Взаємозв’язок механізмів психологічного захисту та внутрішньоособистісних конфліктів юнаків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

В статті проведено теоретичний аналіз внутрішньоособистісних конфліктів та визначено їх характерні ознаки у когнітивній сфері - неуважність; зниження самооцінки; внутрішня розбіжність між образами “Я-ідеальне" і “Я-актуальне", “хочу" і “можу", “потрібно" і “можу"; в емоційній сфері - переважання психічних станів, зокрема астенічного настрою, тривожності, напруги, апатії, агресії; у поведінковій сфері - прояви поведінкових реакцій, зокрема зниження інтенсивності й ефективності комунікативних зв'язків, зниження результативності діяльності, зниження успішності у трудовій діяльності, намагання усамітнитися. Показано, що основними особистісними рисами, що відрізняють юнака в стані внутрішньоособистісного конфлікту, є ригідність, імпресивність, егоїстичність, скептичність, нестійкість негативного емоційного стану. Виявлено взаємозв'язок внутрішньоособистісного конфлікту з механізмами психологічного захисту в юнацькому віці.

Ключові слова: юнацький вік, механізми психологічного захисту, внутрішньоособистісні конфлікти.

Аннотация

В статье проведен теоретический анализ внутриличностных конфликтов и определены их характерные признаки в когнитивной сфере - невнимательность; снижение самооценки; внутреннее расхождение между образами «Я-идеальное" и "Я-актуальное", "хочу" и "могу", "нужно" и "могу"; в эмоциональной сфере - преобладание психических состояний, в частности астенического настроения, тревожности, напряжения, апатии, агрессии; в поведенческой сфере - проявления поведенческих реакций, в частности снижение интенсивности и эффективности коммуникативных связей, снижение результативности деятельности, снижение успеваемости, стремление уединиться. Показано, что основными личностными чертами, отличающими юношей и девушек в состоянии внутриличностного конфликта, является ригидность, импресивнисть, эгоистичность, скептичность, неустойчивость негативного эмоционального состояния. Выявлена взаимосвязь внутриличностных конфликтов с механизмами психологической защиты в юношеском возрасте.

Ключевые слова: юношеский возраст, механизмы психологической защиты, внутриличностные конфликты.

Annotation

The article deals with the theoretical analysis of intrapersonal conflicts and determines their characteristic features in the cognitive sphere - inattention; decreased self-esteem; internal discrepancy between the images "I-ideal" and "I- actual", "I want" and "I can", "I need" and "I can," in the emotional sphere - the predominance of mental states, in particular, asthenic mood, anxiety, tension, apathy , aggression, in the behavioral sphere - the manifestations of behavioral reactions, in particular, the decrease in the intensity and effectiveness of communication, the decline in performance, the decline in academic performance, the desire to seclude themselves. It is shown that the main personality traits that distinguish young men and women in the state yanii intrapersonal conflict is stiff, impresivnist, selfish, skeptical, the instability of negative emotional state. The interrelation of intrapersonal conflicts of psychological defense mechanisms in adolescence.

Key words: adolescent age, mechanisms of psychological defense, intrapersonal conflicts.

