Тифлопсихологія як наука

Характеристиками стадій психічного розвитку виступають:

-- соціальна ситуація розвитку;

-- основні вікові новоутворення;

-- провідна діяльність

Соціальну ситуацію розвитку Л.С. Виготський визначав, як співвідношення зовнішніх та внутрішніх умов розвитку психіки. Зовнішні умови повинні відповідати внутрішньому -- особливостям психічного розвитку. Наприклад, для розвитку мови потрібне спілкування. Внутрішні умови залежать зокрема від ставлення дитини до інших людей, предметів, речей та до самої себе.

При глибоких порушеннях зору дитина розвивається в особливих умовах. Створюється своєрідна, складна соціальна ситуація розвитку, зумовлена дивергенцією -- розходженням двох його планів біологічного та соціального. Ефективність компенсаторних пристосувань, які повинні виникнути і розвиватись на біосоціальній основі, знаходиться в прямій залежності від біологічно закладених здібностей людини та відповідності їм соціальних умов, впливів. Чим глибше порушений зір, чим раніше виникло це порушення, тим складнішою стає соціальна ситуація розвитку. Зменшити цю дивергенцію можливо за рахунок приведення у відповідність до пізнавальних можливостей людини соціальних умов, в яких вона розвивається. Такими соціально значимими для розвитку дитини з порушеним зором можуть бути умови спеціального корекційного навчання та виховання, які забезпечують не лише засвоєння знань та вироблення соціально значимих вмінь, але і розширення сфери спілкування, в якій діти можуть керовано або спонтанно засвоювати досвід людства.

Так, наприклад, незряча дитина, маючи первинно збережений опорно-руховий апарат, може навчитись ходити, але цей період затягується, оскільки вона не може так само, як зряча, наслідувати дорослим в оволодінні ходінням. Особливості потребово-мотиваційної сфери, обумовлюючи зниження активності, перешкоджають виникненню мотивації самостійного пересування. Перебування в обмеженому соціальному оточенні батьків, які часто, боячись травматизму, обмежують пересування дитини, також не спонукає до розвитку у цих напрямках.

Вікові новоутворення характеризуються психічними змінами, що виникають в даному віці і визначають перетворення у свідомості людини, її внутрішньому і зовнішньому житті. Це такі позитивні надбання, які дають можливість на їх основі перейти до нової стадії розвитку (наприклад, дитина спочатку починає тримати голівку, потім сидіти, повзати, ходити…).

Як ми вже з'ясували, при порушеннях зору перехід від однієї стадії розвитку до іншої зумовлений якісними та кількісними особливостями.

Провідна діяльність визначає основні лінії розвитку дитини в певний період. Найбільш типові для певного віку стосунки з дорослими, наприклад, у віці немовляти дитина спілкується в межах сім'ї, у ранньому віці починає виносити спілкування за її межі тощо. Через стосунки формується ставлення дитини до дійсності. В провідній діяльності дитина вступає в контакт з дійсністю, яка в цей період є джерелом психічного розвитку. Саме в провідній діяльності виникають особистісні новоутворення, перебудовуються психічні процеси і з'являються передумови для розвитку нових видів діяльності. Так, наприклад, предметна діяльність при порушеннях зору сприяє розвиткові видів чутливості та мови, а на їх основі розвивається маніпулятивна діяльність. На цій стадії у сліпих дітей відзначається певне відставання від нормального розвитку. Так, кількість образів уявлень, необхідних для розвитку мислення, мови, уяви значно менша, активна мова часто має формальний характер, наочні форми мислення набувають якісної своєрідності.

3. Рушійною силою психічного розвитку є виникнення внутрішніх протиріч між старими новоутвореннями і новими, тими, що народжуються. В кожному віці ці протиріччя по-різному проявляються, але завжди існує головне протиріччя: між потребою дитини стати більш дорослою, самостійною і реальною можливістю цього. Це протиріччя сприяє засвоєнню нових знань та способів діяльності.

4. У ході психічного розвитку проходить диференціація та інтеграція процесів, властивостей та якостей.

