У міграційному процесі беруть участь дві сторони: одна з них займає активну позицію (мігранти); а інша - пасивну (приймаюче населення). Тобто виникає необхідність у взаємному пристосуванні один до одного шляхом безпосередньої взаємодії. Для більш повного і змістовного вивчення досліджуваної проблеми потрібно чітко визначити поняття "приймаюче населення". У нашій роботі ми будемо використовувати визначення, запропоноване Н.С. Зиміною: "Спільнота людей у природному оточенні, що має географічні, політичні і соціокультурні межі, з розвиненим спілкуванням усередині спільноті та ознаками солідарності і ідентичності" [4, с.90]. Для повноти відображення основної суті слід доповнити характеристикою - "що включає у свою систему іншу групу людей".

Адаптацію, як процес пристосування до нових умов, розділяють на соціокультурну і соціально-психологічну. Соціальна адаптація - це вид взаємодії особистості (соціальної групи) із соціальним середовищем, під час якого узгоджуються вимоги і очікування його учасників, засвоюються норми та цінності групи, відбувається процес входження в рольову структуру.Н.М. Стукаленко визначає соціокультурну адаптацію як форму взаємного пристосування суб'єктів і соціокультурного середовища на основі обміну духовно-практичними можливостями і результатами діяльності в конкретних адаптивних ситуаціях [14, с.144].

В.В. Гриценко під соціально-психологічною адаптацією переселенців у новому соціокультурному середовищі розуміє складний і багатоплановий процес взаємодії представників різних культур, у результаті якого формується нова позитивна соціальна ідентичність, адекватна новим соціокультурним умовам [3].

На думку І.М. Леонової, мігранти зустрічаються з двома основними проблемами, такими як неприйняття їх постійним населенням, до якого вони потрапили проти своєї волі, і фрустрацією їх базових потреб. Під час опитування вимушено переселених осіб із території воєнних дій вони висловлювали такі думки: "Немає впевненості в майбутньому"; "Немає перспектив у роботі", "Потрібно мати міцні нерви, щоб хоча б вижити" [7, с.96].

В.В. Константинов і інші дослідники, розглядаючи адаптаційний процес вимушених мігрантів до нових умов і вимог життя, також підкреслюють важливість взаємного пристосування обох сторін цього процесу. Коли ВПО потрапляють у нове соціальне середовище, в них перебудовуються деякі особистісні якості, патерни поведінки, установки, погляди і цінності. Соціальне середовище, яке ми визначаємо як "приймаюче населення", у свою чергу, задовольняючи адаптаційні потреби вимушених мігрантів, також повинне підбудовуватися і коректувати існуючу соціальну культурно-функціональну систему [5]. Тобто разом з особливостями мігрантів змінюється і їх соціальне оточення. Серед основних показників успішності соціокультурної адаптації мігрантів Г.У. Солдатова називає налагодження позитивних зв'язків із новим соціальним середовищем, розв'язання щоденних життєвих проблем (школа, родина, робота, побут). Також за результатами власних досліджень Г.У. Солдатова вказує, що для мігрантів характерні брак упевненості в собі, недовіра до навколишніх і психосоматичні прояви. Почуття втрати контролю над ситуацією, власної некомпетентності, нездійснення бажань виражаються в мігрантів у почуттях гніву, агресивності і ворожості до представників приймаючого регіону [13].

Таким чином, дуже важливими для адаптації мігрантів у приймаючому середовищі є питання ставлення до них корінного населення, оскільки часто це ускладнює життя людей, вимушених покинути рідний край. Існує досить багато досліджень, що підтверджують, що ставлення до мігрантів не завжди є толерантним і коректним. У такому випадку виникає питання - чому слово "мігрант" або "переселенець" апріорі викликає негативні емоції й агресію? Для цього потрібно визначити, яким чином формується образ мігранта у свідомості людей і якими є механізми цього процесу?

Як відзначає В.І. Мукомель, у відносинах між приймаючим населенням і мігрантом вирішальну роль відіграють саме соціально-психологічні і культурні особливості сприйняття групами один одного. Результатом такої взаємодії кожного разу будуть сформовані стереотипи, міфи і навіть фобії [9, с.88].

