Олександр – наймолодший із Драгоманових

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Олександр - наймолодший із Драгоманових

Вивчаючи типолого-формуючі ознаки і тематико-проблематичну складову журналу «Архив психиатрии, нейрологии и судебной психопатологии», що його упродовж 1883-1899 рр. спершу в Харкові, а потім у Варшаві та Санкт-Петербурзі видавав доктор медицини, професор Імператорського харківського університету П. Ковалевський, із-поміж тих, хто «у журналі бере участь» привернуло увагу прізвище «О. Драгоманов». Зокрема у випусках за 1887-1889 рр. вказувалося, що він представляє місто Харків, за 1891 р. - С.-Петербург, із 1892-го - місто Прушков (Польща). Про те, що це лікар-психіатр Олександр Петрович Драгоманов, наймолодший брат Михайла Драгоманова та Ольги Драгоманової-Косач, якого Леся Українка називала «дядьком Сашею», було зрозуміло. А вже розширили знання та фактографічну базу подальші вивчення документів і різноманітних джерел.

Тож мета статті - увести в науковий обіг як учасника соціокомунікативного процесу Олександра Драгоманова, медика за освітою, лікаря-психіатра за професійною діяльністю.

Методи дослідження. Починаючи роботу над дослідженням, насамперед прагнули встановити стан опрацьованості окресленої проблеми, виявити, хто й коли започаткував і проводив подібні розвідки. Для визначення цього застосовано актуалістичний метод, який є загальнонауковим методом теоретичного рівня наукового пізнання. Уауковий інтерес до тематичної складової, діалектики та проблематики форм і змісту опублікованих матеріалів реалізовано в контент-аналізі писемних творів. Біографічний метод, що є специфічним засобом дослідження життєвого шляху особистості, дав можливість простежити долю людини, зміни в його житті, внесок у розвиток знань соціокомунікативних процесів. Цей метод також дозволив уникнути механічного описування життя.

результати й обговорення. Загалом прізвище Олександра Драгоманова не можна назвати мало згадуваним у літературі як початку та середини ХХ ст., так і часів нинішніх. Однак це згадування більше стосується його як одного з адресатів листів Лесі Українки. Відповідно, він є в примітках до томів 10-12 повного зібрання творів письменниці, а також у наукових і науково-популярних статтях різноманітних авторів, які аналізували її прозу, листування та певні етапи біографії, зокрема поїздки до Харкова та Варшави (В. Святовець, Л. Минкова, О. Головій, О. Забужко, Л. Мержвинська, Г. Стасюк, Т. Скрипка, М. Жарких та ін.). Також про нього, як © Садівничий В., 2016 про батька письменниці з діаспори Оксани Драгоманової, говорить В. Комзюк - «він був великим життєлюбом, закоханим у літературу, театр» [2, с. 105]. Як дослідника теоретичних питань психіатрії згадує П. Ковалевський. Також його ім'я почасти вказується у зв'язку з діяльністю рідного брата - Михайла Драгоманова.

Однак у всіх джерелах (як українсько - чи російсько - так і польськомовних), із якими довелося познайомитися, відсутня навіть приблизна біографія Олександра Драгоманова, яка б показувала його життєвий шлях, фіксувала основні дати життя. Жодного разу не вказується навіть дата народження. Тож цей факт залишимо допоки таким, що його не вдалось установити. Невивченість біографії рідного дядька Лесі Українки дослідниця Т. Скрипка пояснює тим, що «біографи Лесі Українки свідомо уникали згадок про її двоюрідну сестру - політичну емігрантку (Оксану Драгоманову. - В.С.). Тож Оксаниного батька, Олександра Драгоманова, також оминали увагою» [6, с. 80].

Виходячи з відомостей про його навчання та практичну діяльність, можемо припустити, що народився Олександр Петрович Драгоманов між 1860-м та 1864-м роками. З'явився на світ у сім'ї дрібнопомісних дворян Гадяцького повіту Полтавської губернії Петра Якимовича та Єлизавети Іванівни Драгоманових. Наймолодший у багатодітній родині, де окрім нього, Михайла Драгоманова (1841 р. н.) та Ольги Дра - гоманової-Косач, відомої в літературі під псевдонімом Олена Пчілка (1849 р. н.), ще були Іван, Варвара, Олена.

Початкову освіту, як це було прийнято в родині Драгоманових, здобув удома. Потім продовжив навчання у 2-й Київській гімназії. У цей час жив у брата Михайла. Роки його навчання, а це орієнтовно 1870-1880 рр., період активної діяльності «старої Громади», до якої входив Михайло Драгоманов.

