Поняттєво-категорійне поле і наукові підходи до розуміння взаємодії у психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняттєво-категорійне поле і наукові підходи до розуміння взаємодії у психології

Андрій Гірняк

Анотація

У статті розглянуто сутнісне змістове наповнення базових дефініцій, які окреслюють серцевинний значеннєво-смисловий контур основних понять - “взаємозв'язок”, “взаємини міжособистісні”, “інтеракція”, “взаємовплив”, “соціальний зв'язок”, “взаємодія” у контексті методологічного аналізу піднятої проблематики; диференційовано та здійснено логіко-порівняльне зіставлення основних різновидів міжсуб'єктної взаємодії (соціальна, міжособистісна, педагогічна, модульно-розвивальна); теоретично виокремлено атрибутивні о знаки-характеристики взаємодії й критеріально розмежовано основні форми організації психосоціальної активності людини (контактування, дія, реакція, діяльність, поведінка, взаємодія, взаємовплив, учинок, взаємини, відносини), а також висвітлено сутнісні характеристики-параметри найбільш відомих теорій, наукових підходів і концепцій як базових форм організації наукового знання, у межах яких відбувається науковий дискурс феномену взаємодії у сучасній теоретичній та емпіричній психології.

Ключові слова: соціальна взаємодія, психорозвивальна взаємодія, модульно-розвивальна взаємодія, міжособистісні взаємини, дія, діяльність, контактування, поведінка, вчинок.

Аннотация

В статье рассмотрено сущностное содержательное наполнение базовых дефиниций, которые определяют сердцевинный значение-смысловой контур основных понятий - “взаимосвязь”, “отношения межличностные”, “интеракция”, “взаимовлияние”, “социальная связь”, “взаимодействие” - в контексте методологического анализа поднятой проблематики; дифференцированно и осуществлено логико-сравнительное сопоставление основных разновидностей межсубьектного взаимодействия (социальное, межличностное, педагогическое, модульно-развивающее); теоретически выделены атрибутивные признаки-характеристики взаимодействия и критериально разграничены основные формы организации психосоциальной активности человека (контактирование, действие, реакция, деятельность, поведение, взаимодействие, взаимовлияние, поступок, взаимоотношения, отношения), а также освещены сущностные характеристики-параметры1 наиболее известных теорий, научных подходов и концепций как базовых форм организации научного знания, в рамках которых происходит научный дискурс феномена взаимодействия в современной теоретической и эмпирической психологии.

Ключевые слова: социальное взаимодействие, психоразвивающее взаимодействие, модульно-развивающее взаимодействие, межличностные отношения, действие, деятельность, контактирование, поведение, поступок.

Annotation

The article deals with the essential content filling of the basic definitions, which outline the core semantic-meaning contour of the basic concepts - “interconnection”, “interpersonal relationships”, “interaction”, “mutual influence”, “social connection”, “interaction” - in the context of the methodological analysis of the raised problem; differentiated and carried out logical and comparative juxtaposition of the main varieties of interpersonal interaction (social, interpersonal, pedagogical, modular-developmental); theoretically singled out attributive features-characteristics of interaction and the criteria are distinguished the main forms of organization of human psychosocial activity (contact, action, reaction, activity, behavior, interaction, mutual influence, the deed, relationships, relations) and also are highlighted the essential characteristics-parameters of the most well-known theories, scientific approaches and concepts as basic forms of organization of scientific knowledge, within which there is a scientific discourse of the phenomenon of interaction in contemporary theoretical and empirical psychology.

Key words: social interaction, psycho-developmental interaction, module-development interaction, interpersonal relationships, action, activity, contact, behavior, the deed.

Актуальність дослідження. Унормовані соціальні взаємини слугують основним шляхом та засобом задоволення усіх груп потреб, за А. Масловим (від сексуальних і потреб у захисті, через потреби причетності та соціального визнання до задоволення інформаційних і духовних потреб), кожної особистості. Крім того, афіліація (від англ. affiliation - з'єднання, зв'язок), що виявляється у прагненні мати друзів, взаємодіяти з навколишніми, створювати емоційно значущі стосунки, надавати підтримку і приймати її від інших є доволі значущою мотивацією для кожної особистості [1, с. 54]. Відтак людина як “істота соціальна”, котра інтегрована у певне соціокультурне довкілля здатна соціалізуватися та самореалізуватися лише у поліаспектній та багаторівневій системі соціальних взаємодій, суб'єктну тканину якої становить конвенція (взаємодомовленість) усуспільнених індивідів. Хоча соціальні взаємини мають об'єктивний характер, проте, відображаючись у внутрішньому світі суб'єктів життєдіяльності, вони набувають особистісної смислової мозаїки, що оприявнюється в індивідуальних мотивах, емоціях, почуттях, інтенціях, учинках тощо.