Ставлення приймаючого населення до вимушених переселенців, як правило, відрізняється амбівалентністю: симпатія - антипатія, співчуття - агресія; допомога - протидія і т.д. Образ мігранта не завжди має раціональний характер, як і будь-який соціокультурний феномен. Причиною є те, що населення схильне, як правило, орієнтуватися не стільки на широкий діапазон соціальної практики або на власний досвід, скільки на суспільну думку.

Створені стереотипи є досить міцними і архаїчними, тому їх зміна можлива тільки у випадку трансформації ставлення приймаючого населення до переселенців [11]. Тобто у вирішенні даного питання існує певне "замкнене коло". Головним джерелом формування образа мігранта виступають засоби масової інформації, оскільки в реальності з переселенцями безпосередньо контактував тільки кожний п'ятий громадянин країни. Розуміючи особливості транслювання інформації українськими засобами масової інформації, можна говорити про досить суб'єктивне створення образу ВПО у свідомості корінного населення.

Два основних питання, що стосуються формування засобами масової інформації різноманітних стереотипів і образів, - це поняття реальності, сконструйованої медіа, і поняття стереотипів. Перше поняття відображає процес, через який проходить соціальна реальність, створювана самими медіа. Це поняття включає як відбір певних повідомлень із величезної кількості інформації, що надходить щодня з різних джерел, так і безпосередній процес того, в якій формі і коли певна інформація подається для оцінки аудиторії.

Для більшості населення телебачення і інтернет виступають головними джерелами інформації, вірогідність якої може бути на недостатньо високому рівні [7]. Водночас важливими для власників телеканалів, періодичних видань є прибуток, який вони одержують і від поширення інформації "на замовлення". Сучасні інформаційні ресурси влаштовані таким чином, що якщо певне повідомлення потрапило на телеекрани і друковані сторінки, то відповідно, що це комусь потрібно. Вірогідність і перевіреність, на жаль, не є основними критеріями відбору інформації.

М.М. Ефременкова, вивчаючи засоби масової інформації, виділила три типи образа-мігранта:

- перший тип містить переважно негативні характеристики, хоча й у завуальованій формі. Серед них - загроза економічному становищу місцевого населення, загострення ситуації із соціальними благами (робочі вакансії, місця в школах і дитячих садках і т.д.). Негативне соціально-психологічне тло журналісти транслюють до широкої аудиторії людей, що підсилює тривогу, страх і побоювання щодо переселенців;

- другий тип має не стільки позитивний, скільки співчуваючий характер. Мігранти - це співвітчизники, жертви воєнних дій, серед них більшість - це прості люди, які опинилися в складній життєвій ситуації. На новому місці проживання їм складно освоїтися, і тому вони вимагають особливої уваги і допомоги;

- третій тип зустрічається в мас-медіа дуже рідко. Внутрішньо переміщені особи - це люди, які є близькими за мовою, культурою, звичаями і цінностями. Серед них багато кваліфікованих фахівців, що мають бажання і готовність працювати на благо країни і можуть додати свого внеску в її економіку [3, с.8].

Не менш важливу роль слід відвести соціальним очікуванням приймаючого населення від внутрішньо переміщених осіб. Найбільш яскраво соціальні очікування приймаючих спільнот виражаються в стереотипах населення. У рамках проекту "Діалог і примирення в регіонах України" було проведене дослідження стереотипів відносно ВПО у восьми великих містах України і двох містах, що перебувають близько до територій, непідконтрольних української влади. Під час аналізу відповідей, сформованих учасниками малих дискусійних груп, були виявлені стереотипи відносно ВПО [2]: "чужі за духом"; негативно ставляться до жителів спільнот, які їх прийняли; не прагнуть працювати; не можуть інтегруватися через різні погляди на ситуацію в Україні; вважають, що їм всі винні і т.д.

Існуючі стереотипи носять негативний і агресивно налаштований характер і багато в чому пояснюють конфлікти і напружені відносини між приймаючим населенням і внутрішньо переміщеними особами.

М.М. Аблажей виділяє два типи образу мігранта. Перший характеризується негативним ставленням: до його характеристик відносять агресію, загрозу економічному і культурному добробуту корінного населення. Інший тип має позитивні характеристики і викликає співчуття через необхідність зміни місця проживання, роботи і труднощів в адаптації [1, с. 19]. Якщо їх порівнювати, то другий тип, безсумнівно, є більш оптимальним і сприяє успішній взаємодії корінного населення і мігрантів. Однак коли державою створюються привілейовані умови для переселенців: фінансове забезпечення, надання соціально-психологічної підтримки, житло, робота і т.д., те це може неоднозначно впливати на приймаюче населення. У такій ситуації до відмінностей у політичних поглядах додається агресія, яка викликана певною дискримінацією інших громадян.