Постановка проблеми. Оновлення системи цінностей створює специфічну ситуацію, яка вимагає від кожної людини самостійного рішення щодо цілей, сенсу життя, розуміння сутності свого буття. У тих випадках, коли зовнішні зміни супроводжуються негативними психологічними наслідками (втрата емоційної рівноваги при стресових ситуаціях, особистісна невизначеність та ін.) і не підкріплені адекватними змінами в системі цінностей самої людини, не знаходять опору в її особистісно-смислових утвореннях, виникає внутрішньоособистісний конфлікт. Важливість розробки проблеми внутрішньоособистісних конфліктів зумовлена тим, що вона належить до найважливішого розділу психології особистості, а недостатність її вивчення стримує як дослідження особистості в цілому, так і розвиток досліджень по вивченню механізмів допомоги людині в стані внутрішньоособистісного конфлікту [1-3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Цілу низку вітчизняних і зарубіжних робіт присвячено проблемі внутрішньоособистісних конфліктів (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Божович, О. Бондаренко, Б. Братусь, Ф. Василюк, К. Гольдштейн, Дж. Доллард, О. Донченко, Г. Дубчак, Б. Зейгарник, С. Карташов, Н. Крогіус, К. Левін, Г. Ложкін, В. Мерлін, Н. Міллер, В. Мясищев, М. Пірен, В. Столін, Т. Сулімова, Т. Титаренко, З.Фрейд, К.Хорні, К.Юнг та ін.). Фактори, які впливають на виникнення та перебіг внутрішньоособистісних конфліктів в процесі вікового становлення особистості проаналізовано А, Ануфрієвою, І. Грабською, О. Донченко, Т. Титаренко та ін. Проблеми психологічного консультування і психотерапії внутрішньоособистісних конфліктів розкрито в працях О. Бондаренка, Л. Бурлачука, А. Вальдмана, П. Горностая, В. Мерліна, Г. Онищенко, Н. Каліної, Б. Лазоренка, О. Лисенко та ін. Способи подолання внутрішньоособистісних конфліктів відображено Ю. Альошиною, Ф. Василюком, Д. Грешньовим, Дж. Доллардом, О. Донченко, В. Зазикіним, С. Каверіним, М. Колпаковою, О. Кузьменковою, К. Хорні та ін. Зв'язок внутрішньоособистісного конфлікту з несвідомим та його роль у формуванні неврозів, роль соціальних факторів в його розвитку, особливості поведінки при ньому, механізми впливу на внутрішньоособистісні конфлікти висвітлено в роботах К. Абульханова-Славська, А. Адлер, Л. Бінсвангер, Л. Божович, М. Босс, Дж. Доллард, Р. Кратчфілд, Д. Креч, Н. Міллер, К. Роджерс, Г. Салліван, В. Франкл, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Хорні та ін.

Результати дослідження внутрішньоособистісних конфліктів у процесі професіоналізації особистості представлено в роботах (Е. Зеєр, С. Кузікова, Т. Левченко, Г. Ложкін, Н. Повякель, Е. Симанюк, Н. Чепелєва та ін.).

У ході наукового пошукування з'ясовано, що внутрішньоособистісний конфлікт досліджено в різних аспектах: як боротьбу різноспрямованих особистісних тенденцій, що супроводжуються емоційною напругою або переживаннями (К. Абульханова-Славська, Ю. Альошина, Р. Ассаджіолі, Л. Бурлачук, Ф. Василюк, Н. Веселова, Д Грешньов, Н. Гришина, О. Донченко, В. Зазикін, О. Зотова, Н. Коваль, Г. Козирєв, М. Колпакова, О. Кузьменкова, Л. Мітіна, В. Тихоненко та ін.); як конфлікти потреб (С. Каверін, А. Маслоу та ін.); як конфлікти, зумовлені духовними факторами (Р. Ассаджіолі, Н. Коваль, В. Франкл та ін.); як основа виникнення невротичних реакцій (Ю. Александровський, В. Мерлін, В. Мясищев та ін.). Незважаючи на значну кількість досліджень з означеної проблеми, слід відзначити недостатню розробленість низки питань, до яких слід віднести: термінологічні розбіжності щодо визначень внутрішньоособистісних конфліктів; недостатньо розроблену процедуру психологічної діагностики внутрішньоособистісних конфліктів, недостатньо вивчені особливості протікання внутрішньоособистісних конфліктів у різні вікові періоди [4-6].

Мета дослідження - виявлення взаємозв'язку внутрішньоособистісного конфлікту з механізмами психологічного захисту в юнацькому віці.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Психічний стан людини, який викликаний неподоланними об'єктивними труднощами, що виникли на шляху до досягнення мети - це фрустрація. Переживання невдачі виникає тоді, коли ріст напруги перевищує фрустраційну межу, тобто стійкість особистості до фрустраторів (це причини, які викликають фрустрацію). Фрустрація супроводжується цілою гамою негативних емоцій: гнівом, роздратованістю, почуттям провини. Глибокий внутрішньоособистісний конфлікт, який особа не може вирішити самотужки є однією із найважливіших причин неврозів. Виділяють три основні форми клінічних неврозів: неврастенія (підвищення дратівливості, слізливість, нестійкість емоцій і настрою, депресія, поява страху, порушення нормального сну); істерія (рухові порушення, паралічі, порушення координації рухів, порушення мовлення, які дуже часто виникають в осіб з великим самонавіюванням); невроз нав'язливих станів (у вигляді фобій - нав'язливих неадекватних переживань страхів).

