресового розладу. Порушена здатність підтримувати соціальні контакти проявляється в деструктивній поведінці, позначається і на сімейних стосунках - серед учасників АТО значно збільшилася кількість розлучень. Особистісні зміни часто виявляються незворотними, призводять до стійкої професійної деформації поліцейського. Серед поліцейських - учасників АТО стають поширеними різні форми девіантної поведінки, що слугує підґрунтям їхнього залучення до антисоціальних угруповань. Установлено, що навіть в умовах нормального життя через декілька місяців після психотравмуючих впливів у багатьох поліцейських з'являються ознаки різних психосоматичних захворювань [2; 6; 11; 12]. За даними Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, втрати особового складу через психогенні розлади (без будь-яких фізичних ушкоджень) іноді сягають 80 %, а згідно зі статистичними даними УМЗ та реабілітації МВС України близько 58 % поліцейських - учасників АТО потребують психокорекційної допомоги. Тому особливої актуальності набуває пошук психологічних засобів своєчасної реадаптації таких працівників до умов мирного життя [4].

Усебічний аналіз проблеми психологічної реадаптації учасників АТО свідчить про необхідність подальшої систематизації наукових знань і практичного досвіду психологів з метою з'ясування природи, механізмів виникнення, типових проявів посттравматичних стресових порушень у правоохоронців - учасників бойових дій, а також пошуку ефективних методів, засобів і технологій надання постраждалим психологічної допомоги. Наразі досить глибоко розроблена проблематика медико-психіатричного втручання для подолання ПТСР у військовослужбовців і поліцейських, дещо менше вивчено питання ресоціалізації і реадаптації таких осіб. Дослідження зарубіжних авторів свідчать про важливість залучення учасників конфліктів до активного життя, спілкування із колегами і громадянами, налагодження відчуття своєї значимості в мирному житті, відновлення їхніх адекватної самооцінки і сенсу життя [6; 8; 9].

Вирішенню широкого кола питань, пов'язаних із реадаптацією постраждалих поліцейських, сприяють психологічні та психосоціальні методи, прийоми і технології, які передбачають включення особи до соціуму і діяльності в ньому. Вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду здійснення реадаптаційних заходів дозволило встановити, що серед методів і прийомів реадаптації найбільш поширеними є групові дискусії, рольові ігри, психодрама та її модифікації, психогімнастика тощо. Під час вибору конкретних методів і прийомів обов'язково враховуються мета, якої потрібно досягти, особливості кожної людини і групи, особливості ситуації і можливості психолога [2, с. 67]. Розглянемо деякі особливості зазначених методів і прийомів.

Групова дискусія - це спосіб організації спілкування учасників групи, який дозволяє зіставити протилежні позиції, побачити проблему з різних поглядів. Залежно від характеру обговорюваних проблем виокремлюють три типи дискусій: біографічна (група аналізує труднощі особистого й професійного життя); тематична (обговорюються проблеми, значимі для діяльності учасників); міжособистісна (аналізуються процеси взаємодії між членами групи).

Рольова гра - це прийом, за якого реальна поведінка людей імітується учасниками відповідно до заданих ролей і ситуації. Ролі програються за заздалегідь узгодженим сценарієм. Особи, не задіяні у грі, виступають експертами. Цей метод дозволяє вдосконалювати рольове спілкування (роль начальника, підлеглого, батька тощо), краще розуміти мотиви поведінки. Рольова гра є основним прийомом технології групового тренінгу. Сьогодні ігри набули широкого розповсюдження у зв'язку з вирішенням завдань психокорекції. Навчальна рольова гра дозволяє змінювати предметний і соціальний контексти професійної діяльності, моделювати більш адекватні умови для відновлення повноцінного функціонування і подальшого розвитку особистості учасника. В умовах гри засвоєння нових знань поєднується із специфікою професійної поліцейської діяльності, навчання набуває спільного, колективного характеру; розвиток особистості працівника поліції здійснюється внаслідок підкорення двом типам норм: нормам компетентних предметних дій і нормам соціальних відносин групи.