У постіндустріальному суспільстві провідним є настановлення на сприяння узгодженій взаємодії між особами, малими групами, спільнотами та людством у цілому. Істотною соціально-психологічною перепоною для цих гуманних намірів є те, що впродовж багатьох віків представники Homo sapiens навчались об'єднуватись головно на основі протиставлення (“вони - ми”, “свій - чужий”), а тепер потрібно напрацьовувати “механізми некон- фронтаційної солідарності” [2, с. 8] й практично опановувати “принципами толерантності”.

Вкрай актуальною для посттоталітарного суспільства (у т.ч. й українського) є імплементація у різні сфери суспільного життя діалогічних форм взаємодії. Адже радянська школа насамперед дбала про формування конформних, тобто охочих пристосовуватися, легко керованих особистостей, які були б слухняними “Гвинтиками” великої державної машини.

Нині ж мовиться про становлення інтелектуально розвиненої, просоціальної, духовно збагаченої особистості, яка керується гуманістичними цінностями, спричинюється культурними, соціальними і психодуховними чинниками. Виняткова роль поміж них належить системі взаємодії суб'єктів освітнього впливу (сім'я, навчальний заклад, референтна група) з окремою людиною, зокрема з її установками, ціннісними орієнтаціями, матеріальними потребами, ментальним досвідом, характерологічними особливостями та ін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної проблеми. Феномен соціальної, взаємодії є предметом багатьох наукових розвідок вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, психологів та освітян. Зокрема з різних теоретико-методологічних позицій досліджено категорійно-понятійне поле піднятої проблематики (Г.М. Андреева, М.С. Каган, В.М. М'ясищев та ін.), особливості взаємодії в контексті активності особистості (К.О. Абульханова- Славська, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, В.О. Татенко та ін.), процеси взаємодії в діяльності людини та перетворення індивідуальних дій на цілісну систему сумісних дій (А.І. Донцов, Б.Ф. Ломов, М.М. Обозов та ін.), закономірності впливу групи на індивідуальну діяльність людини (В.П. Казміренко, А.В. Петровський, Я.О. Пономарьов, B.C. Мухіна та ін.), психологічні передумови міжсуб'єктної взаємодії (Г.О. Ковальов, К. Роджерс та ін.), взаємодію як форму суб'єкт-суб'єктних взаємин (C.C. Аверінцев, Л.К. Гребенкіна, А.Л. Журавльов, Б.Ф. Ломов, О.М. Матюшкін, В.П. Панюшкін, Е. Фромм, А.У. Хараш, Г.А. Цукерман та ін.), психологічні засади взаємодії як форми спілкування (І.Д. Бех, О.О. Бодальов, О.М. Леонтьев, В.О. Моляко, В.П. Москалець, Р.С. Немов, Т.Д. Щербан та ін.), проблеми взаєморозуміння та діалогічної взаємодії (В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, Г.Я. Буш, Л.В. Загуліна, Ю.М. Лотман, А. Маслов, Р. Мей, К. Роджерс, В.А. Семиченко, Т.О. Флоренська та ін.), структура і технології педагогічної та освітньої взаємодії (О.В. Киричук, А.В. Фурман та ін.), підготовка майбутніх фахівців до професійної взаємодії (І.С. Булах, Л.В. Долинська, Г.С. Костюк, В.О. Сластьонін, С.К. Шандрук та ін.), підготовка викладача до педагогічної взаємодії (Л.В. Байбородова, Л.К. Велитченко, А.О. Вербицький, В.Я. Ляудіс, О.В. Матвієнко, О.Є. Фурман та ін.), конфліктні ситуації та конструктивна взаємодія в освітньому процесі (Ю.О. Костюшко, М.М. Рибакова та ін.). Також наявні наукові розвідки, що присвячені окремим видам взаємодії: соціальній (М. Вебер, О. Хайрулін та ін.), інформаційній (В.В. Кириченко, Т.В. Чапль та ін.), педагогічній (Ю.К. Бабанський, С.Л. Єфремов, О.І. Мещеряков та ін.), соціально-політичній (М.Ф. Головатий, Дж. Мід та ін.), міжкультурній (Д.Т. Асланова, М.Я. Данилевський та ін.).