Таким чином, наявність крайніх полюсів у відносинах учасників міграційного процесу один до одного тільки ускладнює ситуацію. Більш адаптивними і конструктивними є емоційно-нейтральні і безоцінні позиції.

У 2015 році були проведені дослідження ставлення приймаючих спільнот до внутрішньо переміщених осіб. Переважна більшість опитаних (81%) згодні з тим, що переселенці повинні повернутися додому з першою нагодою. Переселенці створюють додаткове завантаження на систему соціального захисту населення, працевлаштування, навчально-виховні інституції. Ставлення до ВПО досить неоднозначно. Це підтверджується тим, що за питанням становища переселенців суспільство фактично розділилося навпіл. Одна половина респондентів вважає, що вимушені мігранти перебувають у несприятливому становищі через свій статус - "внутрішньо переміщені особи". Ще 42,9% опитаних мають протилежну думку. Більшість людей в Україні ставляться до вимушених мігрантів позитивно або нейтрально [10].

Таким чином, формування образу вимушених переселенців і, як наслідок, ставлення до них має амбівалентний характер. Спочатку надходить інформація їх різних джерел, яка презентує мігрантів як агресорів або як "заручників ситуації" (залежно від джерела ЗМІ). Наступний етап представлений особливостями сприйняття інформації залежно від особистіс - них факторів (погляди, цінності, культура і т.п.). Не менш важливим фактором є створення цілісного образа або уявлення про особистість завдяки безпосередній взаємодії з нею, що реально відбувається рідко. І як наслідок - побоювання і упереджене ставлення до "агресорів" або надання соціальної підтримки та допомоги "жертвам" і "постраждалим" внаслідок несприятливої політичної ситуації.

Причинами деструктивних уявлень про вимушено переселених осіб можуть виступати: стереотипи, недостовірна інформація ЗМІ або її відсутність, власний негативний досвід (що зустрічається значно рідше), побічні події, які помилково зв'язують із присутністю ВПО.

Нами разом з Е. Русіною проведене емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей ставлення приймаючого населення до вимушених переселенців. Дослідження проведене в Херсонській області України. Для розв'язання поставленого завдання важливо з'ясувати, які ознаки, характеристики, властивості особистості сприяють доброзичливому ставленню до своїх співвітчизників, які у зв'язку з воєнними діями були вимушені переселитися в інші регіони України.

Оскільки доброзичливість, у першу чергу, проявляється в певній витримці, повазі і терпимості до інших людей, одним із факторів ми вибрали толерантність, що включає всі перераховані характеристики.

Під час соціальних опитувань фіксуються негативні висловлення на адресу вимушених мігрантів, зокрема щодо конкуренції під час працевлаштування та інших соціальних пільг. На основі подібних відповідей було висунуте припущення, що одним із факторів ставлення до ВПО може бути рівень задоволеності / незадоволеності деякими сферами власного життя (фінансове становище, робочі місця, упевненість / непевність у власних силах і т.п.). Таким чином, для емпіричного дослідження основними факторами ставлення до внутрішніх мігрантів ми обрали толерантність, індекс якості життя, деякі соціальні характеристики (вік, соціальний капітал і т.п.).

У дослідженні взяли участь 30 учителів середніх шкіл. Були використані такі методи дослідження:

1) анкета "Особливості ставлення до внутрішніх переселенців" (автор Е. Русіна), в основу покладений опитувальник Н.М. Лебедєвої для вивчення ставлення приймаючого населення до мігрантів [6, с.48]. Питання щодо сімейного і фінансового становища зумовлені припущенням, що рівень стабільності і добробуту пов'язаний з установками відносно ВПО, тобто чим більш нестабільною є життєва ситуація, тим більшу загрозу представляють вимушені переселенці. Кількість і вік дітей також здатні кардинально змінювати цінності і погляди людини. Страх і тривога за їхнє подальше життя можуть негативно позначатися на ставленні до нових незнайомих осіб, що претендують на місця в навчальних закладах, житло і роботу;

2) експрес-опитувальник "Індекс толерантності" (Г.У. Солдатова, Е.А. Кравцова, Л.А. Шайгерова) призначений для діагностики загального рівня толерантності, твердження відображають загальне ставлення до навколишнього світу та інших людей, соціальні установки щодо різних сфер взаємодії. Шкали опитувальника спрямовані на діагностику таких аспектів толерантності, як етнічна толерантність, соціальна толерантність, толерантність як риса особистості.