Суть рольової гри, як правило, полягає в тому, що учасникові пропонується певна життєва ситуація, в якій він повинен або продемонструвати власну поведінку, або уявити себе в образі іншої особи й діяти відповідно до цієї ролі. Учасники або беруть безпосередню участь у грі, в свою чергу виконуючи певні ролі, або спостерігають за перебігом подій, потім аналізують і обговорюють побачене й почуте. У результаті гри й обговорення учасники засвоюють нові знання, навички і зразки поведінки, які згодом можуть бути використані на практиці. Виокремлюють два основні типи рольових ігор: структуровані і неструктуровані. У структурованих іграх учасникам пропонують жорсткі сценарії, інструкції щодо наступних дій. У неструктурованих учасники отримують лише інформацію щодо ролі, яку їм належить зіграти. При цьому не дається жодних указівок щодо шляхів поведінки, спілкування, емоцій тощо, адже все це цілковито залежить від суб'єктивної оцінки ситуації учасником гри. Рольові ігри з чітким сценарієм і жорсткими приписами схожі на вправи. Вони дозволяють формувати знання, отже впливають на когнітивну сферу особистості, проте є малоефективними для вироблення нових відносин і зразків поведінки, тобто компонентів афективної сфери. Важливо враховувати, що головною передумовою ефективного проведення рольової гри є чіткість постановки цілей як для учасників, так і для психолога. Так, для розвитку навичок міжособистісного спілкування, нової системи відносин і поведінки найдоцільніше застосовувати ігри, де б учасники виконували ролі інших людей у ситуаціях, які відрізняються від тих, з якими вони часто зустрічаються на практиці. У таких випадках виникають передумови для вільного вияву емоцій, переоцінки системи цінностей і відносин. В інших умовах, коли потрібно сформувати спеціальні навички і вміння, учасник отримує завдання виконувати свою типову роль (наприклад, грає роль керівника, який спілкується з колективом підлеглих). Інший учасник (підлеглий) отримує жорсткі інструкції щодо своєї поведінки. У цій ситуації роль керівника буде складнішою, оскільки він повинен показати знання правил своїх дій, уміння законно і коректно діяти в непередбачуваній ситуації (скажімо, опору і незгоди).

Психодрама - це активний прийом групової психокорекції, в якому учасники виконують соціальні ролі, що моделюють життєві ситуації особистісного змісту. На відміну від звичайної рольової гри, у психодрамі усуваються неадекватні емоційні реакції і внутрішній конфлікт учасників. Якщо під час класичної рольової гри учасники діють за жорстким сценарієм, то в процесі психодрами задаються лише загальні умови до ролі, при цьому заохочується спонтанність, творчість і здатність виразити свої почуття і думки щодо подій, які відбуваються. Є ціла низка додаткових прийомів, за допомогою яких психодраматичній уяві надається творчий і спонтанний характер. Наприклад, рольовий обмін покликаний допомогти людині подивитися на себе, так би мовити, очима іншого. Прийом “двійник” полягає у тому, що хтось із учасників психодрами в усьому імітує опонента, а також може розвивати лінію поведінки, яка проглядається в іншого учасника, але яку він приховує або не усвідомлює. Прийом “монолог” також виступає засібом розкриття думок і почуттів дійової особи. Він полягає у тому, що від учасника психодрами очікується викладення власних почуттів і думок так, ніби людина подумки радиться сама із собою. Зовні це має вигляд коментування власних дій в рольових іграх перед початком гри, в середині або наприкінці.

Психогімнастика або психогімнастичні вправи - це завдання, виконання яких в ігровій, невимушеній формі сприяє вирішенню таких психологічних цілей, як розминка членів групи, зняття емоційної напруженості, прискорення процесів групової згуртованості тощо. Як правило, психогімнастичні вправи не пов'язані з професійною діяльністю, найчастіше вони бувають абстрактно-ігровими. Проте на початкових етапах психологічної реадаптації вони є ефективним засобом нівелювання відмінностей в життєвому і професійному досвіді учасників групової роботи, виявлення індивідуально-психологічних особливостей, які потребують корекції або розвитку. У результаті психогімнастичних вправ відбуваються зміни стану групи як цілого, стану окремих учасників, а також може бути отриманий матеріал, обговорення і усвідомлення якого дозволить групі рухатись вперед у змістовому плані.

