Специфіка взаємовпливу почуття сорому та самоставлення особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОВПЛИВУ ПОЧУТТЯ СОРОМУ ТА САМОСТАВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Кириленко Т.С., Больман С.Ю.

У статті, на основі теоретичного аналізу, представлені і систематизовані різні підходи до понять самоставлення особистості (визначення, структура, фактори) і почуття сорому, що розглядається як прояв емоційної сфери особистості. Також показано відмінність сорому і схожих почуттів. Взаємозв'язок самоставлення особистості та почуття сорому визначається через регуляторні механізми, як прояв обох явищ, запропонована концептуальна модель можливих взаємозв'язків самоставлення та сорому через їх спільні компоненти. Емпірично доведено негативний вплив почуття сорому, його основних компонентів, тенденцій, характеристик на глобальне самоставлення особистості та його компоненти: самоповагу, аутосимпатію, відношення інших, самоінтерес, самовпевненість, самоприйняття, самокерівництво, самозвинувачення, саморозуміння. Встановлено відповідність особливостей впливу різних стратегій поведінки в ситуації сорому на різні компоненти самоставлення особистості. При цьому визначено, що специфіка взаємовпливу почуття сорому та самоставлення полягає у тому, що негативний вплив сорому на самоставлення є тотальним та зачіпає усі компоненти самоставлення та особливості почуття сорому.

Ключові слова: самоставлення, взаємозв'язок, сором, самоінтерес, самоповага, аутосимпатія, саморегуляція, вплив.

самоставлення особистість почуття сором

Постановка проблеми. В сучасному світі проблема сорому є досить гострою з огляду зміни соціального устрою та розвитку менталітету жителів країни, особливо, звертаючи увагу на різницю поколінь, їх переконань, цінностей, ідеалів. Минулий досвід виховання дітей та молоді, що базувався на почутті сорому переживає зміни, що повязуються із наслідками такого виховання, проявами психологічної культури особистості, її самоудосконаленням. В даному випадку, автори намагаються показати яким чином сором пов'язаний із баченням людиною себе, позитивним ставленням і власне самоставленням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У дослідженнях різних наук, категорія “ставлення” розглядається як загальна і проста “абстракція світу”, якою вільно оперують філософи, психологи, соціологи, математики, лінгвісти та інші дослідники. Ставлення - це ключове поняття всесвіту.

У сучасній же психологічній науці відсутній єдиний підхід щодо визначення такого феномену як "самоставлення", хоча означена проблема активно вивчається вітчизняними та зарубіжними психологами. Відсутність чіткої термінології призвела до того, що “узагальнена самооцінка”, “самоповага”, “самосприйняття”, “емоційно-цінністне ставлення”, “власне самоставлення”, “почуття власної гідності”, “самовпевненність”, “самозадоволення”, “аутосимпатія”, “самоцінність” більшою кількістю авторів не розмежовуються, а вживаються як синоніми.

Розглядаючи особливості підходу до вивчення проблеми самоставлення в зарубіжній психології, слід зазначити, що починаючи з робіт У. Джемса [5], самоставлення розглядається як компонент самосвідомості особистості, який виконує функцію прийняття особистістю самої себе і досліджується в тісному зв'язку з іншими складовими Я-концепції, перш за все, образом і картиною “Я”. Прийняття себе, позитивне ставлення до себе забезпечує формування позитивної Я-концепції.

Аналіз літератури дозволив виділити в структурі Я-концепції дві головні підструктури - знання про себе (Я-образ) і самоставлення [1, 12]. На думку Р. Бернса та В.В. Століна, Я-концепція особистості реалізує регулюючу функцію психологічного життя людини [12].

В.В. Столін використовує поняття «глобальне самоставлення», яке він розглядає як суму емоційних компонентів. Адитивність самоставлення полягає в тому що навіть, якщо окремі компоненти можуть знижуватися, за рахунок компенсаторного росту інших ставлення людини до себе може залишатися відносно постійним [12].