Здобувши середню освіту - обрав шлях у медицину. Для цього вступив на відповідний факультет Імператорського харківського університету. Закінчив його, за нашими підрахунками, у 1884-1886 році. Деканом медичного факультету в Харкові на той час був І. Зарубін - хірург, професор, активний діяч харківського місцевого самоврядування, скарбник медичного товариства. серед викладачів університету такі знакові особистості, як хірурги В. Грубе та М. Трінклер, акушер І. Лазаревич, патологоанатоми В. Крилов та Д. Лямбль, офтальмолог Л. Гіршман, фізіолог В. Да - нилевський, психіатри М. Мухін та П. Ковалевський. Останній і вплинув на зацікавлення та клінічну орієнтацію Олександра Драгоманова. Після здобуття фаху саме в Клініці нервових і душевних хвороб при Харківському університеті, яку очолював проф. П. Ковалевський, він і розпочав практичну діяльність. Пізніше отримав місце ординатора в міській лікарні.

Міська лікарня у Харкові відкрита 30 серпня (за ст. ст.) 1869 р. Як вказує історик І. робак, вона здобула «назву Олександрівської на честь «чудесного спасения» імператора Олександра II під час замаху на нього в Парижі у травні 1867 р. Ініціатором увічнення цієї події шляхом створення міської лікарні став харківський міський голова Микола Дмитрович Шатунов. його підтримав значним пожертвуванням у розмірі 25 тисяч рублів і клопотанням про присвоєння лікарні найменування Олександрівської губернатор Петро Павлович Дурново» [4, с. 211]. Розташовувався медичний заклад на Благовіщенській вулиці, призначався для хворих обох статей і всіх станів.

У 1889 р. у лікарні згідно зі штатним розписом стало чотири лікарі-ординатори. Одним із яких і був лікар-психіатр Олександр Драгоманов. Проживав, як вказує «Харьковский календарь», у будинку «купця Лисикова по вул. Сумській, 6 [9, с. 52].

Весною 1889 р. у цьому помешканні його навідала рідна сестра Ольга (Олена Пчілка) із племінницею Лесею Українкою. У квітні вони лікувалися на хуторі Косівщи - на під Сумами у народної цілительки Параски Богуш і потім вирушили до Харкова. Олександр Драгоманов влаштував консультативний огляд Лесі Українки у відомого хірурга, науковця, професора університету В. Грубе. Після поїздки Олена Пчілка у листі до матері зауважувала: «Нам там было очень хорошо. Леся совсем очарована любезностью дядька и дядины и посылает им также… поклон» [3, с. 48]. Сама ж Леся у листі до своєї бабуні по материній лінії Є. Драгоманової (1821-1895) від 24 червня 1889 р. захоплено вказувала: «Кланяйтесь і цілуйте від мене дядю Сашу і тьотю Олександру Василівну, я з утіхою згадую своє перебування у Харкові. Будьте здорові» [7, с. 28].

Деякі факти біографії Олександра Драгоманова удалося встановити вивчаючи журнал «Архив психиатрии, нейрологии и судебной психопатологии». його прізвище тут з'являється із 1887 р. (том ІХ, №1). Містом, яке він представляє, вказаний Харків. У томі XVI, №1-2, за 1890 р. і до тому ХІХ, №1, за 1892 р. вказано, що Олександр Драгоманов репрезентує Петербург. Тобто із середини 1890-го до середини 1891-го він мешкав і, звичайно ж, працював у Петербурзі. Саме звідти отримав призначення лікарем психіатричної клініки в містечку Творки (Польща). Переїжджаючи на нове місце роботи дружину Олександру Василівну, із якою одружився 1889 р. в Харкові, залишив у столиці. І саме в Петербурзі народилася його донька Оксана (22 грудня 1894 р.), у подальшому відома письменниця та громадський діяч. Дружина із донькою перебралися до чоловіка лише у жовтні 1895 р.

Медичний заклад у Творках виник завдяки багаторічним зусиллям польських психіатрів, яких підтримували члени Варшавського медичного товариства. Ініціатором будівництва і творцем концепції виступив лікар-психіатр, історик медицини, проф. Адольф Роті (Adolf Rothe). Ідею будівництва підтримав проф. Іван Балінський (Jan Balinski) - поляк за національністю, професор психіатрії, засновник першої психіатричної клініки в Санкт-Петербурзі (1859 р.).

