Формування та становлення особистості дитини через соціальні інститути спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування та становлення особистості дитини через соціальні інститути спілкування

А.С. Павленко

У статті розглянуто складні взаємодії в соціумі між дітьми, сім'ями, суспільством, що впливають на формування характеру та розвивають вроджені на біологічному рівні „запрограмованості” якості на пошук змісту життя при спілкуванні та у взаємовідносинах з іншими людьми. Автором запропоновано та обґрунтовано твердження, що особистість не може стати собою, не будучи органічно вбудованою в суспільство, соціальні інститути, спілкування, соціум.

Доводиться, що всі діти потребують спілкування в авторитетних соціумах, призначених передати їм певну модель моральної поведінки, котра виховує потребу один в одному, формує почуття перебування у безпеці при співжитті та взаємодії з різними особистостями динамічного суспільства.

Ключові слова: соціум, соціальні інститути, „запрограмоване спілкування”, модель соціальної поведінки, рольова поведінка, жага спілкування, соціальні взаємодії, самовираження, самовдоволення, сумісність, психологічний обмін, комунікація, семантично значуща інформація.

Резюме

В статье рассмотрены сложные взаимодействия в социуме между детьми, семьями, обществом, которые влияют на формирование характера и развивают врожденные на биологическом уровне „запрограммированности” качества на поиск смысла жизни при общении и взаимоотношениях с другими людьми. Автором предложено и обосновано утверждение, что личность не может стать собой, не будучи органично встроенной в общество, социальные институты, общение, социум.

Ключевые слова: социум, социальные институты, „запрограммированное общение”, модель социального поведения, жажда общения, социальные взаимодействия, самовыражение, самоудовлетворение, психологический обмен, коммуникация, семантически значимая информация.

Key words: society, social institutions, "programmed communication", model of social behavior, thirst for fellowship, social interaction, self-expression, self-satisfaction, compatibility, psychological exchange, communication, semantically-meaningful information.

Постановка проблеми. В сучасному світі розвитку технологій, інформатизації та комп'ютеризації поняття спілкування, як безпосереднього контакту людини з людиною відійшло від основного значення як для людей, так і для суспільства в цілому, що негативно впливає на формування та становлення особистості в соціумі.

Враховуючи дослідження та спостереження відомих дослідників зарубіжжя Г. Мюррея, Дж. Льюіса, М. Аргайла, Дж. Брунера, Ж. Піаже та вітчизняних вчених О.В. Запорожця, Г.М. Андрєєвої, Б.Г. Ананьева, Д.Б. Ельконіна, Л.С. Виготського, О.О. Бодальова, ми прийшли до висновку, що дитина постійно потребує спілкування з дорослими. Це свідчить про те, що потреба у спілкуванні є природна та необхідна, з часом та віком вона визначає і формує поведінку, ставлення до людських цінностей.

Спілкування настільки соціальне, бо воно забезпечує зв'язок з безпосереднім соціальним оточенням (садочок, школа, лікарня, транспорт, магазин та інші соціальні інститути), потреба в ньому є тим вихідним пунктом, що пов'язує людину з оточуючими її людьми, забезпечує її розвиток як особистості.

Глибше розглядаючи проблему, бачимо, що без правильно організованого спілкування страждають не тільки психічний і соціальний розвиток дитини, а й фізичний. Людину спонукає до спілкування необхідність пізнати щось нове, бажання одержати оцінку своїх дій та вчинків, прагнення завоювати симпатію, повагу, авторитет у інших людей тощо.

Аналіз основних досліджень. Необхідність спілкування для становлення повноцінної особистості довели в своїх дослідженнях Д.Б. Ельконін та Л.С. Виготський. Зокрема, Д.Б. Ельконін встановив, що при появі дорослої людини перш за все в дитини з'являється потреба в спілкуванні, тоді як у дорослого з'являється потреба в догляді за дитиною. У цьому комплексі виявляється позитивне емоційне ставлення дитини до дорослого, як явне задоволення від спілкування з дорослим.

Л.С. Виготський відмічає: „Людьське немовля з самого початку є істотою соціальною”. Це зумовлено тим, що дитина, з'явившись на світ у суспільстві, одразу потрапляє до системи соціальних зв'язків, норм і цінностей. Отже, під соціальністю дитини розуміємо, що вона може задовольнити свої перші органічні потреби тільки соціальним шляхом, через іншу людину -- матір, тобто є необхідність і потреба у спілкуванні як формі взаємодії дитини з дорослими людьми.