Етнічна толерантність є основним засобом досягнення гармонії відносин у мультинаціональних суспільствах, соціальну толерантність можна визначити як ненасильницьке, поважне і терпляче ставлення до різних соціальних груп (меншостей), на індивідуальному рівні толерантність є добропорядністю, тобто нормою поведінки відповідальної особистості;

3) опитувальник "Оцінка рівня задоволеності якістю життя" (адаптація Н. Є. Водоп'янової) відображає суб'єктивну задоволеність у само - актуалізації особистісних ресурсів для подолання стресів у таких категоріях індивідуального життя: робота, особисті досягнення, здоров'я, спілкування з близькими людьми, підтримка (внутрішня і зовнішня - соціальна), оптимістичність, напруженість (фізичний і психологічний дискомфорт), самоконтроль, негативні емоції (настрій).

Власним фінансовим становищем повністю задоволено І2% вибірки, повністю не задоволені - 8%, і 80% - задовольняються тим, що мають ("на життя вистачає").

Серед кола своїх знайомих мають вимушено переселених осіб тільки 20% від усієї вибірки, 80% - не мали можливості безпосередньо взаємодіяти з ВПО.

Щодо безпосереднього ставлення до вимушених переселенців був отриманий такий розподіл даних: 24% вважають, що мігранти із ДНР, ЛНР і Криму мають значні пільги та переваги перед корінним населенням у працевлаштуванні, одержанні житла, соціальної допомоги і т.п., 44% погоджуються із цим твердженням лише частково, і 32% повністю із цим не згодні.

Щоб визначити, який образ мігранта-співвітчизника сформувався у свідомості приймаючого населення, було запропоновано три різні варіанти відповіді: 60% вважають переселенців "гостями", які підтримують існуючі правила і вимоги і задовольняються тим, що їм пропонують; 20% вважають їх "імітуючими жертвами", що встановлюють власні правила, рамки і вимоги, а також вимагають до себе виняткового ставлення та особливих умов життя; 20% сприймають ВПО як "дійсних жертв", яким насправді складно пристосуватися до нових умов життя, їм потрібна допомога і особливі умови, оскільки вони, дійсно, цього заслуговують.

У ході дослідження було виявлено зворотний кореляційний зв'язок між рівнем задоволеності станом власного здоров'я і соціальною толерантністю людини (темп = - 0,421; при р < 0,05), тобто можна припустити, що людина, коли вона опиняється в проблемній ситуації, стає більш чутливою і розуміючою стосовно інших людей, певною мірою відбувається переосмислення життєвих позицій, принципів і категоричних суджень.

Толерантність як риса характеру має зворотний кореляційний зв'язок зі шкалою "негативні емоції" за методикою Н. Є. Водоп'янової (темп = - 0,439; при р < 0,05). Питання за даною шкалою дозволяють виявити такі емоції, як почуття провини і сорому, гнів, страх, тривога і образа. Вони можуть проявлятися як стосовно себе, так і до інших. Якщо подібні стани (агресія, образа, страх) присутні протягом значної кількості часу (безупинно або періодично), вони однозначно не будуть сприяти толерантній поведінці. Адже патерни поведінки, які властиві терплячій, витриманій людині, абсолютно різні за валентністю з описаними вище емоційними проявами.

Прямий кореляційний зв'язок був виявлений між ставленням до вимушено переселених осіб і рівнем задоволеності по таких шкалах: "робота (кар'єра)" (гемп = - 0,505; при р < 0,01); "особисті досягнення" (гемп = - 0,507; при р < 0,01); "спілкування із близькими людьми (друзі, родичі)" (гемп = - 0,432; при р < 0,05); "підтримка (внутрішня і зовнішня)" (гемп = - 0,427; р < 0,05). Також виявлений взаємозв'язок між віком досліджуваних і їх ставленням до ВПЛ (гемп = 0,420; р < 0,05).