Позитивні наслідки внутрішньоособистісних конфліктів полягають у тому, що вони є досить важливим способом розвитку особистості. Таким чином відбувається становлення характеру, волі і всього психічного життя особистості. Основні позитивні наслідки конфлікту всередині особистості є такими: сприяють мобілізації ресурсів особистості з метою подолання існуючих перепон її розвитку; допомагають самопізнанню особистості і вироблення адекватної самооцінки; закаляє волю і укріпляє психіку людини; це засіб і спосіб саморозвитку і самоактуалізації особистості; подолання конфліктів дають особистості відчуття повноти життя, роблять її внутрішньо багатшою, та повноціннішою.

Для унеможливлення появи внутрішньоособистісного конфлікту, а, відтак, і його негативних наслідків, необхідно, щоб у людини склалося нове відношення до об'єктивної ситуації, що породжує проблеми, дискомфорт і конфлікт; коли усвідомлюються несвідомі мотиви діяльності - перехід інтересів на іншу людину, іншу діяльність, іншу ситуацію. Відтак, подолання внутрішньоособистісного конфлікту включає аналіз переживань, міркування, корекцію самооцінки, відносин, домагань. Саме під час аналізу конфлікту, коли його складові опрацьовуються, особистість готова до позитивних змін, здатна проводити щирий, об'єктивний та конструктивний розбір ситуації конфлікту з визначенням перспектив подальшого розвитку себе, коригуванням відносин і поведінки.

Отже, людина, яка володіє рефлексією, має навички самоаналізу, отримує можливість не тільки вирішувати свої внутрішньоособистісні конфлікти, гармонізувати свою особистість, але й може допомогти в цьому іншим людям. Працюючи над своєю особистістю, можна досягти позитиву у житті, у діяльності (стане більш ефективною та продуктивною), оптимізувати реалізацію життєвих планів та досягнення певних успіхів у різних сферах життєдіяльності.

Подібність міркувань віднаходимо і в працях Ф. Березіна, який наголошує на необхідності розвитку у людини рефлексивних навичок. Слабка розвиненість рефлексивних навичок, низький рівень інтроспекції і самопізнання позначається на розумінні того, що відбувається, усвідомленні причин внутрішньособистісних проблем. Рефлексивні акти є основним інструментом розвитку і підтримання цілісності «Я». Вони лежать в основі психічних процесів, які приймають участь у формуванні «Я»: самопізнання - відображення у свідомості суб'єкта його власних властивостей і якостей; самовідчуття - переживання свого існування; саморегуляції - контролю над своїми психічними і фізичними проявами.

Такі особистісні властивості, як: відсутність навичок саморегуляції негативних емоційних станів, зняття психоемоційної напруги, наявність психічної ригідності, небажання змінювати щось у собі, зумовлюють патологічний вплив внутрішніх конфліктів на здоров'я людини. Такі особливості особистості сприяють емоційному застряганню і процесу психосоматизації особистості.

Важливе значення серед способів і умов попередження внутрішньоособистісних конфліктів відіграють загальні, або загальносоціальні. Вони пов'язані з встановленням прогресивної соціальної структури суспільства, громадянського суспільства, правової держави і стосуються змін, що відбуваються на макрорівні соціальної системи. Окрема особистість певною мірою, звичайно, може впливати на створення такого роду сприятливих макроумов, але якщо мати на увазі пересічну особистість, то її вплив при цьому все-таки не може бути значимим. Такі умови змінюються за допомогою дій великих соціальних груп, класів, об'єднань і рухів. внутрішньоособистісний конфлікт психологічний когнітивний

Відсутність основних цінностей (цілей, що створюють вищий сенс життя людини) робить людину піддатливою ситуативним і тимчасовим впливам. Без таких цінностей особистість не може розвиватися нормально. У людини виникає стан «екзистенціального вакууму» й нудьги, а її поведінка часто стає девіантною (алкоголізм, злочинність, наркоманія). Все це приводить до виникнення різного роду внутрішньоособистісних конфліктів, неврозів, а часом і суїциду. Тому слід сподіватися на кращий розвиток подій, ніколи не втрачати надії на те, що життєва ситуація завжди може покращитися. Оптимістичне ставлення до життя - важливий показник психічного здоров'я людини; формування стабільного внутрішнього світу і характеру людини. Для цього варто постійно звертатися до свого життєвого досвіду і співвідносити його з досвідом інших і соціальною реальністю.