Диференціація полягає в тому, що властивості та якості особистості перетворюються в окремі, самостійні форми діяльності. Так, розвиток сприймання обумовлює розвиток пам'яті, яка надалі, розвиваючись, стає самостійним психічним процесом. Порушене зорове сприймання як вторинне відхилення у розвитку, спричиняє якісні своєрідності розвитку та протікання інших когнітивних процесів (перебудову системи взаємодії аналізаторів, уявлень, уяви, особливості мови, процесів пам'яті, наочно-дійового мислення та ін.).

Інтеграція сприяє встановленню взаємозв'язків між окремими сторонами психіки, які вже диференціювались на новому, більш високому рівні. Виникнення процесів компенсації при порушеннях зору пов'язане з цією властивістю психічного розвитку. Так пов'язані між собою пізнавальні процеси (зокрема пам'ять в поєднанні з мовою і мисленням), які в процесі діяльності забезпечують можливість утворення реальних образів уявлень.

5. В психічному розвитку проходить зміна причин (детермінант), які його визначають. Змінюється взаємозв'язок біологічного і соціального в розвитку: соціальне починає все більше і більше переважати. Серед соціальних детермінант також змінюється їх співвідношення. Так на кожному етапі розвитку виникають умови для оволодіння дитиною новими видами діяльності, формуються відповідні взаємостосунки з дорослими та однолітками, які все більше впливають на психічний розвиток дитини. Але, як зазначалось вище, при порушеннях зору на взаємодію детермінант розвитку впливає аномальний фактор, який змінює це співвідношення в той чи інший бік, в залежності від умов існування дитини.

6. Психіка дитини дуже пластична. Ця властивість лежить в основі розвитку дитини з нормальним зором і дитини з ушкодженим зором, але в останньому випадку набуває особливого значення, оскільки забезпечує можливість компенсації.

На підставі узагальнень експериментальних і теоретичних праць у різних галузях дефектології, підкреслюючи наявність спільних специфічних закономірностей розвитку психіки аномальних дітей, можна виділити, перш за все такі з них, врахування яких має принципове значення для тифлопсихології і педагогіки корекційної роботи з сліпими та слабозорими дітьми (2):

-- специфікою будь-якого аномального розвитку є порушення взаємодії з реальним оточенням, насамперед, з іншими людьми;

-- своєрідність аномального розвитку зумовлена специфікою його соціальної ситуації, дивергенцією біологічного та соціального розвитку;

-- чим більше порушене біологічне, тим сильніший його вплив на соціальне в процесі аномального розвитку;

-- розвиток аномальної дитини залежить від часу виникнення дефекту, ступеня його вираження та якісної своєрідності;

-- чим більш віддаленими від ядерної ознаки дефекту перебувають його інші ознаки, тим краще вони піддаються педагогічній корекції;

-- інтенсивність розвитку психіки та особистості при аномаліях залежить від спеціальних педагогічних умов, що враховують специфічні особливості психічної діяльності конкретної аномальної дитини та оптимізують корекційно-компенсаторні процеси, забезпечують профілактику негативних вторинних новоутворень в різних підструктурах особистості;

-- при аномальному розвитку частіше, порівняно з нормою, виникає можливість появи псевдокомпенсаторних новоутворень в особистості;

-- особливості аномального розвитку пов'язані з вираженою специфікою процесу переходу аномальної дитини від зовнішніх предметно-практичних планів діяльності до внутрішніх, тобто порушення процесу інтеріоризації;

-- загальною специфічною особливістю розвитку більшості категорій аномальних дітей (розумово відсталих, із ЗПР, сліпих, глухих) є порушення адекватності і темпу прийому та переробки вербальної інформації, своєрідність регулюючої функції другої сигнальної системи;

-- особливості аномального розвитку і корекційно-педагогічного керівництва ним пов'язані зі специфікою переведення потенцій дитини, що перебувають в конкретний момент у зоні її найближчого розвитку, на рівень актуального розвитку.

Всі зазначені загальнодефектологічні закономірності розвитку психіки і особистості, звичайно, можуть мати певну специфіку прояву при різних видах психічного дизонтогенезу, проте вони є спільно типовими для всіх видів.

Література