Лікарню у Творках відкрили 21 листопада 1891 р. під офіційною назвою «War - szawska Lecznica dla Obl^kanych» («Варшавська лікарня для ненормальних»). Як зазначається на офіційному сайті цього лікувального закладу, на час відкриття «медичний персонал складали директор (головний лікар. - В.С.) Володимир Хардін, чотири лікарі поляки (Станіслав Буцельський, Еміль Прзичодзький, Рафал Радзивіллович і Тадеуш Жлобіковський) і троє росіян (Олександр Драгоманов, Олександр Любар - ський, Іван Сабашников)» [11]. В. Хардін (1850-1920) - лікар-психіатр, статський радник очолював лікувальний заклад до 1904 р. його на посаді змінив І. Сабашников (1855-1931), лікар-психіатр, доктор медицини. Першим поляком, хто очолив лікарню, як вказується в її історичній довідці, після здобуття незалежності став Вітольд Олександрович Луневський (Witold Aleksander Luniewski) (1919-1940) [11].

Зараз Творки - околиця міста Прушкув Мазовецького воєводства, 15 км від Варшави. Повна сучасна назва лікувального закладу - Мазовецький Спеціалізований Центр здоров'я ім. проф. Я. Мазуркевича (Mazowieckie Specjalistyczne Centrum Zdrowia im. prof. Jana Mazurkiewicza). На офіційному сайті закладу шанобливо згадується прізвище лікаря з України.

Із відомостей, розсіяних у різних джерелах, відомо, що після психіатричної лікарні у Творках Олександр Драгоманов служив старшим лікарем 64-го піхотного запасного батальйону у Бресті (1905 р.), старшим ординатором психіатричної лікарні Св. Іоана у Варшаві (1911). його роботу у Варшаві підтверджує опублікована на сторінках «Архіва…» розповідь про той лікувальний заклад.

Олена Пчілка та Леся Українка кілька разів бували в Олександра Драгоманова в Польщі. Уперше вони приїхала у травні 1892 р. Як зазначає дослідник М. Жарких, ця поїздка «не була тривалою, і мета її нам не відома. Можна здогадуватись, що Олена Пчілка хотіла подивитись на нове помешкання її брата» [1].

Іншим разом Леся Українка провела у дядька два тижні (кінець червня - 12 липня 1896 р.). Саме в цей час вона побувала у психіатричній лікарні, мала змогу спостерігати за пацієнтами, навіть там переночувала. Враження від такого візиту (як відзначає низка авторів, зокрема О. Головій, О. Забужко, М. Жарких, Н. Колошук, Т. Скрипка та ін.) лягли в основу оповідання «Місто смутку (Силуети)».

Із побіжного опису побаченого та перших вражень власне й розпочинається твір: «Одного разу трапилось мені бути у великому закладі для божевільних. Всякий, хто бував у таких закладах, знає те почуття страху, жалості безконечної і, сором сказати, цікавості, що обгортає сторонню людину при вході в сю велику verkehrte Welt. У мене до сього прилучалось іще почуття якоїсь особливої симпатії до декотрих слабих, і через те цікавість моя була тим живіша. Деякі образи сих безталанних не покидали мене там цілу ніч. Часто, погасивши електричне світло і лігши на широку софу в докторському кабінеті, що служив мені спальнею, я довго дивилась на смуги місячного світла на помості і на високих білих стінах, і в них мріялись мені фантастичні образи бреду, мені здавалось, що тут само повітря населено галюцинаціями і що вони літають тут, як іскри невидимого багаття, як луна невидимих інструментів. У вікно моє вривались від часу до часу дивні гуки, такі виразні серед глибокої ночі, вони лунали таким жахом, таким розпачем, який тільки може поміститись в людських грудях, і так дивно сплітались вони з місячним світлом і моїми примарами.

Часто і тепер у такі самі ночі моя думка пролітає велику просторінь, проникає крізь товсті високі камінні стіни «міста смутку»…» [8].