Також до технологій реадаптації належить соціально-психологічний тренінг. Це відносно нова навчальна технологія, орієнтована на використання активних методів і прийомів групової роботи з метою формування і розвитку якостей, властивостей, навиків, здібностей та установок, які переважно виявляються у спілкуванні. Соціально-психологічний тренінг упродовж декількох десятків років широко використовується фахівцями різних сфер суспільного життя як комплексна психолого-педагогічна технологія, яка поєднує в собі переваги різних форм роботи: лекцій, семінарів, практичних занять тощо.

Метод соціально-психологічного тренінгу запропонував у 70-х роках минулого століття М. Форвергю. Основними засобами цього тренінгу виступали рольові ігри та елементи психодрами, що створювали умови для ефективного формування комунікативних навичок. Водночас тренінгові групи почали створюватись у США зусиллями К. Левіна, Р. Пенто, М. Гравітца і дістали назву Т-груп. В основу тренінгів покладено ідею про те, що в реальному житті люди живуть і працюють у групах, проте вони не усвідомлюють своєї участі в них, не розуміють, який вигляд мають в очах інших, як інші реагують на їхню поведінку. Сам К. Левін стверджував, що ефективні зміни в установках і поведінці людей відбуваються у груповому, а не індивідуальному контексті, тож аби виявити і змінити власні установки, виробити нові форми поведінки, людина повинна навчитися бачити себе так, як бачать її інші. Успішна робота учнів К. Левіна призвела до створення у США Національної лабораторії тренінгу. Завдяки методу групових тренінгів почали навчати управлінський персонал, менеджерів, політичних лідерів ефективній міжособистісної взаємодії, керуванню, вирішенню конфліктів, зміцнювати групову згуртованість. Деякі групи були орієнтовані на психологічну допомогу - визначення життєвих цінностей людини, підвищення самооцінки тощо і дістали назву груп сенситивності. У 70-х роках минулого століття на Заході виник новий напрям - тренінг соціальних і життєвих навичок, який базувався на ідеях гуманістичної психології К. Роджерса і використовувався для професійної підготовки поліцейських, менеджерів, викладачів. Тренінг реалізовував три основні моделі, які визначали своєрідність підходу до учасників тренінгу. Перша модель спиралася на сім категорій життєвих навичок: вирішення проблем, спілкування, наполегливість, упевненість у собі, критичність мислення, уміння самоуправління і розвитку Я-концепції. Друга модель класифікувала життєві навички на чотири категорії: міжособистісне спілкування, підтримання здоров'я, розвиток ідентичності, вирішення проблем і прийняття рішень. Третя модель базувалась на ідеях досягнення емоційного самоконтролю, розвитку міжособистісних відносин, саморозуміння, пошуку стабільності й захисту, самопідтримки.

Тренінг також є технологією, спрямованою на згуртування групи, формування психологічної сумісності та підготовку до активної спільної роботи із використанням активних методів групової діяльності з метою корекції поведінки, розвитку знань, навичок, установок. Базовими прийомами тренінгу є групова дискусія, рольова гра й психодрама в різних модифікаціях і поєднаннях. Оптимальна чисельність групи має становити 7-15 осіб; тривалість загального циклу занять - від кількох днів до декількох тижнів. Зустрічі учасників можуть бути щоденними, але найдоцільніше проводити заняття один - три рази на тиждень. Тривалість однієї зустрічі зазвичай становить 3-4 години. Фахівцями наразі розроблено багато різновидів психологічних тренінгів, нова технологія стала широко використовуватися в процесі психокорекційної й реабілітаційної роботи з персоналом правоохоронних органів, у тому числі працівників поліції. Традиційно вважається, що психологічний тренінг дозволяє вирішувати п'ять основних завдань, а саме формувати у працівника знання, уміння, адекватне розуміння подій і ситуацій, досвід нових стосунків з іншими, а також досвід нової поведінки у соціумі [3, с. 35].