Теоретико-методологічною основою дослідження є:

а) вітакультурна парадигма освіти та програма фундаментального соціально-психологічного експерименту з упровадження модульно- розвивальної системи в освітніх закладах України (Я.М. Бугерко, М.І. Дробноход, В.О. Коміссаров, Л.З. Ребуха, І.С. Ревасевич, А.В. Фурман, О.Є. Фурман (Гуменюк), С.К. Шандрук);

б) теорія вчинку В.А. Роменця в контексті інтеракційно-феноменологічної візії психологічних витоків колективної суб'єктності та новітні наукові дискурси, що розширюють русло вчинкового підходу (В.О. Васютинський, М.С. Гусельцева, І.В. Данилюк, П.А. М'ясоїд, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко);

в) раціогуманістичний підхід у психології, котрий покликаний подолати абсолютизацію раціоналізму шляхом апелювання до гармонійного інтелекту (мудрості), ознаками якого є усунення змістових і просторово-часових обмежень у сприйнятті світу, творча налаштованість на зняття суперечностей і прилученість до вершинних культурних цінностей (Г.О. Балл, С.І. Болтівець, А. Маслов, В.В. Рибалка, К. Роджерс, Е. Фромм);

г) тематизми діяльнісного підходу, представники котрого розглядають взаємодію та активність як вихідне підґрунтя філософсько-методологічного аналізу співвідношення діяльності і психіки, діяльності і свідомості, дії та образу, а діяльність суб'єкта тлумачать як специфічну активність, що охоплює як зовнішні, так і внутрішні процеси (А.В. Брушлинський, Л.С. Виготський, В.В. Давидов, Л.В. Занков, М.С. Каган, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн);

ґ) ідеї системного підходу, в контексті якого людина пізнається у системі її соціальних відносин як частина соціосистеми, а розвивальна взаємодія розглядається як цілісний психосоціальний процес, складовими якого є суб'єктні акти-впливи, що диференціюються на похідні елементарні компоненти (П.К. Анохін, В.П. Казміренко, О.В. Киричук, Г.О. Ковальов, Б.Ф. Ломов);

д) концепти та система теоретичних положень комунікативно-діяльнісного підходу, згідно з яким особистість розглядається як продукт і результат спілкування з іншими людьми. Власне метою діалогу (інтра-, чи інтерсуб'єктного) як особливої форми партнерської взаємодії є не критика, а досягнення порозуміння та спільного просування до більш гармонійного стану всіх суб'єктів-учасників (колективних чи індивідуальних) паритетної взаємодії (І.Д. Бех, Є.П. Ільїн, Б.Ф. Ломов, В.О. Моляко, Р.С. Немов, В.А. Семиченко).

Відтак мовиться про міждисциплінарність піднятої наукової проблематики, що охоплює аспекти педагогічної та вікової психології, соціальної психології, конфліктології, психології управління та психологічної герменевтики.

Мета дослідження - розробка поняттєво-категорійного апарату піднятої проблематики із виходом на систематику різновидів міжсуб'єктної взаємодії як соціально-психологічного феномену.

Сутнісний зміст і виклад основного матеріалу дослідження. У сучасній науковій літературі поряд з поняттям “взаємодія”, застосовується низка споріднених термінів, таких як “взаємозв'язок”, “взаємовплив”, “взаємовідносини”, “взаємообмін”, “співробітництво”, “партнерство”, “інтеракція”, “комунікація”, котрі інколи невиправдано застосовуються як синонімічні або й, більше того, підміняються один одним. Розглянемо сутнісне змістове наповнення базових дефініцій, які окреслюють серцевинний значеннєво-смисловий контур відповідних понять.