Дотримання етичних норм і правил спілкування допоможе уникнути безлічі конфліктів у відносинах з іншими людьми, зокрема, і внутрішніх конфліктів. Морально зріла людина, що дотримується в поведінці високих етичних норм, ніколи не опиниться в ситуації, за яку доведеться переживати, відчувати почуття провини і каяття.

Відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, встановлення єдності свідомості, зниження гостроти протиріч життєвих відносин, досягнення нової життєвої якості це подолання внутрішньоособистісного конфлікту. Вирішення внутрішньоособистісного конфлікту може бути конструктивним і деструктивним. При конструктивному подоланні внутрішньоособистісного конфлікту досягається душевна рівновага, поглиблюється розуміння життя, виникає нова ціннісна свідомість. Вирішення внутрішньоособистісного конфлікту усвідомлюється через: відсутність хворобливих станів, пов'язаних із існуючим конфліктом; зниження проявів негативних психологічних і соціально-психологічних факторів; підвищення якості й ефективності професійної діяльності.

Залежно від індивідуальних характеристик люди ставляться до внутрішніх протиріч по-різному, обирають свої стратегії виходу з конфлікту. Одні поринають в роздуми, інші негайно починають діяти, треті занурюються в емоції. Єдиного рецепту правильного ставлення до внутрішньоособистісних конфліктів немає. Важливо, щоб людина, віддаючи собі звіт у власних індивідуальних особливостях, виробляла свій стиль вирішення внутрішніх протиріч, конструктивне ставлення до них.

Подолання внутрішньоособистісного конфлікту залежить від: глибинних світоглядних установок особистості, змісту її віри, від досвіду подолання себе; розвиненість вольових якостей сприяє успішному подоланню людиною внутрішніх конфліктів. Воля становить основу всієї системи саморегуляції людини. У важких ситуаціях воля, як правило, приводить у відповідність зовнішні вимоги і внутрішні бажання. Якщо ж воля розвинена недостатньо, перемагає той, що вимагає найменшого опору, а це не завжди приводить до успіху; способи вирішення конфлікту, час, що витрачається на це, у людей з різними типами темпераменту, різні. Холерик вирішує все швидко, воліючи поразку невизначеності. Меланхолік довго розмірковує, зважує, прикидає, не наважуючись приступити до якихось дій. Однак такий болісний рефлексивний процес не виключає можливість докорінно змінити ситуацію. Властивості темпераменту впливають на динамічну сторону вирішення внутрішньоособистісних протиріч: на швидкість переживань, їх стійкість, індивідуальний ритм протікання, інтенсивність, спрямованість назовні або всередину; на процес розв'язання внутрішньоособистісних протиріч чинять вплив статево-вікові особливості особистості. З збільшенням віку внутрішньоособистісні суперечності знаходять типові для даного індивіда форми вирішення. Періодично згадуючи прожите, ми повертаємося до критичних точок, які колись порушили розмірений перебіг буття, по-новому їх переосмислюємо, все більш глибоко і узагальнено аналізуємо способи виіршення конфліктів, подолання того, що здавалося нездоланним. Робота над своїм минулим, аналіз власної біографії - один із шляхів розвитку внутрішньої стабільності, цілісності, гармонійності.

Різні способи виходу з конфліктів у чоловіків і жінок. Чоловіки більш раціональні, вони з кожним новим внутрішньоособистісним переживанням збагачують свій набір засобів вирішення ситуації. Жінки кожного разу по - новому радіють і страждають. Вони різноманітніше в особистісних характеристиках, а чоловіки - у рольових. Жінки більше встигають оновити і заново відредагувати накопичений досвід, чоловіки менш схильні повертатися до пережитого, але вміють своєчасно вийти з конфлікту.