Пропонований у статті соціально-психологічний тренінг реадаптації поліцейських розроблений на основі використання принципів, ідей та концепцій видатних зарубіжних і вітчизняних психологів. Розглянемо концептуальні засади такого тренінгу. У світі існує багато теоретико-психологічних концепцій, на яких базується робота тренінгових груп. Вибір теоретичних засад у першу чергу залежить від мети, яку ставить перед собою організатор тренінгу. У нашому випадку метою є проведення з поліцейськими спеціальної групової роботи, в результаті якої працівники набудуть здатності ефективно залучатися до життя в соціумі, надалі результативно працювати, конструктивно взаємодіяти з іншими, зберігати і підтримувати стан власного душевного, фізичного та соціального здоров'я.

Досягнення мети передбачає вирішення під час проведення тренінгу таких завдань: формування у поліцейських мотивації та інтересу до життя, збереження власного здоров'я; розвиток у працівників поліції інтересу і здатності до розуміння себе, саморефлексії, саморегуляції, а також розуміння інших людей; аналіз життєвого стилю працівника поліції; усвідомлення цього стилю (інсайт); зміна концепції життя і засвоєння нових способів поведінки; зміна фокусу уваги поліцейських та способу інтерпретації успіхів та невдач на користь позитивного сприйняття і оптимістичного стилю атрибуції (приписування причин); формування у поліцейських бажання до саморозвитку і самореалізації в особистому житті та професійній діяльності; розвиток гнучкості розуму, креативності; розвиток комунікативного потенціалу поліцейських, здатності впливати на людей; розвиток терпимості до чужої думки, уміння попереджувати конфлікти та дистреси; формування навичок конструктивної поведінки в складних ситуаціях, умінь надавати психологічну допомогу самому собі й іншим.

Для досягнення поставленої мети і вирішення окреслених завдань нами вирішено скористатись теоретичними ідеями гуманістичної, екзистенціальної, гештальт-психології, а також деякими положеннями психоаналізу.

Вибір на користь ідей гуманістичної психології пояснюється тим, що основою психологічного здоров'я будь-якої людини є її особистісна цілісність, самодостатність, прагнення до особистісного росту й розвитку, бажання допомагати іншим. Саме підходи представників гуманістичної та частково екзистенціальної психології (А. Маслоу, К. Роджерса, Р. Мея, І. Ялома та ін.) найбільше сприяють вирішенню завдань реадаптації, оскільки вони спрямовані на повне розкриття потенціалу працівника поліції, відновлення внутрішніх резервів, розвиток здібностей. Згідно із гуманістичною ідеєю, істинне фізичне та душевне здоров'я працівника полягає не у тому, щоб відповідати чиїмось нормам і стандартам, а в тому, щоби прийти до узгодження із самим собою і реальними фактами життя і службової діяльності. Результатом тренінгу на основі гуманістичних ідей має бути відкриття нових можливостей і перспектив, оволодіння мистецтвом жити в гармонії із оточуючим світом.

Подібними є завдання тренінгу з позицій гештальт-психології. Найважливішим тут є зняття особистісних блокувань, які могли виникнути внаслідок пси- хотравми; стимулювання процесу розвитку працівника; реалізація можливостей і прагнень особистості за рахунок створення внутрішнього джерела як фундаменту процесів саморегуляції. Основним теоретичним принципом гештальт-психології є теза про те, що здатність до саморегуляції нічим не можна замінити, тому особлива увага приділяється готовності поліцейського ухвалювати рішення й робити вибір. Ключовим моментом тренінгу є усвідомлення контакту із самим собою і оточенням. Також багато уваги приділяється усвідомленню різних установок і тих способів поведінки та мислення, які закріпились у минулому, розкриттю їхнього значення та функцій у цей час. Гештальт-підхід стимулює працівника поліції до кращого розуміння і прийняття себе таким, яким він є насправді: з негативним досвідом і соціально-неприйнятними якостями, психотравмами і витісненими конфліктами. Психолог виступає у ролі фасилітатора, помічника, який орієнтується на бажання й можливості поліцейського, допомагає у найбільш складних і болючих ситуаціях.