Взаємозв'язок - філософська категорія, що відображає закономірні взаємовідношення різних предметів, явищ, подій, взаємозумовлення компонентів дійсності у процесі руху й розвитку матеріального, соціального й духовного світів. Загальний взаємозв'язок речей, феноменів і фактів, який утілюється у їх взаємодії, взаємоспричиненні, взаємопереходах становить атрибутивну характеристику субстанційної єдності світу [3, с. 282].

Взаємини міжособистісні. - суб'єктивні зв'язки і стосунки між людьми, які виникають за умов спільного проживання чи виконання сумісної діяльності та виявляють готовність, спроможність і компетентність осіб до певного типу дій, стилю поведінки і способу життя. Також у процесі становлення і розвитку вказаних взаємин формується система міжособистісних установок, орієнтацій, соціальних сподівань, котрі зумовлені ступенем розвитку соціальної групи, рівнем згуртованості її членів і змістом виконуваної ними діяльності. Чим вищий щабель розвитку групи, тим складнішою і більш ієрархізованою стає структура міжособистісних взаємин. Такі альтруїстичні взаємини, як дружба, любов, братерство найкраще розвиваються у життєдіяльності згуртованого колективу за умов відповідальної взаємодії між людьми [4, с. 52].

Інтеракція (від лат. inter - серед, activus - діючий) - безпосередня міжособистісна взаємодія (головно “обмін символами”), найважливішою ознакою котрої є здатність людини приймати на себе роль іншої особи чи групи осіб [5].

Взаємовплив - обопільна дія двох чи декількох явищ, котра спричиняє у кожному з них певні зміни й ґрунтується на взаємодії [6]. Скажімо, міжособистісний вплив - це процес і водночас результат зміни однією людиною почуттів, стану, поведінки, установок, намірів, уявлень, оціночних суджень іншої особи. Однак, на відміну від взаємодії, вплив може бути цілеспрямованим (переконання, навіювання та ін.) і нецілеспрямованим (наслідування, зараження та ін.), агресивним (психологічний тиск, терор тощо) і гуманним [7, с. 5 ].

Категорія “взаємодія” у науковій літературі є доволі багатозначною і тлумачиться різними авторами як: а) спосіб організації буття, б) діалектична єдність боротьби і сприяння, в) універсальна форма розвитку об'єктивного світу, г) засіб пізнання, д) знаряддя дії, е) особливий тип віносин між об'єктами [8], є) форма взаємозв'язку між явищами [3, с. 282], ж) процес впливу суб'єктів один на одного [4, с. 52-53], з) погоджена дія між ким-, чим-небудь [9, с. 85], и) регулярні дії суб'єктів, що спрямовані один на одного [ 10], к) універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ у їх взаємній зміні, впливові одного на інших [11, с. 72] та ін.

За С.М. Смірновим, поняття про взаємозв'язок сутнісно пов'язане із стійким аспектом взаємодії об'єктів чи явищ, а категорія взаємодії перш за все вказує на мінливість явищ дійсності [12, с. 157]. В.М. М'ясищев зазначав, що хоча й існує тісний зв'язок між процесами взаємодії людей та їх взаємостосунками, проте ці поняття не тотожні. Взаємини є внутрішньоособистісною основою взаємодії, а остання - реалізацією чи наслідком і вираженням перших [8].

Як межова філософська категорія взаємодія тлумачиться як універсальна форма розвитку об'єктивного світу, що визначає існування і структурну організацію будь-якої матеріальної чи ідеальної системи. Відтак вона є основою кожної системи та умовою встановлення різноманітних зв'язків і відносин між об'єктами (чи компонентами), включаючи причинно-наслідкові, каузальні. Також взаємодія розгортається із певною швидкістю у конкретному часопросторі й супроводжується обміном полікодованою інформацією [3, с. 282].

Саме життя можна розглядати як процес особливої взаємодії особливим чином організованих субстанцій. Відтак в умовах взаємодії живих істот (передусім людей), завжди наявна активність її учасників, яка може бути як ініціальною (суб'єкт дії) так і реактивною (суб'єкт реакції, відреагування). Відтак взаємодія охоплює як суб'єкт-суб'єктні, так і суб'єкт-об'єктні відносини й потенційно виникає як функція діяльності (предметно спрямованої активності), поведінки (пасивного взаємозв'язку) чи суб'єктного (активаційного) зреалізування людини. У процесі суб'єкт-суб'єктних відносин відбуваються співроздуми, співучасть, співпереживання учасників, які у змісті й способі взаємодії утверджують свою суб'єктність, обстоюють особистість і виявляють індивідуальність [8].