На нашу думку особливо значущим для аналізу проблеми самоставлення є виділення В. В. Сталіним основних його емоційних вимірів. Це - самоповага, аутосимпатія, очікування позитивного ставлення від інших та самоінтерес [12].

Почуття сорому, у свою чергу також є проявом особистості, визначає її особливості, її структуру та виконує регулюючу функцію. Сором набуває різного значення та визначення відповідно до окремих шкіл та авторів у рамках різних концепцій.

Так, М. Якобі та Ч. Дарвін [14] вважає, що сором має безліч варіацій - це ціла сім'я афектів, яка включає в себе не тільки почуття неповноцінності і приниження, але також сором'язливість, скутість, вина, ревнощі і т.д. Для схильної до сорому людини, існують також і переживання, які викликають почуття неспокою. Якобі називає це "тривогою сорому", або занепокоєнням, пов'язаним із соромом, і відносив до них страх бути присоромленим за власну провину, власну недбалість, потрапляння в незручну ситуацію, або занадто суворий підхід до інших. Тобто, тут ми бачимо зв'язок почуття сорому із тривожністю. К. Ізард [4] вважає сором і сором'язливість аспектами однієї і тієї ж емоції, вина ж розглядається їм як окрема емоція, хоча і показано зв'язок провини і сорому.

За П.В. Симоновим [10], почуття - це емоції, які виникають на базі соціальних і духовних потреб і тому сором він визначає як емоцію, породжену соціальною потребою відповідати нормам поведінки, прийнятим в даному суспільстві.

Е. Еріксон [13] говорить про сором як гнів, звернений на себе. Соромлячись, людина відчуває підвищені почуття самосвідомості, саморозуміння, відбувається несподівана втрата самоконтролю, втрата самоповаги в даній ситуації [16], при цьому свідомість людини заповнюється ним самим, він усвідомлює тільки себе або ті риси, які здаються йому зараз неадекватними, непристойними, відчувається загальна неспроможність, некомпетентність. При цьому відбувається розбіжність уявлення людини про самого себе в даній ситуації зі своїм внутрішнім "Его-ідеалом", що представляє собою свідомий образ того, як ми хочемо, щоб нас сприймали [14]. Причому, чим вище вимоги досконалості цього Его-ідеалу, тим легше індивід піддається сорому. Тут прослідковується найбільш повне пояснення взаємовпливу почуття сорому та самоставлення особистості, через його компоненти, названі вище.

Таким чином, ми бачимо, що почуття сорому та феномен самоставлення особистості вчені намагаються пояснити через одні й ті ж самі, або схожі за своїми смислами структури. Очевидним є, що поява або збільшення сили почуття сорому чинить вплив на самоставлення особистості, через зміну рівня та зв'язків його компонентів, що вимагає свого детального дослідження.

Мета статті - визначити специфіку взаємовпливу почуття сорому та самоставлення особистості.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Почуття сорому та самоставлення особистості, виходячи із теоретичного аналізу літератури досить схожі між собою у багатьох своїх аспектах. Для означення основних особливостей специфіки взаємовпливу самоставлення та почуття сорому, слід знайти в аналізі їх спільні прояви, компоненти або функції.

Розглядаючи самоставлення з точки зору самоприйняття, автори визначають його як спосіб ставлення до себе через співставлення образу «Я» суб'єкта з деяким ідеалом [17]. У феноменологічній теорії особистості К. Роджерс також трактує самоставлення через прийняття. За переконаннями психолога, ставлення до себе має афективно-мотиваційну детермінацію і проявляється в почутті внутрішнього благополуччя або неблагополуччя індивіда [9]. Таким чином, прямим наслідком перебування в ситуації сорому для людини є зміни її самоставлення через зміну самоприйняття, оскільки відчуття сорому проявляється через самозвинувачення та інші прояви, а це в свою чергу говорить, про неприйняття деяких аспектів себе, які, власне, і призвели до почуття сорому. Тут у роботу вступає механізм саморегуляції.