Психоаналітичні підходи, як відомо, звертають першочергову увагу на роль неусвідомлюваних психічних процесів у детермінації дій людини. Так, індивідуальна теорія особистості, розроблена А. Адлером, розглядає особистість холістично, як наділену творчістю, відповідальністю, таку, яка прагне досягти мети в межах власної сфери феноменологічного досвіду. В індивідуальній психології Адлера стверджується, що через появу відчуття неповноцінності стиль життя може бути саморуйнівним. Залишаючись психічно здоровим, поліцейський унаслідок впливу екстремальних умов може втратити впевненість у собі, сенс життя, тому завданням тренінгу має бути реадаптування такої людини, активізування її соціальних інтересів і розвиток завдяки новим взаємовідносинам нового стилю життя. Життєвий стиль особистості є так само унікальним, як унікальна і сама особистість. Адлер підкреслював необхідність аналізувати особистість як єдине ціле, вказував на те, що життєвий стиль - це унікальний спосіб досягнення цілей, який обирає сама людина, і комплекс засобів, який дозволяє адаптуватися до умов дійсності. Таким чином, стиль життя - це, з одного боку, прийнята людиною концепція життя, з іншого - прийнятий нею паттерн поведінки. Психотравмуючі події ведуть до деформації життєвого стилю, до наслідків якої Адлер відносив відчуття неповноцінності та соціальну ізоляцію. Тому специфічна мета тренінгу - допомогти працівникові позбавитись від відчуття власної малоцінності і відчути себе залученим до світу людей; у процесі тренінгу працівник поліції знаходить помилку в формулі власного життєвого стилю, розвиває альтернативні цілі й способи їх досягнення, тобто відбувається реорієнтація і реадаптація особистості. Остання трактується не тільки як зміна курсу, а також як розкриття цілого “віяла” можливостей. Реадаптація - це не тільки виправлення помилок, а пошук нових орієнтирів, нових смислів. Тому тренінг із використанням психоаналітичних ідей включає в себе дослідження життєвого стилю працівника; усвідомлення цього стилю (інсайт); реорієнтацію як зміну особистістю концепції життя і засвоєних способів поведінки.

Групова робота - основна форма, яка використовується при проведенні тренінгу. З позиції гуманістичної теорії інтегральної індивідуальності діяльність людини визначається зовнішньою ситуацією та внутрішніми рисами (темпераментними, характерологічними), які властиві кожному працівнику поліції. Інтегральна індивідуальність утворює декілька ієрархічних рівнів: 1) індивідуальні властивості організму (біохімічні, соматичні, властивості нервової системи, конституціональні особливості); 2) індивідуально-психологічні особливості (темперамент, характер, здібності); 3) соціально-психологічні властивості (ролі в групі, в широкій соціальній системі, особливості комунікації). Тому тренінг складається з трьох блоків, які органічно переплітаються один з одним: блок 1 - робота з тілом (психосоматичний блок), блок 2 - робота з особистістю (психологічний блок) і блок 3 - робота з комунікацією (соціально-психологічний блок).