Отож взаємодія як філософська категорія означує процеси прямого чи опосередкованого впливу об'єктів (суб'єктів) один на одного, їхнє взаємоспричинення, у тому числі й взаємозв'язок соціальних явищ, причому як у масштабах суспільства, так і на рівні функціонування його окремих соціальних інститутів, спільнот, груп та суб'єктів життєдіяння. Тому вона інтегрує усі види психосоціальних процесів, а також індивідуальних спонукань, діяльності (пізнання, виховання, працю, спілкування тощо) і переживань [4, с. 52--53].

Загалом атрибутивними ознаками-характеристиками взаємодії є: а) активність (дії, котрі здійснюються особами стосовно одна одної), б) взаємність (співвідношення персональних цілей співдіячів та організації їх досягнення); в) усвідомленість і адекватність (урахування контексту, в якому відбувається взаємодія, вибір позицій взаємодії та “сценаріїв” поведінки у певній ситуації, що дозволяють досягти власних цілей), порозуміння (рефлексія цілей учасників взаємодії, власного досвіду, здібностей і можливостей партнера, у тому числі точність та об'єктивність відображення його особистості.

Соціальна взаємодія - це система взаємо-зумовлених соціальних дій, пов'язаних циклічною причинною залежністю, за якої дії одного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) є водночас причиною та наслідком відповідних дій інших [13, с. 118]. Пітирим Сорокін слушно розглядав соціальну взаємодію як взаємний обмін колективним досвідом (уявленнями, образами, взірцями тощо), внаслідок якого виникає культура. І справді, на соцієтальному рівні соціальна взаємодія постає як соціокультурний процес, котрий забезпечує передачу колективного досвіду від одного покоління до наступного [14, с. 526].

Міжособистісну взаємодію як сукупність зв'язків і взаємовпливів, що утворються у спільній (сумісній) діяльності людей, доречно аналізувати у двох аспектах: широкому розумінні - як особистий контакт двох і більше людей, що спричиняє взаємні зміни у їхній поведінці, діяльності, ставленнях і настановах, думках і почуттях; та у вузькому - як систему взаємодетермінованих індивідуальних дій, де поведінка кожного з учасників є одночасно стимулом і реакцією на поведінку інших. При цьому взаємні дії можуть здійснюватися у чотирьох формах: співдії (взаємодопомоги), бездії, псевдо- чи квазідії або протидії [8].

Педагогічна взаємодія - явище взаємозв'язку педагога та вихованців у навчально-виховному процесі, що реалізується через сумісні дії і характеризується їх особистісним взаємовпливом. Зазначена взаємодія завжди має предметно-діяльнісний характер, що зумовлений метою (соціалізація юні), структурою та організацією освітнього процесу. Особливими ознаками вказаної взаємодії є цілепокладання, планування досягнень бажаного результату та опосередкування довірливим спілкуванням. Порівняно із взаємодією формування педагогічних взаємин є менш керованим процесом, хоча усталені взаємостосунки сприяють або перешкоджають перебігу спільної навчальної діяльності [7].

Модульно-розвивальна взаємодія - науково спроектована, психомистецьки втілена та оргтехнологічно здійснювана інноваційно-психологічна співактивність учасників освітнього процесу, спрямована на добування, опрацювання, перетворення і самотворення спільного матеріального чи нематеріального (процес, стан, образ тощо) об'єкта пізнання-конструювання відповідно до особистих завдань вітакультурного розвитку (як цілісної системи знань, умінь, норм, цінностей) кожного учасника як суб'єкта, особистості, індивідуальності та універсуму.

Соціальна активність індивіда упредметнюється у різних формах соціальних зв'язків (табл. 1). При цьому самі соціальні зв'язки розглядаються нами як система особливих взаємодетермінацій суб'єктів життєдіяльності, котрі згуртовують останніх у різні соціальні спільності і зумовлюють їх колективне співіснування. До структури цих зв'язків належать суб'єкти зв'язку (індивіди, групи, спільноти), предмет зв'язку (з приводу чого він здійснюється); механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами (“правила гри”) [ 15, с. 198].