Подолання внутрішньоособистісного конфлікту забезпечується утворенням і дією механізмів психологічного захисту (Ф. Бассін, Б. Зейгарник, А. Налчаджян, 3. Фрейд). Психологічний захист - це нормальний, повсякденно працюючий механізм психіки. Він є продуктом онтогенетичного розвитку. Розвиваючись як засіб соціально-психологічної адаптації, механізми психологічного захисту призначені для контролю емоцій у тих випадках, коли досвід сигналізує людині про негативні наслідки її переживань і вираження.

До механізмів психологічну захисту відносяться наступні: «не помічай це». Заперечення - один із онтогенетично ранніх і найбільш простих механізмів захисту. Заперечення розвивається з метою стримування негативних емоцій, викликаних попаданням людини в скрутну ситуацію. Заперечення має на увазі інфантильну підміну прийняття рішення на дії відповідно до нових обставин, їх ігнорування; «звинувать це». Проекція - свідоме або несвідоме перенесення власних властивостей, почуттів і станів, неприємних для особистості, на зовнішні об'єкти. У такий спосіб людина перекладає «провину» на зовнішній об'єкт, що є джерелом труднощів, приписує йому негативні якості й разом з тим знімає їх із себе. Отже, на раціональній основі відбувається неприйняття зовнішнього об'єкту, який завадив впоратися з труднощами, і на цьому тлі відбувається самоприйняття. Тут ми маємо прийом, що добре проглядається у виразі «сам ти дурень»; «плач про це». Регресія (від лат. regressio - рух назад) - повернення індивіда до ранніх дитячих форм поведінки, перехід на попередні рівні психічного розвитку. Регресія припускає відхід від реальності та повернення до стадії розвитку особистості, в якій мало місце почуття задоволення. Перебуваючи у стані внутрішнього конфлікту люди «впадають у дитинство», їх поведінка глибоко функціональна. Людина, що знаходиться в скрутній ситуації, часто бере в рот що під рукою - палець, ручку, дужку окулярів. Значення й зміст цих дій і жестів - повернення в комфортну безхмарну ситуацію дитинства, коли почуття невпевненості в собі і страхи, а також невдачі, пов'язані з проявом ініціативи, були відсутні. Отже, регресія передбачає повернення в ситуації внутрішнього конфлікту до дитячих стереотипів поведінки; «напади на щось». Заміщення розвивається для стримування емоції гніву на більш сильного або значимого суб'єкта, щоб уникнути відповідної агресії або відкидання. Зняття напруги відбувається через перевід агресії на більш слабкий об'єкт або на самого себе. Заміщення має активні і пасивні форми і може використовуватися людиною незалежно від типу її конфліктного реагування.

Заміщення має дві форми прояву: 1) заміщення об'єкта - перенесення негативних почуттів і дій з одного об'єкта, що їх викликав, на інший об'єкт, що не має до них відношення. Це відбувається, коли особистість не може висловити свої думки, виявити почуття або зробити певні дії щодо прямого винуватця своєї образи, страху або гніву з соціальних або фізичних причин. Наприклад, якщо немає можливості образити начальника, яким незадоволені, можна штовхнути його опудало або ляснути дверима; 2) заміщення почуття - ця форма характеризується тим, що об'єкт, що викликав невдоволення індивіда, залишається колишнім, а почуття стосовно нього змінюється на протилежне.

Доцент, що поставив студентові «незадовільно» на іспиті, може з дотепного моментально перетворитися в «тупого». Приклад заміщення почуття описо у байці І. Крилова «Лисиця і виноград». Не зумівши добратися до винограду, лисиця заспокоює себе тим, що «на погляд-то він гарний, проте зелений - ягідки немає зрілої: негайно оскому наб'єш»; «не пам'ятай про це». Витіснення - процес, у результаті якого неприємні для особистості думки, спогади, переживання «виганяються» зі свідомості і переводяться у сферу несвідомого, подібно тому, як недисциплінований студент, що заважає читати лекцію, може бути «витіснений» з аудиторії за двері. Витіснення розвивається для стримування страху, прояви якого неприйнятні для позитивного самосприйняття і загрожують попаданням в пряму залежність від агресора. Страх блокується через забування його джерела, а також обставин, асоціативно пов'язаних з ним. До придушення відносяться близькі до нього механізми ізоляції та інтроекціі; «не відчувай цього». Ізоляція - сприйняття травмуючих ситуацій або спогад про них без почуття тривоги; «не знай, звідки це».