Спираючись на результати математичного аналізу, виявлено, що характер відносин із вимушеними переселенцями буде залежати від того, наскільки приймаюче населення задоволене власною кар'єрою і місцем роботи, а саме відповідність їх роботи інтересам і очікуванням, характер відносин з колегами (диском - фортний або гармонійний), задоволеність фінансовим становищем, можливість подальших перспектив розвитку. Тобто якщо робочі місця постійного населення не відповідають перерахованим критеріям, то існує більша ймовірність упередженого ставлення до вимушених внутрішніх мігрантів. Це пов'язане з тим, що процес міграції апріорі сприймається як масове явище, відповідно, новоприбулі групи людей - це потенційні конкуренти в працевлаштуванні. Свою роль у формуванні подібного стереотипу відіграє й внутрішня політика України: досить багато інформації поширюється щодо пільг і привілеїв, які будуть мати внутрішні мігранти, що прибувають на нове місце проживання. Навіть якщо ця інформація не відповідає дійсності повною мірою, постійне її транслювання накладає свій "відбиток" на свідомість приймаючого населення.

Виходячи із цього, логічним є кореляційний зв'язок між віком представників приймаючого населення і ставленням до внутрішньо переселених осіб. Оскільки кореляція зі знаком "+", то це свідчить про наступне: чим старше людина, тим краще вона ставиться до вимушених мігрантів. Існує більша ймовірність того, що в їхній свідомості мігранти будуть в образі дійсної "жертви" або "гостя": викликати бажання допомагати, захищати, оберігати і т.п. Молодь, у свою чергу, не впевнена у власних силах, більшою мірою стурбована своїм працевлаштуванням і фінансовим становищем.

Досить близьким і тісно пов'язаним із питанням конкуренції є показник "особистих досягнень". Пряма кореляція свідчить про те, що чим більш впевнена в собі особистість, тим менш загрозливим для неї виглядає масовий процес внутрішньої міграції. Почуття власної гідності дає людині простір і можливості для допомоги іншим людям, які її потребують.

Недостатня внутрішня (духовна, релігійна, мотиваційна) і зовнішня (з боку близького оточення) підтримка стимулює пошук взаємодії з новими, раніше не знайомими людьми. Нові відносини будуть будуватися з метою знаходження комфорту, гармонії і взаєморозуміння.

Ще одним з важливих факторів, що впливає на ставлення приймаючого населення до вимушених переселенців, - спілкування із друзями і рідними. Характер відносин із найближчим оточенням зумовлює загальний настрій людини. У випадку відсутності щирості, відкритості і теплоти у взаємодії з друзями, дітьми, партнером можливі два варіанти розвитку:

1) людина буде намагатися через установлення нових контактів і пошук знайомств (у цьому випадку з мігрантами) задовольнити дефіцитарні потреби в сприятливій, гармонійній атмосфері комунікацій;

2) незадовільні відносини у вже існуючих комунікаціях будуть поширюватися на нових осіб, які зустрічаються в житті людини.

Конструктивним як для постійного населення, так і для внутрішніх мігрантів є саме перша стратегія поведінки. Це дозволяє, якщо не спростити, то хоча б не ускладнити процес адаптації груп один до одного. Завдяки ефективній комунікації можна краще і швидше зрозуміти один одного, узгодити розбіжності в поглядах на ту або іншу ситуацію. Тим більш, коли мова йде про жителів однієї країни, консенсусу досягти значно простіше, ніж у різних етнічних групах. Хоча й існують деякі відмінності в традиціях, правилах, принципах і цінностях, але цей бар'єр можна подолати через взаємне прийняття і розуміння. У зв'язку із ситуацією, яка склалася в нашій державі, внутрішнє переміщення людей із зон бойових дій є неминучим, тому потрібно бути готовим до того, що в деяких регіонах густота населення буде збільшуватися. Тому конкуренція в найближчі роки буде лише стрімко зростати. За умови ефективної комунікації і взаємодії місцевого та приїжджого населення із цього можна отримати користь. Адже наявність конкурентів є стимулом для подальшого розвитку за умови, що такі "змагання" не перетворяться в серйозні міжособистісні конфлікти. У випадку ескалації напруги в соціальних відносинах, подібний розвиток подій може лише підсилити вже існуючу напруженість між жителями різних регіонів України.

Висновки