Феномен “саморегуляція” став предметом пильної уваги багатьох дослідників. М.Й. Боришевський [2], вважав, що механізми саморегуляції можуть базуватися на таких структурних компонентах як: самооцінка - це результат мисленєвих операцій, в якому постійно присутній емоційний компонент; та образ “Я” - як психологічне утворення, яке забезпечує головну функцію саморегуляції - функцію цілепокладання; Ю.А. Миславським [6], було встановлено, що система саморегуляції формується і розвивається лише в процесах спілкування, яке забезпечує певні форми активності і розвитку особистості на різних вікових етапах. Саморегуляція поведінки є інтегративною властивістю особистості, яка об'єднує в собі інтелектуальні, мотиваційні, вольові, емоційні сфери особистості. Загалом можна констатувати, що саморегуляція - це єдність соціальних та психологічних проявів свідомості і самосвідомості особистості.

Отже, через поняття саморегуляції можна прийти до розуміння взаємовпливу самоставлення та почуття сорому особистості. Так як і самоставлення і почуття сорому є регулятивними механізмами, залежать як від внутрішньо-особистісної системи цінностей індивіда, так і від соціальної системи, в якій він перебуває, відповідно до цього обидва феномени регулюють поведінку індивіда з метою адекватного функціонування у соціальному середовищі та світі. Крім того, як почуття сорому є власне емоційною реакцією на зовнішні чи внутрішні неспівпадіння реальності і очікувань, так і самоставлення містить в собі емоційний, найбільш яскравий у регуляції компонент. Крім того, самоставлення (на думку С. Куперсміта [8]) дорівнює самооцінці та може бути розкрите лише в контексті реальних життєвих відносин, тобто реальної взаємодії з оточуючим світом, як і почуття сорому.

Таким чином, як самоставлення, так і сором має безліч взаємозв'язків як між собою, так і з іншими явищами та чинниками. Тому, ми хотіли побудувати модель, яка могла б максимально повно пояснити специфіку такого взаємовпливу, виходячи із теоретичного аналізу. Нами взяті ті зв'язки які, на нашу думку, найбільш точно і повно розкривають природу обраного предмету дослідження.

Відповідно до вище зазначених точок узгодження феноменів сорому та самоставлення через функцію регуляції, була розроблена концептуальна модель дослідження взаємовпливу почуття сорому та самоставлення особистості (див. рис.1).

Відповідно до теоретичного аналізу літератури з даної проблематики вчені виділяють зовнішній та внутрішній сором.

При цьому до складових та проявів внутрішнього сорому, на основі розуміння внутрішніх психологічних процесів людини, відносять самооцінку (Х. М. Лінд, К. Ізард [4, 15]) та самоповагу (А. Модільяні [16]) (як посилання до власного внутрішнього Я) та тісно пов'язаний із ідентичністю особистості (Г. Кауфман).

Зовнішнього сорому стосується сензитивність (С. Томпкінс [17]) (при інтенсивності та довготривалості почуття сорому людина стає більш сензитивною до зовнішнього оточення), важливість власної зовнішності (С. Томкінс [7]) (це стає першим і важливим компонентом, на який звертає увагу людина для уникнення почуття сорому при спілкуванні з оточуючими та перебуваючи у соціумі), виживання в суспільстві (власне прояв регуляторної функції даної емоції), самостійність (Е. Еріксон [13]) (як компонент, що на основі створеного в результаті багаторазового почуття сорому, уявлення про себе, підвищує самостійність особистості у взаємозалежності від кількості ситуацій в яких людина відчуває сором), відношення інших (Ф. Зімбардо [3]) (власне викликає почуття сорому).

Самоставлення, відповідно до різних авторів, має у своїй структурі самоінтерес (В. В. Столін [12]) (як результат позитивного самоставлення), аутосимпатію (В. В. Столін [12]) (яка тісно пов'язана із самооцінкою (К. Роджерс [9]), яка, у свою чергу, є компонентом внутрішнього сорому), самоповагу (В. В. Столін, С. Р. Пантелеєв [7, 12]) та відношення інших (А. Г. Спіркін [11]) (ідентичні компоненти почуття сорому), самовпевненість (яка є наслідком самостійності і тим самим вказує на взаємозв'язок із феноменом сорому).