Інтроекція - присвоєння цінностей або рис характеру інших людей для попередження загроз з їх боку; «переосмисли це». Інтелектуалізація - спосіб аналізу проблем, з якими зустрілася людина, для якої характерна абсолютизація ролі розумового компонента при повному ігноруванні почуттєвих елементів аналізу. При використанні даного захисного механізму навіть дуже важливі для особистості події розглядаються нейтрально, без участі емоцій, що викликає здивування звичайних людей. Наприклад, при інтелектуалізації людина, безнадійно хвора раком або опромінена, може безтурботно підраховувати, скільки днів їй залишилося жити або займатися математичними розрахунками. Відтак, інтелектуалізація передбачає довільне тлумачення подій для розвитку почуття суб'єктивного контролю над ситуацією. При цьому використовуються способи: порівняння протидіючих тенденцій; складання списку «+» і «-» кожної з тенденцій та їх аналіз; шкалювання кожного «+» і «-» у кожній тенденції та їх підсумок; «відміни це». Сюди входять також механізми анулювання, сублімації та раціоналізації. Анулювання - це поведінка або думки, які сприяють символічному зведенню попереднього акту або думки, що викликали сильне занепокоєння, почуття провини. Сублімація - перетворення інстинктивних форм психіки (енергії або агресії) у більш прийнятні для індивіда і суспільства форми. У більш широкому плані під сублімацією розуміється переключення активності індивіда на більш високий рівень. Такими формами можуть виступати різні види творчої діяльності і різноманітні захоплення. Отже, сублімація - це задоволення витісненого неприйнятного почуття (сексуального чи агресивного), здійсненням соціально схвалюваних альтернатив; «знайди виправдання цьому».

Раціоналізація знаходження правдоподібних причин для виправдання дій, зумовлених пригніченими, неприйнятними почуттями, і для забезпечення внутрішнього комфорту, подолання внутрішньоособистісного конфлікту. Реалізовані способи: дискредитація мети (елементарне знецінення недосяжного); дискредитація значущого іншого, який відмовляє в повазі; перебільшення ролі обставин, долі; затвердження шкоди на благо; переоцінка цінностей, всієї мотиваційної системи; самодискредитація (спокутування провини). Раціоналізація дозволяє зберегти почуття власного достоїнства і самоповаги; «придбай це». Реактивна освіта передбачає вироблення і підкреслення в поведінці протилежної установки. Компенсація - онтогенетично самий пізній і складний захисний механізм, який розвивається і використовується, як правило, свідомо. Призначений для стримування почуття смутку, горя з приводу реальної або уявної втрати, нестачі, неповноцінності. В нього входять механізми ідентифікації і фантазії. Ідентифікація - процес ототожнення суб'єкта з іншою особою або групою, за допомогою якого він засвоює зразки поведінки «значимих інших», формує свою свідомість і приймає ту або іншу роль. Як захисний механізм ідентифікація допомагає справитися з занепокоєнням і почуттям незахищеності, забезпечує взаємний зв'язок між членами групи і формує почуття впевненості в собі. Отже, ідентифікація - моделювання поведінки іншої особи як шлях до підвищення самоцінності або подолання з почуттями у зв'язку з можливим поділом або втратою; «мрій про це».

Фантазія створення програми поведінки, коли проблемна ситуація, що породжує внутрішній конфлікт, невизначена. Уява складається у створенні образів або способу поведінки, що заміняють реальну діяльність. Часта уява пов'язана зі створенням образу бажаного майбутнього, в яке особистість, що знаходиться в стані внутрішньоособистісного конфлікту, бажає втекти. Відтак, фантазія - втеча в уяву, з метою відходу від реальних проблем, пов'язаних із вирішенням внутрішньоособистісного конфлікту.

Механізми захисту, що розвиваються в онтогенезі, як засіб адаптації та розв'язання конфліктів, можуть за певних умов викликати протилежні стани - дезадаптацію та перманентний конфлікт. На думку О. Романової і Л. Гребеннікова, в основі цієї неоднозначності лежить те, що механізми захисту є здебільшого продуктами конфліктів раннього онтогенезу.