Ще далі в своїх дослідженнях та працях пішли вчені О.О. Бодальов та Дж. Брунер. Вони довели що спілкування є складовою сприймання та розпізнавання інформації. Відображаючи та інтерпретуючи зовнішність і поведінку людини, оцінюючи можливості один одного, діти обирають ту інформацію, що має для них певний сенс, що впливає на зміну їх поведінки. Тобто спілкування виступає, як спосіб виокремлення „семантично значущої інформації” для передачі традицій людської культури. [2; 3]

Ряд педагогів в своїх працях (Б.Г. Ананьев „Человек как предмет познания” [1]; О.В. Запорожець „Избранные психологические труды”, Том 1: „Психологическое развитие ребенка”), обгрунтували, що спілкування завжди передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. Реальний психологічний контакт, що виникає під час спілкування з дітьми забезпечує та формує в них позитивну мотивацію навчання, створює обстановку колективного пізнавального пошуку, формує міжособистісні відносини. Під час спілкування, в процесі якого відбувається обмін не тільки знаннями, але й особистісними мислеформами, створюється ситуація, яка стимулює самоосвіту і самовиховання особистості, штовхає її вдосконалюватись, завойовувати авторитет, повагу, бути необхідною в колективі та значущою в соціумі.

Метою статті є розкрити спілкування як необхідну складову для становлення та самоствердження особистості в соціумі та вплив соціальних інститутів спілкування на передачу інформації, культурної спадщини наступним поколінням.

Виклад основного матеріалу. Обгрунтовуючи спілкування як чинник без якого неможливе становлення особистості в соціумі згадаємо початок створення світу: „Бог створив людину, поселив її в рай... та спілкувався з нею”. Беручи до уваги ідеалістичну, релігійну точку зору розвитку людства, ми -- люди, запрограмовані на спілкування ще самим Богом, а розглядаючи з матеріалістичної точки зору створення світу та становлення людини розумної за Ч. Дарвіном („Походження видів шляхом відбору”) -- без мови та спілкування людина залишається „. дикарем, моральное чувство возникает из социальных инстинктов”. Отже бачимо, що спілкування є головним чинником у становленні особистості, яка сама визначає своє „Я”, свою значущу роль в соціумі, усвідомлює себе у визначенні своїх дій та вчинків, у прагненні завойовувати новизну, авторитет, симпатію, бути потрібною даному соціуму та суспільству взагалі.

Американські філософи та дослідники Дж. Льюіс та М. Аргайл зазначали, що особистість, котра розвивається, постійно розширює коло свого спілкування з іншими людьми: від сім'ї до встановлення зв'язків зі свого двору, своєї місцевості, а через нього з більш широкими верствами всередині суспільства, і, врешті-решт, шляхом широкого спілкування з членами людської раси -- зв'язки за межами свого суспільства--до спілкування з цілим людством. [2]

З психологічної точки зору доведено, що дитина стає особистістю в процесі безпосереднього спілкування з батьками, членами сім'ї, ровесниками і т.д. Звідси бачимо, що особистість характеризується не тільки практичною, пізнавальною активністю, а головним і необхідним чинником в її розвитку виступає комунікативність особистості у спілкуванні з іншими людьми. Спілкування допомагає дитині складати повніше уявлення про індивідуальні якості людей, уяву про себе, як особистість, засвоїти певні моральні норми суспільства, поводити себе як дорослі члени суспільства. [4; 5; 6; 8]

В Дартмутському медичному інституті (США) провели практичні дослідження „Чи є потреба в наш час, час високих технологій. спілкуватись один з одним?”. Дослідивши взаємозв'язок між розвитком людини і рівнем її спілкування було доведено, що всі діти потребують спілкування з дорослими людьми для передачі їм певної моделі моральної поведінки. Визначено, що вони ніби „запрограмовані” на спілкування та любов з батьками, близькими людьми і соціальними інститутами, що дають дитині моральні і духовні настанови, де вона стає психічно стабільна, менш здатна до психічних розладів в підлітковому віці. [9]

Створення активних зв'язків спілкування є одночасно і виокремленням особистості. Дитина-підліток постає як активна особистість тією мірою, якою вона відокремлює себе з навколишнього світу, усвідомлює свої взаємини з іншими людьми і активно взаємодіє з ними, перетворюючи суспільство, природу і саму себе. Ми не можемо стати самим собою, не будучи вбудовані в суспільство. Людина потребує одна одну, бо лише тоді ми почуваємося у безпеці, коли живемо у взаємодії з різними особистостями, коли вчимося допомагати ближньому, формуємо свою поведінку, моральні якості по відношенню до оточуючих нас людей.

Отже, бачимо, що спілкування значною мірою визначає спрямованість соціальної активності кожної особистості в конкретному колективі. Чим більша задоволеність особистості ролями, які вона виконує в колективі, тим вищою є її активність у спілкуванні з іншими людьми.

У процесі соціальної діяльності люди не тільки виконують різні дії, а й отримують певну інформацію, як важливу, так і менш значущу в їх житті. Науковцями було введено поняття „семантично значуща інформація” - це та кількість інформації, яка дана не на „вході”, а на її „виході”, тобто та, яка „спрацьовує”, причому на „вході” її завжди більше, ніж на „виході”. Тобто комунікація в процесі людського спілкування, як впливає на особистість, так і змінює її поведінку, збагачує зміст підсвідомого та свідомого сприйняття, що допомагає розкрити повністю змістовий бік інформації.