Саме таким чином, на нашу думку пов'язані самоставлення та сором і відповідно до поданої моделі ми намагатимемося дослідити особливості їх взаємовпливу.

Для дослідження специфіки взаємовпливу почуття сорому та самоставлення особистості було обрано наступні методики: методика визначення рівня сорому Ю. М. Орлова (шкала сорому когнітивно-емотивного тесту Ю. М. Орлова, Н. Д. Творогової); шкала диференціальних емоцій К. Ізарда, методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла 16 PF, методика дослідження самоставлення (опитувальник МДС) (В. В. Столін, С. Р. Пантелеєв) та розроблена авторська анкета стосовно характеристик (кількісних та якісних) почуття сорому. Вибірка налічувала 232 особи віком від 17 до 65 років (162 жінки та 70 чоловіків). Аналіз даних відбувався за допомогою методу кореляції змінних ро-Спірмена.

За емпіричними результатами дослідження самоставлення і сором пов'язані в основному через самовпевненість, самоповагу, аутосимпатію, відношення інших. Саме ці компоненти є першочерговими для аналізу (табл. 1).

У результаті статистичного аналізу даних було визначено, що почуття сорому має взаємозв'язок абсолютно з усіма компонентами самоставлення відповідно до структурної моделі В. В. Століна. Так само, глобальне самоставлення має негативну кореляцію з усіма проявами почуття сорому. Кореляції спостерігається середньої та слабкої сили, але значущі на рівні <0,05.

Так, глобальне самоставлення має обернено пропорційний зв'язок в першу чергу із рівнем почуття сорому (r = -0.488, p = 0), частотою появи почуття сорому (r = -0.302, p = 0), агресивними тенденціями в ситуації сорому (r = -0.285, p = 0), самоприниженням як проявом почуття сорому (r = -0.207, p = 0.001), а також довготривалістю (r = -0.181, p = 0.006), дискомфортом (r = -0.144, p =0.029) та раціоналізацією (r = -0.144, p = 0.029).

Як вже було сказано, почуття сорому корелює обернено пропорційно з усіма складовими самоставлення особистості: з самоприйняттям (r = -0.447, p = 0), самовпевненістю (r = -0.443, p = 0), самоповагою (r = -0.409, p = 0) та аутосимпатією (r = -0.407, p = 0) - саме ці компоненти є основою нашої емпіричної моделі дослідження, яка була побудована на основі теоретичного аналізу і зараз підтверджена вже емпірично. Крім того, рівень почуття сорому також впливає і на ставлення від інших (r = -0.300, p = 0), самоінтерес (r = -0.223, p = 0.001), саморозуміння (r = -0.245, p = 0) та самокерівництво (r = -0.204, p =0.002). Такі результати говорять, що у будь-якому випадку, підвищення рівня сорому знижує рівень компонентів самоставлення особистості.

Окрім рівня самого почуття сорому, на самоставлення особистості також впливають й інші його показники, в першу чергу ситуаційний фактор. Чим частіше людина відчуває сором, тобто опиняється у ситуації, що спричинює появу почуття сорому (а це, у свою чергу, взаємозалежні речі), тим нижче у неї будуть такі складники самоставлення як самоповага (r = -0.279, p = 0), аутосимпатія (r = -0.264, p = 0), суб'єктивне бачення ставлення від інших (r = - 0.246, p = 0). Якщо людина досить довго відчуває сором і не може ніяк від нього позбутися, то з високою імовірністю у неї може знизитися позитивне ставлення до себе (r = -0.231, p = 0) та прийняття себе (r = -0.247, p = 0). А ось прояви агресії у ситуації сорому, як один із виявів та переважаючих дій людини в ситуації сорому, коли вона може агресивно ставитися до оточуючих або ж до себе самої, як такої, що припустилася помилки, знижують майже всі компоненти самоставлення, особливо аутосимпатію (r = -0.305, p = 0), саморозуміння (r = - 0.203, p = 0.002), самоповагу (r = -0.261, p = 0), самоприйняття (r = -0.257, p = 0) та значуще позитивно корелюють із самозвинуваченням (r = 0.281, p = 0), таким чином, визначаючи, що більшість людей все ж таки направляє агресію проти самих себе. Цікавим є, що самоприниження у ситуації сорому негативно значуще корелює з аутосимпатією (r = -0.288, p = 0), саморозумінням (r = -0.203, p = 0.002) та позитивно із самозвинуваченням (r = 0.281, p = 0); захист від почуття сорому - негативно корелює лише із самокерівництвом (r = -0.204, p = 0.002).

Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що почуття сорому негативно впливає на самоставлення особистості, знижуючи його загальний рівень, та особливо вираз таких його компонентів як самоповага та аутосимпатія. При цьому часте перебування у ситуації сорому призводить до невпевненості, зниження здатності до само прийняття і самоповаги. А довготривале відчуття сорому зменшує аутосимпатію. Переживання сорому викликає різні стратегії задля уникнення або послаблення переживання цього почуття, і відповідно до переважаючої тенденції, різний вплив здійснюється на окремі складові самоставлення. Так, агресивна людина відчуваючи тотальне зниження позитивного ставлення до себе, в першу чергу через відсутність симпатії стосовно себе та тенденцію до самозвинувачення, може знижувати повагу до себе та свої вчинків, а також знижується можливість корекції своїх дій для подолання ситуації. Самоприниження як стратегія перебування у ситуації сорому призводить до того, що людина перестає себе розуміти, любити, поглиблюючи почуття провини. Захист від почуття, втеча із ситуації може бути наслідком відсутності уміння керувати собою та своїми діями, відсутності самоорганізованості.

Ситуація сорому може виступати стресовим фактором, що пов'язаний із саморегуляцією, проявляється через зміни самоставлення та його компонентів, зменшує резервні ресурси організму, може призводити до фрустрації і розвитку хронічного сорому, що виражається у тенденції людини більшість нейтральних ситуацій сприймати як ситуації сорому, неадекватно діяти у соціумі, тим самим викривлюючи структуру особистості.

Перспективи подальшого дослідження мають полягати у площині інтегративних досліджень чинників почуття сорому та самоставлення особистості, їх корелят із іншими компонентами та психологічними феноменами для всебічного опису взаємовпливу, причин та наслідків впливу почуття сорому на самоставлення особистості.

Список використаної літератури

1. Бернс Э. Развитие Я-концепции и воспитание / Э. Бернс. - М.: Прогресс, 1996. - 420 с.

2. Боришевский М.Й. Развитие саморегуляции поведения школьников: дис... д.психол.наук: 19.00 07 / КГПИ им. М.П. Драгомангова. - К., 1992. - 77 с.

3. Зимбардо Ф. Застенчивость. Что это такое? / Ф. Зимбардо. - СПб: Питер-Пресс, 1996. - 280 с.

4. Изард К. Э. Психология эмоций / К. Э. Изард. - СПб: Издательство «Питер», 1999. - 464 с.

5. Колышко А. М. Психология самоотношения / А. М. Колышко. - Гродно: ГрГУ, 2004. - 102 с.

6. Миславський Ю.А. Саморегуляция и активность личности в юношеском возрасте / Ю. А. Миславський. - М.: Педагогика, 1991. - 152 с.

7. Пантелеев С. Р. Самоотношение как эмоционально-оценочная система / С. Р. Пантелеев. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1991. - 110 с.

8. Первин Л. О. Психология личности: Теория и исслед. / Лоуренс А. Первин, Оливер П. Джон. - М.: АСПЕКТ ПРЕСС, 2000. - 606 с.

9. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека / К. Роджерс. - М.: Прогресс, Универс, 1994. - 480 с.