На думку інших дослідників (Ф. Василюк, Е. Кіршбаум, В. Роттенберг та ін.) вважають психологічний захист непродуктивним засобом вирішення внутрішнього конфлікту, оскільки захисні механізми обмежують розвиток особистості, її «власну активність».

Узагальнюючи наведене вище, ми дійшли висновку про те, що механізми психологічного захисту особистості являють собою спеціальну регулятивну систему стабілізації особистості, спрямовану на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги або страху, які супроводжують внутрішній конфлікт. Сутністю й функцією психологічного захисту є запобігання негативних переживань. Феномен психологічного захисту і його різні прояви задовго до його наукового пояснення були неодноразово описані у філософській і художній літературі. Існує ціла низка механізмів психологічного захисту особистості: заміщення, сублімація, регресія, раціоналізація, проекція, інтелектуалізація, ідентифікація, фантазія, витіснення тощо. Ми нагадали лише кілька психологічних механізмів, за допомогою яких можна зменшити психічне перенапруження, агресивність, незадоволеність тощо. Зазначені психологічні механізми не вимагають спеціальної підготовки людини для їх застосування, вони занадто прості у використанні. Взагалі ж їх існує набагато більше.

Висновки

Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині психічного світу особистості, який представляє собою зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів). Особливості внутрішньоособистісного конфлікту полягають у наступному: незвичність структури конфлікту - відсутні суб'єкти конфліктної взаємодії в особі конкретних особистостей або груп людей; специфічність форм протікання та прояву - конфлікт протікає у формі важких переживань, супроводжується специфічними станами:страхом, депресією, стресом. Часто внутрішньоособистісний конфлікт виливається в невроз; латентність - внутрішній конфлікт не завжди легко виявити. Людина і сама не усвідомлює, що перебуває в стані конфлікту. Іноді приховує свій стан конфлікту під ейфорійним настроєм або за активною діяльністю.

У ході наукового пошукування визначено різні форми виразу внутрішньоособистісного конфлікту як: неможливість постановки індивідом суб'єктивно значущих цілей самореалізації; нездатність обрати адекватні засоби і методи їх досягнення; втрата значущості здійснюваної діяльності; відмова від діяльності, спрямованої на наближення цілей самореалізації на користь іншої діяльності; зміщення тимчасової перспективи. Констатовано, що механізмами психологічну захисту в умовах внутрішньоособистісного конфлікту є: заміщення, сублімація, регресія, проекція, раціоналізація, інтелектуалізація, ідентифікація, фантазія, витіснення тощо. Внутрішньоособистісний конфлікт може бути вирішений за допомогою психологічної корекції, спрямованої на вирішення особистісних, професійних та інших соціальних проблем, через прийняття відповідального рішення та визначення перспектив самореалізації.

Список використаної літератури

1. Ващенко И. В. Общая конфликтология / Под общ. ред. И.В. Ващенко, С.П. Гиренко. - 2-е изд., доп. - Харьков: Оригинал, 2001. - 384 с.

2. Ващенко І.В. Конфлікт. Посттравматичний стрес: шляхи їх подолання / І. В. Ващенко, О. Г. Антонова. - К.: Знання, 1998. - 289 с.

3. Герасімова Н. Є. Внутрішньоособистісні конфлікти в процесі соціальної адаптації студентів до умов вищих навчальних закладів: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Наталія Євгеніївна Герасімова; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2004.

4. Донченко Е. А. Личность: конфликт, гармонія / Е. А. Донченко, Т. М. Титаренко. - К.: Политиздат, 1989. - 175 с.

5. Дубчак Г.М. Психоаналітичне трактування сутності внутрішніх конфліктів особистості / Проблеми загальної та педагогічної психології : Зб-к наук. пр. Ін-ту психологіїї ім. Г.С.Костюка АПН України. - К.: Вид-во «Любіть Україну», 2000. - Т.2. - ч.1. - С.34-37.

6. Дубчак Г. М. Типологія внутрішньоособистісних конфліктів у психологічній літературі: Зб-к наук. пр. КВГІ / Г. М. Дубчак. - 2000. - № 1(2). - С. 208-214.

Размещено на Allbest.ru