На першому етапі роботи (блок 1) психолог припускає, що певні проблеми працівника можуть бути пов'язані з внутрішньою неузгодженістю свідомості (душі) людини та її тіла. Причиною такої неузгодженості можуть бути психологічні травми, конфлікти, стреси тощо. Через травми або стрес одна із частин (зазвичай, це тіло) ігнорується або блокується і в результаті виникає так звана психологічна дисоціація, тобто у людини формується звичка відсторонюватись від свого тіла, щоб не відчувати фізичного або душевного болю. Унаслідок цього втрачається повноцінний контакт із своїм тілом, і поліцейський перестає довіряти сигналам, які воно надсилає. Подібна втрата викривляє або гальмує відчуття особистісної цінності і унікальності людини, змінює соціальні ролі, які стають надзвичайно жорсткими. При цьому посилюються симптоми стресу, в числі яких м'язове напруження, підвищений артеріальний тиск, депресія, дратівливість, агресивність, загальна тривожність тощо. На психосоматичному рівні дисоціація може призвести до втрати відчуття опори, рівноваги, порушення контактів з іншими працівниками, деформації уявлень про власне фізичне тіло, появи психосоматичних проблем і захворювань. Тому цей блок передбачає декілька тем: робота з опорами (внутрішньою рівновагою); робота з агресивністю; робота з фізичним “Я”; робота з м'язовими затисками.

Другий блок присвячений переважно питанням внутрішньої психологічної узгодженості особистості працівника поліції, який потребує реадаптації. Головна увага приділяється проблемам життєвих пріоритетів, цілей діяльності й життя, перешкод на шляху досягнення цілей, стратегій побудови життя й діяльності, особистісного росту. В основу цього блоку покладено психологічні моделі его-станів і життєвого сценарію, які розкриваються у процесі здійснення самодіагностики его-станів (хто я?) і побудови життєвого сценарію. Структура особистості в транзактному аналізі (Е. Берн) характеризується наявністю трьох его-станів: “Батько”, “Дитина” і “Дорослий”. Кожен его-стан є певним паттерном мислення, почуттів і поведінки. ““Батько” - це інформація, отримана в дитинстві від батьків та інших авторитетних осіб: настанови, повчання, правила поведінки, соціальні норми. З одного боку, “Батько” є набором корисних і перевірених часом правил, а з іншої - забобонів і упередження. “Дорослий” - це стан, за якого людина здатна об'єктивно оцінювати дійсність на основі власного досвіду і на цій основі приймати незалежні, адекватні ситуації рішення. “Дитина” - це емоційний початок людини; цей стан включає в себе типові дитячі якості: довірливість, допитливість, винахідливість, захопленість тощо. Згідно з уявленнями трансакціоністів, майже уся людська діяльність запрограмована життєвим сценарієм, витоки якого лежать в ранньому дитинстві. Спочатку сценарій засвоюється невербально, потім діти отримують від батьків вербальні сценарні послання, які можуть належати до загальних установок або торкаються різних сторін життя: дитині пропонується професійний, тендерний, освітній сценарій і тому подібне. При цьому батьківські сценарні повідомлення можуть бути як конструктивними, так і деструктивними й непродуктивними. Сценарій лежить поза межами свідомості, людина спотворює реальність з метою “виправдання” свого сценарію. Берн висунув ідею про те, що на ранньому етапі формування сценарію дитина вже має певні уявлення про себе і людей, що оточують її, причому ці уявлення залишаються з нею на все життя.

Окрім цього, при розробці тренінгу враховувалося, що усім людям приносить задоволення відчуття просування вперед і наближення до поставленої мети. Проте досить часто працівник поліції після психотравмуючих подій втрачає чіткість цілей, а безцільність існування призводить до апатії і песимізму. Іноді трапляються випадки підміни цілей засобами їх досягнення, часто цілі ставляться на недосяжному рівні, що не дає можливості отримувати задоволення від наближення до їх реалізації, що призводить до негативного стану фрустрації. Нарешті, нерідко замість того, щоб концентруватись на цілях, працівники концентруються на проблемах, які затьмарюють собою ціль, накопичуються у свідомості і гальмують просування вперед. Тому важливим завданням тренінгу є навчити поліцейських у процесі реадаптації формулювати позитивні й реалістичні цілі, повідомляти про них і залучати оточення до їх реалізації.