Таблиця 1 Різновиди форм соціальних зв'язків суб'єктів психосоціальної системи

Для досягнення методологічної чіткості понятійно-категорійного аналізу пропонуємо найбільш коректне застосування означених термінів на прикладі конкретної ситуації: виникає короткочасний і стихійний акт громадської непокори як гостра емоційна реакція на протиправні дії влади; шляхом контактування у соціальних мережах люди співкоординують свою протестну діяльність. Таким чином узвичаєна поведінка пересічних людей набуває ознак оціночно-вольового громадянського вчинку. Закономірно, що суспільні відносини між інститутом офіційної влади та інститутами громадянського суспільства загострюються. Інколи навіть у межах однієї родини погіршуються міжособистісні взаємини внаслідок кардинально різних поглядів її членів на актуальну соціальну ситуацію. Для налагодження діалогічної взаємодії конфліктуючі сторони домовляються про створення переговорної групи. У ході організованих дебатів здійснюється взаємовплив конкуруючих сторін з метою досягнення своїх цілей та реалізації інтересів.

Отож категорія взаємодії дає змогу уникнути спрощених варіантів пояснення будь-якої системи, оскільки є основною передумовою процесів її виникнення, функціонування і розвитку. Адже без взаємодії компонентів (елементів, складових, етапів, фаз, стадій, періодів тощо) система нездатна існувати. Тому взаємодія - це така форма зв'язку, за котрої складові певної системи не лише змінюють свою просторову дислокацію, а и перманентно трансформуються самі, зумовлюючи загальну зміну цілісного механізму.

У цьому сенсі не становить винятку освітні процес у вищі школі, у системі якого відбувається щораз обширніши взаємовплив викладача і студента, долучення до знань, культури, опрацьованого людством досвіду загалом, а також збагачення особистісного потенціалу, людської суб'єктивності, соціального і духовного життя кожного наступника. Тому однією з ключових проблем, котра має виняткову роль у взаємозбагаченні теоретичної і практичної складових суспільного буття, є визначення психологічних закономірностей, різновидів, форм, методів, механізмів, засобів і способів психологічного впливу на індивідуальному, груповому та масовому рівнях суб'єктної організації повсякдення люде [ 25, с. 59-60].

Обґрунтування законів і практичних методів організації психологічного впливу уможливить проективне підвищення ефективності міжособистісних взаємин (перш за все ділового і неформального спілкування) у наскладніші сфері - “людина - людина”. Воднораз це сприятиме гуманізації взаємостосунків у системах освіти та громадянського виховання майбутніх фахівців.

Висвітлимо сутнісні характеристики-параметри найбільш відомих теорій, наукових підходів і концепцій як форм організації наукового знання, у межах котрих відбувається науковий дискурс піднятої нами проблематики (табл. 2).

Таблиця 2 Зміст соціальної взаємодії у різних формах організації наукового знання

Критичний аналіз психологічних і педагогічних джерел показує, що змістові і методичні аспекти навчально-виховного процесу та освітньої діяльності викладача значним чином досліджені. Однак це твердження не стосується соціально-психологічного пізнання освітньої взаємодії, під час якої розгортається сумісна робота осіб за окремим сценарієм: спільність інтересів і прагнень педагога і студента дає змогу досягнути взаєморозуміння між ними; взаємодія різносуб'єктних мотивів, цілей, установок, ціннісних орієнтацій відображає динаміку психосоціального розвитку особистості; все це передбачає формування не лише особистого, а індивідуальнішого (глибоко персоніфікованого) контактування, яки надає кожному можливість виходити за межі власних потенцій, реалізувати себе в іншому И водночас усвідомлювати свою унікальність, характерологічні відмінності між партнерами [25, с. 60].

Висновки

1. Спрощений підхід до тлумачення природи педагогічної взаємодії як впливу наставника на особистість школяра, негативно позначився на практиці освітньої і суто виховної роботи. Нині є об'єктивна потреба змінити характер взаємин між викладачем і студентом, здолати авторитарний стиль між суб'єктних стосунків. Тому за останні роки у психологічній науці відбулися зміни, пов'язані з відмовою від підходу до людини як до “пасивного реактора”. Перевагу набув інший погляд, за якого основу її природи становить активність і вибірковість у процесі відображення зовнішнього впливу. Також проблема розвитку психології освітньої взаємодії та її вчинкового харатеру є стрижневою у визначенні соціально-психологічних механізмів стимуляції активності особистості і студентського колективу.