Взаємодія під час обміну інформацією полягає насамперед в пізнавальному і афективно-оцінюючому характері передачі цієї інформації, наданні їй виховного впливу, організації взаємин за допомогою всіх комунікативних засобів.

І найголовнішим, що доводять О. Леонтьєв і К. Роджерс, засобом передачі інформації залишається мова. Це не тільки найголовніший засіб спілкування, а й основний засіб, що дозволяє прилучити дітей, підлітків до культурної спадщини, навчити їх як способам мислення, так і його змісту. Спілкування за допомогою рідної мови - універсальне, тому що має на меті координацію спільних дій у навчанні, вихованні, формуванні та становленні особистості в соціумі.

Через спілкування, рідну мову, йде трансляція досвіду поколінь, передача комунікативних вмінь, надбань людської культури, різнобічного пізнання навколишньої соціальної дійсності, утворюється емоційно-психологічний простір пізнання самого себе, своїх можливостей і здібностей, тобто розгортається процес соціалізації особистості дитини у контексті культурного надбання. Французький дослідник Анрі П'єрон охарактеризував це так: „Якби на нашій планеті трапилась катастрофа, у результаті якої залишилися б у живих тільки маленькі діти, а все доросле населення загинуло, то хоча людський рід і не припинився б, однак історія людства неминуче була б перервана. Скарби культури продовжували б фізично існувати, але їх не було б кому розкрити для нових поколінь. Машини не діяли б, книги залишалися б непрочитаними, художні твори втратили б свою естетичну функцію. Історія людства повинна була б початися знову”.

Бачимо, що спілкування, мова, діалог грунтується на обміні інформації, знань, особистісного змісту, співпраці і співтворчості, стимулює самоосвіту і самовиховання особистості, створює реальний психологічний контакт з дитиною, формує її позитивну мотивацію до навчання, створює обстановку колективного пізнавального пошуку, формує міжособистісні відносини. Завдяки мові, діалогові між людьми долаються соціально-психологічні фактори, що стимулюють розвиток особистості у процесі спілкування, здійснюється соціально-психологічна корекція її розвитку і становлення найважливіших особистісних якостей, розвиток мовлення та мислення.

соціум спілкування запрограмованість

Висновки

Таким чином, можемо з впевненістю зробити висновок, що спілкування є не тільки основним чинником, що формує якості особистості, утверджує її спрямованість у виборі цілей життя, діяльності, формуванні професійних інтересів, а й сприяє становленню моральної особистості, що визначає свої пріоритети поведінки, вміє оцінювати себе, свої дії, вчинки, формує прагнення завойовувати повагу та симпатію оточуючих людей, вибирати свою соціальну роль в соціумі. Бо спілкування, як довели вчені, є „запрограмованим” від народження самого людства і тільки через процес спілкування передається інформація про здобутки людства, про моральні правила життя, про технічні та технологічні вміння. Мова, діалог, пісня, книжка, дотик, обійми дають людині відчуття що вона потрібна, значима в сім'ї, родині, соціумі, суспільстві. Це і є рушійною силою нашого світу.

Отже, через спілкування людина стає особистістю: через ряд соціальних інститутів, що її оточують, формують, навчають і направляють в певне русло свого становлення, враховуючи етнічне походження, природні задатки, котрі наповнюють змістом її життя, у взаємодії з іншими людьми, що становить ціннісно-нормативну систему суспільства.

Література

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. -- [3-е изд.]. -- М.: Генезис, 2010. -- 339 с.

2. Аргайл М. Социальная психология / М. Аргайл. -- [2-е изд.]. -- СПб: Питер, 2003. -- 271 с.

3. Бодалев А.А. Личность и общение / А.А. Бодалев. -- М., 1983. -- 252 с.

4. Кан-Калин В.А. Учителю о педагогическом общении / В.А. Кан-Калин. -- М., 1987 -- 190 с.

5. Карпенко Л.А. Категориальный анализ понятий общения и коммуникации / Л.А. Карпенко // Мир психологии. -- К., 2006. -- №4. -- С. 77-85.

6. Корнєв М.Н. Соціальна психологія: підручник / М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко. -- К., 1995. -- 304 с.

7. Лукашевич М.П. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади / М.П. Лукашевич, І.І. Мигович, І.М. Пінчук. -- К., 2001. -- 176 с.

8. Моль А. Соціодинаміка культури / А. Моль. -- М., 1993. -- 216 с.

9. Hardwired to Connect: The New Scientific Case for Authoritative Communities. -- США, Дартмутський медичний інститут, 2003. -- 72 с.

Размещено на Allbest.ru