Як учасник процесу соціальної комунікації Олександр Драгоманов тісно пов'язаний із часописом «Архив психиатрии, нейрологии и судебной психопатологии». Журнал став першим спеціалізованим виданням із питань психіатрії у Російській імперії: дозвіл цензором на його вихід підписаний 10 квітня 1883 р. Засновником, видавцем та редактором виступив тоді ще доцент психіатрії та нервових хвороб при Імператорському харківському університеті, а в подальшому професор, один із визначних психіатрів свого часу П. Ковалевський. Спершу журнал виходив 4 рази на рік, згодом - 6. Детальний аналіз журналу подано в авторській монографії « «Відродження розпочинається із гласності.» (Медична преса Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.)» [5]

Заснувавши журнал, П. Ковалевський значну увагу приділяв доборові членів редколегії. Робив це за принципом професійності, авторитетності та впливовості вчених і лікарів. Склад редколегії публікувався на обкладинці й титульній сторінці кожного випуску. Серед найвідоміших і найавторитетніших «у журналі брали участь» П. Автократов (Варшава, Петербург), Д. Ахшарумов (Полтава, Рига), В. Бехтєрєв (Казань), Брейтман (Париж), Я. Боткін, С. Корсаков, В. Сербський (Москва), Ф. Брунс (Сімферополь), П. Вікторовський (Варшава), В. Галенко (Умань), Я. Давидов, В. Дідрихсон, К. Ковалевська (Харків), Д. Куклярський (Могилів), Е. Андрузький і М. Ліон (Одеса), М. Рудов (Новочеркаськ), В. Тронов (Нижній Новгород), В. Чиж (Санкт-Петербург, Дерпт), І. Шерганд (Орел), С. Штейнберг (Саратов), М. Шульгін (Гельдерберг) та ін. Серед них значився й Олександр Драгоманов. У різні роки склад учасників коливався: якщо у першому числі вказано 36 осіб, то в 20-му - 63.

У «Архиве.» О. Драгоманов виступав як із науково-теоретичними статтями, так і готував тексти для розділу «Бібліографія». Ним опубліковані, зокрема, такі матеріали: «Неврастенія і психічні розлади» (т. ІХ, №1, с. 1; №2, с. 69), «Нейрон-пато - логічна секція ІІ з'їзду лікарів у Москві» (т. ІХ, №3, с. 86), «До патології алкоголізму» (т. XIII, №2, с. 81), «Чахотка та психози» (т. XIV, №1-2, с. 139), «Спіритизм і психози» (т. XV, №3, с. 95), «Варшавська лікарня і колонія душевнохворих» (т. ХХ, №3, с. 183) та ін.

Робота про психози під час чахотки написана, як зазначається у підзаголовку, на підставі спостережень у клініці проф. П. Ковалевського. Це й підтверджує факт роботи Олександра Драгоманова саме в клініці цього видатного психіатра. Варто звернути увагу й на редакційний недогляд: у змісті журналу назва вказана як «Чахотка та психози», а в самому журналі (с. 138-153) стоїть заголовок «Психози та чахотка».

У цій статті Олександр Драгоманов психічні захворювання називає «віковим сфінксом» (с. 138), і вказує, що лікарям «поближче підійти» до нього дозволяє «неймовірно високе зростання науки про душевні хвороби» та «значний прогрес основних медичних наук, якими є анатомія а також фізіологія». Вказуючи на залежність божевілля від різноманітних недугів, автор зауважує, що «у сухотних і туберкульозних хворих відбуваються різкі зміни в характері. Вони стають егоїстичні, себелюбні, забувають абсолютно інтереси сім'ї та оточуючих і зважають лише себе. Поряд із цим розвиваються незадоволення, недовіра до оточуючих, підозрілість і хибне самолюбство» (с. 140). Далі описується випадок, де чітко виражений зв'язок між туберкульозом легень і психозом. Цей приклад, зазначає Олександр Драгоманов, йому довелося спостерігати «у психіатричній клініці проф. П. І. Ковалевського». Результатом спостережень над хворим та проведених досліджень стало ствердження про «абсолютно установлений зв'язок між психічним захворюванням та… легеневими сухотами, що передували» (с. 153).