2. Загалом сьогодні існує нагальна потреба у процесі наукового пізнання розглядати педагогічну взаємодію як системне утворення, що являє собою єдність трьох сторін: а) притаманних їй зовнішніх просторовості та очевидності; б) внутрішньої структурної побудови взаємовпливів з урахуванням внеску кожного з компонентів у формування цілісних психічних властивостей; в) мета системності її розвивальної ситуації, що виявляється у різних формах взаємо- і самоактивності людини [25, с. 62].

3. Генеральна лінія змін у внутрішньому світі особистості проходить через її конкретну взаємодію з актуальною життєвою - ігровою, трудовою, навчальною чи будь-якою іншою - ситуацією. Саме всепроникливі впливи плинних ситуацій зумовлюють змінні чи сукупні мікрозрушення у сферах розвитку особистості [35, с. 77]. У психологічному плані відкрита взаємодія різних рівнів психічної саморегуляції (усвідомленого И неусвідомленого) і стан інтрадіалогу стимулюють розвиток полілогу зовнішнього. Це стає можливим за умови внутрішньої свободи всіх сил і потенцій, котрими наділена особистість, і водночас дає поштовх для розгортання процесів її саморозвитку, творчого зростання і духовного самовдосконалення.

4. У психосоціальній природі розвивальної взаємодії відображається парадокс наукового пізнання: суть цілого можна виявити, тільки з'ясувавши сутність його частин (елементів, компонентів), хоча їх неможливо глибоко пізнати поза його розумінням. Це - основна ідея системного підходу до аналізу цього феномену як цілісного соціально-психологічного процесу, складовими якого є суб'єктні активпливи. Встановлено, що в кожному такому елементарному акті гіпотетично наявні принаймні шість компонентів: 1) педагогічна задача; 2) соціально-комунікативна активність взаємостимулюючих сторін; 3) цінності, які обстоює кожен із учасників взаємодії; 4) норми, за якими організовуються взаємини; 5) соціально-психологічна ситуація; 6) результат педагогічної взаємодії [36, с. 7]. До того ж розвиток педагогічної взаємодії проходить кілька закономірних стадій - від просторового контакту, через психічний і соціальний взаємовплив особистостей, до педагогічно організованого, що ґрунтується на тих повноваженнях, які учитель одержує від суспільства разом із дорученням виконати громадянське замовлення - сформувати культурну, ментально зорієнтовану й активну людину-професіонала-громадянина.

5. У цьому контексті однією з найперспективніших освітніх технологій гуманізації національної освіти є модульно-розвивальна система навчання, яка концептуально ґрунтується на паритетній проблемно-діалогічній формі взаємовідношень між викладачем і студентом. Епіцентром навчального процесу тут стає не зміст предмета чи дисципліни, а взаємодія викладача і групи студентів, нова виховна етика, яка передбачає домінування психокультурного змісту їхньої власної позиції, збільшення питомої ваги особистісного спілкування, творчої пошукової активності, мислительне моделювання життєвих ситуацій ситуацій світоглядного чи морального вибору тощо [ 25, с. 67]. Така різнорівнева суб'єктивна активність відіграє важливу роль у внутрішній мотивації освітньої діяльності студентів, що дає змогу регулювати розвиток мотиваційних рис їхньої особистості, тобто пробуджує в кожного наснажене бажання компетентно навчати й ефективно навчатися.

Зазначене дослідження не вичерпує всіх аспектів піднятої проблематики, а відтак предметом подальших наукових розвідок стане параметрично-критеріальне розмежування різних форм організації психосоціальної активності людини та систематика різновидів розвивальної взаємодії учасників освітнього процесу сучасного ВНЗ.

взаємодія психосоціальний педагогічний

Список використаної літератури

1. Большой психологический словарь / [сост. и общ. ред. Б. Мещеряков и др.] - СПб.: ПРАЙМ- ЕВРОЗНАК, 2003. - 672 с. - (Проект “Психологическая энциклопедия”).

2. Балл Г.О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах) / Г.О. Балл. К. - Рівне: Видавець Олег Зень, 2007. - 172с.