10. Симонов П. В. Лекции о работе головного мозга / П.В. Симонов. - М.: Институт психологии РАН, 1998. - 98 с.

11. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание / А.Г. Спиркин. - М.: Политиздат, 1972. - 303 с.

12. Столин В. В. Самосознание личности / Столин В. В. - М. : МГУ, 1983. - 284 с.

13. Эриксон Э. Детство и общество / Э. Эриксон. - СПб. : ИТД «Летний сад», 2000. - 592 с.

14. Якоби М. Стыд и истоки самоуважения / М. Якоби. - М.: Институт аналитической психологии, 2001. - 249 с.

15. LyndH. M. On shame and the search for identity / H. M. Lynd. - NY. : Routledge, 1999. - 320 p.

16. Modigliani A. Embarrassment, facework and eye contact: Testing a theory of embarrassment // Journal of Personality and Social Psychology, 1971. - 17 (1). - P. 15-24.

17. Tomkins S. S. Shame / S. S. Tomkins // Nathanson D. L. (ed.) The Many Faces of Shame. - New York and London: Guilford Press, 1987. - P. 133-61.

Кириленко Т.С., Больман С. Ю.

СПЕЦИФИКА ВЗАИМОВЛИЯНИЯ ЧУВСТВА СТЫДА И САМООТНОШЕНИЯ ЛИЧНОСТИ

В статье, на основе теоретического анализа, представлены и систематизированы различные подходы к понятиям самоотношения личности (определение, структура, факторы) и чувства стыда - рассматриваемого как проявление эмоциональной сферы личности. Также показано различие стыда и похожих чувств. Взаимосвязь самоотношения личности и чувства стыда определяется через регуляторные механизмы, как проявление обоих явлений, предложена концептуальная модель возможных взаимосвязей самоотношения и стыда через их общие компоненты. Эмпирически доказано негативное влияние чувство стыда, его основных компонентов, тенденций, характеристик на глобальное самоотношение личности и его компоненты: самоуважение, аутосимпатия, отношение других, самоинтерес, самоуверенность, самопринятие, самоуправление, самообвинение, самопонимание. Установлено соответствие особенностей воздействия различных стратегий поведения в ситуации стыда на разные компоненты самоотношения личности. При этом определено, что специфика взаимосвязи чувство стыда и самоотношения заключается в том, что негативное влияние стыда на самоотношение является тотальным и затрагивает все компоненты самоотношения и особенности проявления чувства стыда.

Ключевые слова: самоотношение, взаимосвязь, стыд, самоинтерес, самоуважение, аутосимпатия, саморегуляция, влияние.

Kirilenko T. S., Bolman S. Y.

THE SPECIFICITY OF MUTUAL INTERACTION BETWEEN THE SENSE OF SHAME AND SELF ATTITUDE OF THE PERSONALITY

In the article, on the basis of theoretical analysis, various approaches to the concepts ofpersonality self-relationship (definition, structure, factors) and feelings of shame - viewed as a manifestation of the emotional sphere of the personality - are presented and systematized. It also shows the difference between shame and similar feelings.The relationship between the self-attitude of the personality and the sense of shame is determined through regulatory mechanisms as the manifestation of both phenomena. A conceptual model of the possible interconnections of self-attitude and shame through their common components is suggested. The negative influence of the shame and its main components, tendencies, and characteristics on the global self-attitude of the personality and its components (self-respect, autosympathy, attitude of others, self-interest, self-confidence, self-acceptance, self-management, self-incrimination, self-understanding), has been empirically proved. It has been established the conformity of features of influence of various behavioral strategies in a situation of shame on the different components of self-attitude of the personality. It is determined that the specificity of the interrelation of the shame and self-attitude is that the negative effect of shame on self-relation is total and affects all components of the self-attitude and the manifestations of the shame.

Key words: self-attitude, interrelation, sense of shame, self-interest, self-respect, autosympathy, self-regulation, influence.

Размещено на Allbest.ru