Заключна частина тренінгу (блок 3) розвиває ідеї, започатковані у перших двох блоках, проте, вона більшою мірою присвячена стосункам і взаємодії поліцейських з іншими людьми. Життя тісно пов'язано зі спілкуванням, останнє є засобом формування становлення особистості, її соціалізації; від відносин з оточенням залежить досягнення особистістю життєвих і професійних цілей. Третій блок дає можливість постраждалому працівникові поліції відновити побудову соціальних стосунків, дослідити процеси взаємного сприйняття, обміну інформацією та комунікативної взаємодії. На цьому етапі важливим є розуміння поняття команди і командної роботи, групової підтримки; комплекс пропонованих вправ дозволить поліцейським по-новому підійти до розуміння ефективності відносин з іншими людьми. Цей етап тренінгу включає в себе такі теми, як моделі спілкування й отримання зворотного зв'язку, групові ролі, механізми розв'язання проблемних ситуацій у службовій діяльності.

Розроблений професійно-психологічний тренінг психологічної реадаптації поліцейських являє собою комплексну навчальну технологію, яка включає в себе комплекс методів і прийомів, дозволяє одночасно вирішувати низку основних завдань, а саме: формувати в поліцейського необхідні для відновлення знання й уміння, правильно розуміти зміст подій і ситуацій, набувати нового досвіду стосунків з іншими людьми, а також досвід адекватної поведінки в різних соціальних ситуаціях. Він базується на принципах та ідеях гуманістичної, екзистенціальної та гештальт-психології, а також психоаналізу. Перший досвід використання цього тренінгу з метою психологічної реадаптації поліцейських демонструє його ефективність для відновлення працівників і позитивне ставлення до нової навчальної технології з боку поліцейських.

Література

1. Закон України “Про Національну поліцію” // Відомості Верховної Ради. - 2015. - № 40-41. - С. 379.

2. Барко В.І. Профілактика адиктивної поведінки у працівників ОВС України: навч. посібник / В.І. Барко, І.В. Клименко, В.О Криволапчук. - К., 2009. - 52 с.

3. Барко В.І. Інформаційний порадник з питань формування прихильності до здорового способу життя і безпечної поведінки серед військовослужбовців та працівників правоохоронних органів: практич. посібник / В.І. Барко, О.В. Бойко, Е.С. Литвиненко - К.: К.І.С., 2008. - 142 с.

4. Криволапчук В.О. Проблеми медико-психологічної реабілітації та соціальної адаптації учасників антитерористичної операції / В.О. Криволапчук, Л.А. Кирієнко // Наука і право- охорона. - 2015. - № 1. - С. 289-298.

5. Литвинова ГА. Социально-психологическое обеспечение деятельности полиции Баварии (Германия) / Г.А. Литвинова // Юридическая психология. - 2010. - № 3. - С. 32-36.

6. Свон Р.Д. Эффективность правоохранительной деятельности и ее кадровое обеспечение в США и России. / Р.Д. Свои. - СПб.: Алетейя, 2000. - 296 с.

7. Чарльз М.Т. Современное состояние и перспективы профессиональной подготовки сотрудников полиции (милиции) США и России. / М.Т. Чарльз. - СПб: Алетейя, 2000. - 268 с.

8. Федотов А.Ю. Системно-структурный подход в профессиональной подготовке сотрудников ОВД / А.Ю. Федотов // Психопедагогика в правоохранительных органах. - 2015. - № 1(60). - С. 3-6.

9. Цветков ВЛ. Полицейская психология: опыт Испании / В.Л. Цветков // Психопедагогика в правоохранительных органах. - 2014. - № 4. - С. 86-90.

10. Aldwin С.М. Stress, coping, and development, Second Edition: An Integrative Perspective / С.М. Aldwin. - NewYork: Guilford, 2007. - 432 р.

11. Maddi S. Hardiness training for high risk undergraduates / S. Maddi, D.M. Khoshaba, K. Jensen, E. Carter, J. L. Lu, R. H. Harvey // NACADA Journal. - 2002. - № 22. - Р. 45-55.

12. Luenda E. Charles et al. Shift Work and Sleep: The Buffalo Police Health Study / Policing: An International Journal of Police Strategies and Management. - 2007. - № 2. - Р. 215-227.

Размещено на Allbest.ru