3. Український радянський енциклопедичний словник: в 3-х т. / [редкол.: ... А.В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.]. - 2-е вид. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. -

Т. 1: А - Калібр. - 1986. - 752 с.

4. Психологічна енциклопедія / [авт.-упоряд. Степанов О.М.]. - К.: Академвидав, 2006. - 424 с. - (Енциклопедія ерудита).

5. Інтеракція: (матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії)

6. Взаємовплив: (матеріал з словника літературознавчих термінів) [

7. Матвієнко О.В. Теоретичні аспекти забезпечення педагогічної взаємодії у навчально-виховному процесі школи / О.В. Матвієнко // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. - 2010. - № 3. - С. 3-8.

8. Кожушко С. Взаємодія як філософське й психологічне поняття / Світлана Кожушко // Український науковий журнал “Освіта регіону”. - 2013. - № 4. - С. 261.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. - К. ; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. - 1440 с.

10. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: [навч. посібн.] / Л.Е. Орбан-Лембрик. - К.: Академвидав, 2005. - 448 с.

11. Філоненко М.М. Психологія спілкування: [підручник] / М.М. Філоненко. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 224 с.

12. Корнилова Т.В. Методологические основы психологии: [учебник] / Т.В. Корнилова, С.Д. Смиронов. - СПб.: Питер, 2009. - 320 с.

13. Осипова Н.П. Соціологія: [підручник] / Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін.; за ред. Н.П. Осипової. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 336 с.

14. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ. - М.: Политиздат, 1992. - 543 с.

15. Фурман А.В. Педагогіка як сфера миследіяльності: [наук. видання] / А.В. Фурман. - Тернопіль: ВЦ НДІ МЕВО, 2010. - 24 с.

16. Контакт: (матеріал з національної психологічної енциклопедії)

17. Соціальна дія: (матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії)

18. Варій М.Й. Загальна психологія: [підручник для студентів ВНЗ] / М.Й. Варій. - [3-є вид.]. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 1007 с.

19. Вітенко І.С. Основи психології. - Видання друге, перероблене і доповнене / І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко. - Вінниця: Нова книга, 2008. - 256 с.

20. Вербець В.В. Соціологія: [навч. посібн.] / В.В. Вербець, О.А. Субот, Т.А. Христюк. - K.: КОНДОР, 2009. -550 с.

21. Відносини, стосунки, взаємини, відношення, ставлення: (матеріал з сайту мова ДНК нації)

22. Трофімов Ю.Л. Психологія: [підручник] / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. - 5-те вид., стереотип. - К.: Либідь, 2005. - 560 с.

23. Психологія вчинку: Шляхами творчості В.А. Роменця: зб. ст. / упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. А.В. Фурман. - К.: Либідь, 2012. - 296 с.

24. Фурман А. Короткий психологічний словник / упорядник проф. Анатолій Фурман. - Тернопіль: ІЕСО, 2001. - С. 8-9.

25. Гуменюк (Фурман) О.Є. Модульно-розвивальна система як об'єкт соціально-психологічного аналізу [Текст]: дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Гуменюк Оксана Євстахіївна ; Державна академія керівних кадрів освіти АПН України. - К., 1999. - 185 с.

26. Москаленко В.В. Психологія соціального впливу: [навч. посібн.] / В.В. Москаленко. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 448 с.

27. Соціологія: [підручник] / за ред. В.Г. Городяненка. К.: ВЦ “Академія”, 2008. - 544 с.

28. Нуркова В.В. Общая психология: [учебник для вузов] / В.В. Нуркова, Н.Б. Березанская. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство Юрайт, 2013. - 604 с. - (Серия: Бакалавр и магистр. Академический курс).

29. Специфіка комунікативно-діяльнішого підходу навчання іноземних мов: (матеріал з сайту Сучасні підходи та інноваційні тенденції у викладанні іноземних мов)

30. Діяльніший підхід до навчання (комунікативний аспект): (матеріал з електронної бібліотеки book.net)

31. Балл Г.А. Психология в рациогуманистической перспективе: [избранные работы] / Г еоргий Алексеевич Балл. - К.: Изд-во Основа, 2006. - 408 с.

32. Кириленко Т. Володимир Роменець про зміст переживань у процесі самопізнання особистості / Таїса Кириленко // Психологія і суспільство. - 2016. - №2. - С. 84-89.