Бібліографічні огляди та анотації упродовж 1887-1891 рр. готував Олександр Драгоманов для кожного номера журналу без винятку: це були матеріали від одного - двох абзаців до кількох сторінок. За час активної співпраці з «Архивом.» публікацій для розділу «Бібліографія» підготовлено десятки й десятки. У зв'язку з тим, що в жодній із бібліотек не зберігаються всі комплекти журналу, точну кількість публікацій підрахувати неможливо. У шести номерах за 1889 р., наприклад, ним для вказаного розділу підготовлено 29 матеріалів. Переважна більшість із них - це огляди або статей чи лекцій із закордонних журналів, або німецько - чи англомовних книг: це вказує на те, що Олександр Драгоманов володів іноземними мовами. Серед описаних такі праці: Л.В. Блуменау - «До питання про фізіологічну дію магніту на нервову систему», проф. William A. Hammond - «Клінічна лекція про диференціальний діагноз передньо-бокового склерозу і заднього склерозу спинного мозку», Dr. C.H. Hughes - «Передній гострий інфантильний поліомієліт», Dr. Hughling - Jackson - «Особливий різновид епілепсії («інтелектуальна аура»), випадок із симптомами органічного мозкового захворювання», Dr. Dana - «Кортикальна локалізація шкірних відчуттів», A.R. Deyett - «Медична юриспруденція сп'яніння», Dr. Ch. Fere «Параліч внаслідок виснаження», Dr. Bury - «Периферійний неврит при гострому ревматизмі і відношення м'язової атрофії з ураженням суглобів», Prof. Е. C. Spitzka - «Вайтченельські вбивства: їх судово-медична та історична сторони», лікар О.О. Корнілов - «Хорея, хроніка спадковості» та ін. Так, оглядаючи статтю лікаря Wigleswortn «Патологія божевілля» («On the Pathology of delusional Insanity (Monomania)», опубліковану в журналі «The journal of mental Science») він, зокрема, зауважував, що «деякі автори змішують манію та мономанію». Вказавши, що це різні психостани, Олександр Драгоманов зазначив: «при манії відбувається ураження вищих координуючих і контролюючих мозкових центрів; при мономанії ж уражаються первинно примарні церебральні перцепторні органи». Далі він підтримав автора зокрема в тому, що в основі марення при мономанії «лежать ненормальні відчуття або ілюзії та галюцинації, доказом чого є та обставина, що, крім сфери марення, в інших відносинах хворі міркують зовсім тверезо» («Архив.». - 1889. - Т. XIII. - №1).

Згідно з даними, що найчастіше зустрічаються у літературних джерелах, помер Олександр Драгоманов у 1919 р. в Петербурзі.

Висновки та перспективи. Вивчаючи діяльність Олександра Драгоманова, як учасника соціокомунікативного процесу, найперше потрібно акцентувати увагу на відсутності навіть приблизної його біографії, що показувала б його життєвий шлях, фіксувала основні дати життя. Тож беремо сміливість припустити, що народився він між 1860-м та 1864-м рр. Навчався у 2-й Київській гімназії та на медичному факультеті Харківського університету. Як лікар-психіатр практикував у Харкові,

Петербурзі, Творках і Варшаві. Як учасник процесу соціальної комунікації тісно пов'язаний із журналом «Архив психиатрии, нейрологии и судебной психопатологии» (1883-1899), на сторінках якого виступав як із науково-теоретичними статтями, так і готував тексти для розділу «Бібліографія».

Подальші дослідження дозволять укласти енциклопедично вивірену біографію Олександра Драгоманова й чітко визначити його місце та роль як у виникненні спеціалізованої медичної преси, так і розвитку спеціалізованої та масової комунікації.

Література

драгоманов соціокомунікативний журнал

1. Жарких М. Леся Українка і Польща / Микола Жарких [Електронний ресурс] // Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки. - Режим доступу: http://www.l-ukrainka.name/ uk/Studies/Polska.html. - Дата доступу: 07.08.2016 р.

2. Робак І. Ю. Історичні умови організації та специфіка розвитку охорони здоров'я в Харкові (XVIII - початок ХХ ст.): дис…. доктора історичних наук: 07.00.01 / Робак Ігор Юрійович. - К., 2009. - 441 с.

3. Садівничий В.О. «Відродження розпочинається із гласності.» (Медична преса Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.): моногр. / Садівничий В.О. - Дніпропетровськ: Середняк Т.К., 2015. - 360 с.

4. Українка Леся. Зібрання творів. У 12 т. Т. 10. Листи / Леся Українка. - К.: Наук. думка, 1978. - 543 с.

5. Українка Леся. Місто смутку / Леся Україна [Електронний ресурс] // Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки. - Режим доступу: http://www.l-ukrainka.name/uk/Prose/ MistoSmutku.html. - Дата доступу: 01.08.2016 р.

6. Харьковский календарь на 1889 год: В 2 кн.: [С планом г. Харькова] / Изд. Харьк. ГСК; [Ред. В.И. Касперов]. - Харьков: Тип. губ. правл., 1889. - [2], X, 395, 133, 49 c.; [1] л. пл., [6] л.рекл. обгявл.

7. Historia // Mazowieckie Specjalistyczne Centrum Zdrowia im. prof. Jana Mazurkiewicza [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tworki.eu/index.php? option=com_content&ta sk=view&id=59&Itemid=83. - Дата доступу: 01.09.2016.

Размещено на Allbest.ru